Сутність процесу систематизації законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. Поняття та значення систематизації законодавства

2. Облік та інкорпорація законодавства

3. Кодифікація та консолідація законодавства

Висновок

Використана література

Вступ

Серед проблем соціально-економічного, політичного, національно-державного і правового розвитку сучасного суспільства першочергове значення набувають питання створення ринкової економіки, формування соціальної, правової держави. Значна роль у їх вирішенні належить чинному законодавству, такій його важливій тенденції, як систематизація. Цей об'єктивний, самостійний та своєрідний процес відображає втілення різних рівнів правового опосередкування суспільних відносин, обумовлює сучасну соціально-юридичну практику.

Систематизація як вимога упорядкування, характеризує усі сфери суспільства: економіку, політику, право, - по-різному впливаючи на їх зміст, структуру та перспективу розвитку. Цей аспект майже не враховувався державною законотворчою політикою. Зміна акцентів у співвідношенні зазначених тенденцій, як показала практика, не дає бажаних результатів, порушує гармонійний розвиток усього суспільного механізму.

Удосконалення нормативно-правової бази є складним процесом, особливе місце в якому займає систематизація , що дає можливість всебічно врахувати характер українського законодавства.

Систематизації нормативних актів в правовій теорії не приділяється належної уваги, незважаючи на те, що законодавство на сучасному етапі не завжди встигає за розвитком суспільства, часом суперечить уже прийнятим нормативно-правовим актам. В результаті з'являються акти, що фактично не діють; в деяких з них зустрічаються повторення, неясності, помилки, а інколи - прогалини і неузгоджені положення. Все це свідчить про необхідність удосконалення існуючих нормативно-правових актів шляхом їх опрацювання та усунення відмінностей у схожих явищах, що істотно вплине на систематизацію законодавства.

Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб'єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов'язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Деякі аспекти проблеми систематизаціїї законодавства розкривають у своїх працях українські та російські вчені: С. Алексеев, С. Бобровник, О.Богінич, Ф. Бурчак, О. Васильєв, В. Денисов, О. Зайчук, А. Заєць, В. Євінтов,В. Журавський, Р. Калюжний, Д. Керімов, М. Козюбра, A.Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, М: Матузов, Н.Онішенко, B.Опришко,А.ГІіголкін, Є.Погорєлов, В.Погорілко, С.Погребняк, C.Поленіна, П.Рабінович, В.Селиванов, В.Синюков, Л.Тіунова, Ю. Тихомиров, І. Усенко, Л. Хван, Г.Чернобель, А.Шебанов, Ю. ІПемшученко, Л. Явич, А. Яхлаков та ін. Дані питання розробляли також дослідники з далекого зарубіжжя: Ф. Ауман, Рене Давид, Ж. Карбоньє, X.Кетц, Перес Ернандес Лісет, Л. Фрідмен, К. Цвайгерт тощо.

Систематизація найбільш повно, об'єктивно і реально відбиває весь процес соціально-правового розвитку суспільства на сучасному етапі. Однак її проблеми, висвітлені в правовій літературі, з огляду на динамічний розвиток законодавчої бази, а також економічних, політичних, соціальних відносин, потребують подальшого наукового дослідження. Крім того, комплексні спеціальні дослідження даної правової категорії в Україні ще не проводились. Цим і обумовлюється актуальність теми курсової роботи.

Метою роботи є з'ясування сутності процесу систематизації законодавства, характеристика основних її видів і форм прояву та розробка пропозицій щодо подальшого удосконалення правової системи України.

Зазначена мета зумовила постановку і розв'язання таких основних задач:

проаналізувати юридичну природу процесів систематизації законодавства, розкрити їх характерні риси та особливості;

розкрити об'єктивну необхідність і передумови здійснення систематизації;

з'ясувати значення систематизації як необхідної умови формування якісно нової нормативної бази України;

Об'єктом дослідження виступають гносеологічні аспекти соціально-юридичної природи систематизації законодавства в механізмі правового регулювання суспільних відносин.

Предметом дослідження є трансформація процесу систематизації в умовах розвитку сучасної правової системи України.

В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ.

За допомогою формально-логічного метода було проаналізовано чинне та перспективне законодавство України з метою визначення найбільш ефективних форм систематизації.

Порівняльно-правовий метод дозволив дослідити роль систематизації в розвитку правової системи.

Системно-структурний метод застосовувався для аналізу і визначення поняття систематизації законодавства, правової системи та її структурних елементів, видів систематизації законодавства.

Робота виконана завдяки дослідженню та опрацюванню наукових праць видатних вчених, нормативної бази, матеріалів з періодичних видань.

1. Поняття та значення систематизації законодавства

Винятково швидкі темпи розвитку суспільства на сучасному етапі обумовлюють активну нормотворчу діяльність державних органів. Отже кількість нормативно-правових актів постійно зростає, а упорядкування законодавства практично не здійснюється. Тому особливе місце в цьому процесі належить систематизації, яка має велике значення для подальшого розвитку правової системи.

