Апеляційний та касаційний суди, їх співвідношення

32

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Процесуальне становище позивача і відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному і касаційному провадженні

2. Повноваження апеляційного та касаційного судів їх співвідношення

2.1 Незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підстава його скасування

2.2 Обсяг повноважень апеляційного та касаційного судів

3. Особливості процесуального порядку перегляду цивільної справи в вищестоящими судами

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

18 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний процесуальний кодекс України, встановивши при цьому, що він набирає чинності 1 січня 2005 року., але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України. Замість останнього 6 липня 2005 року було прийнято Кодекс адміністративного судочинства України, який набрав чинності 1 вересня 2005 року. Отже, саме з цієї дати має застосовуватись і ЦПК, в тому числі передбачені ним новели судочинства.

Прийняття ЦПК стало одним з етапів проведення в Україні судово - правової реформи, важливою складовою якої є організація правосуддя в цивільних справах на якісно нових процесуальних засадах відповідно до статусу України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави та виконання нею зобов'язань щодо приведення законодавства з цих питань у відповідність до європейських стандартів.

Безумовно законодавець не міг не відтворити у ЦПК більшість тих процесуальних норм раніше чинного законодавства, які не втратили суспільного регуляторного значення, часом вдаючись при цьому до зміни їх редакції.

З огляду на це, на мою думку, при застосуванні норм ЦПК при написанні курсової роботи необхідно насамперед зосередити увагу на передбачених ним новелах, особливо до обраної теми курсової роботи.

Однією з гарантій забезпечення законності й обґрунтованості судових рішень, забезпечення однакового застосування судами законів при вирішенні цивільних справ виступає апеляційне провадження, тобто оскарження та перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку (статті 291-322 ЦПК України).

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, віднесено ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства.

Значення даної стадії полягає у тому, що розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер - попереджає порушення норм права фізичними й юридичними особами .

Касаційне провадження є безпосереднім продовженням руху цивільної справи по судових інстанціях.

Вчинення процесуальних дій суду, який визначений Законом України «Про судоустрій України» як суд касаційної інстанції у цивільних справах, а також процесуальних дій інших учасників процесу під час перегляду справи у касаційній інстанції регулюється главою 2 розділу V ЦПК України.

Завданнями касаційного провадження є перевірка правильності застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

1. Процесуальне становище позивача і відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному і касаційному провадженні

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу яких повинен вирішити суд.

Стороною, згідно зі ст. 30 нового ЦПК України, можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава.

Поняття сторони безперечно має прямий зв'язок із матеріальними правовідносинами, хоча спір про право може виникнути не лише між особами, які дійсно перебувають у матеріальних правовідносинах. Він можливий і за відсутності таких відносин (так званий «дефектний спір» ), у тому випадку, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов'язку перед позивачем. Це означає, що суд зобов'язаний розглядати цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з'ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред'явленні позову. Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб'єктами права і достатньою підставою для вступу у процес і набуття правового статусу позивача є суб'єктивна впевненість. Наявність чи відсутність між сторонами правовідносин ніякою мірою не відбивається на їх правовому становищі. Навіть при очевидній відсутності матеріальних правовідносин між такими суб'єктами слід визнавати позивачем та відповідачем із наділенням усіма процесуальними правами та обов'язками.

Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин взагалі та осіб, які беруть участь у справі, зокрема, є такі:

сторони -- це обов'язкові суб'єкти цивільного процесу у справах позовного провадження та провадженнях у справах які виникають із адміністративно - правових відносин;

сторони -- це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;

юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю;

справа (процес) ведеться від імені сторін;

сторони несуть судові витрати у справі;

на сторони поширюються всі наслідки та властивості судового рішення;

правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво.

Позивач - це одна зі сторін процесу, яка особисто або в її інтересах звернулася до суду з позовом, вважаючи, що її права порушені або оспорюються. Ця особа може звернутися до суду безпосередньо або через представника, процес може бути ініційований також іншими уповноваженими законом органами та особами. Причому у будь-якому випадку на участь у справі повинно бути волевиявлення позивача. Так, при поданні заяви в інтересах особи прокурором, органами державної влади, місцевого самоврядування та іншими особами обов'язково повідомляється особа, в інтересах якої порушено цивільний процес. Вона може брати участь у справі, може відмовитися від участі та порушеного цивільного процесу. В останньому випадку, якщо захищаються інтереси дієздатної фізичної особи, така заява прокурора, органів державної влади, органу місцевого самоврядування та інших залишаються без розгляду.

Відповідач - це інша сторона процесу, яка притягається судом до відповідальності за порушення або оспорювання ним права і охоронюваних законом інтересів за поданим позовом, так як на неї вказує позивач як на порушника свого права. Причому, якщо для залучення до участі у справі позивача необхідна його згода, то згода відповідача не вимагається. Конкретна вказівка на відповідача становить обов'язок позивача або іншого ініціатора процесу. Відповідач легітимізується у позовній заяві до суду , а якщо така вказівка відсутня, то суддя приймаючи таку заяву має винести ухвалу про залишення її без руху і надати строк для усунення недоліків. Якщо заявник не має відомостей щодо порушника свого права, справа не може бути порушена.

У справах, що випливають з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я пов'язаних з їх роботою, незалежно від того, хто звернувся до суду, позивачем буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем - організація, яка оспорює ці вимоги.

Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки ( п. 1 ст. 31 ЦПК).

Процесуальні права сторін - це встановлені та гарантовані законом можливості сторін щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб'єктних прав, що зазнали посягання або існує ймовірність такого.

Новий ЦПК доповнив частину 2 ст. 31, яка регламентує права й обов'язки сторін положенням про те , що відповідач має право пред'явити зустрічний позов, а в ч. 4 уточнено, що сторона вправі вимагати виконання судового рішення в частині яка її стосується. Відсутність у цій статті положень ч. 5 ст. 103 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року про те , що суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо зазначені дії суперечать закону або порушують чиїсь права й охоронювані законом інтереси, не можна сприймати як повну відмову від цих застережень, оскільки вони сформульовані в інших статтях ЦПК.

Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК у разі, коли визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті цього визнання і продовжує судовий розгляд. Так само відповідно до ч. 5 тієї ж статті ЦПК, якщо умови мирової угоди суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні такої угоди і продовжує судовий розгляд. (Відмінність від раніше чинного законодавства полягає в тому, що йдеться про порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб, а не будь-чиїх (тобто й самих сторін). При вчиненні зазначених процесуальних дій права, свободи чи інтереси сторін захищено законом від недобросовісних дій їх законних представників. Суд не приймає відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем і не визнає мирової угоди у справі, в якій одну зі сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, котру він представляє (ч. 5 ст. 174, ч. 6 ст. 175 ЦПК).

Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження згідно з ч. 5 ст. 31 ЦПК мають права й обов'язки сторін за винятком випадків, коли їхні права та обов'язки визначено інакше у розділі IV цього Кодексу.¹

Існує класифікація цивільно-процесуальних прав сторін на групи, яка запропонована М.Й. Штефаном, для забезпечення виконання процесуальних функцій:

1. Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі права на звернення до суду за захистом (ст. 3 ЦПК), зустрічного позову (ст. 123 ЦПК), права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (ст.ст. 292, 324 ЦПК), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за ново виявленими та винятковими обставинами (ст. 347³ ЦПК), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 380 ЦПК).

2. Права на зміни в позовному спорі - права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове

визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 175 ЦПК); доповнення, зміна апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (ст.ст. 300, 330 ЦПК), надання відстрочки і розстрочки виконання (ст.373 ЦПК).

3.Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні - права сторін подати до суду свої пояснення (ст. 40 ЦПК), подавати письмові та речові докази (ст.58 ЦПК), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (ст.ст. 41,57 ЦПК); При розгляді справи - ставити питання один одному, свідкам, експертам (ст.ст. 180, 182, 190 ЦПК), представникам органів державного управління і громадськості (ст.ст.191,192 ЦПК); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (ст.ст. 186, 188, 189 ЦПК).Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК).

Права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб - права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора (ст.ст. 104, 105, 108, 121 ЦПК).

Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов - права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 20 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК).

Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляд у справи за нововиявленими та винятковими обставинами . Право на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника (ст. 38 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 7 ЦПК); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 74 ЦПК).

Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (ст.ст. 108--111 ЦПК), забезпечення доказів і позову, приєднання співучасників до апеляційної та касаційної скарги сторони (ст.ст. 298,326 ЦПК). На сторони покладаються також процесуальні обов'язки - загальні і спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 31 ЦПК), спеціальні - у виконанні певних процесуальних дій: розгляд судом справ про усиновлення (ст. 252 ЦПК); повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 77 ЦПК).

