Особливості розгляду цивільних справ з іноземним елементом

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

З цивільно-процесуального права України

На тему: "Особливості розгляду цивільних справ з іноземним елементом"

Київ

2011

План

Вступ

1. Право на судовий захист та правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та держав у цивільному процесі

2. Підсудність цивільних справ з іноземним елементом. Підготовка та розгляд справи

3. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Процеси міжнародної інтеграції, налагодження тісних міжнародних зв'язків, уніфікація норм матеріального права обумовлюють необхідність створення ефективного механізму захисту прав та інтересів учасників правовідносин, розгляду та вирішення правових спорів між ними та забезпечення можливості виконання відповідних судових рішень за участю іноземного елементу. Під "іноземним елементом" розуміють: 1) суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; "національність" - щодо юридичних осіб); 2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном. Порядок провадження в цивільних справах з іноземним елементом та вирішення питань, пов'язаних з наданням правової допомоги судам інших країн, врегульований нормами різноманітних систем права (внутрішньодержавного та міжнародного), йменується міжнародним цивільним процесом. Врегулювання порядку розгляду цивільних справ за участю іноземного елементу, визначення правил підсудності, питань правової допомоги нормами ЦПК не вирішує всіх проблем, що виникають у правозастосовчій діяльності. У правовідносинах з іноземним елементом взаємодіють різні національні правопорядки, врегульовані внутрішньодержавними нормами різних держав. В сучасних умовах одним із найбільш ефективним засобом правового регулювання порядку вирішення цивільно-правових спорів за участю іноземного елементу є укладення міжнародних двосторонніх та багатосторонніх договорів. Це, у свою чергу, зумовило виникнення у юридичній науці дискусії з приводу місця правових норм, які регулюють порядок відправлення правосуддя у цивільних справах з іноземним елементом, у системі права. Так, одні відносять міжнародне цивільне процесуальне право до міжнародного приватного права, інші - виходять з концепції його внутрішньодержавної природи. До міжнародного цивільного процесуального права не відносяться правові норми, які визначають порядок розгляду справ у різноманітних міжнародних юрисдикційних органах, наприклад, Європейському суді з прав людини. Ці норми належать до міжнародного публічного права, оскільки одним з суб'єктів відносин не національний суд, є міжнародна організація, в тому числі суди, які діють за спеціальною процедурою. Міжнародним цивільним процесуальним правом є сукупність норм різноманітних систем права (внутрішньодержавного та міжнародного), які регулюють цивільні процесуальні правовідносини щодо відправлення правосуддя в цивільних справах між національними судами та іншими учасниками процесу, один з яких є іноземним елементом. Цивільний процес є сферою публічного права кожної держави. Не всі питання національного цивільного процесу входять до міжнародного цивільного процесу. Питання, які відносяться до міжнародного цивільного процесу вирішуються на підставі згоди двох держав.

У сучасній правничій науці України стверджується, що хоч питання міжнародного цивільного процесу охоплені складом міжнародного приватного права як такі, що мають тісний зв'язок з правовим регулюванням приватних правових відносин (цивільних, сімейних, трудових) з "іноземним елементом", однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей права за предметом їх правового регулювання. На думку М. Штефана, питання цивільного судочинства з "іноземним елементом" є складовою частиною цивільного процесуального права України.

1. Право на судовий захист та правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та держав у цивільному процесі

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, несуть такі ж обов'язки як і громадяни України, за окремими винятками, встановленими законодавством. Зокрема відповідно до ст. 410 ЦПК іноземні фізичні та юридичні особи, особи без громадянства, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися за захистом своїх прав та законних інтересів до судів України та можуть бути суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин.

Національне законодавство України встановлює національний правовий режим в галузі захисту прав та інтересів іноземних осіб, це означає що на іноземців, осіб без громадянства, іноземних організацій поширюється такий самий режим як і на фізичних і юридичних осіб України та на них розповсюджуються однакові процесуальні права (ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців"). При чому поширення національного принципу на вищевказаних осіб ґрунтується на принципі безумовності, тобто не пов'язане з якими-небудь вимогами щодо обов'язковості проживання останніх на території України тощо.

Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність іноземця визначається правом держави, громадянином якої він є. Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність особи без громадянства визначається правом держави, в якій ця особа постійно або переважно проживає. Проте, навіть, якщо особа, відповідно до права своєї держави не є процесуально дієздатною, вона може бути визнана такою на території України, якщо вона має цивільну процесуальну дієздатність відповідно до цивільного процесуального законодавства України.

Процесуальна правоздатність іноземних юридичних осіб визначається правом держави, в якій її засновано. Тому правосуб'єктність даної категорії учасників цивільних процесуальних правовідносин повинна бути підтверджена документами відповідної держави, які повинні бути легалізовані з особливостями, визначеними Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (05.10.1961 р.).

Отже, норми національного права, якими визначається правила процесуальної правосуб'єктності, підвідомчості та підсудності справ з іноземним елементом, процесуального становища учасників справи поширюються на фізичних та юридичних осіб іноземних держав незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Проте, законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України.

Суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин можуть бути не тільки вищевказані особи, а й іноземні держави. На відміну від всіх інших суб'єктів іноземні держави користуються судовим імунітетом. Судовий імунітет (від лат. immunitas - недоторканість, звільнення від чого-небудь), полягає в тому, що до іноземної держави не може бути пред'явлений позов, до неї не може бути застосовано забезпечення позову, звернено стягнення на її майно, що знаходиться на території іншої держави. Отже, судовий імунітет базується на суверенній рівності держав, і полягає у непідсудності іноземних держав суду інших держав. В деяких країнах судовий імунітет держави надається лише у тих випадках, коли мова йде про дії держави публічно-правового характеру. В Україні зберігається дія принципу абсолютного імунітету. Тобто, іноземці, як і громадяни України можуть пред'явити позов до іноземної держави, просити суд про забезпечення позову шляхом звернення стягнення на її майно, що знаходиться на території України, лише за згодою компетентних органів відповідної іноземної держави.

Судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службові особи. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України, проте в лише межах визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами з відповідною державою.

Процесуальна правоздатність міжнародної організації визначається на основі міжнародного договору, відповідно до якого її створено, її установчих документів або угоди з компетентним органом України.

Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах в межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України.

право захист іноземці україна

2. Підсудність цивільних справ з іноземним елементом. Підготовка та розгляд справи

Підсудність цивільних справ з іноземним елементом - це компетенція національних судів (зокрема, судів України) щодо розгляду та вирішення цивільних справ та вчинення окремих процесуальних дій за участю іноземного елемента.

Підсудність у справах, в яких беруть участь іноземні особи, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України. Тобто при вирішенні питання про розгляд цивільних справ з іноземним елементом в Україні діє так званий "закон суду". Це означає, що діють правила загальної територіальної, альтернативної, виключної, договірної та родової підсудності.

Проте, вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях та двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу. Так, за загальним правилом внутрішньої територіальної підсудності позов подається за місцем постійного проживання (місцезнаходження) боржника. Якщо ж така особа не має в Україні місця проживання, позов може бути пред'явлено за місцем знаходження його майна тощо. Проте за угодою сторін, одна з яких є іноземним елементом конкретна цивільна справа підсудна національному суду може бути віднесена до юрисдикції іноземної держави чи, навпаки, справа, підсудна іноземному суду може бути в силу угоди сторін віднесена до юрисдикції місцевого суду. Угоди сторін, якими визначається підсудність називаються пророгаційними угодами.

Підготовка справи за участю іноземного елемента до розгляду. На стадії підготовки такої справи до судового розгляду суддя повинен вирішити питання про належність поданих сторонами доказів, допустимість засобів доказування і, якщо потрібно вирішити клопотання сторін про витребування доказів, в тому числі на території іншої держави. Оскільки суди України можуть діяти тільки в межах території нашої держави, виконання такої та ряду інших процесуальних дій за межами України можливе лише шляхом звернення за сприянням до судових органів інших держав (судове доручення), яке включається у поняття "міжнародної правової допомоги".

Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок таких зносин регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди України виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли: виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б національній безпеці України; виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством та міжнародними договорами, в яких остання бере участь (зокрема Конвенцією від 18.03.1970 р.).

На стадії підготовки при визначенні судом складу осіб, які беруть участь у справі, та забезпечення їх своєчасної явки в судове засідання, у міжнародному цивільному процесі можуть використовуватися судові виклики та повідомлення. Особливість вчинення цієї процесуальної полягає у тому, що повістки національного суду на території України носять обов'язковий характер для одержувача, а за межами нашої держави вони втрачають таке значення.

Для того щоб забезпечити вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах Україна приєдналась до відповідної Конвенції (15.11.1965 р.). Цією Конвенцією передбачено вимоги до оформлення документів, що передаються для вручення в іншій державі, порядок та способи вручення документів.

Судовий розгляд справи за участю іноземного елемента. Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійснюється за "законом суду", тобто, якщо справа розглядатиметься судом України, то розгляд буде відбуватися в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

При вирішенні цивільної справи з іноземним елементом суд, як правило, застосовує норми національного права. Однак, відповідно до ч. 6 ст. 8 ЦПК норми права інших держав суд застосовує лише у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України., так і іноземного права. Суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практику в тих межах, в яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах. При чому, норми права інших держав повинні застосовуватись відповідно до їх офіційного тлумачення та практики застосування у відповідній державі. Тому для застосування норми іноземного права суд перш за все повинен з'ясувати її зміст. З цією метою суд може звернутися до Міністерства юстиції України чи іншого компетентного органу або залучити експертів.

Зміст права може встановлюватись не тільки судом, але й сторонами, які заінтересовані в застосування даного права. Так, наприклад, відповідно до ст. 9 ЦПК особи, які беруть участь у справі, можуть подавати відповідні документи, що підтверджують зміст норм права іншої держави, на які вони посилаються в підтвердження своїх вимог або заперечень, а також іншими засобами сприяти суду у з'ясуванні їх змісту.

