Організація розкриття та розслідування розбійних нападів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Запорізький юридичний інститут

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Контрольна робота

з навчальної дисципліни

Організація розкриття та розслідування злочинів

Організація розкриття та розслідування розбійних нападів

Зміст

1. Вступ

2. Криміналістична характеристика і класифікація розбійних нападів

3. Обставини, які підлягають доведенню

4. Слідчі ситуації і завдання розслідування

5. Тактика першочергових слідчих дій

Висновок

Використана література

1. Вступ

В своїй роботі я розгляну організацію розкриття та розслідування по справах про розбійні напади, криміналістичну характеристику і класифікацію розбійних нападів. Також вкажу обставини, які підлягають доведенню, основні слідчі ситуації і завдання розслідування, тактику першочергових слідчих дій. Розбій є тяжким злочином, покарання за який передбачено статтею 187 КК.

При його вчиненні злочинці прагнуть заволодіти матеріальними цінностями та (або) спричинити шкоду здоров'ю потерпілого. Особам, які вчиняють розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини звичайно вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті та інших громадських місцях. При цьому злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджатимуть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи розбійницький напад, злочинці враховують певні обставини (місце події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя і засоби, які можуть бути використані під час нападу.

В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є те, що такі злочинні акції, як правило, здійснюються групою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витонченими, досконалими і результативними для злочинців. На відміну від деяких інших злочинів, розбої мають одномоментний характер, чим ускладнюється їх розкриття.

2. Криміналістична характеристика і класифікація розбійних нападів

По своїй природі криміналістична характеристика злочинів є інформаційною моделлю, яка представляє опис властивостей та істотних ознак злочину, що знаходять відображення в реальній дійсності. У якості її методологічної основи виступає теорія відображення, а також теоретичні положення криміналістики, досягнення теорії інформації, логіки, психології й інших наук.

Криміналістична характеристика - це система даних про криміналістично значимі ознаки визначеного виду чи групи злочинів утримуючі закономірні зв'язки між ними і служить для побудови і перевірки криміналістичних версій.

До елементів криміналістичної характеристики злочинів криміналісти відносять:

- поширеність злочинного діяння;

- особливості виявлення і виявлення злочинів, що мають порівняно загальний характер;

- механізм слідоутворення;

- загальні типові ознаки, обставини й інші характерні риси визначеного виду злочинних діянь;

- типові ознаки визначеного виду злочину;

- безпосередній предмет злочинного зазіхання, умови охорони його від зазіхання;

- характеристику типових ситуацій даного виду злочинів, типових матеріальних слідів злочину, що можуть мати значення речовинних доказів, найбільш ймовірних місць їхнього виявлення, схованок, злочинних навичок, злочинних зв'язків;

- особливості способу здійснення суспільно небезпечного діяння;

- обставини зробленого суспільно небезпечного діяння;

- особливості безпосереднього предмета злочинного зазіхання;

- особливості особистості потерпілого;

- дані про матеріальні сліди злочину;

- способи здійснення і приховання злочину;

- механізмі здійснення злочину тощо.

Даючи криміналістичну характеристику розбійним нападам необхідно приділити увагу наступним моментам. Складом цього злочину із криміналістичної точки зору є відкритий спосіб викрадення майна, застосування насильства чи погрози насильством, а також ряд інших обтяжуючих відповідальність обставин (з незаконним проникненням у житло чи інше сховище, неодноразово, зроблене групою осіб по попередній змові й ін.), застосування при розбої зброї чи предметів, які були використані як зброя.

Відкритий характер і зухвалість здійснення цього злочину, та враження, які вони роблять на потерпілих і очевидців, обумовлюють значний суспільний резонанс, чому сприяє і відносно низьке розкривання розбоїв.

Предмети зазіхання дуже різноманітні, але найбільше часто викрадаються гроші, золоті вироби, коштовності, хутра, одяг, відеоапаратура, комп'ютерна техніка, радіотехніка й інші коштовні речі, предмети, а також вино-горілочні вироби та цінні продукти.

На відкритій місцевості злочинці найчастіше діють групами, заздалегідь чекаючи кого-небудь на малоосвітлених вулицях, пустирях, у парках, на лісових дорогах і стежинах і так далі Зустрічаючи жертву, злочинці зупиняють чи доганяють і оточують її, а потім, погрожуючи насильством, чи заподіявши шкоду здоров'ю, відбирають гроші і речі й ховаються.

Способи проникнення в житлове приміщення можна розділити на дві основні групи: таємне проникнення злочинців у житло, в другу групу входять способи проникнення злочинців у квартиру під вигаданим приводом або за допомогою сталих незадовго до нападу довірчих відносин з потерпілим.

Застосовуючи насильство при здійсненні розбою, злочинці використовують фізичну силу, вогнепальну або холодну зброю, сипучі речовини (тютюн, пісок), мотузки чи провід для зв'язування й інші.

Отже, способи вчинення розбоїв є різноманітними і злочинці обирають у кожному конкретному випадку той чи інший спосіб залежно від конкретних обставин. На відміну від деяких інших злочинів, розбої мають одномоментний характер, тому успіх розслідування в основному залежить від того, чи зумів слідчий повною мірою використати інформацію, яку він одержав на першій стадії розслідування, від його вміння працювати з матеріальними джерелами, доказами.

3. Обставини, які підлягають доведенню

розбійний напад житловий слідчий

Успішне розкриття розбоїв і викриття осіб, винних у їх здійсненні, у значній мірі забезпечується обґрунтованим і своєчасним порушенням кримінальної справи, швидким і якісним проведенням первісних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Відправний момент для порушення кримінальної справи по розбоях - це одержання чи виявлення органами дізнання, слідчим даних, що свідчать про зроблені злочини.

Виходячи з вимог кримінальних і кримінально-процесуальних законів, а також слідчої практики по справах цієї категорії, криміналістичної характеристики розбоїв можна зробити висновок, що обов'язковому з'ясуванню підлягає наступне коло питань:

- чи мав місце факт розбійного нападу;

- якщо так, то де він зроблений;

- коли зроблений розбійний напад, тобто календарна дата (рік, місяць, число) і час доби;

- який спосіб здійснення розбою (зміст і характер дій, спрямованих на підготовку, безпосереднє здійснення нападу і приховання його слідів; чи був нападав збройний і чим саме; чи мало місце у відношенні потерпілого насильство й у чому воно виражалося; якщо що нападав обмежився погрозою застосування насильства, те який характер цих погроз);

- яке коло осіб, що володіють інформацією про розбійний напад і винних у його здійсненні;

- хто вчинив розбійний напад (одна особа, а якщо група осіб, хто входив у її склад і в чому конкретно виражалася участь кожного в підготовці, безпосереднім здійсненні і прихованні його слідів, час і ціль утворення злочинної групи, тип і характер групової діяльності, що передує розбійному нападу (грабежу), наявність попередньої змови між співучасниками чи чіткого розподілу ролей: хто організатор і активний учасник злочинної групи; мета і методи залучення в неї нових членів; час і ціль утворення організованої злочинної групи, тип і характер її діяльності, що передує чи грабежу розбою, і інші питання діяльності організованої групи);

- які дані, що характеризують особистість кожного обвинувачуваного, зм'якшуючі чи обтяжують їх відповідальність, у тому числі наявність минулої судимості;

- хто став жертвою нападу, у тому числі його матеріальне становище і роль у виникненні і реалізації винними злочинного задуму;

- які наслідки для життя і здоров'я потерпілого спричинили грабіж, розбійне напад ( чи був він чи його близькі поранені, ступінь ваги отриманих ними ушкоджень і які наслідки спричинили чи могли спричинити);

- що викрадено в результаті розбійного нападу (грабежу) і кому належить викрадене майно (найменування, кількість, індивідуальна сумарна вартість викраденого майна, його характерні прикмети - чи належить він потерпілому чи іншим особам, державним, муніципальним, громадським організаціям, акціонерним, спільним і іншим підприємствам, банкам і т.д. і який у зв'язку з цим характер спрямованості злочинного наміру винних);

- де знаходиться викрадене в результаті нападу майна, які канали його збуту;

- які заходи варто прийняти з метою відшкодування матеріального збитку, заподіяного потерпілому;

- які причини й умови, що сприяли проникненню в житло потерпілого, інше приміщення і здійснення на нього нападу;

- які конкретні заходи слід почати з метою усунення виявлених причин і умов аналогічних злочинів.

Ретельне дослідження сукупності названих обставин орієнтує слідчого на всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин кримінальної справи. Дані обставини встановлюються шляхом проведення різних слідчих і оперативно-розшукових заходів.

