Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Кафедра міжнародного права

Контрольна робота

з дисципліни: «Міжнародне право» на тему

«Поняття та класифікація міжнародних організацій, їх компетенція, повноваження, функції»

Виконала

студентка 4-ого курсу з/в

економіко-правового факультету

Соболева Ольга Маратівна

Одеса - 2010

План

1. Вступ

2. Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства

2.1 Міжнародна політика: суть, цілі, функції

2.2 Поняття міжнародних відносин

3. Еволюція міжнародних організацій

4. Юридична природа міжнародних організацій

4.1 Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій

4.2 Система постійних органів міжнародних організацій

4.3 Членство у міжнародних організаціях

5. Україна на міжнародній арені

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародні організації - явище в громадському житті, взагалі, не нове. Вони мають місце в розвитку людського суспільства впродовж тисячоліть. Проте тільки в останні століття, й особливо з утворенням ООН, міжнародні організації стали відігравати все більш і більш помітну роль у розвитку міжнародних відносин. Різноманітна й активна міжнародна діяльність міжнародних організацій, їх чисельний ріст і обумовлена цими чинниками необхідність розвитку міжнародно-правового регулювання їхньої діяльності сприяли утворенню в системі сучасного міжнародного права нової його галузі - права міжнародних організацій.

Як поняття, право міжнародних організацій можна визначити як сукупність норм, що регулюють процес створення, діяльності і припинення існування міжнародних організацій, а також норм, що визначають їхній правовий статус і обсяг правочинностей. Беручи до уваги, те, що міжнародні організації за своєю юридичною природою е суб'єктами сучасного міжнародного права похідного характеру (тобто, вторинними), підкреслимо, що вони являють собою об'єднання держав, створені ними в повній відповідності до вимог міжнародного права, а значить, тільки на основі міжнародного договору, для вирішення якихось конкретних завдань.

Ключову роль у сучасній системі міжнародних відносин продовжують грати незалежні національні держави (nation-states). Вестфальский міжнародний порядок, установлений після відомого конгресу 1648 р., визначив на кілька сторіч уперед чільні позиції суверенних держав і міждержавних відносин у світовій політиці.

Однак сьогодні національні держави перестали бути єдиними акторами на світовій арені. В другій половині ХХ в. усе більш активна участь у системі міжнародних відносин стали приймати нові актори -- міжнародні організації, форуми багатобічної дипломатії, багатонаціональні корпорації, великі міста, трансграничні регіони, індивіди. Підвищення їхньої ролі і значення в міжнародному житті особливо проявилося в останні десятиліття ХХ в. Сьогодні можна говорити про те, що на зміну моноцентристській міжнародній системі одного актора поступово приходить поліцентристська міжнародна система безлічі акторів.

2. Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства

2.1 Міжнародна політика: суть, цілі, функції

Міжнародна політика (світовий політичний процес) - це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільної, об'єднань громадян у сфері міжнародного життя.

Впродовж останніх років відбулась фундаментальна трансформація усього світового ладу. Доля людства вже не залежить від балансу лише двох антагоністичних сил, характерного для періоду “холодної війни”. У багато центровій системі світової політики визначився цілий шеренг центрів тяжіння і впливу: США, Європа, Росія; досить активно відбувається становлення могутніх центрів світової політики у Південно-Східній Азії та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Разом із цим, світ, що змінився, не став стабільнішим, безпечнішим, як і раніше. Спалахують регіональні конфлікти, ведеться кривава міжетнічна ворожнеча, активізується міжнародний тероризм, загострюються глобальні економічні кризи, зростає загроза економічної катастрофи. Для того, щоб ефективно протистояти цим та іншим викликам, потрібні кардинальні зміни в світовому політичному устрої згідно нових реалій.

Структура світового політичного процесу складається з таких основних типів суб'єктів політичного життя:

1. національні держави;

2. організації регіонального. Міжрегіонального міждержавного характеру, наприклад: Європейський Союз;

3. міжнародні урядові організації та їх органи, наприклад: ООН, Європейський парламент;

4. недержавні суспільно-політичні, громадські організації, наприклад: Міжнародна організація охорони здоров'я.

