Походження та сутність держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра АУТС

РЕФЕРАТ

Сутність та походження держави

Житомир 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні концепції походження держави

1.1 Соціально-класова теорія. Маркс-Енгельс

1.2 Договірна теорія Томас Гоббс

1.3 Теологічна теорія

1.4 Патріархальна теорія

1.5 Органічна теорія

1.6 Психологічна теорія

1.7 Теорія насильства

1.8 Сучасні концепції походження держави

2. Поняття держави

2.1 Погляди мислителів щодо визначення природи держави

2.2 Визначення поняття держави

2.3 Функції держави

3. Правова держава

3.1 Головні ознаки правової держави

3.2 Поняття правової держави

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Держава виникає і розвивається під впливом ряду факторів, а саме: політичних, релігійних, природно-кліматичних, техніко-економічних, демографічних, антропологічних, психологічних та інших.

Вже тисячоліття люди живуть в умовах державної діяльності: вони є громадянами певної країни, зіставляють свої дії з розпорядженнями та вимогами.

Ще у давнину люди почали замислюватись над питаннями стосовно причин та шляхів виникнення держави. Зародження цього питання відноситься до розвитку перших країн Стародавнього Сходу. З того часу було створено багато теорій, які по-різному відповідали саме на питання походження держави.

В сучасній політологічній науці існує багато концепцій, що пояснюють виникнення держави, вважають: теологічну, патріархальна, договірна, органічна, психологічна, насильства, конвергенції, космічна, технократична, анархізму, історико-матеріалістичну, слов'янофільська. Кожна з теорій відображає різні погляди на судження про природу держави та її походження.

Отже, вивчення концепцій походження держави є важливим, оскільки воно носить не тільки пізнавальний характер, а й політико-економічно-практичний. Розгляд цієї теми допомагає зрозуміти соціальну та економічну природу держави, проаналізувати причини та умови виникнення держав, а також встановити місце та роль держави у суспільстві.

1. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

У політичних вченнях не має єдиної теорії походження держави. Спільна лише думка, що держава виникла в результаті історичного розвитку, і на те були певні підстави, оскільки держава не могла виникнути одномоментно. Головні концепції походження держави є: договірна та соціальна-класова.

1.1 Договірна теорія

Представниками цієї теорії були Т. Гоббс в Англії, Г. Грацій у Голландії, Жан Жак Руссо у Франції, О. Радищев у Росії, ректори Київського університету святого Володимира К. Неволін, Я. Ковельський, Дж. Локк. Згідно цієї теорії держава вникає внаслідок укладання між людьми суспільного договору - добровільної угоди для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати безпеку громадян та охорону їхньої власності. У разі порушення правителями умов договору і природних прав людини народ має право замінити правителів.

Ці положення знайшли вираження у конституціях ряду західних країн.

Так в декларації США від 1776 року зазначено: „Ми вважаємо самоочевидними істини: що всі люди створені рівними та наділені Творцем певними невід'ємними правами, до числа яких належать право на життя, на свободу і на прагненні до щастя; що для забезпечення цих благ люди створюють уряди, справедлива влада яких основана на погодженні тих, ким керують.” [4]

1.2 Соціально-класова теорія Маркс-Енгельс

Найдетальніше ця теорія була розроблена Л. Морганом, Ф. Енгельсом, К. Марксом, В. Леніним, які керувалися положенням, що держава - це не сила, нав'язані ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.[9]

Згідно цієї теорії держава з'явилася в результаті: удосконалення знаряддів праці, що привело до збільшення кількості виробленого; появі можливості експлуатації людини людиною; появі майнової нерівності; появі різних соціальних антагоністичних протиріч і класової боротьби; появлення необхідності у створенні таких інститутів, як держава і право, які б регулювали взаємовідносини між різними соціальними групами.

В основу своєї теорії Ф. Енгельс поклав труди американського етнографа, археолога та історика первісного суспільства Л. - Г. Моргана, які було опубліковано у 1877 році в його книзі „Древнє суспільство”. Основною заслугою Енгельса була не тільки систематизація поглядів Моргана та деяких інших етнографів відносно первісного суспільства, але й ствердження матеріалістичного, у тому числі й класового, підходу до появи приватної власності й держави.[3]

В Україні прихильність до цієї теорії виявляли видатний політичний діяч і історик М. П. Драгоманов, вчений - мислитель С. Л. Подолинський, Леся Українка, відомий письменник і політик В. К. Винниченко та інші.

