Психічні відхилення і їх класифікація в кримінології

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота

з дисципліни Кримінологія

Психічні відхилення і їх класифікація в кримінології

Київ-2010

План

психічний розлад злочинність

1.Класифікація та типи відхилень

2.Психічні відхилення і їх вплив на становлення особи злочинця

Використана література

1.Класифікація та типи відхилень

Норма - це деяке ідеальне утворення, умовне позначення об'єктивної реальності або деякий середньостатистичний показник, що характеризує реальну дійсність, але в ній здебільшого не існує.

Кожна норма має свої показники та характеристики. Все те, що не відповідає показникам називається відхиленням від норми. Усі відхилення поділяються на позитивні і негативні. Наприклад негативним відхиленням від норми є розумова відсталість, а позитивним - талановитість чи обдарованість. Негативні відхилення від норми призводять до занепаду особистості, групи, суспільства, в той час коли позитивні сприяють їх розвитку.

Розрізняють наступні типи відхилень:

І. Фізичні відхилення, що характеризуються медичними показниками. Для кожної вікової групи є свої показники у віці, рості, об'ємі грудної клітки, що є характеристикою фізичного здоров'я. Фактично ці показники є ідеальними. Так, за даними Міністерства Охорони Здоров'я в Україні в перший клас приходить 20-25 відсотків здорових дітей, в той час коли закінчують школу здоровими лише 2-4 відсотки. За даними МОЗ на 2008 рік, в Україні кожна 5 дитина народжується з відхиленням, а 5-8 процентів новонароджених мають серйозні патології.

Існує багато класифікацій фізичних відхилень:

а) нездужання - будь-яка втрата або аномалія фізичних чи фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певні види діяльності;

б) обмежена можливість - будь-яке обмеження або втрата внаслідок певного дефекту здатності виконувати діяльність в межах того, що вважається нормою для людини;

в) недієздатність - відсутність можливості виконувати більшість дій які є в нормі для фізично-здорової людини.

ІІ. Психічні відхилення - це відхилення, пов'язані з розумовим розвитком людини чи недоліками її психіки. До даного типу відхилень відносяться насамперед такі відхилення:

а) затримка психічного розвитку;

б) розумова відсталість (олігофренія). Розумова відсталість буває в легкій (дебілізм) і глибокій (ідіотизм) формах;

в) порушення мови (від заїкання і порушення вимови до порушення письма і читання);

г) порушення емоційно-вольової сфери (суїцид);

д) обдарованість - це певне позитивне поєднання здібностей, що забезпечує успіх у виконані будь-якого виду діяльності.

2.Психічні відхилення і їх вплив на становлення особи злочинця

Осудність і неосудність. Суб'єкт повинен мати фактичну можливість розуміти дозволи, що втримуються в законі, і заборони й пристосовувати до них своє поводження. Для цього йому необхідно мати здатність адекватно оцінювати обстановку, у якій відбуваються юридичні дії, усвідомлювати їхню сутність і могти розпоряджатися ними (вибирати рід і характер вчинку, утримуватися від якихось дій і т.д.).

У карному праві ці загальні умови, що дозволяють громадянинові бути самостійним суб'єктом права, конкретизуються в категорії осудності. Осудність є здатність особи розуміти чинене їм і керувати своїми діями. Вона відображає ту міру вимогливості до психіки суб'єкта, що дозволяє покласти на нього кримінальну відповідальність у випадку порушення їм кримінально-правової заборони, тобто при здійсненні їм діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Осудним уважається будь-яка особа, що досягла віку настання кримінальної відповідальності. Виключення становлять обличчя, що страждають під час здійснення кримінально карного діяння глибоким психічним розладом. Останнє робить порушника кримінально-правової заборони несамовитим. Несамовитий не підлягає кримінальній відповідальності. До нього можуть бути застосовані примусові міри медичного характеру.

Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність, установлений ст. 20 КК - з 16 років, а для найбільш тяжких злочинів - з 14 років.

