Господарський договір

За буквальним тлумаченням визначення строку дії господарського договору як часу, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору, яке міститься в частині 2 статті 180 Господарського кодексу України, строк дії господарського зобов'язання обмежується строком дії господарського договору [2]. Таке імперативне правило не обмежує можливості сторін у договорі узгодити умову про те, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від його виконання.

Як свідчить зміст частини 7 статті 180 Господарського кодексу України [2] та частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України [1], в якій строком договору визнається час, протягом якого сторони можуть здійснити свої обов'язки відповідно до договору, законодавець відмовився від принципу реального виконання договору (який був закріплений у Цивільному кодексі УРСР 1963 року).

У частині 1 статті 202 Господарського кодексу України визначено, що однією із загальних умов припинення господарських зобов'язань є виконання, проведене належним чином [2]. Якщо господарське договірне зобов'язання не було виконано належним чином, то відповідальність сторін (стягнення штрафних санкцій та відшкодування збитків) за порушення умов договору настає незалежно від закінчення строку його дії. Аналогічне правило міститься у частині 4 статті 631 Цивільного кодексу України [1]. У частині 7 статті 180 Господарського кодексу України знайшов втілення загальний принцип щодо обов'язковості договору для сторін з моменту його укладення [2].

Але диспозитивний характер цього положення дозволяє сторонам поширити дію укладеного договору на зобов'язання, які виникли до його укладення. При тлумаченні положення частини 7 статті 180 Господарського кодексу України [2] щодо дії договору в часі може поставити запитання: що слід розуміти під зобов'язаннями, які виникли у сторін до укладення договору? Такими можуть бути зобов'язання, які виникли раніше з інших підстав, у тому числі й з договорів, але при цьому вони не були належним чином врегульовані. З огляду на це сторони при укладенні нового договору можуть поширити його дію на такі правовідносини.

Таким чином, господарсько-правовий договір - це юридичний акт двох і більше осіб, заснований на їх погоджених діях, виражений у вільному волевиявленні, зафіксований у встановленій законом формі і спрямований на досягнення єдиного господарсько-правового результату, який полягає у встановленні, зміні та припиненні прав і обов'язків суб'єктів господарювання.

господарський договір законодавство

РОЗДІЛ 2. УКЛАДЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

2.1 Порядок укладення господарських договорів

Порядок укладення договорів у сфері господарювання - це передбачені законодавством способи та послідовність оформлення договірних відносин. Способи визначених дій, за допомогою яких досягається взаємоузгодженість волі сторін та послідовність укладення договору, виражається у певних стадіях. Відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття (акцепту) пропозиції другою стороною (ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України) [1].

Як і цивільно-правовий договір, господарський договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди по всім суттєвим (істотним) умовам договору і ця домовленість виражена у тій формі, яка вимагається для договорів даного виду.

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше сторін, погодження між ними умов договору проходить принаймні дві стадії:

- шляхом надіслання пропозиції (оферти) однієї сторони іншій щодо укладення майбутнього договору,

- прийняття пропозиції другою стороною, шляхом надіслання відповіді (акцепту). Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається “оферентом”, а сторона, яка її отримала та погодилася - “акцептантом”.

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована конкретно одній або кільком особам, й містить вказівку на істотні умови майбутнього договору (тобто ті, що визначені такими за законом або необхідні для укладення договорів даного виду, або у погодженні яких зацікавлений оферент) і виражає твердий намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором і запропонованими умовами у разі її прийняття (акцепту) іншою стороною. Якщо пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламі), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено у цій пропозиції.

Акцепт на оферту має бути повним та безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку [34, с. 42].

Відповідь про згоду укласти господарський договір на інших, ніж було раніше запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час є новою пропозицією (офертою). Переговори або обмін листами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненням згоди щодо умов договору, або вони взагалі не приводять до бажаного результату. У даному випадку, господарський договір між сторонами вважається укладеним у момент одержання відповіді суб'єктом (особою), який або яка направила пропозицію укласти договір, про прийняття цієї пропозиції.

