Участь прокурора у господарському процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

прокурор господарський процес

Вступ

Розділ І. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді

Розділ ІІ. Форми участі прокурора у господарському процесі

2.1 Особливості правового статусу прокурора у господарському процесі

2.2 Проблеми реалізації представницької функції прокурора на сучасному етапі

Розділ ІІІ. Процесуальне становище прокурора при розгляді господарських спорів на різних стадіях господарського судочинства

3.1 Вступ прокурора у господарське судочинство

3.2 Участь прокурора на стадії апеляційного оскарження

3.3 Участь прокурора у касаційному оскарженні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність проблеми. Вступаючи 1995р. до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, серед яких -- обов'язок реформувати судову та правоохоронну систему і привести функції та повноваження органів прокуратури до стандартів держав-- членів Ради Європи.

Зважаючи на необхідність виконання взятих Україною обов'язків та зобов'язань щодо реформування прокуратури, Генеральною прокуратурою України у 2006р. розроблено проекти закону "Про знесення змін до Конституції України" та нової редакції Закону "Про прокуратуру". При розробленні цих законопроектів було враховано як досвід європейських країн, так і особливості розвитку нашої країни. У зазначених документах однією із функцій прокуратури пропонується передбачити захист прав і свобод людини та громадянина, державних і суспільних інтересів, а також представництво їхніх інтересів у судах у випадках, визначених законом. Це викликало дискусії серед експертів Ради Європи, які висловили думку, що загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури.

При цьому основна компетенція прокурорів розглядається в більшості країн у межах кримінальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального переслідування є актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокурора в адміністративній, цивільній, господарської сферах не існує. Прокурори окремих держав можуть втручатися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою спроможністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Латвія, Литва, Словаччина). Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримінального судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно враховувати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.

Таким чином, хоча дотепер немає загальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту прав і свобод громадян, їх існування не заперечується, зокрема шляхом здійснення представництва в суді.

Прокурор -- особливий суб'єкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 45 ЦПК, статті 2, 29 ГПК, ч. 2 ст. 60 КАС України). Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.

Участь прокурора у зазначених процесах є необхідною для захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування державного механізму в умовах властивого демократії поділу влади. Втім внаслідок недосконалості чинного процесуального законодавства існує багато проблем, пов'язаних із цим інститутом, які потребують невідкладного вирішення, оскільки від успішного виконання прокуратурою функції представництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, невід'ємним, якщо не основним, атрибутом якої є утвердження законності та верховенства права. Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного, арбітражного (господарського) процесу через участь у розгляді справ до представництва у суді інтересів громадянина або державних чи суспільних інтересів.

Під час дослідження проблеми користувалися нормативною, навчальною та науковою літературою. При розробці проблеми були використані норми Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Законів України “Про адвокатуру”, „Про прокуратуру”. Важливими джерелами для визначення правового статусу прокурора у господарському процесі стали Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), Роз'яснення Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», Роз'яснення Господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам” та інші. Окремі аспекти досліджуваної нами проблеми знайшли у роботах Г.Тимченка, М.Мичко, М.Руденка, В.Румянцевої, О.Хавіної. Уцілому проблема участі у господарському судочинстві є маловивченою і потребує серйозного наукового дослідження.

Об'єкт дослідження - правовий статус прокурора у господарському судочинстві.

Предмет курсової роботи - особливості процесуального становища прокурора на різних стадіях господарського судочинства.

Мета роботи - визначити специфіку правового статусу прокурора у господарському судочинстві.

Ураховуючи визначені об'єкт, предмет та мету дослідження, вважаємо за необхідне розв'язати такі завдання:

· Визначити правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді.

· Розглянути форми участі прокурора у господарському процесі.

· Охарактеризувати процесуальне становище прокурора при розгляді господарських спорів на різних стадіях господарського судочинства.

Методологічна основа дослідження -- універсальні наукові принципи історизму, об'єктивності та системності. Під час наукових досліджень застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: порівняльний, критичного аналізу нормативних джерел тощо.