Категорії осудності й неосудності є кримінально-правовими. Судова психіатрія має з ними справа остільки, оскільки неосудність обумовлюється хворобливими порушеннями психіки, наявність яких установлюється в ході виробництва по кримінальній справі експертно-психіатричним шляхом.

Експертизи, призначувані у зв'язку із сумнівами в осудності обвинувачуваного, становлять близько 90% всіх проведених у країні судово-психіатричних експертиз, а більшість хворих, що перебувають на примусовому лікуванні - це особи, визнані несамовитими. Тому проблема неосудності у вітчизняній судовій психіатрії традиційно розглядається як центральна.

Теоретичним обґрунтуванням юридичних категорій осудності й відповідальності виступає філософське вчення про волю волі. Із часів Сократа філософи ведуть суперечку про те, вільна людина у своїх учинках або його волі є мнимої, а характер поводження цілком обумовлений причинами, зовнішніми стосовно суб'єктивних намірів особи (його «волению»). У різних філософських системах такими зовнішніми причинами вважалися Божественне приречення, біологічна конституція індивіда, що формує особистість середовище та ін.

Медичний критерій являє собою чотири узагальнені групи психічних розладів: хронічний психічний розлад, тимчасовий психічний розлад, слабоумство, інший хворобливий стан психіки.

Хронічний психічний розлад поєднує захворювання, які характеризуються тривалістю плину й тенденцією до прогресування (поступовому наростанню й ускладненню хворобливого процесу, обважненню викликаних хворобою порушень психіки). Хронічно поточні психічні розлади, як правило, приводять до глибоких і стійких змін особистості хворого. До таких захворювань ставляться, зокрема, шизофренія, сифіліс мозку, старечі психози, епілепсія й ін.

Тимчасовий психічний розлад у формулі неосудності охоплює різні по тривалості хворобливі процеси, що кінчаються видужанням. Їхня тривалість варіюється в дуже широких межах - від декількох годин і навіть мінут (при так званих виняткових станах) до декількох тижнів, місяців, іноді років. Так що основна ознака тимчасового психічного розладу не його тривалість, а принципова можливість повного видужання, що при хронічних психічних хворобах практично відсутній. До цієї групи, крім уже названих виняткових станів (короткочасних психічних розладів), ставляться також реактивні стани, більшість алкогольних психозів, симптоматичні психози й ряд інших.

Третя група захворювань - слабоумство - поєднує стійкі, необоротні розлади пізнавальної діяльності зі збіднінням психіки, поразкою інтелекту, пам'яті, критичних здатностей, порушеннями особистості. Розрізняють уроджене (олігофренія) і придбане (атеросклеротическое, стареча деменція та ін.) слабоумство.

До категорії іншого хворобливого стану психіки ставляться психічні розлади, що не потрапили в жодну із трьох перших груп, але здатні виключити осудність. Сюди входять психопатії (розладу особистості), інфантилізм і деякі інші види хворобливих станів.

Медичний критерій указує, що неосудність повинна бути обумовлена винятково психічним розладом. Дана обставина означає щонайменше наступне: а) психічний розлад викликається причинами, що не залежать від волі й бажання самого хворого. Саме це поряд з іншими характеристиками хвороби, відповідно до діючим у російському карному праві принципом суб'єктивного зобов'язання, не дозволяє поставити вчинене несамовитим йому в провину; б) нехворобливі порушення психіки, які можуть впливати на здатність до усвідомлення своїх дій і керівництву ними - афект, сп'яніння, сильне емоційна напруга й інших - не ставляться до обставин, що обумовлюють неосудність (хоча й можуть впливати на кримінально-правову кваліфікацію діяння або враховуватися при призначенні покарання); в) для встановлення неосудності необхідна судово-психіатрична експертиза, що знайшло відбиття в карно-процесуальному законі (вимагає проведення експертизи у всіх випадках виникнення сумнівів в осудності обвинувачуваного або підозрюваного).

