Виникнення держави і права

Таким чином, сім'я традиційного права представлена з одного боку країнами континенту, що довгий час знаходилися на правах колоній і залежав від метрополії, та незважаючи на це зберіг вірність традиціям і звичаям. Інша соціальна модель традиційного права характеризується країнами, що розвивалися як незалежні держави.

Сучасні правові системи країн Африки і Мадагаскару сприйняли багато елементів, що характеризують традиції звичаєвого права. В той же час, сприймаючи такі елементи, необхідно відмовлятися від самої суті звичаєвого права, бо юридичне право відрізняється від звичаю тим, що встановлюється державою і забезпечується державним примусом. Якщо звичай забезпечує інтереси певної спільноти, що замикається сама в собі, то сучасне юридичне право створюється для суспільства і має на меті забезпечувати інтереси багатьох спільнот (общин), а тому не може бути правом тієї чи іншої спільноти.

Юридизація звичаїв здійснювалася через створення кодексів. Після одержання незалежності колишні французькі колонії прийняли власні кодекси, відмовившись від колоніального законодавства (Алжир, Кот-д'Ивуар, Мадагаскар). Значна частина законів була прийнята і в країнах, що були колишніми колоніями Англії (Сенегал, Гана, Кенія, Нігерія та інші). Але фактично все право, що було встановлене під час колоніального періоду, нові керівники незалежних країн Африки і Мадагаскару підтвердили. Ніхто не виступив з вимогою відмінити той чи інший закон. У той же час керівники незалежних країн більше уваги почали приділяти забезпеченню розвитку своїх країн, відродженню та зміцненню їх традицій. Почалося реформування як публічного, так і приватного права. У сфері державного права і конституційного регулювання майже всі країни Африки і Мадагаскару відмовилися від парламентської форми правління, віддавши перевагу президентській, яка часто перероджувалася на диктатуру, виключаючи участь народу у здійсненні влади. У сфері приватного права чітко виражена тенденція до відродження звичаєвого права. В той же час була загальна згода на відмову від ряду норм, які перешкоджали розвитку країни, але такі дії часто були спрямовані на відхід від традиційного звичаєвого права.

Таким чином, нове керівництво незалежних держав, що було виховане на моральних цінностях традиційного права, прагнуло ствердити і зберегти ці цінності. Було взято курс на збереження солідарності між членами соціальної групи з тим, щоб не ішла и її крайність індивідуалізму.

Деколонізація супроводжувалася деклараціями, що підкреслювали значну користь звичаєвого права. Приймалися рішення про кодифікацію звичаїв чи їх санкціонування шляхом компіляцій (Мадагаскар, Танганьїка, Нігер). Велика робота з систематизації звичаєвого африканського права проводилася школою східних і африканських дослідників Лондонського університету. Ними було опубліковано цілий ряд праць, що описували звичаєве право і право спадкування в Кенії, шлюбне, майнове і спадкове та зобов'язальне право в Малаві та шлюбно-сімейне право Ботсвани. Значний вплив на традиційне право Африки і Мадагаскару був здійснений ісламом і християнством. Християнство у цьому регіоні було запроваджене в IV ст. 30% населення цього регіону - християни. Ісламізація тут почалася в XI ст. Мусульман серед населення Африки 35%. Але ні християнство, ні іслам не одержали повної перемоги над традиційним правом, хоча мали значний вплив. Вони позбавили звичаї їх надприродної сили і магічної основи, що відкрило шлях до їх занепаду.

Отже, нове право в країнах Африки і Мадагаскару представляло систему норм і нормативно-правових актів, що регулювали цілу низку кримінальних, адміністративних, торгових, морських, фінансових, поліцейських відносин, охорони здоров'я, освіти і громадських робіт. Саме в цих галузях традиційне право не давало ніякої бази. На місцевому рівні основна частина суспільних відносин, особливо тих, що були пов'язані з сім'ями, громадами, населенням селищ і сіл регулювалися звичаями традиційного права.

