Контроль та його види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контроль та його види

контроль навколишній захист відповідальний

Контроль є одним з найпоширеніших і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

Аналіз існуючої практики свідчить, що контрольна діяльність містить такі елементи: визначення характеру та строків контрольних заходів; залучення до контролю спеціалістів, представників громадськості; аналіз підсумків контролю, формування висновків і прийняття рішень; розробка заходів з виконання прийнятих рішень, вибору шляхів, форм і методів їх реалізації.

Що стосується рішень, то вони мають бути конкретними, їх важливо своєчасно довести до виконання, а також пояснити виконавцям. Контрольні органи мають надавати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень; вони ж зобов'язані систематично аналізувати хід роботи з їх виконання.

До контрольної діяльності висувається низка вимог, згідно з якими вона має бути:

1) подзаконною, тобто контроль має здійснюватися тільки в межах конкретних нормативних приписів;

2) систематичною, тобто мати регулярний характер;

3) своєчасною, тобто проводитися своєчасно, що значно підвищує, її ефективність;

4) всебічною, тобто охоплювати найважливіші питання, поширюватися на всі служби та структури підконтрольних органів;

5) глибокою, тобто перевірці мають підлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати в роботі, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дає змогу виявляти та поширювати передовий досвід, запобігати помилкам та упущенням;

6) об'єктивною, тобто виключати упередженість;

7) гласною, тобто її результати мають бути відомі тим, хто підлягав контролю;

8) результативною (дієвою). Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона має супроводжуватися конкретними заходами з усунення недоліків.

У юридичній теорії та практиці прийнято класифікувати контрольну діяльність за видами. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору критерію, на підставі якого здійснюється класифікація. Вибір критерію багато в чому зумовлений потребами практики. Саме тому відомо досить багато класифікацій контрольної діяльності.

Найчастіше пропонуються такі класифікації:

а) залежно від суб'єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю: 1) контроль з боку органів законодавчої влади (парламентський контроль); 2) контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль); 3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль); 4) контроль з боку центральних органів виконавчої влади; 5) контроль з боку місцевих органів виконавчої влади; 6) контроль з боку органів судової влади; 7) контроль з боку органів місцевого самоврядування; 8) контроль з боку громадськості (громадський контроль);

б) залежно від належності суб'єкта до державних або громадських структур виділяють: 1) державний контроль; 2) громадський контроль;

в) залежно від адміністративно-правової компетенції суб'єкта виділяють: 1) загальний контроль; 2) відомчий контроль; 3) надвідомчий контроль;

г) залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють: 1) попереджувальний контроль; 2) поточний контроль; 5) наступний контроль;

д) залежно від спрямованості контролю виділяють 1) зовнішній контроль; 2) внутрішній контроль;

е) залежно від призначення контролю виділяють: 1) загальний, що охоплює всі напрями діяльності суб'єкта, що контролюється; 2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

Крім зазначених, існують й інші класифікації контрольної діяльності.

Зупинимося на видах контролю, що детерміновані місцем суб'єкта в системі державних органів (перша класифікаційна група).

/. Контроль з боку органів законодавчої влади (парламентський контроль). Цей вид контролю здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими відповідно до неї нормативними актами з цього питання.

Відповідно до Конституції України Верховна Рада здійснює контроль за: виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85); діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85, статті 87 і 113); використанням наданих Україні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85); додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101).

Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує постійно діючі та тимчасово діючі структури.

До постійно діючих належать Рахункова палата і Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Рахункова палата здійснює від імені Верховної Ради контроль за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98 Конституції). Вона діє незалежно від будь-яких органів держави, є підзвітною та підконтрольною Верховній Раді.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101 Конституції) здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

До тимчасових структур парламентського контролю належать тимчасові слідчі комісії. Вони утворюються Верховною Радою України згідно зі ст. 89 Конституції для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

2. Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль). Будучи главою держави, Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави.

Він має право відміняти акти Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Президент є гарантом додержання Конституції України, забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції).

Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент може створювати необхідні дорадчі, консультативні та інші допоміжні органи та служби (п. 28 ст. 106 Конституції). Таким органом, наприклад, є Адміністрація Президента України. У своїй структурі Адміністрація

Президента України має контрольне управління і організує контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень, а також доручень Президента органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

З метою виконання законів і у межах своєї компетенції Президент України видає укази й розпорядження, що мають підзаконний характер і є обов'язковими для виконання на всій території України.

3. Контроль з боку Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів як вищий орган державної виконавчої влади (ст. 113 Конституції) реалізує свої контрольні повноваження у процесі: 1) реалізації програм економічного, соціального, культурного розвитку України в цілому та окремих її регіонів; 2) втілення в життя фінансової, цінової, грошової, кредитної, податкової політики; створення загальнодержавних та інших фондів; ліквідації наслідків стихійних лих і катастроф, проведення політики в галузі освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки, природокористування; 3) вжиття необхідних заходів щодо забезпечення безпеки й обороноздатності України; 4) забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України і митної справи; 5) керівництва роботою міністерств, комітетів та інших органів державної виконавчої влади.

Результати контрольної діяльності Кабінету Міністрів висвітлюються в постановах і розпорядженнях, які він видає.

4. Контроль з боку центральних органів виконавчої влади. Цей контроль здійснюється центральними органами виконавчої влади - міністерствами, державними комітетами, центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Так, відповідно до Загального положення про міністерство, інший орган державної виконавчої влади України, затвердженого Указом Президента України від 12 березня 1996 p., ці органи в межах своєї компетенції забезпечують реалізацію державної політики стосовно державної таємниці та здійснюють контроль за роботою щодо її охорони.

Контрольні повноваження конкретних центральних органів державної виконавчої влади закріплені у відповідних нормативних документах. Найчастіше це Положення про те чи інше міністерство, державний комітет, центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Здійснюваний ними контроль може мати як відомчий, так і надвідомчий характер.

Відомчий контроль - це контроль, здійснюваний центральними органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами стосовно організаційно підпорядкованих їм ланок. Так, МВС України забезпечує законність у діяльності працівників і військовослужбовців всієї системи МВС; у межах своїх повноважень організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Надвідомчий контроль - це контроль, здійснюваний стосовно об'єктів, які організаційно не підпорядковані органові виконавчої влади. Так,

МВС контролює у непідпорякованих йому організаційно проведення роботи, спрямованої на запобігання дорожньо-транспортним пригодам.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України наділене правом контролю за діяльністю підприємств щодо додержання лімітів використання природних ресурсів, екологічних нормативів і стандартів. У разі виявлення їх порушень це відомство має право прийняти рішення про обмеження, зупинення чи заборону діяльності підприємства-порушника незалежно від його відомчої підпорядкованості.

5. Контроль з боку місцевих органів виконавчої влади. До місцевих органів державної виконавчої влади в першу чергу належать державні адміністрації в областях, районах областей, містах Києві та Севастополі та районах цих міст (ст. 118 Конституції), їх контрольні повноваження закріплені в Законі України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

В межах, визначених Конституцією і законами України, вони на відповідних територіях здійснюють державний контроль за:

1) збереженням і раціональним використанням державного майна;

2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;

3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду;

5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією;

6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;

7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства щодо захисту прав споживачів;

9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;

10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху;

12) додержанням законодавства щодо державної таємниці та інформації.

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право:

1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності та підпорядкування;

2) залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки та розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій;

3) одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності;

4) давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності та громадянам з контрольованих питань, порушувати питання щодо їх відповідальності у встановленому законом порядку;

5) здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законодавством.

6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль). Контроль органів судової влади - це основана на законі діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб із застосування, за необхідності, правових санкцій.

Система судових органів України встановлена Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Основний зміст судового контролю як способу забезпечення законності полягає у правовій оцінці, яку дає суд діям і рішенням органів державного управління та їх посадових осіб. Якщо при цьому встановлюються порушення законності, то судовий орган вживає відповідних заходів і притягує винних до відповідальності.

7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі апарати утворюються згідно з Конституцією України (ст. 140) і функціонують на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

Контрольними повноваженнями у сфері державного управління наділені ради всіх рівнів і виконавчі органи (виконавчі комітети) сільських, селищних, міських, районних у містах рад.

Обласні та районні ради здійснюють контроль у сфері державного управління шляхом розгляду запитів депутатів і прийняття рішень щодо них; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів, а також цільових програм з інших питань і заслуховування звітів щодо їх виконання; встановлення правил користування водозабірними спорудами і обмежень (заборон) використання питної води у промислових цілях; заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій (керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій) щодо виконання програм соціально-економічного розвитку, а також щодо виконання місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень тощо.

Для здійснення контролю з конкретних питань обласні та районні ради згідно зі ст. 48 Закону утворюють тимчасові контрольні комісії.

Сільські, селищні, міські, районні в містах ради здійснюють контроль при реалізації таких повноважень, як розгляд запитів документів, прийнятих рішень за запитами; встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг з місцевих податків і зборів; розв'язання відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з чинними нормативами включає відповідну територію; заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ щодо їх діяльності стосовно охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання стосовно звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти та порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність, та інших.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських, районних у містах рад наділені двома видами контрольних повноважень, які мають різну правову природу. По-перше, це повноваження власні (самоврядні); по-друге, повноваження, делеговані виконавчою владою.

До перших належать ті, що випливають з таких повноважень, як встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; вжиття заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через державний кордон України; надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності; внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень; звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування тощо.

До других належать такі, як: здійснення контролю за додержанням законодавства щодо захисту прав споживачів; здійснення у встановленому порядку державного контролю за додержанням законодавства, затвердженої містобудівної документації у разі планування та забудови відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоду довкіллю; здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; організація та контроль прикордонної та прибережної торгівлі тощо.

8. Контроль з боку громадськості (громадський контроль). Його суб'єктами є громадські організації, трудові колективи, органи самоорганізації населення, збори громадян за місцем проживання, громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів істотно відрізняється від усіх інших видів контролю.

Ця відмінність полягає насамперед у тому, що громадський контроль не має державно-владного змісту. Тому рішення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

Контрольні функції суб'єктів громадського контролю закріплюються у відповідних нормативних актах.

Так, ст. 58 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. встановлює, що громадський контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами охорони довкілля та громадськими інспекторами спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання і рибного господарства. Повноваження громадських інспекторів у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу визначаються положеннями про них, затвердженими відповідними спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Одним із напрямів, які забезпечують реформування природних монополій, є застосування громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, зокрема через створення при них рад споживачів, включення представників об'єднань громадян у наглядові ради тощо (Указ Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» від 10 вересня 1997 p.).

Важливою формою безпосередньої участі населення у місцевому самоврядуванні є загальні збори громадян за місцем проживання. Такі збори проводяться відповідно до Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Верховною Радою України 17 грудня 1993 р.

Вони проводяться за необхідності, але не менше одного разу на рік (ст. 4). На цих зборах можуть заслуховуватись інформації голів місцевих

рад, керівників їх органів, а також звіти керівників підприємств, організацій, установ, які належать до комунальної власності. Тут же може обговорюватися поведінка осіб, що порушують громадський порядок (ст. 6).

Збори мають право звертатися з пропозиціями до відповідної ради, державних органів, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій. Ці пропозиції мають бути розглянуті в місячний строк. Щодо результатів розгляду слід інформувати ініціаторів зборів.

Размещено на Allbest.ru