Сутність та порядок усиновлення (удочеріння) в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

на тему: Сутність та порядок усиновлення (удочеріння) в Україні

Зміст

усиновлення дитина суд рішення

Вступ

Розділ 1. Усиновлення: поняття, суб'єкти, умови та порядок його здійснення

Розділ 2. Зміст рішення суду у справах про усиновлення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Усиновлення (удочеріння) - найбільш переважна форма пристрою дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. Усиновлення - це перехід прав й обов'язків від біологічних батьків (батька) дитини до усиновителів (усиновителеві), при якому дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до біологічних дітей усиновителя. При цьому, природно, втрачаються усі права й обов'язки рідних (біологічних) батьків дитини.

Право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст.52 Конституції України. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття.

Під усиновленням розуміються й суспільні відносини, суть якого зводиться до того, що в родину приймається стороння дитина з метою змісту й виховання його як свого рідного сина або дочки.

Відповідно до діючого законодавства, усиновлення можливо відносно неповнолітніх дітей і тільки в їхніх інтересах - це центральний принцип інституту всиновлення.

Декларацією про соціальні й правові принципи, що стосується всиновлення дітей на міжнародному рівні, затвердженою резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 3 грудня 1986р. і ст.21 Конвенції про права дитини, прийнятої в Нью-Йорку 20 листопада 1989р., зізнається, що всиновлення в іншій країні може розглядатися лише як альтернативний спосіб догляду за дитиною при наявності двох умов: якщо він не може бути переданий на виховання або поміщений у родину в країні походження і якщо забезпечення якого-небудь підходящого відходу в країні походження дитини є неможливим.

Розділ 1. Усиновлення: поняття, суб'єкти, умови та порядок його здійснення

Розгляд судами справ про усиновлення дітей визначений статтею 265 ЦПК. Справи про усиновлення, удочеріння (далі -- усиновлення) дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами підсудні районним (міським) судам за місцем проживання усиновлюваної дитини або заявника (заявників). Для порушення справи подається письмова заява, в котрій зазначаються: назва суду, до якого подається заява, прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання заявника (заявників), а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини та запис заявника (заявників) батьками останньої, вказівка про обізнаність заявника (заявників) про стан здоров'я дитини. До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення останньої одним з подружжя -- також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземні громадяни додають до заяви також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України.

Після прийняття заяви суддя провадить підготовку справи до розгляду, в процесі якої вирішує питання про участь в ній органів державного управління -- органів опіки і піклування, а у справах, порушених за заявами іноземних громадян, -- Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України. Відповідним органом опіки і піклування або Центром по усиновленню при Міністерстві освіти і науки України до суду подаються документи, що підтверджують доцільність усиновлення, зокрема висновок відповідного компетентного органу за місцем проживання заявника (заявників) про можливість бути усиновителем, медичні довідки про стан здоров'я заявника (заявників) та усиновлюваної дитини, довідка про заробіток та інші доходи заявника (заявників), копія свідоцтва про шлюб (для одружених), копія паспорта заявника (заявників), відомості про його житлово-побутові умови.

У справах, порушених іноземними громадянами, крім того, повинен бути дозвіл компетентного органу країни проживання заявника (заявників) на в'їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини, нотаріально засвідчене зобов'язання заявника (заявників) надавати представникам дипломатичної установи України за кордоном інформацію про усиновлену дитину та можливість спілкування з нею. Документи оформляються відповідно до вимог законодавства України.

У розгляді справи про усиновлення беруть обов'язкову участь заявник (заявники), а також заінтересовані та інші особи, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення справа розглядається в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо вона необхідна, і за наслідками розгляду справи постановляє рішення. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини заявником (заявниками). На клопотання заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати та місця народження дитини, а також про запис усиновителів батьками дитини. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). З набранням рішенням законної сили виникає усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається органу реєстрації актів громадянського стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами -- також Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України.

Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновляють. Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.

Прийняття усиновлювачем дитини в сім'ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога закону поширюється на відносини:

а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;

б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України;

в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст.282 СК України).

Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання. Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його проведення: критерії віку між усиновителями і усиновленими; недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав та ін.

Усиновленою може бути дитина. Це положення закріплено у ст. 208 СК України. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Такими можуть бути малолітні та неповнолітні особи. За змістом ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільш повно відповідає сутності відносин інституту усиновлення, інтересам дитини.

Чинне законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена (ст. 209 СК України). Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. Дитина, яку було покинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її залишення чи знайдення. Разом з тим у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, закон гарантує можливість усиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досягли повноліття.

У державі ведеться облік дітей, які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені.

Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.

На вимогу ст. 210 СК України рідні брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, суд зі згоди органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

Особливість відносин усиновлення полягає в тому, що особа, яка усиновлюється (усиновлений), в більшості випадків є активним їх учасником. Відповідно до ст.218 СК України дитина має бути поінформована про правові наслідки усиновлення, а також має дати свою згоду на усиновлення. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає віку усиновлюваного.

Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає у сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.

Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною (ст.217 СК України). Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.

