Принцип презумпції невинуватості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Принципи кримінального процесу - це закрiпленi в законi панiвнi в державі, політичні і правові ідеї щодо завдань, способу формування й здійснення правосуддя в кримінальних справах, які визначають і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів , порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку й інших рішень у справі .

У системі принципів кримінального процесу доцільно виділяти конституційні принципи, бо вони мають особливе значення, як юридичне, так і політичне. Закріплення певних принципів судочинства в Конституції пояснюється особливим значенням їх для сфери основних громадянських прав і свобод, для врегулювання діяльності органів правосуддя, а також історичними традиціями. Можна констатувати, що питома вага, політичне та юридичне значення конституційних принципів значно зросли. Виділення конституційних принципів зовсім не означає приниження фундаментального значення інших принципів кримінального процесу, які закріплені в кримінально-процесуальному законодавстві, а не в Конституції. Важливим є зміст певного положення, його значення для побудови та функціонування системи кримінально-процесуального права, регульованої ним діяльності суб'єктів кримінального процесу і правовідносин між ними. Одним з важливих принципів, які закріплені в Конституції Україні, є принцип презумпції невинуватості, зокрема ст.62. Цей принцип має важливе значення, так як спрямовує діяльність органів, які здійснюють провадження по кримінальній справі, в те русло, яке приводить до всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. В своій курсовій роботі я спробую дати поняття принципу презумпції невинуватості, розкрити його юридичний зміст, визначити роль і місце в загальній системі принципів кримінального процесу.

1. Поняття принципу презумпції невинуватості

Різними можуть бути результати судового провадження. Але одне незаперечне: обвинувачений не зрівнюється з винуватим, винуватим він може бути признаний лише в результаті всього провадження по кримінальній справі встановленим судом та обвинувальним вироком. Якщо обвинувачений невинний-справа закінчується її зупиненням або виправдовувальним вироком суду. Яке ж повинно бути ставлення до обвинуваченого до вирішення справи, по якій він притягнутий? На це питання відповідь одна: в силу закону обвинувачений вважається невинним до тих пір, доки його вина не буде доказана в передбаченому законом порядку і встановлена вступивши в законну силу вироком суду. Це і є конституційний принцип правосуддя, кримінального судопровадження, який носить назву “презумпція невинуватості “.

В історії законодавства презумпції невинуватості вперше була виражена і встановлена в Декларації прав людини і громадянина 1789р. під час французької буржуазної революції і в 1791р. включена до Конституції революційної Франції. В ціх актах презумпція невинуватості була викладена наступним чином: “ Так як кожна людина вважається невинною, доки її не об'являть винною, то в випадку необхідності її арешту вся строгість, яка не являється необхідною його забезпечення, повинна каратися законом“.

В міжнародних правових актах презумпція невинуватості, отримала своє викладення в прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948р. Всезагальній декларації прав людини: “Кожна людина, яка обвинувачується в скоєнні злочину, має право вважатися невинною до тих пір, доки її винність не буде встановлена законним порядком шляхом гласного судового вирішення, при якому їй забезпечуються всі можливості для захисту “ (ст.11).

Згідно ст.55 Конституції України, обвинуваченому забезпечується право на захист. Презумпція невинуватості має те значення, що вона являється основою вираженням тих правових гарантій, якими охороняється право обвинуваченого на захист. А з цього випливає взаємозв'язок і взаємозалежність права обвинуваченого на захист і презумпції невинуватості. Право на захист може бути в повній мірі забезпечено і реалізовано лише при умові дотримання презумпції невинуватості; порушення права обвинуваченого на захист завжди означає в тій чи іншій мірі порушення презумпції невинуватості.

Стаття 62 Конституції України формулює загальне положення-ніхто не може бути визнаний винним інакше як за вироком суду, який вступив в законну силу. Це загальне положення реалізується в кримінальному судочинстві, де встановлення судом вироку завершує попередні стадії провадження по кримінальній справі: порушення кримінальної справи і її розслідування, відання до суду, судове вирішення. Суд вирішує питання про винність підсудного. Виходячи з цього, в зміст ст.62 Конституції України входить і визначення правового положення громадянина, притягнутого в якості обвинуваченого в скоєнні злочину, але не засудженого судовим вироком, який вступив в законну силу. Принцип виражений в ст.62 має високе демократичне і гуманістичне значення. Якщо громадянин скоїв злочин, він повинен нести відповідальність за нього. Але притягнення до кримінальнох відповідальності і засудження за скоєний злочин повинно проводитись з дотриманням міцних, ефективних гарантій, щоб кримінальній відповідальності піддався тільки дійсно винний і тільки в міру його дійсної вини. Ніяка помилка в вирішенні цих питань недопустима.

