Удосконалення діяльності кримінально-виконавчих інспекцій. Організація в Україні служби апробації

Размещено на http://www.allbest.ru/

кримінальний правопорушник пробація ресоціалізація

Удосконалення діяльності кримінально-виконавчих інспекцій. Організація в Україні служби апробації

Законодавче забезпечення передбачає: регулювання усіх відносин, пов'язаних із функціонуванням КВІ; закріплення в законодавстві її компетенції, яка б відповідала природі, призначенню виконання і відбування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі та новим реаліям суспільного розвитку; урегулювання основних сторін організації та діяльності кримінально-виконавчої інспекції в законодавчому полі і зведення до мінімуму відомчих нормативно-правових актів; оновити чинне законодавство у відповідності з міжнародними стандартами шляхом надання пропозицій щодо виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням засудженого волі, впроваджуючи сучасні гуманістичні підходи у роботі із засудженими.

Покращення діяльності кримінально-виконавчої інспекції шляхом удосконалення нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням засудженого волі, привести їх у відповідність із загальновизнаними міжнародними нормами; довести чисельність працівників кримінально-виконавчої інспекції до визначеного рівня, забезпечити поступове їх навантаження до параметрів, якими керуються служби пробації в країнах Європейського співтовариства; переглянути організаційну структуру кримінально-виконавчої інспекції, забезпечити її ефективне функціонування, створити відповідні підрозділи в кожному адміністративному районі; спрямувати розвиток кримінально-виконавчої інспекції на послідовне запровадження в її діяльність форм та засобів роботи служб пробації; визначити форми і методи залучення добровольців (волонтерів) та громадських організацій до участі у виконанні кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням засудженого волі, та проведення профілактично-виховного впливу на засуджених до цих видів покарань, підготувати нормативно-правові акти та методичні матеріали з цих питань; забезпечити створення в кримінально-виконавчій інспекції ефективної системи запобігання правопорушень з боку осіб, які перебувають у неї обліку та розробити у відповідності з сучасними вимогами структуру взаємодії між всіма суб'єктами, які беруть участь у роботі із засудженими, яка б відповідала єдиній стратегії боротьби зі злочинністю і запобіганню скоєння повторних злочинів; науковий супровід діяльності кримінально-виконавчої інспекції і впровадження в практику її роботи принципів педагогічного співробітництва, використовувати передовий досвід діяльності кримінально-виконавчих інспекцій в інших країнах [14]. Існують і проблеми законодавчого характеру. Інструкцією передбачається, що працівники кримінально-виконавчої інспекції під час виконання покарання у виді виправних робіт ведуть облік засуджених, роз'яснюють порядок та умови відбування покарання, здійснюють контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб. Такий порядок був передбачений раніше діючим кримінально-виконавчим законодавством, коли не передбачалась можливість покладання на засуджених до виправних робіт конкретних обов'язків і заборон (ст.ст. 41, 42 КВК України). Характер цих обов'язків і заборон такий, що контролювати їх здійснення приходиться, в основному, за місцем проживання засудженого (наприклад, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; заборона засудженим без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України; та ін.). Інколи контролювати виконання засудженими таких заборон просто неможливо співробітниками інспекцій, які дислоціюються в інших районах.

Застосування профілактично-виховного впливу кримінально-виконавчою інспекцією необхідно для формування та закріплення у засуджених прагнення сумлінно ставитися до праці, додержуватися вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня; сприяти розвитку інституту соціальних працівників з метою їх залучення до виправлення і ресоціалізації засуджених та подальшою передачею їм функції соціального контролю; впровадити спеціальні методики та рекомендації щодо методів профілактично-виховного впливу на засуджених за допомогою спеціальних програм диференційного впливу з урахуванням поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності; підтримувати і здійснювати соціальні зв'язки засуджених із їхніми родичами, громадськими, релігійними та іншими організаціями; удосконалити існуючі методи і засоби профілактично-виховного впливу на засуджених для досягнення бажаних результатів у роботі із засудженими.

Визріла необхідність у введенні у практику діяльності інспекцій методу диференційованого і індивідуального виховного впливу на засуджених. Для цього необхідно при постановці на облік здійснювати попередню класифікацію засуджених в залежності від особистих характеристик особи, ступеня тяжкості вчиненого злочину й інших кримінологічно значимих факторів. За первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого повинна складатися індивідуально-профілактична програма. Від того, до якої класифікаційної групи буде віднесений той чи інший засуджений, буде залежати ступінь інтенсивності і характер індивідуально-профілактичного впливу на нього.

Підготовка кадрів передбачає поетапне доведення штатної чисельності кримінально-виконавчої інспекції до рівня науково обгрунтованих нормативів та якісне поліпшення системи відбору і виховання її співробітників; прийняття Положення про кримінально-виконавчу інспекцію вдосконалення кваліфікаційних вимог до співробітників; підвищення ефективності системи професійної, фізичної і морально-психологічної підготовки; створення сучасної моделі співробітника кримінально-виконавчої інспекції.

Штатна чисельність потребує збільшення в 4-5 разів. Фактично зараз на кожного інспектора доводиться в середньому більше 200 засуджених (у Харкові ця цифра сягає більше 300), що, природно, приводить до формалізму в роботі (за нашими даними, близько 70 % всього робочого часу співробітники інспекцій затрачують на оформлення документації, ведення листування з адміністрацією за місцем роботи засуджених, органом внутрішніх справ і т. ін.). Виходить, що для індивідуально-профілактичної роботи із засудженими інспектор затрачує орієнтовно не більше 50 хвилин на рік.

Рівень професійної підготовки співробітників інспекцій бажає набагато кращого. Існує тільки один вуз, що готує кадри для Департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС України - це Київський юридичний інститут. Відсутня єдина система перепідготовки і підвищення кваліфікації. Велика розбіжність співробітників інспекцій за спеціальностями, тоді як для роботи в інспекції потрібні, перш за все, юристи, психологи і педагоги.

Актуальні питання підвищення іміджу співробітника кримінально-виконавчої інспекції.

Для підвищення ефективності виконання і відбування покарань, не пов'язаних з позбавленням засудженого волі, важливе значення має розвиток і зміцнення КВІ, зростання авторитету і іміджу професії співробітника КВІ.

Необхідна активізація роботи з формування позитивної громадської думки про роль КВІ і його співробітників у житті нашого суспільства і укріплення авторитету як важливого правового органу держави разом з іншими задачами є важливим чинником формування високопрофесійного, стабільного і оптимально збалансованого кадрового складу КВІ, якнайповніші відповідають сучасним вимогам і здатного ефективно вирішувати завдання, поставлені перед КВІ [3].

Для визначення поняття іміджу співробітників КВІ необхідно з'ясувати значення і значення слова "імідж". Імідж є думкою людей, що складається або вже склалося, про об'єкт оцінки [12, с. 8]. Він включає всілякі характеристики явища, предмету, особи. Стосовно співробітника КВІ, ці характеристики відносяться як до образу його мислення, дій, вчинків, так і його візуальному образу (вигляду). В тлумачному словнику іноземних слів це слово означає уявлення (часто цілеспрямовано створюване) про чийсь внутрішній і зовнішній вигляд, образ. Інакше імідж можна визначити як оцінне представлення ділового образу людини як суб'єкту певної сфери професійної діяльності.

Імідж співробітника КВІ можна представити як соціальне уявлення про його ролеву поведінку з виконання службових обов'язків, відображену засобами масової інформації.

В своєму розвитку кожна особа збагачує свій зміст, а імідж набуває більш спеціалізованих форм, характеризуючи при цьому "певний тип особи, що несе відбиток професії" [7, с. 54]. Звідси формування іміджу співробітника КВІ є необхідною і закономірною стадією в процесі професійного розвитку особи даного співробітника.

Основою структури іміджу є особові і професійні якості співробітника КВІ. Це дуже важливо для сприйняття його засудженими як представника держави і закону, і, врешті-решт, відображає їх відношення до цього органу держави, та і взагалі до всіх органів держави. Відносини ці важливі для побудови нормальної взаємодії співробітника КВІ з засудженими, а ці відносини, у свою чергу, впливають на правосвідомість засуджених і громадян.

Однією з важливих якостей особи співробітника КВІ є чуйність, доброзичливість, співчуття, емпатія, співчуття, уміння берегти "таємницю сповіді" засудженого, адже вони легше розкриваються і розказують про свої проблеми і труднощі, коли відчувають щире бажання співробітника допомогти їм в рішенні виниклих проблем.

Специфіка діяльності КВІ, складність організаційної структури, багатоплановість і багатофункціональність КВІ, специфічність умов, в яких працюють співробітники, необхідність постійної взаємодії з засудженими, багато з яких є особами з нестійкою асоціальною спрямованістю, викликають необхідність визначити набір оптимальних вимог до особових, ділових і спеціальних професійних якостей співробітників КВІ. У зв'язку з цим перед юридичним вузами, в яких готують співробітників КВІ, стоять завдання підготовки методичної літератури, в якій необхідно представляти кваліфікаційні характеристики співробітників КВІ, створювані в цілях забезпечення їх високого професійного рівня, єдність вимог, що пред'являються, і підвищення якості професійної підготовки співробітників КВІ. Спеціальна підготовка працівників КМСН та майбутніх фахівців БНОН в Україні здійснюється тільки в Київському юридичному інституті МВС (розпочалася у 2003-2004 навчальному році).

Важливою умовою підвищення результативності діяльності інспекції із запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на її обліку є створення інституту позаштатних помічників - підвищення ролі громадськості у виправленні та ресоціалізації осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням засудженого волі, та недопущення скоєння повторних злочинів з їх боку. У додатку Б запропоновано проект Положення про громадських інспекторів КВІ. Ефективність його функціонування доводиться багаторічною практикою органів внутрішніх справ [13^.

Кажучи про соціальний захист співробітників КВІ, слід відзначити, що особливість їх службової діяльності полягає в тому, що співробітники КВІ у ряді випадків обмежуються в цивільних, особистих, політичних і соціально-економічних правах. І, тому, вони потребують соціального захисту. На жаль, доводиться констатувати, що на сьогоднішній день, в діяльності МВС України і Державного департаменту України з питань виконання покарання не повною мірою вироблені способи і дієві механізми реалізації виконання ряду статей чинного законодавства, що стосуються їх соціального захисту (проїзду в транспорті до місця роботи і назад, безкоштовне медичне обслуговування і т.ін.). А між тим, середнє робоче навантаження на одного працівника підрозділу КВІ складає близько 130 осіб . За останній рік кількість осіб, стосовно яких виконувались судові рішення КВІ сягає 160 тис. (додаток Е.3). Проблеми та завантаженість співробітників КВІ можна також побачити, звернувшись до додатків Е.5 - Е.8

Таке положення об'єктивно можна пояснити тим, що проблема соціального захисту співробітників КВІ носить комплексний характер і вимагає додаткових досліджень її правових, соціально-економічних, організаційно-управлінських функцій на всіх етапах службової діяльності співробітників КВІ. В цьому плані значною подією є ухвалення Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", в якому виділений спеціальний розділ V, присвячений питанням правового і соціального захисту персоналу державної кримінально-виконавчої служби України [6]^.

Нами було проведено вивчення чинників, що впливають на соціальний і правовий захист співробітників КВІ. В ході проведеного нами опиту у вибіркову сукупність було включено 90 респондентів, у тому числі 25 - у Харківській області, 20 - Луганській, 20 - Донецькій і 25 в Полтавській областях .

Зі всієї сукупності опитуваних нами респондентів - 50 % відносяться до категорій старшого і середнього начальницького складу, близько 45 % - рядового і молодшого складу, 5 % склав вільнонайманий персонал. По освітньому рівню в опиті взяли участь приблизно 45 % респондентів з вищою освітою, 43,7 % - з середнім професійним, 11,3 % - із загальною середньою освітою.

Більше 30 % опитуваних мають стаж служби від 5 до 10 років; 18,9 % - від 10 до 20 років; 51,1 % - до 5 років. Частка чоловіків склала близько 70 %, жінок - 30 %. З числа респондентів - 40,3 % склали співробітники у віці від 25 до 35 років; 25 % - 35-45 років; 12,8% - до 25 років і 5 % - понад 45 років, інші (16,9 %) - понад 45 років.

За сімейним станом опитувані співробітники розподілилися таким чином: 55 % - знаходяться у шлюбі; 10 % - розведені; 2 % - вдови; інші не одружені.

Що стосується безпосередньо своєї професійної діяльності, опитані висловили незадоволеність станом законності, службовою і виконавчою дисципліною - 11,5 %; рівнем організації соціального і правового захисту співробітників КВІ - 8 %; відношенням керівництва КВІ до потреб співробітників - 15 %; ефективністю взаємодії з органами місцевого самоврядування з проблем соціального і правового захисту співробітників - 13 %; умовами для службової діяльності (робоче місце, оргтехніка, харчування, умови для короткочасного відпочинку, внутрішній розпорядок) - 36,5 %; організацією культурно-масових заходів - 16 %. З другого боку, 70 % опитаних висловили задоволення існуючим в колективі морально-психологічним кліматом і лише 2,7 % висловили бажання звільнитися з цієї системи.

Існує складне положення із забезпеченням співробітників КВІ житлом. За отриманими даними, з числа опитаних тільки 45 % мають окрему квартиру; 30 % - живуть у батьків; 15 % - знімають житло; 10 % - живуть в гуртожитку. Більше половини виразили незадовільність забезпеченням своїх житлових приміщень, комунальними зручностями.

І, зрозуміло, що більше половини опитаних пояснили, що мешкання в гуртожитку, з батьками тільки тимчасово знімає гостроту проблеми забезпечення житлом, і, взагалі, негативно позначається на настрої і ефективності роботи, породжує незадоволеність, і, природно, сприяє текучості кадрів.

Багато проблем існує і із забезпеченням права на безкоштовний проїзд, медичне обслуговування.

Проведене дослідження показало, що визнання прав і свобод людини вищою соціальною цінністю, існуючі міжнародно-правові стандарти свідчить про те, що співробітники КВІ повинні мати свій правовий статус і користуватися додатковими засобами соціального захисту.

Для підвищення рівня соціального захисту співробітників КВІ, нам представляється, необхідно зробити наступне:

- налагодити процедуру фінансового забезпечення діяльності КВІ з урахуванням фінансування соціальних програм;

- продовжити формування нормативно-правової бази, яка регулює питання соціального захисту різних категорій співробітників КВІ, а також звільнених з КВІ, членів їх сімей і пенсіонерів;

- планувати проведення занять з особовим складом по ознайомленню чинного законодавства, регулюючого питання соціального захисту, з ухваленням заліків;

- Державному департаменту України з питань виконання покарань систематично заслуховувати керівників КВІ з питань соціального захисту співробітників КВІ.