Якщо зміст норм права іншої держави, незважаючи на вжиті з цією метою заходи, в розумні строки не з'ясовано, суд застосовує відповідні норми законів та інших нормативно-правових актів України.

Провадження в цивільних з іноземним елементом справах здійснюється відповідно до нормативно-правових актів, чинних на час вчинення конкретних процесуальних дій, розгляду та вирішення справи. Тому для застосування норми іноземного права суд повинен не тільки з'ясувати її зміст але й переконатися, що дана норма є чинною на момент застосування.

3. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні

Юридична сила судового рішення суду однієї держави обмежена територією цієї держави. Проте за умов, передбачених ЦПК, Законом України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" та міжнародними договорами України, рішення іноземних судів можуть визнаватися та виконуватися на території нашої держави.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 391 ЦПК).

Про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається клопотання до суду за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або останнє невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника. Таке клопотання, як правило, подається безпосередньо заінтересованою особою (стягувачем), проте, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання такого клопотання через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України (ст. 393 ЦПК).

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду повинно відповідати вимогам ЦПК щодо форми та змісту (ст. 394). Крім того окремо законодавчо визначено перелік документів, що мають додаватися до такого клопотання. Як правило, такий перелік визначається міжнародним договором з відповідною іноземною державою, проте, якщо такого договору немає або в ньому немає вказівок з цього приводу, то застосовується положення ч. 2 ст. 394 ЦПК. У випадку подачі клопотання, яке не відповідає вищевказаним вимогам, суд залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, стягувачеві або його представникові.

Порядок розгляду та вирішення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, а також порядок оскарження відповідного судового рішення визначається ЦПК. У разі задоволення клопотання, на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом.

Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню розглядається та вирішується в тому ж порядку що і рішення, що підлягає примусовому виконанню з окремими особливостями, визначеними ЦПК. Зокрема, можна виділити такі особливості: особливий суб'єктний склад учасників процесу (відсутні стягувач та боржник, є лише заінтересовані особи); специфіка правового регулювання вимог до оформлення клопотання; перелік документів.

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновки, що розвиток людського суспільства викликає об'єктивну необхідність налагодження зв'язків і співробітництва в різних галузях суспільного життя між усіма державами, народами, націями і національностями. Україна будує відносини з іншими державами на основі поваги їх суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, з необхідності забезпечення непорушності прав і свобод людини. В сучасних міжнародних відносинах беруть участь різні державні органи, господарські організації, окремі громадяни, діяльність яких виходить за межі територій країн, де визначений їх особистий, громадський і державний статус, їх діяльність за межами своїх країн матиме плідний характер за умови створення такого правового режиму, який сприяв би виконанню покладених на них завдань, захищав інтереси громадян і юридичних осіб на території іншої держави. Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції України), в тому числі й у сфері цивільного судочинства (статті 423, 424 ЦПК) але з особливостями при вирішенні окремих питань правового регулювання. Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу. Право на звернення до суду за захистом і на судовий захист. У ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземцями визнаються громадяни -- особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства -- особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземцям надані ті ж права та свободи і на них покладені ті ж обов'язки, що мають громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, іншими законами України, а також міжнародними договорами нашої держави (ч. 2 і ч. 4 ст. 2 Закону). Іноземці мають право на звернення до суду, інших державних органів з метою захисту їх особистих, майнових та інших прав. Як учасники судового процесу вони користуються такими ж правами, що і громадяни України (ст. 22 Закону). Поширення національного режиму в цивільному судочинстві на іноземців грунтується на принципі безумовності і не пов'язане з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила процесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Однак, якщо в іноземній державі допущено обмеження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, законодавством України у порядку реторсії можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допущені такі обмеження.

Отже, дебати про міжнародний цивільний процес, його місце, зміст і співвідношення з традиційними галузями чи інститутами права не завершені. Мабуть, ці норми все ж таки належать до цивільного процесуального права як галузі права.

Список використаної літератури

1. Блищенко И.П. Прецеденты в международном публичном и частном праве: Учеб. пособие. - М., 1999. - 472 с.

2. Давтян А.Г Гражданское процессуальное право Германии. - М.: Городец, 2000. - 320 с.

3. Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу у цивільних і кримінальних справах, учасницею яких є Україна. - Х., 2001. - 448 с.

4. Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. - Ч.2. - М., 1958

5. Лунц Л.А., Маришева Н.И. Международный гражданский процесс. - М., 1976

6. Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под ред. И.Г. Побирченко. - К.: Ін Юре, 2000. - 973 с.

7. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 328 с.

8. Нешатаева Т.Н. Международный гражданский процесс: Учеб. пособие. - М., 2001. - 504 с.

9. Пучинский В.К. Английский гражданский процесс. - М., 1974

10. Пучинский В.К. Гражданский процесс США. - М., 1979

11. Светланов А.Г. Международный гражданский процесс: современные тенденции. - М.: ТОН-Острожье, 2002. - 182 с.

12. Шак Х. Международное гражданское процессуальное право: Пер. с нем. - М.: БЕК, 2001. - 560 с.

Размещено на Allbest.ru