Основні форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Основні форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні в Україні

1.1 Історичний аспект розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України

1.2 Розвиток і становлення права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України в сучасних умовах

1.3 Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні в Україні

1.4 Проблеми співіснування громадян та органів влади та шляхи їх вирішення

2. Практичне завдання

2.1 Вирішити ситуаційні задачі

Висновок

Список літератури

Вступ

Із здобуттям державної незалежності України постала надзвичайно складна проблема реформування системи публічної влади в нашій країні, вдосконалення форм і методів її здійснення. У цьому сенсі відродження в Україні інституту місцевого самоврядування стало суттєвим кроком як демократизації політичного режиму, так і започаткування нової системи відносин між державою, суспільством та людиною. Адже саме місцеве самоврядування виступає важливою складовою механізму демократії, однією з дієвих форм реалізації прав і свобод людини та громадянина на місцевому рівні.

Досвід країн з розвинутою локальною демократією свідчить, що участь громадян у місцевому самоврядуванні дає їм змогу вільно розвиватися як особистостям, виховувати почуття належності до територіальної громади, займати активну життєву позицію до справ місцевого значення, сприяє інтеграції та консолідації суспільства. Тому особливої актуальності сьогодні набуває дослідження теоретичних і практичних аспектів участі громадян у місцевому самоврядуванні, що дозволяє населенню активно включатися у сучасні демократичні процеси.

Важливе значення у теорії як конституційного права, так і муніципального права набувають питання місця і ролі громадян у системі місцевого самоврядування. У зв'язку з цим особливої гостроти набуває проблематика правосуб'єктності громадян у системі місцевого самоврядування, безпосередніх та представницьких форм їх участі у місцевому самоврядуванні.

Заслуговує на увагу система гарантій участі громадян у місцевому самоврядуванні, розширення можливостей участі у місцевому самоврядуванні для іноземців. Також важливе значення має проблематика публічно-правової відповідальності у системі місцевого самоврядування, юридичної відповідальності за вчинення перепон участі громадян у місцевому самоврядуванні.

1. Основні форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні в Україні

1.1 Історичний аспект розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України

Він розкриває основні історичні періоди розвитку права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, форми та способи, за допомогою яких населення брало участь у вирішенні місцевих проблем.

Витоки самого інституту місцевого самоврядування, а також процесів, пов'язаних з участю у ньому людей, в Україні беруть свій початок з часів існування у слов'янських народів родин та племен, які були первинними елементами організації суспільства. Як свідчать сторінки історії у слов'ян демократичні принципи були в основі громадського ладу, що підтверджує факт існування вищої форми суспільного ладу у наших пращурів.

Найвищою формою безпосередньої демократії було “віче”. Київська Русь, а далі й Галицько-Волинське князівство мали розвинутий міський лад, основною рисою якого було широке громадське самоврядування.

Особливого розвитку місцеве самоврядування отримало із запровадженням на території України Магдебурзького права, яке створило нову юридичну основу для утвердження громадського самоврядування в Україні.

Литовсько-польська доба зумовила зміни в адміністративно-територіальному поділі України, державному управлінні та системі місцевого самоврядування.

Основою суспільної організації та ведення господарства були “дворища”, які об'єднувались у громаду, що мала свої ліси, пасовиська, адміністрацію і суд на своїй території. Кільканадцять громад творили волость. Зібрання волості звалися вічем, громадою або копою. На Закарпатті діяло волоське право. Осадчий, що закладав село, звався князем - вів управу і суд у своїм селищі, але за участю громади.

Українське суспільство впродовж віків перебуваючи під різними державними утвореннями, все ж зберігало єдність не завдяки владі, а всупереч їй. Підвалинами народної солідарності була відносно усталена тенденція громадянського поступу, поєднана з відповідною етичністю, традицією й соціально-культурним дискурсом. За століття іноземного панування в Україні накопичився певний громадянський потенціал самоврядування та його культурно-дискурсивного забезпечення. Основним осередком самоорганізації життя була традиційна громада з рівними правами кожного на вибори старости (війта), скарбника, часом писаря. Очевидно, що формування громадянського суспільства в Україні значною мірою залежатиме від становлення й розвитку загальносвітових демократичних інститутів і форм участі громадян в управлінні суспільними справами. Проте дійсність такої перспективи не може бути відокремлена, ізольована від набутих історико-культурних засад громадянського поступу, зафіксованих демократичними цінностями, власне, української соціальної й політичної культури.

