Виконання судового рішення як стадія цивільного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

З цивільно-процесуального права України

На тему: "Виконання судового рішення як стадія цивільного процесу"

Київ

2011

План

Вступ

1. Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу

2. Суд у процесі виконання судових рішень

3. Судовий контроль за виконанням судових рішень

4. Поворот виконання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Один з аспектів проблеми здійснення судової влади і правосуддя -- чи належить виконання судових рішень до складу правосуддя, тобто чи означає розгляд судом справи тільки вирішення спору або ще означає і реальне відновлення права в межах виконавчого провадження.

Оскільки термін "правосуддя" використовується при визначенні цивільного і господарського процесів, вважаємо, що проблема співвідношення виконавчого провадження і цивілістичних процесів є єдиною за своєю суттю.

У науці цивільного процесуального права в період XVIII -- першої половини ХІХ ст. більшість авторів розглядали виконання як складову частину судової діяльності. В юридичній науці радянського періоду більшість учених вважали виконавче провадження заключною стадією цивільного та арбітражного процесів.

Варто підкреслити, що на сучасному етапі виконання судового рішення розглядається як стадія цивільного процесу далеко не всіма вченими-процесуалістами.

1. Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу

Виконання рішення - заключний етап юрисдикційної діяльності. Без реалізації цієї стадії (етапу) юрисдикційної (правозахисної діяльності) втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Виконанням рішень суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України, відповідними підставами виконання (зокрема тими, котрі передбачені у ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження").

Враховуючи, що захист прав здійснює ще цілий ряд органів та осіб, лише у виконавчому провадженні захист прав набуває реального змісту.

Види виконання:

А) за взаємозв'язком із вступом юрисдикційного рішення у законну силу:

- виконання за загальними правилами;

- негайне виконання.

Виконання за загальними правилами застосується у тих випадках, коли не встановлено підстав для застосування негайного та попереднього виконання.

Негайне виконання - це виконання рішення ще до вступу його у законну силу. Негайне виконання застосовується, як правило, за результатами попередньої судової діяльності у формі відправлення правосуддя (вирішення цивільної справи) або запобіжної діяльності суду (забезпечення позову).

Підстави для застосування негайного виконання чітко передбачені у чинному законодавстві. При чому підстави для застосування негайного виконання слід розрізняти на:

- підстави для обов'язкового (імперативного) застосування негайного виконання,

- підстави для факультативного (імперативно-диспозитивного) застосування негайного виконання.

Відповідно до ст. 367 ЦПК та ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" рішення суду підлягає обов'язковому негайному виконанню у справах:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Підставами для застосування факультативного негайного виконання є можливість стягнення з відповідача усієї суми заборгованості у справах у яких обов'язковим є стягнення лише певної її частини (ч. 1 ст. 367 ЦПК).

Б) в залежності від суб'єкта здійснення виконання (дій, спрямованих на реалізацію юрисдикційного рішення):

- рішення, які не вимагають виконання (рішення про визнання, конститутивні рішення). Коли предметом судової діяльності є встановлення наявності чи відсутності правовідносин між сторонами або судової їх трансформації (зміни чи припинення). Ці рішення, як правило, носять преюдиційний характер.

- рішення, які судами направляються для виконання. Це рішення, які вимагають реєстрації певного факту, стану, інших правових позицій, які встановлені у відповідному рішенні. А у випадку виконання окремої ухвали, то вона направляється судом безпосередньо відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування, службовим чи посадовим особам для виконання, котрі, в свою чергу, зобов'язані її виконати і повідомити суд про результати виконання.

- рішення, які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими, передбаченими законом, органами та особами (наприклад, щодо виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ). Як правило, такими виступають рішення про присудження.

2. Суд у процесі виконання судових рішень

Зважаючи на те, що після рішення суду, яке вступило у законну силу, вимагає виконання сторонами та іншими особами, щодо яких воно ухвалене, суд не завжди виступає суб'єктом цих правовідносин. І ці правовідносини не завжди є цивільними процесуальними.

Відповідно до ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущене до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Підставою для виконання є також ухвали про забезпечення позову, визнання мирової угоди. Силу виконавчого документа має і судовий наказ.

Коли на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом. Виконавчі документи про стягнення виконавчого збору направляються до органів податкової служби, які у подальшому виступатимуть стягувачами.