Організація в Україні служби пробації. Як підкреслює голова Державного департаменту України з питань виконання покарань В. Кощинець, "одним з напрямів реформування пенітенціарної системи України є створення на базі кримінально-виконавчої інспекції служби пробації, існуючої в більшості країн Європи, де співвідношення засуджених до позбавлення волі і осіб, які знаходяться на обліку служби пробації, складає 1:2.

Основною відмінністю служби пробації від діючої у нас кримінально-виконавчої інспекції є цілеспрямована соціально-виховна і психологічна робота з засудженими, з широким залученням державних і громадських організацій. Тим більш, що Департамент активно вивчає європейський досвід функціонування пробації, зокрема, Швеції. Підготовлені відповідні пропозиції зі створення аналогічної служби в Україні" [9]^.

Первинні форми пробаційної діяльності з'явились на початку ХІХ ст. [2]. Наприклад, у Нідерландах служба пробації почала діяти на основі християнської благодійності в 1823 р. У Данії приватні організації почали активно допомагати звільненим з тюрем з 1850-х рр., а вже з 1905 р. з тюрем почали звільняти осіб на певних умовах проходження ними пробації, яку забезпечували такі організації. В історії Російської імперії прототип служби пробації вперше зафіксований у Фінляндії в 1870 р. На волонтерських засадах представники приватних організацій допомагали засудженим у тюрмах і прагнули допомогти їм після звільнення. Вони намагалися змінити кримінальний світогляд своїх клієнтів через залучення їх до релігії. У Британії подібні про релігійні служби пробації з'явились через 6 років (1876 р.) [4].

Розглянемо більш детально саму діяльність служб пробації в зарубіжних країнах, щоб порівняти її з діяльністю кримінально-виконавчих інспекцій і побачити в якому об'ємі, і в якому напрямі нам слід реформувати діяльність державних органів і громадськості по виконанню покарань, не пов'язаних з позбавленням засудженого волі.

В країнах Західної Європи, США і багатьох інших країнах світу для виконання альтернативних позбавленню волі покарань створені спеціалізовані органи - служби пробації.

Серед учених і практиків ведуться жваві дискусії про те, в чиєму веденні повинна знаходитися служба виконання альтернативних покарань (Міністерстві юстиції, департаменті виконання покарань, МВС), або вона повинна бути незалежним державним органом, немає єдності у поглядах відносно і внутрішньої структури цієї служби.

Потрібно відзначити, що це питання розв'язується в кожній країні по-різному, виходячи з національних традицій, уявлень і економічних можливостей (наприклад, в деяких штатах США служба пробації, служба пероула (умовно-дострокового звільнення) і тюремне відомство з'єднана в єдину систему, а служба пробації виділена до окремого органу - Відділ надання сприяння виконанню покарань в суспільстві; в Англії і Уельсі служба пробації є самостійним органом і функціонує за територіальною ознакою; в Шотландії альтернативні покарання і громадські роботи виконуються місцевими органами соціальної опіки; в Швеції тюремна адміністрація і служба пробації складають одне відомство - національну адміністрацію; в Японії служба пробації знаходиться у віданні Міністерства юстиції; і т.ін.).

Для того, щоб упроваджувати в нашу практику такий інститут як служба пробації, думається, доцільно детально ознайомитися із специфікою їх діяльності. Це, у свою чергу, допоможе виявити як позитивні, так і негативні моменту, які обов'язково слід врахувати при організації таких служб у нас, в Україні.

На самому початку період створення служб пробації їх функції зводилися, в основному, до нагляду за поведінкою засуджених, що відбувають покарання, не пов'язане з позбавленням волі. В подальшому, у ході розвитку системи альтернативних покарань, мінялися і функції співробітників служби пробації. Таким чином, фактично склалися дві основні функції служби пробації: 1) досудова функція, здійснювана на стадії розслідування злочину одночасно з проведенням необхідних слідчих дій; 2) післясудова функція, здійснювана після вступу вироку суду до законної сили і передач засудженого під нагляд служби пробації.

Особливий інтерес представляє перша функція, якій особливу увагу уділяють в своїх дослідженнях багато учених і які називають її "соціальне дослідження особи підсудного". В ході здійснення досудової функції співробітники служби пробації збирають інформацію про правопорушника з метою надання допомоги суду в призначенні для засудженого найефективнішого покарання (або позбавлення волі, або альтернативного покарання) на основі прогнозування його подальшої поведінки і можливостей виправлення і ресоціалізації в місцях позбавлення волі або на волі.

Значення цієї функції велике не тільки тому, що співробітники служби пробації фактично надають неоціниму допомогу суду в отриманні додаткової інформації про особу підсудного, яка не завжди може бути вивчена з достатньою повнотою в ході слідства і судового розгляду, а і в тому, що зібрана про особу правопорушника інформація може бути використана у подальшому, після виголошення вироку суду як самою службою пробації (якщо обирається альтернативне покарання) для розробки програм з його виправлення і ресоціалізації, так і адміністрацією місця позбавлення волі (у разі призначення покарання у виді позбавлення волі).

