Загальний огляд конституції США

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Конституція США є видатним політико-правовим актом. Виражаючи дух американської революції, "батьки-засновники" конституції виробили для свого часу прогресивний документ, що зробив історичний вплив на конституційний розвиток багатьох держав миру. Конституція США - перша в історії писана конституція крупної держави. Ця подія сприяла поширенню у всьому світі доктрини конституціоналізму. Вона закріпила перемогу американського народу над англійськими колонізаторами і утворення незалежної суверенної держави.

Конституція гарантує захист людини від свавілля властей, поставивши перешкоду деспотичному правлінню. Вона сприяла становленню і розвитку демократичних інститутів. Нова Конституція грунтувалася на трьох джерелах. По-перше, на ідеях французького Просвітництва XVIII в., насамперед Вольтера, Руссо, Монтеск'є. По-друге, на британських традиціях парламентаризму, верховенства закону, свободи особи, що знайшли своє "оформлення" у теоріях Гоббса і Локка. По-третє, на власному історичному досвіді молодих американських колоній і штатів, відображених в ідеях Джефферсона, Мэдисона, Гамільтона й інших "батьків фундаторів".

Маючи настільки солідну теоретичну базу, Конституція не явилася "сухим" документом, зрозумілим лише обраним політикам - навпаки, вона свідомо написана простою і доступною мовою, адже, на думку її творців, Конституція існує насамперед для народу, а вже потім - для уряду, виконавця волі останнього.

Статті Конституції США містять чіткі формулювання, що виключає можливість трактувати їх по різному. Як наголошував голова Верховного Суду США Дж. Маршалл, протягом 200 років Конституція США «…спрямовувала розвиток урядових інституцій, створюючи засади для політичної стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання й суспільного прогресу.»

В колишньому СРСР та в незалежній Україні опублікова чимало наукових робіт, присвячених Конституції США. В них Основний закон американської держави розглядається з точки зору зовнішньої та внутрішної політики, економіки, юриспруденції і т.і. Проте більша частина цієї літератури, тобто та, що була видана до кінця 80-х років, написана з позицій класового підходу й комунистичної методології, отже показує амеріканське суспільство расової та соціальної нерівності. Лише впродовж останнього десятиріччя почали з'являтися книги (здебільшого переклади американських видань), які акцентують увагу на досягненнях правової системи США, на загально-людському характері американської конституції як правової запоруки прав людини.

1. РОЗРОБКА КОНСТИТУЦІЇ США ТА ЇЇ ОСНОВНІ ІДЕЇ

1.1 Розробка та прийняття Конституції США 1787 року

Конституції Сполучених Штатів Америки виповнилося двісті років. Цей чудовий документ розроблено 1787 року, й він щасливо дожив до наших днів. Із дуже не численими істотними змінами Конституція весь цей час лишалася зразковою основою для представницького урядування та надійним оплотом фундаментальних прав.

Формування США, як незалежної держави, охоплює порівняно невеликий історичний відрізок часу. З моменту утворення на території сучасної держави перших колоній англійських переселенців колоній в першій половині XVII ст. і до юридичного оформлення США в єдину федеративну державу після прийняття Конституції в 1787 році минуло дещо більше, ніж півтора століття.

Але саме в той період були закладені підвалини американської державності, створені передумови для появи юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки -- Конституції 1787 року. Процес її розробки невіддільний від історії боротьби за державну незалежність, свободу і об'єднання штатів в єдину державу. В ній втілено традиції, . закладені ще першими поселенцями, які принесли на нові землі ідеали природного права, англійське “загальне право", суд присяжних засідателів і інші прогресивні правові інститути того часу, управління, що стали першоосновою при формуванні колоніальних органів. Так, вже в період становлення перших колоній, неодмінною умовою вважалося визнання свободи релігії, невтручання влади в справи культу, право громадян вибирати посадових осіб, носити зброю, створювати по своїй волі військові загони, брати участь в оподаткуванні і т.д. З течією часу, в процесі зміцнення колоній і їх боротьби за незалежність, зароджується і розвивається специфічна американська практика компромісів, що зіграла згодом вирішальну роль в процесі прийняття Конституції 1787 року. Суть її полягала в тому, що при спільному розгляді політичних питань штатами нерідко приймалися компромісні рішення, що відповідають, насамперед, міркуванням раціональності і практичної користі для сторін (навіть якщо ця “користь” вступала в суперечність міркуванням існуючої моралі). Наприклад, традиційно республіканська, промислова Північ пішла на військовий союз з рабовласницьким, плантаторським Півднем, коли цього зажадали інтереси боротьби з британським пануванням. У ході спільної збройної боротьби за незалежність, що тривала з 1775 по 1783 рік, і що перетворилася у своєрідну буржуазну революцію, яка ліквідувала багато феодальних пережитків, штати пройшли шлях від добровільного військового союзу до конфедерації, створеної в 1781 році.Необхідно зазначити, що в цей період були створені юридичні документи, що вплинули не тільки на хід подій того часу, але і на розвиток американських демократичних традицій в майбутньому. Це, передусім, Декларація незалежності Сполучених Штатів 1776 року, головним автором якої є Т. Джефферсон, а також Статті Конфедерації 1781 року, що стали фактично першою Конституцією новоутвореного міждержавного союзу..