Те, що обвинувачений не ототожнюється з винним безперечно ясно, винним він ще не визнаний і невідомо, чи буде визнаний - це залежить від вироку суду. Але ствердження, що обвинувачений не вважається винним ще не визначає його загального положення. Обвинувачений не вважається винним - це негативне судження, воно не відповідає на питання , ким же він вважається в силу закону, на протязі всього часу, доки ведеться провадження по його справі. В цілях забезпечення обвинуваченому ( підсудному ) права на захист суди повинні належним чином дотримуватись конституційного принципу, згідно якого обвинувачений ( підсудний ) вважається невинним до тієї пори, доки його вина не буде доказана в передбаченому законом порядку і встановлена вступивши в законну силу вироком суду.

Це визначення, починаючи зі слів обвинувачений (підсудний) вважається невинний ...'', і є презумпція невинуватості в її оригінальному змісті. В ст.62 Конституції України не має розгорнутого формулювання презумпції невинуватості але в ній виражений її основний зміст. Цим високо піднімається значення цього принципу, підвищується його роль і це признається та підкреслюється в юридичній літературі: в ст.62 Конституції України виражена презумпція невинуватості.

Принцип презумпції невинуватості має важливе юридичне й етичне значення, гуманний зміст. Але він діє в системі інших принципів кримінального процесу і не слід надавати йому явно перебільшеного, універсального значення в юридичній літературі. Жодне окремо взяте правове положення, включаючи і таке важливе, як презумпція невинуватості, жоден процесуальний і навіть загально правовий принцип не можуть розглядатися як єдина основа, гарант усіх принципів кримінального процесу.

Принцип презумпції невинуватості починає діяти уже в стадії порушення кримінальної справи, зокрема коли вирішується питання про відмову у порушенні справи з нереабілітуючих обставин або про порушення справи проти певної особи. У стадії попереднього розслідування він діє щодо всіх осіб, версія про причетність яких до злочину перевіряється. З появою у кримінальній справі процесуальних фігур підозрюваного, обвинуваченого, підсудного презумпція невинуватості все більше персоніфікується, набуває все більш певної спрямованості. Неправильним є ствердження про те, що презумпція невинуватості є спростовною. Подібна думка-наслідок ототожнення презумпції невинуватості із звичайними презумпціями. Тим часом презумпція невинуватості як принцип кримінального процесу не має нічого спільного, крім терміна “презумпція“ ( припущення - з лат.), із звичайними презумпція ми, які є результатом узагальнення людського досвіду, виражають звичайний перебіг, взаємозв'язок речей і явищ. Цей принцип є таким же неспростовним, як і всі інші принципи кримінального процесу. Будь - які спроби спростувати презумпцію невинуватості означали б практично її порушення або навіть відмову від неї . У дійсності в ході кримінально - процесуальної діяльності можуть бути спростовані версії державних органів і службових осіб, які ведуть процес, інших суб'єктів кримінального процесу про винність чи невинність певної особи у вчиненні злочину, а не принцип презумпції невинуватості в якому або хоча б одне з перелічених нижче правил, які становлять юридичний зміст даного принципу. Міхеєнко М.М. , Нор Р.П. та інші. “Кримінальний процес України “,

підручник , Київ 1996 рік .

Слідує відмітити, що по відношенню до всіх інших, принципів презумпції невинуватості виступає в якості нормативної вимоги, яка закріплює тезис про добропорядність громадян і наділяє їм можливість використовувати широкі права в ході судового провадження по кримінальним справам. При цьому з принципом презумпції невинуватості найбільш тісно пов'язані принципи забезпечення громадянам права на захист, рівності перед законом і судом, а також змагальності кримінального процесу.

