Поняття та види соціальних норм
Визначення поняття соціальних норм в юридичній літературі, їх класифікація та ознаки. Відмінності корпоративних норм від норм права. Спільне та відмінне між нормами права й нормами моралі, їх взаємодія в процесі правотворення. Особливості норм звичаїв.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.03.2011 |
| Размер файла | 232,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
24
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Курсова робота
На тему:
«Поняття та види соціальних норм»
2010
План
Вступ
1. Поняття та ознаки соціальних норм
1.1 Поняття соціальних норм
1.2 Ознаки соціальних норм, їх характеристика
1.3 Класифікація соціальних норм
2. Характеристика соціальних норм за регулятивними особливостями
2.1 Норми моралі
2.2 Норми звичаїв
2.3 Спільне та відмінне між нормами права і нормами моралі
2.4 Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворення
2.5 Норми звичаїв і норми права
2.6 Корпоративні норми права, їх відмінності від норм права
Висновки
Література
Вступ
В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.
Зазначаючи вплив Конституції України на розвиток і регулювання соціальних відносин, цілком логічно передовсім звернути увагу на ті норми-принципи, які є юридичними підвалинами цього регулювання. Вихідною нормою й одночасно базовим конституційним принципом, який закладає основу регулювання соціальних відносин, є проголошення України соціальною державою.[7]
Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).
Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства.
Право - це один з найважливіших інститутів людської цивілізації. Виникнення права обумовлене процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин, тобто їхнім розвитком від первісної, общинно-родової організації людей до сучасної, державно-правовий.
На будь-якій стадії історичного розвитку людський колектив для того, щоб зберегти себе як стійку, організовану форму взаємин, припускає визначені, загальновідомі і загальнообов'язкові для всіх його членів правила і норми поводження - нормативний порядок. Без наявності відповідного порядку неможливе існування якої-небудь спільності людей.
Дотримання такого порядку, у тому числі шляхом офіційного примуса є ознакою і призначенням усякої суспільної влади. Саме визначена нормативна організація всього соціуму й упорядкування застосування сили відрізняє офіційну соціальну владу від панування фізичної сили і безпосереднього насильства. Однак наявність офіційної влади ще не означає наявність права. Право (оформлене у виді державної влади) виникає тоді, коли в суспільстві з'являються вільні і невільні люди. Влада в первісному суспільстві - це влада роду в цілому, а не окремих його членів. Вільні і невільні індивіди з'являються в процесі розкладання роду.
Актуальність дослідження полягає у тому, що право є необхідною умовою існування державного-організаційного суспільства і має велику соціальну цінність. Дослідження таких основоположних елементів права як соціальні норми є необхідним елементом для створення та розвитку будь-якої держави.
Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є соціальні норми як певний діючий феномен, що реалізує соціальні принципи.
Мета даної курсової роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу наукових розробок, узагальнення правозастосовної практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду виявити і визначити розуміння соціальних норм у світовій і «українській» юриспруденції, дослідити поняття, сутність та зміст соціальних норм.
Структурно робота представлена вступом, двома основними розділами та дев'ятьма підрозділами, висновками та списком літературних джерел (26 найменувань), викладена робота на 28 сторінках друкованого тексту.
1. Поняття та ознаки соціальних норм
1.1 Поняття соціальних норм
Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, об'єднань громадян та окремого індивіда.
Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, історичні та національні особливості держави.
Так, Н. Тарасов зазначає, що існує два підходи стосовно розуміння терміна «норма». По-перше, норма -- це природний стан деяких суб'єктів ( систем, відносин, процесів); по-друге, норма -- правило поведінки, пов'язане із волею та свідомістю людини, що виникає у процесі культурного розвитку і соціальної організації суспільства. [22]
Соціальні норми гарантують не лише певний порядок у суспільстві, а й забезпечують певний рівень свободи суб'єктів.