Широкими можливостями щодо участі в управлінні місцевими справами характеризувалися і наступні періоди в історії України.

Криза місцевого самоврядування настала з моменту утворення СРСР. У період перебування України у складі СРСР, як радянської республіки, сам термін “місцеве самоврядування” було вилучено з ужитку. “Влада рад” вважалася найдемократичнішим здобутком “соціалістичного суспільства” і називалася “народовладдям”.



1.2 Розвиток і становлення права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України в сучасних умовах

З початку 90-х років вітчизняна практика і теорія державотворення починають інтенсивно розвиватися. Формуються нові сучасні погляди на інститут місцевого самоврядування, в тому числі виникають спроби дослідити поняття та форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні в Україні. Про це, перш за все, свідчить зміст Конституції України, прийняття Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, вихід друком низки монографічних праць, навчальних посібників, наукових збірників з проблем місцевого самоврядування.

Аналіз суспільно-політичної ситуації в країні свідчить про підвищення рівня зацікавленості громадян у вирішення місцевих проблем як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування.

В Україні діє модель місцевого самоврядування, яка спирається на Європейську Хартію місцевого самоврядування.

Через призму становлення і функціонування місцевого самоврядування визначаються поняття, становлення та розвиток права громадян на участь у місцевому самоврядуванні України.

Аналіз в сучасних наукових дослідженнях питань участі громадян у місцевому самоврядуванні України є однією з передумов вирішення проблем становлення порівняно нового для сучасного українського суспільства інституту місцевого самоврядування.

Поглиблене вивчення місцевого самоврядування як одного з найважливіших елементів розвитку громадянського суспільства спостерігається переважно з боку соціологічних, економічних і політологічних наук. І хоча за останні роки кількість робіт правознавців значно зросла, більшості з них притаманний дескриптивний рівень аналізу, що в підсумку не знімає, а, навпаки, загострює проблему концептуалізації комплексного дослідження громадянського суспільства й місцевого самоврядування.

Усе більшу підтримку серед науковців отримує думка, що однією з основних дійових інституцій, здатних потужно впливати на процес формування громадянського суспільства, є місцеве самоврядування, яке має широкий набір організаційних форм залучення населення до управління громадськими справами. Саме на рівні місцевого самоврядування виявляється одна з найважливіших форм екзистенції, людського буття, яка знаходить свій прояв у громадянській самодіяльності, самовираженні особистостей і їх територіальній організації. В цьому аспекті муніципальна влада, первинним і активним суб'єктом якої виступають жителі певної території у рамках якої реалізується комплекс важливих устремлінь людини, служить найважливішим чинником становлення й відтворення громадянського суспільства.

Важливим є закріплення на конституційному рівні також розвитку в чинному законодавстві статусу територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування. Формування дійових, активних територіальних громад - головний чинник демократизації суспільства і ствердження незалежності народу від свавілля державної влади. А для цього важливо, щоб громади створювали належні владні інституції, які реально, а не формально, будуть їм підзвітні й підконтрольні. Іншими словами, громада має протистояти тим негативним процесам деспотизму, авторитаризму, корумпованості, які на загальнодержавному й місцевому рівнях легко знаходять для себе відповідний ґрунт. Як правильно зазначає В. Мамонова, побудова громадянського суспільства, що здійснюється нині в нашій країні, неможлива без формування активної громадської позиції населення, трансформування його з простої сукупності жителів на певній території у спільноту, яка має схожі інтереси, здатна об'єднати ресурси для досягнення загальної мети розвитку територіальної громади.

Сенс місцевого самоврядування полягає ще й у тому, щоб якомога більше людей зацікавити справами суспільства. Сила громади залежить від активності її членів. На рівні територіальних громад як раз і можлива найбільш ефективна (наочна) реалізація принципу народовладдя. Статус громадянина демократичної держави зумовлюється насамперед силою і значенням громади в політичному житті країни, а не самою державною владою, яка за інших історичних і політичних умов воліє розглядати громадянина радше в статусі підлеглого. Так, А. Карась із цього приводу зазначає, що поняття і громадянського суспільства, і громадянина у смислі їх породження громадою і громадською активністю набуває дещо іншої інтерпретації, аніж за тих соціально-політичних умов, коли все політичне життя визначається на рівні центральної державної влади. Громадянське суспільство створюється не просто “знизу”, а перш за все через громади з їх засадничим принципом самоврядування. В останніх ефективніше можуть бути реалізовані принципи рівності й демократії, тому сила громади в суспільстві, по суті, має бути первинною щодо політичної влади й контролю над нею.