Мати чи батько в силу ст.220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя (ст.120 СК України).

На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.

Відповідно до ст.222 СК України в разі усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або у навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Без згоди закладу охорони здоров'я, навчального закладу усиновлення може бути проведене, якщо суд встановить, що воно відповідає інтересам дитини.

Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників) (ст.265-1 ЦПК України). Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Форма такої заяви - письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ст.265-2 ЦПК України. Подання заяви через представника не допускається.

До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення одним з подружжя також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

Усиновлювачами може бути подружжя. Одну і ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі.

Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. У випадку, коли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо ж такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Якщо дитина має лише батька або матір, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

В окремих випадках усиновлення дітей - громадян України в нашій державі можуть здійснювати іноземці. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах (ст.283 СК України).

Переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають іноземці, які є:

1) родичами дитини;

2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років. Вона має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Відповідно до ст.212 СК України не можуть бути усиновлювачами особи, які:

1) обмежені у дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не можуть бути поновлені;

4) були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини;

5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

8) страждають на хворобу, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України.

Окрім зазначених, не можуть бути усиновлювачами інші особи, якщо буде встановлено, що їх інтереси суперечать інтересам дитини, яку вони усиновляють.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення. Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

а) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

б) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

г) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;

д) особу дитини та стан її здоров'я;

е) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених СК України (бажання усиновлювача).

Постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ст.224 СК України).

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.

Розділ 2. Зміст рішення суду у справах про усиновлення

За результатами розгляду справи про усиновлення суд постановляє судове рішення, яке повинно насамперед відповідати вимогам ЦПК. Рішення викладається у письмовому вигляді. Воно має бути конкретним, грамотним, не містити підчисток, закреслених, виправлених слів і речень. Викладається рішення суддею (при одноособовому розгляді справи) або головуючим чи одним із суддів (при колегіальному розгляді справи).

Судове рішення - це найважливіший документ суду, оскільки воно є владним актом. Документ, що постановляється як рішення від імені держави, являє собою наказ, веління, імператив, що адресується як учасникам процесу, так і відповідним органам держави (наприклад, органам державної реєстрації актів цивільного стану, житлово-комунальним органам). Веління, наказ суду ґрунтується на встановлених фактах, на підтвердження існування або відсутності між сторонами спірного право відношення. Однак, судове рішення - це не тільки акт правосуддя, а й процесуальний документ, оскільки він містить не тільки наказ суду, а й низку даних інформаційного характеру, наприклад відомості про склад суду, секретаря судового засідання, час і місце розгляду справи тощо. Таким чином, поняття «судове рішення як процесуальний документ» є більш широким, таким, що охоплює наказ суду.

Головними вимогами, яким повинно задовольняти судове рішення, є його законність і обґрунтованість. Ці вимоги взаємозалежні. Рішення, як правило, не може бути законним, якщо воно не обґрунтовано, та навпаки. Законність - це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення. Вона вимагає додержання і правильне застосування норм матеріального і норм процесуального права. Вимога обґрунтованості - це вимога до фактичної, обставинної сторони рішення. Вона полягає у тому, що рішення повинно ґрунтуватися на всіх підтверджених обставинах, що мають значення для справи, висновки суду мають відповідати встановленим обставинам і дослідженим ним доказам про законність і обґрунтованість судових рішень Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;

5) особу дитини та стан ЇЇ здоров'я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Усиновлення -- це правовий інститут, покликаний створити між усиновлювачем і усиновленим відносини, найближчі до тих, що виникають між батьками та їх дітьми.

Сімейне законодавство (ч.1 ст.207 СК) виходить з того, що зазначені правові наслідки усиновлення виникають лише за умови його здійснення за рішенням суду. Тому всі процесуальні дії суду, заявників та інших заінтересованих осіб, які вчиняються ними у процесі розгляду й вирішення справи, мають бути спрямовані на постановлення судом законного й обґрунтованого рішення. При цьому з набранням таким рішенням чинності настають усі правові наслідки усиновлення, передбачені ст.232 СК.

З урахуванням важливості зазначених наслідків у ч.1 коментованої статті закріплено положення про те, що суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, повинен враховувати обставини, які мають істотне значення.

Зокрема, суд має враховувати: стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан і умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви небажання другого з подружжя бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується цією дитиною; особу дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

При додержанні всіх умов усиновлення дитини, встановлених сімейним законодавством, а саме: за наявності згоди батьків на усиновлення дитини (ст.217), самої дитини (ст.218), другого з подружжя (ст.220), опікуна піклувальника, органу опіки та піклування, закладу охорони здоров'я чи навчального закладу (статті 221 і 222 СК), а також за умови, що суд дійде висновку, що усиновлення відповідатиме інтересам дитини і що особа, яка бажає її усиновити, здатна виховувати дитину і забезпечити їй стабільні та гармонійні умови життя, суд постановляє рішення, яким оголошує зазначену особу усиновлювачем дитини.

