Діяльність господарських товариств у світлі сучасного українського законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми дослідження. Історія створення акціонерних товариств (далі - АТ) (принаймі тих, що більш-менш відповідають відповідають сучасним формам) налічує декілька століть, а їх появу спричинили бурхливий розвиток (ринкових) відносин і необхідність акумулювання значних капіталів для започаткування і ведення значних (великих) за розмірами справ (здебільшого пов'язаних з освоєнням заморських колоній і торгівлею з ними).

Чимало дослідників АТ шукали їх аналоги в римському й доримському праві, але важко заперечити той факт, що сучасні АТ, започатковані в епоху капіталізму, - це унікальне явище, яке, хоч і має історичні корені в стародавньому праві й торгівельній практиці, але правовою природою та характерними рисами значно відрізняється від своїх давніх прообразів.

Акціонерні товариства виникли в період первісного нагромадження капіталу. Першими акціонерними компаніями були дві ост-індські компанії - голландська і англійська, засновані відповідно в 1600 і 1602 р. Першою російською акціонерною компанією вважається Російська в Константинополі торговельна компанія, заснована в 1757 р. Капітал цієї компанії складався з 200 акцій номінальною вартістю 500 рублів кожна [18] . Одна половина акцій розподілялася між засновниками, а інша була виставлена на відкриту підписку для всіх бажаючих.

Поява корпорацій була зумовлена розвитком великого промислового виробництва, що потребувало нових методів організацій, управління і фінансування.

Сучасний період відновлення цього правового інституту (після багатьох років забуття) у постсоціалістичних країнах став повторенням (дещо видозміненим) історії становлення цих товариств у 17-19 ст.; ейфорійні настрої щодо переваг АТ як чудового джерела для вкладення вільних коштів юридичних і фізичних осіб з метою отримання великих дивідендів змінилися на недовірливе (критичне) ставлення акціонерів до зазначених можливостей АТ, які не виправдали їхніх сподівань щодо забезпечення акціонерам високих і стабільних дивідендів. Про це яскраво свідчить стриманість громадян України щодо одержання приватизаційних майнових і компенсаційних сертифікатів і вкладення їх у відкриті АТ, які створюються на базі державних підприємств у процесі приватизації.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, зокрема та його частина , яка регламентує господарські правовідносини.

Предмет дослідження - діяльність господарських товариств.

Мета роботи полягає у теоретичному дослідженні діяльності господарських товариств у світлі сучасного українського законодавства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань :

- визначити теоретичні засади дослідження діяльності господарських товариств;

- дослідити правове становище та особливості діяльності окремих видів господарських товариств;

Теоретико - методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Дзера О.В., Пилипенко А.Я., Щербина В.С., Харитонов Є.О., Шевченко Я.М., Вінник О.М. тощо.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

1.Теоретичні засади дослідження діяльності господарських товариств

1.1 Сутність господарських товариств

Загальні відомості про господарські товариства - їх поняття, види, правила створення і діяльності , а також правовий статус - містяться в гл. 8 ЦК України [2] і гл. 9 ГК України [3]; також залишається діяти Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576 - XII «Про господарські товариства» [5]. Порядок діяльності акціонерних товариств додатково врегульовано окремим блоком нормативних актів, пов'язаних із порядком випуску та обігу акцій - законами України від 23 лютого 2006 року № 3480 - IV «Про цінні папери і фондовий ринок» [6], від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [8], спеціальним Законом «Про акціонерні товариства» [9], 17 вересня 2008 року № 514-VI, численними документами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, діяльність окремих суб'єктів господарювання, що створюються в формі господарських товариств, врегульовано спеціальними законодавчими актами. До таких, зокрема, належать корпоративні інвестиційні фонди, правовий статус яких встановлюється Законом України від 15 березня 2001 року № 2299-III «Про інститути спільного інвестування» (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) [10].

