Поняття і класифікація цивільних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Поняття і класифікація цивільних правовідносин

Вступ

Становлення права як соціальної нормативно-регулятивної системи, як цілісного соціального інституту на рубежі 3 і 2 тисячоліття до н.е. привело до суттєвих змін в політичній, економічній, духовній і інших сферах життя людського суспільства. Різкі зміни відбулися в соціальній сфері - у відносинах людей і їх колективних утвореннях між собою, в організації суспільних відносин.

Сьогодні суспільні відносини набувають все більшого розмаху. Ми всі є учасниками різноманітних відносин, в цьому і виявляється принцип соціалізації. У міру того, як ці суспільні відносини врегульовуються нормами права - вони переростають в правовідносини. Таким чином, правовідносини - це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права. А правове регулювання - це процес наділення учасників суспільних відносин повноваженнями, обов'язками, відповідальністю, а також їх реалізація, процес перетворення учасників в суб'єктів правових відносин.

Правовідносини - це особливий юридичний зв'язок учасників різних соціальних процесів, їх вхід в цивілізоване суспільство. Всі елементи правового регулювання (повноваження, заборони, дозволи) розподіляються між учасниками суспільних відносин відповідно до соціальної ролі і місця учасників в суспільному житті.

Норми цивільного права, як і інші правові норми, регулюють суспільні відносини за участю фізичних і юридичних осіб. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Таким чином, цивільно-правовими відносинами є форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Враховуючи це, важливою проблемою залишається з'ясування суті цих відносин.

Метою курсової роботи є спроба дослідити на основі опрацьованого наукового матеріалу поняття і природу цивільних правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, розглянути їх елементи і класифікацію, а також з'ясувати значення цих відносин в житті суспільства.

Розділ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

В предмет цивільного права входять як майнові, так і особисті немайнові відносини. В результаті регулювання цивільним правом майнових відносин виникають цивільні майнові правовідносини. Якщо ж цивільно-правовими нормами врегульовані особисті немайнові відносини, тоді утворюються особисті немайнові правовідносини. [7, с.77-78]

Цивільне право, перш за все, має справу з майновими відносинами, які існують у сфері економічного базису суспільства. Їх правове регулювання характеризується сукупністю особливостей, які не можуть не відбиватися на цивільних правовідносинах. Одна з найважливіших особливостей цивільних майнових правовідносин в тому, що в них відображається єдність права і економічного базису, їх зв'язок і взаємодія. Цінність цих правовідносин як окремого наукового поняття полягає в тому, що вони дозволяють виділити ту ланку в загальній структурі, в якій безпосередньо стикаються елементи правового і економічного характеру. Останнє має надзвичайно важливе значення для характеристики механізму правового регулювання майнових відносин. Право не змогло б впливати на економіку, якби його елементи не були пов'язані з суспільними відносинами, які входять в економічний базис суспільства. Цей зв'язок якраз і проходить в тій ланці, яку називають цивільними майновим правовідносинами.

Разом з поняттям майнових відносин в радянській науковій літературі використовуються і інші поняття: матеріальні, виробничі і економічні відносини. Основна причина, яка спонукала дослідників предмету цивільного права розмежовувати, з одного боку, поняття майнових відносин, а з іншого матеріальних, виробничих і економічних відносин полягає в тому, що останні носять об'єктивний характер і не залежать від волі і свідомості людини. Це викликає сумніви щодо можливості правового регулювання матеріальних, виробничих, а іноді і економічних відносин. Тому і виникає бажання виявити такі суспільні відносини, що формуються у сфері матеріальної діяльності людини, носять майновий характер і в той же час підпадають під дію правових норм.[4, с. 7-25]

