Авторське право в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний Університет «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»

Реферат

на тему:

«Авторське право в Україні»

Виконала:

студентка 2 курсу, 3 групи

10 факультету

Щербина Ольга

Перевірила:

Маслова-Юрченко К.О.

Харків, 2011 р.

ПЛАН

Вступ

1 Поняття і джерела авторського права

2 Об'єкти авторського права. Проблемні питання об'єктів авторського права

3 Суб'єкти авторських відносин

4 Питання про авторське право на фотографію

5 Захист авторських прав. Піратство як злочин у галузі авторського права: погляд на проблему

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Цивільне право не регулює безпосередньо творчу науково-технічну, літературну та іншу діяльність. Процес науково-технічної і художньої творчості залишається за межами дії його норм.

Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства на вже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне і моральне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасного цивільного права регулюють відносини з організації (на підставі договорів) створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної, художньої та іншої творчої діяльності.

Норми цивільного права сприяють підвищенню культурного рівня суспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніх цінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак та інше забезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможність продукції.

Що ж стосується самого авторського права, то під цим поняттям розуміють особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва.

Авторське право і суміжні права охороняються Законом:

- строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених Законом;

- строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання;

- строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

- строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Як бачимо, з усього вищевикладеного - авторське право посідає значне місце в системі інститутів інтелектуальної власності і охороняються відповідним чином за це Законом.

1 ПОНЯТТЯ І ДЖЕРЕЛА АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.

Завдання авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності.

Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст.3 Закону про авторське право).

2 ОБ'ЄКТИ АВТОРСКОГО ПРАВА. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОБ'ЄКТІВ АВТОРСКОГО ПРАВА

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 433 ЦК і статті 8 Закону про авторське право вміщено перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо) [5, 225].

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.

Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.

До об'єктів авторського права належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні - симфонії, сонати, квартети і вокальні - пісні, романси тощо), а також музично-драматичні - опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (стаття 17 Закону про авторське право).

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, у яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ - рукопис, картину, примірник книги. На річ, у яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав.

У статті М. Закорецької зазначені деякі проблемні питання щодо окремих видів об'єктів авторського права.

Автор зазначає, що на сьогодні чинне законодавство не повною мірою відповідає питанням, що виникають у сфері створення чи використання тих чи інших об'єктів авторського права. Дослідження цих проблем в різні часи займалися Б. Антімонов, О. Жилінков, О. Підопригора, О. Сергєєв та ін.

Кожному об'єктові авторського права притаманні наступні ознаки: творчий характер, вираження в будь-якій об'єктивній формі та можливість його відтворення.

Слід зауважити, що ст.433 ЦК України дає тільки перелік об'єктів авторського права, проте визначення їх ні сам ЦК, а ні Бернська Конвенція про охорону літературних та художніх творів нам не дають.

Що ж слід розуміти під літературними творами? Це оригінальні письмові твори, які від форми їх вираження поділяються на письмові та усні. Літературні твори поділяються на два основних види - художні та наукові.

На думку О. Іоффе, при класифікації твору потрібно враховувати особливості його змісту, залежно від чого і утворюється система понять та образів. Ті твори, які надано системою понять є творами науки, а ті, зміст яких втілено у систему образів, - художніми. При цьому він зазначає що не можна змішувати твори науки і наукові відкриття. Підручник - наукове відкриття, але його автор у самому творі ніяких відкриттів не робить, а лише висвітлює те, що було досліджено наукою.

Усні твори - твори, створені та оприлюднені за допомогою усної мови. До них належать лекції, промови, проповіді. Усна форма ускладнює визначення твору в разі порушення авторського права. Міжнародним Бюро ВОІВ було визначено, що усна форма не набуває правової охорони.

Окрему групу становлять твори, що створені колективно - колективні. Це - енциклопедії, словники, фільми, газети, журнали. Проте особи, що організовують їх видання, авторами не визнаються, а матимуть лише виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено в самому договорі на створення такого твору.

Самостійним авторським твором є переклад чужого твору на іншу мову. Переклад - це вираження форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Для перекладу повинен буди дозвіл автора твору, який перекладається.

Отже, літературний твір - це виражене у письмовій або усній формі поєднання словесних символів, що є результатом творчої діяльності людини.

