Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. Ще однією вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість оподаткування оплати праці, яка призводить до спотворення співвідношення у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом заміщення, оплатою праці й чистим доходом.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення, не можна.

Сьогодні відбувається багато дискусій, здійснюються спроби вдосконалення системи оподаткування. При цьому багато надій покладається на прийняття Податкового кодексу держави.

Причини, що зумовлюють наявність недоліків у системі оподаткування, досить різноманітні. При цьому необхідно виділити об'єктивні та суб'єктивні фактори.

До об'єктивних факторів можна віднести:

– недостатність вітчизняного досвіду оподаткування юридичних і фізичних осіб в умовах формування ринкової економіки;

– недостатність професійно підготовлених фахівців, які могли б бути залучені до розробки законодавчих і нормативних актів з оподаткування;

– стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які зумовлюють прийняття законодавчих і нормативних документів з оподаткування фіскального спрямування [49].

До суб'єктивних факторів слід віднести:

– відсутність альтернативних варіантів розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування; монополію Міністерства фінансів, податкової служби в їх підготовці, що мала місце на перших етапах становлення системи оподаткування;

– залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування недостатньо професійно підготовлених фахівців (а в результаті - низька їх якість), необхідність наступного внесення змін;

– лобіювання розробки та прийняття окремих законодавчих і нормативних документів з оподаткування, Податкового кодексу держави в цілому, які спрямовані на вдосконалення системи оподаткування;

– неузгодженість чинного законодавства із питань оподаткування [28].

Можна констатувати, що в сучасних умовах негативний вплив більшості факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовили наявність недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови для прийняття рішень щодо вдосконалення системи оподаткування, реформування її.

З огляду на загальні принципи проведення податкових реформ розглянемо основні особливості податкової реформи в Україні.

1. Відсутність теоретичного обґрунтування реформи податкової системи у вигляді концепції державного регулювання економіки, яка відповідала б особливостям сучасного етапу соціально-економічного розвитку України. Внаслідок цього як формування, так і вдосконалення податкової системи відбувається методом спроб і помилок.

Одним з основних завдань податкової реформи на даному етапі вважається зниження рівня податкового тягаря. Однак не береться до уваги, що вирішити це завдання, визначити оптимальний податковий тягар без з'ясування функцій держави на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України неможливо.

2. Становлення і реформування податкової системи в Україні здійснюється на основі вивчення і запровадження досвіду розвинутих країн щодо оподаткування.

З одного боку, це процес неминучий як тому, що ми стали на той же шлях розвитку, яким іде решта країн світу, - на шлях ринкової трансформації, так і тому, що ці країни накопичили величезний позитивний досвід побудови податкових систем і податкового регулювання.

З другого боку, некритичне перенесення західного досвіду на український ґрунт, без урахування особливостей соціально-економічного й політичного розвитку України, неможливе.

Тим часом не береться до уваги, що структура податкових систем розвинутих країн сама є результатом тривалої еволюції, зумовленої зміною об'єктивних обставин: рівня економічного розвитку та добробуту більшості населення в країні; технічних можливостей податкових органів, а отже - механізму стягнення податків; загального рівня податкової культури та правосвідомості громадян. Тому змінити податкову структуру без створення відповідних для цього передумов неможливо.

3. Реформування податкової системи України вирізняється також прагненням здійснити в ній швидкі революційні зміни.

4. Постійна змінюваність, а отже, надзвичайно високий ступінь нестабільності [31].

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою е не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію податків, повинна враховувати також, що на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.

Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах.

Слід зазначити, що інституційні зміни - найважчі та найтриваліші, і якщо не врахувати цього фактора, то законодавство можна змінювати щодня, а ефект буде той самий. Відсутність усталених інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого, - відповідав би традиціям і звичкам платників податків [32].

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Однак готовність платити податки у демократичних суспільствах вища саме тому, що платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрями використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат до бюджету із вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так платник податку оцінює ефективність податків.

Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування.

Сплата податків має носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

А це означає, що, реформуючи систему оподаткування, слід прагнути до оптимального поєднання інтересів платників і держави. Найоптимальнішою та ефективною в умовах України була б, напевно, така податкова система, яка б відповідала соціальне орієнтованій моделі економіки. У цілому, податкову систему потрібно вдосконалювати у напрямку її уніфікації щодо джерел податків і забезпечення зацікавленості суб'єктів господарювання у підвищенні ефективності виробництва [49].

3.2 Фінансово-інвестиційні важелі державного впливу на розвиток підприємництва

Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел:

– цільових коштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5% дохідної частини відповідного бюджету);

– фінансової діяльності регіональних фондів підтримки підприємництва, зокрема малого (доходи від надання кредитів, а також доходи від випуску та розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик);

– пайової участі державних органів фінансової підтримки підприємництва у фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;

– іноземної допомоги, яка може здійснюватися у різних формах [48].

Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:

– застосування дотацій, субсидій, субвенцій;

– державні й місцеві замовлення;

– надання позик і гарантій державними та регіональними органами;

– сприяння розвитку фінансово-промислових груп;

– фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів [10].

Фінансова підтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд. Фонд підтримки фермерських (сільських) господарств.

Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб'єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:

– позики, що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на впровадження інновацій;

– пільгові позики, коли держава як активний посередник між підприємством та фінансовою установою бере на себе значну частину виплати процентів, полегшуючи тим самим для підприємств умови одержання банківських кредитів;

– позики, що видаються на створення підприємства або на започаткування бізнесу, фізичним та юридичним особам, котрі вперше розпочинають підприємницьку діяльність;

– позики цільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;

– позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;

– позики лізингового характеру тощо [49].

Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримки державою - надання гарантій.

Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну суму коштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у комерційних банків.

Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність, використати зарубіжний досвід.

Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:

– надання допомоги підприємцям у формі стартового капіталу;

– лібералізація процедур надання позик;

– стимулювання комерційних банків, інших кредитних установ і організацій щодо фінансування підприємництва;

– запровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти. Позики можуть видавати місцеві комерційні банки під гарантію існуючих і створюваних фондів підтримки бізнесу [48].

Отже, податки і механізм фінансового регулювання підприємництва відіграють свою певну роль у державному регулюванні підприємницької діяльності.

ВИСНОВКИ

Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема забезпечення:системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку підприємництва;цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації;рівноправного доступу суб'єктів підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову та фінансово-кредитну політику (включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій); державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні республіканські регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однією з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

Державне регулювання підприємницької діяльності поділяється на пряме та непряме. Під прямим регулюванням розуміється безпосередній вплив держави на суб'єктів господарювання шляхом дачі розпоряджень, встановлення квот, тарифів, які і необхідними для виконання. Під непрямим регулюванням варто розуміти вплив на об'єкт керування через створення певної ситуації, у результаті чого буде досягнуте таке положення керованого, котре необхідно для держави. Як непряме регулювання можна навести приклад надання дотацій якому-небудь підприємству або галузі.

Основні засоби, які використовує держава для регулювання підприємницької діяльності, є: державна реєстрація; ліцензування, патентування, квотування; сертифікація та стандартизація ; регулювання цін і тарифів; податкове регулювання (надання податкових пільг); надання дотацій, компенсацій; застосування нормативів та лімітів; матеріально-технічна підтримка підприємців:інформаційне, кадрове та науково - методичне забезпечення підприємців.

Базою нормативно-правового забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основним з яких Господарський Кодекс України. Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу - формування підприємницької політики, а передовсім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.

Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без особливих додаткових витрат) матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п.

У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верхов. Ради України 26 черв. 1996р. -К.: Просвіта, 1996. - 80с.

2. Закон України від 7.02.91 р. "Про підприємництво"

3. Закон України від 27.03.91 р. "Про підприємства в Україні"

4. Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року №2210-ІІІ

5. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. - М.: Международные отношения, 2005. - Т.1 - 608 с., Т.2 - 750 с.

6. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. - М.: Международные отношения, 2005. - Т.1 - 608 с., Т.2 - 750 с.

7. Басанцов І. В. Стандартизація фінансового контролю як один із початкових етапів реформування контрольної системи України // Вісник Української академії банківської справи. - 2006. - № 1. - C. 33-39.

8. Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - 442 с.

9. Борисенко З. Конкурентна політика в Україні: Перші підсумки та шляхи розвитку//Цінні папери України - 2008.- №32 - с. 5-7.

10. Бусыгин А.В. Предпринимательство. Основной курс: Учеб. для вузов. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 608 с.

11. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 239 с.

12. Галица И. Государственное регулирование в условиях рыночных отношений/Экономика Украины. - 2002. - №6. - 52-58

13. Гришкевич О. Проблеми визначення ринку при аналізі економічної концентрації// Вісник УАДУ при Президентові України - 2008. - №3. - с. 92-101.

14. Гусак М.Б., Білоусова Н.В. Про негаразди в антимонопольному законодавстві та в практиці його застосування / Фінансова консультація, 2000. - №35-38. - с.4-11

15. Дахно І.І. Антимонопольне право.Курс лекцій. - К.: Четверта хвиля,2008.-352 с.

16. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

17. Дідківська Л.І, Головко Л.С. Опорний конспект лекцій з курсу "Державне регулювання економіки". - К.: КДТЕУ, 2000.

18. Долан Э. Дж., Линдсей Д.Е., Микроекономика. СПб: СПб - оркестр: Литера плюс, 2004. - Гл. 16. (Пер. с англ.).

19. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи.: Монографія: у 5т. Т2. Проблеми реформування відносин власності в Україні/ За ред. В.Ф. Беседіна, О.Ю. Рудченка. - К.: НДЕІ Мінекономіки, 2006. - 312 с.

20. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

21. Завада О. Антимонопольний комітет відстоює засади добросовісної конкуренції //УК. - 2008. - №226-227. - с. 19.

22. Загальна економіка: Підручник / За ред. І.Ф. Радіонової. - К.: Знання, 2005. - 234 с.

23. Крутик А.Б., Пилянова А.А. Введение в предпринимательство: Учеб. пособ. - СПб.: Политехника, 2005. - 583 с.

24. Кучеренко В., Дзезик С. Антимонопольне регулювання діяльності підприємств водопостачання / Економіка України. - 2001. - №3. - с.40 - 43

25. Литвиненко Я. В. Податкова політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. - 224 с.

26. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: в 2 т. - М.: Республика, 2002. - т. 2. - Гл. 34. (Пер. с англ.).

27. Медведчук С.В. Критерії раціональності в побудові фінансово-господарських відносин „держава-підприємство"/ Регіональна економіка. - 2000. - №1.- с.27-33

28. Мельникова О. Особливості національної монополії / Економіка України. - 2001. - №2. - с.50-53

29. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р. Михасюка. - Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. - К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. - 592 с.

30. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: М59 у 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської, - К.: Основи, 2008 - 518 с.

31. Орищак Я.О., Стебло М.І. Основи економіки: Навч. посіб. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - 112 с.

32. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Академія, 2008. - 464 с.

33. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища школа - Знання, 2007. - 743 с.

34. Основы предпринимательской деятельности / Под ред. Ю.Осипова.- М.: Прогресс 2002. - 432 с.

35. Основы экономической теории: Уч. - метод. пособие/Под ред. Р.Нуреева. - М.: Вопр. экономики. - №12. - 2005. (Тема 7. Типы рыночных структур: несовершенная конкуренция и антимонопольное законодательство).

36. Панасюк В.М. Ковальчук Е.К. Бобрівець С.В. Податковий облік. - Тернопіль: Карт-бланш, 2003. - 260 с.

37. Піттман Рассел. Конкурентна політика в Україні та Сполучених Штатах: український закон про конкуренцію та американський досвід/Проект Економічних Реформ в Україні (ПЕРУ). - Економічні студії. - Вип.95-002.- К.: 2005.- 35 с.

38. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. - К.: КНЕУ, 2008. - 352 с.

39. Поліщук Н. До проблеми регулювання результативності діяльності підприємства/ Економіст. - 2001. - №2. - с.43-45

40. Правові аспекти дерегуляції підприємницької діяльності // Підприємництво і право: Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. - 2008. - 340 с.

41. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика: Підручник - К.: Таксон, 2006. - 240 с.

42. Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции - М.: Прогрес, 1986. - 472 с. (Пер. с англ.)

43. Романів М. В. Державний фінансовий контроль і аудит: [Навчально-методичний посібник]./ Романів М. В. - К. : ТОВ "НОС", 2008 . - 224 с.

44. Романюк О.П., Кілієвич О.І., Юрчишин В.В., Мертенс О.В. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі у відкритому суспільстві/під ред. І.Розпутенка - К.: Вид-во УАДУ при Президентові України. - 2008. - 332с.

45. Сакс Джефрі, Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України/ Пер. з англ. О. Пивоварський. - К.: Основи, 2006, - 345 с.

46. Селезнев В.В. Основы рыночной экономики Украины: Учеб. пособ. - К.: А.С.К., 2009. - 448 с.

47. Семюелсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. - К.: Основи, 2008. - Розд.20.

48. Стефанюк І. Б. Теоретичні засади побудови нової системи державного фінансового контролю підприємницької діяльності // Фінанси України. - 2006. - № 11. - C. 137 - 146.

49. Стоян В.І. Сучасні доктрини та принципи державного фінансового регулювання / Фінанси України. - 2001. - №12. - с.68 -75

50. Терещенко О. Фінансування підприємств в Україні : актуальні проблеми та шляхи їх вирішення / Економіка України. -2002. - №1, с.10-17

51. Филюк Г.М. Фінансово-економічні аспекти тарифної політики на ринках природної монополії / Фінанси України. - 2001. - №2. - с.55-63

52. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. - К.: ЕУІФІСМБ, 2000.

Размещено на Allbest.ru