Принцип презумпції невинуватості обумовлює права громадян захищати свої інтереси любими законними способами. Можливість захищати свої права і інтереси передбачає рівноправність сторін обвинувачення і захисту. Слідує відмітити, що обвинуваченому ( ст. 43 КПК України ), з другої, надається широкий спектр прав, які дозволяють їм приймати реальну участь в кримінальній справі. Ці особи набувають свого статусу після винесення відповідних постанов слідчого, після чого обвинувачений і потерпілий наділяються рівними правами, з врахуванням деякої специфіки процесуального становища кожного з них. Будь-які особи, втягнуті в сферу кримінального судочинства, мають право на те, щоб до них однаково було застосовано діюче законодавство, незалежно від їх походження, соціального та майнового положення, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин ( ст.16 КПК України ). Разом з тим деякі обставини ( стать, вік і т.д. ) можуть бути роз'яснені на користь особи, наприклад в ході прийняття слідчим рішення про обрання запобіжного заходу чи про форму закінчення попереднього розслідування .

Наявність в кримінальному судочинстві принципу змагальності дає можливість учасникам процесу активно, в умовах конкуренції, використовуючи всі не заборонені законом способи, відстоювати свої права. Значення даного принципу полягає в тому, що суб'єкти, виконуючи функцію захисту, мають реальну можливість ефективно охороняти права та інтереси обвинуваченого від необгрунтованого обвинувачення або підозри . Хоматов Ю.В. “Принцип состязательности в системе процесуальных гарантий прав личности в уголовном судопроизводстве . Киев ., УМК. ВО. 1992 год.

Таким чином, змагальна побудова кримінального процесу тісно пов'язана з принципом презумпції невинуватості, що служить важливою гарантією проти порушення прав і інтересів громадян, втягнутих в судочинство.

2. Юридичний зміст принципу презумпції невинуватості

В чому ж полягає зміст і значення принципу презумпції невинуватості? Відповідаючи на це питання необхідно роз'яснити те, що якщо судом не винесений обвинувальній вирок по кримінальній справі людина не може бути визнана винною в скоєні злочину і притягнута до кримінальної відповідальності. Презумпція невинуватості означає, що вина кожного обвинуваченого повинна бути доказана в суді. Недостатньо запідозрювати людину в скоєнні злочину, недостатньо і пред'явити їй обвинувачення органами дізнання і попереднього розслідування доки це обвинувачення не знайшло повного і беззаперечного підтвердження в суді, і суд не погодився з ним в своєму вироку, закон не дозволяє вважати дану людину злодієм. Безперечно слідчий, прокурор, потерпілий та інші учасники процесу можуть мати свою думку, однак вона не представляє собою тієї єдиної, офіційної державної оцінки скоєного, яку дає судовій вирок. Презумпція невинуватості знайшла своє відображення і в кримінально-процесуальному кодексі України, зокрема в ч. 2 ст.15 КПК України сказано, що ніхто не може бути визнаний винним у вчинені злочину,а також підданий кримінальному покаранню, інакше як за вироком суду й відповідно до закону, про що вже йшла мова.

Юридичний зміст принципу презумпції невинуватості становлять такі правила:

а) обов'язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах, прокуратурі, а в справах приватного обвинувачення - на потерпілому, або його представнику;

б) обвининувачений не повинен доводити свою невинність або меншу вину, а також наявність обставин , що виключають його кримінальну відповідальність ;

в) усі сумніви, які неможливо усунути , мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а недоведена вина обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його повну невинність;

г) висновок про винність обвинуваченого у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на припущеннях;

д) притягнення особи до участі в справі як підозрюваного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її вини, як покарання винного;

е) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, в засобах масової інформації і в якихось офіційних документах твердити, що він є злочинцем.

Презумпція невинуватості означає, що закон вважає обвинуваченого невинним доки ті, хто вважає обвинуваченого винним не докажуть, що він дійсно винний і його винність буде встановлена вступивши в законну силу вироком суду. Це об'єктивне правове положення визначає і направляє діяльність посадових осіб які ведуть провадження, органів розслідування, прокуратури і суду, їх відношення до обвинуваченого. Який би не був стан зібраних по справі доказів, яка б не була думка, впевненість того чи іншого суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності відносно винності обвинуваченого, по будь-якій кримінальній справі повинно бути забезпечено неухильне додержання і виконання вимог ст.22 КПК України про всеобічне , повне і об'єктивне дослідження обставин справи. І яким би не було переконання особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора про винність обвинуваченого, вони не мають права залишити не одного виправдовуючого елементу без перевірки, не одного доказу, який свідчить на користь обвинуваченого. Яким би не вважався переконливим, нерухомим та незаперечним висновок про винність обвинуваченого, обов'язково повинні бути перевірені, обстежені і інші можливі по обставинам справи версії, жодна версія не повинна залишитися без перевірки.

