Характеристика принципів організації та діяльності загальних судів в Україні. Адвокатура України, її завдання і принципи діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія управління

Судові та правоохоронні органи України

Контрольна робота

На тему: Характеристика принципів організації та діяльності загальних судів в Україні. Адвокатура України, її завдання і принципи діяльності

Київ 2010 рік

Вступ

Для написання контрольної роботи мною були вибрані дві наступні теми характеристика діяльності загальних судів України, перед розкриттям даної теми мені хотілося б трішечки заглянути в історію виникнення судової влади.

У становленні незалежної, демократичної, соціальної і правової держави важлива роль належить судовій владі. В історії української державності перші спроби конституційного закріплення судової влади пов'язані з Конституцією Пилипа Орлика (1710 р.). У ній були закріплені відповідні засади розподілу влад. Судові функції надавалися гетьманському уряду, який одночасно здійснював виконавчу владу.

Ідея створення справедливого суду в Україні була відображена в ІІІ Універсалі Української Центральної Ради (1917 р.), а пізніше - у Конституції Української Народної Республіки (1918 р.).

У радянський період у Конституціях, що були прийняті в 1919, 1937, 1978 роках, була закріплена лише судова система, але нічого не було сказано про окрему гілку влади - судову.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголосила розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади найважливішим принципом існування України як правової держави.

Під судовою владою необхідно розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законодавством, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості. Судова влада здійснюється тільки судами і на основі закону.

Тривалий час суди України були переважно карально-репресивними органами. Сьогодні вони покликані, насамперед, забезпечувати належне функціонування права, відновлювати справедливість і законність у суспільних відносинах.

Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повноваження: це правовий статус судів як особливих органів державної влади; це й власне виконання владних суддівських повноважень.

Заданими соціально-правових досліджень, в Україні поступово відбувається трансформація ролі суду з органу примусу на гілку влади, яку покликано здійснювати державний захист прав і свобод людини. Наприклад, з року в рік суд має найкращий рейтинг серед інших інститутів (засобів масової інформації, державних адміністрацій, у тому числі Адміністрації Президента, прокуратури) - найвищу загальну довіру та найнижчу недовіру.

В незалежній Україні судова влада як складник державної влади почала формуватися з прийняттям таких актів політичного характеру, як Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та Акт проголошення незалежності України (1991 р.).

28 квітня 1992 року було прийнято Концепцію судово-правової реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утворення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих судів, введення апеляційних судів і побудову органів суддівського самоврядування.

За цей проміжок часу в Закон України "Про судоустрій" неодноразово вносили зміни. Найсуттєвіші відбулися 21 червня 2001 року, на основі яких стало можливим удосконалення процесуальних кодексів, тобто тих нормативних актів, що регламентують процедуру розгляду справ. Вагомим внеском у розбудову судової системи України можна вважати прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону України "Про судоустрій України". Отже, на мою думку актуальність вибраної мною теми дуже важлива в ній ми можемо дізнатися про складові ефективності судової діяльності,про організацію роботи суддів. Про те ,куди можна звертатися з тих чи інших питань. Друга обрана моню тема це адвокатура України, на мою думку, останнім часом гарантування охорони прав громадян стало одним із завдань правової системи та державного життя, що знайшло відображення у Конституції. Діяльність державних органів та окремих службових осіб свідчить про те, що, виконуючи свої професійні функції та завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних та юридичних осіб. У динамічному державному житті зросла ймовірність порушень права без формальних порушень закону. Тому я вважаю,що захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку органів прокуратури, контрольні повноваження інших уповноважених органів. Міжнародні політико-правові інститути приділяють дедалі більше уваги правам людини. Для Української держави додержання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики держави, що свідчить про її динаміку та цілеспрямованість. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади і громадянського суспільства на певній стадії їхнього розвитку і виступають державним гарантом від відомчого або неправомірного втручання і впливу. Правозахисна діяльність складається з кількох складових. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків.

У Конституції України закріплюється важливе "право знати право" (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. Діяльність адвокатури, яка не є державною інституцією, є професійною діяльністю для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших органах влади (ст. 59 Конституції). В Конституції України правозахисна діяльність закріплюється за адвокатурою.