Світовий політичний процес має ряд цілей, зокрема: участь у міжнародному поділі праці, забезпечення міжнародного миру, спільний захист прав людини, спільне розв'язання глобальних проблем сучасного світу та ін. При реалізації завдань міжнародної політики держава здійснює ряд функцій, зокрема оборонну, регулятивну, інформаційно-представницьку, інтегративну та ін. Реалізація оборонної функції спрямована на запобігання загрози для держави і пошуку мирного врегулювання проблем. Регулятивна функція полягає у необхідності дотримання суб'єктами міжнародних відносин, закріплених міжнародними нормативно-правовими актами норм, принципів, традицій міжнародного спілкування. Інформаційно-представницька функція реалізується у діяльності офіційних органів, які представляють позицію уряду своєї держави на міжнародній арені, а також інформують керівні органи держави про діяльність і наміри урядів інших держав. Інтегративна функція полягає у тому, що через міжнародні відносини забезпечується існування міжнародного співтовариства.

При реалізації міжнародної політики держави використовують політичні, економічні, воєнні, ідеологічні засоби. Найважливішу роль відіграють політичні засоби, зокрема дипломатія. Серед ідеологічних засобів міжнародної політики перш за все виділяють засоби впливу на світову громадськість шляхом зовнішньополітичної пропаганди та розвитку культурних зв'язків між державами. До економічних засобів відносяться товарні форди держави, її грошові ресурси, досягнення науки і техніки. Які держава може продавати чи подавати іншим країнам як допомогу чи кредит, і таким чином впливати на міжнародні стосунки. Серед воєнних засобів провідне місце займають збройні сили держави. В цілому провідною тенденцією сучасної міжнародної політики є подолання конфліктно-конфронтаційного її стилю. Підпорядкування її інтересам людини, здійснення філософії, згідно з якою сучасний світ є світлом глобального співробітництва.

2.2 Поняття міжнародних відносин

Під міжнародними відносинами розуміють системну сукупність політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв'язків і відносин між основними суб'єктами світового співтовариства. До яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи, організації.

Специфіка міжнародних відносин полягає насамперед у їх учасниках. Змістом міжнародних відносин є міждержавні угоди.

Міцнішає тенденція до розширеності кількості учасників міжнародних відносин за рахунок недержавних і приватних суб'єктів. Проте держави ще залишаються головними суб'єктами міжнародних відносин. Саме держави концентрують у собі політичну владу, володіють механізмом силових, матеріальних, дипломатичних, ідеологічних засобів та інститутів для проведення міжнародної політики.

Міжнародні організації полегшують врегулювання деяких міжнародних конфліктів. Крім того існує близько трьох тисяч так званих “неурядових організацій”, які покликані на міжнародні рівні без прибуткової мети розв'язувати найрізноманітніші завдання (наукові дослідження, гуманітарні акції захист прав людини, охорона довкілля).

Численні приватні юридичні особи, які створюють спільні підприємства чи мають філії своїх структур за кордоном, є активними учасниками міжнародних відносин. Але чи не найважливішими суб'єктами міжнародних відносин є особи - десятки мільйонів емігрантів, комерсантів, студентів, спортсменів, туристів та ін. Тобто, міжнародні відносини. є суспільними відносинами, які виходять за межі внутрішньо-суспільних взаємодій і територіальних утворень.

У системі міжнародних відносин діє величезна кількість взаємозумовлених чинників, які мають враховуватися усіма учасниками міжнародного життя. Серед них можна виділити географічний, демографічний, економічний, воєнний, культурний, національний, науково-технічний фактор громадської думки, міжнародного права та ін.

Міжнародні відносини охоплюють усі різновиди громадських і приватних відносин. які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами, ідеями.

Види міжнародних відносин:

1. за сферами суспільного життя - економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні;

2. на основі взаємодіючих суб'єктів - міждержавні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін.

Міжнародні відносини здійснюються на таких рівнях, як глобальний (загально планетарний). Регіональний (африканський, азіатський та ін.).

З точки зору ступеня напруженості міжнародних відносин можна говорити про їхні стани - стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни та ін.

На відміну від внутрішньополітичного життя кожної держави, міжнародні відносини не мають єдиного центру управління. Тут діють стільки регулюючих центрів, скільки є учасників міжнародних відносин. А це означає, що головну роль у міжнародних стосунках мають відігравати переговори, співробітництво, взаємодія.