В літературі зроблені спроби відмежувати майнові відносини від матеріальних, виробничих і економічних. Так, С. Братусь, який одним з перших обґрунтував відмінності, які існують між майновими і виробничими відносинами, прийшов до висновку, що майнові - це не виробничі, а конкретні вольові відносини, які виникають на їх основі. З цих конкретних вольових відносин кінець кінцем, як результат вольової діяльності людини, виділяються виробничі (матеріальні) відносини. Втім неминучим буде висновок про безрезультатність спроб людини вплинути на розвиток виробничих відносин, оскільки кінець кінцем результат її діяльності об'єктивно приречений виробничими відносинами, на які вона вплинути не може. Такий же висновок випливає з аналогічної позиції З. Алексєєва. Він пише: „окремі вольові акти майнового характеру, які стосуються виробництва, обміну, розподілу і споживання, утворюють виробничі відносини лише в кінцевому результаті, в сумі”. Також, висловлюється думка, що майнові відносини не входять в економічний базис суспільства і на відміну від економічних є ідеологічними, надбудовними суспільними відносинами вольового характеру.

З усього сказаного Єгоров Н.Д. зауважує: „оскільки право здатне впливати на суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва, тоді відпадає необхідність в розмежуванні понять виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин. Ці поняття з різних сторін характеризують один і той же вид суспільних відносин. Так, термін „матеріальні” відображає той факт, що характер виробничих відносин визначається матеріальними умовами життя людей. Вказаний термін використовується в тих випадках, коли необхідно підкреслити матеріальну обумовленість цих відносин. Оскільки дані суспільні відносини виникають в процесі виробництва, їх називають виробничими відносинами. Термін „економічні” використовується в тих випадках, коли важливо підкреслити, що суспільні відносини, які виникають в процесі виробництва, складають економічний базис суспільства. Щоб відобразити зв'язок економічних відносин з речами (майном), їх називають майновими відносинами.” [4, с. 7-25]

Таким чином, в поняттях виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин з різних сторін відображені одні і ті ж суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Слід зазначити, що далеко не всі майнові відносини входять в предмет цивільного права. В літературі пропонуються різні критерії, що дозволяють відмежувати майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, від майнових відносин, що входять в предмет інших галузей права. Так, З. Братусь стверджує, що специфічною ознакою майнових відносин, які входять в предмет цивільного права, є майнова самостійність їх суб'єктів. З. Алексєєв - в майнова і розпорядча самостійність учасників майнових відносин. В. Дозорцев як такий критерій використовує ознаку відособленого в обороті майна. Ю.Толстой вважає, що ознакою виступає рівність учасників майнових відносин. Для викладених вище позицій характерна одна загальна особливість: як основна ознака цивільного права в них використовуються властивості не самих суспільних відносин, а їх учасників або майна, з приводу якого виникають ці відносини. Тим часом специфічна ознака (становище) учасників майнових відносин визначається характером цих відносин, а не навпаки. Тому становище учасників суспільних відносин, залежить від особливостей тих майнових відносин, в які вони вступають.

Поняття цивільних правовідносин як виду суспільних відносин, врегульованих нормою цивільного права, також підходить і до особистих немайнових правовідносин. Включення останніх в предмет цивільного права обґрунтовується по-різному. Одні автори вважають, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом через їх зв'язаність з майновими відносинами. Проте зв'язаність різних суспільних відносин не означає їх однорідності і сама по собі не служить підставою для включення вказаних відносин в предмет однієї і тієї ж галузі права. Суспільні відносини можуть бути нерозривно пов'язані і входити в предмети різних галузей права. Так, відносини, що виникають з приводу надання громадянам житлової площі виконкомами місцевих рад, і відносини найму житлових приміщень нерозривно пов'язані між собою. Проте належать вони різним галузям права: адміністративному і цивільному. Навпаки, між даруванням і контрактацією сільськогосподарської продукції немає видимого зв'язку, проте вони входять в предмет однієї і тієї ж галузі цивільного права.[5, с. 34]

Суспільні відносини, які входять в предмет цивільного права, регулюються методом юридичної рівності сторін. Типовою для цивільного права підставою виникнення правовідносин є договір. Це відображається і на характері цивільних правовідносин. Найістотнішою межею цивільних правовідносин є рівність їх сторін, їх юридична незалежність один від одного. Жодна із сторін в цивільних правовідносинах не може керувати іншою стороною і диктувати їй свої умови тільки через займане нею положення. Якщо уповноважена в цивільних правовідносинах сторона має право вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи, то тільки через існуючий між ними договір або пряму вказівку закону. Так, замовник має право вимагати від підрядника виконати роботу, але виключно ту роботу, яку останній відповідно до укладеного договору погодився виконати. Навіть в тих випадках, коли цивільне правовідношення встановлюється поза бажанням його учасників, останні також знаходяться в юридично рівному становищі. Наприклад, у випадку спричинення шкоди деліктне зобов'язання часто виникає незалежно від бажання винної особи. Проте і в цих цивільних правовідносинах сторони знаходяться в юридично рівному становищі і підкоряються тільки закону.

Юридична рівність сторін є невід'ємною властивістю цивільних правовідносин. У випадку втрати цієї властивості змінюється і природа правовідносин. З цивільних вони перетворюються на інші правовідносини. Так, придбавши квартиру у місцевої адміністрації, громадянин вступає в цивільні правовідносини і знаходиться в юридично рівному з адміністрацією становищі. Проте ситуація змінюється, якщо місцева адміністрація розподіляє житло між громадянами, які постраждали від землетрусу. У цих правовідносинах вона виступає вже як орган, що володіє владними повноваженнями по відношенню до громадянина, що виключає юридичну рівність сторін. Тому дані правовідносини по своїй юридичній природі є не цивільно-правовими, а адміністративними.

Виходячи зі сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) суб'єктивні права та обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Отже, цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права між майнова відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примуcу.

Таким чином, у визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб'єктивних цивільних прав та обов'язків).

Більш чітке уявлення про цивільні правовідносини виникає тоді, коли вони розглядаються не тільки як єдине ціле, але і у вигляді окремих його структурних елементів, до числа яких відносяться зміст, форма, суб'єкти і об'єкти правовідносин.

Розділ 2. Елементи цивільно-правових відносин

2.1 Суб'єкти цивільно-правових відносин

Фізичні і юридичні особи вступають у різні цивільно-правові відносини. У них мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе обов'язки.[7, c.77-84]

В радянській цивілістиці тривалий час панувала думка, що суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути лише конкретні особи. Це пояснювали тим, що кожний громадянин або юридична особа в певний час повинні знати тих осіб (або представників даних осіб), з якими вони перебувають в цивільних правовідносинах або в усякому разі в тих фактичних відносинах, на базі яких виникають правовідносини. Це необхідно, зокрема, на випадок можливого пред'явлення правових вимог при порушенні обов'язків або, навпаки, виконання обов'язків у стадії здійснення правовідносин. В цьому випадку, якщо хто-небудь з суб'єктів правовідносин є недієздатною особою, його представляють особи, зобов'язані нести за нею нагляд. Тому цивільними правовідносинами (на думку радянських вчених) є лише так звані відносні правовідносини, характерною ознакою яких є відомий склад їх суб'єктів (договірні відносини, відносини, що виникають із спричинення шкоди, і т.д.) і наявність у останніх взаємно обумовлених суб'єктивних прав і обов'язків.[6, c. 89.]

Сучасним цивільним правом України встановлено, що цивільними правовідносинами є не тільки відносні, але і абсолютні (де визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону, а зобов'язаною стороною є кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав) і загальнорегулятивні (де на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін - кожен і всі).

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

Фізичним, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

За малолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам.

Роль представників малолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за них.

У ряді випадків малолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).

Неповнолітні (від 14 до 18 років) мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування), факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва.

Від імені фізичної особи, визнаної недієздатною (душевнохворою, недоумкуватою) угоди укладає її опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права та обов'язки належать фізичній особі, яка визнана недієздатною [1, ст. 39].

Обмежено дієздатні особи можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з дрібних побутових угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника [1, ст. 37] .