Досудова функція включає декілька підфункцій: власне соціальне дослідження особи; складання попереднього соціального докладу про правопорушника; присутність на судових засіданнях. Розглянемо їх більш детально.

Соціальне дослідження особи. Соціальне дослідження як досудова функція проходить чотири основні етапи.

На першому етапі встановлюється кількість колишніх судимостей правопорушника на основі офіційних даних поліції. На другому етапі проводиться бесіда з правопорушником, його близькими, рідними, колегами, друзями, на підставі якої складається соціальна його характеристика, з'ясовуються дані біографії, умови життя, які обумовлюють формування особи. На третьому етапі проводиться медичне обстеження правопорушника, з'ясування його фізичного і психічного стану. І на четвертому етапі ще раз уточнюються отримані про нього дані, з'ясовується відношення до нього осіб, з якими він жив і працював. Як видно із змісту цих етапів, подібне дослідження особи правопорушника є специфічним видом діяльності властивості кримінології і соціально-психологічної, який властивий тільки службі пробації, бо такі дані ні органи дізнання, ні органи слідства в процесі збору і оцінки доказів ніколи не одержують.

Одержані дані про правопорушника повинні мати своїм слідство складання попереднього соціального докладу, мета якого полягає в з'ясуванні одного важливого питання: чи зможе нагляд допомогти правопорушнику в його виправленні і чи буде його звільнення під нагляд служби пробації безпечним для суспільства? Тому в докладі слід обов'язково відповісти на такі основні питання: 1) чи небезпечний злочинець; 2) чи допоможе йому в'язниця у виправленні і ресоціалізації; 3) чи виграє суспільство, якщо злочинцю буде призначено альтернативне покарання; 4) чи виграє в цьому випадку сам злочинець. В п. 1.4. Мінімальних стандартних правил відносно заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила) рекомендується також враховувати інтереси жертви злочину, його близьких і рідних.

Певні вимоги пред'являються і до самого докладу: а) він повинен допомогти суду у виголошенні справедливого вироку; 2) він повинен допомогти співробітнику служби пробації згодом в його роботі по виправленню і ресоціалізації засудженого; 3) він повинен служити джерелом інформації для систематичних наукових досліджень, зосередивши увагу на вивченні особи злочинця, його проблемах і потребах, встановити детермінації, що зумовили вчинення злочину і виробити конкретні варіанти (або програми) процесу його виправлення.

Присутність на судовому засіданні. Співробітник служби пробації є учасником процесу, він дає роз'яснення за змістом попереднього соціального докладу, підтверджує зроблені в докладі висновки і фактично бере на себе відповідальність за підсудного у разі призначення йому альтернативного покарання.

Післясудова функція є діяльністю служби пробації по здійсненню нагляду за осудженим і його ресоціалізації на основі спеціальної програми, запропонованої в соціальному докладі. А ось тут і простежується тісний зв'язок між якісно складеним соціальним докладом і ефективністю виконання другої функції.

В процесі виконання другої функції співробітник служби пробації прагне надати психологічну дію на правопорушника, зняти у нього напруженість, страх, розчарування, агресивність, незадоволеність шляхом бесід, відвідин вдома, знайомства з його сім'єю і друзями, найближчим соціальним оточенням.

З метою підвищення ефективності виховної дії на засуджених до альтернативних позбавленню волі покарань ще в 50-го рр. ХХ століття американські фахівці упровадили ряд методик: 1) "Manupalative techniques" ("маніпулятивна техніка") - створення сприятливих змін в соціальному оточенні піднаглядного (зміна умов його життя і побуту, поліпшення матеріального добробуту, руйнування антисоціальних зв'язків, надання сприяння в налагоджуванні сімейних конфліктів або створенні сім'ї; 2) "Executive technique" ("екзекутивна техніка") - використовування можливостей різних громадських організацій (в деяких штатах вони складають від 73 до 90 % всього навантаження співробітників по наданню допомоги засудженим у виправленні і ресоціалізації; 3) "Guidance technique" ("техніка керівництва") - коректування життя засудженого (поради на основі знань педагогіки, психології, власного життєвого досвіду); 4) "Counselling technique" ("техніка консультування") - консультування на основі психоаналізу, яка вимагає від співробітника служби пробації знань основ психіатрії і психотерапії.

Окрім виховного впливу на засудженого, співробітник служби пробації, діючи від імені держави, організовує контроль і нагляд за виконанням засудженим своїх обов'язків, готує звіти про ступінь виправлення піднаглядного, умовно-дострокове звільнення або заміну альтернативного покарання позбавленням волі у разі невиконання піднаглядним встановленого порядку і умов виконання покарання.