3. Еволюція міжнародних організацій

Другим по ролі і значенню (після держави) актором міжнародних відносин є міжнародні організації (МО). Перші МО з'явилися на початку і середині XIX в. Це були Центральна комісія з судноплавству на Рейну, що виник у 1815 р., а також Всесвітній телеграфний союз (1865) і Загальний поштовий союз (1874). Перші МО створювалися в сфері економіки, транспорту, культури, соціальних інтересів держав і по своїм цілям були спрямовані на спільне трансграничне співробітництво в неполітичній області (law politics).

Число таких організацій, чи, як їх тоді називали, міжнародних адміністративних союзів, зросло до початку ХХ в. До них відносилися комісія з охороні здоров'я, комісія з боротьби про повенями, транспортний союз і ін. Зростаюча індустріалізація вимагала спільного керування в області хімії, електрифікації і транспорту, викликаючи тим самим необхідність створення нових МО. Трансграничний потік товарів, послуг, інформації і людей привів до того, що на початку ХХ в. сформувалася квазиглобальная, евроцентристская по своїй сутності, система світового господарства. Важливу роль у керуванні цією системою грали МО.

У політичній сфері попередники перших МО з'явилися після Віденського конгресу 1815 р. Тоді сформувався так називаний Європейський концерт, чи пентархия, що складався з 5 великих держав (Англія, Пруссія, Росія, Австрія і Франція). Європейський концерт можна розглядати як прообраз МО в сфері безпеки, що претендувала на керівну роль у європейських справах. Концерт являв собою систему конгресів і конференцій, у рамках яких 5 держав вирішували питання врегулювання і дозволу міжнародних криз і конфліктів. Основним принципом діяльності Європейського концерту був принцип рівноваги.

Наступним важливим етапом у розвитку МО була діяльність Ліги Націй, створеної в 1919 р. Ліга Націй мала дві істотні відмінності від Європейського концерту: 1) вона була створена на основі міжнародного визнаного акта -- Статуту Ліги Націй; 2) вона будувалася на принципі колективної безпеки.

Створена для того, щоб запобігти нову світову війну, Ліга Націй, однак, зазнала невдачі, оскільки принцип колективної безпеки не знайшов свого застосування. З організації, що повинна була сприяти колективної безпеки, роззброюванню, мирному врегулюванню конфліктів і повазі міжнародного права, вона перетворилася, по вираженню сучасного британського дослідника К. Арчера, "у порожню шкарлупу", що ігнорували країни, що не бажали проводити політику поза сферою своїх чи інтересів щось утрачати через Статут Ліги".

Ліга Націй не виявила волі і бажання, щоб не допустити у свій склад такі "ревізіоністські держави", як Німеччина і СРСР, хоча вони ставили під сумнів територіально-політичне статус-кво в Європі. Однак найбільший недолік Ліги Націй складався в її військово-політичному безсиллі, оскільки вона не мала механізму санкцій.

Разом з тим неупереджена оцінка діяльності Ліги Націй (вона активно працювала в 1919--1939 р. і формально була розпущена в 1946 р.) дає підстави західним ученим називати її "великим експериментом", негативний досвід якого був врахований творцями ООН³. Уся система Ліги Націй, в котру входили інститути в сфері міжнародної безпеки, економічного і соціального співробітництва і міжнародного правосуддя, була важливий ланкою, що з'єднувало МО, створені перед 1914 р., і механізми співробітництва в роки Першої світової війни, з більш централізованими і систематизованими формами співробітництва глобального масштабу, якимись були органи й організації системи Ліги Націй. Завдяки створеним Лігою інституціональним формам міжнародного співробітництва забезпечувалася більш надійна опора для майбутньої ООН.

Час показав, що Утомившись ООН виявився значно більш ефективним і впливовим інструментом підтримки міжнародного світу і безпеки, а також розвитку співробітництва в неполітичній сфері, чим Статут Ліги Націй. В другій половині ХХ в. ООН змогла зайняти центральне місце в системі МО, координуючи діяльність як урядових, так і неурядових МО. Виникла система ООН з її великою мережею спеціалізованих установ і інших зв'язаних c Об'єднаними Націями організацій.