З іншого погляду, місцеве самоврядування відіграє особливу роль у становленні громадянського суспільства в Україні, будучи при цьому одночасно й механізмом його формування, і його невід'ємною частиною. Залучення членів місцевого співтовариства у процес прийняття суспільно значущих рішень - один з важливих механізмів реального здійснення народовладдя. Де хто зауважує, що для формування засад громадянського суспільства в сільській місцевості урядові важливо заохотити створення на цьому рівні самоорганізаційних утворень населення, засобів масової інформації, партійних осередків та організацій “третього сектора”.

У конституційному механізмі політичної інституціоналізації громадянського суспільства, нового конституційного ладу, реальному забезпеченні й гарантуванні прав та свобод людини і громадянина важливе місце належить системі місцевого самоврядування. Без його розвитку неможливе ні становлення громадянського суспільства, ні забезпечення свободи і прав особи. На взаємозв'язок і взаємозалежність громадянського суспільства і місцевого самоврядування звертають увагу й інші дослідники. Місцеве самоврядування виступає найважливішим інститутом громадянського суспільства, яке інституціоналізує конституційний лад України, без муніципальної влади немає громадянського суспільства.

У зв'язку з поширеністю в державознавній літературі позиції, за якою громадянське суспільство визначається як сфера самоорганізації людей - демократична форма, незалежна від держави й ринку, вбачаємо за необхідне приділити увагу питанню, як співвідносяться суб'єкти публічної влади (держава й місцеве самоврядування) і громадянське суспільство. Відповіді на це запитання різні. Певна частина правників розмежовують, а в окремих випадках навіть протиставляють публічну владу й громадянське суспільство, оскільки вважають, що в останньому існують лише горизонтальні позавладні відносини. Інші вважають місцеве самоврядування одним з основних інститутів громадянського суспільства, але при цьому залишають поза увагою питання владного характеру повноважень його органів і посадових осіб.

Основу першої групи становлять науковці, які асоціюють громадянське суспільство з так званим «третім сектором». Вони не погоджуються з включенням місцевого самоврядування до його структури, обґрунтовуючи це тим, що до громадянського суспільства входять лише суб'єкти, які не здійснюють владних функцій. Інші дотримуються такої ж позиції, але пояснюють це тим, що віднесення місцевого самоврядування до складу громадянського суспільства нівелює його як інститут публічної влади. Протиставлення держави й громадянського суспільства змушує прихильників державницької концепції, які виходять з того, що місцеве самоврядування є однією з форм децентралізації державної влади, також не погоджуватися з включенням місцевого самоврядування до громадянського суспільства. Аргументація державознавців, які вважають місцеве самоврядування одним із головних інститутів громадянського суспільства, досить різноманітна. Як вбачається, насамперед, необхідно спиратися на те, що громадянське суспільство не може асоціюватися з неполітичними інститутами та з мережею незалежних від держави суспільних відносин. А. Карась, з нашого погляду, правильно відзначає, що тема громадянського суспільства не може бути обмежена ні неурядовими організаціями, ні мережею відносин між організаціями поза державним контролем, ні економічною чи ринковою сферами, ні соціальними структурами, що виникають у процесі самоврядування. Громадянське суспільство - значно складніше явище, яке існує в стані процесуальності, підлягає змінам і пов'язане з дискурсивними, інтелектуальними і культурними фільтрами та практиками. Заслуговує підтримки й позиція, що громадянське суспільство охоплює моральні, правові, економічні й політичні відносини. Отже, є всі підстави стверджувати, що структурними складниками громадянського суспільства виступають суб'єкти правових, економічних, політичних, соціальних, релігійних, духовних та інших відносин. Суб'єктами переважної більшості названих суспільних відносин є територіальна громада та її органи. Це дає підстави вченим стверджувати, що специфічним інститутом громадянського суспільства є місцеве (міське чи сільське) співтовариство. Н.І. Руда, аналізуючи ознаки територіальної громади, вказує на те, що в системі сучасного громадянського суспільства України існує як самостійний суб'єкт певна спільність людей, відокремлених від кожного члена суспільства й від народу, який становить усе населення держави.

Взаємний вплив громадянського суспільства й суб'єктів публічної влади (держави й місцевого самоврядування) може бути різноплановим і різноаспектним. З одного боку, держава - це форма, яка організує суспільство, є його зовнішньою політико-правовою оболонкою. Суспільство, у свою чергу, - це середовище, у якому функціонує держава. Іншими словами, соціальною оболонкою, стосовно держави виступає уже саме суспільство. Громадянське суспільство, як саморегулююча система, не лише формує управлінську систему - органи публічної влади, а також встановлює параметри й межі адміністративного регулювання, визначає функції і компетенцію держави й місцевого самоврядування. Як бачимо, органічною частиною громадянського суспільства поряд з місцевим самоврядуванням є також держава, оскільки суспільство формує владні інститути, через парламент встановлює параметри й межі їх впливу на суспільне життя, визначає їх функції та завдання. Таким чином, заперечення певної частини науковців щодо віднесення місцевого самоврядування до структури громадянського суспільства втрачають свою гостроту, якщо перейти з позиції розмежування (протиставлення) держави і громадянського суспільства на позицію включення держави до структури останнього, тобто визнати, що громадянське суспільство охоплює не лише горизонтальні (невладні), а й вертикально-владні (правові, політичні) суспільні відносини. Отже, конституційне визначення місцевого самоврядування як особливої форми реалізації публічної влади не суперечить ідеї віднесення його до складу інститутів громадянського суспільства.

1.3 Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні в Україні

місцеве самоврядування законодавство громада

Взаємодія органів державної влади з громадськими організаціями є дієвим механізмом, що сприяє прозорості гілок влади. Для організації діалогу з громадськістю та громадської участі потрібна початкова інформація. Її можна отримати неформальними прийомами (наприклад, у результаті експертної оцінки чи аналізу документації), можна звернутися до формальних методів соціології та соціальної психології. Однак, інколи відбувається заміщення понять, - результати вивчення громадської думки використовуються замість організації суспільного діалогу. Тому варто ще раз наголосити, що вивчення громадської думки є лише джерелом інформації.

Набута попередньо інформація, як правило розробляється у вигляді програм. В умовах складної соціальної структури населення та браку об'єктивної інформації щодо євроатлантичної та європейської інтеграції України розробку програми доцільно починати з пошуку та формування привабливої мети орієнтованої на широкий загал. Під реалізацію мети формується змістовна сторона програми. Д. Видрін наголошує, що обов'язковими принципами побудови змісту програми є:

- акумуляційний,

- інноваційний,

- мобілізаційний,

- конкретності та ясності.

Найбільш поширеними у демократичних західноєвропейських державах є наступні форми співпраці громадськості та влади (як тактичні прийоми):

- громадські дорадчі комітети;

- громадські слухання;

- громадянська просвіта;

- консультації;

- круглі столи;

- опитування громадської думки;

- організація громади;

- соціальний моніторинг;

- створення коаліцій.

Найбільш поширеною з вище перерахованих форм співпраці влади з громадськістю є опитування громадської думки. Сутнісно це - відносно пасивна форма вивчення побажань громадян через їх анкетування та інтерв'ю. Найчастіше застосовується при необхідності з'ясування якості наданих державними (бюджетними) установами послуг чи для вивчення доцільності прийняття певного управлінського рішення.

При здійсненні опитування конкретизується його мета, конструюється інструментарій опитування (здебільшого у вигляді запитань анкети), обирається метод анкетування (за допомогою інтерв'юєрів, поштою, по телефону), визначаються цільові групи населення, що їх необхідно опитати, та безпосередньо здійснюється анкетування. Також аналізуються та оголошуються результати опитування, приймається управлінське рішення. Ініціаторами опитування стають переважно місцеві органи влади та інші організації, що спеціально займаються вирішенням даного питання, При формуванні органами державної влади та основними суб'єктами громадської думки позитивного ставлення до них опитування громадської думки дозволить побачити об'єктивну ситуацію, а також динаміку змін ставлення громадян до даної проблеми. Суттєву роль мають відіграти організації, що проводять опитування, так як одночасно вони виконують важливу місію інформування населення. Отже, необхідно питання ставити грамотно і коректно. Адже питання, що вже прозвучало заставляє задуматися респондента. Саме тому необхідно, щоб опитування громадської думки проводили зацікавлені сторони. Але бажано враховувати ситуацію та середовище в якому працюємо. Адже наше населення є достатньо поінформованим (отримує позитивну, або негативну інформації, повну, або неповну) і чутливим до маніпулювання. Будь які спроби маніпулювати громадською думкою будуть викликати неприйняття, а то і супротив.