Щодо визначення правового статусу господарських товариств особливо актуальним є питання визначення пріоритету у застосуванні актів рівної юридичної сили - ЦК, ГК України, а також Законів України «Про господарські товариства» [5], «Про акціонерні товариства» [9], оскільки вони регулюють суміжні питання. Так, якщо положення ЦК, ГК України суперечать положенням Законів України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», застосуванню підлягають положення ЦК, ГК України, незважаючи на те, що Закон є спеціальним нормативним актом (підтвердження цієї позиції міститься, зокрема, в пунктах 5, 8 листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 лютого 2004 року №1022 «Щодо деяких питань створення та державної реєстрації господарських товариств»). Якщо положення ЦК суперечать положенням ГК України, застосуванню підлягають положення ГК України як спеціального нормативного акта.

Найзагальніше визначення господарських товариств міститься у ст.113 ЦК України [2], згідно з якою господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Більш детальне визначення міститься у ст. 79 ГК України (ст.1 Закону України «Про господарські товариства») [5], відповідно до якої господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та громадянами шляхом обєднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є одним з найбільш популярних видів підприємництва в Україні. Демократичний характер управління господарськими товариствами, різноманітність їх форм та інші чинники мали наслідком широке поширення цих організаційно-правових форм і в світі. Адже, як показує досвід розвинутих зарубіжних країн, основна частка всієї реалізованої продукції (більше 96%) припадає саме на господарські товариства.

1.2 Загальна характеристика господарських товариств

Така організаційно-правова форма підприємництва, як господарське товариство, має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на основі Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх засновників та учасників [5].

Існує 5 видів господарських товариств: акціонерні товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; товариства з додатковою відповідальністю; повні товариства; командитні товариства.

Всі господарські товариства є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні на­зви із зазначенням організаційно-правової форми товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Вибір конкретного виду господарського товариства залежить від цілей і намірів його засновників, а також у ряді випадків передбачений законодавством. Наприклад, фондова біржа та інвестиційний фонд можуть бути створені тільки в формі закритого акціонерного товариства, довірче товариство - в формі товариства з додатковою відповідальністю, ломбард - повного товариства [12].

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користуються товариства з обмеженою відповідальністю (завдяки простоті створення, обмеженої відповідальності учасників, придатності для організації як малого, так і великого бізнесу), а також акціонерні товариства.

Фізичні і юридичні особи, спільними зусиллями яких створюється господарське товариство і які наділяють його майном, іменуються засновниками і учасниками. Відносно всіх товариств, за виключенням акціонерного, правовий статус засновників і учасників товариства фактично однаковий.

Засновниками та учасниками товариств можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, включаючи іноземних суб'єктів права, крім випадків, передбачених законодавством України. Держава через уповноважені нею органи також може виступати засновником і учасником господарських товариств.

Учасники товариства мають право:

- брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

- брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

- вийти в установленому порядку з товариства;

- одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов'язані:

- додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

- виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

- не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

- нести інші обов'язки, якщо це передбачено Законом «Про господарські товариства», іншим законодавством України та установчими документами.

Товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом [5].

Вклади учасників і засновників становлять статутний фонд (капітал) товариства. Вкладом учасника (засновника) товариства є сукупність грошових коштів, майна і майнових прав, оцінених за згодою учасників у національній валюті України і переданих товариству для забезпечення його діяльності у порядку, розмірах і в терміни, визначені установчими документами. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника або засновника у статутному фонді.

Вкладами учасників та засновників можуть бути: рухоме і нерухоме майно (речі), не заборонене до обігу на території України; цінні папери, передача яких дозволяється чинним законодавством України; грошові кошти у валюті України або іноземній валюті; майнові права, включаючи права інтелектуальної власності, право користування майном, природними ресурсами, право на здійснення господарської діяльності і т. ін.

Закон забороняє використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Для ряду суб'єктів підприємницької діяльності, до яких відносяться банки, страхові компанії, фондові біржі й компанії та інші фінансово-кредитні структури, законодавством встановлюються обмеження щодо вкладів учасників у капітал.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору.

