Система права і система законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У даній курсовій роботі розглядається питання системи права і системи законодавства. Різноманітні види норм права і нормативних актів в національних системах права дуже тісно взаємопов'язані, обумовлені вони системою політичних і економічних відносин, які існують в суспільстві.

Право і законодавство будь-якої держави являє собою не просто сукупність правил поведінки, але і певну систему.

Система, як філософське поняття, - це певне цілісне явище, яке складається із частин (елементів), взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою. Як ціле не може бути без його складових, так і окремі складники не можуть виконувати самостійні функції поза системою.

Виділяють такі поняття як «система права», «система законодавства» і «правова система». Поняття «правова система» включає в себе всі правові явища: систему права і законодавства, правовідносини, правосвідомість і правову культуру, законність і правопорядок тощо. Тобто система права і система законодавства разом входять в правову систему.

Актуальність дослідження. Система права і система законодавства взаємообумовлюють і взаємодоповнюють одна одну, оскільки виражають (хоч і в різних формах) єдиний феномен - право, та мають єдину мету - регулювання відносин між людьми.

Об'єкт дослідження - система права і система законодавства.

Предмет дослідження - співвідношення системи права і системи законодавства.

Ціль роботи - розкрити поняття «система права» і «система законодавства» та їх співвідношення.

В межах даної мети слід виділити наступні завдання:

- розкрити поняття «система права», «система законодавства»;

- виділити основні ознаки права;

- показати структурні елементи системи права і системи законодавства;

- проаналізувати співвідношення системи права і системи законодавства.

Теоретичний матеріал використано з робіт: Скакун О. Ф. «Теорія держави і права», Поленина С.В. «Система права й система законодавства», Погорілко В. Ф. Малишко М. «Правова система - система права - та система законодавства» та ін.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури. Загальний об'єм роботи - 25 сторінок.

Розділ 1. Система права як внутрішня організація права

Відносини, в які вступають люди, об'єднання громадян, держава і суспільство знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку, утворюючи єдине ціле. Відповідно і право, відображаючи суспільні відносини, їх стійкі ознаки, властивості, являє собою складну , цілісну систему.

1.1 Поняття системи права

Система права - правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.

Система права - це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Можна сказати інакше: система права - це науково організована сукупність правових норм, розподілених за групами - правовими інститутами, зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі - цілісні нормативні утворення.[11, 239]

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи іншу правову норму для їх реалізації , треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними існує конкретна схожість і відмінність. Завдяки цій об'єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систем. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості: воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою; під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова; право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);

система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості; ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи.

1.2 Основні ознаки системи права

Для системи права характерні такі ознаки:

По-перше, система права характеризується об'єктивністю, тобто залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин та об'єктивних умов існування і функціонування суспільства. Система права не може створюватися по суб'єктивному розсуду людей, оскільки зумовлена реально існуючою системою суспільних відносин. Право повинно відображати потреби суспільства. Якщо право в своїх нормах неадекватно відображає потреби суспільного життя, то воно стає гальмом суспільного прогресу.

По-друге, для системи права характерні єдність, яка виявляється в заснованості системи права на єдиних принципах і нормах права, і взаємозв'язок норм, її складових, вони не можуть функціонувати ізольовано, їх регулююча сила складається з взаємоузгодженості і загальної цілеспрямованості. Будь-який структурний елемент, витягнутий з системи права, позбавляється системних функцій, а отже, і соціальної значущості.

По-третє, система права як цілісне утворення охоплює всі норми, діючі в тій або іншій державі, і являє собою складний багаторівневий комплекс, що складається з норм права, правових інститутів і галузей права.

У системі права діють зв'язки чотирьох рівнів:

1)між елементами нормами права;

2) між нормами, об'єднаними в правові інститути;

3) між інститутами відповідної галузі права;

4) між окремими галузями права.

1.3 Структурні елементи системи права

Основними структурними елементами системи права є:

1)норми права;

2)інститути права;

3)галузі права;

4)підгалузь права.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис(норма права), яка регулює типові суспільні відносини, утворюючи первинний елемент системи права.