Для вступу у договірні відносини один із учасників повинен виявити власну ініціативу, тобто, запропонувати укласти договір. Дана пропозиція може бути адресована одній або кільком особам і містить вказівку на істотні умови майбутнього договору та виражає намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття.

У практиці господарських відносин є досить поширеними такі пропозиції товарів, робіт, послуг як, наприклад, прайс-листи, тендерні, комерційні пропозиції тощо. Отже, оферту можна охарактеризувати такими рисами як:

по - перше, адресування одній або кільком особам;

по - друге, оферта повинна містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто, такі умови, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, або у погодженні яких зацікавлений оферент;

по - третє, пропозиція повинна виражати твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами у разі прийняття цієї пропозиції другою стороною - акцептантом.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати) не пізніше, як до моменту або у момент її одержання адресатом. В такому разі раніше зроблена оферта втрачає свою значимість і, отже, не зв'язує оферента. Пропозиція, яка була одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для надання відповіді (акцепту), якщо інше не зазначено у самій пропозиції або не випливає з її суті чи з обставин, за яких її зроблено.

Як вже зазначалося, відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

У пропозиції укласти договір, яка адресується другій стороні, строк для відповіді може не зазначатися. У цьому разі укладення договору залежить від того, у якій формі зроблено пропозицію - усній чи письмовій. Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оференту про прийняття нею пропозиції. Якщо ж таку пропозицію зроблено у письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозицій одержано протягом необхідного для цього часу. При цьому враховуються встановлені строки для проходження кореспонденції певного виду в обидва кінці. Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк вчиняє дії з виконання зазначених в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує відповідні суми тощо. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законом чи іншими нормативне - правовими актами, або не зазначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і водночас є його виконанням.

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом і втрачає чинність, якщо повідомлення про його скасування оферент одержав до моменту або у момент одержання самого акцепту. У разі відкликання акцепту або неодержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від тих обов'язків, що пов'язані з раніше зробленою пропозицією.

Проте, як бути з відповіддю на пропозицію, яка була відправлена своєчасно, але з вини органів зв'язку або з інших причин надійшла до оферента із запізненням? Адже закінчення строку для відповіді та її відсутність оферент міг розцінити як відмову від пропозиції і, бувають випадки, що оферент вже укладає договір з іншою особою. З іншого боку, акцептант, впевнений у тому, що своєчасно відправлена відповідь вже одержана оферентом, міг приступити до виконання договору і зробити певні витрати.

У відповідності із діючим цивільним законодавством якщо із одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише у тому разі, коли оферент негайно повідомить другу сторону про одержання відповіді із запізненням. У цьому разі запізніла відповідь вважається новою пропозицією. Якщо ж такого повідомлення оферент не зробить, то він або повинен виконати укладений договір, або відшкодувати збитки, яких зазнав акцептант у зв'язку із виконанням договору. Оферент може підтвердити чинність раніше зробленої пропозиції і в тому разі, коли відповідь на неї запізнилась.

Іноді виникають ситуації, коли погоджуючись у принципі укласти договір, друга сторона висуває свої, зустрічні умови або пропонує укласти інший за характером договір. Згода, яка супроводжується застереженням та контрпропозиціями, не може вважатись акцептом. Тому у відповідності з діючим цивільним законодавством відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано раніше, умовах, визнається відмовою від пропозиції і в той же час є новою пропозицією.

Сторони в цьому разі міняються місцями: акцептант стає оферентом, а оферент - акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори або обмін листами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненням згоди щодо умов договору, або вони взагалі не приводять до бажаного результату.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. У відповідності з п.2 статті 180 Господарського Кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов [2]. Крім цього, більш детально момент укладення договору відображено і в чинному Цивільному кодексі України, де, зокрема, зазначено, що договір вважається укладеним у момент одержання акцепту (згоди) особою, яка направила пропозицію (оферту) [1]. У даному випадку доцільно провести паралель із Господарським кодексом, у якому регламентовано, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів [10].

Якщо відповідно до закону чи іншого нормативно-правового акта, для укладення договору необхідні також передача майна або вчинення іншої дії - то договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. У деяких видах господарських відносин складанню проекту договору передують так звані “переддоговірні контакти”. Наприклад, замовник передає підрядникові необхідну проектно-кошторисну документацію для здійснення капітального будівництва, а проектанту - вихідні дані для проектування [34, с.45].