У порядку, встановленому цивільним процесуальним законом, можуть розглядатися справи з приводу:

§ видачі дубліката виконавчого листа або судового наказу (ст. 370 ЦПК, ст. 11¹ Закону України "Про виконавче провадження");

§ поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (ст. 371 ЦПК, ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження");

§ відстрочка або розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК, ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження");

§ розгляд питання про затвердження мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення (ст. 372 ЦПК, ст. 11¹, 37 Закону України "Про виконавче провадження");

§ вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК, ст. 78 Закону України "Про виконавче провадження");

§ вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини (ст. 375 ЦПК, ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження");

§ вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК, ч. 3 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження");

§ вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК);

§ заміна сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК, ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження");

§ визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379 ЦПК, ч. 6 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження");

§ роз'яснення судового рішення (ст. 221 ЦПК, ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження");

§ розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця (судовий контроль за виконанням судових рішень) (розділ VII ЦПК, ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження");

§ вирішення питання про поворот виконання (ст.ст. 380-382 ЦПК).

Втрачений оригінал виконавчого листа чи судового наказу може бути поновлений шляхом видачі дубліката за заявою стягувача або державного виконавця. Справа розглядається судом, який видав виконавчий документ з викликом сторін та заінтересованих осіб, при чому їхня неявка у судове засідання не є перешкодою для вирішення питання. За видачу дубліката виконавчого документа справляється плата (ст. 370 ЦПК).

У випадку пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання (виконавчої давності) стягувач може звернутися до суду із заявою про його поновлення. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк (ст. 371 ЦПК).

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити спосіб і порядок виконання рішення (ст. 373 ЦПК).

Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення на затвердження.

Суд має право перевірити і не затвердити мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до загальних правил щодо розпорядження матеріально-правовими правами сторін цивільного процесу (ст.ст. 174-175, 372 ЦПК).

Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця у десятиденний строк з викликом у судове засідання сторін та за обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Проте неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК).

Розшук у виконавчому провадженні оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

Суд має право витребувати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку. Суд розглядає подання державного виконавця у десятиденний строк (ст. 375 ЦПК).

Для забезпечення конституційного принципу недоторканості житла державний виконавець для проведення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим проникненням до житла чи іншого володіння особи повинен звернутися до суду. Заявником у справі виступає державний виконавець, який подає до суду заяву, погоджену із начальником відділу державної виконавчої служби. Ці питання вирішуються судом негайно за участю державного виконавця, без виклику чи повідомлення сторін чи інших заінтересованих осіб (ст. 376 ЦПК).

Допускається законом можливість звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на поточних, депозитних чи інших рахунках цих осіб. Вирішення такого питання, а також питання про звернення стягнення на грошові кошти, які знаходяться на рахунках самого боржника, здійснюється судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Це питання вирішується за участю державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін чи інших заінтересованих осіб (ст. 377 ЦПК).

У десятиденний строк судом розглядається питання про правонаступництво у виконавчому провадженні. Це здійснюється за поданням державного виконавця або за заявою особи, яка бажає вступити правонаступником. Суду повинні бути представлені документи, які підтверджують правонаступництво у матеріальних правовідносинах (ст. 378 ЦПК).

У разі звернення стягнення на майно, яке перебуває у спільній власності, постає потреба визначення частки у ній боржника. Тому державний виконавець повинен звернутися до суду із відповідним поданням, яке розглядається судом у десятиденний строк з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Їхня неявка не перешкоджає вирішенню питання (ст. 379 ЦПК).

3. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Низкою норм законодавства про виконавче провадження (ст.ст. 7, 8³, 11¹, 17, 24, 26, 32, 36, 37, 40, 40¹, 42, 45, 46, 57, 59, 87, 88 Закону України "Про виконавче провадження") передбачено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ визначений розділом VII (ст.ст. 383-389) ЦПК.

Предметом оскарження виступають рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби виконання судових рішень у цивільних справах. Відповідно до ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" до судової юрисдикції відносяться справи за скаргами на будь-які рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців, незалежно від того, що є підставою виконання. У цьому випадку слід керуватися положеннями ст. 15 ЦПК щодо цивільної юрисдикції суду. Отже, не належать до цивільної юрисдикції суду справи щодо контролю за виконанням рішень господарських та адміністративних судів, оскільки щодо них встановлений інший порядок судового вирішення (ст. 121² ГПК, ст. ** АПК).

Правом на звернення до суду наділені учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, якщо вважають, що їх права порушені (ст. 383 ЦПК).

Цивільним процесуальним законом встановлена правила альтернативної юрисдикції у цій категорії справ, тобто відповідно до ст. 384 ЦПК скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Однак, у деяких випадках рішення державного виконавця можуть оскаржуватися виключно до суду. Так, наприклад, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена тільки до суду (ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження").

Право на звернення до суду строкове. Так, скаргу може бути подано до суду:

1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 385 ЦПК).

Підсудність скарги. Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби (ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження").

Про подання скарги суд повинен повідомити відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше ніж наступного дня після прийняття її судом.

Розгляд скарги. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їхніх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст. 386 ЦПК).

Судове рішення та його виконання. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 387 ЦПК).

Окрім вирішення справи по суті, судовим рішенням повинно бути дано відповідь на питання про розподіл судових витрат у справі. Так, витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було ухвалено судове рішення про задоволення скарги заявника (ст. 388 ЦПК).

Про виконання такого судового рішення відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду (ст. 389 ЦПК).

4. Поворот виконання

судовий рішення виконання

Поворот виконання - це спосіб захисту майнових прав відповідача, який полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням.

Загальних правил, які б передбачали поворот виконання немає, що примушує знову звертатися до процесуального, процедурного чи іншого законодавства, яке передбачає винесення і виконання юрисдикційного рішення, яке підлягає виконанню у порядку ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Питання про поворот виконання вирішує суд, який переглядає судові рішення (постанови) і до компетенції якого входить скасування рішення, закриття провадження в справі, залишення позову без розгляду, відмова у позові повністю або зміна рішення (ст. 380 ЦПК). Якщо питання не було вирішене цим судом, то його може вирішити місцевий суд, в якому перебуває справа, у межах позовної давності. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін і вирішується постановленою ухвалою (ст. 381 ЦПК).

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволені в меншому розмірі, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. В разі неможливості повернути майно в рішенні, ухвалі, постанові суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ст. 380 ЦПК).

Чинним цивільним процесуальним законом встановлено спеціальні правила про поворот виконання в окремих категоріях справ.

Так, у разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. Відповідно до ст. 382 ЦПК та ст. 238 КЗпП у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що будь-який судовий процес по конкретній справі повинен знаходити своє завершення в реалізації судового рішення, що набрало законної сили. Саме у стадії реалізації прав, обов'язків, охоронюваних законом інтересів, підтверджених рішенням суду, відбувається їхній реальний захист. Реалізація судового рішення виступає показником соціально справедливого розгляду конфлікту, життєвості застосованого судом закону, його авторитету, а в цілому -- ефективності правосуддя. Виконання рішень суду завершує діяльність по здійсненню правосуддя і завершує процес захисту права, що здійснюється судом. Тому правосуддя варто розуміти в широкому вимірі -- як діяльність суду з розгляду спору і виконання судового рішення. Виходячи з цього, навряд чи можна розглядати як незалежний предмет правового регулювання суспільні відносини, що складаються у процесі виконавчого провадження. Ці відносини мають похідно-допоміжний характер і повною мірою відбивають основну модель цивільних процесуальних відносин. Різниця полягає лише в тому, що в даному випадку мова йде про заключну стадію цивільного процесу, в якій реалізується судове рішення і в якій державний виконавець функціонує під контролем суду.

Список використаної літератури

1. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навч. посіб. - К.: Прецедент, 2004

2. Виконання судових рішень: Збірка коментованого законодавства: Нормативні акти, коментарі, аналітичні матеріали, зразки документів / Упор. К.М. Гуцалова. - К., 2002. - 512 с.

3. Завадская Л.И. Реализация судебных решений. - М., 1982

4. Заворотько П.П. Процессуальные гарантии исполнения судебного решения. - М., 1974

5. Заворотько П.П. Штефан М.Й. Судове виконання. - К., 1970

6. Тертышников В.И., Тертышников Р.В. Закон Украины об исполнительном производстве. Научно-практический комментарий. - Харьков, 2000

7. Фархтдинова Я.Ф. Исполнительное производство: Учеб. пособие для вузов. - СПб.: ИД Питер, 2001. - 304 с.

8. Фурса C.Я., Щербак С.В. Виконавче впровадження в Україні: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002. - 480 с

9. Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство про виконавче провадження: науково-практичний коментар. - К.: Ін Юре, 2004

10. Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень: Навч. посіб. - К.: Юрінком, 2001. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru