Компетенція є визначальним елементом правового статусу (правового становища) органу виконавчої влади і являє собою комплекс повноважень зі здійснення виконавчої влади. Встановлення компетенції органів виконавчої влади має проводитись обов'язково за умови попереднього визначення їх функцій та методів діяльності. Засобами визначення й зміни компетенції органів виконавчої влади є її централізація, децентралізація, деконцентрація, делегування, субсидіарність. Централізація компетенції органів виконавчої влади - це нормативно-правове забезпечення здійснення функцій держави переважно її центральними органами. Децентралізація компетенції органів виконавчої влади - це передача центральними органами виконавчої влади виконання функцій держави на рівень нижчих і місцевих органів виконавчої влади. Деконцентрація компетенції органів виконавчої влади - це розподіл виконання функцій держави на горизонтальні й вертикальні рівні системи органів виконавчої влади. Делегування компетенції органів виконавчої влади - це узгоджена на підставі рішення відповідного органу або договору передача владних повноважень від одного органу до іншого. Субсидіарність компетенції органів виконавчої влади - це взаємодоповнююча реалізація власних повноважень органами виконавчої влади.

Повноваження органів виконавчої влади є стрижнем для визначення їх компетенції, оскільки вони діють від імені держави, виконують її функції й наділяються державою певним обсягом державної влади для виконання цих функцій.

Компетенція органів виконавчої влади спрямована на те, щоб втілити в життя демократичну сутність держави: держава не стоїть над громадянами, а існує для громадян, надає їм державні управлінські послуги, створює умови для всебічної реалізації їхніх прав та свобод, здійснює захист їхніх інтересів.

До центральних органів виконавчої влади України відносяться такі групи органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, які мають різноманітні назви -- агентства, комітети, служби і та ін. (часто вони узагальнено визначаються як «відомства»).

Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї держави, а не окремих територій, місць, їх компетенція поширюється з відповідного кола питань на всю територію країни

За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади (надалі -- центральні органи) забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан їх розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра у межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади . Президент призначає за поданням Прем'єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших центральних органів та припиняв їхні повноваження на цих посадах.

Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів Антимонопольного комітету. Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад Президент за згодою Верховної Ради України.

Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України. Лише їх керівники -- міністри -- входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні.

Державні комітети України створюються для керівництва окремими галузями економіки (наприклад. Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики) та соціального розвитку (Державний комітет телебачення і радіомовлення), а також здійснення певної міжгалузевої діяльності (Державний комітет статистики) або вирішення окремих функціональних питань (Державний комітет у справах захисту прав споживачів). Нині в Україні нараховується двадцять державних комітетів [5].

Серед інших центральних органів, яких всього нараховується нині близько п'ятдесяти, найпоширенішими назвами є «комітет» (Антимонопольний комітет. Комітет харчової промисловості та ін.), «агентство» (Національне агентство з питань розвитку та Європейської інтеграції, Національне космічне агентство тощо), «головне управління» (Головне контрольно-ревізійне управління), «державний департамент» (Державний департамент ветеринарної медицини).

Певне поширення мають й такі назви, як «комісія» (Вища атестаційна комісія); «служба» (Державна митна служба); «фонд» (Фонд державного майна); «адміністрація» (Державна податкова адміністрація); «палата» (Ліцензійна палата).

До розглядуваної групи центральних органів входять також Державна інспекція з нагляду за безпекою авіації, Державне казначейство.

2. Організація роботи державних агентств, фондів та інспекцій

Центральні органи в своїй більшості переважно є єдиноначальними органами. Єдиноначальність органу означає, що владні повноваження цього органу здійснюються одноособове його керівником -- міністром, головою державного комітету, іншим керівником центрального органу (надалі -- керівником). Він персонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і урядом [3].

Керівник здійснює керівництво центральним органом, спираючись в цьому на своїх заступників, які призначаються і звільняються з посади Кабінетом Міністрів за поданням відповідного керівника. Кількість заступників керівника в кожному центральному органі визначається Кабінетом Міністрів. Заступники керівника виконують за його дорученням окремі функції та повноваження і заміщують його у разі його відсутності.

Керівник центрального органу здійснює розподіл обов'язків між заступниками, а також визначає ступінь відповідальності керівників підрозділів апарату центрального органу. Він затверджує штатний розпис працівників апарату центрального органу та його місцевих ланок (органів) у межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і розміру асигнувань на їх утримання із Державного бюджету; затверджує положення про структурні підрозділи апарату центрального органу та положення про створені ним місцеві ланки, а також положення і статути підприємств, установ, організацій, що належать до його сфери відання; здійснює в установленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників місцевих ланок центрального органу, підприємств, установ і організацій, що належать до його сфери відання; вносить на розгляд Кабінету Міністрів проекти законодавчих та інших нормативних актів з питань, що належать до компетенції центрального органу.