Дослідження соціальних норм пов'язано з аналізом суспільних відносин та діяльності індивідів. Під суспільними відносинами, вважають В. Селіванов та Н. Діденко, слід розглядати стійкі, типово необхідні нормативно-упорядковані соціальні зв'язки у вигляді соціальної дії, яка виявляє залежність та спільність людей, соціальних угруповань, в основі котрої лежать інтереси та потреби індивідів, взаємний обмін духовними і матеріальними цінностями.
Соціальна діяльність об'єктивно зумовлена потребами суспільства й має цілеспрямований характер. Взаємодія суб'єктів між собою та в процесі спілкування з природою, взаємозв'язки, які при цьому виникають, потребують унормування.
М. Бобнева, наприклад, вважає, що соціальні норми формуються у процесі свідомої, цілеспрямованої діяльності суб'єктів, зумовленої ефективними факторами, які надають нормі «об'єктивної владності». [12]
У юридичній літературі деякі вчені зауважують, що сутність соціальної норми розкривається через об'єктивні та суб'єктивні характеристики. Об'єктивний характер соціальної норми зумовлюється необхідністю підтримувати в суспільстві стабільність та порядок, потребами соціальних систем саморегуляції, необхідністю закріпити різні соціальні зв'язки, які постійно повторюються та виникають у процесі соціальної діяльності суб'єктів. Суб'єктивний характер соціальної норми обумовлений можливістю індивідів, соціальних груп усвідомити потреби суспільства у встановленні ціннісних еталонів поведінки та закріпити їх у різних правилах, приписах, знакових системах, сформувати певний рівень правової свідомості, який відповідав би рівню розвитку суспільства.
Окремі автори не поділяють думки про синтез об'єктивного та суб'єктивного фактора в соціальній нормі. Вони вважають, що їй притаманний об'єктивний характер, зумовлений розвитком суспільних відносин та необхідністю закріпити існуючі в суспільстві внутрішні закономірні взаємозв'язки.
Заслуговує на увагу позиція М. Кельмана, О. Мурашина, котрі розглядають соціальну норму як правила поведінки загального характеру, що виникли у процесі історичного розвитку, і регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального й культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.[12]
У цьому визначенні соціальних норм закладені ті їх ознаки, які дають можливість розглядати останні як важливий регулятор соціальної взаємодії суб'єктів, як стійкі соціальні зв'язки, що створюються в результаті цільової діяльності чи виникають внаслідок закономірних актів поведінки, які повторюються, та адекватного суб'єктивного усвідомлення цих норм, які набувають різних форм.
М. Матузов та А. Малько вважають, що соціальні норми -- це об'єктивно необхідні правила спільного людського буття, вказівники на межу необхідної та можливої поведінки. [11]
Норма -- це завжди певні правила поведінки, які встановлюють, зобов'язують, забороняють, дозволяють ті чи інші дії у певних умовах, одночасно вони є засобом суспільного чи державного контролю за поведінкою суб'єктів.
У юридичній літературі існує точка зору, що «норма» та «правило» застосовуються як рівнозначні, взаємозамінні категорії. Однак деякі вчені вважають, що «правило» -- це вужча категорія, оскільки воно міститься лише у диспозиції правової норми.
П. Недбайло зазначає, що соціальні норми -- це правила загального характеру, які відображають потреби суспільного життя та мають вирішальне значення для практичної діяльності людей.
В. Кудрявцев підкреслює, що норма -- це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямованої на досягнення певного результату, інтересу.
Всі види норм (норма -- це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:
-- соціальні;
-- технічні.
Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. [1]
Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями, є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.
Узагальнивши наведене вище, слід зазначити, що соціальна норма -- це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Отож, право, як особливий, вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.
1.2 Ознаки соціальних норм, їх характеристика
У юридичній літературі виділяють такі ознаки соціальної норми: [17]
-- Вони є правилами поведінки, що визначають можливу та необхідну поведінку суб'єктів суспільних відносин. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру -- соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;
-- Вони мають загальний характер, тобто поширюються на невизначене коло осіб та невизначену кількість випадків. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;
-- Встановлюються чітко визначеними суб'єктами.
-- Регламентують певну сферу суспільних відносин.
-- Мають особливе значення для суспільства, що визначає ступінь обов'язковості норм. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки.
-- Певним чином гарантуються та забезпечуються.
Соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється комплексний вплив на свідомість та поведінку суб'єктів, створюють цілісну систему.
У соціології соціальні норми за різними критеріями поділяються на елементарні та складні, інтенсивні і екстенсивні, прогресивні та регресивні, спонтанні і директивні, «живі» та «мертві», функціональні і не функціональні.
Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.
1.3 Класифікація соціальних норм
Багатоманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які у юридичній літературі можуть бути класифіковані за різними критеріями.
Розрізняють такі критерії класифікації соціальних норм: [5]
І. За способом виникнення:
1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин.
2. Свідомі, які виникають свідомо з необхідності не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів.
II. За суб'єктами прийняття та охорони:
1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні).
2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).
3. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції).
III. За способом закріплення:
1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління.
2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості.
IV. За сферою регулювання:
1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично.
2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багаторазового застосування.
3. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої.
4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства.
5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість.
6. Норми культури, які характеризують рівень духовного розвитку суспільства.
7. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення та функціонування недержавних структур.
8. Політичні норми, які визначають взаємодію суб'єктів політичної системи у процесі виникнення та функціонування владних відносин.
9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів.
10. Корпоративні норми, які регулюють діяльність громадських об'єднань.
11. Норми права, що є державно-владним засобом впливу на суспільство.
V Види соціальних норм за сферами дії: [17]
- економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;
- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;
- релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;
- екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього.
VI Види соціальних норм за регулятивними особливостями:
- норми моралі;
- норми-звичаї;
- норми права;
- корпоративні норми (корпорація -- лат. corporatio -- співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських -- некомерційних і комерційних) між їх членами.
Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого виду норм. В суспільстві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У державно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають право, мораль та інші норми. Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами встановлення і забезпечення, за суб'єктами їх прийняття тощо. Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони -- важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин. Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими). Як тільки технічні норми стикаються з поведінкою людей і люди починають узгоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила перетворюються на загальні правила поведінки (норми), вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни -- технічні норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що встановлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їх якості. Ці технічні правила розраховані на ставлення суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер. Спільне у технічних і соціальних норм -- їх зв'язок із діяльністю людини. Відмінності технічних і соціальних норм -- в об'єктах і методах регулювання. [17]
Ознаки соціально-технічних норм:
- обумовленість законами природи і техніки;
- невиразність соціального характеру (не є суто соціальними);
- невиразність засобів суспільного забезпечення (правових, моральних та інших санкцій);
- виключність використання.
2. Характеристика соціальних норм за регулятивними особливостями
2.1 Норми моралі
Мораль -- система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки. [8]
Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя -- економіку, політику, право та ін. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.
«Золотим правилом» моралі, відомим із найдавніших часів, є таке:«(не) роби щодо інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони робили щодо тебе».У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів.
Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм - загальних правил поведінки людей, колективів, соціальних груп, що мають значення зразків і поширюються на невизначене коло випадків. Нормативне соціальне регулювання дозволяє установити в житті людей єдиний, загальний порядок. У систему соціальних норм входять норми права, мораль, звичаї, традиції, норми громадські організації, релігійні норми. Найбільш значимими є норми моралі і права.
У регулюванні суспільних відносинах право і мораль взаємодіють один з одним, роблячи взаємний вплив. Вони побудовані на єдиних основах, виражають загальнолюдські цінності й ідеали, покликані регулювати поводження людей. У той же час це різні нормативні регулятори, вони мають свої особливості.
Мораль (моральність), на відміну від права, -- це правила поведінки людей, що виражають сформовані в суспільстві представлення про справедливість, добро, достоїнство, честі, совісті. И. Кант писав, що право визначає необхідність дій, що відбуваються з чи повноважень із примуса, а мораль визначає необхідність дій, що відбуваються з внутрішнього обов'язку, що виникає з права інших людей, а не з примуса людини. [17]
Які ж особливості права і моралі?
Моральні норми володіють великий що впливає силоміць. Вони діють через свідомість людей, підтримуються суспільною думкою. Але моральні норми не всесильні. Вони відрізняються відомою невизначеністю, моральними поглядами людей у залежності від рівня їхньої культури, віку. Розходження в моральних представленнях часто приводять до конфліктних ситуацій, життєвим зіткненням. Норми моралі не забезпечуються якими-небудь особливими законами, державними органами. Право також виражається в загальних правилах поведінки, нормах. У своїй основі правові норми мають моральний характер. Наприклад, як моралі, так і праву суперечать дії, що принижують достоїнство людської особистості, що зазіхають на його життя і волю. Однак правові норми виражені в законах, інших юридичних документах; вони мають офіційний характер і зв'язані часом із примусовим виконанням правил покоління. Виражаючи в нормативних документах, правові норми відрізняються строгою визначеністю по змісту, однозначністю.
На відміну від моралі, право характеризується тим, що юридичні норми підтримуються силою державного примусу і при необхідності до порушника можуть бути застосовані діючі, часом тверді міри. Сила моралі, виражена в суспільній думці, дуже значна, але вона спрацьовує не завжди, а головне -- немає особливого апарата, який би своєю діяльністю ефективно забезпечував проведення в життя необхідних мір.
2.2 Норми звичаїв
Норми-звичаї -- правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу. [9]
Для набуття юридичної сили норма-звичай:
- не повинна суперечити закону;
-- повинна його доповнювати і як би «оживляти»;
-- не може підмінювати закон.
Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотримання забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмової форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із законів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного покарання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням.
Звичаєве право -- система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).
Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспільстві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані закони, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.
Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економічному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості. [17]
2.3 Спільне та відмінне між нормами права і нормами моралі
Дотримання норм права є моральний обов'язок громадянина, який визначається моральною і правовою культурою суспільства.
Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі. Спільне у норм права і норм моралі полягає у тому, що вони:
1) діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;
2) переслідують спільну мету -- встановлення і підтримання порядку в суспільстві;
3) мають однакове функціональне призначення -- впливати на поведінку людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;
4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поведінки загального характеру;
5) мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень -- справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, на якій ґрунтуються норми моралі. Останні, у свою чергу, були обумовлені матеріальним духовним розвитком суспільства (див. приклад про кріпосне право в параграфі «Поняття і ознаки права»). Але й тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі та анархії.
2.4 Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворення
Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості: [17]
1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем. Наприклад, заборона убивства -- це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп, давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.
2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.
3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.
Вплив норм моралі на діяльність, пов'язану з реалізацією права:
1. Норми права оцінюються громадянином, який реалізує їх, із погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.
2. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, котрі містять у своєму тексті оцінні поняття (наприклад, «цинізм», «особливе зухвальство» -- у Кримінальному кодексі України), їх неможливо зрозуміти і застосувати без звертання до норм моралі. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві.
3. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію -- прийняття правозастосовного акта, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні правила, які вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовної діяльності, не є байдужними для моралі.
Вплив норм права на норми моралі:
1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах».
2. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності -- державної, комунальної, приватної -- затверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної власності, але й моральне право хазяїна, власника -- фермера, приватного підприємця та ін.
3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі. Так, статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорону таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямована репутація, честь, гідність.
Рис 1. Відмінності між нормами моралі і нормами права [17]
2.5 Норми звичаїв і норми права
Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розвиваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океанії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як норми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили російське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звичаєвого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя. [17]
Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на норми поведінки.
Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.
Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням -- торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському суспільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю -- правила, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим.
Звичай ділового обороту -- сформоване і широко застосовуване в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи зафіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується звичай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин.
Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції -- такі, що склалися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції -- ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів -- дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування засобів дисциплінарної відповідальності.
2.6 Корпоративні норми права, їх відмінності від норм права
До корпоративних норм належать: [17]
- норми, Ідо містяться у документах некомерційних, недержавних корпорацій -- громадських об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, що грунтуються на членстві);
- норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств -- повних, командитних, акціонерних товариств -- відкритих, закритих тощо).
Корпоративні норми -- правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.
Якщо соціальна норма -- це правило (зразок) поведінки, яке виражається у ставленні однієї людини до іншої, то корпоративна норма -- правило поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються обсяг, характер, межа можливого і дозволеного в їх поведінці. В комерційних корпораціях -- це норми внутрішньоорганізаційного (внутрішньофирмового) права.
Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпорації і клієнтами, адресуються їх членам (фундаторам, акціонерам, робочим, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єднань, між ними є відмінності.
Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів, норми громадських організацій такого забезпечення не мають.
Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:
* регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;
* мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;
* мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто застосовуються відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;
* викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами (державними органами, з'їздами, конференціями, зборами громадських об'єднань та ін.).
Рис 2. Відмінності між корпоративними нормами і нормами права [17]
Корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) слід розглядати як норми, що заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися лише ті відносини, що зачіпають основи життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення робітників, порядок застосування заходів відповідальності тощо), тобто трудові і організаційно-управлінські.
Корпоративні норми, що містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і тісно пов'язані з нормами права, виданими державою, тому що:
соціальний норма мораль право
1) в виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати свою поведінку самостійно;
2) в нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою зазначення цілей і завдань суспільного і державного розвитку, того чи іншого нормативно-правового акта або призначення того чи іншого виду громадської діяльності;
3) в нормах права вказуються межі корпоративного регулювання (наприклад, відповідно до Кодексу законів про працю України, додаткові пільги для робітників можуть встановлюватися підприємствами лише за рахунок власних коштів);
4) від корпоративних норм, так само як і норм права, виданих державою, вимагається відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);
5) норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;
6) корпоративні норми по своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;
7) корпоративні норми, хоча й опосередковано, забезпечуються державним примусом.
Юридичне значення корпоративних норм полягає насамперед у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У разі їх порушення є можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити ухвалене рішення у судовому порядку.
На відміну від корпоративних норми, що містяться у статутах політичних партій, не мають правового характеру. Тому винесення рішення про порушення статуту політичною партією оскарженню в судовому порядку не підлягає.
Висновки
Для будь-якої держави право функціонує як єдина юридично цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки.
Право можна однаковою мірою застосовуватись до різних людей, бути однаковим за масштабом їхнього можливого і належного поводження і розвитку відносин між ними.
Отже, право - це система загальнообов'язкових юридичних норм, які видаються і забезпечуються державою, спрямовані на регулювання поведінки людей та суспільних відносин, виражають зумовлену політичними, соціально-економічними, духовними й іншими умовами життя державну волю суспільства, її загальнолюдський характер.
Кожна людина свідомо чи несвідомо керується у своїй діяльності певними правилами, тобто зразками належної поведінки, її моделями. Ці правила різноманітні як за змістом (регулюють відносини людей у різних сферах громадського життя - побутові, сімейні, з приводу власності, здійснення політичної влади і т.д.), так і за способами виникнення (можуть установлюватися різними організаціями громадян, органами держави чи складатися історично, у процесі розвитку людства). Без існування правил, що регулюють поведінку людей, було б неможливим й існування самого суспільства.
Теорія права звертає свою увагу головним чином на соціальні норми. Найхарактернішою ознакою соціальних норм є нормативність: по-перше, вони є правилами поведінки, тобто вказують, як варто себе вести у тій чи іншій конкретній ситуації; по-друге, вони є правилами загального характеру, для них характерна багаторазовість застосування, тривалість дії, невизначеність адресата (адресуються всім, хто може опинитись у визначених соціальними нормами умовах).
Соціальні норми служать для регулювання суспільних відносин. Вони є засобом соціального управління, необхідною умовою життя і розвитку суспільства. Дія соціальних норм забезпечує суспільний порядок.
Для того щоб суспільство могло існувати, люди повинні продовжувати свій рід, добувати продукти харчування, дотримуватися елементарних заборон. Вироблення відповідних правил поведінки (не вбий, не вкради), таким чином, є свідомою вольовою діяльністю людей. Без регулювання відносин людство було б приречене на зникнення. Саме тому реалізація соціальних норм, тобто втілення їх у життя, забезпечується найперше свідомістю людей. У ситуації ж, коли сама людина не усвідомлює необхідності чинити правомірно, виконувати відповідні правила поведінки, її змушують це робити ті організації та соціальні групи, інтереси яких ці правила відображають. Якщо ж правила поведінки встановлені державою, вони при необхідності можуть бути забезпечені силою усього апарату управління та примусу.
Соціальні норми надзвичайно різноманітні, оскільки різноманітні й регульовані ними суспільні відносини. Їх можна класифікувати за різними підставами, проте у теорії держави і права зазвичай виділяють дві: за способами встановлення і забезпечення соціальних норм та за їх змістом.
Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм.
Так, правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:
* виникають разом із виникненням держави;
* встановлюються чи санкціонуються державою;
* виражають волю керівної частини суспільства;
* утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єд-ність (систему права);
* існують у суспільстві як одна система норм;
* формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;
* правила поведінки формально визначені за зміс-том;
* мають певні форми зовнішнього виразу;
* мають точно визначені межі дії;
* забезпечуються державним примусом та іншими засобами.
Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:
* існують у будь-якому суспільстві;
* встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;
* виражають волю різноманітних частин населення;
* можуть існувати й безсистемне, не будучи, внутрішньо узгодженими;
* існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем нормативного регулювання;
* виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла тощо;
* зазвичай позбавлені формальної визначеності;
* можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах;
* не завжди мають точно визначені межі дії;
* забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.
Взаємодія норм права та інших соціальних норм полягає у тому, що право має у своїй основі інші соціальні норми, базується на них. Пояснюється це тим, що індивідуальна свідомість людини складається у процесі розвитку переважно під впливом моральних, звичаєвих і корпоративних (наприклад, релігійних) норм. Тому для того, щоб норми права діяли найефективніше, необхідно, аби вони базувалися на неюридичних категоріях та цінностях. Право повинне бути глибоко моральним, відповідати принципам справедливості, інакше воно не одержить визнання у суспільстві. Інші соціальні норми впливають на право як у процесі його творення, так і під час реалізації його приписів.
Література
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради У країни.-1996.-№30, ст.141
2. Абрамова А.И. Теория государства и права. -- М.: ОАО "Издательский Дом "Городец", 2003. -- 540 с.
3. Алексеев С.С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования . - М. : Статут, 1999. - 711с.
4. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. Т.1. Свердловск, 1972. - 396 с.
5. Головистикова А.Н., Дмитриев Ю.А Теория государства и права: вопросы и ответы . - М. : Юриспруденция, 2001. - 159 с.
6. Загальна теорія держави і права : Навч.посіб. / за ред. В.В. Копєйчикова.-К.:Юринком Інтер, 1999.- 320 с.
7. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.
8. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За ред. В.В. Копейчикова. - Стер. вид. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 320 с.
9. Лемак В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Ужгородський національний ун-т. Юридичний факультет. -- Ужгород : ПП "Медіум", 2003. -- 251с.