Останніми роками в деяких країнах Західної Європи (Швеції, Англії, Уельсі) на службу пробації покладається виконання ще одній, третьою функцією - робота з особами, що тримаються в слідчих ізоляторах або особами, що відбувають позбавлення волі у виправних установах. Працюючи з цими двома категоріями осіб, співробітники служби пробації розглядають їх як своїх майбутніх піднаглядних, чим і досягається безперервність процесу виховного впливу - починається у в'язниці і продовжується на волі вже в умовах нагляду за поведінкою засудженого.

Як ми бачимо, на службу пробації покладаються досить складні і відповідальні задачі, тому успішно їх вирішувати можуть тільки співробітники, що мають високий рівень професійної підготовки (потрібне поєднання високого освітнього рівня з наявністю певних людських якостей).

Законом не встановлюються які-небудь вікові цензи, але, як правило, на роботу приймають осіб не молодше 30 років, що володіють достатнім життєвим досвідом. У відношення статі, перевага віддається чоловікам. Хоча всі кандидати мають повну середню освіту і професійну підготовку, отриману в спеціалізованих учбових закладах, учені наполягають, щоб співробітники мали базову гуманітарну освіту - юридичну, педагогічну, психологічну. Кожний співробітник повинен володіти знаннями в галузі юриспруденції, соціології, загальної педагогіки і соціальної психології, медицини; повинен мати навички і уміння вірно аналізувати обстановку і оцінювати вчинки людини, робити вірні висновки і прогнози, уміти набувати нових знань, володіти навичками і умінням спілкування з людьми, бути товариським, вимогливим до себе і людей, уміти чітко, вірно висловлювати думки письмово; і ін.

Сьогодні у Великобританії понад 150 тис. осіб знаходяться під наглядом служби пробації, що вдвічі перевищує кількість осіб, які перебувають у тюрмах. Це покладає на службу пробації багато завдань, виконання яких передбачає здатність працювати у період швидких змін. На початок 1998 р. понад 40 відсотків з 117 300 осіб, які формально знаходилися у режимі пробації, раніше відбували покарання, пов'язане з позбавленням волі. Цей показник удвічі перевищує показник кінця 70-х років. У 1996 р. служба пробації працювала із 115 тис. правопорушників за судовими ордерами та додатково із 42 тис. осіб, що знаходилися під наглядом до або після відбування тюремного ув'язнення; було підготовлено 218 тис. судових повідомлень для потреб судового слухання, а також 37 тис. повідомлень для суду у сімейних справах та 10 600 документів про примирення. Уся ця робота була виконана силами 7 300 працівників служби.

Загалом можна констатувати, що застосування пробації у країнах Європи розвивалось досить типово, проходячи через дві стадії: 1 - благодійні та релігійні організації залучали волонтерів до нагляду за колишніми та потенційними правопорушниками; 2 - поступова часткова заміна волонтерів професіоналами, а благодійних фондів - бюджетними та державними виконавчими організаціями. Лише в Бельгії, Великобританії та Фінляндії професіоналізація пробації відбулася ще наприкінці ХІХ ст. У переважній більшості країн Європи це відбулося лише у другій половині ХХ ст. Наприклад, до 1961 р. в Австрії була лише одна оплачувана посада офіцера пробації, а всю роботу виконували волонтери.

Зростання злочинності в 1950-1980 рр. досить швидко довело необхідність професійної підготовки та введення оплачуваних посад у цій галузі правоохоронної діяльності. У Норвегії пробація здійснювалася виключно волонтерами до 1980 р. (спортивними та релігійними), в Італії до 1975, у Данії до 1973, у Чехословаччині до 1971, у Бельгії до 1964, на Мальті до 1961, у Португалії до 1956, у Люксембурзі до 1951, в Ірландії до 1950, у Німеччині до 1947 р. Найбільш нерозвинутим вважається децентралізований інститут пробації в Іспанії, який і досі покладається на ініціативи місцевих волонтерів. Лише з 1995 р., після реформування системи покарань, держава почала запроваджувати програми пробації, починаючи з засуджених. Навіть сьогодні програми застосування альтернативних покарань та пенітенціарної соціальної допомоги реалізуються лише в Каталонії [3].

Слід також зауважити, що такі країни, як Швейцарія та Франція випадають з типової європейської палітри. У Швейцарії історично кантони (провінції) надзвичайно децентралізовані, що пояснює виникнення і впровадження на місцевому рівні найрізноманітніших ініціатив у сфері альтернативних позбавленню волі покарань. Якщо в одних кантонах пробація здійснюється за рахунок місцевого бюджету професійними офіцерами, то в інших працюють виключно волонтери та благодійні організації. До речі, в усіх кантонах служби пробації співпрацюють з правоохоронними органами, але повністю незалежні від судів та поліції. Щодо Франції, то тут волонтерів до самої пробації не залучають, але структури служби пробації (складова частина пенітенціарної системи) активно співпрацюють з волонтерським сектором у галузі соціального захисту та боротьби з наркозалежністю. Останнім часом французька служба пробації почала приділяти увагу співпраці з волонтерами, які надають підтримку жертвам злочинності.