З точки зору М. П. Драгоманова „... політична форма держави є річчю цілком другорядною порівняно із соціально - економічними відносинами”, а, „певні форми колективізму, навіть комунізму рішуче насуваються на життя всіх народів”.[2]

С. Л. Подолинський ставив за мету знищення існуючого ладу шляхом революції, завоювання політичної влади трудящими і утворення соціалістичної республіки, в основі якої мали стати община, яка має вершити справедливість.

1.3 Теологічна теорія

правовий держава насильство патріархальний

Ця теорія бере свій початок ще з часів Стародавнього Єгипту та країн Месопотамії. Згідно цієї теорії походження кожної держави пов'язане з божественною волею. Це обґрунтовує її вічність, непорушність і святість. Найбільшого поширення ця теорія набула у період становлення феодалізму. Відомими представниками цієї теорії у середньовічній Європі були богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський. Фома Аквінський стверджував, що процес створення держави є аналогічним процесу створення Землі Богом. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький професор і філософ Жак Мартен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж. Мартеном, - це духовний світ, а держава - це реальність другого порядку, підпорядкована духовному світові й залежна від нього.

Ця теорія багатоаспектна, сьогодні є поширеною в багатьох мусульманських країнах (Саудівська Аравія, ОАЕ та в інших).

Згідно з теологічною теорією, існує вищий божественний закон, який має лежати в основі держави. Прихильники цієї теорії пов'язують розвиток держави з діяльністю релігійних діячів, дотриманням релігійних канонів або орієнтацією держави на божественні начала.

Існування антигуманних режимів, з погляду віри, не суперечить їй, бо релігія не заперечує існування добра і зла на Землі.

1.4 Патріархальна теорія

Ця теорія бере свій початок у Стародавній Греції. ЇЇ засновником вважається Аристотель. Представниками цієї теорії були Платон, Р. Філер та Н. К. Михайлівський, М. Н. Покровський. Сутність цієї теорії полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї, є результатом розростання сім'ї. Сім'я, як початковий осередок суспільного життя, розростається у плем'я, а плем'я - у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми підданими. Піддані мають підкорятися своєму монархові, а монарх у свою чергу - проявляти до них батьківську турботу. Розглядаючи суспільні відносини у державі як аналогію сімейних відносин, Платон виступав проти поділу суспільства на бідних і багатих, проти права приватної власності. Як має бути мудрим глава сім'ї, так мають бути мудрими і правителі держави. Платон стверджував, що поки філософи не стануть царями або навпаки царі - філософами, а саме не об'єднають політика та філософія, до тих пір не буде кінця бідам держави. Прихильне ставлення до цієї теорії на території України було у історика, громадського діяча М. Драгоманова. В Росії цієї теорії дотримувався відомий теоретик М. Михайловський.

1.5 Органічна теорія

Представником цієї теорії був Спенсер. Він ототожнював процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. У XIX ст.. Спенсер заявив, що держава - це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.[4]

Відповідно до його теорії держава, як і живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація супроводжується об'єднанням індивідів у групи - органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається систем органів держави. Все відбувається як у живому організмі. Саме тому, згідно цієї теорії, людина спочатку є створінням природи, потім - членом суспільства, а потім громадянином держави.

1.6 Психологічна теорія

Ця теорія виникла у середині XIX століття. Одним із представників цієї теорії був професор Київського університету святого Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький, Тард.

За цією теорією причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Психології переважної частини людей притаманна потреба жити у організованому суспільстві, покорятися видатним особистостям. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріплюється в праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва. Отже, представники цієї теорії вважають, що держава є наслідком психологічного розвитку людей.

1.7 Теорія насильства

Представниками цієї теорії були австрійський правознавець і соціолог другої половини XIX - початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого відносини між людьми з'ясовуються шляхом насильства, так званої „робінзонади”, а також Л. Гумплович. Прихильно ставилися до цієї теорії прибічники нацизму та расизму, вони проголошували насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм - виправданням слабовілля.

