Порядок відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальні умови (підстави) відповідальності за заподіяння шкоди

2. Підстави відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

3. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

Висновки

Нормативні акти і література

Вступ

Захист прав людини і громадянина, визнання її прав і свобод найвищою соціальною цінністю на конституційному рівні - обов'язок всіх без винятку органів державної влади та їх посадових і службових осіб, в тому числі судових та правоохоронних органів. Кожний такий орган та особа згідно зі своїм юридичним статусом зобов'язані не тільки забезпечувати, але й здійснювати захист прав і свобод особистості згідно з Конституцією України, спираючись на норми міжнародно-правових актів і чинне законодавство.

Нажаль, досить об'єктивні причини тривалої соціально-економічної кризи залишають відкритим питання "кризи влади" і, зокрема, тих державних органів і посадових осіб, які, виходячи із своєї головної функціональної направленості іменуються "судовими" і "правоохоронними". Подібне становище однак не є "вибачальним" для існуючих судово-слідчих помилок, а інколи і посадових злочинів органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Про масштаби і значущість цього явища в наші дні свідчать тисячі виправдувальних вироків судів і рішень (постанов і ухвал) різних компетентних органів (в тому числі вищестоящих судів) про закриття провадження у кримінальних справах у зв'язку з так званими реабілітуючими обставинами.

Потерпілим від зловживань і помилок судів та інших правоохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдування чи закриття кримінальної справи у зв'язку з обставинами такого характеру сам по собі є дуже важливим: їх репутація повністю поновлюється, вони знову набувають статусу чесних і законослухняних громадян. Але це далеко не все, на що мають право розраховувати потерпілі. Для повного поновлення їх прав і законних інтересів потрібна не тільки відміна незаконних рішень, що зганьбили добре ім'я, потрібно також усунути, по можливості, будь-які негативні наслідки рішень такого характеру. Це потрібно тому, кого реабілітовують, правосуддю, а також іншим правоохоронним органам, оскільки це є не тільки виразом справедливості, а й повинно послужити підтриманню престижу судових та правоохоронних органів на необхідному рівні.

Все це ще раз підтверджує актуальність теми відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Актуальність цієї теми обумовлена ще й тим, що нечисленні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.

Як для теорії, так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Хоча збільшується кількість прийнятих (опублікованих) актів законодавства, відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.

Нажаль, нашими законотворцями явно недостатньо уваги приділяється цьому питанню. Також не існує окремої дисципліни в навчальних закладах, яка б готувала юристів-професіоналів. Це б сприяло розвитку та вдосконаленню не тільки теорії відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, а й практики. А тому, ми вважаємо, що саме дослідження поняття, сутності предмета відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, її особливостей, а також порядку відшкодування шкоди, стане основою для вирішення багатьох хиб у правозастосуванні, дасть змогу зрозуміти його недоліки, сприятиме правильному практичному використанні цих знань.

Об'єкт дослідження - інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Предмет дослідження складає система правових норм, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.

Ціллю і метою написання роботи є повне та всебічне дослідження поняття, порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, як матеріальної, так і моральної; з'ясування підстав та умов відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Метою визначення цих понять є розкриття проблем, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, недоліків, а також внесення своїх пропозицій щодо подальшого їх вдосконалення та застосування у практиці. Методологічну основу складають загальнонауковий метод пізнання правової дійсності, а також наступні методи: порівняльно-правовий, структурно-функціональний; методи аналізу документів, синтезу та ін. В роботі використовується та аналізується чинне законодавство України, наукові праці, монографії відомих юристів, а також останні дослідження вітчизняної і зарубіжної юридичної науки.

1. Загальні умови (підстави) відповідальності за заподіяння шкоди

шкода відшкодування незаконний прокуратура суд

Проблема відшкодування моральної та майнової шкоди заподіяної особі (останнім часом - не лише фізичній, але і юридичній), є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність а повага до захисту особистості повинна бути в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Наче і не забуваємо ми, що особисті та майнові права людини, її здоров'я та життя нерозривно пов'язані з такими поняттями, як рівність, свобода, справедливість, недоторканість особи тощо: однак дедалі частіше ми стаємо свідками того, що наче і захищена людина, і права її відновлено, а все ж залишається гіркий присмак чогось такого, що обов'язково треба доробити. Поголосивши в Конституції України (ст. 3). Життя і здоров'я людини найвищою соціальною цінністю, держава тим самим взяла на себе обов'язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров'я і життя, інтереси усіх сферах та процесах їх діяльності.