Країни Далекого Сходу довгий час використовували традиційне право. Народи цих країн, на відміну від народів Африки і Мадагаскару, не знали колонізації. В них виникло та існує юридичне право, але його роль у суспільстві незначна. Географія та історичний розвиток країн Далекого Сходу спричинили значні зміни у розвитку Китаю, Японії, Монголії, Кореї, держав Індокитаю, і вплив Заходу не змінив їх традиційних структур. Серед джерел права цих країн, де в основу було покладено романську систему права, був нормативно-правовий акт, судова (юридична) практика, доктрина, правовий звичай тощо. Значна частина законодавства була кодифікована.

Отже, в країнах Далекого Сходу, Африки і Мадагаскару використовуються правові системи Франці, Англії і деяких інших країн Заходу. Певний вплив на право цих країн мали християнство та іслам. У той же час названі правові системи і джерела права, які вони використовують, не посіли пануючого місця і не порушили традиційної сім'ї права.

Таким чином, на сьогодні у світі існує декілька правових сімей, які характеризуються низкою особливостей щодо виникнення юридичного права у різних народів. До них відносять особливості виникнення права:

а) ромапо-гєрманської правової сім'ї;

б) англосаксонської правової сім'ї;

в) релігійних правових сімей;

г) традиційних правових сімей тощо.



5. Типи держави і права

держава право політичний влада

Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний. Термін "цивілізація" походить від латинського civilis, що має різні й часто навіть протилежні значення, а саме -- це і синонім культури, рівня та ступеня розвитку матеріального і духовного світу, також це й епоха занепаду культури тощо.

Використовуючи різні розуміння цивілізації (цивілізаційний підхід), можна розглядати такі типи держав:

а) східні, західні і змішані;

б) стародавні, середньовічні, сучасні;

в) селянські, промислові й науково-технічні,

і) доіндустріальні, індустріальні й постіндустріальні;

д) локальні, особливі, новітні тощо.

Східні типи держав -- це такі, що розташовані у східній частині певного континенту. Наприклад, до східноєвропейських держав можна віднести Румунію, Польщу, Білорусь, Україну тощо. Можна також розрізняти країни Близького і Далекого Сходу. Наприклад, до країн Далекого Сходу належать Японія, Китай. До країн Близького Сходу - Ізраїль, ОАЕ, Кувейт, Катар тощо.

Західні типи держав характеризуються тим, що розташовані в західній частині певного континенту. Наприклад, Франція, Італія, Іспанія тощо.

Змішані типи держав це такі, що розташовані своїми певними частинами на сході і заході будь-якого континенту. Серед таких країн можна виділити, наприклад, Німеччину.

Існує й інша позиція щодо розуміння східних і західних типів держав. За умов поділу суспільства на капіталістичні і соціалістичні типи держав у Європі до Східних держав відносили ті, що йшли шляхом будівництва соціалізму, а до Західних - держави капіталістичної форми господарювання.

Стародавні типи держав -- це держави рабовласницького періоду розвитку суспільства. Наприклад, держави-поліси Стародавньої Греції, Велика Римська імперія тощо.

До держав Середньовіччя належать Європейські держави: Англія, Німеччина, Швеція, Польща, Австрія; Євразійські держави, наприклад, Росія тощо. Це такі держави, що розвивалися за умов феодального типу державності (раннього феодалізму, періоду феодальної роздробленості, станово-представницького періоду розвитку феодалізму, періоду централізації та абсолютизму).

Сучасними державами називають такі, що розвиваються за умов нового часу. Вони утворилися в результаті соціальних революцій на основі капіталістичної і соціалістичної форм власності та сучасних демократичних режимів. Наприклад, США, Японія, Англія, Франція, Німеччина тощо.

Селянські типи держав характеризуються розвитком переважно землеробства та сільськогосподарської продукції. Наприклад, Словаччина, Болгарія, Молдова тощо.

Промислові типи держав характеризуються розвитком промисловості. Серед таких можна назвати Чехію, Німеччину, Францію тощо.

Науково-технічні типи держав - це розвинуті індустріальні держави з високоефективними науково-технічними технологіями, розвинутою промисловістю. До таких держав можна віднести США, Німеччину, Японію, Корею тощо.

Доіндустріальними державами називають такі, розвиток яких відбувався до початку індустріалізації їх економіки. Серед таких держав можна назвати країни до початку розвитку на їх території капіталістичних відносин. Наприклад, розвиток Англії, Франції в умовах Середньовіччя.

Індустріальні типи держав -- це держави в період розвитку на їх території промисловості та імперіалістичного способу виробництва. Наприклад, це розвинуті країни Західної Європи в середині XX ст.

Постіндустріальні типи держав -- це такі сучасні країни, де існують високопродуктивні продуктивні сили і виробничі відносини, розвинута соціально орієнтована ринкова економіка та демократичний режим. Серед таких країн слід назвати США, Японію, Німеччину, Францію тощо.

Локальні типи держав -- це такі країни, що займають незначну територію і характеризуються як місто-держава. Наприклад, Ватикан.

Особливі типи держав мають певні особливі риси своєї форми, функцій чи механізму. Наприклад, за формою державного устрою особливою можна назвати Швейцарію; за формою правління - Австралію тощо.

Новітні типи держав -- це держави, що одержали свою незалежність наприклад, після розпаду Союзу РСР. До них слід віднести Латвію, Літву, Естонію, Російську Федерацію, Україну тощо.

Недоліки такою підходу полягають в тому, що при цьому не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, кому належить влада в державі.

Формаційний підхід заснований на сутності й соціальній приналежності влади і тому дає більш чітке уявлення про сутність держави і послідовність зміни історичних типів держав у процесі їх історичного розвитку. Історичний тип держави -- це сукупність найважливіших її рис певної суспільно-економічної формації, що мають єдину соціально-класову сутність. В умовах Союзу РСР теорія держави і права як наука досліджувала такі типи держави і права: а) рабовласницький; б) феодальний; п) капіталістичний; г) соціалістичний.

За сучасних умов в Україні розглядають (П. М. Рабінович) такі типи держави:

а) племінно-бюрократичний;

б) рабовласницький;

в) феодальний;

г) буржуазний;

д) перехідний від буржуазного до соціально-демократичного;

е) соціально-демократичний.

Племінно-бюрократичний тип держав -- це новоутворені держави а результаті розпаду первісного ладу й одержання влади племінною бюрократією. Наприклад, Німеччина періоду Середньовіччя.

Рабовласницькому типу держави і права притаманні такі характерні риси:

а) економічною основою є рабовласницький спосіб виробництва;

б) політичною основою - диктатура рабовласників;

в)соціальну основу складають основні класи рабів і рабовласників;

г) не виключена наявність й інших класів (селян, міщан, купців тощо).

Феодальний тип держави і права характеризується власними особливими рисами, до яких відносять:

а) наявність великої приватної земельної власності феодалів;

б) дрібне натуральне господарство залежних від феодалів селян;

в) диктатура класу феодалів;

г) наявність основних класів -- феодалів і селян;

ґ) наявність партикулярного (кулачного) права.

Для капіталістичного типу держави і права характерні такі основні риси:

а) капіталістична система господарства заснована на свободі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва;

б) експлуатація найманої робочої сили (пролетарів);

в) політичне панування класу буржуазії над найманими робітниками;

г) наявність основного класу буржуазії і робітників;

ґ) наявність формальної рівності перед законом та судом;

д) дотримання буржуазної законності тощо.

Для соціалістичного типу держави і права характерні такі основні риси:

а) планова система господарства;

б) спільна соціалістична власність на засоби виробництва;

в) політичне панування робітників і селян (диктатура пролетаріату і селянства);

г) соціальна структура населення включає робітників, селян та інтелігенцію;

ґ) однопартійність і диктатура комуністичної партії;

д) партійний контроль за законами і режимом законності; е) підняття над законом ролі партійного і державного керівництва.

Для соціально-демократичного типу держави і права характерні такі основні риси:

а) організація політичної влади більшості населення країни на насадах плюралізму;

б) забезпечення реального здійснення основних прав людини і громадянина;

в) розподіл влади та наявність правової держави; г) верховенство права в державі;

г) задоволення загальнолюдських потреб на засадах свободи, гуманізму, справедливості;

д) комбінація приватної (колективної і індивідуальної) власності, державної і комунальної форм власності;

е) наявність різних соціальних груп, прошарків населення та створення умов для їх солідарності й консолідації;

є) рівність усіх суб'єктів права перед законом і судом тощо.

Таким чином, типологія держав має певне значення для вивчення сутності і соціального призначення держави. Проте сутність держави розкривається й у функціях, які вона здійснює в суспільстві стосовно людини.



6. Роль держаки і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади

Суспільство має давнішню історію. Саме в цьому аспекті нас цікавить суспільство у його взаємодії з державою і правом. Нам належить зрозуміти суспільство як систему, його структуру, місце та роль у ньому держави і права.

Суспільство -- соціальний організм, частина природи, що складається з людей, які постійно працюють над удосконаленням знарядь і засобів виробництва.

Природа - це те, що фізично оточує людське суспільство, це географічне середовище. Вплив географічного середовища завжди опосередковується суспільними умовами і, насамперед, рівнем розвитку виробництва.

Вплив людини на природу належить від рівня розвитку виробничих сил, від характеру суспільного ладу, від рівня розвитку суспільства і самої людини.

Організація суспільства і здійснення політичної влади державою залежить і від того, який зміст вкладається у визначення суспільства. Тут є дві позиції: широка і вузька.

У широкому розумінні суспільство -- це частина матеріального світу, що відокремилася від природи і є формою життєдіяльності людей, яка історично розвивається. У вузькому розумінні суспільство -- це певний етап історії людства, внутрішньоформаційні чи міжформаційні ступені історичного розвитку або індивідуальне, окреме суспільство.

Прикладами такого розуміння суспільства можуть бути: суспільно-економічна формація; ранньофеодальне суспільство, феодальне суспільство, докапіталістичне суспільство тощо; французьке, радянське, американське суспільство тощо.

Існують різні думки щодо розвитку суспільства. Одна з них та, що суспільство розвивається в межах конкретної суспільно-економічної формації.

Суспільно-економічна формація -- це певний тип суспільства, цілісна соціальна система, що функціонує та розвивається за своїми специфічними законами на основі конкретного способу виробництва.

У філософії XVII--XIX ст. розглядалось і договірне суспільство. Критикуючи його, Гегель висунув концепцію громадянського суспільства.

Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві:

- підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;

- забезпечує однакові можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості й милосердя;

- не втручається в особисте життя людини;

- регулює суспільні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів (чи інших джерел права).

З появою держави і права в суспільстві виникають нові види суспільних відносин: політичні та правові. Це спричинило до виникнення політичної та правової систем.

Політична система в теорії держави і права визначається по-різному. Різні позиції з цього питання можна звести до двох: широкого та вузького розуміння цього суспільного явища.

Вузьке розуміння політичної системи зводиться до сукупності державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що здійснюють функції з реалізації політичної влади.

Політична система в широкому розумінні -- це найбільша сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, зв'язаних політичними відносинами під час здійснення політичної влади.

До матеріальних компонентів як ознак політичної системи відносять:

а) політичну організацію суспільства чи суб'єктів політики;

б) політичні норми;

в) політичні відносини;

г) політичні функції;

ґ) політичний режим;

д) політичний процес та ін.

До нематеріальних компонентів відносять:

а) політичні погляди;

б) політичну свідомість;

в) політичну культуру.

Політика -- це частина життєдіяльності людей, пов'язана з головними для життя і діяльності особи, держави та суспільства інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Відомо, що чистої політики, не зв'язаної з іншими сферами життєдіяльності людей, не буває. У широкому розумінні політика охоплює економіку, власне політику, соціальну, духовну та інші сфери життєдіяльності особи. З розвитком суспільства в межах суспільно-економічної формації відбувається і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну систему. В теорії права політика як багатогранне явище визначається по-різному: як спосіб практичної діяльності партій, класів, держав і засоби, з допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів; як особливий вид діяльності людей, пов'язаний з організацією всього процесу соціального життя; як платформа вибору цілей, стратегії й тактики, що ведуть до здійснення цих цілей; як сфера взаємовідносин народів, національностей, партій, інших об'єднань громадян, держав та інших суспільностей; як свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб'єктів, що зачіпає відносини між державами та народами.

Роль держави в організації суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи. Тому тільки держава володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її територій, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником усього населення країни чи більшості його; уособлює суверенітет народу й нації, а також здатна реалізувати права народу на самовизначення; має спеціальний апарат управління і примусу, з допомогою якого спроможне забезпечити реалізацію своїх функцій, охорони прав людини і громадянина, задовольнити загально соціальні й загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правової приписи, необхідні для регулювання прав і обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій.

Отже, політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. В її основі лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи й держави, інших соціальних суб'єктів.

Важлива роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади належить і праву.

Право, як і держава, -- це надбудова над економічним базисом суспільства, що є складником правової системи суспільства.

Можна розглядати співвідношення економіки, політики та права в суспільстві у співвідношенні з економікою.

По-перше, виробничі відносини в економіці об'єктивно визначають, яким має бути право, а по-друге, економіка визначає право не безпосередньо, а через інші соціально-економічні явища: соціальну структуру суспільства (класи, прошарки, групи), економіку, політику, єдність економічних та правових ідей, адекватність економічних та юридичних законів тощо.

По-третє, право, своєю чергою, впливає також на економіку. Такий вплив відбувається як безпосередньо, так і через різні економічні важелі. Держава як власник засобів виробництва та іншого майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Держава також визначає суб'єктів і розміри податків, розподіляє бюджет, мінімальну заробітну плату і пенсії, нормує працю, правила технічної, екологічної безпеки праці та виробництва, санітарії тощо. Усі ці та інші відносини держава регулює з допомогою права.

Право співвідноситься і з політикою, а саме:

а) право залежить від політики і, насамперед, від керівної частини суспільства, що має державну владу;

б) право є формою вияву політики вказаної частини суспільства;

в) у праві відображається тільки та політика керівної частини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загальнообов'язковості з допомогою держави та інших суб'єктів політичної системи суспільства;

г) право є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що здійснює керівництво;

г) політика у праві формується у вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина;

д) політика зі свого боку, залежить від права, оскільки право є засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також, пропаганди окремих політичних програм чи їхніх положень.

Роль права у громадянському суспільстві та здійсненні політичної влади залежить від взаємозв'язку держави і права.

Як уже зазначалося, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають одночасно і тісно взаємозв'язані.

Право залежить від держави, оскільки:

а) виникає як інституйована система джерел, що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право походить від держави;

б) є більш-менш сталим і недоторканним завдяки державі;

в) завдяки державі та її органам впроваджується в життя;

г) його авторитетність і престиж залежать від держави;

г) сутність права відображає соціальну сутність і призначення державної організації.

Але необхідно пам'ятати, що право має відносну самостійність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права.

Право як явище цивілізації та культури:

а) обмежує в демократичному суспільстві державну владу;

б) упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форми;

в) дозволяє (або забороняє) державним органам відповідні дії;

г) організовує будову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування;

ґ) надає державним органам престижу й авторитету.

У реалізації своїх функцій держава використовує правові та неправові форми й методи.

Отже, як держава, так і право відіграють значну роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади.



Висновки

1. Держава і право в суспільстві існували не завжди. Основною причиною виникнення держави і права були розпад первісного ладу, потреба у здійсненні управління людьми у нових умовах, поява соціально неоднорідного, класового суспільства, суперечностей між класами, що не могли бути подолані суспільною владою первісного ладу.

2. Держава і право відрізняються низкою ознак від суспільної влади, звичаїв, традицій і моралі первісного суспільства.

3. У демократичному суспільстві формуються правова держава і правова система, що захищають інтереси всіх верств населення.



Використані джерела

1. Юридична енциклопедія. - Т. 1. - К., 2001. -С. 489.

2. Колодій A.M., Листков С.Л. та ін. Теорія держави і права. - К., 2009. - С. 31-34; 132-134.

3. Про поняття публічного і приватного права Юридична енциклопедія, 2003. - Т. 5. - С. 87,197-198.

4. Правовые системы стран мира: 3-е изд. - М.: Норма, 2007.

5. Оніщенко Е.М. Правова система: проблеми історії. - К, 2002. - С. 7-49.

6. Основи економічної теорії / За ред. О. Мамалуя. -- К, 2010. -С. 424-444

Размещено на Allbest.ru