10. Кельман М.С. Теорія права. Навч. посіб.- Тернопіль: “Поліграфіст”, 1998.- 382 с.
11. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. - М.: Юристъ, 1997. - 197 с.
12. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права.- М.: Издательство «Зерцало» , 1998. - 656 с.
13. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права: Учебное пособие. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1998. - 148 с.
14. Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко (керівники авт. кол.), За ред. В.В. Копейчикова - 3-є вид., переробл. та допов. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 640 с.
15. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994. - 236 с.
16. Самофалов Л.П., Оленченко Т.Л. Теорія держави і права: Навч. посіб. у схемах. -- Ірпінь : Академія ДПС України, 2002. -- 74с.
17. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - 704 с.
18. Сурилов В.А. Теория государства и права: Учеб. пособие.- К., Одесса: Вища шк., 1989.- 439с.
19. Теория государства и права. Под ред. В.В. Лазарева // Новый юрист. М., -1997. - С. 93.
20. Теория юридического процесса / Под общей ред. проф. В.М. Горшенёва. Харьков, 1985. - 192 с.
21. Теорія держави і права // Під ред. Хропанюк В.Н. - М., 1995.
22. Тарасов Н.Н. Методологические проблемы современного правоведения: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. - Екатеринбург, 2002.
23. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений. - М.: «Дабахов, Ткачев, Димов». 1996. - 384 с.
24. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Юрайт, 2000. - С.298.
25. Шульга А.М. Теория государства и права. Пособие для подготовки к государственному (выпускному) экзамену. -Харьков., 2000.-132 с.
26. Юридична енциклопедія: В 6 т./Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: “Укр. Енцикл.”, 2001.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття і призначення соціальних норм, їх ознаки і класифікація за критеріями. Місце норм права в системі соціальних норм. Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості. Співвідношення права і звичаю, корпоративних і релігійних норм.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 21.03.2014Характеристика, поняття, ознаки норм права як різновид соціальних норм. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Загальна характеристика, сутність і значення тлумачення норм права. Тлумачення норм права, як юридична діяльність.
курсовая работа [59,7 K], добавлен 31.10.2007Поняття, ознаки та види соціальних норм, їх роль в суспільному житті людини, співвідношення та взаємодія. Класифікація структурних елементів норм права за ступенем визначеності та складом. Форми викладення норм права у статті нормативно-правового акта.
курсовая работа [44,5 K], добавлен 07.10.2014Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010Поняття і класифікація соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей, колективів, соціальних груп, правила поведінки в суспільстві. Класифікація і види соціальних норм. Форма права - спосіб вираження державної волі. Джерела права.
реферат [28,7 K], добавлен 01.05.2009Поняття та сутність тлумачення норм права. Причини необхідності тлумачення правових норм та способи його тлумачення. Класифікація тлумачення юридичних норм: види тлумачення норм права за суб’єктами та за обсягом їх змісту. Акти тлумачення норм права.
курсовая работа [57,3 K], добавлен 21.11.2011Поняття і форми реалізації норм права, основні ознаки правовідносин та підстави їх виникнення. Сутність, стадії та особливості правозастосувального процесу, акти застосування норм права. Вимоги правильного правозастосування та стан права в Україні.
курсовая работа [36,0 K], добавлен 22.03.2011Поняття моралі і права як специфічних форм людської свідомості. Специфіка джерел моралі та права, особливості їх взаємодії. Співвідношення конституційно-правових та соціальних норм. Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів.
курсовая работа [63,5 K], добавлен 22.02.2011Понятие функций норм права. Система функций норм права. Краткая характеристика основных функций норм права. Проблемы функций норм права. Социальное назначение права. Необходимость существования норм права как социального явления.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 09.02.2007Поняття норми права, і основні ознаки та класифікації. Поняття статті нормативно правового акту, її зміст. Способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів. Норма права - це основа системи соціальних норм.
курсовая работа [18,6 K], добавлен 12.08.2005