Історія не уявляється нам, - писав Л. Гумплович у кінці XX століття, - жодного прикладу, де б держава виникала не за допомогою акту насилля. Держава завжди з'являлась в результаті насилля одного плем'я над іншим. Воно виражалось у завоюванні та поневоленні більш сильнішим чужим плем'ям більш слабкого вже осілого населення.[3]

Ця теорія пояснює виникнення держави завдяки завоювання одними племенами, народами інших. Переможці згодом перетворюються на панівні класи, касти, стани, а переможені - на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава - як апарат, створюваний переможцями для керування переможеними. Тому згідно цієї теорії, держава - породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підвалинами даної теорії певною мірою можна вважати філософію Ф. Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін.

1.8 Сучасні концепції походження

а) теорія конвергенції

Представники теорії - російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора М. Павловського, який у книзі „Шляхи України” обґрунтовує ідею „соціалізованого капіталізму”.

У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції. За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності.

б) космічна теорія

Поява держави за цією теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій. Ця теорія підтверджень не має, але існує. У світі має досить кумедно-фантастичний характер.

в) технократична теорія

Держава і право виникають як необхідний результат спілкування людини з технікою. Для прибічники цієї теорії характерним є неісторичний техніко-економічний підхід до розвитку суспільства.

Враховуючи те, що визначальним фактором індустріалізації суспільства є зростання промислового виробництва на основі прогресу та підвищення продуктивності праці, соціалізм та капіталізм визначаються двома різновидами „індустріального суспільства”. Представниками цієї теорії вважають Бжезінського, Голбрейт.

г) теорія анархізму

У XIX - XX ст.. набуває поширення теорія анархізму.

Основними представниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н. Махно.

Представники цієї теорії виступали і виступають за максимальне обмеження, або, навіть, за знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерацій дрібних автономних асоціацій.

д) слов'янофільська теорія

Основними представниками ідеї були О.Хомякова, брати І. Киреєвський і П. Кирієвський, К. Аксаков і І. Аксаков, М. Данилевський, Ю. Самарін, Ф. Достоєвський, С. Соловйов, В. Заньківський, М. Бердяєв та інші.

В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку суспільної думки в XIX - XX ст. засновувались на протиставлені ідеології слов'янських народів, яким притаманні релігійність, єдність духу та розуму, колективізм, любов до ближнього, ідеології народів Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов'ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов'янофіли вважали - соборність, тобто поєднання свободи та єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію. Згідно поглядів слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі - внаслідок природного розвитку національно життя. Слов'янофільські держави минули період жорсткого рабовласницького суспільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя. [1]

2. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ

2.1 Погляди мислителів щодо визначення природи держави

Держава є одним із найважливіших явищ суспільного характеру. І тому не секрет, що протягом століть філософи, юристи та політики намагалися дати визначення поняття цього явища і розкрити його сутність.

Ознайомимося з поглядами мислителів про державу у хронологічній послідовності.

Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.

Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші(Протагор, Горгій, Гіпій та ін.) і молодші(Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).

Так, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими.

Фрасимах уперше сформулював три дуже важливі висновки: про роль насилля в діяльності держави, щодо авторитарного характеру політики і законів і висновок відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.

Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати морально-розумні засади сутності держави.

Дещо інший погляд на це питання мав Арістотель. Центральною проблемою “Політики” в Арістотеля є питання про походження держави. Перший розділ роботи мислителя ставить питання “що таке держава”. І відразу відповідає: “держава - це спілкування, яке організовується для будь-якого блага”. У своїй праці Арістотель розробляє теорію ідеальної держави, ідеального полісу, а також походження цієї ідеальної держави. Арістотель відкидає релігійне походження держави. Він пише, що людина - це істота політична, і що держава базується на природному потязі людей до спілкування та спільного життя. Саме цей потяг, на його думку, призводить до утворення родини в суспільстві. Отже, перша форма суспільного життя - родина рабовласницького суспільства. Другий етап утворення держави - селище, громада, що складаються з декількох родин. Це фактично розвинута велика родина, але її інтереси вже не обмежуються повсякденними проблемами, тому що з'являються й інші, більш вагомі потреби. І третій етап утворення держав - виникнення її з декількох селищ, чи громад. Оскільки держава за Арістотелем, є розвинуте “спілкування” селищ, а селище - розвинута родина, що роздрібнилася, форми організації родини були перенесені ним і на державу .[12]

Наступним, хто виклав свої думки щодо поняття держави, був знаменитий римський оратор, юрист і державний діяч Марк Туллій Цицерон. Державу Цицерон визначає як справу, надбання народу. Звідси походить і її назва - республіка. Основну причину походження держави він вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Цицерон погоджувався з Арістотелем у тому, що держава виникла з первинного осередку суспільства (сім'ї) поступово і природним шляхом. Ще однією причиною утворення держави є необхідність охорони як приватної, так і державної власності. Іншими словами, Цицерон характеризував державу як союз людей, об'єднаних ідеями загальної корисності та справедливості.

У XVII ст. нідерландський правознавець, класик міжнародного права Гуго де Гроот (Гроцій) дав вельми ґрунтовну відповідь, що собою являє держава. Виникнення держави він пояснює природною схильністю людини до спілкування. Люди первісно об'єдналися у державу, переконавшись на досвіді в неспроможності окремих розділених сімей протистоянню насильству. Гроцій підкреслює, що люди вчинили це "не за божим велінням, а добровільно". Таким чином, він дотримується так званої договірної теорії походження держави, котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцій. У згоді з цією теорією, Гроцій так визначає державу: "Держава… є досконалий союз вільних людей, укладений задля дотримання права і загальної користі".

Представником буржуазного лібералізму у поглядах на державу був Імануїл Кант. Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.

Німецький мислитель-діалектик Г.-В.-Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.

Одним із перших французьких мислителів щодо проблеми визначення держави був Ш.Л. Монтеск'є. Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причини величі і падіння римлян” (1734), „Про дух законів” (1748). Монтеск'є виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії - невеликі, республіки - середнього розміру, імперії - величезні.

Ш.Л. Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову.

За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було "війни всіх проти всіх". Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які б безпристрасно вирішували спори між людьми, здійснювали належне покарання винних у порушенні природних законів.

З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава є сукупністю людей, які об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену уладнувати конфлікти між ними і карати злочинців.

Відомим є також визначення держави, яке дали їх К.Маркс і Ф.Енгельс. Вони розглядали державу як механізм для придушення одного класу іншим. Згодом такий підхід підтримав В.Ленін, який писав: «Держава - це машина для підтримки панування одного класу над іншим». Обидва формулювання були поширені в науці й офіційній пропаганді за часів СРСР.

Також погляди на державу висвітлювались у працях Ж.-Ж. Руссо, О. Радищева, Б. Констана, І. Бентама, М. Коркунова, Дж. Ролза та ін. [7]

Отже, зі всього вищезазначеного видно, що питання про поняття природи держави неодноразово порушувалося у творчості діячів суспільної думки світового рівня протягом всього розвитку світової історії, що не може не привертати увагу як майбутнього правознавця, так і просто пересічної особи.

2.2 Визначення поняття держави

Будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.

Держава - це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації.

Держава - це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним, насамперед, в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами. [4]

Держава - це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили. [6]

Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус. [3]

Отже, якщо узагальнювати, то держава - це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов'язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок.[7]

2.3 Функції держави

Сутність держави має прояв у функціях держави. Термін «функції держави» застосовується для позначення основних, найбільш важливих напрямків діяльності держави, в яких проявляється його сутність. Основні напрямки діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади в правовій державі мають загальну природу. Їх першочерговою метою є забезпечення гармонійної життєдіяльності суспільства. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед державою на певному етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст функцій держави визначається різними внутрішніми та зовнішніми чинниками.

Дійсно, з науковою і практичною метою функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійні, що здійснюються державою на всіх етапах його існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на внутрішні, що представляють його діяльність усередині країни, що визначають його роль в житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, в якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поведінки з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. За сферами суспільного життя функції держави можуть бути розділені на економічні, соціальні, політичні та здійснювані в духовній сфері.

У цій роботі розгляд функцій відбувається відповідно до визначення сутності держави. Тому доцільним, на нашу думку, є використання тієї класифікації, яка розподіляє функції за сферами суспільного життя. Така класифікація виділяє економічні, соціальні, політичні та ідеологічні функції держави. [12]

Економічна функція виражається у виробленні та координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерна свобода і самостійність власника, які забезпечують реальне рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ. Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, але ні в якому разі не в створенні розподільних або заборонних механізмів. У контексті формування громадянського суспільства тільки господарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського управління їм потрібні, в чому повинні полягати функції цих органів, що спрямовується органами Держказначейства і за які послуги.

Економічна діяльність держави виражається також в безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах, закладах). Тут держава сама виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи його впливу на економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принципово не відрізняються від загальних методів державного регулювання економічних процесів у країні.

В економічній функції держави можна також виділити функцію фінансового контролю, яка виражається у виявленні та обліку державою доходів виробників. За законом частину цих доходів у вигляді податків спрямовується до державного бюджету для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків.

Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особистості, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ.

У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється і без вільного еквівалентного обміну між виробниками та споживачами. Його соціальна політика передбачає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто в силу різних об'єктивних причин не може повноцінно працювати (хворим, інвалідам, літнім людям, студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров'я, культурний відпочинок, освіта, будівництво житла, чітку роботу транспорту і зв'язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров'я, на відпочинок, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.

У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність всім, хто знаходиться в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні потреби всього населення країни.

Соціальна функція держави включає в себе і піклування про прийнятний екологічний стан.

Політична функція - серед функцій держави важливе місце посідає, яка спрямована на регулювання народо-політичних конфліктів. Діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, і по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства. Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни. [11]

Серед політичних функцій особливе місце посідає зовнішньополітична діяльність держави. Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами. Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична функція, функція взаємодопомоги.

а) Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.

б)Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

в) Функція інтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв'язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізації інтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробітництва, інтеграції у світову економіку.

г)Функція охорони правопорядку - це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення його законодавчих приписів усіма учасниками суспільних відносин. У правовій державі, де громадська і державне життя будується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави, особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань. Держава покликана реально забезпечити, в тому числі за допомогою спеціальних органів (суду, прокуратури тощо), такий порядок у громадському житті, який би повністю відповідав вимогам правових норм, закладеним в них початків свободи і справедливості. Підтримання стабільного правопорядку в країні - завдання всієї держави, всієї системи його органів. [5]

Ідеологічна функція - це діяльність держави, спрямована на формування та підтримку державної ідеології, формування та розвиток правової свідомості та правової культури, забезпечення розвитку освіти, науки (в том числі завдяки міжнародному спілкуванню). У сучасній демократичній державі формально немає поняття «державна ідеологія». Зокрема, у Конституції України (ст. 15) закріплено: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова». [13] Проте будь-яка політична організація, що знаходиться при владі, у тій чи іншій мірі використовує державний апарат для нав'язування своєї ідеології. Це породжує негативні явища у неоднорідному суспільстві, його ідейний розкол. Тому ідеологічна функція держави - одна з найскладніших. Необхідно враховувати потреби окремих соціальних, національних груп, а іноді навіть окремих громадян.

Розвиток правової ідеології, формування правової культури - першочергове завдання сучасної демократичної держави при виконанні ідеологічної функції.

Розглянувши чотири основні функції держави, необхідно ще раз зауважити, що існують різні підстави і підходи до класифікації функцій держави. Функції держави виступають не лише як основні напрями її діяльності, але й конкретний вираз самої сутності держави. Проаналізувавши економічну, політичну, соціальну та ідеологічну функції, можна встановити, що саме в них проявляється співвідношення класових та загально-соціальних начал, а також національних та релігійних чинників, які і складають поняття сутності держави. [7]

3. ПРАВОВА ДЕРЖАВА

3.1 Головні ознаки правової держави

Охарактеризувати правову можна як таку державу, в якій визнається пріоритет прав людини перед правами будь-якої спільноти, прав народу перед правами держави, де визначальним пунктом громадського регулювання є інтереси особистості, ці інтереси та гідність людей поважаються як беззаперечні цінності, коли авторитет сили чи майна витісняються авторитетом людяності, освіченості, компетентності (що не можна сказати про неправову державу, де такими цінностями вважаються ідеологічні настанови, політична доцільність або економічна вигода).

