Зв'язок злочинності з майновою диференціацією населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота

з дисципліни Кримінологія

Зв'язок злочинності з майновою диференціацією населення

м. Київ-2010

1. Проблеми великої майнової диференціації населення і її зв'язок зі злочинністю

злочинність майнова диференціація хабарництво

Проблеми визначення причин і умов злочинності в цілому та окремих видів злочинів частково, відносяться до числа найбільш важливих, центральних, методологічних проблем кримінологічної науки. Світова кримінологічна думка створила чимало теорій, пояснюючих існування і розвиток злочинності. Безумовно, дослідження причин та умов злочинності розкриває природу цього явища, пояснює його походження, показує особливості, що сприяють його збереженню, а іноді і оживленню в суспільстві. Та останнім часом в сучасній кримінологічній науці намітився відхід від традиційних подавань про причинність. Основний упор в критиці попередніх робіт поділяється на дві обставини: чи можливе виділення причин і умов саме злочинності, наскільки вони специфічні стосовно причин та умов інших соціальних відхилень? по-друге, чи можливо в принципі причинно-слідче пояснення соціальних відхилень.

Визначаючись з цими фундаментальними питаннями, ми приєднуємося до концепції пропозицій Я.І. Гилинського, відповідно до якої, виділення, обумовлення злочинності на ряді соціальних відхилень на підставі будь-яких

інших, крім суспільної небезпеки та протиправності ознак, і тим більше на підставі специфічних детермінант уявляється неможливим. В силу цього ми повністю солідарні з думкою Я.І. Гилинського про те, що причини злочинності та інших соціальних відхилень єдині та заключаються в суперечках суспільного розвитку: «Суперечки суспільного розвитку, які становлять комплекс причин злочинності та інших форм соціальної патології, не піддаються, як правило, безпосередньому спостереженню, емпіричному вивченню. Та вони проявляються в системі соціальних факторів, які можуть служити емпіричними референтами причинної обумовленості різноманітних антисуспільних явищ». [1? с.38].

Що ж стосується самої ідеї причинного пояснення злочинності, то Я.І. Гилинський вказує, що останнім часом вчені різних спеціальностей все частіше відмовляються від самого терміну «причина» та причинного пояснення свого об'єкту, переважно виявляти фактори, які впливають на об'єкт дослідження та встановлювати кореляційні залежності між ними.[2? с.58]. Дійсно, що практично неможливо виділити причинно-наслідковий зв'язок з усієї сукупності взаємодій особливо в соціальних системах, коли такий об'єкт як «девіантність» не має природних меж в реальності, а по суті являється соціальним конструктом. В силу цього уявляється доцільним оперувати такими поняттями, як «фактори», «детермінанти» хабарництва, причому, важливо розглядати ці фактори як здатні породжувати не тільки виключно хабарництво, але й інші види соціальних відхилень та злочинності корупцію, посадові зловживання, адміністративні проступки по службі, організовану злочинність і т.д. Система факторів, які породжують хабарництво, складна та багатогранна. Більш того, як справедливо зазначила І.Н. Клюковська застосувально до корупції (що справедливо і для хабарництва), «зв'язок між корупцією та породжуючими її проблемами двосторонній. З однієї сторони, ці проблеми усугубляють корупцію, а їх вирішення може сприяти зменшенню корумпованості. З іншої сторони, масштабна корупція консервує та загостряє проблеми перехідного періоду, заважає їх вирішенню. Звідси слідує, що, по-перше, зменшити та обмежити корупцію можливо, тільки одночасно вирішуючи проблеми, її породжуючи, і, по-друге, вирішенню цих проблем буде сприяти протидія корупції з усією рішучістю та на всіх напрямках».[3?с.73].

Дослідження детермінант хабарництва, як і злочинності в цілому, базується на основі науково обґрунтованої їх класифікації, відповідно до якої, в залежності від сфер виявлення криміногенних факторів, останні поділяються на соціально-економічні, політичні, організаційно-правові та ідеологічні.