Психічний розлад обумовлює неосудність лише тоді, коли воно досягає відомої глибини (ступеня, ваги), що визначена формулою юридичного критерію (принцип єдності медичного і юридичного критеріїв неосудності). Іншими словами, психічний розлад, що входить у перелік хвороб медичного критерію, несумісно з осудністю лише у випадку, якщо страждаючий їм суб'єкт не міг «усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними». При цьому під дією або бездіяльністю (поєднуваними в карному праві загальним поняттям «діяння») розуміються діяння несамовитого, які передбачені Особливою частиною КК.

Нездатність усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку діяння йменується інтелектуальною ознакою юридичного критерію; нездатність керувати своїми діями - його вольовою ознакою.

Інтелектуальна ознака виділяє ті сторони порушення психіки, що позбавляють особу можливості адекватного сприйняття дійсності, її осмислення (розуміння), прогнозування можливих наслідків своїх учинків і т.п. Інтелектуальна ознака свідчить про нездатність особи діяти «зі знанням справи» на підставі правильно сприйнятого й понятого. Словом, мова йде про порушення механізмів психічної діяльності, що роблять поводження «усвідомленим».

У вольовій ознаці акцент зроблений на нездатності особи «панувати над собою», тобто адекватно організовувати й регулювати своє поводження. Наприклад, вільно вибирати належний поведінковий акт і реалізовувати свій вибір шляхом здійснення конкретних учинків або шляхом контрольованої відмови від їхнього здійснення.

Нездатність усвідомлювати чинене завжди свідчить і про нездатність правильно керувати своїми діями. Разом з тим у формулі неосудності інтелектуальна й вольова ознаки розділені союзом «або». Це означає, що осудність може виключатися при деяких психічних розладах, які, залишаючи інтелект відносно сохранным, вражають переважно вольову сферу. Тут вольовий компонент як би превалює над інтелектуальним. І досить по суті однієї вольової ознаки, щоб визнати суб'єкта несамовитим. Як ілюстрація можна привести випадки нездатності втримуватися від здійснення протиправних учинків при зниженому, але в цілому не втраченому розумінні їхнього характеру й значення. Наприклад, «неодолимость потягів» при деяких видах сексуальних перекручень (перверсий).

У діючій нині законодавчій формулі неосудності виділено два самостійних елементи в структурі інтелектуальної ознаки. Перший з них охоплює випадки неможливості усвідомлювати «фактичний характер» дій (бездіяльності), тоді як другий говорить про неможливість усвідомлювати їх «суспільну небезпеку». З'єднує обидва елементи союз «і» (тобто несамовитий той, хто не в змозі усвідомлювати ні того, ні іншого).