Норма права-це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.[7, 257]

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:

- вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

- адресовані не персоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

- діють в часі та просторі непреревно;

- чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акту виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісне, логічно завершене державно-владне веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли всі структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. 3алежно від цього розрізняють прямий, посилальний чи банкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи , що зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза - частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція - частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто саме правило поведінки.

Санкція - частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

Норми права, як первинні ланцюжки системи права, можуть об'єднуватись в інститути і галузі права.

Інститут права - це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Або, іншими словами, інститут права-це об'єктивно відособлена в межах однієї або кількох галузей права, сукупність взаємопов'язаних юридичних норм, які об'єднані спільністю регулювання конкретного виду суспільних відносин. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

- певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

- сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права;

- сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

До ознак інституту права належать:

- наявність сукупності нормативних приписів;

- юридична однорідність названих приписів;

- об'єднання правових норм стійкими закономірностями і зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права, та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права.

Отож, правовий інститут можна визначити як відокремлену групу взаємопов'язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права. Наприклад, в сфері трудових відносин виділяються, зокрема, відносини, пов'язані з укладенням трудового договору, встановленням і виплатою заробітної плати, притягнення порушників трудової і виробничої дисципліни до відповідальності. Відповідно в трудовому праві утворяться інститути трудового договору, заробітної плати, трудової дисципліни.

Подібним чином виділяються і інші правові інститути. Саме деяка специфічність однієї групи суспільних відносин в порівнянні з іншими служить причиною виникнення відповідних нормативно-правових інститутів. Разом з тим є і такі інститути, які регулюють лише яке-небудь одне специфічне суспільне відношення або навіть один з його елементів. Так, в кримінально-процесуальному праві відомі інститути потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного, цивільного позивача, цивільного відповідача, що визначають правовий статус одного з суб'єктів кримінально-процесуальних відносин. У цивільному праві є ряд інститутів, якими регламентується яка-небудь загальна для всіх цивільно-правових відносин окрема сторона. Це, зокрема, інститути представництва, позовної давності, захисту честі і гідності громадянина.

Отже, залежно від підстав розрізняють групи правових інститутів:

- за галузями права (державні, кримінальні, сімейні, житлові);

- за роллю, яку вони виконують (предметні й функціональні);

- залежно від відносин, що ними регулюються (матеріальні, процесуальні);

- залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань (загальні та спеціальні).

Важливим є також питання об'єднання правових інститутів, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Правові інститути як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають правовими інститутами.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права. Об'єднання в загальні інститути має місце тоді , коли кожен простий інститут, як комплекс правових інститутів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права. Предметне об'єднання - це об'єднання двох чи більше правових інститутів, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права-об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Звичайно правовий інститут це порівняно невелика спільність норм, специфіка і автономність якої не вийдуть за рамки однієї галузі права. У той же час окремі, так звані змішані інститути, можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наприклад, інститут, що встановлює відповідальність за здійснення дисциплінарних проступків, відноситься до сфери трудового права. У основі інституту лежать владні повноваження адміністрації підприємства, її право накладати дисциплінарні стягнення на винних працівників. Однак трудові спори з приводу накладення подібних стягнень можуть розглядатися в судовому органі за правилами цивільно-процесуального законодавства, тобто іншої галузі права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність регульованих галуззю права відносин аж ніяк не однорідна. У ній завжди (в одних випадках більше, в інших менше) присутня певна кількість інших відносин, відмінних за формою, але тісно пов'язаних з іншими за своїм призначенням. Так, в цивільному праві неминуче присутні норми конституційного, адміністративного, фінансового і інших галузей законодавства. У трудовому праві норми конституційного, адміністративного, цивільного і цивільно-процесуального законодавства.

Таким чином інститути, знаходячись в тісному взаємозв'язку утворюють новий компонент системи права - галузь права.

Галузь права є наступним структурним елементом системи права. Галузь права має такі ознаки:

- сукупність юридичних норм (приписав) і правових інститутів;

- регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин;

- критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;

- урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.

Отже, галузь права - це сукупність правових норм(приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмету і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета і методу правового регулювання розрізняють право: державне, адміністративне, фінансове, земельне, цивільне та ін.