А чи належать до літературних творів комп'ютерні програми і чи є вони об'єктами авторського права? Виходячи зі ст. 2 Бернської конвенції по охороні літературних та художніх творів, комп'ютерні програми визнані об'єктами авторського права і набувають правової охорони як літературні твори. Проте це питання залишається спірним. Комп'ютерна програма визнається як набір інструкцій у вигляді шифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером. Частина 1 ст.2 Бернської конвенції по охороні літературних та художніх творів встановлює: «Термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені». Посилаючись на таке трактування, можна зробити наступні висновки.

1. Комп'ютерна програма має всі ознаки, перелічені у зазначеній вище статті 2 Бернської конвенції.

2. Вихідний текст комп'ютерної програми має усі риси письмового літературного твору. Подібність із письмовим літературним твором обумовлено тим, що текст комп'ютерної програми може бути написаний на різних мовах.

3. При розробленні комп'ютерної програми використані алгоритми, методи, ідеї, форми, теорії, формули, що дає підстави вважати її науковим твором.

4. Створені за допомогою комп'ютерної програми зображення, анімація та графіка дають підстави вважати її науковим твором.

5. Європейська патентна конвенція 1973 р. встановила, що на комп'ютерні програми повинна поширюватися правова охорона як на об'єкти авторського права, а лише у 1995 р. Угодою ТРІПС визнана їх правова охорона як літературних творів.

На думку О. Сергєєва, музичні твори - це твори, в яких художні образа виражаються за допомогою звуків. Музичні твори підлягають правовій охороні тільки в тому разі, якщо вони виражені у об'єктивній формі (у формі нотного запису чи записаного музичного виконання). Вони також можуть бути частиною складених творів. Головне для них - публічне виконання.

Аудіовізуальний твір - твір, який складається із серії пов'язаних між собою зображень, який створює уявлення руху і призначений для зорового і слухового (у разі супроводу його звуком) сприйняття.

Одним із видів аудіовізуальних творів є кінематографічні твори. Особливістю їх є вираженість у об'єктивній формі засобами, аналогічними кінематографії, незалежно від способу їх фіксації.

На думку М. Райгородського, кінематографічний твір - це готовий створений на основі кіносценарію твір - кінофільм. Кінофільм на його думку - це твір ідеологічного змісту, тобто творчого характеру, об'єктивований на площину шляхом динамічних фотографічних зображень подій, дій різних сценічних постановок. Він розрізняє матеріальну і духовну складові в кінематографічному творі. Кінострічка є засобом фіксування твору з метою його наступної демонстрації, а кінофільм - візуальним записом, що складається з безперервної послідовності образів, що представляють глядачеві. З такою думкою не можна погодитися. По-перше, фільм можна розглядати як об'єктивно існуючий об'єкт, тобто річ та твір творчості. По-друге, твору не завжди притаманна ознака закінченості. Так на екрані ми бачимо закінчений твір, але не виключені зміни деяких сцен надалі, незалежно від його первісного показу. По-третє, незважаючи на те, що основною ознакою кінотвору є творчість, критерій його цільового призначення може змінюватися. По-четверте, п.7 ч.1 ст.8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» зазначає, що кінематографічний твір є самостійним об'єктом авторського права і синтетичним (комплексним) твором. Він поєднує одночасно кілька результатів творчого та технічного характеру. Це свідчить про його дуалістичну природу. По-п'яте, кінематографічний твір - це цілісний об'єкт, що має свою правову охорону. По-шосте, об'єднуючи у собі кілька самостійних об'єктів авторського права, кінематографічний твір втрачає свій художній задум та естетичний вигляд. По-сьоме, йдеться про спільну діяльність, а не про співавторство. Виходячи із викладеного вище можна зробити висновок: кінематографічний твір - це складний об'єкт авторського права, дуалістична природа якого полягає у тому, що він увібрав як самостійні об'єкти авторського права, так і суміжні права.

3 СУБ'ЄКТИ АВТОРСЬКИХ ВІДНОСИН

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок Закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 16, 17 і 19 Закону «Про авторське право та суміжні права» право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за статтею 29 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповідно до статті 31 цього Закону майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав - не автори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників - похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (стаття 3 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України (пункт 3 статті 3 Закону про авторське право).

Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковано в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у разі передачі їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передачі українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державний департамент інтелектуальної власності.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством (стаття 13 Закону про авторське право). Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зі співавторів написав ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення необхідні певні умови:

1) твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту не опера, танець без музики - не балет. Проте можливо й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але у такому разі не буде співавторства;

2) спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує - це не співавторство;

3) має бути угода про спільну працю над твором;

4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним;

5) при нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку;

6) винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді не передбачається інше [11, 13].