Декларація незалежності проголошувала, що люди за своєю природою є однаковою мірою вільними й незалежними, вся влада перебуває в народі та твориться народом, а правителі є слугами народу та несуть перед ним відповідальність. У ст. 3 Декларації було закріплено право народу на зміну уряду, його повалення, якщо він буде діяти всупереч інтересам народу. Унікальною особливістю Декларації було положення про те, що «свобода друку є одним з оплотів волі взагалі, і вона ніколи не може бути обмежена ніким, крім деспотичного уряду».

Безпосередню участь в розробці тексту Конституції взяли провідні юристи і громадські діячі держави: Д. Медисон, Т. Джефферсон, Б. Франклін, А. Гамільтон і інш. Основоположним принципом конституції був проголошений принцип поділу влади. Принцип поділу влади спирається на ідеї, що походять ще від старогрецького мислителя Аристотеля. Основну розробку вони одержали в 18 сторіччі у французького філософа Ш. Монтеск'є. Відповідно до його поглядів, свобода, тобто право робити усе, що не заборонено законами, може бути забезпечена тільки в такій державі, де влада розділена на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. У умовах демократичного режиму кожна з них має визначену самостійність і врівноважується іншою гілкою. Компетенція кожного органу визначається так, щоб виключити його панування над іншими органами. Це одна з найважливіших гарантій проти сваволі.

Основою державно-територіального устрою США був принцип федералізму. Він обмежує офіційний гніт, розприділяючи повноваження між нацією і штатами, що її складають. Проблема федералізму була, напевно, тим, що зробило найбільші розбіжності і під час боротьби за ратифікацію, і під час раннього розвитку нації. Конфедерація, що передувала Конституції, була заснована на авторитеті штатів. Національний уряд, виходячи зі Статей Конфедерації, був створенням штатів, і ті зберігали всі суверенні повноваження. Утворення, назване Сполученими Штатами, розглядали як щось схоже на лігу штатів. Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки і які їх федеральні органи управління.Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей, унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200 років, він є і сьогодні основним законом США.

1.2 Конституція США про повноваження й порядок роботи Конгресу США

Стаття І, розділ І довіряє законодавчу владу центрального урядування Конгресові Сполучених Штатів, який складається з двох палат: Сенату й Палати представників. Члени Палати представників обераються прямим голосуванням громадян на дворічний термін, а місця розподіляються поміж штатами відповідно до кількості населеня. Каліфорнія та Нью - Йорк, таким чином, мають більше, ніж по тридцять представників від штату, а Делавер, Аляска - по одному.

Зате в Сенаті кожен штат має по два члени і згідно із статтею 5 це положення практично неможливо змінити поправкою.

Обидві палати дістали рівні права в тому, що стосується законодавчої ініціативи і прийняття законів. У компетенцію Конгресу увійшли наступні питання (ст. 1, разд.8): встановлення і стягування мита, податків, акцизних зборів; турбота про загальний добробут і спільну оборону США; одноманітність податків, податей і акцизних зборів на всій території США; одержання позик від імені держави; питання зовнішньої торгівлі; одноманітне тлумачення законів на всій території федерації; карбування монети; поштова служба; заснування судів, підлеглих Верховному суду; оголошення війни; набір і утримання армії; придушення виступів, що порушують встановлений законом порядок, і інш. Крім того, до повноважень Конгресу увійшли затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів, підписаних президентом, призначення на найважливіші державні пости. Останній пункт вимагає уточнення. Втілюючи в життя систему взаємних стримань і противаг, Конституція дала сенату повноваження затверджувати призначених президентом міністрів і членів уряду. Але після того, як сенат дає свою згоду на призначення, він вже не може виусунути їх зі своїх постів вираженням недовір'я або осуду. Таким чином, законодавча влада позбавляється можливості напряму впливати на роботу уряду. Система стримань і противаг діє і всередині самого Конгресу. Це стосуеться і процедури прийняття законів, і складу палат, і системи виборів членів Конгресу. Так, при обговоренні законопроекту, схваленого однією з палат, інша може пропонувати поправки до нього. І тільки після того, як законопроект пройде обидві палати, він надходить Президенту країни. У разі схвалення, Президент підписує законопроект в десятиденний термін (якщо Президент не ухвалив ніякого рішення по законопроекту, то він стає законом без його підпису), а у разі незгоди - надсилає білль зі своїми запереченнями в ту палату, з якої він надійшов Після цього відповідна палата знов розглядає законопроект з поправками президента. Якщо Білль з поправками набирає 2/3 голосів в обох палатах, він стає законом. Так забезпечується вплив президента на законодавчу владу.

Щоб управляти країною, Президент повинний співпрацювати з Конгресом, якому у випадку розбіжностей належить останнє слово. Крім того (і це дуже важливо), Президент не має право дострокового розпуску Конгресу. Іншими словами, Президент не без "зброї" (право вето), але і Конгрес дуже могутній, володіючи кардинальними засобами впливу на виконавчу гілку влади. Механізм, при якому здійснення влади засноване на тому, що її законодавча і виконавча гілки можуть впливати один на одного, примушує їх пристосовуватися один до одного, шукати взаємовигідні рішення.

Що стосується системи виборів і складу палат, то більш консервативний, професійний по складу сенат був спочатку задуманий, як альтернатива, противага “всенародній" палаті представників, що обиралася населенням штатів кожні 2 року. Члени сенату аж до 1913 року обиралися парламентами штатів, причому склад його повністю оновлюється за 6 років (по третині депутатів в 2 роки). Все це давало сенату деяку незалежність від виборців і можливість, при необхідності, заблокувати популістські рішення палати представників. Двопалатна структура Конгресу США була передбачена також з метою забезпечення пропорційного представництва штатів в законодавчих органах. Густонаселені штати мали явну перевагу перед малонаселеними при виборах в палату представників. сенат, в якому кожний штат мав двох представників, незалежно від числа виборців, зрівнював шанси малих штатів з великими. Різні і підходи до призначення керівників палат. Палата представників обирає спікера, а в сенаті головою автоматично є віце-президент.Необхідно також зазначити, що Конституція заклала механізм зворотнього впливу суб'єктів федерації на законотворчу діяльність Конгресу. Федеральні закони, надходячи на ратифікацію в парламенти штатів, набирають чинності на всій території країни тільки після того, як необхідна більшість (на той період дев'ять з тринадцяти) штатів ратифікують його.

Як і сама Конституція, закони, в належному порядку прийняті Конгресом, є «найвищим законом країни» У разі розходження законів, федерального й окремого штату, визначається верховенство першого.

1.3 Конституція США про статус і повноваження Президента США

Стаття ІІ, розділ І довіряє федеральну виконавчу владу Президентові Сполучених Штатів, який обирається на чотири роки й ( від прийняття Двадцять поправки 1951 року) не більше, ніж двічі. Оскільки автори конституції не вірили, що народ може зробити мудрий вибір, Президент обирається не прямо, а вибірниками, яких обирають ті, хто має право голосу, з усіх штатів. Ця система ніколи не працювала так, як її задумували укладачі Конституції, адже фактично від самого початку вибірники були суто номінальними діячами, що тільки фіксували на папері вибір народу.

Кожен штат обирає певне число вибірників, відповідно до всієї кількості його сенаторів і представників, а округ Колумбія від 1961 року обирає їх не більше, « ніж найменш населений штат». Оскільки кожен штат має, незалежно від його населеності, двох сенаторів, дрібніші штати трохи « пере представлені» і в виборах Президента. До того ж закони штатів на загал передбачають, що переможець виборчої компанії всередині штату дістає собі всі голоси вибірників цього ж штату. Ці фактори уможливлюють таку ситуацію, коли кандидат у Президенти, набравши більшість голосів у всенародному голосуванні, всетаки прграє компанію. Саме це сталося 1876 року, коли Резерфорд Б. Гейс переміг Семюела Тілдена.

Якщо жоден із кандидатів не набере більшості виборчих голосів, Палата представників обирає президента з - поміж тих трьох, за кого подано найбільше голосів. У цьому процесі кожен штат має лише один голос, без огляду на загальне число його представників, тож Президентом стає той, за кого прогулосувала більшість штатів.

Президентові ввірялося верховне командування Збройними Силами. Як глава держави, президент репрезентує Сполучені Штати на міжнародній арені, підписує міжнародні угоди, здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою держави. Як глава уряду, президент формує його органи, призначає міністрів (із згоди сенату), керує роботою федеральної виконавчої влади, може звільнити з посади будь-якого члена уряду. У своїй діяльності президент не залежить від того, як буде прийнята політика, що проводиться ним в конгресі, за винятком випадків, коли здійснення цієї політики було б неможливе без його сприяння (асигнування, висновок міжнародних договорів, законодавство, призначення на важливі пости). Президент не підзвітний конгресу, що забезпечує йому свободу дій. Однак, слідуючи принципу поділу влади, конституція позбавила президента власно законодавчої ініціативи ( право представляти палатам готовий законопроект).

Президент грає важливу роль у законодавчому процесі через право вето, надано йому статтею І, розділом 7: якщо він відмовиться схвалити законопроект, представлений Конгресом, то цей законопроект стане законом лише тоді, коли його знову схвалить більшість ( дві третини) обох палат. Він також може подавати законопроекти на розгляд Конгресую.

Президент не має повноважень розпустити жодну з палат Конгресу. У свою чергу, для усунення президента Конституція вимагає обгрунтованого обвинувачення в зраді, хабарництві або інших важливих злочинах. Обидві палати мають повноваження збудити процедуру імпічмента. Але питання про відсторонення від влади президента вирішує сенат під головуванням Верховного судді двома третинами голосів присутніх. У результаті, президент і конгрес були позбавлені можливості втручатися в справи один одного напряму, що забезпечує їх незалежність один від одного. Можна сказати, що президент має непрямий вплив на Верховний суд в тому плані, що він призначає його членів. Але оскільки вони призначаються довічно, і всі, у тому числі й президент США, зобов'язані підкорятися рішенням Верховного суду, то стає очевидним те, що система взаємних стримань і противаг працює і тут.