Одержавши проект договору у двох примірниках, друга сторона розглядає його, у разі згоди із запропонованими умовами договору - підписує його і один примірник надсилає оференту. У цьому випадку договір вважається укладеним.

За наявності заперечень щодо певних умов договору особа, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить застереження в договорі та у 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У цьому разі укладення договору залежить від вирішення сторонами переддоговірного спору, який вони (зацікавлена сторона) можуть передати на розгляд господарського суду (ст.181 Господарського кодексу України) [2].

Господарський договір може бути укладений у будь-якій формі, яка передбачена для здійснення правочинів, за винятком тих випадків, коли законом встановлена визначена форма для договорів даного виду. Для того щоб договір вважався укладеним, необхідне дотримання сторонами потрібної у належних випадках форми. Господарський договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або реєстрації, а в разі необхідності нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути встановлені у так званій «скороченій письмовій формі» - шляхом обміну листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами. Скороченою письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання. Мається на увазі, що поставка продукції, яка не розподіляється у централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями покупців, які не відхилені постачальниками протягом 20 днів після їх одержання, якщо в зазначених замовленнях є дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури, якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для здійснення поставки даних.

Згідно з чинним законодавством України, господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України) [2].

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (тобто таким, що не відбувся). Якщо ж одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.6 ст.181 Господарського кодексу України) [2].

При укладенні окремих господарських договорів застосовуються не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів.

Так, згідно із ст.38 Статуту залізниць України та Правилами заповнення накладної і комплекту перевізних документів, - формою договору перевезення вантажів залізничним транспортом є комплект перевізних документів: накладна встановленої форми, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості, квитанція на приймання вантажу [18].

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. На автомобільному транспорті формою договору є товаротранспортна накладна, на внутрішньому водному - накладна. На морському транспорті накладною оформляються малокаботажні перевезення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовується така форма, як коносамент (ст.134 Кодексу торговельного мореплавства) [4]. Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосування, затверджує Міністерство транспорту України.

Недотримання простої письмової форми, що вимагається законом, тягне за собою недійсність правочину лише у випадках, прямо зазначених у законодавстві. Зокрема, недійсними внаслідок недодержання простої письмової форми є правочини про неустойку і поруку, заставу [48, с.157].

Згідно з ч.2 ст.6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту), за яким від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічний договір (контракт) підписують дві особи, є обов'язковим для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, крім випадків, коли таким суб'єктом є фізична особа. Невиконання вимог щодо письмової форми зовнішньоекономічного договору (контракту) та його підписання двома особами, відповідно до ч.5 ст.6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, може бути підставою для визнання такого договору (контракту) недійсним [7, ст.6].

Недодержання простої письмової форми укладення господарського договору або іншої, яка вимагається законом, позбавляє сторони, у разі виникнення спору, права посилатися для підтвердження укладення договору на покази свідків. Щодо господарського договору, то діє загальне правило, за яким він має бути укладений - у письмовій формі та скріплений печатками сторін (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України) [2].

Можливі випадки, коли договір між організаціями укладається в усній формі, зокрема, у разі його виконання під час укладення. При такій ситуації організація, яка оплатила товари або послуги, повинна вимагати від другої сторони письмовий документ, який би підтверджував одержання грошей і вказував підстави їх одержання.

Такі господарські договори, як договір поставки, міни, купівлі-продажу, можуть укладатися у формі єдиного письмового документа, що підписується сторонами. Це проста письмова форма. Письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання. Мається на увазі, що поставка продукції, яка не розподіляється у централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями покупців, які не відхилені постачальниками протягом 20 днів після їх одержання, якщо в зазначених замовленнях є дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури, якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для здійснення поставки даних.

Стосовно окремих видів договірних господарських відносин існує типова договірна документація: Типовий договір на постачання природного газу, Типовий договір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо [19].

При укладенні ряду господарських договорів іноді застосовуються не вільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів. Так, згідно із ст.6 Статуту залізниць України, накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів і наданим залізниці відправником разом з вантажем [18].