Установчі документи повинні містити такі відомості: вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників та учасників; найменування та місцезнаходження; розмір та порядок утворення статутного фонду; порядок розподілу прибутків та збитків; склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів; порядок внесення змін до установчих документів; порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Установчі документи окремих видів господарських товариств мають певні особливості, які будуть розглянути при характеристиці цих товариств.

Установчі документи відіграють значну роль у діяльності будь-якого господарського товариства, до їх складення не слід підходити формально. Підписанню установчих документів, як правило, передує ретельне комплексне техніко-економічне обґрунтування діяльності товариства і передусім таких сторін цих документів, як розрахунок статутного фонду, очікуваних прибутків, балансу доходів і витрат на функціонування підприємства та ін.

Враховуючи те, що українське законодавство недосконале і суперечливе, його недоліки значною мірою можуть бути компенсовані за рахунок змісту установчих документів. Тому буде краще, якщо в їх розробці вам допоможе фахівець.

Найменування господарського товариства визначається його учасниками і повинно містити зазначення виду товариства, а для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, або хоча б одного з них з додатком типу «… і компаньйон», «... і син», «... і товариші».

Забороняється використовувати в найменуваннях підприємств повні або скорочені найменування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням інших суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб чи об'єднань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевірку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб'єкта, внесеного до відповідних реєстрів.

В органі державної реєстрації можна зарезервувати терміном на 1 місяць (для відкритих акціонерних товариств - на 9 місяців) найменування суб'єкта підприємницької діяльності, яке включається в окремий перелік зарезервованих найменувань та враховується під час перевірки на тотожність поряд з найменуваннями вже зареєстрованих суб'єктів.

Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства (статутний фонд, фонд розподілу прибутку, фонд розвитку виробництва, фонд розвитку персоналу, фонд соціального забезпечення, фонд участі персоналу в доходах товариства та ін.)

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Товариство ліквідується:

- після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

- за рішенням вищого органу товариства;

- на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на

- підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

2. Особливості створення та діяльності окремих видів господарських товариств

2.1 Поняття, юридичний статус та особливості діяльності акціонерного товариства

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на основі Закону України «Про господарські товариства» , який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх засновників та учасників [5]. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права (не товариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство становить собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).

Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства.

Акціонерне товариство - це так зване товариство капіталів. Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства [9].

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок» [6]. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів.

Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України «Про господарські товариства» [5]. По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (ст. 30 Закону України «Про господарські товариства»). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі [5].

Засновники закритих акціонерних товариств до дня скликання установчих зборів повинні внести не менш як 50 відсотків номінальної вартості акцій.

2.2 Правове становище особливості діяльності повного товариства

Повне товариство -- господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Учасники повного товариства не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

Учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва (ст. 80 ГКУ) [4].

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.

Управління діяльністю повного товариства відповідно до ст. 121 ЦКУ здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів [2].

Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, то інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства (ст 122 ЦКУ) [2].

Прибутки та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором.

Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Учасник повного товариства, який вибув з нього, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, в рівній мірі з учасниками, які залишилися, протягом 3 -х років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Вихід із товариства, яке було створене на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніше як за 6 місяців.

Ліквідація повного товариства відбувається на загальних підставах, а також у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учасник має право протягом 6 місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство.

2.3 Товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю

Товариство з обмеженою відповідальністю (TOB) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених статутом товариства розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю , товариства, у межах вартості свої внесків

Спеціальне регулювання: ГК України (ч. З ст. 80) [3], ЦК України (статті 140-150) [2], Закон «Про господарські товариства» (статті 50-64) [5]. Це різновид господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів

Засновники TOB фізичні та юридичні особи з відповідним обсягом загальної право суб'єктності, якщо закон не вимагає спеціальної; можливість обмеження законом (ч. 1 ст. 141 ЦК) та статутом TOB максимальної кількості учасників TOB [2].