Так, вітчизняна кримінологія в детермінації злочинності традиційно на перше місце ставить фактори економічного порядку. В умовах теперішньої України можна стверджувати, що активізація злочинної діяльності, корупції та хабарництва пов'язана з будуванням в країні ринкових відносин. В зв'язку з чим висловлювалась точка зору, що ринкові відносини в пострадянських державах «початкове вагітні злочинністю», причому в країнах вільного ринку злочинність не тільки велика, але й небезпечна своєю організованістю. [4? с. 152]. Сказане ні в якій мірі не означає негативної відмітки ринку та відмови від його побудови в країні. В.Н. Кудрявцев справедливо зазначає, що в «використанні інструментів ринкового владування немає нічого злочинного, більш того, економічно вони неминучі та необхідні. Але справа в тому, що в наших умовах ці корінні зміни не були значним способом підготовлені та супроводжувалися рядом обставин, які сприяють ожвавленню та розвитку організованої злочинності». [5? с.198]. Значні прорахунки, допущені на початковому етапі проведення реформ, перед усім в економічній сфері, а також у військовій, правоохоронній та інших галузях державної діяльності, пов'язане з цим послаблення системи державного регулювання та контролю, недосконалість правової бази та відсутність сильної державної політики в соціальній сфері можуть бути визнані основними факторами, які сприяють росту злочинності, особливо її організованих форм, а також корупції, на самому високому рівні. Оцінюючи економічні фактори, які сприяють хабарництву, необхідно вказати, що більшість з них сформувалася в перехідний період: загальна бідність та ріст майнової диференціації? економічна криза, нестійка економічна ситуація? дозволяючий принцип який охоплює практично всі сфери економічної активності? неплатежі (бюджетні, податкові, по заробітній платні і т.д.).

Як відомо, хабарництво існує постільки, оскільки держава втручається в приватне, суспільне, економічне життя. Специфіка України є в тому, що в її економічному житті продовжує панувати не повідомний, а дозволяючий принцип, коли від управлінського робітника відповідної державної структури залежить дуже багато. Звичайно, держава не може спокійно відноситись до того, що відбувається в сфері підприємницької чи іншої економічної діяльності, проте межі її втручання в економіку та контроль над нею, підстави, способи та форми контролю повинні бути максимально чітко регламентовані. За відсутності подібної регламентації створюються сприятливі умови для чиновницького свавілля і хабарництва. [6? с. 374].

Друга група факторів, які детермінують хабарництво, відноситься до розряду політичних. Як цілком справедливо зазначає А.Я. Гуськов, ретроспективний аналіз причин розквіту корупції та злочинності дозволяє зробити висновок, що основна його причина в тому, що держава не забезпечила в свій час потрібного управління реформуванням суспільства. [7? с.297]. Держава на початку 90х років фактично добровільно відмовилася від контрольних функцій, створивши тим самим управлінський вакуум. Причому, що важливе, на цьому фоні залишались достатньо сильними традиції минулої радянської номенклатури та бюрократизму. Стрімкі і кардинальні перетворення в країні відбувалися та відбуваються при збереженні істотної частини корпусу державних службовців.

Збільшення корупції та хабарництва можна вважати одним з продуктів розпаду радянської системи. Розпад старої системи та неготовність нової еліти до управління країною, необхідність нових економічних структур у встановленні зв'язків зі старою елітою, яка залишалася при владі, потреба облічити стару систему взаємовідносин та вписатися в неї призводили до абсорбції старої еліти в структури нового бізнесу.

Вважаємо, що до політичних причин існування та розповсюдження хабарництва, які сприяють, крім того, проникненню хабарництва в сферу політики, слід віднести: відсутність політичної культури? нерозвиток партійної системи? відчуження суспільства від влади? несформованість інститутів громадського суспільства? незакоренілість демократичних політичних традицій? бюрократизація управлінського апарату? слабкість судової системи? відсутність політичної волі боротьби з хабарництвом.

Політичні детермінанти хабарництва безпосередньо пов'язані і з групою факторів, що його породжують - правових. Розпад старої радянської системи породив величезний правовий вакуум та, на більш пізній стадії безлад. Основні проблеми правового характеру можуть бути зведені до: 1) проблеми якості правового регулювання державної служби? 2) проблеми якості правового регулювання різних видів діяльності, які є об'єктом управління з боку держави? 3) проблеми наявності нормативних актів, що безпосередньо регламентують процес протидії корупції. Невдосконалення в правовій базі регулювання суспільних відносин породжує і масу негативних явищ організаційного порядку. До числа організаційних факторів які сприяють хабарництву, слідує вказати на: порушення в підборі і розстановці кадрів, коли виконання посадових обов'язків доручається особам, які скомпрометували себе, та не заслуговують на довіру, або особам, які за своєю підготовкою та іншим ознакам не компетентні, не взмозі виконувати покладені на них задачі: порушення в організації та низька якість контрольно-ревізійної діяльності? відсутність вимогливості з боку вищих посадових осіб стосовно дотримання підлеглими правових норм службової діяльності, а іноді і пряме потурання порушенням чи навіть дозвіл вчиняти незаконні дії, «дурний приклад» вищих начальників? неналежні умови для виконання службових обов'язків на окремих ділянках, які ускладнюють точне дотримання приписів правових норм за цими обов'язками.

Особливістю причинного комплексу хабарництва є домінуюча роль факторів ідеологічного порядку. При цьому слідує враховувати, що вони поділяються: 1) в моральному розкладенні чиновницького апарату? 2) в зростаючій толерантності населення до хабарництва та корупції.