Презумпція невинуватості в правильному її розумінні і застосуванню виключає односторонній обвинувальний підхід при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ, вона не допускає швидких, необдуманих рішень про притягнення громодян в якості обвинуваченого при простій підозрі , враженнях. Вона потребує обережного відношення до живої людини, відгороджує її від притягнення при випадковому збігу обставин, неперевіреній підозрі. Вона допомагає тому, щоб кримінальні покарання використовувались тільки до тих, хто порушує закон, шкодить суспільству і правопорядку. Безперечно, не маючи презумпції невинуватості, працівникам дізнання, слідчим, може працюватися легше , простіше , швидше, але це або омана, або професійна непридатність. Тому успіхам розслідування і вирішення кримінальних справ, ефективній боротьбі зі злочинністю, презумпція невинуватості допомагає в значній мірі.

Важливе місце презумпція невинуватості займає в процесі доказування при розслідуванні кримінальних справ. В ч. 2 ст. 22 КПК України міститься положення про те, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Правило, яке міститься в ч. 2 ст. 22, слід розуміти насамперед так, що відповідно до презумпції невинуватості на нього не можна покладати обов'язок доводити свою невинність. Або меншу винність, наявність обставин , які виключають його кримінальну відповідальність, і що вину його мають доводити ті органи, які висунули обвинувачення. Проте, це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, які наводяться ним на свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчим, прокурором і судом.

Суд, прокурор і слідчі органи не вправі перекладати обов'язок доказування, в розумінні збирання, перевірки й оцінки доказів, також на потерпілого, цивільного позивача чи відповідача та їх представників. Ці особи можуть, але не зобов'язані брати участь у процесі доказування в справі. Обвинувачений має право на захист, він наділяється широкими, гарантованими процесуальними правами, використовуючи які, він може заперечувати обвинувачення, доводячи свою невинність. Це право обвинуваченого. Але обов'язок доказувати свою невинність обвинувачений не несе, покладати на нього цей обов'язок не можна саме в силу презумпції невинуватості, оскільки він згідно закону вважається невинним, доки його вина не буде доказана та встановлена вступивши в законну силу вироком суду. Вирішення питання про винність обвинуваченого можливо тільки при умові доказаності винності без жодного сумніву і достовірно. Це означає, що обвинувачений може бути признаний виннім тільки тоді, коли наявні докази є досить достовірними, переконливими та достатніми, а докази, які виправдовують обвинуваченого, були перевірені. Тому будь які міркування про те, що якби обвинувачений був невинним, він міг би виправдатися, заперечити обвинувачення, пред'явити докази своєї невинуватості, а якщо він цього не зробив-він винний, повинні бути рішуче та беззаперечно відкинуті як незмістовні.

З цим пов'язано інше питання, яке не отримало однорідного вирішення в науці кримінального судочинства. Те, що на обвинуваченому не лежить обов'язок доводити свою невинуватість, це твердо засвоєно і встановлено. Але чи не лежить обов'язок довести невинуватість обвинуваченого його захиснику? Згідно з ч.1 ст.48 КПК України, захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність і подавати їм необхідну юридичну допомогу. М.С. Строгович “Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности Издат. “НАУКА” , Москва .,стр.82-83.

Згідно з презумпцією невинуватості захисник також, як і обвинувачений, не несе перед слідчим і судом процесуального обов'язку довести невинність або меншу винність обвинуваченого, наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність. Беручі участь у справі, захисник може сприяти слідчому і суду у встановленні тільки тих обставин, які виправдовують обвинуваченого пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність. У цих межах захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства. Все, що необхідно для встановлення істини, зобов'язані зробити державні органи - органи дізнання і попереднього розслідування, прокуратура і суд. І вони не можуть, не мають права утриматися від будь чого, що має значення для справи, і очікувати, що про це подбає захисник обвинуваченого.