Рішення центрального органу набувають юридичної сили коли вони оформлені як правові акти, що видані ним у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів. Переважна більшість актів центрального органу видається у вигляді наказів його керівника. Вони є обов'язковими до виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані відповідному центральному органу. У випадках, передбачених законодавством, акти центрального органу є обов'язковими для виконання всіма центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

У разі потреби центральний орган видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти центрального органу підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Нормативно-правові акти центральних органів, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення, є не чинними. Акти центральних органів у разі їх невідповідності законодавству України або ж економічної чи соціальної недоцільності можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції центрального органу, обговорення найважливіших напрямків його діяльності та розвитку дорученої йому галузі чи сфери утворюється колегія центрального органу. До її складу входять керівник центрального органу, його заступники за посадою, інші керівні працівники центрального органу, а також керівники деяких центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери відання центрального органу. В засіданнях колегії можуть брати участь представники місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Рішення колегії втілюються у життя наказами керівника центрального органу. Членів колегії затверджує чи звільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямків науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань у центральному органі може утворюватися науково-технічна (наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців. У центральному органі з урахуванням специфіки його діяльності також можуть утворюватися інші робочі та консультативні органи [5].

Суттєвою організаційно-структурною особливістю міністерств і державних комітетів та деяких інших центральних органів є те, що вони мають у своєму підпорядкуванні місцеві ланки (органи), які створюють разом з апаратом центрального органу так звану систему відповідного міністерства, державного комітету тощо.

За загальним правилом, на місцевому рівні органами міністерств, державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, хоч існують і деякі самостійні місцеві органи, що не входять до складу місцевих державних адміністрацій.

3. Правовий статус державних агентств, фондів та інспекцій

Кожний центральний орган відповідно до його профілю:

? бере безпосередню участь у реалізації державної політики з конкретних її напрямів або щодо конкретних об'єктів державного управління і регулювання; прогнозує перспективні напрямки і реалізує стратегічні цілі та завдання розвитку відповідної сфери чи галузі;

? бере участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України;

? здійснює політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворенні державних резервних фондів фінансових і матеріально-технічних ресурсів, виступає державним замовником зазначених робіт (послуг);

? вживає заходів щодо вдосконалення механізму регулювання економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

? розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

? формує державну промислову політику та забезпечує її проведення, готує пропозиції щодо визначення пріоритетних галузей промисловості для прискореного їх розвитку;

? бере участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

? виробляє пропозиції щодо зміни умов оподаткування, ціноутворення, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

? сприяє розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури економіки;

? бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики;

? вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку;

? бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні угоди міжвідомчого характеру.

Значне місце у змісті компетенції центральних органів посідає діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки. Зокрема, відповідні центральні органи: видають у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у реалізації програм приватизації.

Важливу увагу приділяють центральні органи виконанню певних загальнодержавних функцій. Наприклад, вони забезпечують виконання завдань мобілізаційної підготовки населення та мобілізаційної готовності держави; беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення обороноздатності держави.

Будь-який центральний орган організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його відання, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів.

Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним органам також надані досить широкі повноваження щодо внутрішньо організаційного забезпечення роботи. Зокрема, вони вправі: одержувати від інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, статистичні дані для виконання покладених на них завдань; залучати спеціалістів центральних та інших органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, за погодженням з їх керівниками, для розгляду питань, що належать до їх відання; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників утворених ними місцевих органів, а також підприємств, установ і організацій, що належать до їх сфери відання [2].

Центральні органи у межах своєї компетенції сприяють органам місцевого самоврядування -- радам та їх виконавчим комітетам у здійсненні ними повноважень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад з питань здійснення делегованих радам повноважень органів виконавчої влади підконтрольні та підзвітні відповідним центральним органам.

В процесі своєї діяльності центральні органи можуть взаємодіяти з професійними спілками та громадськими організаціями з питань забезпечення прав і свобод громадян, задоволення їх соціально-економічних, трудових, культурних та інших інтересів, сприяють виконанню статутних завдань цих об'єднань. При цьому об'єднання громадян у необхідних випадках вправі вносити на розгляд відповідного центрального органу пропозиції з питань їхньої діяльності, що потребують вирішення цього органу.

4. Правовий статус Державної інспекції з контролю за цінами

Приклад урядового органу державного управління - Державна інспекція з контролю за цінами, основні завдання та функції якої є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань дотримання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів.