Галузь права - це головний підрозділ системи права, який виділяється специфічним режимом юридичного регулювання і охоплює цілі комплекси однорідних суспільних відносин. Галузь права не являє собою механічне об'єднання норм з кількох інститутів. Це цілісне утворення, що характеризується рядом властивостей, ознак, не властивих правовим інститутам. Зокрема, галузь права регулює суспільні відносини, пов'язані із здійсненням якої-небудь широкої сфери предметної діяльності суспільства, держави, громадян і інших суб'єктів права. Наприклад, цивільне право регулює всі майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, сімейне право регулює відносини, пов'язані з шлюбом і відносини пов'язані з належністю людини до сім'ї. Трудове право регулює відносини, в які вступають робітники і службовці в процесі здійснення трудової діяльності в сфері виробництва. Здатність здійснювати правове регулювання широкої сфери суспільних відносин відрізняє галузь права від будь-якого правового інституту, регулятивні функції якого обмежуються якою-небудь порівняно вузькою сукупністю відносин. Крім того, на відміну від інституту галузь права містить вичерпний перелік юридичних засобів, методів правового впливу, відносин відповідної сфери, що встановлюються державою в процесі регулювання.

Галузь права містить повний набір юридичних засобів, покликаних забезпечити ефективну дію як галузі загалом, так і кожного її компонента на рівні правових інститутів і конкретних норм права. При цьому для кожної галузі характерний специфічний, тільки їй властивий набір юридичних засобів правового регулювання, що дозволяє не тільки об'єднувати норми права в єдине ціле, але і надавати їм впорядкований, системний характер і відрізняти одну галузь права від іншої.

За місцем, що його галузі права посідають у правовій системі, вони діляться на основні та комплексні.

Основні галузі права-такі, що утворюють головний масив права у правовій системі держави. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні); процесуальні; спеціальні та ін.

Система права сучасного суспільства складається з наступних основних галузей: державне (конституційне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, трудове, сімейне, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, міжнародне право.

Отож, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднаються в інститути, підгалузі та галузі права.

1.4 Предмет і метод правового регулювання

Право будь-якої держави являє собою не просто сукупність норм, але і певну систему норм, які пов'язані між собою внутрішньою єдністю. Ця єдність обумовлена суттю права, його правовими принципами, політичною і економічною системами. Єдність системи права обумовлена також змістом і функціями права, єдністю всієї системи суспільних відносин, формами власності, правовим становищем людини і держави в суспільстві.

Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і побудови системи права належить проблемі виділення галузей права. Критеріями такого розмежування є предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є суспільні відносини. Ці відносини за своїм змістом неоднорідні. Предмет є головним, матеріальним критерієм розрізнення норм права по напрямкам, оскільки він має об'єктивне значення, визначений характером суспільних відносин і не залежить від волі законодавців. Метод служить доповнюючим юридичним критерієм так як походить від предмета. Самостійного значення він не має. Але в спорідненні з предметом сприяє строгій і точній градації права на галузі і інститути. Тому наявність різних видів суспільних відносин не творить само по собі систему права, не породжує автоматично його гілок.

Саме предмет перш за все диктує необхідність виділення, тої чи іншої галузі, а коли галузь виділяється з'являється і відповідний метод регулювання, котрий в значній мірі залежить від волі законодавства. Останні, находячись в межах необхідності і зазначаючи характер регульованих відносин, може вибирати той чи інший спосіб правового впливу на них. Він може варіювати ці способи, використовує їх в різних комбінаціях. В цьому заключається суб'єктивність методу, відрізняючи його від предмету. Вони або грають важливу роль в побудові системи права, тісно взаємофункціонують один з одним. Слід пам'ятати що право регулює не все, а лише найбільш принципіальні з точки зору інтересів держави відношення. І при тім такі, котрі об'єктивно потребують в правовім опосередкуванні. Держава не ставить своєю ціллю тотальну, юридичну регламентацію суспільного життя, тому багато взаємовідносин між людьми регулюються іншими соціальними нормами - мораллю, звичаєм, традиціями і т. д. До того ж всякі відносини право здатне урегулювати, а лишень такі, котрі піддаються зовнішньому контролю. Відносини підлягають правовому регулюванню, набирають правової форми і виступають як правові.