Особливу небезпеку насильницька злочинність набуває у тому разі, коли суб'єктом є особа з психічними аномаліями. Оскільки такі злочинні дії відрізняються особливою жорстокістю виконання або способом, який є небезпечним для життя багатьох осіб, або поєднаний із зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом. Проблема визначення зв'язку психічних аномалій з насильницькою злочинністю давно привернула увагу вчених своєю складністю та багатоаспектністю, а деякі принципові її положення дотепер складають предмет гострої дискусії. Нажаль, сьогодні в Україні майже відсутні фундаментальні дослідження, які були б спеціально присвячені проблемі вказаної злочинності, суб'єктом якої виступають особи з психічними аномаліями, їх причинам та умовам, особливостям профілактики даної категорії злочинів. Необхідно підкреслити, що в сучасній українській правовій статис-тиці немає спеціального обліку таких осіб. У зв'язку з цим постає нагальна необхідність висвіт-лення у спеціальній літературі органічного зв'язку психічних аномалій з вчиненням насильницьких злочинів. Вплив психічних аномалій на зазначену злочинність можна простежити у чотирьох головних напрямах: 1) у формуванні особи злочинця, тобто у сприйнятті ним злочинної ситуації, мотивації злочинної поведінки; 2) в особливостях скоєння злочину, головним чином через прояв специфічних для цієї категорії осіб емоційно-вольових порушень, особливостей мислення, а також у засобах та способах реалізації злочинного наміру; 3) у поведінці злочинця після вчинення злочину; 4) у поведінці засуджених за вчинення вказаних злочинів, їх моральній та правовій свідомості під час відбування покарання. Виходячи з цього, відповідного корегування потребує організація тактики і методики розслідування даної категорії злочинів; діяльність із запобігання насильницьким злочинам, що вчи-няються особами з вадами психічного розвитку, а також роботи пенітенціарних установ, у яких останні тримаються. У юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття насильницької злочинності. Автор даної публікації підтримує найпоширенішу точку зору про те, що до такої злочинності проти особи належить сукупність злочинів проти життя і здоров'я громадян, які вчиняються проти волі потерпілого шляхом фізичного або психічного насильства, виникають на грунті особистої неповаги, помсти, ревнощів, задоволення статевої пристрасті або з хуліганських спонукань [9, 92]. Вивчення динаміки окремих видів найтяжчих насильницьких злочинів свідчить про несприятливі кількісні, а, особливо, їх якісні зміни. За останні 11 років кількість вбивств збільшилася в 3,2 рази, тяжкої шкоди здоров'ю (тяжкі тілесні ушкодження) - у 2, хуліганств - у 2 рази. Кількість вбивств у 1991 р. склала 1437, у 2001 р. вже 4572; тяжкої шкоди здоров'ю - відповідно 3239 та 6116. На фоні зменшення у минулому році на території України стану злочинності на 9% спостерігається зростання рівня насильницької злочинності в окремих регіонах країни. Так, найбільший приріст умисних вбивств у 2002 р. зареєстровано у Закарпатській (+45,2%), Харківській (+26,4%), Миколаївській (+11,0%) областях, а умисних тілесних ушкоджень в Чернівецькій (+35,4 %), Хме-льницькій (+15,1%), Тернопільській (+10,0%), Івано-Франківській (+8,3%) та Вінницькій (+2,7%) областях [8, 2-3]. В цілому в Україні названа злочинність займає у структурі усієї злочинності в середньому 5-6%. Особливо треба відмітити те, що переважна кількість статевих злочинів через певні причини суб'єктивного характеру залишаються латентними. Тому реально питома вага насильницької злочинності є більшою у декілька разів. Проведене нами дослідження свідчить про наявність у структурі насильницької злочиннос-ті тенденції зростання таких злочинів, як: умисних вбивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень, статевих злочинів, поєднаних з насильством хуліганств. Ще одна тенденція, яка спостерігається сьогодні,збільшення питомої ваги даних злочи-нів, що вчиняються жінками. Ця тенденція поширюється у всьому світі. Португальські вчені прийшли до висновку, що понад 28% жінок схильні до сексуальних зловживань через наявні у них порушення психіки. У той час як у чоловіків такі аномалії встановлюються лише у 2-9%. Виявлено також пряму залежність між сексуальним насиллям з боку жінки та зловживанням нею наркотич-ними речовинами або алкоголем. За минуле десятиліття в Україні кількість жінок, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, збільшилася у 3,2 рази. Вони беруть активну участь при вчиненні вбивств, зґвалтувань, розбещенні неповнолітніх, інколи, навіть, виступають як організатори або співвиконавці таких злочинів. Понад 98% цих жінок вживають алкоголь та психоактивні речовини (наркотики): кокаїн - 40,8% жінок, засуджених за насильницькі злочини; 19,4% з них зловживають амфітамінами і понад 13,3% мають діагноз «хронічний алкоголізм». Занепокоєння викликає рецидив, у тому числі багаторазовий, який не закінчується двома, трьома судимостями. Так, у порівнянні з 1991 р. у 2,3 рази зросла кількість осіб, які раніше вже вчиняли злочини (1991 р. -20932, 2001 р. - 47208 осіб). Серед осіб, які мають психічні аномалії та скоїли насильницькі злочини, понад 33,3% мають одну та дві судимості (загальний рецидив). Певне місце у структурі зазначеної