Новий ЦК України пішов шляхом більшого звуження дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами (ст. 36 нового ЦК України). За новим кодексом вони позбавлені права отримувати свою заробітну плату, пенсію та інші доходи. Це право належить піклувальнику. Зазначене правило встановлено в інтересах забезпечення матеріального становища самої обмежено дієздатної особи і членів її сім'ї.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Новий ЦК України з метою розвитку ринкових відносин надає юридичним особам загальну правоздатність, яка збігається за обсягом з правоздатністю фізичних осіб, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздатністю. Особливості виникнення і змісту праводієздатності юридичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи - це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я відпадає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.

цивільний правовий відносини дієздатність

2.2 Об'єкти цивільно-правових відносин

Кожне цивільне правовідношення має свій об'єкт, безоб'єктних правовідносин не існує. І хоча об'єкти не входять безпосередньо до складу правовідносин, їх значення для останніх величезне. Об'єкти правовідносин служать засобом задоволення певних потреб громадян і організацій.

Залежно від змісту цивільно-правових відносин можна говорити, що їх виникнення пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб. Тобто об'єктами цивільних правових відносин є:

а) речі;

б) дії, у тому числі послуги;

в) результати духовної та інтелектуальної творчості;

г) особисті немайнові блага.

Речі - найпоширеніший об'єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави.

Речі - також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб'єктивні обов'язки продавця, дарувальника спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі. І хоч при цьому виникають не речові, а зобов'язальні відносини, об'єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому прикладі - продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених прикладах речі називаються об'єктами другого порядку (дії боржника - об'єкт першого порядку).

Дії - об'єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ.

Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом цивільно-правових відносин, що виникають з договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо.

Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо).[7, с.79]

Результати духовної та інтелектуальної творчості. Факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини, їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.

Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими. Вони регулюються нормами цивільного права і тому це різновид цивільно-правових відносин.

Новий ЦК України не тільки ґрунтовно узаконив інститут особистих немайнових прав фізичних осіб у книзі 2, а й значно розширив особисті немайнові блага фізичних осіб, що охороняються нормами цивільного права. Тут не тільки традиційні особисті нематеріальні блага фізичних осіб: життя, здоров'я, честь і т. п. У книзі 2 передбачаються нові особисті нематеріальні блага: інформація про стан здоров'я, таємниця про стан здоров'я, свобода і особиста недоторканність, безпечне довкілля, індивідуальність, особисті папери та інші, які є об'єктами цивільно-правових відносин.

В новому кодексі також передбачається відкритий перелік особистих немайнових прав юридичних осіб на недоторканність їх ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права. Зазначені права захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.

Наведені поняття об'єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначно. Окремі автори, визнаючи за правильну основну тезу про множинність об'єктів цивільних правовідносин, разом з тим йдуть на обмеження кола останніх шляхом виключення з їх числа дій суб'єктів правовідносин. В результаті допускається існування безоб'єктних цивільних правовідносин, що є недопустимим. Прихильники цієї точки зору не проводять розрізнень між діями, що відносяться до змісту цивільних правовідносин, і виробничою діяльністю, яка складає об'єкт правовідношення.

Значного поширення набула також теорія, відповідно до якої єдиним об'єктом кожного цивільного правовідношення є поведінка людей. Дана теорія є наслідком неправильного уявлення про характер зв'язку правових відносин з діями суб'єктів цих відносин. Останні виявилися штучно відірваними від поняття самого правовідношення (на думку Я. Магазінера, об'єкти не входять до числа елементів правовідношення).

Останнім часом з'явилася теорія багатоступінчатого об'єкту цивільного правовідношення. Вона була запропонована О. Іоффе. З його точки зору, слід розрізняти три види об'єктів правовідносин: 1) юридичний об'єкт - поведінка зобов'язаної особи, 2) ідеологічний об'єкт - воля учасників правовідношення і 3) матеріальний об'єкт - річ або інше благо, з яким пов'язане суспільне відношення і на яке направлена поведінка учасників правовідношення.

Подібну точку зору висловив Ю. Толстой. На його думку, в правовідносинах є не три, а два об'єкти: загальний об'єкт - фактичні відносини, на які впливає правовідношення, і спеціальний об'єкт у вигляді речі або продукту духовної творчості.