1.4 Конституція США про Верховний суд

«Важливу роль Конституція відводила судовій владі. Вона надала їй право розглядати всі закони країни лише у відповідності з загально-союзною Конституцією та конституціями штатів.». При розгляді цієї частини Конституції члени Установчого конвенту пропонували надати Верховному федеральному суду повноваження вищої судової інстанції США. Він повинен був отримати право перегляду законів, прийнятих Конгресом при їх невідповідності Конституції, але не як наглядова інстанція, а в зв'язку з певними судовими справами, що перебувають в його виробництві.

Верховний суд функціонує лише як суд останньої інстанції (« апеляційна юрисдикція», якщо тільки стороною в судовій справі не є штат чи зарубіжний дипломат. Спір спочатку розв'язується федеральними окружним судом або судом штату; сторона, що програла процес, може потім подавати апеляцію на рішення суду штату, а в деяких випадках може діяти як до кінцевої інстанції до Верховного суду Сполучених Штатів. Рішення суду штату, однак, підлягають перегляду Верховним судом тільки в тій мірі, в якій вони заторкують Конституцію чи інший федеральний закон.

По Конституції 1787 року (ст. 3) судова влада федерації повинна була тягнутися на всі ті справи, що «…виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та чужоземними державами, громадянами чи підданцями.»

Крім цього, до федеральної юрисдикції були віднесені спори між палатами, тяжби між громадянами різних штатів і деякі інші позови, що стосувалися федерації загалом. Члени Верховного суду призначаються Президентом США довічно. Цим досягається незалежність судової влади від законодавчої і виконавчої. Питання про практичне створення нової судової організації США і про закріплення повноважень Верховного суду було розглянуто серед основних питань першим Конгресом США. В результаті був ухвалений Закон про судоустрій 1789 року. Як і було задумано при розробці Конституції, повернувшись до питання про верховний конституційний нагляд, Конгрес наділив Верховний суд США правом скасування будь-якого закону, як федерального, так і штатного, якщо буде визначено, що цей закон суперечить розпорядженням і принципам Конституції (ст. 25 Закону про судоустрій). Більш того, Верховний суд отримав повноваження видавати розпорядження, обов'язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і міністрів (ст. 13 Закону про судоустрій). Це положення суперечило конституційному принципу поділу влади, оскільки ставило Верховний суд над Конгресом і президентом. Необхідно зазначити, що пізніше це перекручення було усунено самим Верховним судом в ході слухання справи Марборі 1803 року. У результаті, пожертвувавши ст. 13, Верховний суд закріпив за собою повноваження, викладені в ст. 25 Закону про судоустрій. Відтоді і до цього часу Верховному суду належить остаточне право трактувати Конституцію, тобто говорити, що є правом країни і що перебувае в суперечності з ним. Рішення Верховного суду є остаточним і обговоренню не підлягає. Першим конгресом була також розроблена структура федерального судоустрою. Було вирішено, що поряд і паралельно з судами штатів буде функціонувати федеральна судова система, що складається з районних і окружних судів (на цей період їх кількість була визначена в 30 районних і 3 окружних судах). Останні були наділені апеляційною владою відносно перших.

1.5 Конституція США про федеративний устрій держави

Урегулювання відносин між штатами, як суб'єктами федерації, з одного боку, і центральною владою -- з іншого, виявилося навряд чи не найважчою справою Конституції. Розвиваючись спочатку як англійські колонії, потім як незалежні держави і, нарешті, як члени конфедерації, кожний штат мав свої особливості державного устрою, тільки йому властиві традиції. Неоднорідні були штати по соціальному і расовому складу населення. Історично склалося так, що дворяни-емігранти поселялися на південь від ріки Потомак, а селяни і ремісники -- на північ від неї. У результаті на півдні виникали великі плантаторські господарства, що обслуговувались руками негрів-рабів, а на півночі розвивалися фермерські господарства, зароджувалися капіталістичні відносини. На Півночі переважали республіканські традиції, діяло щось на зразок парламенту колоній, що вибирав губернатора. На Півдні панували монархічні порядки, губернатор призначався королем. Проте, штати пішли на об'єднання. Необхідність подібного кроку була усвідомлена спочатку для спільної боротьби за незалежність, а згодом з метою економічних і політичних вигід. Вирішальну роль в цьому процесі зіграла Конституція США 1787 року. Спираючись на принцип “дуалістичного федералізму”, Конституція встановлює сферу виняткової компетенції Федерації шляхом переліку питань, по яких закони може видавати тільки Федерація. Всі інші питання були віднесені до ведення суб'єктів федерації. Крім того, Конституція передбачає обмеження повноважень Конгресу (ст. 1, розд. 9), влади штатів (ст. 1, розд. 10) і окремо розглядає питання “Штати і союзний уряд” (ст. 4). З практики застосування Конституції США можна виділити:

а) сферу повноважень, що співпадають (тобто, що входять в компетенцію і федерації, і штатів): податки, позики, судова система, банки і т.д.;

б) сферу, де заборонені дії і федерації, і штатів: оподаткування експропрійованих товарів, дарування дворянських титулів, пізніше -- рабовласництво;

в) сферу, де заборонені дії федерації: введення прямих податків, неоднакових непрямих податків, надання привілеїв в області торгівлі одному штату на збитки іншому, зміна кордонів штатів без їх згоди, пізніше -- обмеження застосування Білля про права;

г) сферу, де заборонені тільки дії штатів: вступ в міжнародні договори, прийняття законів, що порушують договірні зобов'язання, позбавлення громадян рівного правового захисту, порушення федеральної конституції і невиконання федеральних законів.

У повноваження штатів були включені: організація власного уряду і всі місцеві справи, в тому числі поліція і суд, карне, цивільне і процесуальне законодавство, торгівля всередині штату і робоче законодавство, власні Збройні Сили. Конституція дозволила уряду федерації військове втручання у внутрішні справи штатів для придушення актів заколоту і “безладдя”. Таким чином були розмежовані сфери діяльності федеральних і місцевих органів влади, визначені сфери, де рішення федеральних органів мали пріоритет над рішеннями магістратур. Згідно ст. Конституції, рішення про прийняття в союз нових штатів приймає Конгрес. Головним арбітром, що вирішує будь-які спірні питання між федеральними органами влади і штатами, а також між самими суб'єктами федерації, Конституція визначила Верховний суд. Надалі єдність федерації в США зазнала серйозного випробування під час Громадянської війни 1861-1864 рр. між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю. Але, внаслідок перемоги Півночі, федеративний устрій країни був не тільки збережений, але і зміцнений. Рішенням Верховного суду в 1868 році федерація була проголошена нерозривним союзом, право сецессии (виходу) було знехтувано. Так була остаточно закріплена роль принципу федералізму, як стабілізуючого чинника в житті суспільства, основи єдності нації, державного устрою США.

2. БІЛЛЬ ПРО ПРАВА

Стаття 5 надає можливість вносити поправки до Конституції. Ніяка поправка не може позбавити штат його рівноправного голосу в Сенаті без його згоди, а поза тим можна вільно робити поправки до будь - якого положення Конституції.

Саме тому, що існує така широка змога вносити поправки, процес їх прийняття утруднено, аби запобігти поспішним змінам. Норма така, що потрібно дві третини голосів обох палат Конгресу, аби внести конституційну поправку на розгляд, і схвалення трьох чвертей від усіх штатів, щоб ту поправку прийняти. Ця процедура привела до успішного кінця лише в двадцяти шести випадках за двісті років.

А альтернативне положення про скликання конституційних зборів для вироблення поправок так ні разу й не було використане - почасти від побоювання, що ті збори можуть порушити основи Конституцій.

Вже при ратифікації Конституції законодавчі збори штатів під тиском народу вимагали доповнити її статтями про права і свободи громадян. Вони ставили виконання цих вимог як обов'язкова умова набирання чинності Конституції. Тиск широких верств населення, а також вплив Великої Французької революції примусили законодавця до прийняття перших дванадцяти поправок до конституції («Білль про права»), які набрали чинності в 1789 році.

По конституційному Біллю про права і відповідно до різних спеціальних положень законів приватні особи захищені від певних видів дискримінації. Багато з цих положень, наприклад, укладені в Першій поправці відносяться до питань свободи слова, а положення Четвертої поправки, що стосуються захисту від необгрунтованих обшуків і конфіскацій, забороняють втручання держави в певні сфери індивідуальної активності. Ці положення, звичайно здійснювані за допомогою судового захисту, виражають прихильність ідеї про те, що конкретні індивідуальні свободи -- свобода самовираження, віросповідання та інші, що направлені проти необгрунтованих втручань уряду в приватне життя, є істотними елементами вільного суспільства. Ці заходи захисту приватного життя звичайно об'єднуються під терміном «цивільні свободи».

Також захищені Конституцією США, федеральними законами і законами штатів, індивідуальні права на однакове відношення до всіх громадян, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей. Ці заходи захисту, звичайно узагальнені під назвою «цивільні права», виражають прихильність до того, що певні критичні рішення, що впливають на індивідуальні можливості і матеріальне благополуччя, приймаються не на основі індивідуальних особливостей, які є безвідносними і не є справедливою основою в відносинах з окремими індивідуумами. Ці заходи захисту цивільних прав від подібної дискримінації існують як в Конституції США, так і в Конституціях окремих штатів, а також у безлічі федеральних і штатних законодавчих актів, які були прийняті протягом багатьох років у відповідь на окремі види дискримінації.

Розглянемо основні Права людини, закріплені в перших десяти поправках до Конституції США.

Ці 200-річні поправки залишилися й досі без змін. Перша поправка до Конституції гарантує свободу совісті, слова і друку, право на мирні збори і право звернення до уряду з петиціями про припинення зловживань. Друга гарантує право громадян носити зброю. Третя поправка забороняє розміщення військ у приватних будинках без згоди хазяїна. За четвертою поправкою забороняються необгрунтовані обшуки і арешти осіб і майна. Наступні чотири поправки стосуються судової системи. П'ята забороняє передачу справ про тяжкі злочини до суду без винесення вердикту Великим журі, не допускає повторного суду за один і той самий злочин; забороняє накладення покарання без належного розгляду злочину відповідно до закону, а також каже про те, що обвинувачена особа не може бути примушена свідчити проти самої себе. Шоста поправка гарантує швидкий розгляд кримінальних справ у відкритому суді. В ній містяться вимоги суду з неупередженим складом присяжних, надання кваліфікованого захисту і свідчення у присутності обвинуваченого. Згідно із сьомою поправкою цивільні процеси, в яких ідеться про компенсацію шкоди на суму понад 20 доларів, повинні розглядатися судом присяжних. Восьма поправка забороняє накладання надміру високих застав або штрафів, а також жорстоких чи незвичайних покарань.