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою правочину на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна є водночас договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення [18, ст.6].

Недотримання встановленої законом форми господарського договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством. Зокрема, недійсними внаслідок недодержання простої письмової форми є правочини про неустойку і поруку та заставу (ст.13 Закону України “Про заставу”) [8].

Як важливу новелу законодавства відмітимо, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це їх установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України [1], ч.1 ст.181 Господарського кодексу України) [2]. Раніше наявності печатки, як необхідного реквізиту договору, законодавством не вимагалося.

Вважаємо за доцільне зазначити, що в процесі здійснення господарської діяльності крім направлення пропозицій контрагенту часто використовується такий засіб, як направлення проекту договору, який, фактично, може бути запропонований будь - якою із сторін господарських правовідносин. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог чинного законодавства і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо - у двадцятиденний строк після одержання договору.

У разі, коли з того чи іншого приводу у будь-якої із сторін виникають заперечення щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (проколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися не врегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного Кодексу України.

Якщо ж для укладення договору, крім згоди сторін, потрібна передача майна або вчинення іншої дії, що, зокрема, зустрічається при укладенні реального договору, то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення або реєстрації, а у разі потреби і його нотаріального посвідчення і реєстрації - в момент нотаріального посвідчення.

На стадії укладення господарського договору досить плідною є особиста участь керівників організацій або відповідальних їх представників у розгляді та погодженні спірних питань договору. Погоджені пункти включаються до договору, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передаються на вирішення, як ми уже зазначали, господарського суду.

Договір поставки як угода між організаціями укладається у письмовій формі і оформляється як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення [1, ст.154].

Положення про поставки підтверджують загальну вимогу закону щодо письмової форми договору поставки, але при цьому допускають свободу вибору учасниками одного з кількох можливих способів оформлення договірних відносин:

а) складання одного документа, що підписується сторонами;

б) прийняття постачальником замовлення покупця до виконання;

в) обмін телеграмами, телефонограмами, радіограмами або повідомлення за допомогою факсу.

Порядок і строки укладення договору поставки залежать від форми договірних відносин, обраної учасниками. При укладенні договорів застосовують уніфіковані форми замовлень, протоколів розбіжностей, придатні для машинної обробки. Крім того, при оформленні конкретного договору сторони можуть використовувати договори, що розробляються і рекомендуються для прискорення і спрощення договірної роботи на підприємствах.

Так, органи, що регулюють поставки для державних потреб за міждержавними угодами, формують обсяги таких поставок за їх видами, територією та постачальниками і до 1 травня року, який передує поставці, подають їх регулювальними органами інших держав-учасниць СНД за погодженими формою і номенклатурою в частині взаємних поставок.

Кожна держава член Співдружності інформує всіх її учасників про повноважні органи, які мають право видавати повідомлення про прикріплення покупців до постачальників. Органи, що регулюють поставки, до 1 серпня доводять до кожної держави-учасниці виділені квоти поставок товарів за міждержавними угодами, а відповідно до одержаних квот кожному споживачеві до 1 вересня визначаються ліміти на виділені ресурси з видачею повідомлень про прикріплення покупця до підприємства-постачальника.

Поставки за актами прикріплення покупців до постачальників мають плановий характер, хоча покупець і постачальник (за наявності певних умов) можуть відмовитися від укладення договору.

Одержавши повідомлення про прикріплення, покупець у 20-денний строк надсилає постачальнику замовлення-специфікацію із зазначенням усіх умов, необхідних для поставки товару. Постачальник протягом 20 днів після одержання замовлення-специфікації повідомляє покупця про прийняття замовлення або надсилає свій проект договору.

Проект письмового договору у двох примірниках надсилається постачальником покупцеві і в тому разі, коли від останнього не надійшло замовлення на поставку. Для цього постачальникові дається 20-денний строк з моменту одержання повідомлення про прикріплення. Договір підписується керівником суб'єкта господарювання або уповноваженими ним особами, скріплюється печатками. При укладенні договору шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами або через засоби телекомунікації кожна із сторін повинна мати докази, які підтверджують поправлення (передачу) іншій стороні відповідних пропозицій та одержання відповіді на них.