В.І. Корецький запропонував вважати об'єктом правовідносин ту мету, якої прагнуть досягти учасники правовідносин. „Об'єктами правовідносин, - продовжує він, - буде така мета, як передача речі, вчинення певних дій або утримання від них, користування тим або іншим благом і т.д.”.[ 3, c.108-109]

Деякі науковці додержуються думки про те, що до об'єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб'єктивне право та правовий обов'язок. До них належать:

- матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної творчості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки);

- особисті немайнові блага, особисте життя громадян, честь, гідність і т.ін. 3 об'єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об'єктами правовідносин, оскільки дії зобов'язаної особи - це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов'язку. Але останній є частиною змісту правовідносин. Отже, маємо збіг питань про об'єкт і зміст правовідносин. Водночас визначається, що об'єктами правовідносин можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргументи на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об'єкти зобов'язальних відносин, пов'язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, діяльність перевізника в зобов'язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів; діяльність повіреного в зобов'язальних відносинах, які породжуються договором доручення).

2.3 Зміст цивільних правовідносин

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Окремими радянськими науковцями сюди зараховувались також дії (бездіяльність) суб'єктів по здійсненню суб'єктивних прав і обов'язків. З.Братусь помітив, що „дії не можна протиставляти відносинам: відносини виявляються в поведінці учасників, в їх діяльності”. Звертає увагу також та обставина, що прихильники даної теорії, які виключають об'єкти з складу цивільного правовідношення (наприклад, Ю. Толстой), тим самим повністю ставлять дії суб'єктів за рамки цивільних правовідносин; з цим, зрозуміло, ніяк не можна погодитись.

Щодо змісту цивільних правовідносин О. Іоффе була висловлена своя точка зору. На його думку, цивільне правовідношення володіє потрійним змістом: матеріальним, вольовим і юридичним. Матеріальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, яке лежить в його основі; вольовим - воля держави, виражена в цивільно-правових нормах і виражена в самому правовідношенні; юридичним - права і обов'язки його суб'єктів.[ 3, c.108-109]

Неважко помітити, що теза про різносторонність змісту цивільного правовідношення породжена поєднанням і підміною різних понять, які стосуються в першу чергу взаємозв'язку правових відносин з іншими видами суспільних відносин, і зокрема з економічними відносинами. Дійсно, термін „зміст” застосовується до суспільних відносин, що лежать в основі цивільних правовідносин, але тільки у тому випадку, коли йдеться про зміст, як сукупності двох суспільних відношень: правового і, наприклад, економічного, але не про зміст одного правового відношення, як вважає О. Іоффе.

Суб'єктивне право в юридичній літературі і на практиці характеризується як єдність трьох елементів:

а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії;

б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії;

в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб.

Узагальнивши наведені можливості громадянина та організації, можна визначити суб'єктивне цивільне право як вид і міру можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Реалізація можливостей однією особою залежить від поведінки інших осіб.

Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб.

Суб'єктивному праву властива своя структура. Воно складається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повноваження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб.

Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні речі. Він як власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій. Української держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні - пред'явити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч би ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння.

Суб'єктивне право пов'язано з правом в об'єктивному розумінні, тобто з цивільно-правовою нормою або із сукупністю норм, у яких воно передбачене. Так, ст. 4 Закону України „Про власність” від 7 лютого 1991 р. встановлює, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Зазначені права власника виникають в особі конкретного громадянина, оскільки вони передбачені в ст. 4 зазначеного закону.[2, ст.7] Власник має право вимагати від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав. Якщо ж право власності конкретного громадянина порушено, потерпілий залежно від характеру порушення свого права може, наприклад, пред'явити позов до правопорушника про витребування свого майна від нього.