Діяльність ООН і інших МО проходила у визначеній міжнародній атмосфері, що значною мірою визначала їхні успіхи і невдачі. У 1945--1990 р. ООН розвивалася під визначальним впливом двох найважливіших факторів післявоєнної системи міжнародних відносин. Першим з них була "холодна війна" між Сходом і Заходом, другим -- наростаючий конфлікт між економічно розвитою Північчю і відсталим і бідним Півднем. У цьому плані історія ООН і інших МО є відображенням розвитку післявоєнного світу. Відомий англійський дипломат Д. Глэдвин, робота якого довгий час була зв'язана з ООН, писав у 1953 р.: "Об'єднані Нації -- це дзеркало, що відбиває світ навколо них, і якщо це відображення жахливе, то в цьому не можна звинувачувати Організацію".

МО не існують у політичному вакуумі. Вони є частиною світової державно-центристської системи, і їхні інституціональні форми і діяльність відбивають національні інтереси, а якщо говорити емоційно, те також надії і страхи держав і урядів у рамках цієї системи. Історія швидкого росту МО після Другої світової війни демонструє те, як вони тісно зв'язані з життям сучасного індустріального суспільства й експансією європейської міжнародної системи на увесь світ.

Після закінчення "холодної війни" функції МО об'єктивно розширилися, потенційно підвищилася їхня здатність до врегулювання міжнародних конфліктів, рішенню глобальних проблем. Однак, як свідчить досвід активності ООН у 1990 р., ця організація не виправдала поки завищених чекань і надій, що на неї покладалися відразу після закінчення "холодної війни". Що стосується сфери міжнародної безпеки -- цієї найважливішої області міждержавної взаємодії, те національний егоїзм держав як і раніше превалює над міждержавним співробітництвом.

4. Юридична природа міжнародних організацій

міжнародна політика юридичний

Питання про юридичну природу міжнародних організацій, поставлене у зв'язку з розглядом питання про їхню класифікацію, видається зручним для розгляду, оскільки ця класифікація сама по собі чітко виявляє важливі компоненти юридичної природи міжнародних відносин.

Визнається, що за юридичною природою всі міжнародні організації поділяються на міждержавні (міжурядові) організації, міждержавні організації, що володіють елементами наднаціональності, і міжнародні неурядові організації.

Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична чинність рішень, що приймаються, не однакова.

У міждержавних організаціях, заснованих на основі багатостороннього міжнародного договору, прийняті рішення є обов'язковими для вирішення питань, що носять внутрішньоорганізаційний характер і є рекомендаційними з питань міжнародної діяльності. Рішення приймаються на основі суверенної рівності держав за формулою: "одна держава - один голос". У міждержавних організаціях фінансово-економічного характеру при прийнятті рішень здійснюється зважене голосування, при котрому кожна держава мас таку кількість голосів, яка залежить від розмірів її внеску в бюджет організації. Як бачимо, юридична природа цих організацій різна і визначається юридичним характером прийнятих рішень і процедурою прийняття рішень.

Міжнародні організації, що володіють елементами наднаціональності, у своїх установчих документах (статутах, положеннях) мають спеціально застережені положення, що передбачають обов'язкову чинність прийнятих рішень для всіх держав-учасниць. Ці рішення носять характер норм jus cogens і надають юридичній природі таких міжнародних організацій особливу юридичну якість. Як приклад подібних міжнародних організацій, що володіють елементами наднаціональності, можна навести Європейський Союз.

Міжнародні неурядові організації за своєю юридичною природою істотно відрізняються від вищезазначених. Вони не с суб'єктами міжнародного права і не володіють міжнародною правосуб'єктністю. їхні рішення не носять обов'язкового характеру і, загалом, виконують рекомендаційні, консультативні, дорадчі функції.

В цілому, юридична природа міжнародних організацій, за винятком міжнародних неурядових організацій, виявляється в тому, що:

- вони утворюються на основі міжнародних договорів;

- прийняті ними рішення носять характер обов'язкових норм;

- процедура прийняття їхніх рішень припускає узгодження воль па добровільній основі і голосування;

- вони є суб'єктами міжнародного прана і внаслідок нього мають певну міжнародну правосуб'єктність;

- обсяг міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій визначається в такому загальновизнаному міжнародно-правовому акті, яким є Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986 p.).

4.1 Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій

Як уже відзначалося, міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій є їхньою невід'ємною властивістю, закріпленою

у Віденській конвенції про право договорів за участю міжнародних організацій (1986 p.).