Сутність правової держави полягає ще й у дотриманні закону тими, хто перебуває при владі, у взаємній відповідальності держави та громадян один перед одним. Це означає, по-перше, визнання громадянами авторитету права, закону, законослухняність, згоду й готовність людей жити і чинити так, щоб не уражати інтереси інших.

По-друге, демократизм суспільного управління у правовій державі значною мірою залежить від компетентності й кваліфікації державних управлінців. "Демократична правова держава - це ще й освічена, кваліфікована керівна верства населення, корпус управлінців, які дотримуються субординації з чітким розподілом повноважень, які виконуються не тільки завдяки постановам, а й через силові структури верховних органів". [8] Правова держава повинна у рівній мірі відображати інтереси й потреби всіх шарів населення, вона має бути нейтральною у протистоянні й змаганні суспільно-політичних позицій, повинна забезпечувати дотримання закону тими, хто перебуває при владі.

Демократія - не тільки участь у виборах і референдумах, а ще й добровільне дотримання народом вимог та настанов існуючої влади. Правова держава забезпечує також і активну участь громадян у розв'язанні суспільних проблем.

Отож, можемо назвати важливі ознаки правової держави :

- дотримання вимог та норм конституції й законів держави всіма громадянами в усіх сферах життя суспільства;

- дотримання вимог та норм конституції й законів держави у діяльності всіх громадських і політичних організацій, не виключаючи й правлячу партію;

- дотримування вимог та норм конституції й законів держави при формуванні органів влади, у боротьбі за владу, у політичній взаємодії;

- легальна діяльність не лише правлячих, а й опозиційних партій, об'єднань, рухів, багатопартійність;

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- визначальна роль суду у розв'язанні всіх спірних питань;

- підконтрольність суду всіх без виключення громадян та інституцій, право кожного оскаржити в судовому порядку неправомірні дії посадових осіб та державних органів;

- незалежність судової влади від пануючих політичних сил та органів державного управління;

- визнання і здійснення на практиці принципів конституціоналізму й законності, верховенства права, конституційний нагляд за дотриманням законності;

- рівноправ'я громадян та рівні вимоги для всіх;

- доступність суспільно важливої інформації, незалежність засобів масової інформації;

розв'язання питань та прийняття загальних рішень за ознакою більшості з неодмінним урахуванням і поважанням прав меншості.

Принципи демократії та основні права та свободи громадян, які вказано у конституції, не належать відміні у звичайному порядку, як інші правові норми. Для внеску поправок, змін в конституції передбачено спеціальні процедури, більш складні, ніж при проходженні звичайного законопроекту.

3.2 Поняття правової держави

Правова держава -- це така держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства державної влади. Загальний демократичний устрій системи влади і політики правової держави органічно пов'язаний з його правовими засадами. В основу правової держави покладено рівність державної влади, громадянина і суспільства, їхня правова рівність перед законом.

Правова держава - це держава, що обслуговує потреби цивільного суспільства і правової економіки, призначення якого - забезпечити свободу і добробут. Вона подконтрольна цивільному суспільству і будується на еквівалентності обмінюванних благ, на фактичному співвідношенні суспільного попиту і пропозиції, відповідальна за правопорядок, що гарантує людині свободу і безпеку, тому що духовним фундаментом його є визнання прав людини.

Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади покладений принцип поділів законодавчої, виконавчої і судової влади.

Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через представників). Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і т.п.[11]

Отже, кажучи простими словами, правова держава - це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

З громадянськістю в її справжньому розумінні несумісні такі негативні соціальні явища, як корупція, підкуп, хабарництво, підміна суспільних зв'язків кровноспорідненими, клановими, економічне, соціальне і політичне підпілля тощо.