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.

Відповідно до статті 28 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але із загального правила цією ж статтею передбачено винятки:

1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;

4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське, право діє протягом 70 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

4 ПИТАННЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО НА ФОТОГРАФІЮ

К. Омельчук у своїй статті розглядає питання про авторське право на фотографію.

Положення Закону України «Про авторське право та суміжні права» збігаються з положенням Бернської конвенції по охороні літературних та художніх творів, де у ст. 2 зазначається, що термін «літературні та художні твори» охоплює всі твори в сфері літератури, науки та мистецтва, яким би способом та в якій би формі вони не були виражені, як то :… фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії… Таким чином, з позиції українського законодавства фотографічний твір (далі фотографія) є охоронюваним об'єктом як твір мистецтва.

Але, на жаль, Закон не містить поняття «твір» та «фотографія». У ст. 1 Закону відсутні згадані визначення, що породжує свободу їх тлумачення. Найбільш вдалим вважається визначення твору, що дав В. Серебовський: твір - це сукупність ідей, думок та образів, які в результаті творчої діяльності автора отримали своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що припускає можливість відтворення.

Стосовно фотографії В. Ситцевий наводить наступне поняття, розроблене експертами ВОІВ: фотографіями слід вважати нерухомі зображення, що отримуються на поверхнях чутливих для світлового та іншого випромінювання, незалежно від технічної природи процесу отримання зображення. Отже, первинний етап створення фотографії можна охарактеризувати як початковий матеріал (негативу) для наступного використання. Адже фотографія, як об'єкт авторського права, може існувати на будь-якому носії, в тому числі електронному, на простому паперовому, на тканині та ін.

Крім того, в процесі виготовлення фотографії отримане зі світлочутливих матеріалів зображення може бути допрацьоване для надання йому кращих естетичних та художніх якостей і буде відмінним від зображення, одержаного при фіксації на світлочутливій поверхні.

Отже, є всі підстави вважати, що на сьогодні відсутнє одноманітне й чітке тлумачення механізму виникнення та здійснення співавторства на фотографії, а також виникнення авторських прав у фотографів й осіб, які беруть участь у зйомках. В зв'язку з цим доцільно розглянути питання, пов'язані із виникненням авторських прав у учасників процесу створення фотографії, зокрема осіб, які показують.

В авторських правовідносинах необхідно визначити їх суб'єктивний склад. До кола суб'єктів правовідносин, пов'язаних із створенням фотографії як твору, Закон прямо відносить авторів та співавторів.

Автори і співавтори фотографії - це первинні суб'єкти авторських правовідносин, яким належить вся сукупність виключних особистих майнових та немайнових прав, наявність або відсутність яких у конкретної особи надає чи не надає їй права використання фотографії і, насамперед, у комерційних цілях.

Розглянемо характер відносин кількох осіб в процесі створення фотографії, що породжують співавторство. Наявність авторських прав у фотографа, як у безпосереднього творця фотографії, який зробив свій творчий внесок, є беззаперечною. В свою чергу, для виникнення авторських прав особи, яка показує, необхідна наявність її творчого внеску в створення кінцевого продукту твору. Постає питання: а чи створює якийсь твір або чи вносить творчий внесок в його створення особа, яка показує?

В першому - особа, яка показує, тільки втілює задум іншої особи, за допомогою позування. При цьому, така особа не породжує щось нове, унікальне й оригінальне, тобто в діяльності відсутній критерій творчості. Об'єктом фотозйомки виступає людське тіло, можливо в поєднання з предметом. Головне завдання особи, що показує, в такій ситуації - передати певний задум іншої особи. Однак це не може слугувати підставою для виникнення у особи, яка показує, авторських прав.

Оплата результатів праці того, хто позує, в такій ситуації здійснюється не за творчу, а за технічну роботу і може провадитися як в межах трудової, так і цивільно-правової угоди.

Якщо особа, яка показує, внесла творчий вклад у створення твору, то в неї є всі підстави бути співавтором фотографії.

Природно, після створення готового твору співавторам необхідно юридично оформити угоду щодо подальшого його використання. Право на опублікування та іншого використання твору в цілому буде належати всім його творцям.

Фотографія може бути складним продуктом, але тут також необхідно чітко визначити суб'єктивний склад правовідносин, пов'язаних із її створенням.

