Поняття та види підсудності. Цивільна юрисдикція

Вищенаведене свідчить, що незважаючи на те, що підвідомчість - інститут процесуального права, є чимало законодавчих актів, де вона визначається щодо конкретних категорій справ. Не вдаючись до обґрунтування необхідності визначення загальних критеріїв підвідомчості будь-яких правовідносин, зазначимо, що до вирішення цього питання законодавцем, з'ясовувати юрисдикційну компетенцію потрібно не лише через аналіз норм процесуального законодавства, але матеріально-правових норм.

Слід пам'ятати, що саме законом, а не іншим актом законодавства, має бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У Рішенні за конституційним поданням 45 народних депутатів України відносно відповідності Конституції України положення ч.2 ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратури, затвердженого постановою Верховної Ради України, Конституційний Суд наголосив, що підвідомчість та підсудність мають визначатись законом, а не іншими нормативно-правовими актами.

Вищенаведені приклади також засвідчують, що трактування Верховним Судом чи Вищим господарських судом норм законів про підвідомчість не завжди відповідає законодавчому закріпленню. Тому вирішуючи питання про підвідомчість, перш за все потрібно звертатись до норм закону, на підставі яких і здійснюється судочинство. Проте у зв'язку з тим, що тривалий час Верховний Суд надавав “керівні роз'яснення”, невиконання яких супроводжувалось скасуванням рішення суду, дуже часто судді вважають, що у разі наявності спірних питань, краще не розмірковувати над правильністю застосування закону, а послатись на постанову Верховного Суду. Хибність таких міркувань є очевидною, оскільки згідно ст. 55 Закону України “Про судоустрій” Верховний суд дає роз'яснення рекомендаційного характеру судам загальної юрисдикції, оскільки суд вирішує справи відповідно до законодавства, визначеного статтею 8 ЦПК, серед яких немає таких актів.

9. Справи, які підвідомчі загальним судам, розглядаються у порядку позовного, наказного та окремого провадження. Провадження - це система процесуальних дій, що спрямовані на розгляд і вирішення справи.

Позовне провадження має універсальний характер, тобто усі підвідомчі справи, визначені у ч. 1 цієї статті, розглядаються у цьому провадженні, якщо Цивільним процесуальним кодексом не встановлено інше. Ознаками цього провадження є:

· підставою є позов як матеріально-правова вимога, що із випливає спірних трудових, цивільних, земельних та інших правовідносин,

· форма звернення - позовна заява, реквізити якої визначені у ЦПК,

· сторонами у процесі є позивач і відповідач,

· сплата судового збору за подання позовної заяви,

· наявність інститутів ціни позову, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони, третьої особи,

· можливість апеляційного оскарження та примусового виконання рішення.

10. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності, відсутності юридичних фактів, які мають значення для захисту прав особи, створення умов для їх реалізації чи підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Адже особа, яка має будь-яке право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Наприклад, факт перебування є підставою для одержання статусу учасника бойових дій. Проте якщо у нього відсутні беззаперечні докази, які підтверджують цей факт, то він може бути встановлений судом.

ЦПК встановлює у ч. 2 ст. 234 перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження. Кожна категорія справ має особливості, проте можна виділити загальні для усіх, що відрізняють їх від справ позовного провадження. Головною відмінністю є відсутність спору про право, адже суд лише засвідчує наявність факту, а не вирішує спірні відносини. Тому у літературі зазначається, що “установлення фактів, які мають юридичне значення, як юридична діяльність за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною, тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів”. І у такому випадку суд діє як орган нотаріальний. Проте законодавець виходить із доцільності здійснення такої функції саме судом.

Ознаками окремого провадження також є: форма звернення до суду - заява; відсутність сторін, проте є заявник та заінтересована особа, ціни позову, інститутів третьої особи, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони; вимоги про встановлення фактів не можуть поєднуватись із майновими вимогами, справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами позовного провадження, можливе застосування апеляційного оскарження, не відкривається виконавче провадження.

11. Новелою у Цивільному процесуальному кодексі є інститут наказного провадження. Це вид безспірного судового провадження, у якому розглядається вимога про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, які належить право такої вимоги.