Цей обов'язок, насамперед, полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови і порядок реалізації конституційного права громадян на відшкодування майнової та моральної шкоди, юридичні засоби охорон даного права, а також юридичні засоби захисту цього права у випадку його порушення. Вже більше року діє Ц.Н. України, який регулює загальні підстави відповідальності за завдану як майнову школу (ст. 1166) так і моральну школу (ст. 117) . Зокрема, зазначається, по-перше, що майнова шкода завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особи, яка її завдала, а по-друге, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2. ст. 167 (випадки завданої школи джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок незаконного судження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як заподіяного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт тощо). Але саме практичні аспекти реалізації такого відшкодування і спричинюють цілу низку консервативних і проблемних питань. Загалом на сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є все ж таки однією з найактуальніших, оскільки у цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави.

Саме закріплення за державою обов'язку забезечепння прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди завданої таким порушенням. Відшкодування шкоди регулює глава Ц.К. стаття 1166 Ц.К. визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної та юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоду звільняється від її відшкодування. Якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями відшкодовується у випадках, передбачених Ц.К. Зобов'язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов'язання) - це таке цивільно-правове зобов'язанням, а яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування завданих збитків.

У цій формі виражена формула генерального делікту: “Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати”. Щодо - принципів інституту відшкодування шкоди то вони появляються в таких ідеях:

а) генерального делікту;

б) повного відшкодування завданої шкоди.

Передбачений у ст. 11 ЦК факт завданої цієї шкоди в юридичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому ґрунтується саме відшкодування, як “принцип генерального делікту”.

Що стосується принципу повного відшкодування завданої шкоди, то, як вже зазначалось, він тісно пов'язаний з попереднім принципом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов'язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди. На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди. Отже, деліктне зобов'язання - це різновид цивільно-правових зобов'язань і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт об'єкт та зміст.

Суб'єктами деліктних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин.

Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого року і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При укладенні здоров'я та заподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.

Зміст делікатного зобов'язання становить право кредитора та обов'язок боржника. Обов'язком боржника є вчинення дії, за допомогою який майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора - одержати таке відшкодування.

Ознаки зобов'язання щодо відшкодування шкоди:

1) правова форма реалізації цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;

2) основні функції - поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;

3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов'язання, не вживають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його майнових інтересів;

4) зобов'язання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.

Підстави виникнення зобов'язань - це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди:

1) наявність шкоди у потерпілого;

2) протиправність поведінки заподіювача шкоди;

3) причинний зв'язок між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою.

4) Вина заподіювача.

1. Наявність шкоди у потерпілого - вона може бути майновою та (або моральною.

Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди.

Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Проти збитково вирішення питання висувалися два основних заперечення:

а) відшкодування моральної шкоди не притаманне соціальні стичній відомості і праву;

б) моральну шкоду не можна ні оцінити, ні відшкодувати у грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 1167 Ц.К. моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2. цієї статті .

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної та юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) у інших випадках встановлених законом.

Окремо у статті 168 ЦК урегульоване відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (установленим), а також особам які проживали з нею однією сім'ю.

2. Протиправність поведінки заподіювача шкоди - порушення норм права суб'єктивного права потерпілого.

Закон передбачає низку обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди:

а) діє щодо здійснення права і виконанні обов'язку - наприклад, дії організації епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань діяльність конспектів з гасіння пожежі;

б) згода потерпілого на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди за наявності трьох умов: згода добровільна, стосується тих благ, якими потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно, відповідає вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;

в) протиправність поведінки самого потерпілого (у деяких випадках). Це - заподіяння шкод у разі здійснення особою права на самозахист.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована собою, яка її завдала. Якщо такої школи завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним загадкам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169) .

Від необхідної оборони слід відрізняти крайню необхідність. Це стан, коли особа заподіюючи шкоду, що загрожує інтересами держави або суспільства, особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу. Якщо небезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунуто іншими шляхами. І засобами (наприклад, іншому автомобілю). У разі необхідної оборони включаються і цивільно-правова, і кримінальна відповідальність. У разі крайньої необхідності кримінальна відповідальність вимагається. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти вирішення питання.

а) Загальне правило - шкода. Завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правом чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла (ч. 1 ст. 1171 ЦК).

б) ч.2. ст. 1171 ЦК надає суду право, враховуючи обставини, за яких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;

в) суд вправі зобов'язати особу, що завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;

г) суд вправі зобов'язати особу, що завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла вказана особа, відшкодувати шкоду в певній частині або збільшити їх від відшкодування шкоди частково або у повному обсязі (ч.2 ст. 1171)

3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданою шкодою. Вирішення питання про встановлення причинного зв'язку ускладнюється тим, що закон передбачає у ряді випадків відповідальність одних осіб за дії інших відповідальність юридичної особи за її працівників, відповідальність батьків за дії малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв'язок складається з двох або більше ланок: перша виражає зв'язок поведінки, безпосереднього заподіювача із завданою шкодою; друга - зв'язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної особи.

4. Вина заподіювача шкоди. Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності (на відміну від кримінального права) - в обох випадах шкода відшкодовується у повному обсязі. Форма вини потерпілого може мати значний лише у тому випадку якщо йдеться про змішану відповідальність.

На відміну від кримінального права, діє презумпція винності - заподіював шкоди вважається винним, поки не доведе, що діяла невинно. Оскільки встановлена презумпція невинності правопорушника, то позивач у заподіянні шкоди. І, навпаки, на відповідача поденний тягар доказування того, що його вина з завданні шкоди відсутня.

У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов'язок відшкодування, як виняток із загального правила може бути покладений на заподіювача шкоди незалежно від наявності його вини, тобто і за випадкове заподіяння (відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки).

2. Підстави відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

Підставами відшкодування за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, є шкода, незаконні дії, причинний зв'язок між незаконними діями та шкодою. При цьому, як уже зазначалось, наявність вини не є обов'язковою, бо відповідно до законодавства шкода відшкодовується незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду. Адже незаконність дій виражається у тому, що заподіювач шкоди діяв поза межами, встановленими для його правомірної поведінки правом (законом), і таким чином діяв проти законних прав інших осіб, порушуючи їх.

Обов'язковою підставою для відшкодування заподіяної шкоди є наявність взаємозв'язку між протиправною поведінкою того, хто заподіяв шкоду, і шкодою, що настала. Для його встановлення слід довести, що: 1) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки. [11, с. 6,7]

Насамперед, спробуємо з'ясувати, що ж таке: "протиправність", "протиправна поведінка", "протиправна бездіяльність" і в чому вона проявляється, оскільки в жодному нормативному акті ми такого визначення не зустрічаємо.

Протиправність поведінки - це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обов'язків протиправність виступає у формі дії або бездіяльності. Якщо для виконання активного юридичного обов'язку необхідне вчинення зобов'язаною стороною певних дій, то пасивний юридичний обов'язок виконується шляхом утримання від вчинення заборонених дій. Протиправна поведінка - це поведінка, заборонена законом. Протиправна бездіяльність - це не вчинення особою дії, до якої вона зобов'язувалася нормою права. Сама по собі пасивність не є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобов'язує цю особу до вчинення відповідної дії.[12, с. 870] Хоча Б.Т. Безлепкін вважає, що "не протиправність дій чи вина службових осіб, а несправедливість обвинувачення, покарання, застосування кримінально-процесуального примусу є загальною ознакою умов для відшкодування шкоди, завданої громадянину судовими та правоохоронними органами".[13, с. 116]

Спробуємо визначити за вчинення яких протиправних діянь правоохоронних і судових органів передбачається відшкодування шкоди.

До таких діянь Цивільним кодексом України віднесено:

1. незаконне засудження;

2. незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

3. незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

4. незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

5. незаконне затримання;

6. незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.[14, с. 220]

Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" майже дублює статтю 1176 Цивільного кодексу України, хоча більш її деталізує зокрема у статті 1 вказано, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.[15, с. 4] Наявність однієї із передбачених незаконних дій у сукупності з іншими підставами відповідальності (шкода, причинний зв'язок) породжують зобов'язальні відносини між потерпілим і зобов'язаною особою. Новий Цивільний кодекс України значно розширив перелік незаконних дій службових осіб правоохоронних органів, які є елементом спеціального делікту. До них належать незаконне затримання і незаконне застосування підписки про невиїзд. Ця нормативна новела створює нові гарантії захисту прав фізичних осіб від незаконної діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.

А тепер спробуємо з'ясувати в яких випадках діяльність правоохоронних та судових органів є незаконною і, відповідно, буде підставою для відшкодування заподіяної шкоди. До підстав для відшкодування шкоди відносяться:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

3) відмова в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Крім того, право на відшкодування заподіяної шкоди виникає у випадках заподіяння шкоди оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи.[16, с. 364]

Тобто таке право виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно тощо, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.

Крім того, відповідно до норм цивільного законодавства держава повинна відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі. Для настання відповідальності за даною нормою необхідно встановити наявність в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду. Необхідно зважати на те, що право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями судових та правоохоронних органів, виникає лише при наявності перелічених вище обставин. В інших випадках заподіяна шкода відшкодовується на підставах, прямо визначених законодавством. Наприклад, відшкодування шкоди жертвам політичних репресій здійснюється на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій в Україні".[17, с. 9,10]

Умови виникнення права на відшкодування шкоди - це обставини, за наявності яких починають діяти підстави, процесуальні акти, що містять у собі рішення відповідного органу чи посадової особи про невинуватість притягненого до відповідальності. Такими умовами є постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Тобто право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначено в п.3 Положення про застосування Закону про відшкодування шкоди від 4 березня 1996 року.[18, с. 13]

Тлумачення терміна "реабілітація" у правових нормах відсутнє, однак у юридичній літературі він означає винесення процесуального рішення про невинуватість громадянина й одночасно вжиття заходів щодо поновлення майнових та інших прав реабілітованого громадянина.[19, с. 21]

Отож, ми з'ясували, що загальними умовами настання відповідальності по деліктним зобов'язанням, а саме відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду є протиправна поведінка, наявність шкоди у потерпілого, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди і шкідливих наслідків, які настали, а також наявність вини заподіювача шкоди, яка може проявлятися як у протиправних діях, так і у протиправній бездіяльності. Також ми встановили за вчинення яких протиправних діянь правоохоронних і судових органів передбачається відшкодування шкоди та якими нормативно-правовими актами регулюється це питання.

Законодавець встановлює особливі правила відповідальності за шкоду, заподіяну фізичній особі актами влади у сфері специфічної діяльності органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду.

У ст. 1176 ЦК встановлені особливі умови відповідальності за шкоду, яка заподіяна фізичній особі незаконними діями правоохоронних органів. Ця шкода відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб цих правоохоронних органів.

Специфіка діяльності правоохоронних органів, на відміну від інших інститутів державної влади, полягає в тому, що вони безпосередньо не регулюють суспільні відносини, а забезпечують належний порядок в процесі регулювання цих відносин.

Кримінально-процесуальне законодавство надає правоохоронним органам право затримувати підозрюваних, звинувачених, обирати як запобіжний захід тримання під вартою чи підписку про невиїзд, не вимагаючи неспростовних доказів вини затриманих чи заарештованих осіб. Тому законодавець намагається надати певні гарантії захисту фізичній особі від незаконних дій правоохоронних органів.

До цих незаконних дій законодавець відносить наступні:

1) незаконне засудження;

2) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

3) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд;

4) незаконне затримання;

5) незаконне накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Заподіяна фізичній особі цими незаконними діями шкода відшкодовується державою незалежно від вини правоохоронних органів.

Винятком є положення, зазначене у ч. 5 ст. 1176 ЦК, згідно з яким шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на винесення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Водночас, на відміну положень Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, шкода, завдана такими діями правоохоронних органів, як незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади), незаконне проведення оперативно-розшукових дій та інших дій, підлягає відшкодуванню на загальних підставах (статті 1166, 1172 ЦК).

Чому саме на державу покладена відповідальність за ці незаконні дії?

По-перше, саме держава виступає гарантом таких особистих немайнових благ, як право на життя, особисту недоторканність, свободу, недоторканність житла, свободу пересування, на честь, гідність та ін.

По-друге, правоохоронні органи є державними інститутами, які діють від імені держави.

По-третє, вина правоохоронних органів може бути і відсутня. Наприклад, особа була засуджена на підставі завідомо неправдивих свідчень свідків чи завідомо неправдивого висновку експерта, але потерпілому шкоду необхідно відшкодувати.

По-четверте, у держави більше можливостей поновити в повному обсязі порушені права (зарахувати трудовий стаж, повернути нагороди, поновити військове звання тощо).

По-п'яте, така конструкція відповідальності, коли за шкоду відповідає держава, а не конкретна особа, не обмежує творчої ініціативи працівників правоохоронних органів, які мають право на допустимий професійний ризик.

Право на відшкодування шкоди виникає у громадянина у випадках:

- постановления судом виправдувального вироку;

- скасування судом незаконного вироку суду;

- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю у діяннях складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

- закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Закриття кримінальної справи на підставі нереабілітуючих обставин (амністія чи помилування, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, примирення з потерпілим, перекваліфікація злочину на менш тяжкий), зменшення покарання не дає права на відшкодування шкоди.

Не має права на відшкодування шкоди особа, яка шляхом самообману перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла проведенню стосовно неї незаконних дій, зазначених у ст. 1172 ЦК. Не може вважатися самообмовою відмова від дачі показань. Якщо вироком суду засвідчено, що самообмова мала місце внаслідок застосовування до особи незаконних методів проведення слідства (фізичного чи психічного насильства), то заподіяна такій особі шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. З Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” громадянину відшкодовуються:

1) заробіток та інші доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання рішення суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії правоохоронних органів завдали моральних втрат громадянину, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, працівник міліції П. був звинувачений у вбивстві неповнолітньої і 27 днів утримувався під вартою, а потім був звільнений. П. звернувся у Луцький міський суд з позовом про відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, П. зазначив, що його водили по місту під вартою, в тому числі на його роботі і на роботі дружини. Під час обшуку в квартирі сусіди запрошувалися понятими. Звинувачення його у вчиненні тяжкого злочину отримало широкий розголос в місті. Внаслідок цього його репутація значно постраждала. Суд частково задовольнив позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, стягнувши суму, еквівалентну на той час 8 000 доларам США.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням, поновлюється на колишній роботі (посаді), а у разі неможливості (підприємство ліквідоване) йому надається інша робота. Термін перебування під вартою, відбування покарання, а також час відсторонення від роботи, зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

Якщо громадянин був позбавлений військових, наукових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.

3. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду виникає у громадянина в таких випадках:

а) постановлення судом виправдувального вироку;

б) закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину, події злочину, недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

в) винесення постанови про відмову у порушенні кримінальної справи по будь-яких з вищевказаних обставин;

г) закриття справи про адміністративне правопорушення на основі підстав, встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення чи іншим спеціальних законом, наприклад Митним Кодексом України, Законом України "Про боротьбу з корупцією".

Громадяни України, які потерпіли в результаті незаконних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, не завжди звертаються до відповідних органів з питанням про відшкодування завданої їм шкоди. Одні не роблять цього тому, що вважають за достатнє той стан речей, за якого їм вдалось уникнути незаконного засудження, бути звільненим з місць позбавлення волі тощо.

Інші - з причини незнання такого конституційного права, яке передбачено статтею 56 Конституції України, і порядку його реалізації.