Можливість створення TOB однією особою, яка, в свою чергу, не може бути товариством однієї особи; відповідно - заборона участі вдвох і більше товариствах однієї особи (ч. 2 ст. 141 ЦК) [2].

Вимоги до майнової бази: а) складу - статутний фонд (капітал) та резервний фонд (щонайменше 25% від статутного фонду); б) поділ статутного фонду па частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); в) мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства; на момент державної реєстрації товариства СФ (статутний фонд) має бути сформований щонайменше на 50%; частка СФ, що залишається несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності TOB; г) законодавча вимога підтримувати чисті активи TOB на рівні не менше ніж розмір статутного фонду.

Відповідальність TOB та його учасників: а) товариство відповідає за власними зобов'язаннями усім своїм майном;б) відсутність у учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки, - вони лише несуть ризик збитків межах сплачених вкладів; в) наявність субсидіарної відповідальності в учасників TOB - за умови несплати вкладів (відповідальність - в межах несплаченої частини вкладу); якщо несплата вкладів має місце у двох і більше учасників - вони відповідають солідарно (ч. 2ст. 140 ЦК) [2].

Органи управління та контролю TOB: 1) обов'язкові: а) вищий орган - збори учасників; б) виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор; 2) ревізійна комісія чи ревізор необов'язковий контрольний орган, якщо закон не вимагає іншого.

Обов'язковість для учасників майнової участі в TOB: сплатити (а) основний і (б) додаткові (якщо останні передбачені статутом TOB або рішенням зборів учасників) внески; необов'язковість (за окремими винятками) персональної участі.

Можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) TOB або третім особам (якщо інше не передбачено статутом TOB) - за умови дотримання переважного права інших учасників на придбання частки, що відступається).

Обмежений рух учасників: зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з TOB; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі за згодою решти учасників, якщо інше не передбачено TOB; в) спадкування частки учасника-фізичної особи або правонаступництва учасника-юридичної скоби з дотриманням передбаченого статутом товариства порядку; г) звернення стягнення на всю частку учасника-боржника на вимогу його кредиторів

Додаткові підстави припинення TOB: перевищення передбаченої законом максимальної кількості учасників.

Припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника-фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника-юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з TOB; г) добровільного виходу учасника з TOB з викупом його частки самим товариством; д) виділення частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна; е) ліквідації товариства.

ТОВ нерідко ототожнюють із ЗАТ (закрите акціонерне товариство), хоча ці господарські товариства мають не лише спільні риси (яких чимало), а її відрізняються одне від одного. Відмінні риси: у ЗАТ статутний фонд поділяється на акції рівної номінальної вартості, а в ТОВ - на частки, розмір яких визначається статутом ТОВ і може бути будь-яким (тобто рівним або різним); різний мінімальний розмір статутного фонду; якщо майнова участь акціонера в ЗАТ обмежується повною оплатою акцій, то статутом або рішенням зборів учасників ТОВ може бути передбачена сплата додаткових внесків; необов'язковість персональної участі акціонерів в діяльності ЗАТ у той час як учасник ТОВ зобов'язаний брати участь при вирішенні питань, рішення щодо яких приймають шляхом опитування одностайно; можливість виключення учасника з ТОВ, якщо він грубо та/або систематично порушує свої обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню товариством його цілей; акціонер ЗАТ не може бути примусово виключений з товариства, оскільки його статус є подвійним (учасник ЗАТ і одночасно - власник акцій); втрата акціонером цього статусу пов'язана з відчуженням усіх належних йому акцій ЗАТ (позбавленням права власності на акції можлива лише за рішенням суду, за наявності передбачених законом підстав) [14].

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) -- об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства.

У цьому випадку учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями у межах, визначених статутом пропорційно їхнім часткам.

