Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Посадова особа як суб'єкт адміністративного права

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. Поняття“посадової особи” в законодавстві України
• 2. Правовий статус “посадової особи”
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Відповідно до Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно - розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Також визначення терміну «посадова особа» міститься в Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування», який визначає, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Разом з тим, Законом чітко не надано визначення терміну «службова особа».

1. Поняття “посадової особи” в законодавстві України

Уперше в законодавстві України термін “посадова особа” введено Законом “Про державну службу” [1]. До того часу в науці і законодавстві вживали термін “службова особа”, який не відображав змісту службових відносин. Сам факт перебування на службі дає змогу визначити лише форму трудової діяльності особи, не торкаючись особливостей даної діяльності, термін же “посадова особа” підкреслює роль посади, яка служить елементом службово-правового статусу особи.

Розвиток проблеми посадової особи в правовій науці характеризується двома протилежними тенденціями: широкого і вузького розуміння [15, c.13]. Яскраве вираження вони знайшли в адміністративному та кримінальному праві. Кримінальне право визначає посадову особу з позиції спеціального суб'єкта кримінальної відповідальності. Мета адміністративного права - трактувати поняття посадової особи як обов'язкового і невід'ємного учасника управлінського процесу. У правовій літературі зазначено, що поняття посадової особи пов'язано з відмежуванням державних службовців як особливої категорії працівників, їх класифікації, відособленням посадових осіб як особливої категорії службовців[9, c.12].

Посадова особа наділена владними повноваженнями, які надають право приймати рішення з метою врегулювання внутрішньо організаційних відносин, підбирати і розміщувати кадри, представляти організаційну структуру у відносинах з іншими суб'єктами. Наявність права на вчинення юридично-владних дій є важливою ознакою, на підставі якої виділяють посадових осіб як окрему категорію службовців. Така позиція не викликає заперечень, однак щодо співвідношення посадової особи з державним службовцем, то спільної думки серед науковців на сьогодні ще не вироблено.

Прихильники широкого розуміння до них відносять службовців державних та громадських організацій, які виконують спеціальні повноваження управлінського характеру. Одним з прихильників такого підходу є Ю.О.Петров, який визначив, що посадовими особами є державні і громадські службовці, які від імені державних і громадських організацій, установ, підприємств здійснюють управління людьми, а також пов'язані з рухом матеріальних і грошових цінностей [14, c.36]. Цей підхід не підтриманий адміністративістами і неодноразово піддавався критиці. Така ознака, як здійснення управління речами, характеризує діяльність не тільки посадових осіб, але й інших працівників, які не перебувають на службі. Вони можуть виконувати окремі обов'язки щодо управління матеріальними та грошовими цінностями на підставі спеціальних доручень. Для того щоб сформулювати поняття посадової особи, треба виявити характерну особливість у статусі цієї категорії службовців. Саме такою особливістю є передбачені посадою спеціальні повноваження, які наділяють службовця статусом посадової особи. Всі посадові особи наділені юридично-владними повноваженнями стосовно управління людьми. На даній властивості наголошують у своїх працях прихильники як широкого, так і вузького розуміння посадової особи (І.М.Пахомов, В.М.Горшенєв, О.В.Петришин).

У вузькому розумінні посадовими особами є службовці, які здійснюють “державновладні повноваження, що визначаються компетенцією і службовою діяльністю” [11, c.70]. Перебуваючи на державній службі, посадова особа наділяється службовими повноваженнями і виконує їх в інтересах держави. О.В.Петришин зазначає, що це є суб'єкт, який наділений державно-владними повноваженнями, здатністю проводити в дію апарат державного примусу. В цьому випадку наголошується на здійснення державно-службових функцій. Д.М.Бахрах, так характеризує правове становище цієї категорії службовців: “…влада для посадових осіб апарату державного управління є не стільки їх суб'єктивним правом, скільки їх правовим обов'язком” [6, c.9]. Проте влада є невід'ємним атрибутом усього соціального управління - вона допомагає впливати на інших службовців з метою забезпечення ефективності управлінської діяльності. Вже сама посада закріплює наявність владних повноважень, щоб службовець, який її займає, мав право їх реалізувати.