Дві останні поправки містять положення більш загального плану. Так, наприклад, у дев'ятій поправці говориться, що наведений у Конституції перелік прав людини не повинен вважатися вичерпним і що люди мають й інші права, про які не сказано в Конституції. Згідно з десятою поправкою, повноваження, не закріплені Конституцією за федеральним урядом, але й не заборонені для виконання штатами, зберігаються за штатами чи за народом.

Важливе значення має і той факт, що карний процес не може бути політизований або використаний для покарання політичних дисидентів.

3. КОНСТИТУЦІЯ І ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Конституція США - одна із самих старих і стабільних. У США реальна політична влада розділена на три гілки влади. У інших же парламентських демократіях вона зосереджена в руках єдиного верховного законодавчого органа. Повноваження політичної влади розділені між національним урядом і урядом штатів, тоді як у більшості європейських країн влада концентрується в центрі - у руках національного уряду.

Конституція США, одна із найстарших нині чинних конституцій і одна із найбільше "жорстких": за 200 років у неї було внесено всього 26 поправок, 10 із них були внесені в 1791 році, так званий Білль про права. На противагу юридичної конституції існує, на думку американських теоретиків, "жива конституція". Іншими словами, Конституція 1787 року діє в даний час із численними доповненнями у виді судових прецедентів, законів Конгресу, актів президентів.

Під дахом Конституції 1787 року розвивалися й удосконалювалися і саме законодавство, і законодавча техніка, і вся система правозахисних механізмів, що дозволило американцям процвітати в багатьох відношеннях, а головне, забезпечити стабільність і правонаступність у своєму економічному і соціальному розвитку. У силу гнучкості конституційного механізму забезпечення законності серйозних спроб скомпрометувати правові механізми, що існували, не починалося протягом двох сторіч. Конституція дотепер є юридично активної; 27 поправка до неї була прийнята лише в 1992 році.

Проте коли мова йде про вплив Конституції, то варто пам'ятати що в її словах і фразах немає нічого магічного. Могутня не сама конституція, а конституційна система. Ця система складається, по-перше, із відношення суспільства до Конституції, а по-друге, із зразків поводження й інститутів, вирощених навколо конституції.

Досвід інших країн підтверджує грунтовність цієї точки зору. Десятки країн писали свої конституції, але деякі з них виявлялись або декларативними, або неефективними для прав громадян.

Щоб не було в інших країнах, у США конституційне правління є могутньою силою, із котрої необхідно рахуватися. Американська Конституція є живим законом, оскільки вона реально проведена в життя, у тому числі і за допомогою "судового контролю". Суди - ефективні провідники конституційної системи. Вони могутні, і важлива їхня роль у конституційному контролю. Коли люди говорять про конституцію як про живий закон, вони звичайно мають наувазі ті концепції і трактування, що були винайдені, розвинуті та поширені судами.

Але необхідно звернутися і до теорії. Конституція безумовно має верховенство над усіма джерелами права. Вона має вищий авторитет. Жодна людина, жодна гілка влади - ні президент, ні Конгрес, ні поліцейський на перехресті - не мають права ігнорувати Конституцію; її формулювання і правила є законом для всіх, а суди виступають у ролі провідників Конституції; вони мають право піддавати перевірці конституційні дії з метою оголосити їх недійсними і безсилими. З шанобливого відношення до Конституції починається і законослухняність і довіра до влади, що засновує свої дії насамперед на конституційних законах; саме їхня сукупність і ефективна дія надає політичній системі й уряду сталість і легітимність.

4. СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В США

Стаття ІІІ, розділ І надає федеральну юридичну владу Верховному судові Сполучених Штатів, підпорядковуючи йому всі нижчі судові органи, що їх Конгрес вважатиме за необхідне заснувати. Від 1789 року існують федеральні суди першої інстанції у кожному штаті, а від 1891 року - й проміжні апеляційні суди.

Федеральні судді обіймають посаду, « поки до них немає претензій». Коли не брали до уваги обговореної вже тут обмеженої можливістю імпічменту, цю фразу розуміють як « поки їхнього віку», а наступне положення гарантує, що їхня винагорода не може бути зменшена, поки вони перебувають при виконанні своїх обов'язків.

Внизу, знаходяться суди нижчої інстанції, розкидані по території всього штату. Такі суди, як правило, відносяться до муніципальних округів. Ці суди мають справу з найменш серйозними проступками і найменш серйозними позовами. Вони носять різні найменування: транспортні, поліцейські, муніципальні суди тощо. Деякі з них спеціалізуються у вузькій області: транспортні суди розглядають дорожні випадки, поліцейські суди мають справу тільки з дрібними правопорушеннями (ви не можете подати позов на домовласника або отримати розлучення в поліцейському суді); позовні суди ніколи не торкаються транспортних порушень або випадків пияцтва.

У певному значенні ці суди являють собою основу правосуддя. Вони мають тенденцію до зміщення своєї діяльності у бік неформальності. Деякі з них відмовляються від участі в процесі адвокатів. Деякі допускають до справи журі присяжних тільки в тому випадку, якщо одна із сторін посилено наполягає на цьому. Інші взагалі не мають журі присяжних, і якщо одна із сторін наполягає на розгляді своєї справи журі присяжних, то, як правило, справа передається на розгляд суду більш високої інстанції. З іншого боку, судді в цих судах нижчої інстанції є звичайно досить високопрофесійними. Вони колись раніше отримали хорошу правову практику.

Позовні суди також займають своє місце в судовій системі. Перший такий суд був заснований в Клівленді в 1913 році як один з відділів муніципального суду. Ідея швидко набула поширення. Ці суди були судами для бідних, оскільки були дешевими, простими у використанні, без адвокатів і правових хитрощів. У певному значенні ці суди досить ефективні: сотні тисяч позовів проходять через подібні суди кожний рік.

Наступний рівень складається з судів загальної юрисдикції основних процесуальних судів суспільства. Існують суди, які займаються розглядом цивільних справ, «що коштують» більше, ніж ті справи, які розглядають суди нижчої інстанції (тобто тих справ, які мають більш високу фінансову ставку). Ці суди також займаються розглядом випадків серйозних карних злочинів: не пияцтва або ходіння по газону, а пограбування, згвалтування і навмисного вбивства. Кількісно таких судів менше, але вони відрізняються великим професіоналізмом. Судді, що засідають в цих судах, обов'язково мають юридичну освіту. Атмосфера тут більш велична, урочиста. Штат суду в основному складається з постійних працівників.

Юрисдикція процесуальних судів звичайно охоплює більшу кількість людей і більш широку область права, ніж муніципальні або поліцейські суди. У багатьох штатах на один округ припадає один основний процесуальний суд. В округах з великою кількістю населення суд може бути розбитий на «відділення». Для основних процесуальних судів Сполучених Штатів не існує якої-небудь уніфікованої назви. У деяких штатах вони називаються окружними судами, в інших -- районними судами. У Каліфорнії такий суд носить назву старшого суду. У Нью-Йорку ж назви досить химерно переплетені: основний процесуальний суд іменується верховним судом; суд же вищої інстанції в штаті називається апеляційним судом.

Навіть не всі судові справи можуть бути вирішенні федеральними судами - їхні повноваження обмежуються певними видами спорів, що їх укладачі Конституції вважали незалежними предметами національної турботи. Найважливіші з них - це процеси, що заторкують саму Конституцію, федеральні закони або угоди. Компетенція федерального суду ухвалювати рішення з цих справ допомагає забезпечити верховенство та однорідність федерального права. Були сюди включені й адміралтейські справи. Два інших рівні -- окружні суди і Верховний суд Сполучених Штатів в своїй діяльності обмежуються розглядом апеляцій.

В той самий час існує біля сотні федеральних регіональних судів. Для малонаселених штатів один штат і складає регіон, великі штати містять в собі більше одного регіону. Сан-Франциско, наприклад, знаходиться в Північному регіоні Каліфорнії, а Лос-Анджелес -- в Південному регіоні. Може, звичайно, в одному регіоні знаходитися і більше одного судді.

Наступний крок вгору, і ми виявляємося на рівні апеляційних судів Сполучених Штатів федеральних окружних судів. Протягом багатьох років існувало десять таких судів. Нещодавно Конгрес створив одинадцятий, розділивши на два колишній П'ятий округ, що простягався від Флоріди до Техаса і мав великий приріст населення.

Окружні суди, на відміну від регіональних, не є судами з однією головною дійовою особою -- суддею. Засідання проводить не один суддя, а група, що складається з трьох суддів. Загальне число суддів в окрузі варіюється від чотирьох в Першому окрузі (цей округ включає в себе Массачусетс, Нью-Гемпшир, Мейн і Пуерто-Ріко) до двадцяти трьох в Дев'ятому окрузі -- гігантському районі, що включає в себе Каліфорнію, вісім інших штатів Заходу, плюс Гуам і північні Маріанські острови.

У більшості випадків, а фактично в переважній більшості, окружні суди є останньою інстанцією. Над ними в божественному серпанку, у всій своїй величі підноситься Верховний суд Сполучених Штатів, і добитися розгляду своєї справи в цьому суді -- це привілея небагатьох. Верховний суд покоїться на вершині піраміди федеральних судів. Він може розглядати справи, що вийшли з вищих судів штатів, якщо вони торкаються досить важливих федеральних питань, питань, які, як правило, попадають під дію федеральної Конституції. Верховний суд складається з дев'яти суддів. Він повинен ревно виконувати свої обов'язки.

Верховний суд США, передбачений Конституцією як незалежний орган, але нижчестоячий , федеральні суди залежать від конгресу як в питанні самого свого існування, так і судочинства. Для того, щоб уникнути ситуації, за якої судді будуть відчувати себе зобов'язаними виконавчому органу, творці Конституції передбачили незалежні судові органи, зробивши призначення суддів на пости в них довічним. Таким чином, якщо судді вже посідають свої пости, вони відчувають себе абсолютно вільними ухвалювати ті рішення, які вони вважають кращими для кожного конкретного випадку, незалежно від думки Президента, що призначила їх.

У справі захисту прав і свобод людини і громадянина Верховний суд володіє величезною владою, оскільки він представляє єдиний орган, що визначає остаточне значення багатьох широких і невизначених термінів в Конституції, а також той, яким чином цей документ може бути використаний в кожному індивідуальному випадку. Прийняте Верховним судом тлумачення Конституції може бути відмінене тільки самим же Судом або через складний процес прийняття поправок до Конституції. Ця влада особливо важлива, оскільки Конституція є головним законом країни і Конгрес, і Президент приймають клятву захищати її, і законодавство, не співпадаюче з нею не буде впроваджене в життя.

ВИСНОВКИ

Конституція США належить до найбільш стабільних і стійких. За 208 років свого існування в неї було внесено лише 27 поправок. Вона передбачає вельми "жорстку" процедуру ухвалення поправок (ст. V). Поправки приймаються 2/3 члени обох палат Конгресу (або спеціально скликаним за ініціативою 2/3 штатів Конституційним конвентом). У обох випадках прийняті поправки мають бути ратифіковані законодавчими зборами 3/4 штати (або 3/4 конвентами штатів, що скликаються за рішенням Конгресу). Ратифікація поправок штатами і є головним гальмом оновлення конституції США. Поправки можуть десятиліттями і навіть століттями розглядуватися законодавчими зборами штатів. Прикладом може служити процес ухвалення ХХУП поправки. У 1789 році Конгрес, за пропозицією Дж. Медісона, прийняв поправку до конституції: "Ніякий закон, в якому мовиться про збільшення компенсації до платні сенаторів і членів палати представників за службу в Конгресі не набере чинності до чергових виборів в палату представників". Ця поправка знаходилася на стадії ратифікації 203 року. І лише 7 травня 1992 р. вона була ратифікована 38-м штатом (Мічіган) і набрала чинності. З 1917 р. Конгрес почав зазвичай встановлювати терміни для ратифікації, і якщо штати їх не дотримують, то поправка знімається з порядку денного. Поправки не змінюють первинну форму конституції. Вони хронологічно опубліковуються як доповнення до первинного тексту.

Дивовижно Конституція США, найстаріша і найкоротша (містить 4400 слів не рахуючи тексту поправок) із усіх писаних конституцій урядів, от уже протягом більш 200 років продовжує ефективно діяти. Коментатори підтверджують, що її секрет - у гнучкості і можливості по-різному трактувати різноманітні положення. Але в той же час вона є самим стабільним законом, тому що формально внести в її зміни дуже складно. Конституція також необхідна для контролю влади уряду, тому що ця влада "відбувається" від людей. Це подає контраст з іншими формами права, створеними урядом для контролю за людьми.

І усе ж для американців Конституція - це більше, чим просто звід законів. Це символ. Мирська біблія. У ній відбиті всі цінності суспільства, усі пріоритети і форми цих пріоритетів. Це особливо відбито в Преамбулі, де записані цілі Конституції, і в Біллі про права, що проголошує права людей. І весь документ у цілому відбиває класичні ліберальні погляди на індивідуальну свободу, рівність, власність, представницьку демократію й обмежений уряд. Словом, те, що ми зараз багатозначно називаємо "американською демократією". Те, наскільки багатозначно про неї говорять самі американці, викликає легку тінь заздрості до їх майже фанатичного патріотизму.Розумне поєднання консервативних традицій і гнучкості, можливість гілок влади впливати одна на одну, не обмежуючи при цьому самостійність одна одної. Хоч самі американці далекі від ідеалізації своєї Конституції, відмічають спірність багатьох її положень, вказують на безліч нестач і компромісів, укладених в ній, але факт залишається фактом - по ній живе і розвивається більше 200 років одна з найбільших країн світу. І саме ця стабільність, прихильність американців створеним ними самими традиціям заслуговує передусім нашої уваги і поваги.

При будь-якому відношенні до американської Конституції з точки зору теорії, необхідно визнати її найбільше практичне значення не тільки для США, але і всієї світової цивілізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

конституція права свобода суд

1. Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.-- К.: Веселка, 1993.

2. Современные Соединенные Штаты Америки: Энцикл. справочник.-- М.: Политиздат, 1988.

3. Врядування у Сполучених Штатах. Нарис.-- Інформаційне агенство Сполучених Штатів.

4. История государства зарубежных стран.-- Ч. 2.-- М.: изд-во МГУ, 1991.

5. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх (Пер. з англ. О.М. Мокровольського.-- К.: Веселка, 1993.

6. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV -- початок XX ст. ст.)-- К.: Генеза, 1994.

7. Новая история стран Европы и Америки: Первый период: Учеб. Для студентов вузов, обучающихся по спец. «История»/ Г.Л. Арш, В.С. Бондарчук, Л.И. Гольман и др.; Под ред. А.В. Адо.-- М.: Высш. шк., 1986.

8. История США.-- Т. 1.-- М., 1987.

9. Карпентэр Д. Познаем Америку.-- С.-Пб., 1995.

Размещено на Allbest.ru