Автора сценарію та режисера-постановника, які генерують створюваний образ, що фіксується згодом фотографом, можно визнавати співавтором твору, в тому числі фотографічного. Але освітлювачів, костюмерів та інших осіб, які надають суто технічну допомогу, в тому числі й організаційну, без власного творчого внеску в створення твору, як кінцевого продукті, визнавати як таких не доводиться в силу низки причин.

По-перше, вони не створюють чогось нового, а тільки втілюють в дійсність задум інших людей, механічно сприяючи появленню твору.

По-друге, їх інтелектуальні зусилля спрямовані на досягнення технічного результату, на максимально точне повне виконання поставленого перед ними завдання по забезпеченню процесу фотозйомки, тобто зосереджені на технічні дії.

У ст.. 17 Закону «Авторське право на аудіовізуальний твір» міститься перелік осіб, які є авторами такого твору:

а) режисер-постановник;

б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів;

в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього;

г) художник-постановник;

д) оператор-постановник.

Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій.

Отже законодавець наводить співавторів твору.

Застосувавши аналогію закону, можна зробити висновок про коло осіб, які претендують на роль співавторів фотографічного твору, у яких виникають виключні авторські права. В даному випадку такими можуть бути фотограф та автор сценарію.

Але необхідно відрізняти публічне позування моделі - показ й позування моделі спеціально для створення фотографії. В першому випадку здійснюється дія, що робить вже існуючий твір доступним для публіки чи взагалі без такої мети, а в другому - твір тільки створюється й показ публіці не може бути здійснений в зв'язку із відсутністю такого. Різні цілі, що досягаються за допомогою позування, надають юридичні підстави для встановлення такого відмежування: створення об'єкта авторського права - фотографії, від дій, спрямованих на те, щоб зробити твір доступним для публіки, і безпосередньо не спрямованих на створення фотографії.

Виходячи з наведеного, особа, яка показує, може стати співавтором фотографічного твору. Наявність у неї авторських прав залежить від характеру участі й наявності творчого внеску в створюваний об'єкт авторського права. Не виникає у осіб, які позують та беруть участь в процесі створення фотографії, суміжних прав, як прав на оригінальність та манеру виконання об'єктів авторського права. Таким чином, при кваліфікації об'єктів авторського права як таких, й суб'єктів, які беруть участь в їх створенні, в ролі авторів чи співавторів, завжди слід відштовхуватися від того, що основним критерієм, необхідним для надання об'єкту правової охорони авторським правом, є критерій творчості, як щось оригінальне, неповторне й унікальне. Технічне сприяння ніколи не слугувало підставою виникнення авторських прав.

5 ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ. ПІРАТСТВО ЯК ЗЛОЧИН У ГАЛУЗІ АВТОРСЬКОГО ПРАВА: ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ

Захист авторського права - одна з важливих категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Існують такі форми захисту авторського права. Юрисдикційна форма захисту - це діяльність уповноважених державних органів по захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних авторських прав. Її суть виражається в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державного органу, що уповноважений здійснити відповідні заходи для відновлення порушеного права і зупинення правопорушення. В рамках юрисдикційного захисту виділяють також загальний та спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист авторських прав здійснюється в судовому порядку. Основна маса цивільно-правових спорів з питань авторського права розглядається судами. Спеціальним порядком захисту авторських прав треба визнати адміністративний порядок їх захисту, він застосовується у вигляді виключення з загального правил в адміністративному порядку, тобто способом захисту є скарга у відповідний державний орган подана особою, права та законні інтереси якої порушені.

Неюрисдикційна форма захисту - передбачає дії юридичних і фізичних осіб із захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно без звертань в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі лише законні способи захисту, наприклад сповіщення порушника про існування авторських прав і пропозицію вирішити спір шляхом переговорів.

Цивільно-правова - найпоширеніша процедура вирішення спорів відносно прав автора на твір. Головна мета - не покарання порушника, а відновлення прав і компенсування збитків. У зв'язку із цим законодавство України встановило досить широкий спектр способів захисту:

- визнання виключного права;

- визнання недійсним договору відносно прав автора на твір;

- припинення дій, що порушують авторське право;

- відновлення положення, що існувало до порушення права;

- компенсування збитків і інші способи компенсування матеріального збитку;

- компенсування морального (нематеріального) збитку;

- визнання незаконним рішення державного органа.

Підставою для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності є звернення власника авторських прав з позовом у суд.