При недостатності майна одного чи декількох учасників товариства для забезпечення належної з них частки додаткової відповідальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропорційно їхнім часткам у майні. ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають документи, що підтверджують їхню можливість забезпечити відповідальність у новому розмірі. Повне товариство -- його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність за загальними боргами. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ). Відносно нього застосовуються практично всі норми, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю. Особливість його (і головна відмінність від ТОВ) полягає в характері відповідальності учасників щодо зобов'язань товариства. Якщо учасники ТОВ не відповідають за зобов'язаннями товариства, то в ТДВ учасники несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за боргами товариства своїм особистим майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них. Відповідальність учасників має субсидіарний характер -- вона настає тільки у випадку недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Граничний розмір відповідальності (двох-, трьох-, п'ятикратна тощо), а також її характер (часткова або солідарна) передбачається самими учасниками в установчих документах. Товариство з додатковою відповідальністю створюється в тих випадках, коли розміри капіталу, необхідного для початку діяльності товариства і його нормального функціонування, значно менші, ніж для забезпечення інтересів кредиторів цього товариства.

В подібній ситуації немає потреби акумулювати відразу великий капітал -- гарантійна функція забезпечується не розміром статутного фонду, а введенням додаткової майнової відповідальності учасників. Ця форма господарського товариства може використовуватися ще й в тому випадку, коли законом установлено заборону на здійснення певних видів діяльності товариством з обмеженою відповідальністю (наприклад, страхування).

Виключно в формі товариства з додатковою відповідальністю функціонують довірчі товариства, особливості правового статусу яких визначаються Декретом КМУ «Про довірчі товариства» від 17.03.1993. Багато важливих питань щодо взаємовідносин і відповідальності учасників ТДВ не врегульовано законодавством, тому в установчих документах доцільно закріпити такі положення:

- у разі банкротства одного з учасників його відповідальність за борги товариства розподіляється між іншими учасниками;

- учасник, що вибув, впродовж 1 року з дня вибуття несе передбачену статутом відповідальність за всіма зобов'язаннями товариства, що виникли до його вибуття зі складу товариства;

- кожний учасник, що вступає в товариство, несе відповідальність також за всіма зобов'язаннями товариства, що виникли до його вступу.

2.4 Характеристика правового статусу та особливостей діяльності командитного товариства

Командитним товариством визнається товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Установчий договір про командитне товариство, крім загальних умов до господарських товариств, передбачених статтею 4 Закону України «Про господарські товариства», повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства [5].

В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Щодо командитного товариства застосовуються норми статей 67-74 з урахуванням особливостей командитних товариств, передбачених Закону України «Про господарські товариства» [5].

Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

- діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

- вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

- вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.

Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.

Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Командитне товариство, крім підстав, загальних підстав щодо господарських товариств, припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у випадку ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру [16].

Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчим договором.

У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

3. Проблемні питання діяльності господарських товариств

В Україні господарське товариство, зокрема акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю, є достатньо поширеною організаційно-правовою формою суб'єкта господарювання. Адже створення саме господарського товариства дозволяє об'єднати майно та зусилля декількох (а в акціонерному товаристві - необмежену кількість) осіб для здійснення господарської діяльності, легко залучити додатковий капітал інших осіб для досягнення певної мети, рівномірно розподілити ризики від здійснення господарської діяльності.

Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників визначаються Цивільним і Господарським кодексами України та Законом України «Про господарські товариства» [5], які містять порівняно з іншими організаційно-правовими формами юридичних осіб, значну кількість норм, що упорядковують діяльність господарських товариств.

Саме така на перший погляд «достатня» правова регламентація нерідко зумовлює те, що засновники господарського товариства зазначають в установчих документах товариства лише передбачені законодавством положення, використовуючи при цьому типові документи, та не враховують існуючі недоліки законодавства, які зумовлені, в першу чергу, тим, що Закон України «Про господарські товариства», прийнятий у 1991 році, не зазнав істотних змін з часу його прийняття, не відповідає вимогам часу і його застосування виявило чимало прогалин та колізій законодавства [14].

Такі занадто прості та лаконічні положення установчих документів породжують найрізноманітніші проблеми у процесі діяльності господарських товариств - від неможливості прийняття рішень органами управління до конфліктів між учасниками товариства.