Дорадчі комітети - це групи волонтерів з представників громади, які працюють на постійній основі в режимі проведення засідань і допомагають з'ясовувати інтереси громади у тих питаннях, вирішенням яких займається дана організація чи орган місцевої влади.

Це одна з найактивніших форм участі громади, яка водночас потребує від учасників - представників громади неабиякої їх самовідданості громадській справі. Такий орган включає дещо обмежене коло громадян, які спроможні повно й адекватно відобразити думку громади. Дорадчі комітети є надзвичайно ефективними у їх поєднанні з формою опитування громадської думки. Вони виконують місію своєрідного пілота у вирішенні актуальних проблем громади. Створення дорадчих комітетів ініціюється, як правило, органами місцевої влади або профільними недержавними організаціями.

Походження та діяльність дорадчого комітету безпосередньо пов'язані із здійсненням виконкомом повноважень, передбачених ст.6 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності“ (2004 р.) та пунктом а ст.27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». А саме: «Залучення на договірних засадах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку міста, координація цієї роботи на відповідній території та розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт, необхідних для територіальної громади, на підприємствах, установах, організаціях».

Дорадчий комітет, у цьому випадку, покликаний спостерігати аналізувати та формувати висновки щодо ходу реалізації стратегічного плану формування органами державної влади та основними суб'єктами громадської думки щодо певної проблеми.

Комітет також виконує консультативно-методичні функції відносно суб'єктів реалізації плану. Завдання Комітету -- сприяти членам територіальної громади, громадським організаціям у реалізації наглядових функцій у ході виконань стратегічного плану, підготовка обов'язкових для розгляду рекомендацій органам місцевого самоврядування тощо.

Фокусні групи - представляє собою інтерв'ю з невеликими групами населення (підібраними за принципом однорідності) щодо питань, які цікавлять усю громаду. Принцип однорідності означає, що у фокусну групу підбираються громадяни однієї категорії, наприклад, жінки, або підприємці, або пенсіонери тощо. Причому категорії респондентів є не випадковими - у своїй сукупності вони мають представляти якомога ширшу частину громади. Фокус-групи, як і опитування, призначені для збору інформації щодо інтересів населення. Водночас вони стають своєрідним інструментом усунення конфліктів із цілими категоріями громади, надають можливість з'ясувати шляхи досягнення згоди населення щодо вирішення актуальних питань. Одна і та ж тема може обговорюватись у різних фокус-групах. Робота у фокус-групі в цілому нагадує обговорення нової покупки чи наміру її здійснити.

Змістовно у фокус-групах фіксуються:

1) моменти згоди та розбіжності у точках зору;

2) питання, вирішення яких є критично важливим для вирішення проблеми в цілому;

3) пропозиції кожного учасника групи.

Засідання груп не повинно бути тривалим, найкращою стає так звана „природна реакція” на проблему та її вирішення. Побоювання щодо непрофесійності - марні. Адже у фокус-групах цінується точка зору „споживача”, а не „виконавця” - для того щоб оцінити якість ремонту крану не обов'язково бути сантехніком. Ініціатором фокус-груп є переважно місцева влада чи інша організація, яка займається вирішенням даного питання. Фокус-групи є оперативним і недорогим методом з'ясування загальних інтересів тих чи інших груп громадськості.

Громадські слухання - офіційне засідання органу місцевого влади щодо проведення певного заходу чи вирішення певної проблеми, що стосується усієї громади і її вирішення є неминучим. Це дає можливість територіальній громаді впливати на хід важливих для неї справ. На передодні громадських слухань місцева влада має ознайомитись із міркуваннями громади щодо проблеми, яка зачіпає її інтереси. Громадські слухання є ключовим інструментом обговорення рішень, які приймає місцева влада. Посадові особи повинні прислуховуватися до пропозицій громадян та їх груп, які беруть участь у цьому форумі. Їх коментарі та виступи мають ретельно аналізуватися при прийнятті рішення. Цей принцип є важливим для створення атмосфери легітимності й успіху громадських слухань.