Тому стаття 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора або суд у разі постановляння виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення:

а) роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди (одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) громадянинові (в разі його смерті - його спадкоємцям) направляється повідомлення, в якому роз'яснюється куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а також зазначається перелік тих вимог, які даний громадянин має право висувати. При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше 5 днів з дня їх звернення до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду);

б) на прохання потерпілого в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання. Крім того, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакція повинна протягом 1 місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації). В тому випадку, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення добровільно, зазначені особи можуть звернутися до суду з вимогою примусити їх зробити це. У місячний строк від дня звернення громадянина один з вищеназваних органів робить усі необхідне для визначення розміру шкоди (витребовує потрібні документи, робить розрахунки тощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документи наводиться розрахунок, вказується остаточна належна до сплати, а також викладаються відомості, передбачені у п.12 Положення про застосування Закону. Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, на розсуд громадянина може бути подана до суду за місцем його проживання чи за місцем перебування відповідного органу досудового розслідування. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат. Наразі, якщо громадянин не згодний з винесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її до суду вищестоящої організації. Зокрема, до суду громадянин може звернутися, якщо:

1) він не згоден з винесеною правоохоронними органами постановою про відшкодування шкоди;

2) він не згоден з рішенням фінансового органу щодо відшкодування майна, яке було передано підприємствам, установам, організаціям безоплатно (в разі їх ліквідації), або відшкодування частини такого майна за рахунок державного бюджету;

3) він не згоден з рішенням фінансового органу щодо відшкодування вартості майна, яке було передано підприємствам, установам, організаціям за плату;

4) вимога повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згоден з прийнятим рішенням органів дізнання, прокуратури, попереднього слідства. Крім того, в судовому порядку вирішується питання відшкодування моральної шкоди.

Тобто, можна зробити висновок, що згідно з чинним законодавством України є два способи відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної: добровільний (за заявою працівника правоохоронних органів) та судовий (за рішенням суду).

Нажаль, розглянуте право не у повній мірі використовується громадянами. За свідченнями фахівців його реалізують тільки 15% реабілітованих осіб, на що є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Головна серед них - та, що вказані особи побоюються відновлення провадження у справі. І небезпідставно. Наприклад, справи про відшкодування шкоди і реабілітацію особи можуть тривати не тільки місяцями, але й роками.

Таким чином, вважаємо, що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, має бути встановлення в законодавстві строку, протягом якого можуть бути скасовані постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриття справи або виправдувальний вирок суду.

Висновок

Закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутись до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

На сьогодні зі вступом в дію Цивільного кодексу України вирішення питань, пов'язаних із відшкодування заподіяної шкоди перейшло на новий етап регулювання. Однак і зараз перед громадянином, який потрапив у життєву ситуацію, в якій він є постраждалим постає багато питань правового характеру. Адже для того, щоб правильно, а головне законно вчинити у кожній конкретній ситуації, крім норм Цивільного кодексу необхідне знання цілого ряду підзаконних нормативних актів.

Атож, у цій роботі ми намагалися якнайповніше розглянути чинне законодавство України, яке регулює питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, а також дослідити сутність самого поняття як деліктного зобов'язання, підстави та умови відповідальності. Ми розглянули більш детально порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду та її особливості.

Дослідивши ці питання, ми можемо, зробити висновок, що нечисленні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.

Крім того, немає єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування шкоди та певної грошової суми за певний вид страждань.

Тому варто на законодавчому рівні детально конкретизувати порядок визначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановити механізм визначення його розміру.

Крім того, законодавці не встановили граничного терміну розгляду таких справ. Ми вважаємо, що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, має бути встановлення в законодавстві строку, протягом якого можуть бути скасовані постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриття справи або виправдувальний вирок суду.

Як для теорії, так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.

Пропонуємо, запозичати зарубіжний досвід в сфері правової думки і законотворення, а також вдосконалювати теоретичну базу для вивчення цього питання студентами - правниками, які в свою чергу могли би глибше дослідити це питання, виявити хиби в ньому, змінити підходи до вирішення багатьох проблем, більш розвинути діюче законодавство.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду потребує більшого дослідження та вдосконалення, оскільки він є тим правовим засобом, гарантією захисту законних прав та інтересів громадян, основним завданням якого є звільнити від несправедливого обвинувачення невинного, поновити його добре ім'я, честь та достойно відшкодувати шкоду, протиправно заподіяну службовими особами цих органів.

Размещено на Allbest.ru