З огляду на це можна розглянути деякі поширені проблемні питання діяльності господарських товариств, яких можливо уникнути шляхом зазначення в установчих документах відповідних положень.

По-перше, загальні збори учасників товариства є вищим органом товариства і мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства.

Законодавство передбачає, що установчі документи товариства обов'язково мають містити відомості про склад та компетенцію загальних зборів товариства та порядок прийняття ними рішень.

Проте, включаючи до установчих документів такі положення, засновники товариства не звертають уваги на необхідність врегулювання процедури ведення загальних зборів учасників товариства, зокрема порядку обрання голови загальних зборів, порядку ведення протоколу загальних зборів, визначення осіб, які його підписують.

По-друге, законодавство передбачає можливість виходу (виключення, відступлення частки) учасника товариства, проте не визначає момент виходу (виключення, відступлення частки) учасника, що впливає в першу чергу на визначення розміру частки прибутку (дивідендів), яку має одержати учасник.

Оскільки відомості про учасників обов'язково зазначаються в установчих документах, а зміни до установчих документів товариства набувають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, то можна зазначати в установчих документах товариства те, що моментом виходу (виключення, відступлення частки) є дата державної реєстрації відповідних змін до установчих документів товариства.

По-третє, Закон України «Про господарські товариства» надає право учасникам товариства одержувати інформацію про діяльність товариства [5].

Оскільки законодавство не передбачає механізму надання учаснику товариства такої інформації, було б доречним визначати в установчих документах порядок її надання, зокрема і те, за рахунок товариства чи учасника вона буде надана.

Однак інколи отримання інформації учасником унеможливлюється, як показують непоодинокі випадки, незбереженістю основних документів товариства.

У зв'язку з цим, потрібно в установчих документах товариства передбачити положення щодо обов'язку виконавчого органу забезпечити належне зберігання документів товариства, зокрема установчих документів, змін до них та інших документів, пов'язаних із створенням товариства, документів, що підтверджують державну реєстрацію товариства, протоколів загальних зборів, рішень органів управління товариства, положень про філії та представництва, укладених товариством угод.

По-четверте, основним майновим правом учасника товариства є право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Водночас міноритарні учасники (учасники, які володіють незначною часткою статутного (складеного) капіталу) не мають змоги вплинути на прийняття загальними зборами рішення щодо виплати учасникам частини прибутку (дивідендів). Прийняття загальними зборами рішення щодо майнових прав учасників всупереч інтересам міноритарних учасників призводить до виникнення конфліктних ситуацій.

Уникнути порушень основного майнового права учасника можливо шляхом зазначення в установчих документах щодо обов'язкового один раз на рік нарахування та виплати частини прибутку (дивідендів).

Окремо слід розглянути питання, пов'язане з діяльністю товариств, учасниками яких є дві особи, частка кожної з яких складає п'ятдесят відсотків статутного (складеного) капіталу.

Прийнявши рішення про створення такого товариства, засновники (учасники) найчастіше впевнені у тому, що товариство буде здійснювати діяльність без перешкод. Таку оптимістичну позицію засновники підтверджують укладенням низки усних угод щодо діяльності товариства.

Однак виникнення першого протиріччя між учасниками зазначеного товариства розвіює сподівання засновників. У такій ситуації один учасник може блокувати прийняття загальними зборами учасників товариства будь-якого рішення, починаючи від затвердження результатів діяльності товариства та закінчуючи призначенням (звільненням) виконавчого органу і внесення змін до установчих документів.

З огляду на наведене, треба уникати створення товариств, учасниками яких є дві особи, частка кожної з яких складає п'ятдесят відсотків статутного (складеного) капіталу. А у разі створення такого товариства в установчих документах детально врегулювати всі процедури.

Окрім наведеного вище, слід наголосити на тому, що установчі документи господарського товариства обов'язково мають містити відомості про форму товариства і його назву, предмет і цілі діяльності, склад засновників і учасників, розмір і порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок реорганізації і ліквідації товариства.

акціонерний товариство господарський законодавство

Висновки

Господарські товариства мають право повноцінно вести свою діяльність та розвиватися, і перебувати під захистом закону, - так само, як людина має право жити.

Одним із найважливіших видів цивільних правовідносин є відносини, які виникають під час діяльності господарських товариств, ці відносини спрямовані на задоволення потреб учасників товариства.

Господарські товариства є юридичною особою, яка засновується на умовах засновницького договору, і діє на умовах установчих документів.

Господарські товариства поділяються на п'ять видів: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Наведена класифікація господарських товариств є вичерпною. В даному випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств.

Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових господарських товариств, адже від того, наскільки точно в них буде виражена воля сторін, залежить стабільність і подальший розвиток підприємництва. Вдосконалення правового регулювання діяльності господарських товариств пов'язане і з врегулюванням діяльності всіх суб'єктів підприємницької діяльності. На цю проблему також слід звернути увагу законодавцям, особливо в частині реєстрації товариств.

Можна навести багато прикладів, коли недосконалістю нашого законодавства користуються недобросовісні бізнесмени. Проте вказані проблеми існують не лише в Україні.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого -- були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої наживи.

Список використаних джерел

1. Конституція України : Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28

червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Цивільний кодекс України. - К.: Парламентське видавництво., 2003.

3. Господарський кодекс України 16.01.2003 №436-IV // Офіційний

вісник України. - 2003. - №11. - Ст. 462.

4. Господарський процесуальний кодекс України 06.11.91 № 1798-ХІІ //

Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56

5. Про господарські товариства : Закон України від вiд 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 49, ст.682

6. Про цінні папери і фондовий ринок : Закон України вiд 23.02.2006 № 3480-IV // Електронний ресурс: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3480-15

7. Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні : Закон України вiд 10.12.1997 № 710/97-ВР // Електронний ресурс : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=710%2F97-%E2%F0

8. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні : Закон України вiд 30.10.1996 № 448/96-ВР // Електронний ресурс: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=448%2F96-%E2%F0

9. Про акціонерні товариства : Закон України вiд 17.09.2008 № 514-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 50-51, ст.384

10. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) : Закон України вiд 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 21, ст.103

11. Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи, правове становище. -- К., 1998.

12. Волинська В.В. Акционерное право: Учебник / Отв. Ред. А.Ю. Кабалкин. -- М., 1997.

13. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління. Навчальний посібник. -- Харків: Еспада, 2003.

14. Ковальчук А.Т. Банки, кредит, фінанси: законодавчо-правовий вимір. -- К. : Парламентське видавництво. ,2004.

15. Ковальчук Т.Т. Економічна безпека і політика. -- К.: Знання, 2004.

16. Правовое регулирование предпринимательской деятельности / под ред. В.В. Лаптева. -- М., 1995.

17. Саниахметова Н.А. Юридический справ очник предпринимателя. -- Х., 1999.

18. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- К. : Юрінком Інтер, 2002.

19. Вінницька О. Євразійський круглий стіл з корпоративного управління ОЕСР: що сказано і що можна зробити // Бюлетень з корпоративного управління. -- 2004. - №1.

20. Горбатенко В. Акціонерні товариства: життя за новими правилами // Круглий стіл. -- 2003. - №4 (7)

21. Горбатенко В. Принципи корпоративного управління України - новий інструмент регулювання корпоративних відносин. // Круглий стіл. -- .2003. - №6-7 (9-10).

22. Горбатенко В. Закон України «Про акціонерні товариства»: аргументи «за» // Бюлетень з корпоративного управління. -- 2001. - №4.

23. Кітела І. Новини правового регулювання // Круглий стіл. -- 2003. - №3.

24. Коростей В. Господарсько-правовий бюрократизм у ринкових умовах. // Право України. -- 2003. - №6.

25. Нестор С. Корпоративне управління і роль Організації економічного співробітництва та розвитку. // Бюлетень з корпоративного управління. -- 2004. - №4.

Размещено на Allbest.ru