Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Запорізький юридичний інститут

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Контрольна робота

з навчальної дисципліни

Організація розкриття та розслідування злочинів

Організація розкриття та розслідування зґвалтувань

План

1. Криміналістична характеристика зґвалтувань

2. Наступний етап розслідування

3. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

4. Профілактичні дії слідчого при розслідуванні зґвалтувань

Література

1. Криміналістична характеристика зґвалтувань

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Під терміном «потерпіла особа» у чинному законодавстві є жінка, чоловік, неповнолітня або неповнолітній, малолітня або малолітній.

Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст. 152 КК, полягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв'язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів зумовлена також тим, що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що, у свою чергу, потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.

Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред'явленні для впізнання, очній ставці та ін.), що дуже важливі для з'ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками -- особи, які проживають з ними в одній родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.

Особливо важко з'ясувати поведінку потерпілої особи, яка передувала зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна загроза сексуального нападу, поводиться необережно, розв'язно. Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення з насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.

Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на потерпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі на стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб, відмовляються від даних раніше показань.

Криміналістична характеристика складається з таких елементів:

а) спосіб вчинення та приховання злочину;

б) найбільш характерні сліди, пов'язані з насильством;

в) особа злочинця;

г) особа потерпілої (чи потерпілого);

ґ) місце і час вчинення злочину;

д) обстановка злочину.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховування цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи та підозрюваного залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину -- окремі елементи одягу (ґудзики, банти, нижня білизна, а інколи -- документи (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця у цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Щодо джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви можуть надходити не тільки від потерпілої, а й від батьків, друзів, людей, які надали потерпілій особі першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб'єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або безпосередньо під час допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв'язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця.

Усі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов'язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування є неоднозначним у кожному окремому випадку.

При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити таке:

а) наявність події злочину;

б) особу, яка вчинила зґвалтування;

в) винність особи у цьому злочині;

г) обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності;

ґ) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

2. Наступний етап розслідування

Як правило, в результаті слідчих дій, проведених на початковому етапі, з'ясовано основні обставини щодо події злочину: коли, де та в якій обстановці було вчинено зґвалтування; у чому знайшло вираз фізичне та психічне насильство; чим погрожував насильник потерпілій та чи застосовував при цьому яку-небудь зброю; які ушкодження були спричинені потерпілій і чим; чи чинила вона опір, у чому це виявлялося; чи є сліди її опору на одязі та тілі ґвалтівника; чи був злочин закінчений, якщо ні, то чому; які сліди насильства залишилися на тілі та одязі потерпілої; чи була дефлорація; чи перебувала потерпіла в момент насильства у хворобливому або безпорадному стані; чи жила вона раніше статевим життям; хто міг бачити її та насильника на місці події до або після того, що сталося; чи знайома потерпіла з насильником, які в них стосунки; чи просив він її відмовитися від заяви про зґвалтування, що за це обіцяв, чим підтверджується цей факт та ін.

Крім цього, слідчий вже має свідчення про особу потерпілої та підозрюваного. Наступні дії слідчого пов'язані із перевіркою інформації та складанням розгорнутого плану розслідування. Особливості наступного етапу розслідування багато в чому залежать від того, наскільки повно досліджені на початковому етапі версії про обставини зґвалтування, стосунки та поведінку потерпілої і підозрюваного, позицію підозрюваного після пред'явлення йому постанови про притягнення як обвинуваченого та при допиті.

Типові ситуації наступного етапу розслідування пов'язані з тим, що обвинувачений:

1) визнає зустріч з потерпілою та факт статевих зносин з нею, але заперечує їх насильницький характер;

2) визнає знайомство з потерпілою, наявність між ними інтимних стосунків та заявляє, що статевий акт з нею був добровільним;

3) заперечує зустріч з потерпілою, посилаючись на алібі.

У першій ситуації завдання слідчого полягає в тому, щоб на підставі зібраних на початковому етапі розслідування фактичних даних побудувати версії, перевірка яких дозволить встановити:

а) з якою метою та з чиєї ініціативи зустрілись потерпіла та обвинувачений на місці події, чи утаювали вони цю зустріч від інших;

б) чи мали місце насильство з боку обвинуваченого та опір потерпілої;

в) чи настроювало їх знайомство та стосунки до статевого акту.

Для перевірки версій необхідно докладно проаналізувати обставини зустрічі та стосунки потерпілої з обвинуваченим. З цією метою слідчий повинен шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої та свідків, на яких вони посилаються, встановити: чи давно вони знайомі та за яких обставин відбулося їхнє знайомство; чи виявлялась при колишніх зустрічах у кого-небудь з них схильність до зближення; як поводила себе потерпіла в колі знайомих з обвинуваченим та іншими чоловіками; чи була вона раніше або в даний час близька з ким-небудь з них. Важливо також з'ясувати, з якою метою та з чиєї ініціативи відбулася зустріч на місці події, хто знав про цю зустріч та бачив їх перед нею.

Перевірка версій і пояснень потерпілої та обвинуваченого потребує ретельного аналізу слідів насильства на одязі та тілі як потерпілої, так і обвинуваченого, перевірки їх свідчень про виникнення цих слідів, відповідності їх висновкам судово-медичної та криміналістичної експертиз.

Важливо також проаналізувати, перевірити показання свідків, які чули крики потерпілої або бачили її з обвинуваченим на місці події. При розходженні показань потерпілої та свідків необхідно, якщо дозволяють умови, провести слідчий експеримент.

Перевірка версій та показань потерпілої і обвинуваченого, крім детального з'ясування характеру їх колишніх стосунків, повинна бути спрямована на всебічне вивчення обстановки події, що розслідується. Іноді при цьому з'ясовується, що потерпіла, йдучи на зустріч з обвинуваченим в умовлене місце, припускала можливість статевих зносин з ним. При цьому слід також з'ясувати, чи супроводжувалась ця зустріч сваркою або іншими діями, внаслідок яких могли виникнути виявлені ушкодження на одязі та тілі потерпілої і обвинуваченого, чим він може пояснити заяву потерпілої про зґвалтування.

Відносно другої ситуації (обвинувачений вказує на знайомство з потерпілою, визнає наявність інтимних стосунків між ними та добровільні статеві зносини) по кожному з фрагментів його пояснення необхідно висунути обґрунтовані версії та критично їх перевірити виїмкою і оглядом листів до потерпілої, з'ясуванням та вивченням інших доказів, на які він посилається (щоденники, фотокартки, подарунки тощо), а також допитом осіб, які добре знають обох та стосунки між ними протягом всього періоду знайомства. Встановлення факту інтимного зв'язку з обвинуваченим, який раніше приховувала потерпіла, може стати важливим підтвердженням правдивості його показань про добровільний характер статевого акту та підставою для побудови версій про можливу обмову потерпілої, а також її мотив.

Стосовно третьої ситуації (обвинувачений заперечує факт зустрічі з потерпілою, посилаючись на алібі) необхідно ретельно, критично перевірити посилання на алібі, підтвердити або спростувати версію обвинуваченого про його перебування на місці події та факт статевих зносин з потерпілою із застосуванням насильства. У цих випадках перевірка посилань на алібі має схожість з перевіркою алібі при розслідуванні інших злочинів. Шляхом зіставлення показань обвинуваченого та потерпілої з результатами огляду місця події та інших слідчих дій повинна бути перевірена версія про перебування обвинуваченого на місці події. При цьому важливе значення може мати проведення очної ставки між ним та потерпілою, а також перевірка їх показань на місці події.

Важливим завданням наступного етапу розслідування зґвалтування є виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню даного злочину.

криміналістичний зґвалтування злочин слідчий

3. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

Допит потерпілої має важливе значення, оскільки їй відомі важливі подробиці вчиненого щодо неї зґвалтування та, можливо, дані про особу ґвалтівника. Допит проводять негайно після порушення кримінальної справи. Такий допит повинен бути докладним -- слід з'ясувати деталі вчиненого злочину, оскільки саме вони, як правило, мають значення при виявленні злочинця, а також при подальшій перевірці показань потерпілої. Потерпіла іноді з почуття сорому не хоче повідомляти подробиці. Слідчий повинен роз'яснити, що це необхідно для встановлення об'єктивних обставин злочину, а також те, що під час розслідування зберігатиметься таємниця одержаних даних, а на суді ця категорія справ слухається у закритому засіданні.

При допиті необхідно з'ясувати такі питання: де мало місце зґвалтування; коли, у якій обстановці, як потерпіла опинилася на місці події; поведінка злочинця до і після вчинення злочину; чи мало місце фізичне або психічне насильство і у чому воно виявилося; чи застосовував при цьому злочинець знаряддя, якщо це так, то які саме.

Якщо потерпіла повідомляє, що вона перебувала у момент зґвалтування у безпорадному стані, необхідно з'ясувати у неї, у чому саме виявлявся її безпорадний стан, які його причини. Так, якщо потерпіла пояснює безпорадний стан алкогольним сп'янінням, то слід докладно з'ясувати: коли, що і в якій кількості вона випила, який вплив на неї раніше мав алкоголь. Це сприятиме вирішенню питання про ступінь сп'яніння, оскільки тільки високий його ступінь визнається причиною безпорадного стану.

Необхідно також з'ясувати: чи чинила потерпіла опір насильнику, у якій формі він відбувався; чи могли залишитися сліди (на одязі та тілі злочинця); як вона була одягнута у момент зґвалтування, де цей одяг знаходиться, чи підлягав він пранню або хімічному впливу; чи є сліди боротьби та насильства на її тілі та одязі; які предмети, що належать їй або злочинцю, могли залишитися на місці події; як був одягнутий ґвалтівник. Якщо потерпілій невідома особа, яка вчинила злочин, то при допиті найдокладніше слід з'ясувати ознаки зовнішності злочинця, які сприяли б його розшукові.

При допиті не всі потерпілі однаковою мірою можуть відтворити ознаки зовнішності злочинця. Це залежить від суб'єктивних та об'єктивних чинників, що мають вплив на сприйняття. Потерпіла, яка має аналітичний тип сприйняття, може докладно повідомити прикмети злочинця, хоча бачила його не довго. Однак частіше зустрічаються особи з синтетичним типом сприйняття, які уявно запам'ятовують образ у цілому. Вони не здатні відтворювати особливості зовнішності злочинця, однак можуть його упізнати. У цих випадках доцільно використовувати фоторобот, рисований суб'єктивний портрет тощо.

Якщо потерпілій відома особа, яка вчинила злочин, слід з'ясувати все, що стосується характеру взаємин між нею та підозрюваним (чи не було підстав у підозрюваного вважати, що опір потерпілої був удаваним).

При допиті необхідно з'ясувати, чи добровільно потерпіла подала заяву про зґвалтування, а також хто може підтвердити факти щодо злочину, який розслідується. Якщо потерпілу допитують через значний час після зґвалтування, необхідно перевірити, чи не вагітна вона, чи немає ознак венеричного захворювання.

Розшук та затримання злочинця належать до оперативних дій (іноді по «гарячих слідах»). У цих випадках доцільно користуватися допомогою потерпілої, яка найбільш повно може визначити особу, котра вчинила зґвалтування. У розшуку та затриманні злочинця беруть участь працівники карного розшуку. Відповідно до ст. 114 КПК слідчий може дати доручення працівникам органів дізнання, яке є обов'язковим для виконання. Як правило, у такому дорученні вказується, що саме необхідно зробити, визначаються строки виконання.

Огляд місця події, як правило, також проводиться з участю потерпілої. Особливу увагу при цьому приділяють виявленню та опису місця зґвалтування, його розташуванню по відношенню до дороги, житлових будинків тощо. Важливо оцінити, чи збігається обстановка на місці події з отриманими раніше показаннями або поясненнями заявниці, виявити сліди, що вказують на зґвалтування, або речі, що належать злочинцю чи потерпілій (окуляри, ґудзики, хусточка тощо).

У процесі огляду необхідно звернути увагу на можливість наявності на одязі, взутті та тілі насильника ґрунтових забруднень та рослинних часток, взяти їх проби для експертних досліджень. Пошук мікрочасток слід проводити під час огляду місця події (важливо дотримуватися заходів, які запобігають їх втраті, а також забезпечити, щоб ніхто з учасників огляду не зміг залишити на місці події побічних мікрочасток або слідів). При цьому слід підготувати необхідні технічні засоби: лупи, ліхтарі, пінцет, паперові пакети. Здійснювати пошук рекомендується тільки при достатньому освітленні. Предмети доцільно розглядати як у прямому, так і у косопадаючому освітленні, не допускати їх різкого струсу.

Обшук та виїмка. При затриманні підозрюваного проводяться такі види обшуку: а) обшук особи; б) обшук за місцем проживання; в) обшук за місцем роботи. Мета обшуку -- відшукати предмети, які знаходились у підозрюваного в момент зґвалтування або раніше належали потерпілій. Проводиться обшук при неухильному дотриманні вимог закону (статті 177, 181, 183, 184 КПК та ін.).

До виїмки звертаються, як правило, на початку розслідування. Ця слідча дія повинна проводитись у всіх випадках порушення кримінальної справи за фактом зґвалтування, оскільки на одязі потерпілої та підозрюваного майже завжди залишаються сліди насильства (плями крові, сперми та ін.), які пізніше використовуються як докази. Вилучається той одяг, який був на потерпілій та підозрюваному в момент події. Огляд одягу. Важливі предмети одягу необхідно висушувати (тільки не на сонці чи біля відкритого вогню). Для його дослідження застосовують ультрафіолетові освітлювачі (наприклад, УФО-4). Для огляду запрошуються поняті (не менше двох), а у необхідних випадках -- фахівці. Слід старанно оглянути внутрішній та зовнішній бік, кишені, манжети, застібки, шви. Навіть якщо при огляді не виявлено нічого істотного, але є підстави вважати, що одяг з чимось контактував, його слід упакувати та відправити на експертизу. Для цього одяг розкладають на папері, перекладають папером та згортають. Мікрочастки вилучають окремо, щоб при транспортуванні вони не були втрачені або пошкоджені.

Призначення та проведення експертиз. Для виявлення даних про статеві зносини, які мали місце, а також встановлення тілесних ушкоджень, що вказують на насильницьке вчинення статевого акту, призначається судово-медична (акушерсько-гінекологічна) експертиза потерпілої. З її допомогою визначають: а) наявність факту статевих зносин та б) наслідки зґвалтування (зараження венеричною хворобою, вагітність, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень).

Залежно від конкретних обставин вчиненого зґвалтування на вирішення судово-медичної експертизи виносяться такі питання:

а) чи є тілесні ушкодження характерними для зґвалтування, їх давність;

б) чи порушена дівоча пліва (якщо так, то коли, а якщо ні, то чи був можливим статевий акт без її ушкодження);

в) чи відповідає характер виявлених ушкоджень обставинам, які викладені заявницею;

г) чи є на тілі потерпілої плями крові або сперми, їх група та походження;

ґ) чи жила потерпіла раніше статевим життям;

д) чи є ознаки будь-якої венеричної хвороби, давність її виникнення;

е) чи вагітна заявниця, термін вагітності.

Якщо потерпіла внаслідок зґвалтування одержала тяжкі тілесні ушкодження і госпіталізована, то судово-медична експертиза проводиться в лікарні. У випадках, коли місцеві умови не дозволяють своєчасно провести судово-медичну експертизу, звертаються до освідування. Згідно зі ст. 193 КПК освідування може бути проведено судово-медичним експертом, лікарем та слідчим з метою встановлення наявності, локалізації ушкоджень та інших слідів злочину на тілі потерпілої. Дані, одержані при освідуванні (у вигляді протоколу, акта або довідки), використовуються згодом судово-медичною експертизою.

За наявності відповідних даних підозрюваний також підлягає освідуванню або направляється на судово-медичну експертизу. У цих випадках на її вирішення можуть бути поставлені такі питання:

а) чи є на тілі підозрюваного тілесні ушкодження (якщо так, то які, де, якої давності);

б) якими предметами вони могли бути спричинені, чи не виникли вони при подоланні опору потерпілої;

в) чи немає у підозрюваного ознак венеричної хвороби (якщо так, то якої, які строки її давності).

Під час розслідування зґвалтувань досить часто призначається експертиза матеріалів, речовин та виробів з них, які дозволяють отримувати цінні докази для виявлення злочинців. Як правило, це мікрочастки, які залишаються на місці події, на злочинцеві та потерпілій або на їх одязі. На вирішення цієї експертизи можуть бути поставлені такі питання:

а) чи є на одязі потерпілої нашарування у вигляді волокон тканини (якщо так, то чи вони не з одягу підозрюваного);

б) чи є на одязі підозрюваного волокна одягу потерпілої;

в) чи мав місце факт контактної взаємодії одягу підозрюваного та потерпілої;

г) чи є на їх одязі які-небудь частки, які мають загальну групову належність;

ґ) чи є на знаряддях злочину мікрочастки (якщо так, то яка їх групова належність);

д) чи є у піднігтьовому вмісті підозрюваного текстильні волокна (якщо є, то чи мають вони спільну групову належність з волокнами одягу потерпілої).

Судово-біологічна експертиза може бути призначена у разі необхідності дослідити одяг потерпілої або підозрюваного для виявлення групової належності плям крові, слини та інших виділень людського організму.

Судово-психологічна експертиза призначається для вирішення питань, які стосуються психологічної характеристики особи потерпілої та насильника, особливо якщо вони неповнолітні. З її допомогою можна визначити:

а) здатність вказаних осіб правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, та давати про них свідчення;

б) можливість запам'ятати в конкретній ситуації прикмети зовнішності людини, предметів, ділянок місцевості тощо;

в) наявність або відсутність стану фізіологічного афекту або іншого емоційного стану;

г) психологічні особливості особи (темперамент, характер, потреби, інтереси тощо), чи усвідомлювала потерпіла значення дій, які вчиняли з нею, та ін.

Стосовно неповнолітніх, то на вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання:

а) рівень розумового розвитку та його відповідність віку;

б) найбільш яскраве виявлення психічних властивостей особи, які можуть впливати на її поведінку (запальність, замкненість, надзвичайна обережність тощо);

в) чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати характер і значення своїх дій або дій, вчинених по відношенню до нього;

г) чи властива йому схильність до фантазування та ін.

Проведення цієї експертизи доручається фахівцям з дитячої та юнацької психології. У процесі розслідування можуть призначатися комплексні медико-психологічні, психолого-психіатричні експертизи.

Допит підозрюваного належить до першочергових слідчих дій. Однак при розслідуванні зґвалтувань проводити його доцільно після допиту потерпілої з використанням тих даних, які вона повідомила. Мета допиту -- встановлення не тільки причетності підозрюваного до даного злочину, а й з'ясування його стосунків з потерпілою, обставин та мотивів вчинення зґвалтування.

До допиту підозрюваного слід ретельно підготуватися, проаналізувати показання потерпілої, результати огляду місця події та її одягу, висновок судово-медичної експертизи, ознайомитися з характеристикою та іншими документами, які дозволяють скласти уяву про особу підозрюваного, спосіб його життя та поведінку. Такі дані необхідні для визначення тактики допиту та орієнтації слідчого під час його проведення.

На початку допиту підозрюваному повідомляється у вчиненні якого злочину він підозрюється та роз'яснюються його права (ст. 43і КПК). Далі пропонується дати показання про обставини вчинення злочину, а також про інші відомі йому обставини справи.

Оскільки підозрюваний не попереджається про відповідальність за відмову давати показання та за дачу неправдивих показань, на початку допиту слід роз'яснити йому доцільність отримання від нього повних та правдивих свідчень. При виклику та допиті неповнолітніх підозрюваних необхідно додержуватися вимог, вказаних у статтях 433, 437 та 438 КПК.

Перевірка показань на місці. Під час такої перевірки пояснення потерпілої або обвинуваченого співставляють з раніше отриманими від них свідченнями, а також з фактичною обстановкою місця злочину. Таким шляхом можна виявити суперечності в показаннях, нові речові докази (наприклад, дрібні предмети, які належали потерпілій або підозрюваному). Перевірка показань на місці важлива й тим, що вона сприяє пожвавленню асоціативних Зв'язків, особа одержує можливість повніше і точніше згадати та відтворити окремі обставини події.

Пред'явлення для впізнання. При розслідуванні зґвалтування виникає необхідність у пред'явленні для впізнання (потерпілій, свідкам або підозрюваному) осіб або предметів. Проведення цієї слідчої дії передбачається ст.174 КПК.

4. Профілактичні дії слідчого при розслідуванні зґвалтувань

Виявлення причин та умов, які сприяють вчиненню зґвалтувань, вжиття заходів для їх усунення (статті 23, 23і КПК) -- найважливіше завдання досудового слідства. Профілактична робота слідчого по справах про зґвалтування має свою специфіку, оскільки стосується інтимних сторін життя потерпілих, більшість з яких прагне до того, щоб цей випадок не був розголошений навіть серед близьких.

Діяльність слідчого по встановленню причин та умов, які сприяли вчиненню зґвалтування, та вжиття заходів для їх усунення -- це комплекс процесуальних та організаційно-виховних заходів, що здійснюються під час розслідування конкретного злочину чи взаємопов'язаних злочинів (наприклад, зґвалтування та хуліганства, вбивства та ін.).

Основні завдання профілактичних, процесуальних та організаційно-виховних дій слідчого полягають у виявленні причин та умов вчинення злочину, вжитті необхідних заходів (через державні органи та громадські організації) для їх усунення, а також припинення аналогічних злочинів на підлеглій території.

Слідчий вивчає структуру та інтенсивність злочинності у районі, узагальнює та аналізує справи. Практика свідчить, що зґвалтування найчастіше трапляються у районах, де погано організоване культурне дозвілля, розповсюджені пияцтво та наркоманія, на низькому рівні здійснюється боротьба зі злочинністю.

По конкретній кримінальній справі необхідно вивчати особу насильника, з'ясовувати причини формування антисоціальних установок, які обумовили вчинення злочину. Особливо слід звертати увагу на неправильне моральне та статеве виховання у сім'ї (бездоглядність, аморальна поведінка батьків), моральний клімат за місцем проживання (наприклад, у гуртожитку, місцях дозвілля молоді тощо).

Література

1. Конституція України, 1996р, редакція вiд 30.09.2010

2. Кримінальний кодекс України, редакція вiд 06.01.2011

3. Кримінально-процесуальний кодекс України, редакцiя вiд 01.01.2011

4. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”

5. Насильницькі злочини:криміналістичний аналіз: Тіщєнко В.В. монографія - Одеса, 2002.

6. Криміналістичне забезпечення розкриття злочинів. Спецкурс лекцій: Лаврів В.П. Навч. посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

7. Криміналістика. Загальні положення методики розслідування злочинів: Балугіна Т.С. Лекції. - Краснодар, 2003.

8. Посібник з розслідування злочинів: Гриненко А.В Навчальний посібник.. - М.: Вид-во НОРМА, 2002.

9. Криміналістична характеристика злочинів: Єрмолович В.Ф. - Мінськ, Амалфея, 2001.

10. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. -- Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. -- К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. -- 684 с.

Размещено на Allbest.ru