Кримінально-правова процедура вирішення спорів передбачає притягнення порушника до кримінальної відповідальності. Однак, щоб кваліфікувати правопорушення на авторський твір як кримінальний злочин, необхідно, щоб йому були властиві такі ознаки даного злочинного діяння, як: повторність, здійснення дій за попередньою змовою групою осіб, нанесення матеріальних збитків у великих або особливо великих розмірах, здійснення подібних дій службовою особою з використанням службового становища. При цьому суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом із прямою формою вини.

Кримінально-правова відповідальність передбачає такі види покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна.

Адміністративно-правова процедура зводитися, переважно, до звернення особи, авторські права якого порушені, зі скаргою в Антимонопольний комітет України або інший відповідний компетентний орган, уповноважений розв'язувати дані питання. При цьому будь-яке рішення такого державного органа може бути потім оскаржено в судовому порядку.

Вибір форми захисту прав (юрисдикційна чи не юрисдикційна) та конкретного способу захисту з урахуванням усіх обставин справи залежать як від змісту суб'єктивного права, що підлягає захисту, так і від ступеня небезпеки такого порушення.

Види порушень авторського права, що є підставами для його захисту. Стаття 50 Закону «Про авторське право і суміжні права» визначає порушення, що дають підстави для захисту авторського права:

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 Закону обмежень майнових прав;

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

У ст. 52 Закону «Про авторське право та суміжні права» зазначено способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав.

Це такі як:

а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; (Підпункт «а» абзацу другого частини першої статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом №850-IV (850-15) від 22.05.2003)

б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

Останнім часом навколо законодавства України про авторське право виникло більше суперечок, ніж за всі попередні роки, починаючи з 1993 р., коли було прийнято Закон України «Про авторські і суміжні права».

Це пояснюється тим, що Україна весь час рухається до цивілізованого ринку інтелектуальної власності, про що свідчать наявні позитивні результати.

Згідно зі ст. 54 Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати її без його згоди .

Сьогодні дуже важливим є створення ефективної системи захисту інтелектуальної власності, й виходячи з цього та зважаючи на особливу актуальність питань захисту об'єктів інтелектуальної власності, Міністерство внутрішніх справ України на системній основі здійснює заходи з виявлення і знешкодження джерел нелегального ввезення, виготовлення та розповсюдження контрафактної продукції в Україні.

Для ефективної боротьби з піратським виготовленням і розповсюдженням аудіо- і відеопродукції було створено Єдиний реєстр отримувачів контрольних марок. Держдепартамент завдяки власним силам розробив і організував виробництво трьох видів контрольних марок, яких на сьогодні реалізовано понад 5 млн.

Існують позитивні зміни і в новому Кримінальному кодексі України, де ст. 176 - «Порушення авторського права і суміжних прав» - передбачено відповідальність.

У статті М. Мельникова йде мова про піратство як злочин у галузі авторського права.

Основна мета охорони авторського права в Україні - сприяння збагаченню і поширенню національної культурної спадщини. Досвід свідчить, що рівень останньої прямо залежить від ступеня охорони права авторів літератури, науки та мистецтва.

Для досягнення зазначеного держава повинна забезпечити високий рівень охорони авторського права. Чим він вищий, тим більший стимул одержують автори для своєї творчості. Держава веде боротьбу зі злочинами у сфері інтелектуальної власності, які мають сталу назву - піратство. Сьогодні, на жаль, Україна не відома як прогресивна держава у сфері захисту авторського права. Проблемою піратства займалися, головним чином такі галузі юридичної науки як кримінальне та міжнародне публічне право.

На думку автора статті, піратство - спосіб існування за рахунок творчості інших осіб.

Насправді поняття «піратство» є синонімом терміна «контрафакція», оскільки останнє це також крадіжка і недобросовісна конкуренція.

Відповідно до Закону України від 11.07.2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» це - контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися».

З іншого боку (за вказаним вище Законом) - «піратство у сфері авторського права - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення».

На даний момент прийнята велика кількість нормативних актів щодо захисту авторських прав, але не зважаючи на все це, їх порушення стрімко зростає. Для цього можна навести дві головні умови, які до цього призводять: велика доходність піратської діяльності та відносно незначна міра покарання за вказаний злочин. Проте найбільш суттєвим і визначальним фактором злочинного порушення авторських прав є суспільна небезпека цього виду протиправного діяння.