Проте, правосвідомість, яка виникає на таких основах, ще не відрізняє громадянський і правовий стан суспільства від законопослушного суспільства неправового типу. Не тільки суверенітет права і рівне загальне підпорядкування йому відрізняють дійсно правові відносини, але й демократичний, громадянський зміст самого права. Член правової держави і громадянського суспільства користується свободою, суспільною довірою і повагою, розвинутою правосвідомістю, що виключає думку про його винятковість, його особливий, непідвладний законові, статус, пов'язаний з його становищем у суспільстві, з привілеєм стояти над законом.

Правова держава і громадянське суспільство формуються спільно, і процес їхнього творення займає тривалий історичний період. Він здійснюється також разом з розвитком суспільства і вимагає цілеспрямованих зусиль. Ні правова держава, ні громадянське суспільство не вводяться одноразовим актом і не можуть стати результатом чистого законодавства. Увесь цей процес повинен бути органічним для суспільства, яке дозріло до відповідних змін.[10]

ВИСНОВКИ

Як висновок потрібно сказати, що на державу і її сутність поряд з загально-соціальним і класовим началами нерідко створюють сильний вплив національні і навіть націоналістичні фактори. Іноді державна влада попадає в руки вузької групи людей чи окремої особи, виражає їх інтереси, але така влада, як правило приховує свої інтереси, видає їх за загально-соціальні і загальнонаціональні.

В даній роботі намагались в зрозумілій формі пояснити таке складне питання, як походження та сутності держави. В першому розділі ми занурились у концепції походження держави, де розглянули, як історично-становленні концепції, так й сучасні. Наступний розділ роботи розкриває перед нами поняття держави. Поняття держави розглядається на всьому історичному шляху багатьма філософами та політичними, культурними діячами з різних боків. І на кінець, ми спробували оглянути питання правової держави, а саме ознаки держави та поняття правової держави.

Розкривши та проаналізувавши все вище, можна зробити такі основні висновки.

Держава - це явище, яке пройшло довгий історичний шлях і змінювалось разом із суспільством. Змінювалась форма, зміст, роль держави, змінювалися її функції, а разом із ними і сутність. Відповідно до ступеню розвитку суспільних відносин еволюціонували і уявлення людей про державу. Тому перший аспект, який підлягає аналізу при визначенні сутності держави, - це історично-правовий розвиток, еволюція уявлень про сутність держави. Розглянувши концепції походження держави та погляди мислителів щодо визначення природи держави, історію становлення і розвитку ідеї правової держави шляхом вивчення основних положень політико-правової думки різних часів, вдалося встановити, що сутність держави не є постійною філософською категорією. Поняття сутності, уявлення про сутність держави змінюються разом із трансформацією суспільно-економічних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрущенко В.П., Михайличенко М.І. Сучасна соціальна філософія. - К.: Генеза, 1996. - 396с.

2. Варфоломієва Т. В., Гончаренко В. Г., Пастухов В. П., Пенківський В. Ф., Капелюшний В. П. Правознавство: Навчальний посібник. - К.: Український інформаційно-правовий центр. - 2002. 29 с.

3. Венгеров А. Б. Теорія держави і права: підручник для юридичних вузів. - 3 - те видання. - М.: Юриспруденція, 2000. - 39 с.

4. Лазарев В. В. Загальна теорія права і держави. - 3 - е видання. - М.: Юристь, 2003. - 53 с.

5. Матузова Н. І., Малько А. В. Теорія держави і права: Курс лекцій. - 2 - е видання., переробл. та доповнене. М.: Юристь, 2001. - 771 с.

6. Олійник А. Ю. Гусаров С. Д. Слісаренко О. Л. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 163 с.

7. П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави, - Бородянка, 1993.

8. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики.-К.,1996. - 128 с.

9. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / пер. з рос. - Харків.: Консул, 2001. - 25 с.

10. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. СПб., 1995.С.89.

11. Політологія. Кн. Перша: Політика і суспільство. Кн. Друга: Держава і суспільство / А. Колодій, В. Марченко, Л. Климанська, Я. Комина. - Київ: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. - 584 с.

12. Теорія держави і права, за заг. ред. В.В. Копєйчикова - дісного члена АПН України, д.ю.н., професора, - Київ, "Юрінформ", 1995.

Размещено на Allbest.ru