Формулювання поняття посадової особи не обмежується лише службовцями, які перебувають на державній службі. Законодавство повинно в широкому розумінні підійти до вирішення цієї проблеми. Однак не зовсім можна погодитися з трактуванням, яке передбачає Кодекс України про адміністративні правопорушення [2]. У науково-практичному коментарі до статті 14 Кодексу роз'яснено:

“Посадова особа - це поняття, яке охоплює представників влади, співробітників органів державного управління, збройних сил, правоохоронних органів, осіб, які виконують завдання адміністрацій державних підприємств, установ, працівників колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій, в силу заміщуваної посади чи за спеціальним повноваженням (приписом) виконуючих організаційно-господарські функції, пов'язані з реалізацією юридично-владних повноважень, а також осіб, які відповідають за рух грошових, товарних та інших матеріальних цінностей (водії-експедитори, заготівельники, касири, продавці, кухарі, вантажники)”. Такий підхід створює підстави відносити до кола посадових осіб навіть робітників, які не перебувають у службових відносинах, а це не дає змоги чітко визначити їх правовий статус.

У широкому аспекті трактує поняття “посадової особи” і кримінальне законодавство. В ст.164 чинного Кримінального Кодексу України зазначено: “Під посадовими осбами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями” [3]. На підставі цього можна виділити такі ознаки, які визначають учасника правовідносин як посадову особу:

1) виконання функцій представника влади;

2) виконання організаційно-розпорядчих функцій;

3) виконання адміністративно-господарських обов'язків;

4) виконання вище названих функцій та обов'язків за спеціальним адміністративним актом.

Аналізуючи ці ознаки, зазначимо, що до представників влади належать ті особи, які здійснюють у межах своєї компетенції державно-владні повноваження і право спроможні вчиняти дії, які мають юридичне значення і встановлюють, змінюють чи припиняють права і обов'язки інших осіб[12, c.83]. Однак не можна погодитися, що обсяг повноважень усіх представників влади є однаковим, наприклад народного депутата і судді або начальника райвідділу внутрішніх справ і рядового міліціонера. Кримінальне законодавство не проводить такого розмежування і не визначає особливостей функцій, якими наділені представники кожної гілки влади. Службово-правовий статус керівних осіб є відмінним від статусу інших службовців у межах одного органу.

2. Правовий статус “посадової особи”

Закон, називаючи спеціальні повноваження посадових осіб, виділяє виконання як організаційно-розпорядчих, так і консультативно-дорадчих функцій. Проте, враховуючи правову природу статусу службовця, всі вони виконують консультативно-дорадчі функції, наявність яких є основною властивістю служби як “управлінської діяльності” [7, c.10]. В робочому варіанті проекту нової редакції Закону України “Про службу в державних органах та їх апараті” зазначені лише організаційно-розпорядчі функції посадових осіб, які є результатом владних повноважень. Відповідно до цього в правовій літературі запропоновано таке визначення: “Посадова особа - це службовець, діяльність якого з метою реалізації управлінських функцій має владно-розпорядчий характер та спрямована на організацію й забезпечення якості праці службовців та інших учасників службових відносин” [10, c.195]. Це визначення не обмежене поняттям державної служби і має узагальнюючий характер. Будь-яка посадова особа є представником очолюваної ним організаційної структури і, вступаючи у правовідносини з іншими суб'єктами, вони реалізують не тільки свої повноваження, але й повноваження відповідної структури.

Уміння користуватися владою передбачає застосування в повсякденній управлінській діяльності методів і заходів, які дають можливість ефективно впливати на роботу інших службовців з метою забезпечення виконання завдань і функцій відповідного органу. Визначаючи важливість правового становища посадової особи в структурі органу, В.Г.Афанасьєв наголошує, що вона “займає центральне місце в апараті управління, від якого в кінцевому підсумку залежить вибір оптимального варіанта управлінського рішення, раціональної організації праці адміністративного колективу, орієнтована на досягнення цілей управління” [5, c.175].

Виконання організаційно-розпорядчих функцій однозначно дає підстави відносити службовців до категорії посадових осіб. Щодо виконання адміністративно-господарських обов'язків, то Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 року №12 “Про судову практику в справах про хабарництво” роз'яснює, що до них відносяться повноваження “по управлінню чи розпорядженню державним колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо) [4], тобто здійснення управління майном. З цього приводу вже було зазначено, що такі обов'язки можуть покладатися на робітників, тому цю ознаку не можна назвати визначальною у статусі посадової особи.

Підхід, який передбачений в Кодексах про адміністративну і кримінальну відповідальність, не може бути основою для прийняття уніфікованого поняття посадової особи і визначення її службово-правового статусу. З метою вирішення цієї проблеми можна чітко виділити такі важливі моменти:

? по-перше, посадова особа є обов'язковим суб'єктом управління;

? по-друге, для здійснення координації, керівництва і контролю за діяльністю відповідної структури вона наділена владними повноваженнями, які виявляються через організаційно-розпорядчі функції;

? по-третє, спеціальне коло службових повноважень зумовлює підвищений ступінь юридичної відповідальності посадових осіб;

? по-четверте, повноваження посадових осіб здійснюється на оплатній основі і оплату проводить роботодавець.

І.Л.Бачило, Г.Є.Петухов, Ю.О.Петров та інші адміністративісти висловлюють слушну думку про необхідність уніфікованого поняття посадової особи для всіх галузей права. Прийняття нового закону про державну службу повинно усунути колізію між галузевими підходами щодо цього питання і визначити основи службово-правового статусу даної категорії службовців.

Основними обов'язками посадових осіб є:

? додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

? забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

? недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

? безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

? збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

? постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

? сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

При цьому посадовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Посадовці мають право:

? користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

? брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

? одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

? на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

? вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

? на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

? безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

? на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

? вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

? на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

? на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

? захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Що стосується відповідальності, то тут необхідно звернутися до законодавства що регулює державну службу та службу в органах місцевого самоврядування.

Зазначимо зокрема, що існують обмеження при обійманні посади. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

? визнані у встановленому порядку недієздатними;

? мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

? у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

? в інших випадках, встановлених законами України.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених статтею Законом України “Про державну службу”, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Зауважимо, що існують певні особливості правового регулювання статусу деяких державних службовців державних органів та їх апарату. Так, Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

ВИСНОВКИ

Суб'єкт владних повноважень може делегувати частину своїх повноважень іншому суб'єкту владних повноважень на підставі закону, який надає таке право.

На виконання делегованих повноважень суб'єкт владних повноважень приймає рішення або вчиняє відповідні дії, які контролюються суб'єктом владних повноважень, що делегував такі повноваження.

Делеговані функції, повноваження - функції, повноваження (права і обов'язки), що їх набуває певний суб'єкт (орган чи посадова особа) шляхом передачі йому для виконання від іншого суб'єкта за власним рішенням останнього або на підставі норми закону.

«Делегування» означає, як правило, передачу функцій, повноважень на певний час із збереженням у делегуючого суб'єкта права повернути їх до власного виконання. Водночас, делегуючий суб'єкт набуває право контролю за станом і наслідками виконання делегованих функцій, повноважень; він може також фінансувати із власних коштів їх здійснення, передавати у користування необхідні для цього майнові об'єкти.

Загалом, перелік посад державних службовців класифіковано та внесено в Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затверджений Наказом Головдержслужби України №65 від 01.09.1999 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. - Ст.490.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Науково-практичний коментар. - К.: Україна, 2009.

3. Кримінальний Кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т.3.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” // Бюлетень законодавства і юридичної практики україни. - 2005. - №1.

5. Афансьев В.Г. Человек в управлении обществом. - М., 2003.

6. Бахрах Д.Н. Административная ответственность. - Одеса, 2007.

7. Державне будівництво та місцеве самоврядування: під ред. Ярмиша В.С., Серьогіна П.М. - К. - 2007.

8. Державне управління: теорія і практика /За заг. ред. проф. В.Б.Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 2007.

9. Державне управління. - К. НАДУ. - 2008.

10. Державне управління та місцеве самоврядування. - Львів.: ЛРІ НАДУ. - 2007.

11. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби. - К., 2003.

12. Петришин А.В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки. сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. - Харьков: Факт, 2002.

13. Петришин О.В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация. - Х., 2005.

Размещено на Allbest.ru