Отже, правозахисна діяльність полягає у правовій допомозі юридичним особам. громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у спірних питання з охорони права, захисті фізичних осіб від обвинувачення та у державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними орган .

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний суд України.

1. Місцеві суди України

Організація роботи місцевого суду має велике значення для забезпечення, виконання його функцій. Завдання організувати роботу суду покладено на голову суду.

Голова суду розподіляє обов'язки між суддями. Якщо до складу суду обрано кілька суддів, то розподіл обов'язків між ними відбувається наступним чином:

- зональний (суддя розглядає всі справи в межах своєї зони);

- предметний суддя розглядає тільки кримінальні чи цивільні справи або навіть певну категорію справ.

- предметно-зональний (суддя розглядає лише кримінальні чи цивільні справи у межах своєї зони);

- поточний (кримінальні справи розглядаються по черзі, цивільні -- суддею, який прийняв заяву під час прийому громадян).

Для забезпечення ефективної роботи місцевих судів по здійсненню правосуддя діє апарат суду, структуру і штатну чисельність яких затверджує Міністерство юстиції в установленому порядку за поданням: голови суду.

Голова суду приймає на роботу і звільняє з посади працівників, які не обираються: консультантів, секретарів суду та судового засідання, завідувача канцелярії, діловода, тощо. Він здійснює загальне керівництво роботою канцелярії суду, своєчасно вживає заходів, щодо усунення недоліків і упущень в її роботі.

Завідувач канцелярії організовує роботу канцелярії, керує роботою секретарів, діловода, архіваріуса. На завідувача канцелярії покладається: розподіл роботи між працівниками канцелярії суду і контроль за виконанням ними своїх обов'язків; розподіл кореспонденції* що надійшла до суду та інше.

Секретар судового засідання - веде діловодство судових справ, виконує необхідну роботу під час прийому суддею громадян; викликає учасників процесу і свідків; перевіряє явку осіб, викликаних у судове засідання, та зазначає час перебування їх у суді;та ін.

Консультант веде облік законодавства та узагальнення судової практики; інформує працівників суду про чинне законодавство та судову практику судів вищої інстанції; обліковує окремі ухвали та контролює їх виконання. На архіваріуса суду покладається; ведення архіву; видача копій судових документів у справах, що є в архіві; облік і зберігання архівних справ та ін.

1.1 Апеляційні суди України

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і нижчими стосовно Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів. Організацію роботи судів другої ланки покладено на голову суду та його заступників. Голова суду здійснює загальне керівництво. Заступники голови суду відповідають за стан діловодства у відповідних структурних підрозділах апарату суду.

До складу апеляційного суду входять судді обрані Верховною Радою безстроково чи призначені Президентом у межах 5-річного терміну.

Народні засідателі цих судів обираються Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами, на території яких знаходяться відповідні суди, за поданням голови апеляційного суду терміном на 5 років.

Повноваження апеляційних судів

Розгляд справ у апеляційних судах здійснюється колегіально у складі не менше 3 суддів. Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції у розгляді рішень місцевих судів, як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, що законом віднесені до їх підсудності. До компетенції апеляційних судів законом віднесено: 1) Розгляд справ в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону. Апеляцію до суду може бути подано на вироки, рішення, постанови або ухвали, що не набрали законної сили, у випадках, передбачених кримінально-процесуальним та цивільним процесуальним законодавством. За результатом розгляду справи та за наявності достатніх підстав суд приймає рішення про скасування, зміну рішення місцевого суду, винесення нового судового рішення або залишення рішення місцевого суду без змін.

2) Розгляд у першій інстанції справ, визначених законом. Важливо зазначити, що апеляційні суди розглядають у першій інстанції переважно справи, визначені процесуальним законом:

У випадку особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд АРК, апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя мають право прийняти ці справи до свого провадження.

3) Ведення та аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової практики.

Суд вивчає узагальнює судову практику з різних категорій справ, які переважно розглядаються в судах відповідної області або регіону, проводить аналіз судової статистики.

4) Надання методичної допомоги у застосуванні законодавства місцевими судами загальної юрисдикції. Методична допомога ґрунтується на детальному дослідженні судової практики та аналізі судової статистики. Це дозволяє створити уявлення стосовно практики застосування місцевими судами певного регіону норм права, труднощів у тлумаченні цих норм та щодо допущених помилок. Методична допомога надається у різних формах:

розробка оглядів і узагальнень судової практики; проведення семінарів з розгляду та обговорення питань однакового застосування норм права з окремих категорій справ.

У загальних апеляційних судах для розгляду у першій інстанції судових справ, визначених законом, діють суди присяжних (ст. 31 Закону "Про судоустрій України"). Участь суду присяжних у розгляді справ є відображенням конституційного принципу безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя. На сьогодні процесуальним законодавством ще не визначено коло справ, правосуддя у яких буде здійснюватися за участю присяжних, не визначений і порядок їх участі у здійсненні правосуддя. Розгляд кримінальних і цивільних справ у апеляційному порядку має важливе значення, дозволяє не допустити набрання чинності незаконними і необґрунтованими рішеннями, вироками, ухвалами і постановами, тим самим сприяючи здійсненню цілей і завдань правосуддя.

Не порушуючи принципу незалежності суддів місцевих судів при розгляді ними справ, суди апеляційних судів дають указівки у матеріалах конкретних справ, підвищуючи якість і ефективність правосуддя.

Судді апеляційного суду здійснюють правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом. Розглядаючи цивільні чи кримінальні справи, вони повинні суворо дотримуватись процедури судового розгляду, що передбачена чинним процесуальним законодавством, правильно тлумачити та застосовувати норми матеріального права та додержуватись правил професійної етики.

Суддя, що бере участь у розгляді справи, повинен вжити необхідних заходів процесуального та організаційного характеру, які сприяють своєчасному, повному та об'єктивному розгляду справи в апеляційному порядку або у першій інстанції.

Законом на суддю покладено обов'язок щодо контролю відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання проголошених за його участі судових рішень.

В апеляційних судах можуть діяти судові палати для розгляду справ в апеляційному порядку і в першій інстанції, що очолюються заступниками голови суду. Кількість цих палат залежить від виду апеляційного суду. Так, у апеляційних судах областей діють дві судові палати: судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. В Апеляційному суді України діє судова палата у кримінальних справах та військова судова палата.

До апарату апеляційного суду і прирівняних до нього судів входять помічник голови суду, завідувач канцелярії, секретарі суду, секретарі судового засідання, консультант, діловод, судовий розпорядник, архіваріус, завідувач господарства.

Завідувач канцелярії організовує роботу канцелярії; керує роботою секретарів, діловодів, друкарок, архіваріуса;

організовує прийом відвідувачів, доповідає голові суду або; заступникам про кореспонденцію, що надійшла до суду,та інше.

секретар суду організовує: виконання доручень голови суду, заступників голови суду та завідувача канцелярії; реєстрація, облік і зберігання кримінальних, цивільних, про адміністративні правопорушення та інших справ і матеріалів;

Секретарі судового засідання ведуть протокол судового засідання; оформляють справи теля їх розгляду; ведуть журнал судових засідань; викликають засідателів і обліковують їхню роботу, складають і вивішують списки справ, призначених до розгляду в судовому засіданні, тощо.

Консультант суду проводить роботу з обліку законодавства та судової практики; бере участь в узагальненні судової практики та обліковує цю роботу.

Голова обласного суду може мати у складі суду помічника, на якого покладається: збирання, узагальнення пропозицій та підготовка проекту плану роботи суду; контроль за виконанням плану роботи суду; організація та аналіз роботи з вирішення звернень громадян і юридичних осіб; діловодство по кадрах, ведення книги наказів; ведення судової статистики та інше.

Судовий розпорядника забезпечує додержання порядку в залі судового засідання та приміщенні суду; контролює наявність наочної довідкової інформації,забезпечує виконання розпоряджень головуючого щодо порушників у судовому засіданні -- складання відповідного протоколу; у разі потреби викликає працівників міліції для наведення порядку в залі судового засідання та приміщенні суду; та ін..

Діловод веде облік вхідної і вихідної кореспонденції.

1.3 Система господарських судів

Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій", Законом України “Про господарські суди”, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України

Завданням господарських судів є :.

- захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

- сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди входять в систему судів загальної юрисдикції як спеціалізовані і становлять єдину три ланкову систему судів, є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції, вони становлять єдину три ланкову систему спеціалізованих судів, яку складають:

1.4 Місцеві господарські суди

— Місцеві господарські суди є судами першої інстанції, які виконують наступні функції: вирішують господарські спори, розглядають справи про банкрутство;

переглядають за ново виявленими обставинами прийнятих ним рішень,вивчають й узагальнюють практику застосування законодавства, аналіз статистики вирішення господарських спорів, внесення пропозицій Вищому господарському суду України, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

— проведення роботи, спрямованої на запобігання правопорушенням у сфері господарських відносин;

— здійснення інших повноважень, наданих їм законодавством.

Очолює місцевий господарський суд голова, який за своїми повноваженнями:

здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України;

1.5 Апеляційні господарські суди

Апеляційні господарські суди утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження. ; Правосуддя в даних судах здійснюється колегією суддів. До складу апеляційних господарських судів входять голова суду, перший заступник голови, заступники голови та судді.

Має такі повноваження:

— переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;

— переглядає за ново виявленими обставинами прийняті ним рішення;

— вивчає й узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів,

— подає пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів та щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне тлумачення законів України;

— проводить роботу, спрямовану на запобігання правопорушенням у сфері господарських відносин;

— здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Організацію діяльності апеляційного господарського суду покладено на його голову, який у межах своєї компетенції:

1.6 Вищий господарський суд України

Є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах. Вищий господарський суд складається з обраних до нього Верховною Радою України суддів, зі складу яких загальними зборами суду обираються Голова суду та його заступники. Кількісний склад суддів у Вищому господарському суді визначається Президентом України за поданням Голови Вищого господарського Суду України. Діяльність господарських судів базується на принципах:

— законності;

— незалежності, у тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;

— рівності усіх учасників процесу перед законом і господарським судом;

— гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї із сторін;

— обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду;

— змагальності сторін та свободи у наданні ними шсподарт ському суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості;

— повного фіксування судового процесу технічними засобами у порядку, встановленому законом;

— забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, встановлених законом.

Вищий господарський суд України має свої повноваження,а саме:

- переглядає у касаційному порядку рішення апеляційних і місцевих господарських судів;

- вивчає й узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України,

- здійснює організаційне керівництво апеляційними господарськими судами, а також господарським судом АР Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності.

- забезпечує добір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу з матеріально-технічного забезпечення господарських судів і створення належних умов для їх діяльності, забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів;

- здійснює інші повноваження, надані йому законодавством. Очолює Вищий господарський суд України Голова, який має першого заступника та заступників. Відповідальність за належну організацію роботи Вищого господарського суду України покладено на його Голову. Він виконую наступні завдання:

- виконує функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України;

- організовує діяльність Вищого господарського суду України і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на Вищий господарський суд України;

- здійснює організаційне керівництво роботою господарських судів України;

- розподіляє обов'язки між заступниками Голови та суддями Вищого господарського суду України; формує склад колегій суддів Вищого господарського суду України і розподіляє між ними судові справи; - затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання господарських судів України, положення про структурні підрозділи Вищого господарського суду України; - вносить подання про затвердження кількісного та персонального складу президії Вищого господарського суду України, скликає її засідання та головує на них; - вносить у встановленому законодавством порядку додання щодо призначення та обрання суддів господарських судів та щодо тлумачення законів України; та ін.. Справи у Вищому господарському суді України розглядаються у колегіях суддів, які утворюються Головую суду з числа суддів Вищого господарського суду України. Колегія суддів складається з трьох або п'яти суддів залежно від категорії і складності справи. Склад судової колегії затверджує президія Вищого господарського суду з числа суддів. Судова колегія розв'язує господарські спори; переглядає у порядку нагляду рішення та ухвали Вищого господарського суду, рішення, ухвали та постанови господарських судів низової ланки; переглядає у разі виявлення нових обставин рішення, ухвали, постанови, які було прийнято цією колегією. Вищий господарський суд України підтримує зв'язки з органами, що розв'язують господарські спори в інших державах на підставі угод і договорів. Вищий господарський суд України розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України. Інформація про діяльність господарських судів публікується у спеціальному друкованому органі Вищого господарського суду України "Вісник господарського судочинства".

1.7 Конституційний суд України

Конституційний Суд України -- єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завдання його полягає у гарантуванні верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України. Його рішення є остаточним і не може бути оскарженим. Діяльність Конституційного Суду ґрунтується на принципах незалежності та колегіальності, повноти і всебічності розгляду справ, гласності, обґрунтованості прийнятих рішень, рівноправності суддів, верховенства права. Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки з таких питань: - конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АР Крим; - відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; - доведення конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України; офіційного тлумачення Конституції та законів України. До повноважень Конституційного Суду України не належать питання віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.. Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність правових актів є:невідповідність Конституції України;порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті. Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення. Конституційне подання -- це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (окремих його положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Конституційне звернення -- це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду. Суддя Конституційного Суду призначається строком на 9 років без права бути призначеним повторно. , при виконанні своїх обов'язків на засіданні суду повинен бути одягнений у мантію, мати нагрудний знак. Суддею Конституційного Суду може і бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної роботи, наукової або педагогічної роботи за фахом не менш як десять років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років. Судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Вступаючи на посаду, судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Верховної Ради. Повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при запровадженні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях. Повноваження судді припиняються у разі:- закінчення строку призначення; - досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; - неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; - порушення суддею вимог, що встановлені до судді; - порушення суддею присяги; - набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; - подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Судді, здійснюючи свої повноваження, є незалежними, підкоряються лише Конституції України та керуються законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду.. Особа судді є недоторканною.

Організація роботи конституційного суду України та його апарат.

Секретаріат Конституційного Суду на чолі з керівником Організовує науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду . Керівник секретаріату, як і судді Конституційного Суду, не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності Конституційного Суду є постійні комісії, які утворюються з числа суддів шляхом відкритого голосуванню Конституційний Суд утворює такі постійні комісії:

— з питань регламенту та етики;

— з питань бюджету та кадрів;

— з питань наукового та інформаційного забезпечення;

— з міжнародних зв'язків.

У разі потреби може бути утворено інші постійні комісії, ліквідовано або реорганізовано раніше створені, змінено їх кількісний та персональний. При Конституційному Суді утворюється науково-консультативна рада. Склад, повноваження і порядок діяльності науково-консультативної ради затверджує Конституційний Суд. Матеріали діяльності Конституційного Суду України зберігаються в архіві Конституційного Суду. Матеріали справи, щодо яких Конституційний Суд прийняв рішення або дав висновок, зберігаються сто років. Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду зберігаються в архіві безстроково. Інші матеріали зберігаються на загальних підставах, визначених законодавством України. Друкованим органом Конституційного Суду є "Вісник Конституційного Суду України". В апараті Конституційного Суду є посада судового розпорядника. На нього покладається забезпечення встановленого порядку в залі засідань, він виконує розпорядження лише головуючого. Судовий розпорядник має право робити зауваження присутнім у залі засідань особам, вимагати від них додержання встановленого порядку та вживати заходів щодо усунення порушень. Вимоги судового розпорядника щодо підтримання порядку є обов'язковими для всіх присутніх. Судовий розпорядник до початку пленарного засідання та під час перерви інформує службу що пропускає до залу засідань бажаючих бути присутніми на засіданні про наявність вільних місць у залі.

2. Адвокатура України її принципи і завдання

2.1 Поняття, основні засади та гарантії адвокатської діяльності

Згідно закону, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямку визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму i конфіденційності. Діяльність адвокатських о6'єднань ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Miніcтepcтвi юстиції України, Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь i гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових oci6 i технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю.3 цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів без санкції органів прокуратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.Адвокатом, за Законом України “Про адвокатуру ”, може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Biн не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, органах державного управління. Для визначення рівня професійних знань ociб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно - дисциплінарні комісії адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 р. Ці комісії діють у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.

2.2 Організаційні форми діяльності адвокатури

Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону “Про адвокатуру” i своїх статутів. Діяльність адвокатських о6'єднань ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Miніcтepcтвi юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю. Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними особами, вони, як i адвокати, що приватно практикують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому чинним законодавством порядку - i в іноземних банках), печатку i штамп iз своїм найменуванням.3акон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати пpaці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільнені громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Адвокати України виконують за законом такі функції:

- дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні i письмові довідки щодо законодавства;

- складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

- посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах;

- надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

- здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян i юридичних ociб;

- виконують свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством у процесі дізнання та на досудовому слідстві. Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.