Суд не може відмовити особі, яка бажає усиновити дитину, в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

При усиновленні повнолітньої особи суд, постановляючи відповідне рішення, має враховувати мотиви, на підставі яких усиновлювач і повнолітня особа, яка усиновлюється, бажають цього, можливість їх спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Висновки

Усиновлення є правовим інститутом, що має створити між усиновленою особою та усиновителями відносини, найбільш близькі до тих, що виникають між батьками і рідними дітьми. У наш час правові засади між батьками і дітьми все більше наближаються до правових засад усиновлення. Якщо раніше кровно споріднення завжди основувалась на біологічному походженні, то у наш час у випадках, визначених Законом, батьками дитини вважаються особи, що не поєднані з нею генетичним зв'язком. Отже, соціальне материнство і батьківство набуває такого самого права на існування, як і біологічне. Усиновлення зумовлює право встановлювальні та право припиняючи наслідки. Одночасно з усиновленням припиняються всі правовідносини між усиновленим та його батьками та родичами. У цьому правилі може бути передбачено винятки. Якщо дитину усиновляє лише одна особа, то є можливим збереження правового зв'язку між нею і батьками протилежної усиновлювача статі. Наприклад, може бути збережено правові відносини з матір'ю, якщо усиновлювач є чоловіком, або навпаки. Найпоширенішим є випадок усиновлення дитини новим з подружжя його батька або матері.

Зазначене безперечно доводить, що в основі усиновлення лежать ті ж принципи, що і в основі сімейного життя: догляд, спілкування, виховання, підтримання сімейних зв'язків.

Залишається відкритим питання про структуру взаємних правових зв'язків між усиновленим, усиновителем та його родиною і родиною батьків усиновленого. Особливо гостро це питання може постати у процесі здійснення права на усиновлення з боку повнолітніх осіб, які бажають бути усиновленими. Є досить спірним те, що у разі смерті матері або батька, засудження їх до довічного позбавлення волі, тривалого строку відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, поміщення на примусове лікування, при усиновленні їх дитини вона повинна втратити особисті права та обов'язки між нею та іншими її родичами за походженням. Закріплена у законодавстві вимога про припинення як майнових, так і особистих прав з моменту здійснення усиновлення не в останню чергу пов'язується з необхідністю забезпечення таємниці усиновлення (дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі й від неї самої, факту її усиновлення; право усиновителя бути записаним матір'ю, батьком дитини; право усиновителя на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини). Проте у ситуації, якщо факт усиновлення не є таємним для усиновленої особи, то недоцільно позбавляти її особистих прав щодо інших її родичів за походженням. З.В. Ромовська зауважує: «Як себе вести щодо рідних матері, батька - це право усиновленої особи, це її особистий вибір».

У зазначеному можна побачити таке закономірне явище: правовий зв'язок може бути припинено між особами, але природний (генетично-біологічний) зв'язок, що лежить в основі усвідомлення людиною категорій «свій», «чужий», рішенням суду про усиновлення відмінити неможливо. Особа повинна сама визначитись із власними бажаннями припинити або продовжувати підтримку інформаційного та емоційного зв'язку з іншими родичами за походженням. Отже, особисті права цієї особи може бути обмежено лише нею або у випадках, встановлених у законодавстві, але не можуть припинятись прийняттям рішення про усиновлення.

Сімейне законодавство, серед інших, зазначає у ст.239 СК України, що у разі скасування усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. Але якщо врахувати вищезазначене положення, то у разі скасування усиновлення особа, що була усиновленою, повинна отримувати право на відновлення у повному обсязі своїх прав та надбання обов'язків щодо родичів за походженням. Така особа (дитина або повнолітня особа) повинна бути активно діючим суб'єктом, і відновлення її прав, в першу чергу особистих, залежить лише від її суб'єктивного бажання. Тобто якщо усиновлення відбувалось відповідно до ст.219 СК України (усиновлення дитини без згоди батьків), то особу у будь-якому разі не може бути повернуто до своїх батьків, якщо вони є серед живих, а повернення до інших родичів є можливим лише на підставі, передбаченій ст.261 СК України (прийняття дитини у сім'ю на виховання). На особу, що свідомо виявляє своє небажання відновлювати у повному обсязі зв'язки зі своїми кровно спорідненими родичами, не повинно поширюватись правило щодо повернення до них, і така особа не повинна обмежуватись у праві на вибір іншої форми влаштування особистого життя, у тому числі і з переданням під опіку або піклування.

Список використаної літератури

1. Конституція України №254к/96-ВР від 28.06.1996 року

2. Цивільний кодекс України №435-ІV від 16.01.2003 року

3. Сімейний кодекс України №2947-ІІІ від 10.01.2002 року

4. Цивільний процесуальний кодекс України №1618-ІV від 18.03.2004 року

5. Закон України «Про охорону дитинства» №2402-ІІІ від 26.04.2001 року

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземцям і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів» №775 від 20.07.1996 року

7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» №1377 від 28.08.2003 року

8.Сімейне право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів / Під редакцією С.П. Індиченко. - К.: Вентурі, 2002. - С.146

9. Науково-юридичний коментар Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року / Під редакцією З.В. Ромовської. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2003. - 679с.

Размещено на Allbest.ru