Загалом помітна тенденція до розширення сфери пробації. Традиційно офіцери пробації займалися злочинцями, а не їх жертвами. В останні роки до процедури пробації почали залучати жертв даного випробуваного. Звичайно, таке залучення не поширюється на допомогу самій жертві, але примирення та врегулювання відносин з жертвою сьогодні розглядається як запорука успішної реабілітації. Іншими словами, злочинець переконується, що суспільство може його пробачити після відбуття покарання, якщо це здатна зробити жертва. У Швеції для цього створені спеціальні регіональні програми. Мальта є однією з не багатьох країн, де офіцер пробації з самого початку контактує з жертвою, представляє її особисте ставлення до злочинця та злочину в суді і діє в якості посередника між злочинцем та жертвою для забезпечення якомога повної компенсації жертві (посібник служб пробації: директиви для керівників та практиків сфери пробації [2]; посібник для здійснення нагляду (Operation Guidelines for Supervision)).

Одним із важливих аспектів пробації в країнах світу є ставлення до дорослих та неповнолітніх правопорушників. У більшості країн служби пробації зобов'язані, згідно з законом, обмежувати свою діяльність колом повнолітніх громадян. Особливо це стосується країн, де кримінальна відповідальність наступає з певного віку і підпадає під певні законні акти. Наприклад, в Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Франції та Італії справами неповнолітніх займаються спеціальні служби. Винятком можна вважати Португалію, де служба пробації має спеціальний підрозділ, що займається неповнолітніми, та Швейцарію, де існує "змішана" система - в одних кантонах неповнолітніми займається служба пробації, а в інших - соціальні працівники. У таких європейських країнах, як Данія, Люксембург, Мальта, Іспанія та Швеція кримінальна система не поділяє злочинців на повнолітніх та неповнолітніх, і тут офіцери пробації працюють з дітьми та дорослими у випадках, якщо справа не відкликана відповідною соціальною службою [23].

Іншим важливим моментом пробації слід визначити ставлення до окремих категорій злочинців. За винятком Мальти, де "Акт про пробацію правопорушників" однозначно не може бути застосований до осіб, що займалися торгівлею зброєю та наркотиками, законодавство усіх інших європейських країн дозволяє застосовувати пробацію навіть до особливо небезпечних рецидивістів. Це не означає, що всі категорії злочинців заслуговують на однакову увагу служби пробації. Наприклад, в Англії та Уельсі, Норвегії, Голландії та Ірландії пріоритетним вважається напрямок роботи з групами підвищеного ризику, до яких відносяться ті, хто вже один раз був засуджений, відбував покарання у вигляді позбавлення волі й може скоїти злочин знову та отримати триваліший строк покарання. Доведено, що в чим гірших матеріальних та соціальних умовах, у порівнянні з середнім рівнем, проживає піднаглядний, тим вищий ризик рецидиву і тим більшої допомоги та уваги служби він потребує. До речі, на Мальті пріоритет у діяльності служби пробації віддано тим неповнолітнім та молодим людям, що ще не встигли повністю втягнутися у злочинне життя. Вважається, що молодим людям значно легше змінити поведінку, аніж особам середнього та похилого віку, а "інвестиції в молодь" є пріоритетними для майбутнього суспільства [7].

За винятком Англії та Уельсу, Бельгії, Данії, Норвегії, Франції і Швеції, служби пробації решти європейських країн практично не зайняті в сфері первинного попередження злочинності. У вищезгаданих країнах офіцери пробації беруть активну участь у якості консультантів при розробці загальної кримінальної політики на державному та місцевому рівнях, а в Швеції вони навіть залучені до спеціальної національної програми "Закон та порядок", яка є елементом обов'язкової шкільної програми. У Швейцарії, правда, активно діють агентства сприяння службі пробації, які зайняті в сфері запобігання домашнього насильства, зловживань щодо дітей та попередження наркоманії. У більшості європейських країн служби пробації зайняті переважно вторинним попередженням злочинності, тобто попередженням рецидиву (посібник служб пробації: директиви для керівників та практиків сфери пробації [2]; посібник для здійснення нагляду (Operation Guidelines for Supervision)).

Якщо порівняти систему санкцій проти правопорушників з тією, що існувала в країнах світу 30-40 років тому, ми відразу побачимо, що майже в усіх країнах прості види санкцій, як-от: ув'язнення, штрафи, умовне засудження та відстрочка від виконання вироку в якості основи кримінальної системи вже не існують. Список покарань та каральних санкцій розширився за рахунок пробації, громадських робіт, компенсації, відшкодування збитків, медіації між жертвою та порушником, або як її ще називають "посередництвом у громаді", позбавлення ліцензії на зайняття певним видом діяльності, тренінгових курсів, когнітивно-поведінкового навчання та психологічних корекційних тренінгів, лікувальних програм (особливо для п'яниць та наркоманів), нагляду та ордерів на обов'язкове відвідання певних програм, поселення у спеціальні пробаційні гуртожитки, обов'язкове знаходження в денному центрі протягом робочого часу для безробітних, інтенсивний нагляд за виконанням пробації, домашній арешт, "комендантський ордер", згідно з яким особа має знаходитись вдома (наприклад, з 19-00 до 7-ої години ранку), електронний моніторинг, відстрочка вироку з спеціальним наглядом офіцера пробації, позбавлення свободи пересування (сімейне ув'язнення), комбінаційні вироки, які поєднують декілька з наведених санкцій та багато іншого [3].