Держцінінспекція відповідно до покладених на неї завдань:

? проводить моніторинг цін і тарифів на товари й послуги споживчого ринку, узагальнює його результати, готує пропозиції щодо вжиття заходів до стабілізації цінової ситуації;

? у межах своєї компетенції здійснює перевірки дотримання порядку формування, встановлення й застосування цін і тарифів, а також їхнього економічного обґрунтування;

? надає органам виконавчої влади, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності методичну допомогу й рекомендації з питань дотримання порядку формування, встановлення й застосування цін;

? вживає відповідно до законодавства заходів за порушення підприємствами, установами та організаціями порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами;

? розробляє плани та організовує роботу своїх територіальних органів, надає їм методичну та практичну допомогу, контролює їхню діяльність, вживає заходів до усунення виявлених недоліків і порушень, а також підвищення ефективності здійснення цього контролю;

? здійснює заходи щодо професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

? вносить відповідним органам, уповноваженим вирішувати питання ціноутворення, пропозиції щодо вдосконалення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;

? здійснює заходи щодо створення інформаційних систем і комп'ютеризації робіт у центральному апараті Держцінінспекції та її територіальних органах;

? у межах своєї компетенції забезпечує реалізацію державної політики щодо державної таємниці та контроль за її збереженням, тощо [3].

Держцінінспекція має право:

? проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов'язаних із формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів;

? одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, підприємств, установ та організацій матеріали та інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань;

? обстежувати в установленому порядку виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ та організацій, що використовуються для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини, організації та надання послуг;

? залучати фахівців органів виконавчої влади, а також підприємств, установ та організацій (за погодженням з їхніми керівниками) до розгляду питань, що належать до її компетенції;

? скасовувати рішення своїх територіальних органів, а також винесені ними постанови про накладення адміністративних стягнень, тощо.

Начальники державних інспекцій з контролю за цінами та їхні заступники від імені органів державного контролю за цінами приймають рішення про вилучення до відповідного бюджету сум усієї необґрунтовано одержаної підприємством, установою та організацією виручки через порушення державної дисципліни цін та штрафу в двократному її розмірі, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення.

Уповноважені посадові особи органів державного контролю за цінами в разі виявлення на підприємствах, в установах та організаціях фактів порушень порядку формування, встановлення й застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами крім актів перевірок складають протоколи про адміністративні правопорушення і надсилають їх відповідній державній інспекції з контролю за цінами для розгляду. Держцінінспекція видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Держцінінспекцію очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України.Начальник Держцінінспекції є членом колегії Мінекономіки.

Начальник Держцінінспекції виконує такі функції:

? здійснює керівництво діяльністю Держцінінспекції, несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України і Міністром економіки та з питань європейської інтеграції України за виконання покладених на Держцінінспекцію завдань;

? призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів та інших працівників Держцінінспекції, крім заступників начальника Держцінінспекції;

? визначає ступінь відповідальності заступників начальника Держцінінспекції та керівників структурних підрозділів Держцінінспекції;

? притягає до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів та інших працівників Держцінінспекції;

? підписує видані в межах Держцінінспекції накази, організовує перевірку їх виконання, тощо.

Держцінінспекція має територіальні органи -- державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами й мають права, передбачені цим Положенням. Призначення на посади та звільнення з посад керівників цих органів та затвердження положень про територіальні органи здійснюються начальником Держцінінспекції.

Чисельність працівників, структуру, штатний розпис, кошторис доходів та видатків територіальних органів затверджує начальник Держцінінспекції в межах асигнувань, передбачених на їх утримання [5].

Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держцінінспекції, обговорення найважливіших напрямів її діяльності в Держцінінспекції утворюється колегія у складі начальника Держцінінспекції (голова колегії), його заступників та керівників структурних підрозділів Держцінінспекції. Персональний склад колегії затверджується Міністром економіки та з питань європейської інтеграції України.

Граничну чисельність працівників і структуру Держцінінспекції затверджує Мінекономіки в межах граничної чисельності працівників Мінекономіки, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Штатний розпис, кошторис доходів і видатків Держцінінспекції затверджує начальник Держцінінспекції за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном.

Держцінінспекція утримується за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання Мінекономіки.

Умови оплати праці працівників Держцінінспекції визначаються Кабінетом Міністрів України.

ВИСНОВКИ

Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому; по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях.

Державні комітети України є центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує прем'єр-міністр України або віце-прем'єр-міністри чи міністри. Державні комітети вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечують її реалізацію у визначених сферах діяльності, здійснюють управління в цих сферах, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до їх відання.

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом мають визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання і повноваження. Щодо них може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та розв'язання інших питань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