Громадські слухання можуть ініціюватися як органами місцевої влади, так і представниками громади. Але найбільш ефективними вони є, якщо ініційовані громадою. Всі сторони, які беруть у них участь, мають можливість обмінятись інформацією і тим самим підвищити власну поінформованість. Спільна участь громадськості і представників влади створює атмосферу відповідальності та легітимності рішень влади. Посилює соціально-політичну спроможність громадськості. Переважно громадські слухання готуються заздалегідь, розраховуються на широку аудиторію (з самого початку необхідно заявити, що форум є відкритим для всіх бажаючих) і вимагають великої підготовки. Важливо проводити підготовку послідовно. Необхідно чітко визначити цілі громадських слухань, щоб всі сторони знали, що від них очікують. Це допоможе залучити саме

Від організації громадських слухань залежить успіх прийняття рішення Державні службовці мають забезпечити доступ громадськості до необхідної інформації та ресурсів, що зробить якіснішою підготовку слухань.

Заздалегідь необхідно укласти порядок денний та розробити правила участі у заході. Це необхідно для упередження заполітизованості з боку влади та утримання агресивності з боку представників громадськості. Необхідно чітко визначити ролі, що відводяться учасникам заходу й розписати регламент виступів. А також визначитися з порядком опрацювання пропозицій.

Важлива роль належить голові зборів. Адже професійний та неупереджений фасилітатор слідкуватиме за дотриманням правил участі у слуханнях та нейтрально вестиме дебати, оперативно має реагувати на конфліктні ситуації. Професійність голови зборів позитивно впливатиме на посадовців.

Правовий аспект громадських слухань урегульований Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.13 якого, власне, й запроваджується інститут громадських слухань. Зокрема, в цій статті закону йдеться про право територіальної громади проводити громадські слухання, тобто зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які відносяться до відання місцевого самоврядування. У законі зазначено також, що громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Тим самим законодавець намагається зробити цей механізм співпраці громадськості з місцевим самоврядуванням постійно діючим і стабільним. Законодавець також формулює норму, відповідно до якої пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

І, нарешті, серед форм громадської участі, що передбачають безпосередній вплив громадськості на прийняття рішень - тобто участь на рівні громадського управління - найвагомішою формою є референдум. Його проведення регламентує Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми”.

Референдум - захід досить дорогий та надзвичайно формалізований. Він не передбачає зближення позицій сторін і можливість партнерства, а лише пряме підпорядкування меншості більшості. Тому, звертаючись до референдуму, потрібно повністю усвідомлювати, що меншість - не завжди не має рації! Цю форму роботи рекомендуємо використовувати лише у крайньому разі, тільки під час гострих соціальних суперечностей. Обов'язкові референдуми, ініційовані громадянами є елементом прямої демократії у поєднанні з представницькою демократією. Референдуми можуть привести до відставки уряду або до падіння авторитету влади.

Важливою формою громадської участі в прийнятті урядових рішень є так звані консультаційні чи координаційні ради при органах влади. Порядок їх створення та функціонування регламентований спеціальними нормативно-правовими документами органів влади.

Усі описані форми залучення громадян до співпраці з органами державної влади та місцевого самоврядування, окрім соціологічного опитування, є активними. Вони мають перевагу зворотного зв'язку, що дозволяє суб'єктам політики коригувати свої дії, підбирати необхідні технології здійснення впливу.

Вибір конкретної форми залучення громадськості до вироблення управлінських рішень залежить від проблеми щодо якої обговорюється рішення, від демократичності місцевої влади і активності громади, а також залежить від професіоналізму недержавних організацій, які безпосередньо трансформують участь громадськості й сприяють розвитку громади.

Участь громадян (представників громади) в обговоренні складних проблем життєдіяльності стає чи не найголовнішим імперативом нинішнього часу. До того ж, участь громадян робить дії влади легітимними. Громадяни, взявши участь у визначенні проблем, шляхів їх розв'язання - стають причетними до прийняття рішень і реально беруть на себе відповідальність за їх виконання. Будучи причетними до прийняття рішень, громадяни підтримують владу щодо виконання цих спільних рішень.

1.4 Проблеми співіснування громадян та органів влади та шляхи їх вирішення

Існують певні стереотипи мислення громадян та органів влади, проблеми співіснування цих двох сторін. І цілком природно виникає питання: «Що потрібно зробити, щоб зняти всі ці протиріччя?» Якщо очевидно, що тільки разом при повній співпраці можна досягнути бажаних результатів, то як змусити ці дві сторони працювати разом та не переступати межу, за якою йдуть боротьба та протистояння. І тут ми знову повертаємось до питання освіти в нашому суспільстві. Потрібно усвідомити, що саме через освіту можна знайти цю золоту середину - стримуючий центр між двома таборами.