Таким чином, служби пробації прямо або опосередковано виконують наступні завдання:

- забезпечення судів та інших зацікавлених державних служб високоякісною інформацією про особу, її соціальні обставини та характеристики, що сприяє прийняттю адекватних судових та інших важливих рішень;

- розвиток, керівництво та організація альтернативних санкцій у громаді і забезпечення їх ефективного застосування;

- забезпечення практичної, соціальної, психологічної допомоги та опіки, що базується на методах соціальної роботи на кожній стадії проходження правопорушника через пенітенціарну систему, включаючи постпенітенціарний нагляд;

- розробка, впровадження та сприяння таким схемам, які дозволяють вивести звинуваченого з-під судового переслідування;

- запобігання рецидиву шляхом посилення таких позитивних якостей колишніх злочинців, як упевненість у власних силах, самодисципліна, адекватна самооцінка в соціальному контексті та застосування набутих навичок у практичному житті;

- внесення максимального вкладу в розбудову безпечного суспільства, стимулюючи правопорушників до обрання законослухняного способу життя, керуючи та наглядаючи за випробуваними таким чином, щоб у суспільстві зменшувалась кількість повторних правопорушень, розвиток у випробуваних таких навичок, які сприяють позитивному способу життя та їх реінтеграції в суспільство;

- підтримка ув'язнених і сприяння їх підготовці до звільнення;

- контроль та нагляд за всіма умовами та обставинами, що стосуються правопорушників;

- залучення до планування та реалізації проектів, які стосуються належного обладнання центрів пробації та вдосконалення альтернативних санкцій в місцевих громадах, державних органів, бізнесових компаній, місцевих жителів та недержавних організацій;

- надання допомоги сім'ям ув'язнених з метою покращення їх стосунків із засудженим, що, в свою чергу, сприятиме кращому взаємному порозумінню в родині та успішній соціальній інтеграції в суспільство після звільнення.

Все вищевикладене примушує нас задуматися над тим, а що конкретно нам слід використовувати в діяльності наших кримінально-виконавчих інспекцій? Для цього, на наш погляд, необхідно:

1. Прийняти спеціальний нормативний акт, що регламентує діяльність КВІ - Положення про кримінально-виконавчу інспекцію.

2. Значно розширити функції КВІ, поклавши на них здійснення функції попереднього соціального дослідження особи правопорушника, написання соціального докладу для суду, а також нагляд за умовно-достроковий звільненими.

3. Уточнити і доповнити основні обов'язки інспекцій за рахунок виконання відповідних досудових і післясудових функцій, взаємодії з органами місцевого самоврядування, соціального захисту, охорони здоров'я, утворення і ін.

4. Розширити основні права інспекція, надавши їм право участі в судових засіданнях як учасник процесу, закріпивши ці права в КПК України.

5. Розв'язати проблеми кадрового забезпечення.

6. Збільшити кількість співробітників чоловічої статі, значно збільшивши співробітникам заробітну платню.

7. Для підвищення рівня підготовки фахівців кримінальної міліції, громадської безпеки, слідства і дізнання організувати в Харківському національному університеті внутрішніх справ спецкурс щодо виконання покарань, не пов`язаних з позбавленням засудженого волі (з урахуванням вимог спільного наказу Державного Департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2003 № 270/1560 „Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань"). З метою підготовки кадрів КВІ необхідно організувати спеціалізоване навчання фахівців у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна, передбачивши в програмі їх підготовки не тільки отримання спеціальних знань роботи із спецконтингентом, але й знання права, основ психології, педагогіки, медицини, соціології, зарубіжного досвіду діяльності служб пробації.

8. В планах науково-дослідної діяльності вузів МВС України передбачити наукову розробку, у тому числі і дисертаційному плані, проблем призначення, виконання і відбування альтернативних позбавленню волі покарань в Україні і за рубежем.

9. Регулярно проводити науково-методичні, науково-практичні конференції і семінари по обговоренню актуальних теоретичних і практичних проблем виконання покарання без ізоляції засудженого від суспільства.

10. Створити інформаційний банк даних про діяльність кримінально-виконавчих інспекцій, підготувати учбову і методичну літературу для слухачів, курсантів, студентів, ад'юнктів і аспірантів, практичних працівників.

11. Організувати вивчення зарубіжного досвіду шляхом обміну курсантами і студентами, викладачами, співробітниками КВІ на основі встановлення постійних контактів з відповідними відомствами держав, які накопичили значний позитивний досвід виконання альтернативних позбавленню волі покарань^.

Размещено на Allbest.ru