Суб'єктивне право також пов'язано з суб'єктивним обов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єктивному розумінні. Так, ст. 657 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати майно у власність покупцеві.[1, ст.657] Це норма цивільного права, тобто права в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права. Виходячи із змісту суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відображають суть цивільних правовідносин, зумовлюючи „життя” цивільного права, його чинність.

Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком зобов'язана особа відіграє:

а) активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші тощо).

У зобов'язальних відносинах здебільшого боржник - фігура активна. Скажімо, у зобов'язальних відносинах із договору підряду підрядник зобов'язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його одержувачу;

б) пасивну роль, тобто у відносинах власності зобов'язана особа повинна утримуватися від посягання на право власності, не перешкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії: володіє, користується і розпоряджається майном. Також у авторських і винахідницьких відносинах суб'єктивні права авторів творів науки, літератури, винахідників набувають провідного і самостійного значення. Зобов'язані особи повинні не перешкоджати здійсненню авторських і винахідницьких прав.

Слід звернути увагу на те, що у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб'єктів має права і виконує обов'язки. Так, у цивільно-правових відносинах із договору майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач має Право вимагати від наймодавця передачі йому майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Разом з тим наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що виникають із договорів, є чисті уповноважені і чисті зобов'язані особи. Наприклад, у цивільно-правових відносинах із договору дарування обдарований має лише суб'єктивне право, а дарувальник - суб'єктивний обов'язок.[7, с.82]

Розділ 3. Види цивільно-правових відносин

3.1 Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини

В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володіння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.

До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими, особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільних відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших фізичних і юридичних осіб суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні права та обов'язки в цих відносинах.[8, с.65]

Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктивного права - в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов'язана сторона - це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб - кожен і всі.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін - кожен і всі. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров'я.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони - уповноважену і зобов'язану. Відносними правовідносинами є зобов'язальні. Сторони в них цілком конкретні - кредитор і боржник. В деяких видах зобов'язальних відносин сторонами є: продавець і покупець - у цивільно-правових відносинах.

Із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник - у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник - у відносинах із договору позики. Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

3.2 Речові та зобов'язальні відносини

Залежно від способу задоволення інтересів уповноваженої особи розрізняють речові і зобов'язальні правовідносини. В речових правовідносинах інтерес уповноваженої особи задовольняється за рахунок корисних властивостей речей шляхом безпосередньої взаємодії з річчю. В зобов'язальних правовідносинах інтерес особи може бути задоволений тільки за рахунок певних дій зобов'язаної особи при наданні особі певних матеріальних благ. Практичне значення такої класифікації полягає в різній правовій регламентації поведінки осіб в речових і зобов'язальних правовідносинах. Речові правовідносини реалізуються діями самої уповноваженої особи. Тому її юридичний інтерес буде цілком задоволений, якщо ніхто не перешкоджатиме її поведінці. Так, юридичний інтерес власника буде задоволений, якщо ніхто не буде йому перешкоджати на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися речами, які йому належать. Через це в речових правовідносинах зобов'язані особи виконують пасивну роль, утримуючись від певних дій. Зобов'язальні ж правовідносини реалізується шляхом здійснення певних дій зобов'язаною особою. Тому юридичний інтерес уповноваженої в зобов'язальних правовідносинах особи може бути задоволений лише за допомогою здійснення зобов'язаною особою дій на її користь. Наприклад, інтереси продавця будуть задоволені, тоді, коли покупець передасть йому визначену за договором грошову суму за продану річ. [8, с.66]

Таким чином, речові права реалізуються безпосередньо уповноваженою особою, реалізація ж зобов'язальних правовідносин завжди пов'язана з виконанням обов'язку конкретною зобов'язаною особою (боржником). Через це в зобов'язальних правовідносинах зобов'язані особи вчиняють активні дії для надання матеріальних благ уповноваженій особі.

Отже, об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності. У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії.

3.3 Регулятивні та охоронні відносини

В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.

Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору зберігання. За цим договором одна сторона (зберігач) зобов'язана зберігати річ, що передана їй іншою стороною (поклажодавцем), і повернути йому цю річ у цілості. Діяльність зберігача є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину, квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне утримання в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги. Тут також діяльність сторін є правомірною і взаємовигідною.

Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами, що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме - відносини власності.

Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права фізичних або юридичних осіб є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з'являються обов'язки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини в юридичній літературі називаються охоронними. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державною примусу.[7, c. 88]

До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України „Про власність”), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

3.4 Інші види цивільних правовідносин

Майнові та особисті немайнові відносини. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту заснований на вченні про предмет цивільно-правового регулювання і характеризується тим, що:

по-перше, суб'єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як особисті немайнові права та право авторства, за загальним правилом, не можуть бути відокремлені від їх носія. Наприклад, засвідчене право авторства не можливо продати чи подарувати іншій особі Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених прав (наприклад, суд може зобов'язати незаконного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засобами немайнового характеру;

по-третє, у деяких випадках, передбачених законом, допускається відшкодування моральної шкоди.

Майнові правовідносини виникають в результаті регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, а особисті немайнові - регулювання цивільним законодавством особистих немайнових відносин. Що стосується об'єкта регулювання, то в майнових відносинах ним є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та ін.

Специфіка майнових і особистих немайнових правовідносин зумовлює і особливі способи захисту суб'єктивних прав, які існують в рамках цих правовідносин. За загальним правилом, майнові права захищаються за допомогою відшкодування заподіяних збитків. Захист же особистих немайнових прав здійснюється іншими способами. Так, у разі публікації в газеті відомостей, які порочать честь, гідність і ділову репутацію громадянина, виплата йому грошової компенсації сама по собі не відновить його репутацію. Проте репутація громадянина буде відновлена, а його особисте немайнове право буде захищеним, якщо за рішенням суду газета опублікує спростування цієї статті.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо. У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони.

Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.[7, c. 88]

Прості і складні правовідносини. Простими називаються правовідносини, в яких одній особі належить тільки одне право, а другій тільки один обов'язок Наприклад, правовідношення, що виникає із договору позики.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони мають як права, так і обов'язки. Так, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і в той же час зобов'язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, в свою чергу, зобов'язаний передати річ, і в той же час має право вимагати сплати грошей за цю річ.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зустрічаються елементи, що відносяться до різних зобов'язань. Наприклад, при перевезенні речей виникає обов'язок не тільки перевезти річ, а й зберегти її. Тому при вирішенні спірних питань в кожному конкретному випадку і необхідно визначитись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, бо тільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

Висновки

Отже, цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридично рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки.

Особливостями цивільно-правових відносин є те, що: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права та обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виникнення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види.

Класифікація цивільних правовідносин приводиться за їх ознаками. Так, за характером змісту розрізняють правовідносини майнові і немайнові правовідносини; за зв'язками між учасниками - абсолютні і відносні, за залежністю задоволення інтересів уповноваженої особи від дій інших осіб розрізняють речові і зобов'язальні правовідносини, за структурою - прості і складні і т.д.

Розмежування цих видів цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення для розуміння суті взаємовідносин сторін в правовідношенні, для конкретного застосування цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.

Використані джерела

1. Цивільний кодекс України // Голос України, №285., 2003 р.

2. Закон України “Про власність” від 7.02.1991 р. - ВВР,1991, №20 з наступними змінами і доповненнями. - ст. 7.

3. Александров Н. Г., Законность и правоотношения в советском обществе. стр. 108-109.

4. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. - Л.: Издательство Ленинградского университета. 1988. - с. 7-25.

5. Гражданское право / под ред. Белякова А. - М.: Юридическая литература, 1969, - с. 34.

6. Иоффе О.С. Советское гражданское право, 1967, стр. 89. 75-78.

7. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком інтер,2002. с.- 78-84.

8. Цивільне право України Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. Під ред. Ч.П. Азімова. -Харків: Право, 2000. - с. 65.

9. Юридична енциклопедія: В 6т. / ред. кол.: Ю.С. Шемчушенко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. Енцикл.,1998-Т.1:А-Г.

Размещено на Allbest.ru