Робота має широке практичне застосування. Її можна використати для розгляду тем під час вивчення шкільного курсу «Правознавство» (можливий спрощений варіант для учнів) на уроці чи правознавчому факультативі; під час викладання студентам юридичних факультетів ВНЗ курсів «Господарське право», «Господарський процес» чи спецкурсів з даної тематики, наприклад «Процесуальне становище прокурора» і т.п.

Відповідно до визначених мети та завдань робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Розділ І. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді

Визначаючи правову природу представництва прокурора поза межами кримінального судочинства, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно-правових відносин. Вступаючи у цивільний, адміністративний, господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність суб'єктів цього процесуального права, але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор перш за все -- представник державного органу, який виконує правозахисну функцію.

Відповідно до Конституції України (статті 121 - 123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст.6). Представляючи в суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в статтях 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Однак не можна ототожнювати статус прокурора зі статусом представника у процесі. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник для викання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при розгляді справ у суді є дотримання прав і законних інтересів держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Виконуючи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством.

Усі види представництва в суді, які закріплені поточним процесуальним законодавством, передбачають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу -- прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському судочинстві прокуророві не потрібно надавати судові ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, бо саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі [25, c.2111].

Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Закону (як і ч. 2 ст. 45 ЦПК, ч. 2 ст. 60 КАС України) є відсильною, тобто зазначені випадки повинні передбачатись у відповідних законодавчих актах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999р. № З-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів "у випадках, визначених законом". Однак це необхідно, адже і в Законі України "Про прокуратуру" має бути чітка відповідь на це питання [15]. Практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможливо, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регламентуються різними нормативними актами. Конституційне положення щодо випадків, визначених законом (пункт 2 ст. 121), варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів громадянина або держави, які мають бути закріплені у ЦПК, ГПК та КАС України.

З питанням про початок процесу пов'язані й проблеми визначення процесуального статусу прокурора у суді (під час розгляду справи). На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип судочинства -- здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі. Він не може давати судові які-небудь вказівки, визначати будь-яку поведінку.

Найбільш цілеспрямований вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін. Отже, підтримуючи в суді заявлені позовні вимоги, прокурор є рівноправною стороною процесу. Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює нагляд за дотриманням Конституції і законів України.

Під час участі в розгляді судом справи прокурор користується правами у такому ж обсязі, як і інші учасники судового процесу, і не має перед ними переваги чи привілеїв. Він не приймає рішень у справі, а лише висловлює судові свою пропозицію щодо вирішення спору. Рішення у справі ухвалює суд, який має право погодитись або не погодитись із пропозицією прокурора щодо вирішення спору. Таким чином, представництво прокурором у суді інтересів інших осіб не суперечить принципу рівності сторін та не є тиском на суд, проти чого застерігають спостерігачі Ради Європи.

Як зазначено у підсумковому документі 6-го засідання Конференції Генеральних прокурорів Європи, яке відбулося 29-31 травня 2005 р. в Будапешті, завдання прокурорів, які виходять за межі кримінальної сфери, є корисними і обґрунтованими, та рекомендовано "прийняти рішення щодо необхідності надання прокурорам повноважень вживати заходів, які виходять за межі кримінальної юрисдикції. У даному аспекті представницька діяльність органів прокуратури України відповідає принципам, що діють у країнах--членах Ради Європи [27, c.234].

З метою забезпечення прокурорами ефективного та результативного застосування повноважень по представництву в суді, захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень, керуючись ст. 15 Закону України "Про прокуратуру" Генеральним прокурором України було видано Наказ № 6 від 29.11.2006 р. "Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень" [10].

Відповідно до п. 2. цього Наказу основними завданнями представництва в суді слід вважати реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб.

Пріоритетним є захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також захист державних інтересів, що стосуються оподаткування, стягнення сум до бюджету, відчуження державного майна, у т.ч. через процедуру банкрутства, земельних відносин, усунення порушень, пов'язаних з корупційними діяннями [19, c.53].

Розділ ІІ. Форми участі прокурора у господарському процесі

2.1 Особливості правового статусу прокурора у господарському процесі

Згідно роз'яснення Президії Вищого Господарського суду України N 04-5/570 від 22.05.2002 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб [16].

У вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого. Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною третьою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах [2].

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади [15].

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача [2].

Відповідно до статті 13 Закону України "Про прокуратуру" систему органів прокуратури, крім Генеральної прокуратури України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міських, районних, міжрайонних прокуратур, становлять і інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. Тому прокурори та заступники прокурорів спеціалізованих прокуратур мають право звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави на загальних підставах [5].

Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. У випадках неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду [2].

Якщо господарський суд помилково порушив справу за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК [2].

За змістом частини другої пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді включає не лише подання прокурором позовної заяви, але й розгляд будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора. Такою іншою справою може бути справа про банкрутство, порушена господарським судом за заявою прокурора із зазначенням кредитора - державного органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, наприклад, органу державної податкової служби як органу стягнення обов'язкових платежів.

Відповідно до статті 18 ГПК прокурор є самостійним учасником судового процесу. Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

У статті 29 ГПК визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. Лише у разі коли обидва згадані учасники судового процесу - прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК.

Згідно з частиною четвертою статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Статтею 29 ГПК передбачено представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи. Прокурор може взяти участь у вже порушеній справі про банкрутство і представляти інтереси держави як кредитора, наприклад, у зв'язку із стягнення заборгованості за обов'язковими платежами до бюджетів. У цих випадках прокурор несе обов'язки і користується правами кредитора, крім прав і обов'язків, передбачених частиною 2 статті 36 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Такі ж повноваження прокурор має у справі про банкрутство, порушеної за його заявою. Згідно з частиною третьою статті 29 ГПК про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі внести апеляційне, касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій господарський суд повинен відмовити у його прийнятті і винести з цього приводу ухвалу [20, c.12-13].

Прокурор користується певними процесуальними правами також на стадії виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду. Відповідно до статті 121 ГПК прокурор чи його заступник має право внести подання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, яке підлягає розгляду господарським судом на загальних підставах. Прокурор вправі оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів відповідно до вимог статті 121-2 ГПК. Що ж до укладення мирової угоди у процесі виконання судового рішення, то відповідне право прокурору не надано.

У наказі Генерального прокурора України № 6 від 29 листопада 2006р. "Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень" запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:

· підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами (далі - позови, заяви);

· участі у розгляді судами справ;

· ініціювання перегляду незаконних судових рішень;

· захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень;

· вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб [10].

Форми представництва прокурора в господарському процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток судочинства - на порушення справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами відповідний процес по справі.

Стосовно важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п. 2 ст. 121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе:

· подання прокурором до суду позовної заяви;

· його участь у розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або держави [22, c.14-16].

Чинний Закон України "Про прокуратуру" (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв'язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.

Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов'язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов'язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави [24, c.33-34].

За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру". До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.

Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку - за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6 від 29 листопада 2006р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень [10].

Виконання судових рішень є самостійною стадією процесуального права. Оскільки завданнями судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд справ та їх вирішення з метою захисту порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання судочинства залишаться невиконаними.

Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до суду в інтересах громадянина або державних чи суспільних інтересах, не зазначено в числі осіб - учасників виконавчого провадження ані в розділах VI і VII ЦПК, ані в ст. 10 Закону України від 21 квітня 1999р. "Про виконавче провадження", йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень, прийнятих судом при розгляді цивільних справ, у яких він брав участь шляхом подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач.

Деякі роз'яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р., № 4 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження". Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991р. "Про прокуратуру" випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Участь прокурора в господарському судочинстві - порівняно новий напрям діяльності прокуратури. Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом України "Про прокуратуру" та Господарським процесуальним кодексом України. Зокрема статтею 2 ГПК передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до нього в інтересах держави. Однак поняття "інтереси держави" є оціночним. Прокурор має визначати їх у кожному конкретному випадку, обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави та зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Відповідно до статей 29, 91, 107, 111-14 і 113 ГПК, статей 36-1 і 37 Закону України "Про прокуратуру" формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути внесення прокурором апеляційного, касаційного подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а також участь у розгляді справи, порушеної за позовами інших осіб.

Відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі внести апеляційне, касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій це подання підлягає поверненню господарським судом на підставі пункту 1 частини першої статті 97 або пункту 1 частини першої статті 111-13 ГПК.

Слід наголосити, що право прокурора на внесення касаційного подання, якщо він не брав участі у розгляді господарської справи в суді першої та апеляційної інстанцій, але рішення місцевого суду чи постанова апеляційного суду стосується інтересів держави, є таким самим, що і право осіб за ст.107 ГПК України подати касаційну скаргу у справах, до участі в яких вони не були залучені, але суд виніс рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Механізм участі прокурора в господарському судочинстві умовно можна поділити на такі блоки:

· перший - порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст.2 ГПК);

· другий - безпосередня участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 ГПК);

· третій - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст.91 ГПК);

· четвертий - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 ГПК);

· п'ятий - касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України (ст. 111- 14 ГПК) [23, c.36-37].

2.2 Проблеми реалізації представницької функції прокурора на сучасному етапі

В умовах сьогодення чинним законодавством передбачається новий підхід до визначення процесуального становища прокурора в цивільному, адміністративному, господарському судочинстві. Передусім, звертаючись до відповідного місцевого суду із заявою про захист прав і свобод громадянина, державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дійових засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та правопорядку.

Прокурор - особливий суб'єкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених/ Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною. Участь прокурора у зазначених процесах необхідна для захисту прав та свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування державного механізму в умовах властивого демократії поділу влади. Втім, унаслідок недосконалості чинного процесуального законодавства існує багато проблем, пов'язаних із цим інститутом, які потребують невідкладного роз'яснення, тому що від успішного виконання прокуратурою функції представництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, невід'ємним, якщо не основним, атрибутом якого є утвердження законності та верховенства права. Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного арбітражного (господарського) процесів через участь у розгляді спорів до представництва у суді інтересів громадянина або державних чи суспільних інтересів [25, c.223].

Визначаючи правову природу представництва прокурора в аналізуючому судочинстві, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно - правових відносин. Вступаючи у господарський, цивільний, адміністративний процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність усіх суб'єктів цього процесуального права. Але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор передусім - представник держави, який виконує правозахисну функцію. Відповідно до Конституції України (ст.ст. 121-123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст. 6). Представляючи в суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в ст.ст. 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Однак не можна ототожнювати статус прокурора зі статусом представника у цивільному, адміністративному та господарському процесах. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або трудовому договорі. Представник для виконання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за їх межі, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при розгляді цивільних, адміністративних, господарських справ є дотримання прав і законних інтересів громадян, держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Прокурор бере участь у розгляді справ судами загальної юрисдикції як представник держави і є гарантом законності при здійсненні судочинства. Виконуючи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством.

Отже, усі види представництва в суді, які закріплені процесуальним законодавством, передбачають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу - прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському, цивільному та адміністративному судочинстві прокурору не потрібно надавати суду ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, оскільки саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі [25, c.228].

Згідно з ЦПК України та КАС України у новому Господарському процесуальному кодексі України (Кодексі комерційного судочинства) необхідно передбачити положення, що прокурор здійснює у господарському

суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому даним Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії господарського процесу. Крім того, прокурор має право самостійно визначати підстави для представництва у господарських судах та його форму. Юридичний інтерес прокурора до процесу завжди має державний характер. Проте інтерес органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які зазначені поряд з прокурором у ст. 2 чинного ГПК України, ст. 45 ЦПК України, ст. 60 КАС України зовсім інший; цій інтерес має переважно відомчий характер.

Юридичний інтерес до процесу найчастіше визначається місцем цих органів у системі органів держави, вони беруть участь у справі в силу покладеної на них службової компетенції. Конституція та чинні процесуальні кодекси передусім не конкретизують, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави. Норма п. 2 ст. 121 Основного Закону є відсильною, тобто зазначені випадки повинні передбачатись у відповідних законодавчих актах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 (справа про участь прокурора в арбітражному процесі) не дав офіційного тлумачення пункту 2 ст. 121 Конституції України, зокрема слів «у випадках, визначених законом». Однак це необхідно, адже і в Законі України «Про прокуратуру» має бути чітка відповідь на це питання. Вважаємо, що практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможливо, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регламентуються різними нормативними актами. Конституційне положення щодо випадків, визначених законом (пункт 2 ст. 121), варто розглядати як підстави представництва у суді інтересів громадянина або держави, які мають бути закріплені у ЦПК, ГПК та КАС України.

Зміст поняття «інтереси громадянина», а також «інтереси держави» у ЦПК, КАС, ГПК також не розкривається. Стаття 361 Закону України «Про прокуратуру» визначає підстави представництва інтересів громадянина, а саме: неспроможність громадянина через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Але критерії цієї неспроможності закон не визначає, тому вважаємо, що поняття «фізичний та матеріальний стан», «інші поважні причини» є оціночними, їх прокурор має визначати самостійно у кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин.

Інтереси держави, представництво яких у суді здійснюється прокурором, можуть полягати в захисті загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх об'єктів господарювання тощо. Отже, поняття «інтереси держави» - це категорія також оціночна, і суб'єктом її оцінки є виключно прокурор. З питанням про ініціювання прокурором відкриття цивільного, господарського або адміністративного процесу пов'язані й проблеми визначення його процесуального статусу у суді під час розгляду справи [19, c.54-55].

На процесуальне становище прокурора значний вплив має організаційний принцип судочинства - здійснення правосуддя тільки судом. Це виключає можливість наділення прокурора владними повноваженнями в процесі. Він не може давати суду які-небудь вказівки, визначати будь-яку поведінку. Найбільш цілеспрямований вплив на формування процесуального статусу прокурора у суді мають функціональні принципи судочинства: диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін. Отже, підтримуючи в суді заявлені позовні вимоги, прокурор є рівноправною стороною процесу. Проте він не перестає бути представником органу, який здійснює нагляд за дотриманням Конституції і додержанням законів України. З метою правильного і однакового застосування процесуального законодавства, усунення розбіжностей у судовій і прокурорській практиці необхідно чітко визначити обсяг і межі повноважень прокурора при здійсненні ним функції представництва безпосередньо на стадіях перегляду судових рішень [26, c.122].

Розділ ІІІ. Процесуальне становище прокурора при розгляді господарських спорів на різних стадіях господарського судочинства

Звертаючись із позовною заявою до господарського суду у справах майнового характеру, прокурор має право з метою забезпечення позовних вимог і для подальшого реального виконання поставленого судового рішення відповідно до статей 66, 67 ГПК прохати суд накласти арешт на майно або грошові кошти відповідача, зупинити стягнення у безспірному (виконавчому) порядку або заборонити відповідачеві вчинення певних дій [2].

Крім зазначених прав, господарське судочинство покладає на прокурора процесуальні обов'язки. Передусім це стосується форми заяви та надання доказів, що обґрунтовують позовні вимоги. Зокрема, відповідно до вимог статті 54 ГПК позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується прокурором чи його заступником, а також повинна містити зміст і виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора. Статтею 57 ГПК передбачено обов'язок прокурора щодо надання документів на обґрунтування позову, необхідних для розгляду справи по суті.

При пред'явленні позову прокурор має враховувати також вимоги закону щодо підсудності спору (ст.15,16 ГПК) і строків позовної давності (ст. 71,73-82 ЦК України).

Законодавство визначає таку важливу конституційну функцію органів прокуратури, як представництво інтересів громадянина або держави в господарських судах, яка полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Це право передбачене статтею 121 Конституції, п.6 ч.2 ст.20, ст.36-1 Закону "Про прокуратуру", статтею 29 ГПК. [2; 6]

Підставою представництва прокурора у господарському суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі [21, c.75].

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

3.1 Вступ прокурора у господарське судочинство

Згідно зі статтею 29 ГПК прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина (у випадку його неспроможності через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження) або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно [26, c.43].

Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Участь прокурора в судовому процесі є обов'язковою:

а) у справах, порушених за його заявою;

б) у разі, коли це передбачено законом або визнано за необхідне господарським судом.

3.2 Участь прокурора на стадії апеляційного оскарження

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор -- апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у п'ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду. Втілюючи концепцію, визначену ст. 125 Конституції України, згідно з приписами якої в Україні діють місцеві та апеляційні суди, з 10 липня 2001 р. в системі господарських судів України введений інститут апеляційних судів. У частині ст. 91 ГПК законодавець визначив перелік осіб, які мають право оскаржити в апеляційному порядку, у разі їх незгоди, рішення, прийняте місцевим господарським судом -- судом першої інстанції. Такими особами є безпосередньо сторони у справі -- сторони судового процесу, визнані такими під час її (справи) розгляду судом першої інстанції. Згадані особи у такому випадку подають процесуальний документ -- апеляційну скаргу. Також законодавець визначив, що прокурор на підставі своїх повноважень, визначених Законом України "Про прокуратуру", може оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. У цьому випадку прокурор подає процесуальний документ -- апеляційне подання [6].

Повноваження прокурора у господарському процесі визначені законодавцем у ст. 29 Господарського процесуально Кодексу. Як вже зазначалося, ч. 1 ст.91, а також ст. 29 ГПК надають прокурору право на апеляційне оскарження рішення господарського суду першої інстанції. Таке положення повністю узгоджується з нормами ст. 37 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої право внесення апеляційного подання на рішення і ухвали судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь. Але слід враховувати, що прокурор у господарському процесі здійснює представницькі функції, тобто представляє інтереси громадянина або держави (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 цього Кодексу) лише у встановлених законодавством випадках. Вирішуючи зазначене питання, слід також керуватись Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99 у справі № 1-1/99 [15].

Як випливає з коментованої норми, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені рішення місцевого господарського суду, але визначення терміна „рішення" у ГПК України відсутнє. Відповідно до приписів ст. 82 цього Кодексу, при вирішенні господарського спору по суті господарський суд першої інстанції приймає рішення. Отже, за приписами ч. 1 коментованої статті будь-яке рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Водночас приписами ст. 86 цього Кодексу законодавець визначив, що господарський суд першої інстанції у разі, коли спір не вирішується по суті, виносить ухвалу. Види ухвал місцевого господарського суду та порядок їх винесення законодавець визначив у відповідних нормах ГПК України. Саме в цих нормах законодавець зазначив про можливість оскарження таких ухвал (див. коментар до ст. 106). Отже, оскарженню в апеляційному порядку підлягають лише ті ухвали місцевого господарського суду, можливість оскарження яких безпосередньо зазначена у відповідних статтях цього Кодексу.

Як визначив законодавець у ч. 1 коментованої статті, апеляційна скарга чи апеляційне подання можуть бути подані на рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили. Але цей припис не зовсім узгоджується з приписами інших статей Кодексу.

Додатковою гарантією права представництва органів прокуратури, передбаченого господарським судочинством, є внесення подання в порядку статті 112 ГПК про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в двомісячний строк від дня встановлення таких обставин прокурором. Такими обставинами можуть бути докази, які були наявні на момент розгляду справи по суті, але не були відомі суду, сторонам і прокурору, і мають суттєве значення для об'єктивного розгляду справи, а також скасування постановленого судового рішення [23, c.11-12].

3.3 Участь прокурора у касаційному оскарженні

Згідно зі статтею 107 ГПК України прокурор має право подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Крім того, прокурор має право подати касаційну скаргу також і у випадку, якщо він не брав участі у розгляді господарської справи в суді першої та апеляційної інстанцій, але рішення місцевого суду чи постанова апеляційного суду стосується інтересів держави.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили. Форма і зміст касаційної скарги (подання) має відповідати вимогам статті 111 ГПК України. Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі. Згідно зі статтею 111- 14 ГПК України, Генеральний прокурор України має право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України [24].

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня їх прийняття.