2.3 Статус адвоката

До професійних прав адвоката Закон відносить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян i юридичних ociб за їx дорученнями в ycix органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах i справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для подання їх у органи дізнання, слідства, прокуратуру, загальні та арбітражні суди. Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерпним. Зокрема, він може: запитувати i отримувати документи або їx копії від підприємств, установ, організацій, о6'єднань, а від громадян - за їx згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав i законних інтересів громадян та юридичних ociб, та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду ocoбi, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Використовувати данні, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта. Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має одстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката i підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує. Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юридичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій, пов'язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу. Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захисник чи представляти інтереси декількох oci6, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом i змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язків. Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином i адвокатським о6'єднанням або адвокатом. У разі участи останнього у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченicть оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави. Коли договір розривається достроково, оплата пpaцi провадиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення громадянину або юридичній ocoбi внесена плата повертається повністю або частково, а при виникненні спору - за рішенням суду. Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка створюється при кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської i Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України. До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випадки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцтво анульоване, а саме: -у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чинності), - обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, - втрати громадянства України, - грубого порушення Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвоката. Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, і воно не може бути накладене пізніше шести місяців від дня його вчинення. Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката, є обов'язковою. Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії або в судовому порядку. Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу. Через шість місяців від дня накладання стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката i сумлінному ставленні до виконання обов'язків.

2.4 Процесуально-правове положення та права адвоката у кримінальному процесі

Згідно з ст.2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних i юридичних oci6, які беруть участь у ньому, а також швидке i повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності i жоден невинний не був покараний.

Сфера цього судочинства поширюється на різні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, що мають особистий інтepec у справі, - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, пoтepпiлoгo, цивільного позивача і цивільного відповідача, які мають право на захист своїх законних інтересів. В юридичних питаннях вони, як правило, не мають знань i досвіду, тому відстоювання їx прав та законних інтересів покладається на професійних юристів - адвокатів. Стаття 156 Конституції України забезпечує кожному обвинуваченому право на захист. У кримінальному пpoцeci України обвинувачений має такі права: - знати, в чому його обвинувачують i давати пояснення по пред'явленому обвинуваченню; - подавати докази; - заявляти клопотання; - ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; - брати участь у її розгляді в cyдi першої інстанції та інші. У своїй сукупності вони утворюють право обвинуваченого на захист, гарантувати яке повинна держава. Існує й ряд спеціальних кримінально-процесуальних гарантій, в основу яких покладено презумпцію невинності, котра на відміну від презумпції істинності вироку є невід'ємною i необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист. Вона знайшла своє відображення в Загальній декларації прав людини (ст.11), i в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст.14).На відміну від загальногромадянських прав (трудових, житлових та ін) обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимим. У такому разі дії й рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право на захист i, отже, перешкоджатимуть суду всебічно, повно i об'єктивно розглянути справу i винести законний i обґрунтований вирок. Цi порушення кримінально-процесуального закону є істотними i складають підстави для скасування вироку, як i розгляд справи у відсутності захисника, коли за законом його участь є обов'язковою (ст.370 КПК). Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно з ст.48 КПК захисник зобов'язаний використовувати yci законні засоби i способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом'якшують його відповідальність, i надавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу. Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, a їx законні представники, родичі або інші особи - тільки за їx дорученням або на їx прохання.

Замінюється один адвокат іншим лише на клопотання або за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя можуть запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.

Закон передбачає ряд випадків обов'язкової участі захисника у справі:

у справах про злочини неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших oci6, які внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно захищати своє право на захист, а також осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство та ін. Адвокат вправі збирати відомості про факти, які можутъ бути використані як докази у кримінальній справі, насамперед шляхом запитування документів від підприємств, установ, організацій, об'єднань i окремих громадян, ознайомлюватися з цими документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, які потребують спеціальних знань (ст.6 Закону про адвокатуру). Позиція захисника в кримінальній справі - це його позиція щодо обвинувачення.