злочинності завжди займає хуліганство. Адже понад 26% насильницьких злочинів вчиняються саме з хуліганських мотивів. Взагалі кількість фактів останніх, що реєструються, легко піддається довільній фіксації. Така практика існувала завжди. І з урахуванням цієї обставини необхідно оцінювати дані про хуліганство за тривалий період: з 1991 р. по нині його динаміка має хвилеподібний характер. У 1991 р. зареєстровано 9164 злочини даного виду, а у 2001 р. - вже 17718. За 11 років приріст склав 93%. За нашими даними, серед осіб, які мають аномалії психічного розвитку, 25% становлять ті, котрі вчиняють поєднане з насильством хуліганство. Особливу увагу в структурі насильницької злочинності проти особи слід приділити стате-вим злочинам. Динаміка зґвалтувань не вкладається в русло загальної тенденції злочинного наси-льства. Складається парадоксальна ситуація: на фоні збільшення кількості таких злочинів зменшується їх зареєстроване число. Утворюється штучна латентність даної категорії статевих злочинів, що найбільшою мірою пояснюється специфічною природою та механізмами скоєння сексуальних злочинів, а також їх більшою, у порівнянні з іншими насильницькими посяганнями, автономністю від зовнішніх соціальних умов. Так, у 2001 р. кількість зґвалтувань у порівнянні з 1999 р. через зростання латентності даного виду злочинів зменшилася на 23% (у 1999 р. - 1288, у 2001 р. - 1051). Особливою ознакою сучасної насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями є її переважно побутовий, ситуативний характер. Проведене нами дослідження показало, що понад 58,3% вказаних злочинів вчиняються на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли на підставі психічних аномалій. Ці злочини відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов'язані з тяжкими наслідками для потерпілих, особливо, коли вчиняються особами з різними аномаліями психічного розвитку. За останнє десятиліття майже у 2 рази збільшилося число тяжких злочинів, вчинених у стані алкогольного або наркотичного сп'янінь (з 26015 у 1991 р. до 43581 у 2001 p.). Внутрішньою стороною проблеми зв'язку насильницької злочинності з психічними аномаліями є динаміка захворюваності населення України на психічні розлади (у межах осудності), яка за останнє десятиліття викликає стурбованість не лише у вчених-кримінологів, а й у психіатрів. Серед населення України за період з 1990 р. по 1999 р. захворюваність психічними і поведінкови-ми розладами (за винятком наркологічних захворювань) зросла на 2,8% і склала у 1999 р. 265,8 на 100 тис. населення (у 1990 р. - 248 на 100 тис.). У структурі захворюваності психічними і поведін-ковими розладами у 1999 р. 71,1% склала група розладів непсихотичного характеру, тобто психічні аномалії. За десятиліття число усіх форм розумової відсталості зросло на 21%. У період з 1990 р. по 1999 р. в Україні у 3,2 рази збільшились психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання наркотичних речовин (наркоманії), у 1,6 рази зросла кількість токсикоманій. Число злочинів, вчинених особами, що мають діагноз «наркоманія», з 1990 р. по 2001 р. збі-льшилося у 13,2 рази. Кожного року понад 15% осіб скоюють злочини, перебуваючи у стані алко-гольного сп'яніння. На їх рахунок припадає 63% вчинених вбивств і 65% умисних тяжких тілесних ушкоджень. Психічні розлади сприяють виникненню та розвитку таких рис характеру, як: подразливість, агресивність, жорстокість. У той же час знижується воля, підвищується навіювання, послаб-люються гальмівні механізми, що стримують контроль. Вони заважають нормальній соціалізації особистості, не дозволяють їй займатися певними видами позитивної діяльності або взагалі брати участь у суспільне корисній праці. У зв'язку з чим підвищується ймовірність вчинення протиправ-них дій, ведення антисуспільного способу життя. У 1987 р. Ю. Антонян вказував, що особи з психічними вадами переважають серед тих, хто вчинив вбивства та спричинення тяжких тілесних ушкоджень; менше серед винних у зґвалтуван-нях, хуліганстві. Судова практика показує, що в Україні існує наступна тенденція. Особами з психічними аномаліями скоюється понад 33% насильницьких злочинів, серед яких доміну-ють умисні тяжкі тілесні ушкодження - 37%, умисні вбивства - 35,7%, поєднане з насильством ху-ліганство - 25% та 19% статевих злочинів. Стосовно останніх треба наголосити на тому, що при складанні статистичних даних за зґвалтуваннями не враховується велика кількість матеріалів, суб'єкти вчинення яких мають певні психічні розлади. Згідно з чинним законодавством проведення судово-психіатричної експертизи можливе лише після порушення кримінальної справи. Атому закономірним є той факт, що поза увагою кримінологів та психіатрів залишається багато ґвалтівників-насильників з розладами психічної діяльності. Наприкінці XX ст. кримінологічними дослідженнями визначено, так званий, «психопатоло-гічний індекс», тобто середню частоту психічних відхилень у засуджених, рівною 68%. Розумова відсталість (олігофренія) виявилася у 37% піддослідних, психопатії - у 31%. Серед засу-джених за вбивство 72% мали різні аномалії психіки, тих, хто спричинив тяжкі тілесні ушкоджен-ня, - 64,8 %. Взагалі кількість осіб, засуджених за вчинення умисних вбивств за останні 11 років, збільшилася у 2,3 рази. Проведене нами дослідження показало, що найпоширенішою з психічних аномалій сьогодні є алкоголізм. Особи з таким діагнозом вчиняють 53,3% вбивств, 30% заподіяння тяжких тілес-них ушкоджень та 38% хуліганств. Інші психічні аномалії розподіляються таким чином залежно від ступеня поширеності: органічне ураження головного мозку - 13%, психопатія - 10,7%, нарко-манія - 9,5, олігофренія у стадії легкої дебільності - 8,3%, статеві збочення (розлади особистості) - 3,6%, епілепсія -2,4%, органічні захворювання центральної нервової системи - 1,2%. Особи з діагнозом психопатія та особи з органічними ураженнями головного мозку пере-важно скоюють статеві злочини, а саме зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприро-дним способом - 25% та 11% відповідно. Психічні розлади заважають встановленню нормальних соціальних відносин з представни-ками протилежної статі. Особливо негативну роль в даному разі відіграє олігофренія у стадії дебільності. Для злочинців з таким діагнозом притаманно вчинення статевих злочинів: зґвалтувань - 22,2% та розбещення неповнолітніх - 33,3%. Багато олігофренів і серед хуліганів (9,5%). Це пояс-нюється, насамперед, тим, що через розумову відсталість вони легко втягуються у кримінальне середовище шляхом нескладних, з точки зору інтелекту, дій. Але треба пам'ятати, що самі по собі психічні аномалії не є безпосередніми причинами злочину. Як психічне здоров'я (і нездоров'я) населення є соціальним фактором, так і психічні аномалії належать до детермінант злочинності, хоча для них характерна другорядна роль. Психічні аномалії будь-якого генезису не жорстко й однозначно визначають злочинну поведінку. Остання є резуль-татом взаємодії соціальне набутих особистісних якостей та біологічних особливостей. За наявності у особи розладів психіки в межах осудності головними чинниками злочинної поведінки все ж таки будуть її моральні особливості, погляди, переконання та ціннісні орієнтації. Інакше особа не може бути визнана винною, а її вчинки злочинними. Розлади психіки можуть сприяти формуванню особи злочинця лише за наявності певних несприятливих соціальних умов. Моральне виховання, створення сприятливих життєвих умов, позитивний вплив, що поєднується у потрібних випадках з медичною допомогою, здатні нейтралізувати криміногенність психічних аномалій, які в інших умовах могли би мати суспільне небезпечний характер. З іншого боку, несприятливе середовище, відсутність суспільне корисних контактів, антисуспільний спосіб життя і негативні особистісні якості можуть призводити до виникнення кримінологічне значимих психічних аномалій. Можливості використання психіатричних факторів для пояснення злочинної поведінки обмежені. Зрозуміло, що, досліджуючи біологічні фактори, кримінологія неминуче має вийти за ме-жі психічних аномалій. Причини багатьох психічних відхилень мають біологічний характер. Так, понад 12% насильницьких злочинів вчиняються особами, котрі мають діагноз «шизофренія» і які за результатами судово-психіатричної експертизи визнані неосудними. Головною причиною вини-кнення даної хвороби, безсумнівно, є спадковість. А сама шизофренія, у свою чергу, стає безпосе-редньою причиною скоєння цими особами вказаних злочинів. І все ж таки, навіть при успадкуванні психічних аномалій, у тому числі хвороб, ступінь їх враженості значно залежить від соціальних умов. Тому психіатричні фактори біологічного генезису лише частина проблеми біологічного у злочинці, що не містить такі кримінологічно важ-ливі явища як стать, вік, особливості фізичної конституції, стан здоров'я тощо. Наявність психічних аномалій допомагає пояснити вчинення лише деяких видів злочинів, у першу чергу, насильницьких. Дослідження вчених з Каліфорнійського університету показали, що існує лінійна залежність між палінням під час вагітності та ймовірністю вчинення дитиною в май-бутньому саме такого злочину. В дослідженні брали участь 4169 вагітних жінок у віці понад 22 років, які виношували хлопчиків. Під час вагітності вони палили. Аналізу також піддавалися відо-мості про соціально-економічне становище жінок, їх освіту, наявність у родинах жінок психічних захворювань та випадки вчинення злочинів. Результати були вражаючими. Виявилося, що між кі-лькістю спалених вагітною жінкою за день цигарок та вчинюваними її сином, народженим від та-кої вагітності, насильницьких злочинів, існує лінійна залежність. З іншого боку, окремі злочини можуть скоюватися особами, які мають відхилення у психіці. Однак останні не будуть мати жодного відношення до злочину (наприклад, вчинення розкра-дання психопатом), оскільки простежити співвідношення між таким злочином та наявними аномаліями психічного розвитку майже неможливо через відсутність у слідчо-судовій практиці випадків проведення судово-психіатричних експертиз за корисливими злочинами. Вроджені аномалії, як і соціальне набуті, можуть бути криміногенними. Однак вирішальна роль належить не їм, а знов таки антисуспільним особистісним якостям, що, як відомо, не передаються генетичним шляхом. Успадковуються не властивості, а схильність до них. Суспільство та виховання або гуманізують задатки людини, або повідомляють їм антигуманний характер. Вони можуть або применшувати, або облагороджувати природні потреби, але можуть також породжува-ти такі, котрі не мають прецедентів у світі людей.

Зазначене вище свідчить, що злочинність осіб, які мають психічні аномалії, - велика теоретична та організаційно-практична проблема, яка включає усі напрями боротьби зі злочинністю: запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування, настання кримінальної відповідальності, виправлення і перевиховання засуджених. Сьогодні є певна можливість вдосконалення практики та законодавчих заходів боротьби зі злочинністю осіб з психічними аномаліями. Реалізація їх могла б принести позитивні результати.

Використана література

1.Кримінальний Кодекс України вiд 20.08.2010

2.Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 80.

3. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. проф. І.М. Даньшина. - X.: Право, 2003. - С. 73.

4. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 58-56.

5. Криминология. Учебник для юридических вузов /Под ред. проф. В.Н. Бурлакова, проф., академика В.П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 138.

6.Антонян Ю.М. Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом. - М., 2001. - 104 с.

7. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Изучение правонарушителей с психическими аномалиями // Соц. законность. - 1985. - № 2. - С. 50-52.

8. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. - М., 1987. - 207 с.

9. Антонян Ю.М., Голумб Ц.А. Предупреждение преступного поведения лиц с психиче-скими аномалиями: Учеб. пособ. - М., 1984. - 80 с.

10. Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3. - С. 43.

11. Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. - К., 1999

12. Огляд стану по боротьбі зі злочинністю на території України за 2005 рік.

13. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, прогноз. 2001 / Головний штаб МВС України. - К., 2002. - 38 с.

14. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. - Особлива чистина / Ю.В. Александров, А.П. Гаврилишин, О.М. Джужа та ін. - К., 2000. - 201 с.

15. Курс кримінології: Особлива частина: Підруч.: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М. Мельник та ін.; За заг. ред О.М. Джужи. - К., 2001. - 480 с.

Размещено на Allbest