Саме освіта може вирішити дуже важливу проблему, пов'язану з різним рівнем поінформованості людей.

Іноді буває дуже складно тому, хто має певні знання, знайти порозуміння з тими, хто знаходиться на іншому рівні розуміння ситуації. Різний рівень знань завжди призводить до виникнення непорозумінь, а, що ще гірше, до неприйняття чиїхось поглядів та думок. Доволі часто більш освічений та проінформований партнер вдається до прийомів маніпулювання та приховування інформації. Саме тому питання про освіту та навчання стосується як працівників органів влади, так і членів територіальної громади. Однаковий рівень володіння знаннями та інформацією сприяє обміну думок та пошуку механізмів вирішення проблем.

Не менш серйозно питання освіти стоїть і для працівників органів місцевого самоврядування та державної влади. Це саме та сила, яка показує напрямок руху, і у великій мірі від освіти цієї сили залежить щоб цей напрямок не змінювався під впливом та натиском особистих інтересів та застарілих переконань.

З цього можна зробити єдиний висновок про те, що саме освіта є тією базою, на теренах якої виросте співпраця громадян, представників органів місцевого самоврядування та державної влади, саме вона допоможе подолати всі труднощі та існуючі проблеми, для побудови нового -- нормального життя, побудови громадянського суспільства.



2. Практичне завдання

2.1 Вирішити ситуаційні задачі

Відповідь.

1). Відповідно до п. 2, ст. 6 Закон України “Про статус депутатів місцевих рад”: « Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

Не мав право громадянин Іванов О.І. виконуючи обов'язки депутата місцевої ради одночасно займатися підприємницькою діяльністю.

2). П.п 7, п 13, ст. 17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» оголошує, що відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності надається таким громадянам призовного віку, як сільським, селищним та міським головам і депутатам місцевих рад - на строк виконання ними цих повноважень.

Іншими словами, відмова громадянина Іванова О.І. від проходження строкової військової служби є не відмовою, а правом на відстрочку від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності.

Є законною відмова громадянина Іванова О.І. від проходження строкової військової служби.

Відповідь.

Перше порушення стосується п. 5., ст. 46 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Він прямо говорить, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць;

Друге порушення стосується п.п 17., п 1., ст. 43.,гл.,4 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Стаття 43 розглядає питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях і у п.п 17,

п. 1 цієї статті чітко сказано: затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання.



Висновок

Процеси розвитку місцевого самоврядування і громадянського суспільства взаємопов'язані. Місцеве самоврядування є найефективнішою легальною формою участі громадян у вирішенні питань місцевого значення. Вимогливість до себе й до органів публічної влади, уміння використовувати весь потенціал місцевого самоврядування сприятимуть формуванню в Україні основних складників каркасу громадянського суспільства. Ставлення до об'єктів комунальної власності, коштів місцевих бюджетів, як до своїх власних, раціональне використання цього ресурсу зможе деякою мірою змінити ситуацію в боротьбі з бідністю - основним ворогом громадянського суспільства. Малозабезпечені (бідні) громадяни не можуть бути потужною політичною силою. Партії бідних і бездомних у європейських країнах не можуть отримати владу на виборах, оскільки їм важко об'єднатися, їх не хвилюють проблеми суспільства, яке, у свою чергу, теж мало цікавиться цією категорією людей. У розвинених країнах відсоток таких людей нечисленний, а тому не в змозі суттєво впливати на життя суспільства. В Україні ж до категорії бідних належить переважна більшість населення (за різними оцінками 60-75%). Це вагомий резерв для влади: частина виборців виходячи з конформістських настроїв, завжди підтримує владу, частина голосує під тиском “адміністративного ресурсу”, інші ж голосують не за переконаннями, а “як усі”, тобто відповідно до ілюзорних настроїв сформованих за допомогою засобів масової інформації.

Сила місцевого самоврядування полягає передовсім у тому, що воно ініціює рух України до демократії “знизу”. Через нього громадяни приходять до розуміння того, що демократія - це особиста участь кожного у справах і турботах свого соціуму, а не набір формальних виборчих процедур. Не варто забувати також про те, що абстрактне демократичне право на свободу реалізується в тому числі й у конкретному праві на місцеве самоврядування. Почуття відповідальності за загальну справу, як правило, досить сильно змінює людей. Навіть найпасивніших із них воно поступово перетворює на соціально активних особистостей, справжніх господарів своєї долі. Коли кількість таких людей серед населення перевищує певну критичну позначку, тоді вже можна вести мову про наявність громадянського суспільства в країні.