Сторона, яка одержала проект договору, в 20-денний строк підписує його і один примірник повертає другій стороні. Якщо в неї є заперечення щодо поданого проекту, договір підписується з протоколом розбіжностей, про що в обов'язковому порядку робиться застереження в договорі. У разі відсутності такої відмітки заперечення не мають юридичної сили.

Одержавши договір з протоколом розбіжностей, постачальник у 20-денний строк розглядає ці розбіжності, включає до договору усі прийняті ним пропозиції покупця, в неприйняті умови в цей же самий строк передає органові, що вирішує господарські спори за місцем знаходження постачальника. Якщо розбіжності не будуть передані на вирішення зазначеного органу, то договір вступає в силу в редакції сторони, яка склала протокол розбіжностей.

Окремі правила діють при укладенні біржових угод, які також прийнято називати біржовими операціями. Оскільки біржові торги, аукціони набувають в наш час досить широкого поширення і безпосередньо стосуються розвитку господарських відносин в Україні, вважаємо за доцільне коротко на них зупинитися.

Отже, біржовою операцією визнається правочин, яка відповідає сукупності таких умов:

якщо вона являє собою купівлю - продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі;

якщо її учасниками є члени біржі;

якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненням дня.

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членів біржі або її біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види біржових угод. Так, зокрема, розрізняють форвардні, ф'ючерсні контракти та опціони. Дані види угод в законодавстві України дістали назву деривативів.

Форвардний контракт - являє собою двосторонню правочин за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив (товари, цінні папери, кошти) у певний строк та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Ф'ючерсний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив на певний час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язання сторонами контракту.

Опціон - це стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на певних умовах у майбутньому, з фіксацію цін на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

На біржах можуть укладатися й інші договори. Біржові операції (угоди) дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Біржові брокери - це фізичні особи, зареєстровані на біржі згідно з її статутом, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють щодо здійснення біржових операцій шляхом пошуку контрактів і подання здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі [10].

Загалом здійснення біржової операції відбувається наступним чином: за певну кількість днів до початку торгів, визначених у правилах біржової торгівлі, клієнт - продавець або покупець повинен представити брокерові замовлення. Брокер має право перевірити інформацію, зазначену в замовленні, фінансовий стан клієнта, кількість та якість товару. За наявності згоди представляти клієнта на біржових торгах брокер повинен одержати від нього належним чином оформлену довіреність. Клієнт у свою чергу повинен перерахувати на рахунок брокера гарантійний внесок в певній кількості відсотків від вартості товарів за повною купівельною (продажною) піною. Розмір відсотків визначається угодою сторін. Продавець товарів зазначає у замовленні мінімальну продажну ціну. Після цього брокер складає картку замовлення, одна копія якої залишається у брокера, а друга повертається маклерові, який веде торги. Реєстрацію укладення угод здійснює служба реєстрації біржі як під час торгів, так і після завершення їх у певний строк, зазначений у правилах біржової торгівлі на даній біржі.

За наявності кількох покупців на один і той же товар, влаштовується аукціон. Укладення договорів на аукціоні, якщо вони, наприклад, стосуються купівлі-продажу об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Продаж на аукціоні полягає у передачі права власності на об'єкт продажу покупцеві, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Аукціон проводить відповідний орган приватизації або уповноважена ним юридична особа за наявності не менш як двох покупців, які повинні зареєструвати себе, як учасники аукціону.

Торги на аукціоні проводить безпосередньо ведучий (ліцитатор), який спочатку описує об'єкт та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано більш високу ціну, ліцитатор водночас з ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. Результати продажу майна на аукціоні оформлюються договором купівлі - продажу, що укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації відповідною місцевою радою за місцем його знаходження.

На практиці зустрічається і така процедура оформлення купівлі - продажу, яка стосується об'єктів малої приватизації, як продаж таких об'єктів за конкурсом, яка полягає у передачі права власності на об'єкт покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну. Відбір покупців за конкурсом здійснює конкурсна комісія, яку створює орган приватизації. Конкурсна комісія визначає умови і термін проведення конкурсу. Для участі у конкурсі покупець подає до конкурсної комісії свій план приватизації об'єкта. Конкурс здійснюється у два етапи.

На першому етапі оголошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції. То попередній переможець оголошується покупцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка розглядає ці пропозиції і визначає остаточного переможця. Господарське товариство, яке бере участь у конкурсі і до складу якого увійшло не менше як п'ятдесят відсотків працівників підприємства, що приватизується, за інших рівних умов має пріоритетне право на його придбання.

Результати конкурсу оформлюються протоколом і затверджуються органом приватизації. З переможцем конкурсу укладається договір купівлі - продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою радою за місцем знаходження об'єкта.

Підсумовуючи викладене зазначимо, що порядок укладення господарських договорів є дуже важливим етапом у встановленні у формуванні договірних відносин. Від того наскільки успішно укладено господарський договір напряму залежить фінансово-економічний успіх суб'єкта господарювання. Ефективність господарювання окремих суб'єктів відображається на економіці окремого регіону та всієї країни.

2.2 Особливості укладення попередніх договорів та угод про наміри

Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах встановлених попереднім договором [1]. Нормою частини 1 статті 182 Господарського кодексу України такий строк обмежений одним роком [2].

Законодавством не встановлені обмеження стосовно того, якому саме договору (про передачу майна, виконання робіт, надання послуг) може передувати попередній договір. Тому останній може бути використаний для укладення у майбутньому будь-якого виду договору. Це є важливий момент, на який треба звернути увагу.

В силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов'язання, що випливатиме з основного договору (передати майно, виконати роботу тощо).

Термін “попередній” щодо договору не означає незавершеності вияву волі сторін (як це має місце стосовно виразу “попередні переговори”), а лише вказує на те, що за договором, який відбувся, має слідувати інший - основний договір. Таким чином, необхідно розрізняти два договори між сторонами:

перший, уже укладений, встановлює зобов'язання укласти у майбутньому,

основний договір, яким сторони мають на увазі встановити основне господарське правовідношення. Саме цей основний договір і повинен привести до господарської мети, заради якої встановлюються юридичні відносини між сторонами.

За правилами частини 1 статті 635 Цивільного кодексу України попередній договір укладається у формі, передбаченій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі [1]. Враховуючи, що за загальним правилом господарські договори повинні укладатися письмово, попередні договори, спрямовані на укладення у майбутньому господарських договорів, також повинні мати письмову форму.

У разі недодержання письмової форми попереднього договору мають застосовуватися правила статті 218 Цивільного кодексу України [1].

Для того, щоб попередній договір вважався укладеним, щоб його можна було кваліфікувати саме як договір (двох- або багатосторонній правочин), у ньому повинні міститися всі істотні умови майбутнього основного договору (умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або які є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Сторони можуть узгодити види забезпечення виконання зобов'язання з попереднього договору, передбачені статтею 546 Цивільного кодексу України [1].

Якщо сторони вважатимуть за необхідне змінити істотні умови майбутнього договору, то це можливо шляхом внесення за їх взаємною згодою змін до попереднього договору чи до основного договору під час або після його укладення.

Оскільки законодавством не передбачено інше, попередні договори можуть бути укладені тільки за вільним волевиявленням сторін, через що загальний порядок укладення господарських договорів, встановлених статтею 181 Господарського кодексу України [2], не застосовується. Попередні договори не можуть укладатися у примусовому порядку за рішенням суду. Загальний порядок укладення попередніх договорів підпорядковується правилам глави 53 Цивільного кодексу України [1].

Разом з тим за змістом статті 5 Господарського процесуального кодексу України сторони, які укладають попередній договір, можуть за взаємною згодою передати переддоговірний спір з умов договору на вирішення господарського суду [3].

Попередній договір трансформується в основний договір, як правило за взаємною згодою сторін.

За змістом норми частини 3 статті 182 Господарського кодексу України проект основного господарського договору може бути складений будь-якою стороною у договорі і надісланий іншій стороні [2]. Слід враховувати, що попередній договір та основний договір мають різну спрямованість. За наявності узгоджених істотних умов основного договору, викладених у попередньому договорі, проект основного господарського договору буде відрізнятися своїм предметом.

З укладенням основного договору попередній договір втрачає чинність: основний договір повинен вважатися таким, що замінив собою попередній договір та скасував або змінив всі ті умови, на яких сторони бажали укласти договір, але які за їх взаємною згодою не знайшли місця в основному договорі. Це стосується і тих випадків, коли сторони уклали основний договір на дещо інших, ніж у попередньому договорі, умовах.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 182 Господарського кодексу України строк дії зобов'язання суб'єкта господарювання укласти основний господарський договір обмежений одним роком, право сторони вимагати в судовому порядку трансформації попереднього договору в основний також може бути реалізоване протягом цього строку [2].

Згідно з частиною 2 статті 635 Цивільного кодексу України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства [1].

У разі коли сторони не вчинили будь-яких дій, спрямованих на укладення основного договору до закінчення передбаченого для його укладення строку, зобов'язання укласти основний договір припиняється. З припиненням цього зобов'язання будь-яка із сторін попереднього договору не має права в судовому порядку вимагати укладення основного договору, сплати неустойки, якою забезпечувалося виконання попереднього договору.

Попередній договір укладається за правилами, визначеними главою 53 Цивільного кодексу України. Спеціальним правилом щодо укладення попереднього договору є норма частини 3 статті 182 Господарського кодексу України щодо можливості укладення основного господарського договору в силу існуючого між сторонами попереднього договору в судовому порядку [2].

При укладенні попереднього договору необхідно погодження всіх істотних умов, до яких належать всі істотні умови основного договору, оскільки відсутність хоча б однієї з істотних умов майбутнього договору виключає можливість кваліфікувати відносини між сторонами як договірні. Угоди про наміри, протоколи про наміри тощо не є договорами і не породжують зобов'язання укласти у майбутньому основний договір.

Але при тлумаченні документів, що мають таку назву, слід звернути увагу на їх зміст: за наявності істотних умов основного договору сама лише назва такого документа (угода про намір, протокол про намір) не впливає на визнання його попереднім договором. Правила тлумачення змісту правочину та умов договору викладено у статтях 213 та 638 Цивільного кодексу України [1].

Угода сторін про наміри (протокол про наміри) - не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. Угода сторін про наміри являє собою просту домовленість між суб'єктами господарювання яка не породжує юридичних наслідків для контрагентів. Це зручна та безпечна форма укладення домовленостей між суб'єктами господарювання яку варто використовувати у практиці господарських взаємовідносин.

Підсумовуючи викладений матеріал, хтілося б зазначити наступне:

- господарський договір є одним із головних регуляторів відносин, що виникають між суб'єктами господарювання;

- поняття “господарський договір” охоплює такі значення як: зобов'язання сторін що ґрунтується на укладеній між ними угоді; правочин, що породжує певні права та обов'язки учасників господарських відносин; правовий документ в якому фіксується факт правочину та зміст зобов'язань сторін;

- попередній договір та угода про наміри є новелами законодавства у регулюванні договірних відносин і спрямовані на полегшення порядку укладення та виконання господарських договорів.

Порядок укладення господарсько-правового договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення господарських прав і обов'язків, здійснена на основі дій осіб, звернених назустріч одна одній та виражених у різноманітних способах узгодження змісту господарського договору.

На нашу думку, загальний порядок укладення господарського договору складається із характерних цивільно-правовому договору стадій оферти та акцепту, а в окремих випадках зазначений порядок може доповнюватися стадіями складення і розгляду протоколу розбіжностей і судового вирішення за переддоговірним спором.

РОЗДІЛ 3. ЗМІНА ТА РОЗІРВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

3.1 Внесення змін до господарського договору

Після укладення договору може виникнути потреба у його зміні чи навіть у розірванні. Щоб забезпечити стабільність майнового обороту і впевненість учасників у непорушності взятих зобов'язань, стаття 162 Цивільного кодексу України забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язання або односторонню зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами [1].

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються. Зміна і розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше. Окремі правила діють щодо зміни або розірвання господарських договорів між юридичними особами.

Зміна договорів регламентується главою 53 Цивільного кодексу України, у якій чітко розмежовують зміну й розірвання договорів, що відбуваються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України), так і за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України) [1].