Прийняття нормативних актів - лише частина необхідного процесу становлення системи протидій піратству. Слід здійснити низку додаткових заходів для втілення правової системи у дію: сенсибілізавувати, підвищувати чутливість громадської думки; оперативно узгоджувати дії між службами протидії; розвивати будь-яку ініціативу, здатну поліпшити рух інформації; розширювати міжнародне співробітництво та ін. Зазначені дії спроможні не тільки зупинити подальше зростання піратства у країні, а й мають можливість сприяти подальшому розвитку охорони авторського права в Україні.

Навести порядок у справі боротьби з піратством можна, використовуючи також механізм ліцензування діяльності по відтворенню і розповсюдженню аудіовізуальної продукції.

З досвіду членів Міжнародної асоціації інтелектуальної власності, які провадять свою діяльність у понад 80 країнах світу, випливає, яких необхідно вжити заходів для ефективної системи кримінального переслідування, незалежно від типу твору, на котрий поширюється авторське право:

- країна має впроваджувати та застосовувати потужні запобіжні кримінальні санкції у разі комерційного порушення авторського права;

- адміністративна влада повинна мати законні повноваження і права здійснювати таємні рейди без попередження порушника;

- влада повинна володіти всіма правами і засобами конфісковувати всю піратську продукцію, обладнання, використане для її виробництва, а також документацію як доказ злочинності;

- зберігання доказів щодо наявності авторського права та володіння ним не повинні затягуватися, а судовий розгляд повинен проводитися оперативно;

- суд повинен мати можливість конфісковувати та знищувати товари, вироблені з порушенням авторського права, або передавати їх власнику такого права, щоб ці товари не могли потрапити на ринок.

Очевидно, каральні заходи стримують порушників і поліпшать конкурентність ринку. Уряди, які вжили наведені санкції змогли взяти під контроль порушення авторського права у своїх державах.

Штрафи, в залежності від рівня суспільної небезпеки протиправної дії, в Україні та у державах світу зростають, а строки ув'язнення в Україні за подібні дії мають один рівень - два роки. Наприклад, у світі в середньому цей строк сягає десяти років. Таким чином, діючі правові механізми боротьби з піратством в Україні не повною мірою відповідають світовим тенденціям.

Існує, принаймні, два засоби, за дотримання яких держава здатна подолати піратство у сфері авторського права:

- законодавець має підвищити рівень покарань за кримінальні злочини у даній сфері залежно від рівня суспільної небезпеки правопорушень до загальноприйнятих світовим співтовариством. Покарання повинно бути адекватним суспільній небезпеці цих злочинів;

- уряд має активними діями довести суспільству, що він не потуратиме порушенням у вказаній сфері.

авторський право захист піратство

ВИСНОВОК

Науково-технічний рівень виробництва, культура, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес суспільства в цілому значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку всієї цивілізації. Країни з високорозвинутою ринковою економікою характеризуються високим рівнем розвитку культури, науки і освіти. Тут культуру слід розуміти в найширшому значенні цього слова - це рівень розвитку мистецтва, виробництва, виробничої інфраструктури, матеріально-технічного забезпечення побуту тощо. Ці фактори зумовлюють та визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Вони і є результатами творчої діяльності людини.

Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літератури, мистецтва, науки визначають духовність сучасного суспільства. Творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, вважають духовною творчістю. Духовна творчість охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, телебачення та інші види діяльності гуманітарного характеру.

До результатів науково-технічної творчості належать наукові відкриття, винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин та інше. Ці результати науково-технічної творчості можна використовувати в будь-який спосіб, що не суперечить Закону в підприємницькій діяльності, - у промисловості, сільськогосподарському виробництві тощо.

Цивільне законодавство встановлює, що всі результати творчої діяльності визнаються товаром і, отже, є об'єктами права інтелектуальної власності.

Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання їм правової охорони уповноваженим державним органом у випадках і в порядку, встановлених Цивільним кодексом України або іншими Законами.

Отже, всі результати творчої діяльності з погляду цивільно-правової охорони умовно можна поділити на три групи: одна група охороняється авторським правом, друга - правом промислової власності, третя - правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.

Авторське право - це особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва.

Авторське право встановлює сприятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Таким чином, ми бачимо, що авторське право має неабияке значення для суспільства, як українського окремо, так і для світового взагалі. Саме за допомогою цього інституту і отримує людство найкращі надбання світового суспільства в найрізноманітніших галузях його життєдіяльності, які відповідають світовим стандартам та не мають собі рівних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон Украіни «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року №2627-ІІІ.

2. Конституція України №254к/96-ВР від 28.06.96 року.