4. Слідчі ситуації і завдання розслідування

На відміну від криміналістичної характеристики злочину слідча ситуація відображає характеристику процесу розслідування. Вона може бути визначена як система інформації, що свідчить про стан розслідування на визначений момент часу, встановлених у справі фактичних даних, джерелах їхнього одержання.

Та обставина, що поняттям слідчої ситуації охоплюються не тільки встановлені в справі фактичні дані, але також джерела їхнього одержання, має принципове значення, скласти досить повне і точне уявлення про конкретну слідчу ситуацію неможливо без обліку того, завдяки яким слідчим, іншим процесуальним діям результати отримані. Результати ж зазначених дій виражаються в єдності визначених зведень і джерел їх одержання. Важливість зроблених процесуальних дій при з'ясуванні слідчої ситуації обумовлено також тим, що вони впливають на планування подальшого розслідування, на розробку мір, які необхідно додатково здійснити.

Типові слідчі ситуації є одним з видів слідчих ситуацій, сутність яких полягає в тому, що вони характерні для гнітючої більшості злочинів визначеного виду.

Характер типової слідчої ситуації робить самий безпосередній вплив на методику розслідування. Правильна побудова і коректування методики неможливі без осмислення результатів раніше виконаних дій, успішно вирішених слідчих задач і поповнення відсутньої криміналістично значимої інформації.

У залежності від сформованої типової слідчої ситуації обирається унікальний набір слідчих дій і тактика їх проведення, а також необхідних оперативно-розшукових заходів.

По справах про розбої виникають наступні типові ситуації:

1) злочинець затриманий на гарячому на місці злочину або відразу ж після його здійснення;

2) злочинець затриманий при збуті викраденого;

3) затриманий скупник або збувальник викраденого майна, яким відомий злочинець;

4) злочинець відомий, але сховався, і місце його перебування невідомо;

5) злочинець невідомий, але про нього є неповні дані (ознаки зовнішності, одягу, ім'я, кличка, місця, де він з'являється);

6) злочинець невідомий і про нього немає ніяких даних.

При розслідуванні справ даної категорії висуваються версії про характер події, що відбулися. Версії про осіб, які зробили напад, залежать від змісту вихідної інформації (місце здійснення нападу, число злочинців і їхньої прикмети, спосіб дії в момент нападу, сліди і предмети, що залишилися на місці події). Про місце перебування викрадених цінностей і майна. Для розшуку відомого злочинця, який сховався, будується версія про місце його можливого перебування - квартири родичів, знайомих, готелі, вокзали й аеропорти й ін.

Для вирішення перерахованих слідчих ситуацій звичайно висуваються наступні типові версії:

1) злочин зроблений відомою конкретною особою;

2) злочин зроблений збувальником викраденого чи ким-небудь з кола його зв'язків;

3) злочин зроблений особою, раніше засудженою за аналогічні діяння або деякі інші злочини;

4) злочин зроблений неповнолітніми, що стоять на обліку в органах внутрішніх справ за майнові і корисливі-насильницькі злочини, а також за викрадення автотранспорту;

5) злочин зроблений особами, раніше не засудженими, але неодноразово притягувані за ще не розкриті грабежі і розбої аналогічним способом;

6) злочин зроблений особами, тривалий час не працюючими, без визначеного місця проживання, які зловживають спиртними напоями, наркотичними речовинами;

7) злочин зроблений «гастролерами»;

8) злочин зроблений особами по «наведенню».

З метою ефективної перевірки версій розробляються детальні плани розслідування. Найбільш оптимальний спосіб розслідування складається в проведенні тактичних чи операцій їхніх комплексів (трохи послідовних чи паралельно проведених тактичних операцій).

У першій ситуації оптимальна система слідчих і оперативно-розшукових дій може бути наступною: затримання, особистий обшук і допит підозрюваного, огляд місця події, допит потерпілого і його огляд, обшук за місцем проживання і роботи затриманого, огляд і пред'явлення для упізнання вилучених речей і предметів, призначення експертиз, установлення можливих очевидців і їхній допит.

В другій ситуації найважливішими слідчими діями є особистий обшук і допит затриманого, пред'явлення для упізнання потерпілими і свідкам підозрюваного, а також вилучених викрадених речей, обшук за місцем проживання і роботи підозрюваного. Найбільш ефективними оперативно-розшуковими заходами є спостереження за підозрюваним і зв'язаними з ним особами, а також встановлення очевидців у місцях збуту викраденого.

У третій ситуації після затримки скупника чи збувальника краденого необхідно провести особистий обшук, огляд місця затримки і допити. Після цього провадяться обшуки за місцем проживання і роботи затриманого, слідчим і оперативним шляхом установлюються його зв'язки, що ретельно досліджуються в основному негласними методами, вилучені речі і цінності пред'являються для упізнання, накладається арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію.

Четверта типова слідча ситуація, коли злочинець відомий, але сховався, і місце його перебування невідомо -- досить поширена. У розглянутій ситуації визначальним фактором є час, тому дії слідчого й оперативного працівника повинні відрізнятися невідкладністю і забезпечити збір пошукової експрес інформації шляхом короткого допиту потерпілого й свідків-очевидців про кількість що нападали, індивідуальних ознаках особистості (прізвища, місць чи проживання роботи, прикметах зовнішності), напрямку, у якому сховалися, а також характері і відмітних прикметах викраденого майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злочинців по гарячих слідах.

У п'ятої ситуації, оптимальний комплекс слідчих і оперативно-розшукових дій значно розширюється. Розслідування даної групи злочинів доцільно почати з огляду місця події, допиту потерпілих і свідків. Паралельно зі слідчими діями проводяться оперативно-розшукові заходи: переслідування «по гарячих слідах», перекриття можливих шляхів відходу злочинця.

5. Тактика першочергових слідчих дій

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про розбій є такі джерела:

а) заява потерпілого;

б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;

в) заява очевидців про розбійницький напад;

г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;

ґ) інші джерела.

Для порушення кримінальної справи про розбій необхідна наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування розбоїв у кожному конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана з обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту події, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою потерпілого, свідків і злочинців.

Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її практичну значущість, правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку розслідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної справи. Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка. Така перевірка передбачає встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці злочину. Разом з тим необхідно в процесі перевірки звертати увагу на конкретні ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:

а) наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;

б) ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;

в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;

г) спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;

д) дані про осіб, які раніше вчиняли подібні злочини, їхні зв'язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов'язані між собою.

Отже, розбійницький напад характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками ст. 187 КК, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. У справах про розбійницькі напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з заяв потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслiдування.

Планування розслідування розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних внаслідок проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга -- коли злочинець невідомий. Як правило, на початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна висунути такі типові версії:

1) мав місце розбійницький напад;

2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3) злочину не було, повідомлення неправдиве.

У разі, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину. Необхідно ретельно перевірити версію щодо можливого повідомлення потерпілим неправдивої інформації та інсценування розбійницького нападу. Крім того, у плані необхідно передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрюваного. Коли ж злочинця затримано на місці злочину, передусім слід передбачити такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного, допит очевидців та інших осіб. Перевірка версій і планування розслідування розбоїв, коли злочинець не відомий потерпілому, має свої особливості. У цих випадках необхідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити розбійницький напад. У даній ситуації слідчий повинен якомога ефективніше використати можливості оперативно-розшукових органів. Причому перевірка версій має здійснюватися за допомогою передбачених у плані конкретних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. При цьому необхідно чітко оцінити наявні докази та іншу інформацію, а саме:

а) проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;

б) перевірити за картотекою наявність нерозкритих розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих «гастролерів»;

в) за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль, гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони використовувалися у вчиненні злочину.

Цей комплекс заходів, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слідчої ситуації та конкретних обставин.

При плануванні затримання злочинців з речовими доказами, якщо про це відомо слідчому, слід передбачити:

а) розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих обставин опору з боку злочинців;

б) питання щодо часу і моменту операції;

в) можливі способи фіксації злочинних дій;

г) способи належного процесуального затримання.

При збиранні процесуально і криміналістично значущих даних важливу роль у розслідуванні відіграє огляд місця затримання. Тут можна виявити сліди злочину, зокрема вогнепальну і холодну зброю, майно, яким заволоділи злочинці і яке викинули в момент затримання, різні документи тощо.

Роблячи огляд автотранспортних засобів, що використовувалися, необхідно обстежити салон, багажник та інші місця, де можна сховати викрадені цінності, а також знаряддя вчинення злочину та інші речові докази.

Ретельному оглядові підлягає одяг затриманих. При особистому обшуку можна знайти не лише документи, зброю і цінності, а й інші документи, що свідчать про співучасників, спосіб вчинення злочину та ін. Важливо відразу після затримання провести обшук за місцем проживання і роботи затриманих, де також можна виявити різні докази їх злочинної діяльності. Але слід зазначити, що ці дії має проводити слідчий, який розслідує злочин.

Після затримання слід проаналізувати його результати і дати процесуально-криміналістичну оцінку наявній інформації. Така оцінка повинна здійснюватися не тільки з точки зору кримінально-процесуальної значущості, а й з метою виявлення в отриманій інформації ознак, які б підтверджували факти, викладені у заяві потерпілого чи інших осіб. Це необхідно і для встановлення факту події, що відбулася; якщо злочин вчинено групою осіб -- для встановлення її чисельності, структури та розподілу ролей.

Після детального аналізу й оцінки результатів затримання та обшуку слідчий з урахуванням слідчої ситуації повинен скласти план допиту підозрюваного. У ньому слід передбачити запитання, що стосуються й тих обставин, які були встановлені на початковій стадії розслідування.

Складання плану допиту підозрюваного вимагає від слідчого особливої підготовки, бо на цій стадії розслідування він ще не має всієї необхідної для викриття злочинців інформації. При цьому слідчий повинен визначити можливість використання доказів під час допиту. При допиті підозрюваного перш за все необхідно одержати відомості про обставини підготовки до вчинення злочину. Вони набувають особливого значення у тих випадках, коли розбійницький напад вчинено групою осіб з використанням зброї, складних технічних засобів, автомобільного транспорту, інших знарядь злочину. Важливо виявити, якими матеріальними цінностями заволоділи злочинці, де і в кого вони знаходяться та які їхні характерні ознаки.

Висновок

В даній робот було розглянуто організацію розкриття та розслідування по справах про розбійні напади. Як висновок, необхідно зазначити, що предметом злочинного посягання розбійних нападів найбільш часто є гроші, золоті вироби, коштовності, хутро, одяг, відео-, аудіоапаратура, комп'ютерна техніка й інші коштовні речі. Найчастіше грабежі і розбійні напади скоюють на відкритій місцевості, у під'їздах, на сходах, у приміщеннях організацій, на транспорті та у квартирах громадян.

Основу діяльності слідчих працівників, що забезпечує досягнення ефективних результатів у розкритті й розслідуванні окремих злочинів, у розшуку осіб, що вчинили злочин і т. ін., становлять тактичні прийоми, що утворюють у сукупності слідчу тактику. Якщо тактика взагалі - уміння оцінювати обстановку й відповідно до неї обирати лінію своєї поведінки, то слідчу тактику розглядають як систему наукових положень і розроблювальних на їхній основі практичних рекомендацій з організації, планування й здійснення слідчих дій, а також лінію поведінки слідчого.

Таким чином, слідча тактика проявляється у двох взаємозалежних формах: з одного боку - це система наукових рекомендацій зі здійснення слідчих заходів, з іншого боку - практична діяльність слідчого.

Тактика - це найбільш раціональна та ефективна організація проведення слідчих заходів. Вона як категорія динамічного плану, повинна бути гнучкою і рухливою, опиратися на науково обґрунтоване передбачення й покликана забезпечувати високу оперативну готовність органів внутрішніх справ і містити набір можливих варіантів дій при зміні умов та цілей рішення завдань розслідування злочинів.

Використана література

1. Конституція України, 1996р, редакцiя вiд 30.09.2010

2. Кримінальний кодекс України, редакцiя вiд 06.01.2011

3. Кримінально-процесуальний кодекс України, редакцiя вiд 01.01.2011

4. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”

5. Наказ МВС України № 400 “Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах та підрозділах органів внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються ” від 14.04.04 року.

6. Корисливо-насильницькі злочини:криміналістичний аналіз: Тіщєнко В.В. монографія - Одеса, 2002.

7. Криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування корисливих-насильницьких злочинів. Спецкурс лекцій: Лаврів В.П. Навч. посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

8. Криміналістика. Загальні положення методики розслідування злочинів: Балугіна Т.С. Лекції. - Краснодар, 2003.

9. Посібник з розслідування злочинів: Гриненко А.В. Навчальний посібник.. - М.: Вид-во НОРМА, 2002.

10. Криміналістична характеристика злочинів: Єрмолович В.Ф. - Мінськ, Амалфея, 2001.

Размещено на Allbest.ru