Рівність прав і обов'язків сторін полягає в тому, що обидві сторони рівною мірою мають право відстоювати свої права особисто або через представників. Праву позивача на пред'явлення позову відповідає право відповідача на заперечення проти позову та на пред'явлення зустрічного позову з метою захисту своїх прав. З процесуальними правами сторін пов'язані їх процесуальні обов'язки.

Процесуальні права та обов'язки сторін взаємопов'язані. Обов'язок сторін сумлінно користуватися всіма належними їм процесуальними правами забезпечується санкцією, передбаченою ст.77 ЦПК.

2. Повноваження апеляційного та касаційного судів їх співвідношення

2.1 Незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підстава його скасування

Відповідно до ст. 309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

невідповідність висновків суду обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Коментована стаття відображає сутність апеляційного перегляду і відмінність його від колишнього касаційного перегляду. Якщо раніше незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції служили підставами для скасування рішення та направлення його до суду першої інстанції для нового розгляду по суті, то тепер вони є підставами для постановлення нового рішення апеляційним судом.

Відповідно до цієї статті необґрунтованість рішення суду першої інстанції як підстава для його скасування і постановлення нового рішення судом апеляційної інстанції, може полягати у:

а) неповному з'ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Неповнота судового рішення найчастіше зустрічається у судовій практиці та може служити підставою для скасування рішення. Це - найбільш поширений недолік судових рішень (про повноту рішення див. коментарі до статей 214, 215 ЦПК); 348 б)недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. Апеляційний суд у цьому плані повинен перевірити достатність і вірогідність доказів, зібраних й оцінених судом першої інстанції;

в)невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам
справи. Цей прояв необґрунтованості судового рішення виникає
внаслідок погрішностей в оцінці доказів, що приводить до аналогічного висновку в рішенні суду першої інстанції.

Стаття 309 ЦПК передбачає як підставу для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення нового рішення апеляційним судом, і незаконність рішення. У загальному вигляді у п. 4 частини першої даної статті цю підставу визначено як порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права. Конкретизуючи це поняття, закон вказує, по - перше, на випадки, коли суд першої інстанції застосував закон, який не поширюється на дані правовідносини. Як уявляється, до цієї підстави належать випадки, коли суд першої інстанції при розгляді справи та постановленні рішення необґрунтовано широко витлумачив і застосував норму матеріального права чи заснував рішення на скасованому законі або на такому, який ще не набрав законної сили, чи на законі, що суперечить Конституції України, підзаконному нормативному акті, який суперечить закону. Незаконним рішення буде і тоді, коли суд першої інстанції при постановленні рішення не застосував належний закон, а вирішив справу, застосувавши аналогію закону чи аналогію права, коли насправді існує норма права, яка регулює дане спірне правовід-ношення.

Незаконність рішення може виникнути й у результаті порушення або неправильного застосування норм процесуального права. Однак, на відміну від порушення норм матеріального права, порушення норм процесуального права може бути підставою скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення апеляційним судом тільки у випадку, якщо це порушення привело до неправильного вирішення справи. Наприклад, порушення правил про підсудність тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції тільки тоді, коли внаслідок такого порушення постановлено неправильне рішення або порушені права осіб, які беруть участь у справі, на особисту участь у розгляді справи.

Відповідно до даної статті апеляційний суд вправі не тільки постановити нове, а й змінити рішення суду першої інстанції. Тому сама по собі відсутність згадування у коментованій статті про під стави постановлення зміненого рішення не свідчить про відсутність відповідного повноваження апеляційного суду. Головною проблемою у зв'язку з нечіткою законодавчою регламентацією є проблема меле зміни апеляційним судом рішення суду першої інстанції. У літературі та судовій практиці іноді помилково вважають, що будь-яка зміна рішення є не що інше, як постановлення нового рішення. Якщо апеляційний суд, наприклад, з мотивувальної частини рішення виключає посилання на неналежний закон, навряд чи таке рішення можна вважати новим, а не зміненим.

Зміна рішення необхідна тоді, коли будуть виявлені такі порушення норм матеріального і процесуального права, що не впливають на головний висновок суду першої інстанції про права і обов'язки сторін у справі (збільшення або зменшення розміру стягнення, виключення неналежних посилань на закон, виправлення неточностей рішення тощо). У противному разі рішення буде не зміненим, а новим.

1.2 обсяг повноважень апеляційного та касаційного судів

Повноваження суду апеляційної інстанції - це сукупність Його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку. Такі повноваження і підстави їх застосування визначені статтями 307-312 ЦПК України.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

Відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ЦПК України).

Скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення. Підставами для цього є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

невідповідність висновків суду обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення ж норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Скасувати рішення суду першої інстанції і закриті провадження у справі або залишити заяву без розгляду з підстав, визначених статтями 205, 207 ЦПК України. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для використання судом апеляційної інстанції такого повноваження (ст. 310 ЦПК України).

Повністю або частково скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо:

справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі;

суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право (ч. 2 ст. 307 ЦПК України):

1) відхилити апеляційну скаргу і залишити ухвалу без змін, якщо суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінити або скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити ухвалу з цього питання у випадку, коли це питання було вирішене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Однак виникають випадки, коли особа подала апеляційну скаргу на рішення або ухвалу суду у встановлені строки, але вона надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи. Крім того, могли бути поновлені або продовжені строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи. В таких випадках суд апеляційної інстанції розглядає скаргу за загальними правилами апеляційного розгляду, в результаті чого залежно від обґрунтованості скарги постановляє ухвалу або ухвалює рішення. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду апеляційної інстанції (ст. 318 ЦПК України).

Особливості процесуального порядку перегляду цивільних справ в вищестоящих судах

Правом апеляційного оскарження наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ч. 1 ст. 292 ЦПК України).

Реалізація права апеляційного оскарження здійснюється шляхом поетапного подання у встановлені законодавством строки:

заяви про апеляційне оскарження рішення (ухвали) суду першої інстанції. Відповідно до ст. 294 ЦПК України заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції - протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали;

апеляційної скарги на рішення (ухвалу). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; апеляційна скарга на ухвалу суду - протягом десяти днів.

Однак апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо це зроблено у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 4 ст. 295 ЦПК України).

Пропущений строк на подання заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги може бути поновлений судом апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, та за наявності достатніх для цього підстав. Інакше заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення встановлених законодавством строків апеляційного оскарження, залишаються без розгляду.

Законом чітко регламентовано вимоги до форми і змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Вони обов'язково подаються у письмовій формі.

У заяві про апеляційне оскарження мають бути зазначені:

найменування суду, до якого подається заява;

ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження;

рішення або ухвала, що оскаржується.

В апеляційній скарзі на рішення або ухвалу суду першої інстанції потрібно зазначити:

найменування суду, до якого подається скарга;

ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

дата подання заяви про апеляційне оскарження;

в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

нові обставини, які підлягають встановленню, докази, що підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

клопотання особи, яка подала скаргу;

перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником. У разі подання заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги представником, до них має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо ці документи раніше не подавалися. До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються їх коші та копи доданих до них письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через місцевий суд, який ухвалив оскаржуване рішення (ухвалу). Проте копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 296 ЦПК України).

Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, передбаченими главою 1 розділу V ЦПК України.

У призначений для розгляду справи час головуючий відповідно до ст. 163 ЦПК України відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення (ухвалу) якого суду розглядатиметься.

Потім секретар судового засідання доповідає суду, хто з викликаних по справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі. Суд встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано поважними. Нез'явлення сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає такому розгляду.

Якщо розгляд справи розпочався і у справі викликаний перекладач, то головуючий відповідно до ст. 164 ЦПК України роз'яснює перекладачеві його права та обов'язки, попереджає під розписку про кримінальну відповідальність, приводить до присяги.

Викликані свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення.

Далі головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи. У разі, якщо заява про відвід була відхилена або відвід не був заявлений, головуючий роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки.

Заяви та клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як заслухано думку решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постано-влюється ухвала.

Якщо у судове засідання викликано експерта, йому роз'яснюються права та обов'язки. Він попереджається під розписку про кримінальну відповідальність, складає присягу. Потім права та обов'язки роз'яснюються спеціалістові.

Далі суд переходить до розгляду справи по суті, який розпочинається доповіддю судді-доповідача про:

зміст рішення (ухвали), яке оскаржено;

доводи апеляційної скарги;

межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Однак апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Крім того, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу, позивач має право відмовитися від позову в апеляційному суді, а сторони укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії (статті 174, 175 ЦПК України).

Якщо сторони вирішили продовжувати розгляд справи, то після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі. апеляційний касаційний суд

Закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах у такій послідовності, в якій вони давали пояснення. Суд може обмежити тривалість судових дебатів шляхом оголошення на початку судового засідання часу, що для них відводиться. При цьому кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.

Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, ухвалення рішення.

За необхідності під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

Відповідно до ст. 322 ЦПК України після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк направляється до суду першої інстанції, який її розглядав.

Касаційне оскарження рішення або ухвал суду можливе лише у двох випадках. Отже, його підставами є:

неправильне застосування судом норм матеріального права;

порушення судом норм процесуального права (ч. 2 ст. 324 ЦПК України).

Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням або ухвалою апеляційного суду.

У разі пропущення встановленого строку, особа, яка є суб'єктом права касаційного оскарження може подати заяву про його поновлення. Якщо суд касаційної інстанції визнає причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними, він може поновити цей строк, шляхом постановлення відповідної ухвали. Проте такий строк може бути поновлений не більш як у межах одного року з дня виникнення у особи права на касаційне оскарження.

Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається судом касаційної інстанції особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено (ст. 325 ЦПК України).

Касаційна скарга подається у письмовій формі безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається в порядку черговості судді-доповідачу.

У касаційній скарзі повинно бути зазначено:

найменування суду, до якого подається скарга;

ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

рішення (ухвала), що оскаржується;

в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

клопотання особи, яка подає скаргу;

перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Така скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Крім того, у випадку, коли скарга подається представником, до неї повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження (ст. 326 ЦПК України).

Суддя-доповідач протягом десятиденного строку з дня надходження касаційної скарги вирішує питання про прийняття скарги до розгляду касаційним судом. За наявності клопотання особи, яка подала скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали).

У разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до встановлених вимог або у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя-доповідач постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення касаційної скарги без руху, про що повідомляє особу, яка подала скаргу, і надає їй строк для усунення недоліків. Якщо особа відповідно до ухвали у встановлений строк усуне визначені недоліки, касаційна скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше вона вважається неподаною і повертається особі, яка її подавала (ст. 327 ЦПК України).

Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до встановлених вимог, суд касаційної інстанції у десятиденний строк з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає право осіб, які беруть участь у справі, приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. Право приєднання до касаційної скарги надано й особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Відповідно до ст. 329 ЦПК України зазначені особи мають право протягом десяти днів з дня одержання копії касаційної скарги подати заяву про приєднання до касаційної скарги. Про бажання безпосередньо брати участь у розгляді справи судом касаційної інстанції зазначені особи повинні вказати це у заяві.

За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується.

Крім того, закон надає право особі, яка подала касаційну скаргу:

доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження;

відкликати її до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції. В такому разі суддя, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції, постановляє ухвалу про повернення скарги;

відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. Наслідком такої дії є те, що касаційне провадження закривається і повторне оскарження цих рішень, ухвал цією особою не допускається (ст. 330 ЦПК України).

У порядку підготовки справи до судового розгляду суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Попередній розгляд справи повинен бути проведений у п'ятиденний строк після складення суддею-доповідачем своєї доповіді колегією у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

За результатами попереднього розгляду суд касаційної інстанції має право:

відхилити касаційну скаргу і залишити рішення без змін за відсутності підстав для скасування судового рішення;

скасувати судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення;

призначити справу до судового розгляду, якщо відсутні підстави для відхилення касаційної скарги і для скасування судового, рішення. Для призначення справи до судового розгляду необхідно, щоб хоч один суддя із складу суду прийшов до такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду (ст. 332 ЦПК України).

Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі п'яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності ці особи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд:

перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Однак в будь-якому разі законність судових рішень перевіряється лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції;

не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним;

не має права вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ст. 335 ЦПК України).

Касаційний перегляд здійснюється в судовому засіданні, що складається із трьох частин: підготовчої, розгляду справи, постановлення й проголошення судового рішення.

У підготовчій частині судового засідання головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається.

Особливістю розгляду справи є те, що він починається доповіддю судді-доповідача, який в необхідному обсязі розкриває зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги.

Після доповіді судді-доповідача особи, які беруть участь у справі, дають пояснення, тривалість яких суд може обмежити, встановивши для всіх рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання. У своїх поясненнях дані особи можуть наводити тільки ті доводи, що стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач.

Незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил ЦПК України, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати для прийняття судового рішення по справі. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення та постановляє ухвалу відповідно до правил, встановлених ст. 19 та гл. 7 розділу III ЦПК України з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 344-346 ЦПК України.

Під час прийняття рішення жоден із суддів не має права утримуватися від висловлення думки з питань, які обговорюються, та щодо правильності судового рішення, що оскаржене. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Рішення або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу (ст. 343 ЦПК України).

