Поняття права. Проблема праворозуміння

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Запорізький юридичний інститут

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу

Теорія держави та права

Поняття права. Проблема праворозуміння

Зміст

Вступ

Поняття права. Проблема праворозуміння

Нормативний підхід до розуміння права

Соціологічний підхід до розуміння права

Ідеологічний підхід до розуміння права

Ознаки права

Функції права

Право і закон

Право і мораль

Проблема праворозуміння

Сутність права

Зміст права

Вступ

Поняття, сутність і зміст права залишається актуальною темою з моменту виникнення права, це надзвичайно складне соціальне явище яке потребує постійного вивчення і розгляду. На сучасному етапі розвитку Української держави дуже важливо щоб люди почали розуміти право не як науку,а як елемент повсякденного життя.

Мета моєї роботи висвітлити відомі теорії права, показати усю багатогранність та складність теорії права. Показати зв`язок і різницю між правом і законом, правом і мораллю.

Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти право, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку.

В своїй роботі для більш глибшого розгляду теми я звертатимусь до робіт з предмету «Теорії держави та права» які були написані найбільш відомими і визнаними авторами:

И.М. Погребной «ТЕОРІЯ ПРАВА» навчальний посібник

Н.Н. Вопленко «Правосознание, правовая культура»

С.С. АЛЕКСЕЕВ «ПРАВО АЗБУКА, ТЕОРИЯ, ФИЛОСОФИЯ»

Учебник для ВУЗов "Теория государства и права" Курс лекций. Редакторы

Малько А.В. и Матузов Н.И. М. 1996.

Юридический словарь. М. 1989.

Емельянов С.А. Право: определение понятия. М. 1992.

Марченко М.Н. Право. Зерцало. М.1998 г.

Назаров А.Т. Основы знаний о государстве и праве. М. 1996 г.

Шулепов Н.А. Основы государства и права. М.1997г.

Також для більш повного розгляду теми я обрав метод аналізу та синтезу який найбільше підходить для теоретичного розгляду теми.

Поняття права. Проблема праворозуміння

«Право - це система формально-певних, загальнообов'язкових норм, які виходять від держави встановлюються або санкціонуються, забезпечуються в своїй реалізації достатнім рівнем правосвідомості і можливістю застосування заходів державної дії аж до прямого примушення; виражають загальну і індивідуальну волю більшої частини населення країни і є загальним нормативним регулятором суспільних відносин».

Право є одним з надзвичайно складних соціальних явищ. Вже давньоримські юристи розрізняли поняття «право» і «закон». Сучасні наукові уявлення про право також характеризуються відсутністю єдиного загальновизнаного учення, що дає відповідь на питання «Що таке право?» Однозначної відповіді на це питання об'єктивно і не може бути, оскільки чим складніше, багатогранніше, багатомірніше соціальне явище, тим більше потрібний підходів, точок зору, визначень для розкриття його природи.

Сучасні наукові концепції (школи) праворозуміння ґрунтуються на одному з трьох підходів:

а) нормативному;

б) соціологічному;

в) ідеологічному.

Нормативний підхід до розуміння права

Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соціальних норм за такими ознаками:

1) норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів суспільства, держави і особи. Ці відносини визначаються громадянським суспільством і державною владою;

2) норми права, на відміну від інших соціальних норм, формально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (в законах). Вони мають характер офіційних юридичних документів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі;

3) норми права офіційно встановлені або санкціоновані державою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати;

4) норми права, на відміну від інших соціальних норм, є загальнообов'язковими для виконання всіма учасниками суспільних відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяльності й держава використовує примус у випадку їх невиконання;

5) норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення;

6) норми права встановлюють юридичні права і обов'язки учасників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламентувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов'язки,

7) норми права виражаються тільки в певних юридичних формах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов'язкові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб'єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають

Отже, право -- це система або сукупність норм (правил поведінки), які мають офіційний формальний характер, встановлені державою, є загальнообов'язковими для всіх учасників суспільних відносин, охороняються державою від порушень, виражають юридичні права і обов'язки і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей.

Таке визначення права і його ознак характерне для нормативного підходу. Такі ознаки має і окрема норма права і, аналогічно, її визначення. Суть цих норм права зводиться до того, що вони виражають потреби і інтереси всього народу або певних класів чи соціальних груп. Разом із тим розуміння права залежить від того, чиї потреби і інтереси воно виражає і охороняє.

Таке розуміння права в значній мірі обмежено, оскільки воно ототожнюється із законами і іншими нормативно-правовими актами. В той же час закони можуть мати різний характер, в них можуть виражатися потреби і інтереси панівного класу або соціальної групи. В зв'язку з цим можна виділити рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне право, пролетарське право, загальнонародне право та інші види і типи права, залежно від типу держави, форм правління і політичного режиму. Право повинно мати загальнонародний характер, в якому повинні виражатись загальнолюдські цінності, потреби та інтереси кожної конкретної людини.

Право як соціальне явище потрібно відрізняти від безправ'я. З позицій моральної шкоди права право повинно виражати прогресивні, демократичні ідеї: справедливість, рівність, свободу. Право в перекладі з латині є справедливість. Право є міра справедливості між різними класами, соціальними групами і між людьми. Звідси випливає, що право -- це такі норми, які виражають рівноправність всіх громадян. Право є також міра свободи громадян, воно встановлює межі свободи всіх громадян, разом із тим право встановлює міру відповідальності громадян за правопорушення, за матеріальну і іншу шкоду чи соціальну небезпеку. Право -- це не вседозволеність, оскільки жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Таким чином, право -- це антипод безправ'я, антипод правопорушень. Право -- це досягнення певного рівня культури суспільства, в якому не повинно бути класового права, не повинно бути трупового, мафіозного, злочинного “права”. Таким чином, з позицій моральної школи, право зводиться до прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, до їх рівності, свободи і відповідальності, до справедливості, закріплених в діючій системі права і законодавства.

В Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу (ст.8). В ст.21 Конституції записано, що всі люди е вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством (ст.23 Конституції). В ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція України виходить із принципів моральної школи права.

Право потрібно також розглядати як певний культурний, гуманний засіб для регулювання суспільних відносин, для охорони соціальних цінностей, для управління суспільством за допомогою правового законодавства і державних органів. Право не може бути засобом придушення і гніту певних класів і соціальних груп. Воно є інструментом (засобом) становлення і розвитку демократії, зміцнення законності і правопорядку. Право є засіб соціального компромісу, засіб консолідації суспільства, народу, нації.

Крім того, з позицій моральної школи право залишається на папері і не може бути правом до того часу, поки не буде усвідомлене людьми, громадянами держави і суспільства. Не усвідомлені права, свободи і обов'язки громадян, державних установ, підприємств і організацій не можуть реалізовуватись в життя Таким чином, право -- це не тільки норми права (закони і т. п.), але й суспільна і індивідуальна правосвідомість. Право -- це не тільки система норм законодавчих актів і правосвідомість суспільства, але і реальні правовідносини.

Соціологічний підхід до розуміння права

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в реальному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право -- це такі норми, які закріплені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реалізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам'ятниками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зводяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Правопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держави і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають випадки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформувались на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати також на підставі звичаєвого права, прецедентного права, договірного права, релігійного права (там, де існує система релігійного права).

Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб'єктивних прав, свобод і обов'язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають позитивним, об'єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина, підприємства, організації і держави, називають суб'єктивним правом.

Таким чином, може існувати природне право, об'єктивне позитивне право і суб'єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо.

Таким чином, право -- складне явище, оскільки воно відображає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відносини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони будуть мати правовий характер.

Ідеологічний підхід до розуміння права

Розрізняє право і закон, указує, що право утілює в собі такі прогресивні демократичні ідеї, як справедливість, рівність, свобода. Підкреслюється, що закон і право співвідносяться як форма і зміст, що закон можна використовувати як форму легалізації свавілля, що є прямою протилежністю має рацію, тобто закон може бути не правовим. Право - це не команда, не наказ держави, державу не придумує право, воно закріплює відносини, що склалися в суспільстві, уявлення про справедливість, тісно пов'язану з свободою, рівністю. Через це право - це нормативно закріплена справедливість. Іншими словами, право - це міра (норма) справедливості, свободи, рівності суб'єктів соціального спілкування. У сучасній юридичній науці затверджується праворозуміння, що розрізняє право і закон як зміст і форму. Пошук правового змісту закону - прямий обов'язок законодавця. Надбанням правової культури юристів-практиків повинно бути не тільки розуміння відмінності права і закону, але і знання того, що законність - один з фундаментальних принципів діяльності посадових осіб держави, дія якої залишається в силі незалежно від характеру їх особистого оцінного відношення до змісту того або іншого закону. Проте при цьому не слід забувати і про дію принципу верховенства права, у зв'язку з чим в свідомості юриста-практика і в змісті закону сучасної Української держави повинна затвердитись думка про те, що питання про співвідношення права і закону - це тема, що має не тільки академічне, але і практичне значення.

На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визначень права. Воно зводиться до нормативної концепції плюс моральний, соціологічний, генетичний (природний) підходи. Право -- це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов'язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і направлені на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку.

Ознаки права

a) нормативність - одна з основних ознак права. У традиційному значенні в ній убачаються одноманітні правила поведінки, які виходять від держави і є мірою поведінки для всіх членів суспільства;

b) системність - це така ознака, де норми права взаємозв'язані, внутрішньо узгоджені, не суперечливі, об'єднані в систему має рацію з розділенням її на галузі, підгалузі і інститути;

c) формальна визначеність - означає формалізованность, зовнішній вираз юридичних норм в нормативно-правових актах як в офіційних письмових документах;

d) загальнообов'язковість - відноситься до всіх суб'єктів права, що проживають на території держави, виходячи із змісту норм права:

- у правових нормах виражається загальна воля всіх членів суспільства (або, принаймні, його більшій частині). Як правило, люди поводяться правомірно, усвідомлюючи оптимальність правових розпоряджень і корисність своєї поведінки;

- реалізація норм права забезпечується можливістю держави застосовувати заходи державної дії аж до прямого примушення. Іншими словами, до правопорушників органи і особи, наділені відповідними владними повноваженнями, можуть застосувати заходи юридичної відповідальності (кримінальною, адміністративною, дисциплінарною).

Функції права

a) регулятивні - напрями правової дії, націлені на впорядкування суспільних відносин, введення їх в певні рамки, які, у свою чергу, підрозділяються на таких:

1) регулятивно-статична, яка виражається в дії права на суспільні відносини шляхом їх закріплення в тих або інших правових інститутах (право власності, авторське право і т.д.);

2) регулятивно-динамічна, яка виражається в дії права на суспільні відносини шляхом оформлення їх розвитку, динаміки. Вона утілюється в нормах цивільного, адміністративного права, забезпечуючи поступальну ходу прогресивних господарських процесів в економіці і ін.

b) охоронна - виражається в охороні найбільш значущих, з погляду суспільства і держави, відносин (економічних, політичних, особистих, національних) і одночасно у витісненні негативних відносин, що суперечать охороняємим.

Існують і інші функції:

c) інформаційна (право - джерело знань про державно-організоване суспільство і правовий статус особи, волю законодавця, виражену в юридичних нормах і т.і.);

d) орієнтаційна (право - джерело знань про механізм держави, про форми поведінки, що забороняються);

e) виховна (право - чинник, що впливає на формування поведінкових установок особи).

Право і закон

Проблема співвідношення права і закону народилася практично одночасно з правом. У контексті даної проблеми під “законом” слід розуміти не закон в строгому, а всі офіційні джерела юридичних норм (закони, укази, ухвали і ін.). Концепцій, пов'язаних з розрізненням права і закону, існує багато. Проте можна позначити два принципові підходи: а) право є творінням державної влади і правом слід вважати всі офіційні джерела норм незалежно від їх змісту; б) закон, навіть прийнятий належним суб'єктом і в належній процедурній формі, може не мати правового змісту, бути неправомірним законом і виражати політичне свавілля. 1. Право і закон слід розрізняти. Закон -- це форма виразу, об'єктивування має рацію зовні, а право -единство цієї форми і змісту. 2. Не може бути права до і поза законом (своєї форми). Форма - спосіб життя має рацію, його існування. 3. Закон може мати неправовий зміст, бути, з цієї точки зору

Право і мораль

У літературі по етиці мораль визначається як форма суспільної свідомості, що відображає соціальну дійсність у вигляді специфічних, історично обумовлених уявлень про добро і зло, які закріплюються в свідомості людей у вигляді принципів, норм, ідеалів, покликаних регулювати поведінку людей в цілях збереження і розвитку суспільства як цілого. Право і мораль - основні соціальні регулятори поведінки людини. Вони мають загальні риси, відмінності і взаємодіють один з одним. Загальні риси:

а) належать до соціальних норм і володіють загальною властивістю нормативності;

б) є основними регуляторами поведінки;

в) мають загальну мету - регулювання поведінки людей із стратегичес¬кой завданням збереження і розвитку суспільства як цілого;

г) базуються на справедливості як на вищому етичному принципі;

д) виступають мірою свободи індівіда, визначають її межі.

Відмінності:

1. Мораль формується раніше права,

2. В межах однієї країни, одного суспільства може існувати тільки одна правова система. Мораль же в цьому сенсі різнорідна.

3. Норми моралі формуються як нормативний вираз тих, що склалися в даному соціальному середовищі, суспільстві поглядів, уявлень про добро і зло, справедливості, чести, боргу.

4. Мораль живе в суспільній свідомості, яка і є формою її існування.

5. Не співпадають предмети регулювання норм права і норм моралі.. Тобто у них є загальний предмет регулювання і є соціальні сфери, які регулюются тільки правом або тільки мораллю.

6. З погляду внутрішньої організації та або інша моральна система, будучи відносно цілісним нормативним утворенням, не має такої логічно стрункою і достатньо жорсткої структури як система права.

7. Право і мораль розрізняються по засобах і методах забезпечення реалізації своїх норм. Якщо право, як відомо, забезпечується державно-примусовою реалізацією, то норми моралі гарантуються силою громадської думки. Право і мораль взаємодіють. Право є формою здійснення пануючої моралі.

Проблема праворозуміння

Право як соціальне явище викликає те або інше відношення до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність і цінність права) або негативним (людина вважає право даремними і непотрібними). Люди в тій або іншій формі виражають своє відношення до всього, що охоплюється правовим регулюванням, що пов'язане з уявленнями про право (до законів і інших правових актів, до діяльності суду і інших правозастосовчих органів, до поведінки членів суспільства у сфері дії права). Людина якось відноситься до минулого права, до права, що існує зараз, і до права, яке він хотів би бачити в майбутньому. Це відношення може бути раціональним, розумним і емоційним, на рівні відчуттів, настроїв. Те або інше відношення до права і правових явищ в суспільстві може бути у однієї людини і у групи людей, людського співтовариства.

Якщо визнати право об'єктивною реальністю, то треба визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, що іменується правосвідомістю. Правосвідомість -- неминучий супутник права. Це обумовлено тим, що право -- регулятор відносин людей, наділених волею і свідомістю. Достатньо очевидно, що процес створення права (правотворчість) пов'язаний з свідомою діяльністю людей, що право є продукт цієї діяльності. Ясно і те, що процес втілення права в життя є зазвичай усвідомлена, вольова діяльність людей.

Прикладом роботи свідомості в процесі реалізації права виступає життя будь-якого з нас, коли ми при здійсненні юридично значущих дій керуємося не текстом нормативних актів, а тими уявленнями про них, які склалися в нашій свідомості.

Правосвідомість є сукупність уявлень і відчуттів, що виражають відношення людей до права і правових явищ в суспільному житті.

Правосвідомість зазвичай не існує в «чистому» вигляді, воно взаємозв'язане з іншими видами і формами усвідомлення реальності і дійсності. Так, достатньо часто правосвідомість переплітається з моральними переконаннями. Люди оцінюють право і правові явища з погляду моральних категорій добра і зла, справедливості і несправедливості, совісті, чести і ін. Відношення до права часто визначається політичними поглядами. Це особливо характерний для марксистсько-ленінського відношення до права. Марксизм-ленінізм розуміє право як зведену в закон волю пануючого класу, а закон -- як міру політичну. Односторонній політичний підхід до права не дає можливості повністю зрозуміти його суть і роль в житті суспільства. У нашій юридичній науці і юридичній освіті необхідно прагнути до деполітизації права і правосвідомості. Класово-політичний підхід до праворозуміння треба розглядати як один з безлічі дослідницьких підходів до правових питань життя суспільства.

Правосвідомість найтіснішим чином зв'язана з філософськими теоріями, ідеологічними переконаннями, релігійними доктринами. Деякі мислителі вважали, що норми права, їх обов'язковість і примусовість живуть лише в свідомості людей, тому право -- явище психологічне (Л. Петражіцкий). Інші підкреслювали зовнішню примусовість права як зовнішнього засобу регулювання свободи людини (І. Кант, Р. Гегель). Треті вважали право класовим регулятором суспільних відносин(К. Маркс, В.И. Ленин). Четверті визнавали за правом роль оформлювача і гаранта природних прав людини (Ш. Монтеськье, Же.-Ж. Руссо).

Російський правознавець И.А. Ильин розглядав правосвідомість як сукупність переконань на право, на державу, на всю організацію суспільного життя. Наприклад, він вважав, що форма правління в державі визначається перш за все монархічною або республіканською правосвідомістю народу. И.А. Ильин підкреслював, що людина без правосвідомості житиме власним свавіллям і терпіти свавілля від інших.

Вплив правосвідомості на організацію суспільного життя достатньо великий, відчутно. Цим пояснюється включення його в механізм правового регулювання як одного із засобів дії на суспільні відносини. Специфічна межа правосвідомості як складовій частині механізму правового регулювання полягає в тому, що його роль не обмежена якою-небудь однією стадією правової дії. Правосвідомість включається в роботу і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. У тому або іншому ступені воно присутнє у всіх елементах механізму правового регулювання -- нормах права, правовідносинах, актах реалізації права.

Найбільш зриму роль грає правосвідомість на стадії реалізації права, в процесі втілення в життя юридичних прав і обов'язків. Життя людини ясно демонструє, що свідомість, думка, образ, вольове зусилля дійсно управляють поведінкою людей, ініціюють і регулюють їх дії і вчинки у всіх сферах життєдіяльності, зокрема правовою.

Від рівня, якості, характеру, зміст правосвідомості в значній мірі залежить те, якою буде поведінка людини в суспільстві -- правомірним, соціально корисним або неправомірним, соціально шкідливим і небезпечним.

Сутність права

поняття право проблема праворозуміння

Питання про поняття і суть права - одинє з основних в юридичній науці. З погляду класового підходу, суть права розглядалася, виходячи з вислову К. Маркса і Ф. Энгельса з «Маніфесту Комуністичної партії»: «Ваше право (класу буржуазії - И.П.) є лише зведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу», тобто суть права визначається за допомогою закріплення в юридичних нормах волі економічно пануючого класу в социально-неоднородном суспільстві.

Виходячи з цивілізаційного підходу, право як явище цивілізації і культури покликане бути носієм вищих початків, основоположних цінностей цивілізації. Суть права полягає в його основному призначенні - внести нормативність, впорядкованість соціального життя і гарантувати свободу людини як автономній особі. Проте свобода особи, що знайшла віддзеркалення в праві, нічого спільного не має з поведінкою, що не визнає яких-небудь зовнішніх обмежень. Ш.Л. Монтеськье писав: «Свобода є право робити все, що дозволене законами. А якщо допустити, що громадянин може робити і те, що законами забороняється, - свободи немає, бо таким же чином могли поступати і інші громадяни».

Отже, право повинне виступати як загальний масштаб свободи і справедливості, мірою поведінки людей в суспільстві. За допомогою права як загальносоціальніої цінності реальне досягнення цивільного миру і згоди шляхом всестороннього обліку особливостей і інтересів класів, етнічних і інших соціальних груп. Суть права - це виражена і , визначена державою за допомогою законів або іншим способом, обумовлена матеріальними і духовними умовами життя волі всього суспільства, окремих груп і індивідів.

Зміст права

Для того що б виділити зміст права потрібно виділити і розглянути джерела права, бо саме джерела і формують зміст.

Поняття «Джерело права» існує багато століть. Сторіччями його тлумачать і застосовують правознавці всіх країн. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну «джерело», то у сфері права під ним потрібно розуміти силу, що створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і ухвалює відповідні правові рішення.

Разом з цим джерелом права слід також визнати форму виразу державної волі, форму, в якій міститься правове рішення держави. За допомогою форми право знаходить свої невід'ємні риси і ознаки: загальнообов'язковість, загальновідомість і т.д. Це поняття джерела має значення місткості, в яку поміщені юридичні норми.

Зазвичай в теорії називають чотири види джерел права: нормативний акт, судовий прецедент, санкціонований звичай і договір. У окремі історичні періоди джерелами права визнавали правосвідомість, правову ідеологію, а також діяльність юристів.

Найбільш стародавньою формою права є правовий звичай, тобто правило, яке увійшло до звички народу і дотримання якого забезпечується державним примушенням. Правовий звичай визнається джерелом має рацію тоді, коли він закріплює відносини, що вже давно склалися, схвалюються населенням. У рабовласницьких і феодальних суспільствах звичаї санкціонувалися рішеннями суду з приводу окремих фактів. Зараз зустрічається і інший спосіб санкціонування державою звичаїв -- відсилання до них в тексті законів.

Суть судового прецеденту полягає в доданні нормативного характеру рішенню суду у конкретній справі. Обов'язковим для судів є не все рішення або вирок, а тільки «серцевина» справи, суть правової позиції судді, на основі якої виноситься ухвала. Це, як називають фахівці з англосакської правової системи, «ratio dcidendi». З прецеденту поступово можуть складатися і норми законів.

Нормативний акт -- домінуюче джерело права у всіх правових системах миру. Він має ряд незаперечних переваг.

1. Нормативний акт може бути виданий оперативно, в будь-якій своїй частині змінений, що дозволяє відносно швидко реагувати на соціальні процеси.

2. Нормативні акти, як правило, певним чином систематизовані, що дозволяє легко здійснювати пошук потрібного документа для застосування або реалізації.

3. Нормативні акти дозволяють точно фіксувати зміст правових норм, що допомагає проводити єдину політику, не допускати довільного тлумачення і застосування норм.

4. Нормативні акти підтримуються державою, їм охороняються. У разі порушення положень нормативних актів порушники переслідуються і караються на підставі закону.

Всі джерела права можуть бути класифіковані на дві групи: нормативно-правові акти (закони, укази, ухвали, інструкції, договори) і інші джерела права ненормативного характеру (правові звичаї, судові прецеденти і рішення). В даному випадку нормативність виступає критерієм розмежування юридичних актів і означає лише те, що юридичні документи містять норми має рацію, загальні правила поведінки, встановлені державою. Нормативно-правові акти:

а) диференційовані, оскільки механізм держави має розгалужену структуру органів з певними правотворчими повноваженнями і значним об'ємом інших функцій, які реалізуються за допомогою видання юридичних актів;

б) ієрархизіровани (при провідній ролі конституції держави), бо ця система будується на основі різновеликої юридичної сили актів, внаслідок чого нижчестоячі джерела права знаходяться в залежному положенні по відношенню до вищестоящих і не можуть їм протіворечить;

в) конкретизовані по предмету регулювання, суб'єктам виконання і реалізації права, вказівки на яких містяться в джерелах

Як видно з викладеного, в будь-якій сучасній державі джерела права (і перш за все закони, статути парламенту) впорядковані, але разом з тим вони навряд чи складають строгу систему, особливо акти підзаконної правотворчості, правові звичаї і прецеденти. Швидше за все, це сукупність нормативних і інших юридичних актів, що встановлюють певний, правовий режим.

Размещено на Allbest.ru