Значним чином змінилася система та ієрархія цінностей державного службовця, в межах якої сформувалося переконання в можливості та готовності принести в жертву матеріальної користі закон, норми моралі і професіональну честь.

Вказане явище стало результатом дій декількох тенденцій:

1) різкою зміною морально-політичного клімату в державі та моральних орієнтирів населення?

2) збереженням в значній мірі традицій підкорення чиновникам не закону, а інструкції та начальству, традиціям хабарництва та лихварства?

3) відсутністю нового механізму морального регулювання, що адекватно змінився в зв'язку з реформуванням суспільства системі моральних цінностей та пріоритетів свого роду моральним вакуумом?

4) заповненням цього вакууму сумнівними чи попросту аморальними цінностями.

Таким чином, проведений нами аналіз детермінант хабарництва показав, що вони містяться як в наявній історичній спадщині, так і в особливостях теперішнього періоду. За розповсюдженням хабарництва стоять великі прорахунки в управлінні справами держави та суспільства, слаба економічна та організаційна основи функціонування державної та іншої служби, розповсюдження психології вседозволеності та допустимості використовування будьяких засобів забезпечення особистого благополуччя, правовий нігілізм і правовий цинізм.

2.Сучасний стан злочинності в Україні

Ефективна боротьба із злочинністю можлива тільки з урахуванням її кримінологічної характеристики. Як і кожна соціальна система, як кожне масове явище, злочинність має досить сталі параметри, які умовно можна поділити на кількісні та якісні показники.

Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності, або, як прийнято у кримінології, - рівень злочинності, якісні - її склад або структуру, а також розміщення у просторі (географію злочинності). Крім того, існує поняття динаміки злочинності, тобто зміни її параметрів протягом певного часу.

Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ (МВС)України.

Кількісним показником прийнято вважати рівень злочинності. Він відображає міру криміналізації суспільства і визначається кількістю злочинів, які стали відомими правоохоронним органам і потрапили в офіційні статистичні звіти, а також кількістю виявлених осіб, що їх вчинили. Їх ще не можна назвати злочинцями, бо ніхто не може бути визнаний винним у злочині, поки його вина не буде визнана судовим вироком, що набрав чинності. Однак статистично підозрювані та обвинувачені можуть умовно вважатись такими, що вчинили злочини. Йдеться про кримінологічний аналіз злочинності, а вона складається з двох компонентів - злочинів та людей, що їх вчинили.

Розслідування кримінальних справ та судовий процес тривають іноді роками. Багато з тих, хто винен, не потрапляють до суду з різних причин. Тому кількість засуджених протягом року не повністю викриває людську сторону злочинності саме цього року. А тому статистичні звіти повідомляють про “виявлених осіб”, не називаючи їх ні засудженими, ні злочинцями. У 2001 р. в Україні зареєстровано 589 208 злочинів і виявлено 337 908 підозрюваних, а засуджено до різних покарань - 234613 осіб.

Однак одна лише абсолютна кількість злочинів та виявлених осіб не завжди відтворює рівень криміналізації суспільства, оскільки вона не враховує демографічну ситуацію. Тому більш адекватними показниками рівня злочинності вважаються не абсолютні показники, а її коефіцієнти (або індекси), тобто кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. /10 тис./ населення відповідного регіону, а також кількість виявлених осіб, що вчинили злочини на 100 /10/ тис. тієї частини населення, яка досягла віку кримінальної відповідальності за більшість злочинів. Відповідно до закону таким віком є 16 років.

У загальну ціну злочинності треба зараховувати також і втрати від тієї частини тіньової економіки, яка безпосередньо не пов'язана з розкраданням, але, відволікаючи значні кошти, підриває економіку країни, суттєво зменшує надходження до державного бюджету. У позабанковому обігу в Україні у 1999 р. перебувало приблизно 40% всієї грошової маси держави. За оцінками експертів - близько 20 млрд. дол. США протягом 1992 -1993 років нелегально вивезено за кордон і зосереджено у зарубіжних банках. Для порівняння: сумарний бюджет МВС, Служби безпеки України (СБУ) та Прокуратури України на 1999 р. складав 79,7 трл. грн. або близько 400 млн. дол. Тільки з порушених кримінальних справ збитки від розкрадань державного і колективного майна в 1997 р. становили 145060445 грн. З причин високої латентності цього виду злочинів за розкритими і зареєстрованими кримінальними справами неможливо зробити висновки щодо справжніх збитків від масових розкрадань у всіх галузях народного господарства.

Соціальний стан засуджених й інших осіб, які вчинили злочини, мало відрізняється від середньостатистичних даних щодо всього населення: робітники складають 21,6%; селяни - 6,6%; службовці - 7,3%; учні - 4,6%; інші - пенсіонери, інваліди, домогосподарки та інші - 10,8%; працездатні особи (старше 16 років) та ті, що не працюють і не вчаться - 41,9% у 2006 р. і 57,1% у 2007 р. Цей показник свідчить про глибоку економічну кризу, яка призводить до скорочення промислового виробництва і масових звільнень робітників. Звертає на себе увагу велика кількість правопорушників, які визнані такими, що не працюють. Серед них немало безробітних, а також тих, хто займається індивідуальною трудовою діяльністю /торгівлею, різного роду послугами/ без належного реєстрування та ліцензування. До цієї групи віднесені й маргінальні елементи суспільства, в тому числі проститутки, сутенери, професійні злочинці. Важливо відзначити зменшення, майже на 20 %, частки робітників серед злочинців протягом 2005 - 2009 років.

Керуючись кримінологічними ознаками - мотивами і засобами вчинення, всю зареєстровану злочинність можна поділити на чотири блоки:

1) загально кримінальна корислива злочинність (крадіжки, шахрайства, грабежі, розбої, вимагання тощо);

2) агресивна некорислива злочинність (умисні вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганство тощо);

3) економічна злочинність (розкрадання, хабарництво та інші прояви корупції, фальшивомонетництво, торгівля наркотиками та інші);

4) неагресивна і некорислива злочинність, яка відображає правовий нігілізм, свавілля та необачність правопорушників (необережна злочинність, дезертирство тощо). Структура злочинності останніх років розглядається у цій праці з урахуванням названої системи чотирьох блоків.

В умовах глибокої економічної кризи особливу увагу привертають так звані економічні злочини. Вони складають третю кримінальну групу.

Економічна злочинність - це сукупність умисних корисливих злочинів, які вчиняються посадовими особами, іншими працівниками підприємств та установ незалежно від форм власності шляхом використання посадового становища і місця роботи, а також так званих “злочинних промислів”, виконання яких не пов'язане з використанням посадового становища.

Серед особливо небезпечних злочинних проявів наркобізнес займає особливе місце, оскільки він не лише є традиційним джерелом надприбутків тіньової економіки, але й тісно пов'язаний з загальнокримінальною злочинністю та значно шкодить здоров'ю населення, особливо - молоді.

Така у загальних рисах структура злочинності України, якщо зважати на мотиви правопорушень та засоби їх вчинення. Але ми зовсім не знаємо загальної шкоди, яку заподіює корислива, економічна і насильницька злочинність. Ми не знаємо і того - скільки коштує один злочин, яка його ціна для суспільства, для держави ? Таке знання потрібне для того, щоб посилити протидію злочинності, щоб у повному обсязі і за рахунок злочинців відшкодовувати заподіяну шкоду, щоб зробити злочинну діяльність невигідною.

Географія злочинності - розповсюдження злочинів по регіонах України. Треба відзначити, що кількісні та якісні показники злочинності у різних регіонах України між собою помітно відрізняються.

Кримінальна статистика лише приблизно відображає стан злочинності, оскільки значна частина її не реєструється. Це так звана латентна, тобто прихована злочинність /від лат. lateens (latentis) - прихований/. Часто злочинність порівнюють з айсбергом, 9/10 якого ховається під поверхнею води. Порівняння яскраве, але не досить точне: загальні розміри латентної злочинності набагато більші, ніж 90 % від усіх фактично скоєних злочинів. Кримінолог Ю.Д. Блувштейн та філософ А.В. Добринін вбачають суперечність у самому понятті латентності: факт злочину повинен знайти підтвердження обвинувальним вироком суду, а для цього він повинен бути відомим. Що невідоме, те і не злочин.

Список використаних джерел та література

1. Гилинский Я.И. Социологическое исследование преступности и иных антиобщественных проявлений (вопросы теории и методики). Автореферат дис.... дра юрид наук. М., 1985.

2. Гилинский Я.И. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийства и других «отклонений». СПб., 2004.

3. Клюковская И.Н. Современное состояние коррупции в России и проблемы предупреждения. Ставрополь, 2001.

4. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. М., 1992.

5. Кудрявцев В.Н. Преступность и нравы переходного общества. М., 2002.

6. Криминология -- XX век / Под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. СПб., 2000.

7. Гуськов А.Я. Национальная безопасность и коррупция. -- В сб.: Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон. М., 2001.

8. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину.Автореф. дис.доктора юр. наук.-К.,1999.

9. Голіна В.В. Попередження злочинності. Лекція.-Харків,1994.

10. Криминология. Учебник для ВУЗов. - Под ред. А.И. Долговой. - М.,1997.

Закони

1.Конституція України від 28.06.96 р.// Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.-ст.141.

2.Закон України "Про Державну прикордонну службу України"

3.Закон України "Про міліцію"

4.Закон України "Про прокуратуру"

5.Закон України "Про службу безпеки України"

Размещено на Allbest