За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо:

справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

рішення ухвалене чи підписане не тим суддею або суддями, які розглядали справу;

справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;

суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.

Інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Якщо порушення закону було допущено судом першої інстанції і не було усунене апеляційним судом або одночасно допущене апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.

Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом, якщо буде встановлено, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду, якщо на явні підстави визначені статтями 205 і 207 ЦПК України.

Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для використання цього повноваження суду касаційної інстанції;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, якщо буде встановлено, що застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону;

скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення;

змінити або скасувати ухвалу і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішене всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом, якщо буде встановлено, що апеляційним судом скасовано ухвалу, постановлену згідно із законом.

Рішення та ухвала суду касаційної інстанції проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених ЦПК України.

На практиці може статися, що особа подала касаційну скаргу на судове рішення у встановлені строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи. Крім того, могли бути поновлені або продовжені строки на подання касаційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи. В таких випадках суд касаційної інстанції розглядає скаргу за загальними правилами касаційного розгляду, в результаті чого залежно від обґрунтованості скарги постановляє ухвалу або ухвалює рішення. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції (ст. 348 ЦПК України).

Відповідно до ст. 352 ЦПК України після закінчення касаційного провадження справа протягом семи днів повертається до суду, який її розглядав.

Висновки

В Україні цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК та Закону від 23 червня 2005р. «Про міжнародне приватне право», і підкреслено, що в тому разі, коли міжнародним договором, згода на обов'язковість яка надана Верховною Радою України, передбачено інші правила ніж установлені ЦПК, застосовуються правила цього договору. Правило про здійснення провадження в цивільних справах відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, доповнено новим важливим правилом про те, що закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права належні сторонам та учасникам процесу, або обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

При написанні курсової роботи гарним помічником став Цивільно - процесуальний кодекс України прийнятий 18 березня 2004 року. Прийняття ЦПК продовжило один з етапів судово - правової реформи в Україні, яка розпочата з моменту незалежності країни.

На мою думку прийняття нового ЦПК підвищило рівень цивільного судочинства та розширило права і обов'язки громадян України, при зверненні до суду.

Коротко зробимо висновки по кожному пункту плану окремо.

1.Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу яких повинен вирішити суд.

Поняття сторони безперечно має прямий зв'язок із матеріальними правовідносинами, хоча спір про право може виникнути не лише між особами, які дійсно перебувають у матеріальних правовідносинах. Він можливий і за відсутності таких відносин (так званий «дефектний спір» ), у тому випадку, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов'язку перед позивачем. Це означає, що суд зобов'язаний розглядати цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з'ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред'явленні позову.

2)Цивільна процесуальна правоздатність - це встановлена законом можливість мати цивільні права і обов'язки.

Цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати свої права і доручати ведення справи представнику (ст. 101 ЦПК), тобто здатність особисто здійснювати процесуальні дії.

3)Процесуальна співучасть - це участь в одному і тому ж процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного. Від співучасті слід відрізняти об»єднання позовів судом, коли суб'єктивні права та обов'язки не залежать один від одного, а множинність осіб утворюється на розсуд суду ( судді ) з метою процесуальної економії.

4) Заміна неналежної сторони - це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою про виведення із цивільної справи неналежного позивача чи відповідача і допущення ( залучення ) належної сторони.

5)Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє собою зміну суб'єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво - це заміна відповідної сторони, коли її матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з цивільної справи.

Список використаних джерел

1. Конституція України.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р № 6 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 1995. - № 1

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21 грудня 1990 № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 1995. - № 1

5. Цюра Т. Сторони як основні «процесуальні противники» в процесі доказування в цивільних справах // Право України. - 2002, № 3 с. 102-105.

6. Ясинок А.В. Сучасний погляд на розвиток цивільного процесу в Україні // Підприємство, гос-во і право - 2006 № 3 с. 89-91

7. Ярема А.Г. Новели цивільного судочинства // Вісник Верховного Суду України - 2006 № 4 с. 37-43

8. Ярема А.Г. Новели цивільного судочинства // Вісник Верховного Суду України - 2005 № 9

9. Ярема А.Г. Новели цивільного судочинства // Вісник Верховного Суду України - 2005 № 10

10. Цивільний процес: Навч. Посібник / А.В. Андрушко; Ю.В. Білоусов; Н.А.Бондаренко. - К.: Наукова думка 2004 - 262 с

11. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Навчальний посібник: Центр навч. літератури, 2004.- 308 с.

12. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та допов: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005.- 472с

Размещено на Allbest.ru