Ознаки наказного провадження:

· форма звернення - заява про видачу судового наказу,

· учасники - стягувач та боржник,

· встановлення оспорюваної суми, за якою визначається вартість судового збору за подання заяви про видачу судового наказу,

· особливості розгляду заяви судом: у разі прийняття заяви стягувача суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог, така видача проводиться без судового засідання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх пояснень,

· можливість подання заяви боржником про скасування наказу після його прийняття, яка розглядається судом, що видав судовий наказ,

· неможливість апеляційного оскарження як стягувачем ухвали про скасування судового наказу, так і боржником ухвали про залишення заяви про скасування наказу без розгляду,

· можливість розгляду після постановлення ухвали про скасування судового наказу справи у позовному провадженні за заявою стягувача,

· відкривається виконавче провадження.

12. Недотримання вимог закону щодо підвідомчості (юрисдикції) має наслідком відмову у відкритті провадження у справі (ч.2 ст. 122 ЦПК), що зумовлює перешкоджання повторному зверненню до суду з таким самим позовом (ч. 6 ст. 122 ЦПК) або постановлення ухвали про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК).

У разі постановлення ухвали про відмову відкриття провадження у справі у зв`язку із неможливістю розгляду справи у порядку цивільного судочинства, ЦПК не передбачає обов'язку суду повідомити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, проте у випадку закриття провадження у справі суд має такий обов'язок (ст. 205 ЦПК). Ухвали про відмову у відкритті провадження та закриття провадження у справі підлягають апеляційному оскарженню.

цивільна юрисдикція підсудність процесуальний

Висновки

Компетенція судів визначається навкруги питань, які вони вправі і зобов'язані дозволяти. Частиною судової компетенції є судова підвідомчість. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судом, арбітражним або третейським судом, а також профспілковими або іншими громадськими організаціями. У випадках, особливо передбачених законом, захист ця здійснюється в адміністративному порядку. Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду й дозволу цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія підвідомчості, що визначає коло цивільних справ, що підлягають розгляду й дозволу в суді. Судам підвідомчі:

1) справи про спір, що виникають із цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однієї зі сторін у суперечці є громадянин, за винятком випадків, коли дозвіл таких суперечок віднесено законом до ведення інших органів;

2) справи, що виникають із адміністративно-правових відносин, перераховані в ст. 236 ЦПК;

3) справи особливого виробництва, перераховані в ст. 254 ЦПК України

Судам підвідомчі й інші справи, віднесені законом до їх компетенції.

Суди також розглядають справи, у яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства й організації.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996р. в ред. від 06.04.2010р. // Internet-ресурс. - www.zakon.rada.gov.ua.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. в ред. від 20.08.2010р. // Internet-ресурс. - www.zakon.rada.gov.ua.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 10.12.1971р. в ред. від 06.10.2010р. // Internet-ресурс. - www.zakon.rada.gov.ua.

4. Баранов В., Приженникова А. Актуальные проблемы участия представителя в гражданском процессе // Арбитражный и гражданский процесс. -- 2006. -- № 2. -- С.32-37.

5. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. -- X.: ТОВ«Одіссей, 2008. - 480 с.

6. Калачева СЛ., Калачев Е.С. Адвокаты и представители в гражданском процессе. -- М.: Приор, 2001.

7. Ковтун Л. Представництво в цивільному процесі: окремі проблеми // Право України. -- 2004. -- № 1. -- С.139-143.

8. Колоколова 9.Е. Адвокат -- представитель в гражданском процессе России. -- М.: Юрлитинформ, 2005.

9. Павлуник І А. Представництво в цивільному процесі України. -- К., 2002.

10. Павлуник І А. Представництво консулами іноземців у цивільному процесі України // Право України. -- 2002. -- № 10. -- С.136-141.

11. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. - 576 с.

12. Тертышников В.И. Гражданский процесс. Курс лекций. - Харьков: Консум, 2002.

13. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навчальний посібник. - К.; прецедент, 2005.- 192 с.

14. Павлик П. М. Процесуальна документація: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2007. - 464 с.

15. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник /За заг. ред. С. С.Бичкової. - К.: Атака, 2006. - 384 с.

16. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2007. - 392 с.

17. Цивільно-процесуальне право України /За ред. проф. В.В. Комарова. - Харків: Основа, 1992. - 415 с.

18. Чорнооченко С. І. Цивільний процес: Навчальний посібник. - К.: ЦНЛ, 2005. - 472 с.

19. Гетьманський Т. Строки у виконавчому провадженні // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 5. - с. 28-30.

20. Ясинок Н. Сучасний погляд на розвиток цивільного процесу в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 3. - с. 89-93.

Размещено на Allbest.ru