Безперечно, захисник зобов'язаний зробити все, що за обставинами справи потрібно і можливо зробити на користь обвинуваченого, для його захисту. Це обов'язок захисника, обов'язок професійний і процесуальний, але це не той обов'язок доказування, який лежить на слідчому і прокурорі, це інший обов'язок, обов'язок захищати і тільки захищати обвинуваченого, допомагати обвинуваченому найбільш повно і ефективно здійснювати своє право на захист.

Крім цього, про обов'язок доказування в специфічному процесуальному розумінні можна говорити тільки в застосуванні до доказування визначеного, сформульованого тезису, вимоги, твердження, висновку. Слідчий формулює свій тезис в постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого та в обвинувальному висновку . Захисник же свій тезис процесуально формулює в захисному виступі, вже після закінчення досудового слідства, до цього він не зобов'язаний повідомляти слідчого, прокурора і суд про те, який тезис він буде захищати під час своєї участі в попередньому розслідуванні та в суді, який його висновок по даній справі, на чому він буде наполягати . Звідси випливає, що обов'язок доказування в цьому смислі на захиснику не лежить.

Тоді обов'язок доказування винності обвинуваченого лежить на обвинителі-прокуророві. Оскільки на попередньому слідстві функцію обвинувачення виконує слідчий, безперечно на ньому не лежить і обов'язок доказування обвинувачення.

Виникає питання: чи покладений на суд обов'язок доказування обвинувачення, винності підсудного?

Безперечно суд в силу закону зобов'язаний в ході судового слідства вияснити обставини як виявляючи, так і виправдовуючи підсудного, як пом'якшуючі, так і обтяжуючі його відповідальність. Але це не обвинувачення, не обвинувачувальна функція - вона лежить на обвинителі. З цього слідує, що навіть в тих випадках, коли в судовому засіданні не приймає участь прокурор, суд не може виконувати функцію - він розглядає справу так само, як і при участі прокурора, перевіряє і оцінює докази, вирішує справу, не переходячи на обвинувальну позицію і повністю зберігаючи своє положення, виконуючи свою функцію органу правосуддя.

Те положення, що на суді не лежить обов'язок доказування дуже важливе і пов'язане не тільки з змагальністю процесу, але і з презумпцією невинуватості. Оскільки повноваження признати обвинуваченого винним належить тільки суду, суд не може одночасно виконувати функцію обвинувачення, не порушуючи презумпції невинуватості. Суду належить вирішити: винний обвинувачений чи ні, чи правильно йому пред'явлено обвинувачення органом дізнання чи попереднього розслідування, і це рішення вірно тільки суду, як органу правосуддя.

Стаття 223 КПК України вказує на те, що в обвинувальному висновку недопустимо наводити здогади і припущення, а також джерела доказів без викладення аналізу фактичних даних, що містяться в них. Оскільки відповідно до презумпції невинуватості обвинувачений в силу закону вважається невинним, доки його винність не буде доказана і суд її не встановить в своєму вироку, ніякі припущення, хоч би і правдоподібні, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Відомо, що припущення можуть грати велику, іноді навіть і дуже велику роль в стадії дізнання і попереднього розслідування для визначення напрямку розслідування, вибору версій, які повинні бути перевірені, а не як основа обвинувачення, яке повинно базуватись тільки на перевірених, достовірних доказах. Можна зробити висновок, що грубим, серйозним порушенням законності являється основа обвинувального вироку на припущеннях.

Система положень, характеризуючи зміст принципу презумпції невинуватості, раніше неодноразово освітлювалась наукою кримінального процесу. В Конституції України 1996 р. ці положення викладені досить повно, однак деякі з них при перенесенні в КПК України потребують конкретизації з врахуванням специфіки кримінально-процесуальних правовідносин. презумпція невинуватість захист обвинувачений

“Особа вважається невинуватою ... , доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком” (ст.62 Конституції України ). В цілому можна погодитись з цим правилом, але хочеться сказати слідуючи, що якщо ніхто з суб'єктів процесу не вважає цих громадян невинуватими, то дія даного правила на них не розповсюджується, в дійсності ж вимоги принципу презумпції невинуватості повинні діяти незалежно від думки про винність чи невинуватість громадян, яка склалася в посадових осіб кримінального судочинства, других суб'єктів процесу і громадськості. тому це визначення повинно починатися словами: “Особа являється ...”.

При такому викладенні це правило закріпляє не суб'єктивну думку, а реальний елемент процесуального статусу особи, по відношенню до якої ведеться кримінальне судочинство . А.В.Гриненко С.Ф.Шулин “Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе “, Харьков , 1997 год , стр.23-24.

“ Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину “ ( ч.2 ст.62 Конституції України ). З цього визначення не досить ясно, на кого покладений обов'язок доказування-на всіх суб'єктів судочинства, окрім обвинуваченого, чи такого обов'язку не має ніхто. Підкреслюючи виключність обов'язку доказування обвинувачем чи тим самим визначаємо даного суб'єкту, для якого доказування винності чи невинуватості являється його процесуальним обов'язком. Напевно в Конституції України повинно бути відмічено покладання обов'язку доказування виключно на обвинувача. Тому ця вимога принципу презумпції невинуватості повинно звучати наступним чином:“ Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість або меншу вину. Обов'язок доказування покладений на обвинувача “ .

“ Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь “ ( ч.3 ст.62 Конституції України ). Хотілося б дати трохи інше визначення даної вимоги, яке, не змінюючи своєї суті, більш повно закріплює право про тлумачення сумнівів на користь громадянина .

По-перше, говорячи про сумніви , ми повинні мати на увазі тільки ті з них, усунути які в результаті всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи не вдалося. Виходячи з тексту Конституції, тлумаченню на користь особи підлягають всі без виключення сумніви, що приречує слідчого, прокурора, суд на пасивність.

По-друге, вище було сказано, що в зміст даної вимоги слідує включити правило про недопустимість грунтувати обвинувачення на припущеннях. Виходячи з цього можна подати слідуючу реакцію розглядуваної норми: “ Всі не усунуті сумніви тлумачаться на користь особи, відносно якої ведеться кримінальне судочинство. Обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях. Недоказанність винуватості доказаній невинуватості .”

Підводячи підсумок вищесказаному, принцип презумпції невинуватості можна визначити як керівний початок кримінального судочинства, закріплюючий невинуватість особи до тих пір, доки її винність не буде доказано в законному порядку і встановлена вступивши в законну силу вироком суду, в зв'язку з чим:

громадянин не зобов'язаний доказувати свою невинуватість або меншу вину ;

обов'язок доказування покладений на обвинувача ;

обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом;

всі не усунуті сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого;

обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях ; * * А.В.Гриненко С.Ф.Шушлин “Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе” ,Харьков,1997 г. стр.29.

3. Проблеми вдосконалення гарантій реалізації принципу презумпції невинуватості на сучасному етапі

Конституцією України передбачено і закріплено значний комплекс гарантій прав і свобод людини і громадянина. Умовно їх можна поділити на дві основні групи: 1) загальні гарантії, які стосуються всіх або більшості прав і свобод; 2) спеціальні гарантії, які стосуються окремих прав і свобод або їх груп.

Юридичними гарантіями прав і свобод особи є насамперед певні принципи правового статусу особи, передбачені і закріплені Конституцією, процесуальні гарантії, юридичні обов'язки, а також юридична відповідальність за порушення прав і свобод інших осіб. Крім конституційно-правових принципів статусу людини, які закріплені Конституцій як пріоритетні, Основним Законом передбачається й ряд інших, які є переважно традиційними для Конституції і законів України.

До цих принципів відносять такі:

принцип права на інформацію щодо своїх прав і обов'язків ;

принцип недопустимості зворотної дії закону ;

принцип на правову допомогу ;

принцип презумпції невинуватості особи, якій означає, зокрема, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 КУ ) .

Гарантією прав і свобод людини і громадянина є також держава в цілому, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантій визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, забезпечення прав і свобод людини є обов'язком держави.

Суд є пріоритетним, але далеко не єдиним органом захисту прав і свобод людини і громадянина, на що прямо звертається увага в Конституції. Вирок виноситься судом безпосередньо в результаті судового розгляду, з дотриманням відповідних принципів, вимог та форм. Звідси - важливість, велике теоретичне і практичне значення презумпції невинуватості при встановлені судом вироку. Презумпція невинуватості пронизує весь кримінальній процес, все провадження по кримінальній справі, але її вирішаючи роль проявляється при винесені вироку, коли суд перевіряє, чи повністю дотримана презумпція невинуватості в проведеному по справі попередньому та судовому слідстві, чи доведена в повній мірі винність обвинуваченого, чи наявні всі необхідні умови для встановлення обвинувального вироку, підсудний повинен бути виправданий.

Виходячи з презумпції невинуватості обвинувальний вирок може бути встановлений лише при умові, що винність підсудного доказана з повною і абсолютною вірогідністю, доказана в суді на основі тільки тих доказів, які були розглянуті, перевірені в судовому розгляді виходячи з принципів усності, безпосередності, змагальності та забезпечення обвинуваченому права на захист.

При наявності сумніву у суддів у винності підсудного виключається винесення обвинувального вироку.

Проявлення принципу презумпції невинуватості в стадії порушення кримінальної справи повинно бути виражено в забороні покладати на особу, в відношенні якої у майбутньому можливе ведення судочинства, обов'язку давати пояснення, представляти докази своєї непричетності до подій, по яким може бути порушено кримінальну справ. Однак потрібно замітити, що при реалізації даної вимоги на практиці часто виникають значні ускладнення. Так, в даній стадії один з найбільш розповсюджених способів отримання інформації полягає в відібранні пояснень у особи, яка у випадку порушення кримінальної справи стане учасником процесу. При цьому в законі відсутнє пряме посилання відносно правового режиму цієї перевірочної дії, що породжує випадки попередження про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих даних осіб, які можуть стати обвинуваченими по порушеній пізніше справі. Для усунення даного порушення слідує передбачити процедуру ознайомлення особи з правом на відмову від дачі пояснень, якщо це може бути використано проти неї у випадку порушення кримінальної справи. Відмітку про роз'яснення цього права необхідно зазначати в протоколі відібрання пояснення перед початком виконання перевірочної дії.

Таким чином, можна зробити висновок, що прийняття законного, обґрунтованого і мотивуючого рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в її порушенні, можливе тільки при виконані ряду умов, які входять в зміст принципу презумпції невинуватості:

Для вирішення питання про порушення кримінальної справи або про відмову в її порушенні у всіх випадках проводиться дослідча перевірка приводів до порушення кримінальної справи.

При наявності достатніх даних, які дають основу думати, що злочин скоєно встановленою особою, слідчий зобов'язаний порушити кримінальну справу по факту скоєння злочину даною особою.

Особа, по відношенні до якої пізніше можливе ведення судочинства, має право на відмову від дачі пояснень і відповідей на питання.

В описовій частині постанови про порушення кримінальної справи забороняється стверджувати про винність особи.

Розглядаючи проблеми реалізації принципу презумпції невинуватості на попередньому розслідуванні, необхідно зупинитися на деяких спірних моментах, пов'язаних з ознайомленням особи з змістом пред'явленого йому обвинувачення. Так , згідно з ст. 43 КПК України, особі представлено право знати в чому її обвинувачують. Однак, як відомо, рішення про появу в справі обвинуваченого представляє собою комплексний процесуальний акт, в якому слідчий в межах своєї компетенції, виходячи із практичних даних, підтверджуючих скоєння злочину конкретною особою, на основі аналізу юридичних фактів і норм діючого законодавства, робить висновок про необхідність притягнення такої особи до участі в кримінальній справі в якості обвинуваченого, закріплює її в відповідній постанові і роз'яснює обвинуваченому зміст даного документу, а також суть процесуального статусу обвинуваченого. Дане рішення відноситься до розгляду основних, тому що в ньому дається оцінка сукупності зібраних доказів, на основі яких формується впевненість слідчого про необхідність винесення постанови. Тому представляється, що для забезпечення особи повною інформацією відносно суті її статусу і змісту обвинувачення в її розпорядження слідує представляти не тільки в відомості про інкримінуємо діяння, а і докази покладені в основу рішення слідчого.

Практика судів України що до принципу презумпції невинуватості:

Виходячи з юридичного змісту принципу презумпції невинуватості, а зокрема з правила, що обвинувачений не повинен доводити свою невинність або меншу вину. Верховний Суд в своїх рішеннях по конкретним справам неодноразово вказував, що покладення на обвинуваченого обов'язку доказувати, представляє собою суттєво судову помилку, і скасовував в таких випадках вироки. На цих рішеннях судді, прокурори, слідчі вчаться уникати помилок.

Ось один з багатьох прикладів.

По справі про розкрадання обвинувачена комірниця Т. вказала, що не брала недостатніх товарів, а недостача могла виникнути із - за допущеної нею помилки. Суд відкинув пояснення Т. ; визнав її винною в розкраданні, зіставшись у вироку на те, що підсудна не змогла доказати, що при отриманні і видачі товарів вона допустила помилки. Верховний Суд відмінив цей вирок, причому вказав: “Суд не вправі перекладати на обвинуваченого обов'язок доказувати свою невинуватість в пред'явленому йому обвинуваченні, рівно як не вправі вважати обвинувачення доказаним тільки тому, що обвинувачений не доказав своєї невинуватості .” 9 Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного Суда СССР по вопросам уголовного процесса , Москва ; Юр. лит., 1964 г.*

Яскравим прикладом в слідчій практиці про те, що усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлумачитись на користь обвинуваченого, був випадок про зґвалтування неповнолітньої К. .

Увечері на околиці міста неподалік від аеропорту було скоєно напад на 14-літню Костіну. Погрожуючи вбивством, злочинець зґвалтував її. Потерпіла описала зовнішність невідомого і через деякий час їй пред'явили групу чоловіків і Костівна вказала на одного з них, механіка Трубкіна, як на насильника. Трубкін казав, що в той вечір не виходив на службу і в районі аеропорту не був. Але потім на очних ставках із колегами по роботі він признав, що ввечері заходив на декілька хвилин в буфет аеропорту. Трубкін вперто заперечував обвинувачення в зґвалтуванні. Слідчому вдалося вияснити деякі обставини, характеризуючи Трубкіна як сексуально розпущену людину. Не маючи прямого відношення до розслідувальної справи ці обставини би підкріплювали обвинувачення, посилювали його впевненість. Справа була передана до суду. В судовому засіданні потерпіла заявила, що при впізнанні вона помилилася, Трубкін невинний, постраждала вона від іншого чоловіка, якого вже після арешту обвинуваченого випадково бачила на вулиці та в трамваї. Суд направив діло на додаткове розслідування. Але слідчий не встановив нічого нового, крім того, що перед судовим розглядом дружина і мати обвинуваченого декілька разів приходили до потерпілої, запевняли її в невинуватості Трубкіна.

Безперечно, виникли сумніви: чи подіяли запевнення цих жінок, чи потерпіла помилилася в при впізнані. Усунути ці сумніви не вдалося, і Трубкін був звільнений від кримінальної відповідальності. А півроку тому по іншій справі про зґвалтування був заарештований Гирін. Він дав показання про декілька випадків посягань на дівчаток, в тому числі і про зґвалтування Кістяної. Були отримані інші докази, повністю встановлюючи його вину у всіх цих злочинах. Таким чином, тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого не тільки попередило судову помилку але і забезпечило затримання небезпечного злочинця. Сборник постановлений Пленума и опредилений колегий Верховного Суда СССР по вопросам уголовного процесса , Москва ; Юр. лит.,1964 г.

Висновок

В заключенні я вважаю за необхідне ще раз вказати на значення принципу презумпції невинуватості. В цьому принципі дуже яскраво, чітко виражене, те, що характеризує українське правосуддя і всю державну та правову надбудову суспільства в нашій державі: демократизм та гуманізм, турбота про особу, її права та законні інтереси.

Список нормативних актів та літературних джерел

Конституція України ; (коментар) 1996 г.

Кримінально-процесуальний кодекс України (коментар) 1960 г.

Гриненко А.В., Шушлин С.Ф. “Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе “ , Харьков , 1997 г.

Дюрягин И.Я. “К вопросу о презумпции невиновности в уголовном судопроизводстве // Актуальные проблемы в уголовном процессе “.,Сборник научных трудов , Свердловск , 1987 г.

Міхеенко М.М. “Про розвиток конституційних принципів правосуддя // Сучасні проблеми держави та права “, Київ , 1990 г.

Міхеенко М.М.,Нор Р.П.“Кримінальний процес України“, підручник, Київ,1996 г.

Страгович М.С.”Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности “, Издательство “Наука” , Москва , 1984 г.

Пленум В.С.СССР.,пост. от 16.06.1978 г., Бюл.В.С.СССР. №4.

Сборник постановлений Пленума и опредилений колегий Верховного Суда СССР. По вопросам уголовного процесса ., Москва ; Юр.лит.1964 г.

Размещено на Allbest.ru