Законодавство багато в чому не встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи суперечить раніше прийнятим правовим актам. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Систематизація - це діяльність по упорядкуванню й удосконаленню нормативного матеріалу шляхом його обробки і розміщення за класифікаційними критеріями, що обираються відповідно до тих завдань, які розв'язуються цією діяльністю. Систематизація законодавства сприяє ефективному здійсненню правотворчої діяльності, зокрема виявленню причин суперечностей, невідповідностей у нормативному регулюванні та способів їх усунення. Вона забезпечує зручність при реалізації прав, можливість оперативного знаходження норм і їх правильного тлумачення.[1, с.4]

Визначення поняття «законодавство» залежить від змісту, вкладеного в термін «закон». Закони, як письмові правові документи, можна поділити на дві групи:

Закони в матеріальному змісті - усі правові акти, у яких містяться приписи, розраховані на не визначене коло осіб;

Закони у формальному змісті - правові акти, що прийняті в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжнародні договори, затверджені законами).

При такому підході законами в матеріальному змісті можуть вважатися не лише власне закони, але й підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто всі нормативно - правові акти держави, включаючи акти виконавчої (адміністративної) правотворчості.[2]

От чому в юридичній літературі немає однозначного визначення поняття «законодавство», а існує кілька трактувань. Найбільш поширеними з них є такі:

Широке трактування законодавства - це нормативно - правові акти вищих органів державної влади і управління: закони і постанови парламенту, укази президента, постанови уряду;

Вузьке трактування законодавства - закони та інші акти, прийняті законодавчою владою в особливому порядку.

Конкретний результат систематизації виступає в певній формі залежно від спрямування. Вона може мати на меті створення єдиного зведеного акта, що на основі загальних принципів вперше або по-новому врегулює певну галузь суспільних відносин. Іноді завданням систематизації є лише впорядкування чинного законодавства, без зміни його змісту.

Систематизація законодавства має велике значення для правової системи України як постійна форма її розвитку та упорядкування.

Правова система здійснює нормативно-правовий вплив на суспільні відносини. Вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення в праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі.

Правова система є поняттям складним і багатоплановим, що містить у собі цілий комплекс елементів, взаємозв'язок і функціонування яких обумовлюють її існування.

Аналіз поняття та структурних компонентів правової системи переконує, що її стрижневими елементами є право, система права і система законодавства.

Для складових елементів системи права та системи законодавства, таких як норми і нормативно-правові акти, властива системність. А оскільки вони існують не поодиноко, а в комплексах, асоціаціях, збірниках тощо, їх необхідно систематизувати.

Система права і правова система - не ідентичні поняття. Правова система є максимально широкою категорією, що відображає всю правову організацію даного суспільства. Система ж права - це його суто внутрішня будова. Вона виступає як один Із найважливіших чинників, що визначають побудову і розвиток системи законодавства, розриває об'єктивно існуючі закономірності суспільного розвитку.

Безперечно, що Україна нині перебуває на відповідальному етапі розвитку державності, нелегкими шляхами входить до ринкової економіки, інтегрується в європейські та світові структури. Це в свою чергу вимагає, щоб її законодавство відповідало вимогам часу і певним стандартам. Цьогорічна червнева сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи показали як певні успіхи в законотворчій роботі України як члена Ради Європи, так і суттєві недоліки.

Прямим докором на адресу української парламентської делегації на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи пролунали виступи про неприйняття Верховною Радою України серед інших законів цілої низки кодифікованих законодавчих актів, що є невиконанням Рішення № 190 Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26 вересня 1995 р. Тобто перед законодавцями, перед правниками України -- як практиками, так і теоретиками постало нагальне завдання: створити основи національного кодифікованого законодавства, яке відповідало б вимогам суспільно-правового розвитку української спільності і за своїм змістом відповідало б стандартам Ради Європи. Цього можливо досягти лише шляхом предметного і змістовного доопрацювання, перероблення, погодження та прийняття цілої низки близьких юридичних норм з метою їх об'єднання її окремі законодавчі та інші нормативно-правові акти, тобто якнайшвидше проводити систематизацію правових норм, в якій знову-таки чільне місце посідає їх кодифікація. Причому систематизація законодавства, зокрема його кодифікація, мак провадитись як за обсягом (галузева, міжгалузева, спеціальна), так і за формою (кодекси, положення, статути тощо). Тільки за умови проведення такої роботи можна буде чітко розібратися и системі правових норм будь-якій людині: чи то господарнику, вченому, працівникові прокуратури чи суду.[3, с.18]

Безперечно, що Україна нині перебуває на відповідальному етапі розвитку державності, нелегкими шляхами входить до ринкової економіки, інтегрується в європейські та світові структури. Це в свою чергу вимагає, щоб її законодавство відповідало вимогам часу і певним стандартам. Цьогорічна червнева сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи показали як певні успіхи в законотворчій роботі України як члена Ради Європи, так і суттєві недоліки.

Ні для кого не є таємницею, що в даний час сама система поширення юридичної інформації серед судів держави і, особливо, суддів адміністративної юрисдикції, перебуває на початковому етапі розвитку, оскільки численні друковані джерела та інформаційні системи розпорошені і не можуть дати повної картини нормативної бази, так потрібної в роботі судів України.