Виходячи з викладеного, можемо зробити такі висновки:

а) місцеве самоврядування - це специфічний (публічний) інститут громадянського суспільства;

б) місцеве самоврядування - це право громадян України, об'єднаних у територіальні громади, регламентувати значну частину справ громадянського суспільства й управляти нею, діючи в межах закону під свою відповідальність і в своїх інтересах;

в) місцеве самоврядування - це право й реальна спроможність органів, які сформовані територіальними громадами, підконтрольні й підзвітні їм, виражають їх спільні інтереси, організовані й функціонують на основі демократичних принципів і взаємодіють між собою, змінювати суспільні відносини і приводити їх у новий, попередньо визначений стан;

г) місцеве самоврядування - це засіб і правова форма реалізації народного суверенітету, який є джерелом влади громади (вони співвідносяться між собою як ціле й частина);

д) механізм реалізації місцевого самоврядування - це сукупність норм права, органів та інститутів, які з допомогою відповідних методів, прийомів і способів владного впливу забезпечують втілення владної волі територіальної громади в суспільні відносини на місцевому рівні;

е) сукупність правових норм, які регулюють організаційну структуру місцевого самоврядування, взаємовідносини різних її органів між собою у процесі здійснення владної діяльності, і використання ними відповідних методів, прийомів і способів владного впливу становлять конституційно-правовий інститут місцевого самоврядування.

Світовий досвід свідчить про те, що для досягнення сучасних стандартів соціального управління необхідно здійснити перехід від вертикальної структури бюрократичного адміністрування до горизонтальної системи управління, що базується на чіткому визначені функцій, взаємних прав та обов'язків держави, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, інших інститутів громадянського суспільства.



Список літератури

1. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 // Урядовий кур'єр.- 1997.- №107-108.

2. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002р.// Урядовий кур'єр.- 2 серпня 2002р.- № 140.- С. 9-11.

3. Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII// ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 27, ст.385 )

4. Муніципальне право України: Підручник / В.Ф.Погорілко, О.Ф.Фрицький, М.О.Баймуратов та ін.; За ред. В.Ф.Погорілка, О.Ф.Фрицького. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352с.

5. Карась А.Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. - К. - Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту, 2003. - 520 с.

6. Краснов М.А. Введение в муниципальное право. - М.: Юристъ, 1993. - 187 с.

7. Лісовий В. Феномен громадянства // Культура - Ідеологія -Політика. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1997. - С. 153-220.

8. Мамонова В. Залучення громадськості до участі в управлінні місцевими справами // Аспекти самоврядування. - 2004. - № 5 (26). - С 15-18.

9. Патей-Братасюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, генеза ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. - Тернопіль: Мандрівець, 1999. - 254 с.

10. Петришин О. Громадянське суспільство - підґрунтя формування правової держави в Україні // Вісн. Акад. прав. наук України, 2003. - № 2-3. - С. 142-161.

11. Писарев А.Н. Муниципальное право Российской Федерации: Учеб. пособ. - М.: ИМПЭ, 1997. - 112 с.

12. Поживанов М.О. Українські вектори місцевого самоврядування. - К.: Альтерпрес, 2004. - 368 с.

13. Реформа як мистецтво можливого // Аспекти самоврядування. - 2005. - № 4. - С. 2-8.

14. Руда Н.І. Територіальна громада - суб'єкт конституційно-правових відносин: теоретичний та історичний аспекти // Правова держава: Щорічн. наук. пр. ІДП НАН України. - Вип. 12. - К., 2001. - С. 235-242.

15. Тимченко С.М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук 12.00.01 / Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2001. - 18 с.

16. Тодика О.Ю. Проблеми реалізації органами місцевого самоврядування своїх повноважень в аспекті здійснення народовладдя // Держ. будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. - Х.: Право, 2004. - Вип. 7. - С. 49-61.

17. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 528 с.

18. Штюдеманн Д. Громадянське суспільство в Німеччині // Дзеркало тижня: Міжнар. сусп.-політ. щотижн. - 2002. - № 5. - С. 3.

Размещено на Allbest.ru