У загально-юридичному плані ця правосуб'єктність с сукупністю таких компонентів, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність і правотворча здатність.

Як бачимо, ці компоненти властиві і правосуб'єктності інших суб'єктів міжнародного права, і насамперед державам. Проте на відміну від них, міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій має одну важливу відмінність - це спеціальна (особлива!) правосуб'єктність. її особливість полягає в тому, що вона визначається тими специфічними функціями, для виконання яких створюється та або інша міжнародна організація. Ці функції визначаються творцями міжнародної організації і зафіксовані в установчому акті (статуті, положенні). Дані функції визначають обсяг правочинностей організації, межі її міжнародної правосуб'єктності, за які організація виходити не має права.

Разом із тим з метою виконання своїх функцій і діючи в межах обсягу своєї правосуб'єктності, міжнародна організація може:

- укладати міжнародні договори з державами та іншими міжнародними організаціями з питань своєї компетенції;

- брати участь, хоча й своєрідно, у визнанні нових держав і урядів: шляхом прийому їх до організації (визнання, з погляду сучасного міжнародного права, - це прерогатива держав);

- мати певний імунітет і привілеї, які визначаються спеціальними угодами і національним законодавством держав, що вступили в угоду з міжнародною організацією;

- володіти правом на забезпечення дотримання норм міжнародного права, використовуючи при цьому такі засоби, як контроль, притягнення до відповідальності і застосування санкцій;

- нести міжнародно-правову відповідальність.

4.2 Система постійних органів міжнародних організацій

З метою ефективного здійснення своїх функцій міжнародні організації створюють організаційно-правовий механізм, що передбачає систему постійно діючих органів. У цю систему за звичай входять вищі органи, виконавчі органи, адміністративні органи, різні комітети і комісії. У структурі найбільш значних організацій створюються ще юридичні органи.

Як вищі органи виступають конгреси, асамблеї, конференції. Іноді їм надається значення генеральних. До складу вищих органів входять усі члени міжнародної організації, і вони працюють посесійно (у пленарному варіанті). На пленарних засіданнях (сесіях) вищі органи вирішують найважливіші питання діяльності міжнародної організації, визначають її стратегію, а також питання прийому нових членів, виборів виконавчих органів, затвердження бюджету та ін.

Під виконавчими органами, за звичай, розуміються ради, комітети, виконкоми, бюро та інші органи, до завдань яких входить проведення в життя рішень, ухвалених вищими органами, прийняття оперативних рішень із питань, що не припускають зволікання, а також з інших поточних питань. Вибори членів виконавчих органів, як правило, здійснюються на основі принципу справедливого географічного представництва.

Адміністративні органи, за звичай, представлені секретаріатами. На чолі секретаріату стоїть Генеральний секретар (або директор) міжнародної організації. Завданням секретаріату є організація адміністративно-технічної роботи - від складання найважливіших документів, спрямованих на виконання прийнятих організацією рішень, до їхнього розсилання, реєстрації документів, що надходять, обліку і контролю за повсякденною діяльністю організації та інші питання. У зв'язку з цим персонал секретаріату поділяється на вищі адміністративні посадові особи, клас фахівців і обслуговуючий персонал.

Персонал секретаріату виконує свої функції за винагороду, він відповідальний тільки перед організацією і незалежний від окремих її членів.

Комітети і комісії утворюються для вирішення якихось спеціальних питань. Вони поділяються на статутні (створені на основі статуту, положення), ті, що з'явилися одночасно з заснуванням міжнародної організації, і створені за необхідністю в процесі її діяльності. Останні можуть бути постійними і тимчасовими.

Юридичні органи представлені звичайно судовими інстанціями. Вони покликані розглядати суперечки між членами міжнародної організації або іншими суб'єктами міжнародного права, а також юридичними і фізичними особами.

Подібними судовими інстанціями можна назвати Міжнародний суд ООН, Європейський суд, Суд Європейських Співтовариств, Адміністративний трибунал ООН і МОП, а також адміністративний трибунал такої значної регіональної організації, як Організація американських держав.

4.3 Членство у міжнародних організаціях

Питання про членство у міжнародних організаціях на перших стадіях розвитку було дещо заплутаним, оскільки в ряді літературних джерел наводилися різні позиції щодо складу і класифікації членів міжнародних організацій. Були спроби класифікувати їх на повноправні (тобто, держави) і неповноправні (тобто, самокеровані території і навіть держави, які щойно звільнилися від колоніальної залежності). Навряд чи може бути прийнятним і поділ членів міжнародних організацій, за аналогією з договорами, на первісних і тих, що приєдналися, оскільки і це не відповідає принципу суверенної рівності членів міжнародної організації. Проте згодом були знайдені більш прийнятні форми визначення членства і це виявилося в тому, що, з одного боку, загальновизнано - всі члени міжнародної організації рівні і повноправні, а з іншого - держави, що беруть участь у заснуванні міжнародної організації, варто називати "члени-фундатори", а держави, що приєдналися до неї згодом, варто іменувати "члени організації"". З такою точкою зору, викладеною в книзі "Міжнародне право" за редакцією К.А.Бекяшева, можна погодитися.

Поряд із такою класифікацією членів міжнародних організацій у міжнародній практиці існує кілька типів (видів) держав, які не є членами міжнародних організацій, але беруть участь у їхній роботі. Серед них варто назвати такі: асоційовані члени, спостерігачі і неурядові організації, яким надається так званий консультативний статус.

Статус асоційованого члена дозволяє державі брати участь у роботі міжнародної організації, але не дає права голосування й обрання у виконавчі органи.

Статус спостерігача надає право державі, не члену організації, а також державі, що є членом організації, але з якоїсь причини не ввійшла до складу керівного органу, брати участь у його роботі, але без права голосу й обрання.

Консультативний статус може бути наданий неурядовій організації. Він дає право брати участь у роботі міжнародної організації з правом дорадчого голосу.

Процедура прийому до міжнародної організації регламентується правилами прийому, які кожна організація встановлює за своїм розсудом і, звичайно, на основі голосування більшості. Найбільш складні умови прийому встановлені в ООН, для чого, крім інших ускладнень, необхідна рекомендація Ради Безпеки ООН.

У питанні про припинення членства в організації розрізняються два види припинення - вихід за власним бажанням члена організації і його виключення.

Для виходу за власним бажанням необхідні письмові заяви з мотивацією виходу і документ про відсутність фінансової заборгованості.

Виключення з організації можливе у випадках систематичних порушень її статутних положень.

Від припинення членства в організації варто відрізняти призупинення членства, що може мати місце як з ініціативи організації, так і з ініціативи держави-члена.

5. Україна на міжнародній арені

Україна вийшла на міжнародну арену як самостійний суб'єкт міжнародної політики. Роль і вага нашої держави у сфері міжнародних відносин багато у чому залежить від того, на яких засадах будується її зовнішньополітична діяльність.

Курс на інтеграцію України в Європу означає не однолінійну орієнтацію на шкоду двосторонньому співробітництву з іншими держав. на гнучку систему взаємовідносин у глобальному простору Європа - Росія-Азія - Північна Америка, яка в свою чергу складається з важливих для України інтересів регіональних “угрупувань”, де на першому місці суміжні держави. Саме із встановлення дружніх відносин з Росією, Білорусією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією, Молдовою розпочався “вихід” України в Європу.

Україна бере активну участь у будівництві верхнього поверху” нової архітектурної безпеки, яка складається з таких організацій і структур як ОБСЄ, НАТО. ЗЕС, Рада Європи. Наша держава вносить безпосередньо вклад у зміцнення міжнародної безпеки своєю активною участю у миротворчих операціях, що проводяться під егідою ООН і ОБСЕ. Українські миротворці та дипломати добре зарекомендували себе в Анголі, Молдові, республіках колишньої Югославії, Таджикистані, Гватемалі, Грузії. Таким чином Україна демонструє світові, що вона є не тільки споживачем, а й виробником безпеки.

У контексті адаптації і зростання ролі європейських і євроатлантичних структур безпеки неабияке місце займає співробітництво України з НАТО. Ставлення до цього як у політиків, так і у громадян України неоднозначне. Кількості прихильників і противників зближення з НАТО приблизно одинакові, при цьому значний відсоток “невизначених” є свідченням амбівалентного співіснування у масовій свідомості двох образів Альянсу - старого “ймовірного противника” і нового “стратегічного партнера”.

Навколо згаданої проблеми є надто багато ідеологічних нашарувань, але націоналі інтереси України щодо НАТО базуються не на симпатіях, чи антипатіях, а визначаються з урахуванням провідної ролі Північноатлантичного альянсу в підтриманні міжнародного миру, стабільності, безпеки, сприянні поглибленню міжнародного довір'я в Євроатлантичному регіоні, створенні нової системи безпеки у Європі. Крім участі у спільній з НАТО програмі “Партнерство заради миру”, Україна співпрацює з Альянсом у галузі екології, перекваліфікації військовослужбовців, в подоланні наслідків надзвичайних ситуацій тощо.

Європейське тяжіння України зовсім не означає згортання політичних і економічних зв'язків на інших напрямках, зокрема з державами-учасницями СНД. Проте Україна вважає, що СНД матиме перспективу лише у тому випадку, якщо він зможе оновитися не шляхом створення наднаціональних структур, а шляхом формування сприятливих умов для торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва і зовсім не обов'язково на “загальному” рівні, а на взаємовигідній двосторонній основі або у “групах за інтересами”.

Міжнародні відносини - сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та ін. зв'язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними системи, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Міжнародні відносини є особливим різновидом суспільних відносин. Вони характеризуються взаємодією таких суб'єктів політичного життя, як держави, народи, політичні громадські організації, рухи і навіть окремі особи різних країн. Забезпечують інтереси соціальних груп за межами національних держав, відносини міждержавними організаціями, партіями, компаніями, приватними особами різних держав, інтеграційні зв'язки, які, формують людське співтовариство.

Формуються вони під впливом зовнішньої політики країн світу, певною мірою регулюючись багатьма міжнародними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку. Тому міжнародні відносини слід розглядати як макросистему, в якій функціонують у суперечливій єдності й взаємодії різні її елементи і ланки, що представляють різноманітні інтереси держав, ідеологічні настанови їх громадських рухів і організацій. На відміну від внутрідержавних відносин у міжнародних відносинах відсутній апарат їхнього регулювання, єдиний регулюючий центр, якому беззастережно підкорялися б суб'єкти міжнародного політичного життя.

Стрижневим елементом міжнародних відносин є політичні відносини, які, взаємодіючи з іншими відносинами, своєрідно спрямовують їх. Головним суб'єктом міжнародних відносин є держава. За сучасних умов на міжнародній арені все активніше виступають і не державні, неурядові організації суп. політичні рухи, але їхню рольне можна порівнювати з роллю держав і міжнародних відносинах, особливо у політичних.

Упродовж багатьох століть відносини між державами визначалися силою, насильством. Наймогутніші для свого часу держави задовольняли свої інтереси за рахунок слабших. З утвердженням капіталізму, інтенсифікацією міжнародних зв'язків, формування світового ринку, розвитком засобів зв'язку і комунікацій держави починають укладати численні міжнародні угоди з різних питань. Виникають перші міждержавні організації для вирішення важливих для держави питань. Але ці міжнародні організації й інститути не могли істотно впливати на характер і стан міжнародних відносин. Конфлікти, суперечки з територіальних, етнічних, релігійних та інших питань здебільшого переростали у війни.

Дипломатія протягом тривалого часу була підпорядкована питанням пов'язаним з війною, намагаючись забезпечити сприятливі умови для ведення війни, сприяти найефективнішому використанню результатів перемоги (в разі перемоги), домогтися найменших втрат у разі поразки. Її завданням також було документальне закріплення в інтересах держави наслідків перемоги чи поразки у війні. Право держав на задоволення своїх інтересів шляхом війни закріплена в низці міжнародних угод

Людське суспільство складається з понад 200 держав, які різняться суспільним ладом, традиціями, віруваннями, рівнем економічного і культурного розвитку, національними і державними інтересами світ постає як взаємозалежна цілісність. Між країнами відбувається активний обмін продукцією, сировиною, технологією, культурними надбавками.

Позитивний вплив на міжнародні відносини справило усунення поділу світу на два ворогуючі табори.

За останні роки на міжнародному рівні розроблено чимало важливих соціальних програм, договорів і угод у галузі економічного і політичного співробітництва, у гуманітарній сфері.