У свою чергу питання систематизації законодавства має дуже велике значення для судів адміністративної юрисдикції, оскільки висококваліфіковане і вчасне вирішення кожної конкретної справи чи справи, що виникає з адміністративно-правових відносин, багато в чому залежить від стану забезпечення законодавчою та іншою нормативно-правовою інформацією кожного суду адміністративної юстиції і має безпосередній вплив на поновлення юридичних прав і свобод громадян.

Специфічна діяльність Верховного Суду України, як і судів нижчих рівнів, полягає у тому, що вони досить часто розглядають конкретні судові справи щодо правовідносин, які склалися п далекому минулому. Це потребує застосування як законів, так і численних нормативних актів минулих років І актів, які навіть не були офіційно оприлюднені. І в цьому напрямі потрібно було б провести певні систематизаційні роботи у формі інкорпорації. Це наша історія. Це наше право.

У свій час в результаті величезної роботи, здійсненої провідними українськими правниками, було підготовлено чудове юридичне видання «Зібрання діючого законодавства Української РСР» українською і російською мовами. Слід зазначити, що в судовій діяльності до цього «Зібрання» звертатися доводиться досить часто. Бажано було б продовжити таку роботу і и незалежній Україні.

Отже, систематизація нормативно-правових актів - це діяльність щодо впорядкування нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо узгоджену систему. Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійснені правотворчої діяльності, зокрема виявленні причин суперечностей, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів. Існує декілька різновидів систематизації законодавства: інкорпорація, кодифікація, консолідація і звід законів.

2. Облік та інкорпорація законодавства

Постійний розпиток і ускладнення соціально-економічних відносин об'єктивно вимагає забезпечення їх відповідною законодавчою базою. Правотворчий процес, як основний засіб здійснення державної політики гармонізації соціальних взаємодій, покликаний задовольняти цю нагальну потребу суспільства. Однак характер практичної реалізації створення адекватного правового поля породжує дві основні проблеми суто пізнавального характеру; по-перше, систематизацію накопиченого нормативного матеріалу, експлікацію й обгрунтування фундаментальних принципів, на яких він базується; по-друге, відповідність утворених системно-структурних одиниць права динаміці соціальних взаємодій. Право здатне зберігати і розвивати свій регулятивним потенціал лише через постійний пізнавальний діалог між дійсністю, реальними відносинами у суспільстві і власним структурним цілим. Уданому процесі можна виділити п'ять гносеологічно-праіювих рівнів: загальноправовий, міжгалузевий, галузевий, спеціальний, конкретно-нормативний. Вони постають як специфічні ешелони пізнавальної експансії права у сферу соціальної динаміки. Пізнавальна активність, характер гносеологічної мобільності вказаних рівнів відрізняються одне від одного, хоча, звичайно, взаємопов'язані між собою [.4, с.49]

Розглядаючи питання систематизації законів та інших нормативно-правових актів вітчизняні та зарубіжні вчені в основному виділяють два її види: облік та інкорпорацію.

Технічною передумовою трьох видів систематизації є облік нормативних актів - письмове фіксування виданих нормативно - правових актів (у спеціальних журналах, на картках, автоматизоване - ЕОМ ).

Облік - є діяльністю щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової програми, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації.

Досвід законодавчої і правозастосовної діяльності в Україні і зарубіжних країнах свідчить, що якість обліку нормативних актів у державних органах і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збирання і зберігання даних про чинні нормативні акти, про внесення до них змін і доповнень, багато в чому визначають юридичну культуру правотворчості, ефективності правозастосування та правового виховання.

Чітко налагоджений облік законодавства необхідний перш за все для кваліфікованого застосування правових норм у повсякденній діяльності виконавчих органів, адміністрацій підприємств, установ, у роботі фірм, об'єднань тощо.

Особливу роль відіграє чітке і повне врахування законодавства у діяльності судових і прокурорських органів, у роботі адвокатури. Крім того, такий облік потрібен для кваліфікованої підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного виду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, переліків актів, що підлягають зміні чи визнаються такими, що втратили силу, для здійснення довідково - інформаційної роботи, підготовки висновків щодо проектів нормативних актів. А також, без належного обліку нормативних актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність навчальних і наукових юридичних установ.

Отже, органи, установи і організації здійснюють облік як для задоволення власних потреб, так і для забезпечення (також і на комерційній основі) правовою інформацією інших установ та окремих осіб. В Україні підлягають обліку закони, нормативні укази Президента України і Уряду, органи виконавчої влади, постанови Конституційного Суду України.[5]

Залежно від функцій установ і органів, що здійснюють облік, до інформаційного масиву можуть бути віднесені й інші акти (міжнародні договори, акти органів місцевого самоврядування тощо). Можна зупинитися на наступних принципах організації обліку законодавства:

повнота інформаційного масиву, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин в інформаційному масиві.

достовірність інформації, що застосована на використанні офіційних джерел, опублікування офіційних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд.

зручність використання, необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Найбільш проста форма обліку законодавства - це фіксація реквізитів нормативних актів в спеціальних журналах (журнальний облік). Такий облік може вестися з хронологічним, алфавітним, предметним чи системно - предметним принципами.

Хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку у відповідному органі чи установі, реєструються в журналах за датами їх прийняття.

Оптимальною формою журнального обліку є тематично предметна форма, коли рубрики розділів журналу всього масиву законодавства поділяються на певні галузі, підгалузі і юридичні інститути.

Друга, більш досконала форма обліку законодавства - картковий облік. Це створення різного роду карток, тобто карткової системи, що формується за певними критеріями. Такий облік використовується в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, у великих установах і організаціях, які за родом своєї діяльності мають справу з широким колом нормативних актів і потребують різнорівневої інформації.

Переваги карткового обліку в тому, що забезпечує можливість оперативно вносити корективи у картки відповідно до наступних змін, внесених в акт, розміщений на картках.

Третя форма обліку законодавства - це ведення контрольних текстів чинних нормативних актів, тобто внесення в тексти офіційних видань законів, указів, постанов й інших нормативних актів відміток про скасування, зміну, доповнення таких актів чи окремих їх частин з фіксацією тих актів, на підставі яких зроблені відмітки.

Розглянемо інкорпорацію - вид систематизації нормативно - правових актів, що полягає в їх упорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку), об'єднання їх повністю або частково і технічній обробці, як правило, без зміни змісту норм права, виражених у нормативних приписах.

Особливості інкорпорації полягає в тому, що будь - які зміни у змісті актів, поміщених в збірники, звичайно, не вносяться і зміст правового регулювання по суті лишається незмінним. Саме це властивість інкорпорації - збереження незмінним змісту нормативного регулювання - відрізняє її від кодифікації і консолідації.

Разом з тим форма викладу змісту нормативних актів інколи зазнає досить суттєвих змін, оскільки інкорпорація не являє собою простого відтворення актів у їх первинній редакції. Звичайно у збірниках чинних нормативних актів тексти останніх друкуються з урахуванням офіційних змін і доповнень. Крім того, у процесі інкорпорації з тексту актів, вміщених у збірник, вилучаються глави,статті (пункти), окремі абзаци й інші частини, визнані такими, що втратили силу. У такий збірник вносяться всі наступні зміни і доповнення з фіксуванням офіційних реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи.

Із тексту нормативних актів вилучаються також різного роду оперативні доручення й інші ненормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний акт.

Поділ інкорпорації на окремі види можна проводити за різними підставами. Залежно від юридичної сили збірників і зібрань, що видаються, інкорпорація поділяється на офіційну, офіціозну (напівофіційну) і неофіційну.

Види інкорпорації:

За юридичним значенням - офіційна, неофіційна;

За обсягом - загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна;

За критеріями об'єднання - хронологічна, предметна, суб'єктивна;

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені і за дорученням або з санкції правового органу (органів), який затверджує або іншим чином офіційно схвалює підготовлені зібрання (з води). Таке зібрання (звод) має офіційний характер, тобто воно прирівнюється до офіційних джерел опублікування розміщених у зібранні нормативних актів і на його матеріали можна посилатися в процесі правотворчої і правозастосовчої діяльності, в угодах, скаргах і заявах громадян, що направляються в правоохоронні чи інші державні органи. Офіційне зібрання законодавства має пріоритет перед раніше виданими публікаціями нормативних актів, оскільки воно включає акти в їх чинній редакції. [

Офіційна (напівофіційна) інкорпорація - це видання зібрань і збірників законодавства за дорученням правотворчого органу (органів) спеціально уповноваженим на те органом (Міністерством юстиції), причому правотворчий орган офіційно не затверджує і не затверджує таке зібрання (збірник), і тому тексти розміщених у ньому актів не набувають офіційного характеру.

Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, організаціями, державними чи приватними видавництвами, науковими особами, тобто тими суб'єктами, які не мають спеціальних, наданих правотворчим органом повноважень видати зібрання законодавства і здійснюють цю діяльність за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися в процесі правотворчості й застосування права. Більшість виданих сьогодні у нашій країні збірників законодавства - це неофіційна інкорпорація.

Нарешті, інкорпорація законодавства може класифікуватися в залежності від обсягу поданого матеріалу. За цією ознакою слід розрізняти генеральну (повну) інкорпорацію, коли у зібрання включають все законодавство країни, часткову інкорпорацію, коли складають зібрання і збірники нормативних актів з певних питань, сфери державної діяльності, певної галузі законодавства чи правового інституту й інших ознак.

3. Кодифікація та консолідація законодавства

Як відомо, під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних елементів, які створюють свого роду цілісність, єдність. Система - множина елементів з відносинами і зв'язками між ними, що утворює певну цілісність. Це визначення виражає не всі, а лише деякі, найбільш вживані у сучасній літературі аспекти поняття системи.

Поняття система зустрічається у стоїків, що тлумачили його в онтологічному змісті як світовий порядок. У давньогрецькій філософії і науці (Платон, Аристотель) розроблялась ідея систематизації знання. Античні уявлення про системність розвивалися також у відповідних концепціях Спінози та Лейбніца. Принципам системної природи знань приділяли увагу класичні філософи Кант, Гегель, Шеллінг, які трактували системні пізнання як важливу вимогу діалектичного мислення.

Сьогодні дослідження систем - особливий напрямок розвитку сучасної науки. Однак поняття системи надзвичайно широко використовується в найрізноманітніших середовищах наукової і практичної діяльності з явно не співпадаючими значеннями. Формалізовані знакові системи, досліджувані в логіці й математиці, а також систему як живий організм, або ж сучасні системи управління навряд чи можна розглядати як види одного і того ж поняття система.

Різноманіття змістових і формальних визначень поняття система відбиває очевидний процес створення і розвитку нових принципів методології наукового пізнання, орієнтованих на вивчення і конструювання складних об'єктів і різноманітності самих цих об'єктів, а також можливих завдань їх вивчення.[6, с.8]

Не можна вважати задовільним визначення складних систем як таких, що складаються з великої кількості взаємозалежних елементів, як систем, які не можна коректно описати математично або ж тому, що в системі знаходиться дуже велике число різних елементів, невідомим чином пов'язаних один з одним, або тому, що ми не знаємо природи явиш, котрі протікають у системі, і йому не можемо кількісно їх описати. Момент незнання не може бути основою для визначення поняття, з іншого боку, однією з причин неможливості коректно описати математично саме і є некоректність визначення вихідного поняття, і тому ця неможливість також не може служити підставою визначення.

Систематизація законодавства, предметом якої є нормативно-правові акти, зумовлені необхідністю його вдосконалення, звільнення від застарілих і заперечливих норм, усунення прогалин, упорядкування з метою ефективного використання згаданими актами. Все це певною мірою стосується законодавства України.

Важливим видом систематизації законодавства є кодифікація - діяльність, спрямована на переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового, узагальненого, юридично цілісного і внутрішньо узгодженого кодифікованого акта. В ньому на підставі єдиних принципів досягається правове регулювання відносно однорідних і достатньо стабільних суспільних відносин. Такими актами є основи законодавства, кодекси, статути, положення [7].

Наприклад кодифікація дозволяє нормативно врегульовувати суспільні відносини з найбільшою повнотою і водночас досягти в їх регулюванні максимальної узгодженості. Разом з тим суспільні відносини можуть стати "засобом розвитку системи законодавства" [8].

Правотворча діяльність на всіх рівнях має відтворювати системний підхід. лише тоді вона буде ефективна. Проте єдиного об'єднуючого центру, який спрямовував би законотворчу діяльність в одне русло не існує. Кожен з органів, що мають безпосереднє відношення до кодифікації законодавства, яке стосується економічних відносин, - Верховна Рада, Кабінет Міністрів, підпорядковане йому відомство - Міністерство юстиції України, * робить свою справу самостійно. Потрібно створити центр кодифікації і систематизації законодавства, який би визначив принципові засади і напрямки формування тих чи інших кодифікованих нормативно-правових актів, вирішував проблеми інкорпорації і кодифікації. Поки що ж проблеми правового регулювання економічних відносин в Україні вирішується загалом, безсистемно і тому не дуже вдало [9].

Зрозуміло, що для реалізації державної політики у будь-якій сфері, в тому числі законодавчій, необхідний дієздатний парламентський механізм. І тому одним із важливих завдань є здійснення і розвиток конституційних засад в організації та діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади. Парламентська реформа має сприяти подальшому розвиткові в Україні парламентської демократії як системи правління, за якої парламент стає організаційним центром політичного життя країни, посідає чільне місце у функціонуванні владного механізму, формуванні державної політики, її законодавчому забезпеченні з метою розширення кола суспільних відносин, які регулюються безпосередньо законом. Але негативним є те, "що деякі з цих законів досі далекі від досконалості" [10]. З моєї точки зору, необхідне істотне поліпшення законодавчого процесу, створення науково обґрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, щоб забезпечити планомірність, послідовність та системність законодавчої діяльності.

Практика свідчить про те, що увага нашого парламенту в основному зосереджена не на питаннях урегулювання нових правових відносин, які історично розвиваються, а на "латанні дірок" у нашому законодавчому масиві.[11]

Сучасне законодавство нашої держави як типове законодавство посттота-літарного суспільства, хоча і стало на новий шлях розвитку, але все ще залишається пов'язаним Із законодавством минулого періоду. І досі в українському законодавстві мають місце перебільшення ролі кримінальних репресій та недооцінка адміністративно-правових і цивільно-правових заходів юридичної відповідальності. Нарешті, як загальний висновок можна навести таку думку. Робота по впорядкуванню національного законодавства з наукової точки зору повинна випереджати його кодифікацію. Тільки її наслідки мають стати основою зазначеної кодифікації або інших форм подальшого розвитку законодавства взагалі.

Систематизація законодавства -- це "діяльність по упорядкуванню й удосконаленню законодавства", або говорячи словами В.М. Хропанюка -- "це діяльність, котра спрямована на упорядкування й удосконалення правових норм" [12]. Тому було б неправильним робити висновок про те, що "упорядкування законодавства" -- це мета зовнішньої систематизації законодавства, а "удосконалення законодавства" -- це ціль внутрішньої систематизації законодавства. Загальна ціль зовнішньої і внутрішньої систематизації законодавства -- удосконалення законодавства. Тому її форми і розглядають як форми удосконалення законодавства [13]. Результатом же удосконалення законодавства за допомогою його систематизації є зовнішня і внутрішня упорядкованість, яка стосується форми й змісту законодавства. Тому іноді систематизацію законодавства визначають як "упорядкування нормативно-правового матеріалу, об'єднання його в єдину, струнку, внутрішньо узгоджену систему" [14].

Функціональні характеристики систематизації дають можливість зробити висновок, що вона:

- дозволяє оглянути весь масив чинного законодавства;

- виявляє й усуває неузгодженості, суперечності, прогалини правового регулювання (дефекти законодавства);

- підвищує ефективність законодавства;

- робить законодавство інформаційно більш доступним (зручним ,„.« і^идичного інституту л-хя користування, полегшує пошук потрібної норми);

- тірияє вивченню і дослідженню законодавства;

- робить законодавство інтелектуально більш доступним (полег шує з'ясування змісту норм);

- сприяє правовому вихованню громадян (покращує пізнавальний процес формування їх правосвідомості).

Дана характеристика не є вичерпною, вона тільки в загальному вигляді дає відповідь на питання про призначення систематизації і сприяє розумінню власних функцій окремих форм систематизації. Розгляд властивостей зовнішньої і внутрішньої систематизації (з урахуванням даних про її функціональні характеристики) вказує на те, що за характером діяльності слід розрізняти правотворчу і неправотворчу систематизацію. Внутрішня систематизація має правотворчий характер, а зовнішня -- неправотворчий. Орієнтація на цей характер виражається вказівкою на два основних засоби систематизації: інкорпорацію і кодифікацію. Разом з тим необхідно відзначити, що в юридичній літературі немає єдиної термінології, котра позначає іпостасі її конкретного діяльнісного прояву. Одні говорять про види [15], інші-- про форми [16]. треті-- про засоби [117]. по суті аналізуючи одне і те ж. Все це ще раз підтверджує загальновідому тезу про умовність будь-якої термінології в науці, проте принципи наукового мислення припускають обгрунтоване використання відповідних термінів у рамках того або іншого понятійного контексту. Якщо акцентувати увагу на цілях систематизації, то вона має ряд засобів їх досягнення. Якщо акцентувати увагу на сторонах "такого явища, як систематизація, то мова повинна йти про її форми або види. Усього в юридичній літературі розрізняють чотири форми (види) систематизації законодавства: облік нормативних актів; інкорпорацію, консолідацію та кодифікацію законодавства.

На відміну від усіх інших видів систематизації законодавства, тільки "кодифікація охоплює як зовнішнє, так і внутрішнє розроблення нормативних актів" [ll], тобто вона має ознаки як внутрішньої, так і зовнішньої систематизації, оскільки кодифікація -- це діяльність:

офіційна (правотворчих органів держави);

щодо упорядкування правових норм (які мають загальний предмет регулювання);

- щодо впорядкування форми й змісту законодавства (якісного, кількісного);

щодо переробки чинного законодавства (корінної, глибокої, усебічної, змістовної, такої, яка істотно змінює його зміст);

щодо створення нормативно-правового акта (нового, стабільного, зведеного, систематизованого: єдиного, логічно і юридично суцільного, внутрішньо і зовнішньо узгодженого).

Кодифікацію можна визначити як правотворчу діяльність органів держави щодо радикальної кількісно-якісної переробки форми і змісту законодавства шляхом створення нового, зведеного, систематизованого (єдиного, логічно і юридично суцільного, внутрішньо і зовнішньо узгодженого) нормативного акта підвищеного рівня стабільності.

Причини кодифікації зумовлені кількісно-якісним станом (проблемним) законодавства, що знижує Його ефективність. Проблемний стан законодавства в юридичній літературі насамперед пов'язується з такими поняттями, як множинність нормативних актів, виданих з того ж самого питання (питань), неузгодженість, суперечливість, розрізненість нормативних актів, їх фрагментарність (вузька тематика), наявність прогалин у законодавстві, невідповідність постарілого законодавства регульованим відносинам, зниження рівня його регулятивності, нестабільність, неоглядність, часткова безадресність і декларативність, техніко-юридична недосконалість (включаючи неясність І неточність мови закону), безсистемність розвитку.

Обсяг і характер причин кодифікації багато в чому обумовлюють поліфункціональність кодифікації як діяльності стосовно законодавства утворюючої (утворюючої нове позитивне) і усуваючої (усуваючої негативне).

Правотворча функція кодифікації полягає в тому, що в ході кодифікаційних робіт здійснюються правотворчі операції з нормами права (скасовуються, змінюються, встановлюються). Кодифікаційна діяльність "може здійснюватись лише правотворчими органами держави і є різновидом правотворчості" [18].

Фундаментальна функція кодифікації виражається в тому, що вона виробляє як загальногалузеві, так і внутрішньогалузеві нормативні основи. У ході кодифікації зазвичай формулюються норми, які регулюють найбільш важливі, принципові питання суспільного життя, визначають нормативні підвалини тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства [19].

Ієрархіризуюча функція кодифікації полягає у формалізації рівні в правового регулювання (законодавчого, подзаконного). "Кодифікаційний акт зазвичай очолює систему взаємозалежних нормативних актів, які утворюють певну галузь, підгалузь, інститут законодавства." Наприклад. Конституція України (Основний Закон) -- кодифікований акт, якому повинні відповідати всі інші нормативні акти (ст.8 Конституції України). Кодифікація традиційно пов'язується з удосконаленням, головним чином, законодавчих актів, ось чому її результати знаходять своє вираження у формі основного, того, що має найбільшу юридичну силу кодифікаційного акта.

Інтегруюча функція кодифікації полягає в забезпеченні внутрішньої і зовнішньої узгодженості законодавства, тобто єдності дії, регулятивного й охоронного права, усіх внутрішньодержавних нормативних актів, а також їх нормативної відповідності міжнародному праву. Наприклад, Міністерство юстиції України "забезпечує підготовку пропозицій щодо приведення національного законодавства України у відповідність із принципами та стандартами Ради Європи" [20].

Узагальнююча функщя кодифікації виражається у внутрішньому опрацюванні законодавства, визначенні в масиві нормативних актів, що є об'єктом переробки групи загальних норм, їх відокремленні від усіх інших норм у структурі зведеного нормативного (узагальнюючого) акта.

Новелізуюча функція кодифікації вказує на те, що кодифікація вносить нові елементи у правове регулювання певного кола суспільних відносин, усуває прогалини в законодавстві [21]. Новелізація -- один із відмінних моментів кодифікації і консолідації (новелізує законодавство тільки кодифікація).

Очисна функція кодифікації виражається в тому, що в процесі кодифікації відбувається поглинання значної частики актів законодавства новими, збільшеними актами зведеного характеру. Таким чином, вирішується проблема ''очищення" законодавства від постарілих і малоефективних актів" та проблема множинності нормативних актів, насамперед підзаконних, оскільки аналіз діяльності в Україні показує, "що її кількісні показники відповідають загальносвітовим стандартам, але не підкріплені якісними".

Системоутворююча функція кодифікації виявляється в упорядковуючому об'єднанні норм права, пов'язаних загальним предметом регулювання, в одному логічно і юридично суцільному нормзтивно-правовому акті -- кодифікованому.

Розподільна функція кодифікації полягає у тому, що перерозподіл множини розрізнених, фрагментарних нормативно-правових актів припускає розподіл норм, що містяться в них, відповідно до їхнього загального предмета регулювання і завершується ''зведеним множини норм, котрі містяться у різних актах у єдиний нормативний акт"

Стабілізуюча функція кодифікації припускає, що законодавець на основі врахування об'єктивних тенденцій розвитку суспільних відносин створює стійкі (стабільні) норми права, тобто розраховані на тривалий термін їх дії. шо закріплюються в кодифікованому акті як нормативному акті "стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо)" Оптимїзуюча функція кодифікації виявляється в поліпшенні доступності, оглядовості законодавства, забезпеченні повноти, більш високого рівня правового регулювання, підвищенні ефективності законодавства не тільки зарахунок поліпшення властивостей його форми й змісту, але й за допомогою їх відносної стабільності.

Перелік визначених нами функцій кодифікації не є вичерпним, він відображає основні моменти кодифікаційної діяльності і показує їх взаємозв'язок, взаємозалежність та взаємозумовленість.

Консолідація - вид систематизації нормативно - правових актів, що полягає в об'єднанні певної кількості розрізнених нормативних актів, виданих у різний час по тому самому предмету правового регулювання в єдиний укрупнений нормативно - правовий акт з усуненням повторень і протиріч, як правило, без зміни змісту. Змінюється форма правових актів, але не їх зміст. Консолідація являє собою щось середнє між кодифікацією (поточною правотворчістю) і інкорпорацією.

Такий акт затверджується правовим органом в якості нового, самостійного джерела права, а старі розрізнені акти визначаються такими, що втратили силу. Звісно ж, що підлягають об'єднанню приписи з однаковою юридичною силою.

У процесі підготовки консолідованого акта всі норми попередніх актів розміщуються у певній логічній послідовності, розробляється загальна структура майбутнього акта. Здійснюється певне редагування, зовнішнє оброблення приписів з тим, щоб всі вони викладалися з єдиним стилем, використовувалася уніфікована термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, коректується застаріла термінологія, норми близького змісту об'єднуються в одну статтю (пункт).

Звід законів відрізняється від збірників нормативних актів такими ознаками:

Може бути лише офіційним виданням: здійснюється від імені і за дорученням правотворчих органів з подальшим схваленням у цілому або кожного тому окремо;

Є результатом великої законотворчої, юри дико - технічної роботи: ліквідацією множинності актів, прийнятих по тому ж питанню, які втратили силу, застаріли або фактично не діють;

Являє собою зведення в єдине ціле чинного законодавства.

Консолідовані акти мають вміщати в себе: скасування застарілих актів, внесенні в них відповідних зміни, об'єднання чинних норм з різних актів, від яких залишилися лише окремі фрагменти, у видані укрупнених актів з певних питань. Тому завдання консолідації чинних актів, укрупнення законодавчих блоків, що вбирають в себе декілька чинних актів з одного питання, сьогодні стає одним з пріоритетних напрямків упорядкування законодавства. У перспективі видання кодифікаційних актів повинно перетворитися у важливу форму законотворчості. Основний шлях подолання множинності нормативних актів, а також прогалин і протиріч регулювання - це підвищення уваги до кодифікації законодавства. Слід поєднувати галузеву і комплексну кодифікації, надаючи перевагу останній.

Отже, як загальний висновок варто відзначити, що систематизація законодавства - це діяльність з упорядкування нормативно - правових актів (або їхніх елементів) у цілісний комплекс. Систематизація законодавства здійснюється для полегшення встановлення й усунення дефектів, внесення корективів в законодавство; підвищення ефективності законодавства; забезпечення зручності користуванням ним, полегшення відшукання юридичної норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації; сприяння вивчення законодавства, а також його дослідженню.

Висновок

Таким чином, упорядкування законодавства - одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації та уніфікації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація законодавства є процесом обробки й упорядкування нормативно-правового матеріалу, розміщення його за певними критеріями, а уніфікація - це суттєвий формалізований процес, спрямований на усунення розбіжностей між нормативними актами.

Систематизація нормативно-правових актів необхідна перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Даний процес є важливою умовавою правильного з'ясування і застосування норм права державними органами, він сприяє розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація забезпечує доступність законодавства для суспільства, вона повинна використовуватись насамперед для забезпечення суб'єкта права необхідною .нормативно-правовою документацією. Важливість цього процесу не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, засовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Водночас, систематизація законодавства - не самоціль, вона повинна розумно поєднуватись з уніфікацією, яка сприяє усуненню відмінностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів.

Чинне законодавство потрібно час від часу систематизувати, тобто впорядковувати. В результаті буде досягнута певна системність правових актів і юридичних норм. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Процес систематизації проходить ряд етапів, на кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та загальнотеоретичних понять.

У правовій системі відбуваються різноманітні складні внутрішні процеси, тісно пов'язані із зовнішніми. Вони проходять як в усій системі, так і в окремих її частинах: підсистемах, ланках, блоках. Тому важливо виявляти та враховувати саме внутрішні закономірності правової системи, їх конкретний прояв, механізм дії. Це необхідно і для усунення можливих суперечностей у правовій системі, які, хоча і не є антагоністичними, можуть спричиняти небажані наслідки.

Систематизація законодавства має велике значення для розвитку правової системи України, охоплює всі її структурні ланки, має безупинний характер. Систематизація є постійною формою її розвитку та упорядкування.

Отже, неможливо удосконалити законодавство без умови його правильного розуміння та термінологічного визначення. Систематизація відіграє значну роль в розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів юридичної техніки.

Використана література

законодавство систематизація правовий

1. Граціанов А.І. Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвиток правової системи України: Автореф. - К., 2004 - 18 с.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави та права - К.: Кондор, 2006 - С. 545

3. Cтефанюк В. Систематизація законодавства та суди адміністративної юстиції. // Право України - 1999 - №11

4. Козловьский А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес //Право України - 2000 - № 2.

5. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В.Цвіка - Х.: Право - 202 - 432 с.

6..Плавич В.П. Систематизація законодавства України: проблеми теорії й методології // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ - 2001 - № 4

7. Опришко В. Ф. Систематизація законодавства України - новий етап його вдосконалення (теоретичні та практичні проблеми) // Конституція України та проблеми систематизації законодавства. Збірник наукових праць, - Bun. 5. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. - С. 7.

8. Назаренко С В. Систематизація законодавства ~ шлях до усунення колізій у праві України//Конституція України та проблеми систематизації законодавства. -А"., 1999. - С ЗІ.

9. Шевченко ЯМ. Розвиток і перспективи систематизації цивільного законодавства в Україні // Конституція України та проблеми систематизації законодавства. - К„ 1999. - С 71.

10. Плющ І.С. Парламентаризм в Україні: теорія і практика. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. 2001. - С. 5.

11. Шемшученко Ю. Теоретичні засади розвитку законодавства України // Право України. - 1996. -№ 8. - С 3.

12. Хропанюк В.Н. Теория государства и права.-- М., 1996.-- С.247.

13. Грищук В.К. Совершенствование законодавства-- передумова підвищення якості правового регулювання // Вестник Львовского университета. Сер. юрид -- Вып.23.-- 1985.-- С.34.

14. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций.-- М., 1996.--С. 169.

15. Общая теория права и государства.-- М., 1996 -- С. 164.

16. Теория государства и права.-- М., 1985.-- С.289.

17. Рабінович П.М. Общая теория государства и права - Х., 2004 -- С.97.

18. Общая теория права и государства: Учебник.-- М., 1996.-- С.164.

19. Общая теория государства и права.-- М., 1998.-- С 209.

20. Молдован В В Правоохоронні органи.-- К., 1998.-- С. 101.

21. Общая теория права: Учебник для юрид. вузов,--М., 1997.-- С.232.

22. Погорелов С.В. Кодифікація і її функції як форми систематизації й удосконалення законодавства // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000 - №1 - С.28-33

Размещено на Allbest.ru