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір , що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. (ст. 654 Цивільного кодексу України). Оскільки угода являє собою правочин, до неї пред'являються загальні вимоги, передбачені в главі 16 «Правочини» Цивільного кодексу України [1].

У сучасних умовах господарювання більшість договорів укладається за вільним волевиявленням сторін, тому вони є вільні у досягненні згоди щодо внесення змін до умов договору та його розірвання.

Стаття 188 Господарського кодексу України [2] не передбачає підстав для зміни або розірванні договору, через що необхідно враховувати загальну норму частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України. Відповідно до неї зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом [1].

Оскільки у коментованій статті не визначені можливі підстави для зміни або розірвання господарських договорів, слід враховувати загальні правила частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України: договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом [1].

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору.

При цьому під терміном «шкода» слід розуміти не тільки можливі додаткові витраті неодержання прибутку, а й інші наслідки, що суттєво впливають на інтереси сторони. Так. істотним порушенням є поставка товарів якості нижчої, ніж це вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном). У такому разі покупець має право відмовитися вії прийняття і оплати товарів, а якщо останні вже оплачені покупцем - вимагати повернення сплаченої суми (ч. 5 ст. 268 Господарського кодексу України) [2].

Досить широко у Господарському кодексу України, Цивільного кодексу України та інших актах, що регулюють договірні відносини певного виду, як синонім терміна «розірвання договору» використовуються терміни «відмова від договору або «відмова від виконання».

Так, відповідно до частини 7 статті 268 Господарського кодексу України у разі якщо Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів [2].

Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди контрагента. Можливість та підстави розірвання договору в односторонньому порядку можуть встановлюватися законом чи передбачатися сторонами у договорі.

У випадках, визначених цим Кодексом чи іншими законодавчими актами, одностороння відмова від договору (відмова від виконання) повністю або частково означає відповідно зміну чи розірвання договору. Якщо у законі або договорі встановлена підстава для односторонньої зміни чи розірвання договору, сторона, наділена відповідним правом, може скористатися нею без звернення до суду.

У деяких випадках можливість внесення змін до певного виду договору чи його розірвання законодавче обмежується.

Так, особливості договорів, що укладаються на підставі типового договору, визначені частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України. За змістом цієї норми сторони не мають права вносити зміни до договору щодо умов, імперативно визначених типовим договором, і, відповідно, будь-яка з них не може ініціювати внесення таких змін. У цьому разі сторони можуть лише конкретизувати умови типового договору [2].

Враховуючи правову природу договорів приєднання, сторона, що приєдналася до договору, обмежена у можливості вимагати внесення змій до такого договору. За правилами частини 3 статті 634 Цивільного кодексу України, якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до останнього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, котра приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору [1].

Зміни у договорі приєднання мають бути доведені стороною, до якої приєднуються, до всіх контрагентів, зважаючи на вимогу однаковості таких умов для всіх інших осіб.

Для державних контрактів, укладених на підставі державного замовлення, встановлено спеціальне правило щодо внесення змін або розірвання. Відповідно до пункту 7 статті 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» право внесення необхідних змін або припинення дії контракту в порядку, передбаченому законодавством, належить державному замовнику [5].

Пропозиція щодо внесення змін до договору може виходити відбудь-якої сторони і має бути викладена письмово. Дії сторін щодо внесення змін до договору або його розірвання спрямовані на зміну чи припинення правовідносин, отже, є правочином, який має відповідати загальним положенням цивільного законодавства про правочини.

Оскільки за загальним правилом господарські договори мають письмову форму, досягнута сторонами згода про зміну договору також має бути зафіксована письмово.

Після одержання пропозиції про зміну або розірвання договору сторона може прийняти таку пропозицію чи відхилити її. Сторона, яка виступила з такою пропозицією, має бути поінформована про результати її розгляду в двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним.

Якщо сторони не досягай згоди щодо внесення змін до договору чи його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку за наявності достатніх підстав. До відсутності згоди однієї із сторін на внесення змін до договору чи його розірвання прирівнюється і неодержання відповіді на пропозицію змінити або розірвати договір. Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів, підвідомчі господарським судам [3].