У світовій політиці почали формуватись якісно нові принципи міжнародних відносин. Вони передбачають суверену рівність держав, не застосовування сили або погрози силою, непорушність кордонів, територіальну цілісність держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, повагу прав людини і основних свобод, співробітництва між державами, сумлінне виконання обов'язків з міжнародного права.

Значну роль на міжнародній арені відіграють міжнародні урядові й неурядові організації. Найбільш представницькою з них є ООН, утворена в1945 р. з метою збереження миру і розвитку міжнародного співробітництва.

ООН як складний механізм взаємодії держав відчутно впливає на зовнішньо-і внутрішньополітичний курс країн, допомагає, незважаючи на суперечливість інтересів чи на суперечливість інтересів держав, шукати шляхи до міжнародної згоди з найважливіших питань світового розвитку.

Головним міжнародно-правовим документом сучасності, є Статус Організації Об'єднаних Націй, прийнятий 1945 р. 50 державами - засновниками ООН. Вона відіграє помітну роль у врегулюванні конфліктних ситуацій. Результати миротворчої діяльності ООН на завжди давали цілком позитивні наслідки. Однак вони є вагомими. 90% конфліктів були певною мірою врегулюванні внаслідок миротворчих зусиль ООН.

Нині ООН зосереджує свої зусилля на забезпеченні узгодженої та надійної системи міжнародного миру і безпеки. Найважливішим її органом є Рада Безпеки, яка концентрує у своїх руках всю політичну владу.

Останнім часом обговорюється доцільність реформування ООН, демократизації діяльності її закладів. Піддається сумніву правомірність збереження положення, згідно з яким п'ять ядерних держав зберігають статус постійних членів Ради Безпеки, володіють право “вето” з питань. які мають всесвітнє значення, а Генеральна Асамблея, членами якої є майже всі держави світу, не має жодних контрольних функцій щодо Ради Безпеки.

Інші міжурядові організації покликані узгоджувати дії в межах певного регіону (Європейське Співтовариство Організація Африканської Єдності, Організація Американських Держав та ін.) або сфери суспільного життя - у галузі економіки, наукового співробітництва, оборони.

Країни ЄС координують свої дії з політичних, економічних питань та питань безпеки, виступають на захист прав людини в усіх регіонах світу, підтримують ООН в її миротворчій діяльності, сприяють формуванню колективної безпеки, виступають за мирне врегулювання суперечок, за додержання норм міжнародного права.

Висновок

Відзначене вище положення про визначальне впливі міжнародного політичного середовища на МО змушує нас більш уважно проаналізувати стан цього середовища. На рубежі третього тисячоріччя система міжнародних відносин, чи, як її прийнято називати в західній літературі, міжнародна система (International System), вступає в якісно нову фазу свого розвитку. Її вплив на сучасний світ можна характеризувати як революційне. Міжнародна система періоду "холодної війни", чи Ялтинско-Потсдамская система, що існувала в 1945--1990 р., канула в Лету.

Нова міжнародна система, що приходить на зміну Ялтинско-Потсдамскому порядку, переживає турбулентний процес радикальних змін. Протягом декількох років, що охоплювали кінець 1980-х-начало 1990-х рр., відбулися такі події всесвітньо-історичного значення, як припинення конфронтації між Сходом і Заходом, розпад соціалістичного табору, дезинтеграця СРСР, поява на Євразійському материку десятків нових незалежних держав. За кілька років кількість і якість акторів міжнародної системи, моделі їхніх відносин і правила поведінки випробували більш глибокі зміни, чим протягом десятиліть "холодної війни".

Світ на результаті ХХ в. характеризується в більшому ступені безладдям, чим порядком, конфліктами, чим стратегією їхнього врегулювання. Міжнародна система на рубежі сторіч має характер "світового перехідного суспільства" ("Weltubergangsgeselschaft").

Список використаної літератури

1. Г.О. Анцелевич, О.О.Покрещук Міжнародне право.Алеута. Пектораль. Київ. 2003 р.

2. Мережко А.А. Lex mercatoria: теория и принципы транснационального торгового права. - К., 1999.

3. Ноздрева Р.В. Организация и управление внешнеэкономической деятельностью. - М., 1999.

4. Сергеев П.В. Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов. - М., 1999.

5. Україна на міжнародній арені. К., 1993.

6. «Україна - Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва» ;Київ 1995

Размещено на Allbest.ru