Класифікація норм по галузям та інститутам залежить насамперед від видової різноманітності суспільних відносин, їх якісної специфіки. Але не завжди лишень по одній ознаці можна відрізнити одну галузь права від іншої, так як існують такі відносини, які опосередковуються нормами ряду галузей. Наприклад, відношення власності у всіх її формах регулюються громадянським правом, кримінальним, адміністративним, конституційним правом. Класифікація цих неоднорідних відносин - це зведення їх в окремі групи якісно однорідних відносин і відповідно норм права. Разом і тим, іноді недостатньо предмета правового регулювання, і розмежувати всю сукупність норм на галузі. Для цього існує другий критерій розмежування - метод правового регулювання.

Таких основних методів два:

1) авторитарний, або державно-владний (імперативний), який заснований на правовій нерівності суб'єктів правовідносин;

2) автономний, заснований на рівноправності суб'єктів, юридичній незалежності до вступу в правовідносини, а з їх виникненням -- самостійно виконувати свої зобов'язання.

Існують конкретні методи правового регулювання, характерного для тих чи інших галузей права і опосередковуваних ними відносинах.

До них належить:

- імперативний і диспозитивний метод, який використовують головним чином в кримінальному та цивільному праві. В різні степені вони властиві і другим галузям. Тому що всяка правова норма - це власний припис, бажання держави; в той час вона дає суб'єктам відому альтернативу можливості вибору варіантів поведінки в межах закону.

Названі методи в якійсь мірі носять універсальний характер. Таке ж сковзне значення мають дозвіл, обов'язок та заборона, властиві в різних комбінаціях всьому правовому регулюванню. Дозволяє одній дії, переписує в обов'язковому порядку другій, забороняє під загрозою санкцій третіх, право тим самим придає поведінці суб'єктів строгий ціле направлений характер, вводить суспільні відносини в потрібне русло.

В адміністративному праві діє метод субординації і власного наказу, дозволяючи ефективно регулювати урядову, службову, оперативну та іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконуюча дисципліна, строга підпорядкованість одних суб'єктів іншим, обов'язковість рішень і розпоряджень вище стоячих ланок держапарату для не стоячих -характерні властивості даного методу.

Нагороди властиві в основному трудовому праву, де діють різного виду преміальні системи, направлені на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості в зростанні продуктивності праці, підвищення робітниками своєї кваліфікації, придбання нових професій і т. д. Норми, встановлюючи порядок нагородження громадян преміями і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються нагородами, але вони відносяться до адміністративного права.

Метод автономії та рівності сторін властивий для процесуальних галузей права, де позивач та відповідач, другі учасники судового процесу знаходяться в однаковому процесуальному становищі один перед одним, законом та судом, їх відношення характеризується самостійністю. Рівність суб'єктів відрізняють також багато громадянських відносин.

В сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, обумовлений тим, що християнські господарства, колгоспні державні організації і по відношенню до них власно імперативні засоби впливу неприпустимі. Держава здійснює на них свій вплив лише шляхом дозволів, співпрацювати, організаційної допомоги, рекомендованих актів, порад.

За допомогою предмета і методів правового регулювання можна класифікувати всі норми права на галузі: конституційне, адміністративне, фінансове, земельне, кримінальне, цивільне, трудове, економічне (господарське), сімейне, цивільно-процесуальне та ін. Всі галузі в свою чергу поділяються на правові інститути і в цілому складають систему права.

Розділ 2. Система законодавства

Система права дуже тісно пов'язана із системою законодавства. Вона включає законодавство і підзаконні нормативні акти. Разом з тим в системі права виділяються окремі структури, які не можна віднести ні до окремих інститутів права, ні до галузей права. До такої специфічної форми вираження нормативного матеріалу належить система законодавства.

2.1 Поняття системи законодавства

Система законодавства - цілісна сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являють собою зовнішній вираз системи права.

Термін «система законодавства» має два значення. По-перше, з науковою і навчальною метою в поняття «система законодавства» включають як самі закони, так і підзаконні нормативні акти. По-друге, термін «законодавство» включає тільки закони. Тому таке розуміння є більш точним, оскільки воно включає систему законів.

Законодавство - форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права). [11, 250]

2.2 Структура системи законодавства. Види галузей законодавства

Система законодавства має, як і система права, певну структуру, яка визначається інтересами держави, необхідністю правового регулювання, певними узгодженістю і єдністю між інститутами права.

Структура законодавства - теоретична конструкція, що відображає внутрішню побудову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених елементів, яка визначається системою права, потребами впорядкування суспільних відносин та рівнем розвитку юридичної техніки.

Розрізняють три основних види структурної організації законодавства: галузеву, субординаційну і державно-організаційну

Галузева (горизонтальна) - нормативно-правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь), відображає предмет правового регулювання. Поділ нормативно-правових актів за предметом регулювання: цивільне законодавство, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство та ін.

Субординаційна (вертикальна) - зумовлено різною юридичною силою нормативно-правових актів, відображає юридичну чинність актів. Поділ нормативно-правових актів на певні групи за їх юридичною чинністю: закони, укази, постанови уряду, нормативні акти місцевих органів влади та ін.

Державно-організаційна (вертикальна) - відображає особливості форми державного устрою. Поділ нормативно-правових актів за територіальним значенням: законодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації (наприклад, у Російській Федерації). [11, 254]

Галузь законодавства - сукупність законів та інших нормативних актів (їх частин і статей), які регулюють однорідні й порівняно самостійні групи суспільних відносин.

Види галузей системи законодавства:

Галузеве законодавство - містить норми однієї галузі права, предметом регулювання якої є певна сфера (рід) суспільних відносин, яка вимагає юридичне однорідних прийомів впливу. Формування галузі йде від юридичного начала - методу: галузь законодавства, як правило, збігається з галуззю права (кримінальне, трудове, адміністративне законодавство).

Спеціальне (внутрішньогалузеве) законодавство - містить норми підгалузі (рідше інституту) права, предметом регулювання яких є група (вид) чи сукупність груп (видів) суспільних відносин, яка вимагає юридичне однорідних прийомів впливу. Формування галузі йде від юридичного начала - методу: підгалузь чи інститут права складають законодавство, яке є частиною певної галузі законодавства (гірниче, водне, лісове законодавство як внутрішньогалузеві елементи екологічного законодавства)

Комплексне (міжгалузеве) законодавство - містить норми декількох галузей права, які регулюють різні види суспільних відносин, що складають відносно самостійну сферу суспільного життя, яка потребує юридичне різнорідних способів впливу, що складаються у цілісний комплексний метод. Формування галузі йде не від юридичного начала - методу, а від соціального начала - предмета, і галузь законодавства складається із норм різних галузей права (законодавство про приватизацію, місцеве самоврядування, господарське(підприємницьке) та ін.)

2.3 Систематизація законодавства

Розбіжності у часі і суб'єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумовлюють необхідність їх упорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації. Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність щодо впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема, виявленні причин протиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Існує три різновиди систематизації законодавства: інкорпорація, кодифікація і консолідація.

Інкорпорація нормативно-правових актів -- це спосіб систематизації, за яким здійснюється зовнішнє їх упорядкування, а зміст не змінюється. При інкорпорації нормативно-правові акти і угоди об'єднують у зібрання за хронологічним, алфавітним, предметним чи якимось іншим порядком. Інкорпорація поділяється на:

1) офіційну, що здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими ("Відомості Верховної Ради України"); 2) неофіційну, що здійснюється іншими суб'єктами (видавництвами, навчальними закладами, громадянами).

Кодифікація -- це спосіб систематизації, за яким здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їх структуру (погоджує, усуває протиріччя, об'єднує і т. ін.). Як результат кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, положення і т. ін.).

Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на:

1) загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

2) галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

3) міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно поширюється на декілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів.

Консолідація - це така форма систематизації, в процесі якої десятки, а іноді і сотні нормативних актів по одному питанню об'єднаються в один укрупнений акт. Такий акт затверджується правотворчім органом в якості нового джерела законодавства, а попередні розрізнені акти втрачають силу. Консолідація - це своєрідний вид правотворчості, особливість якого полягає в тому, що новий акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить змін в діюче законодавство

Розділ 3. Співвідношення системи права та системи законодавства

право законодавство нормативний

В системі права виділяються окремі структури, які не можна віднести ні до окремих інститутів права, ні до галузей права. До такої специфічної форми вираження нормативного матеріалу належить система законодавства. Якщо система права складається в суспільстві історично, то система законодавства створюється раціонально в процесі упорядкування нормативних актів, створення кодексів, збірників законів.

Система права і система законодавства - два аспекти однієї суті, які виступають як зміст і форма. Система права - це внутрішня організація та побудова права, система законодавства - це зовнішня форма виразу та закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Проте, це не просто сукупність, а логічно об'єктивно та суб'єктивно зумовлене поєднанням компонентів (джерел, форм права) на принципах субординації та координації. Одним із принципів формування системи законодавства є також принцип врахування реальних потреб, що виникають у процесі державного управління. Система права і система законодавства - не тотожні поняття. Між ними існують деякі відмінності, що дають можливість стверджувати про їх відносну самостійність.

1. Первісним елементом побудови системи права виступає норма права, а первісним елементом побудови системи законодавств - нормативно-правовий акт. Об'єднання на тій чи іншій підставі нормативно-правових актів у певну сукупність дає підстави говорити про існування таких галузевих утворень, яких немає у рамках системи права (фінансове, екологічне, транспортне, господарське, банківське законодавство).

2. За обсягом система законодавства ширше, ніж система права, тому що зміст включає в себе деякі нормативні положення (програмні цілі, мотиви та причини прийняття документа, констатуючі положення).

3. Предмет системи права відрізняється більшим ступенем однорідності ніж предмет системи законодавства.

4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права.

5. У системі права не враховується юридична сила правового матеріалу. Система законодавства - це сукупність упорядкованих певним чином нормативно-правових актів держави, що є зовнішньою формою вираження права.

6. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо.[11, 251]

Важливим моментом у співвідношенні системи права і системи законодавства є дослідження галузі права і галузі законодавства. Тут також необхідно відмітити взаємообумовленість системи права і системи законодавства. Галузь права може розвиватися і функціонувати лише за наявності законодавчих актів, які регламентують певну сферу суспільних відносин. Інститут права забезпечує регулювання групи відносин і зовні, як правило, виокремлюється всередині нормативного акта у вигляді глави.

Висновок

Можна зробити висновок, що система права являє собою сукупність діючих норм права, об'єднаних по інститутах, підгалузях і галузях відповідно до характеру і специфіки регульованих ними суспільних відносин.

Система права історично створена, об'єктивно зумовлена внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридичних норм, зосереджених у відносно самостійних їхніх комплексах - галузях, підгалузях та інститутах. Тобто система права - це система всіх чинних юридичних норм певної держави.

Таким чином, поняття системи права, на відміну від правової системи, охоплює не сукупність усіх правових (юридичних) явищ у їхній взаємодії, а тільки внутрішню будову права, яка виражається в єдності і узгодженості діючих в державі правових норм і разом з тим в розподіленні права на відносно самостійні частини.

Системність, як ознака права, означає сукупність норм, які взаємообумовлюють. взаємодоповнюють і взаємозалежать одна від одної.

Система права дуже тісно пов'язана із системою законодавства.

Система законодавства -- це сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і спрямовані на регулювання неоднорідної сукупності суспільних відносин

Не може існувати жодної юридичної норми, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права. На формування і розвиток системи права впливають система джерел, форма права, правові ідеї, принципи, політичні цілі і завдання. Тому в різних країнах при одному типі держав можуть скластися різі системи права..

Система законодавства має як і систему права певну структуру, яка визначається інтересами держави, необхідністю правового регулювання, певними узгодженістю і єдністю між інститутами права.

Визначення співвідношення системи права і системи законодавства дає можливість відокремити ці категорії від інших правових категорій, підвищити ефективність впорядкування законодавства.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Юридична енциклопедія (багатотомне видання). - К., 1998-2001.

3. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. - М., 1999.

4. Венгеров А. Б. Теория государства и права. - М., 2000.

5. Загальна теорія держави і права/ За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2000.

6. Комаров С. А. Теория государства и права. - М., 1999.

7. Котюк В. О. Теорія права. Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996.

8. Погорілко В. Ф. Малишко М. Правова система - система права - та система законодавства // Право України, - 1993. - № 9.

9. Поленина С. В. Качество закона и эффективность законодательства. - М., 1993.

10. Поленина С.В. Система права й система законодавства / Правоведение. - 1987. № 5.

11. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. -- Харків, 2001.

Размещено на Allbest.ru