Вона починає формуватися після ознайомлення з матеріалами справи i бесіди з підзахисним i викладається у повному обсязі в захисній промові під час судових дебатів, де висновок захисника має бути цілком визначеним, однозначним, сприятливим для підзахисного. Якщо обвинувачений визнає себе винним i докази підтверджують це, то захисник, просить суд пом'якшити покарання, або одстоює наявність обставин, що виключають провадження в справі, наполягаючи на невинності обвинуваченого, якщо ж він у цьому переконаний він доводить суду, що його підзахисний себе самообмовлює. Коли ж обвинувачений не визнає себе винним, то в цьому разі він не може доводити судові, що його підзахисний є винним, оскільки в цій ситуації адвокат опиняється на невластивій захиснику обвинувальній позиції.

Участь адвоката-захисника в стадії попереднього розслідування дисциплінує слідчого й особу, що провадить дізнання, примушуючи їx більш уважно ставитися до збирання доказів, більш критично підходити до їх оцінки i прийняття на їх основі рішень в кримінальній справі.

Участь адвоката робить економічним й слідче провадження, оскільки розв'язання обґрунтованих клопотань захисника в цій стадії попереджує їx перенесення до суду, що нерідко затягує судовий розгляд, викликаючи необхідність повернення справи на додаткове розслідування.

Дуже важливою у захисті прав та законних інтересів обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (статті 218-222 КПК). При ознайомленні з усіма його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора.

Активність, наполегливість i принциповість повинен виявляти адвокат протягом всього судового розгляду справи, де він користується разом з іншими учасниками процесу рівними правами по пред'явленню доказів, участі в їх дослідженні та заявленню клопотань Адвокат - представник потерпілого у кримінальній справі. Згідно з ч.1 ст.49 КПК потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду. Про визнання громадянина потерпілим особа, що проводить дізнання, слідчий i суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Після цього він набуває статусу потерпілого iз значним обсягом процесуальних прав, використовуючи які він здатний відстоювати свої законні інтереси як самостійно, так i з допомогою представника, насамперед, адвоката (ч.3 ст.49, ст.52 КПК) За чинним законодавством адвокат бере участь у кримінальному пpoцeci тільки за угодою, тобто на запрошення потерпілого, а якщо останній є неповнолітнім, недієздатним або обмежено дієздатнім, то - його законного представника.

При прийнятті доручення на ведення справи потерпілого адвокат має переконатися в тому, що рішення про визнання особи потерпілим вже прийняте. Для здійснення захисту законних інтересів потерпілого закон (ч.3 ст.49 КПК) надає його представнику такі процесуальні права: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, у яких воно не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; оскаржувати дії особи, що провадила дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, а також вироку суду чи судді, ухвалу суду чи постанову судді. Як і потерпілий, він є суб'єктом функції обвинувачення.

2.5 Участь адвоката у цивільному процесі

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному пpoцeci подвійних функцій. Відповідно до ст.6 Закону України “Про адвокатуру", адвокати в цивільному пpoцeci виконують одночасно функції правозаступництва й представництва. Участь адвоката в цивільному пpoцeci України полягає у здійсненні ним представництва i захисті суб'єктивних майнових i особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших oci6 (громадян i юридичних oci6) та в сприянні суду в всебічному, повному i об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав i обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин - між адвокатом i особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом i судом в цивільному пpoцeci. Правовідносини між адвокатом i довірителем мають матеріально-правовий i процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення i визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти i захищати права та інтереси громадян i юридичних oci6 за їx дорученням в ycix судових органах та на стадіях цивільного судочинства. Для ведення справи в суді адвокат повинен мати певні повноваження. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, ycix процесуальних дій, кpiм передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні. Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подачі судові доручений, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комісії про право на зайняття адвокатською діяльністю. Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції. На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їx цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби - позовна заява. До подачі позову адвокат виконує значну i складну до процесуальну роботу по вивченню матеріалів справи i написання заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих ociб i поданих ними документів - договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового i особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст.6 Закону адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах. Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідального повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває правосуб'єктність процесуального представника. Процесуальна діяльність адвоката в стадії судового розгляду цивільних справ.Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судовому засіданні є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки.