Адміністративна юрисдикція

Размещено на http://www.allbest.ru/

23

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТІ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ

Магістратура Факультету довузівської, післядипломної та магістерської підготовки

Доповідь

З дисципліни

Основи системного підходу

Організаційно-функціональна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські п.ідрозділи, які передають виконавцям обов'язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями

Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов'язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками. Переваги функціональної оргструктури:- спеціалізація діяльності функціональних керівників;

- скорочення часу проходження інформації;

- розвантаження вищого керівництва.

- Недоліки функціональної оргструктури:

- можливість отримання суперечливих вказівок;

- порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

- складність контролю;

- недостатня гнучкість.

2. Визначити та коротко описати:

- зовнішнє середовище системи;

- надсистему та основні підсистеми;

- ціль (цілі) та функції системи;

- найсуттєвіші зовнішні та внутрішні зв'язки системи;

- основні елементи системи;

- ресурси, які необхідні для функціонування та розвитку системи (входи системи);

- основні результати функціонування системи (виходи системи).

- зовнішнє середовище системи -

- Севастопольська міська державна адміністрація у своїй діяльності керуєються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами:

1. Економічні -- фактори, що пов'язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

2. Політичні -- фактори, що впливають на політичні погляди та поділя-ють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

4. Технологічні -- фактори, що пов'язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і тех-нологій, а також know-how.

5. Конкуренція -- фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конку-рентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.

6. Географічні -- фактори, пов'язані з розміщенням, топографією місце-вості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).

- надсистему та основні підсистеми

Надсистема - Президент України, Кабінет міністрів України, Міністерства і інші органи виконавчої влади та місцевого самоврядування

До основних підсистем згідно статті 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» відносяться - Об'єкти управління місцевих державних адміністрацій

В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

У разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад.

Місцевим державним адміністраціям забороняється використовувати об'єкти державної власності, власності територіальних громад, що перебувають в їх управлінні, як заставу чи інші види забезпечення, а також здійснювати операції уступки вимоги, переведення боргу, прийняття переведення боргу, дарування, пожертвування.

У сфері керування та координації діяльності згідно рішення Севастопольської міської ради знаходяться комунальні підприємства, які закріплені за відділами та управліннями СМДА.

- ціль (цілі) та функції системи -

Севастопольська міська державна адміністрація в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

- найсуттєвіші зовнішні та внутрішні зв'язки системи -

внутрішні - районні державні адміністрації;

зовнішні -

- взаємодія з органами місцевого самоврядування (Севастопольською міською радою);

- головне управлінн Міністерства надзвичайних ситуацій України в м.Севастополь;

- управління Державної судової адміністрації України в м.Севастополь;

- управління Служби безпеки України в м.Севастополь;

- управління військової контррозвідки СБУ в АРК і м.Севастополь;

- головне управління юстиції в м.Севастополь;

- Севастопольська митниця;

- прокуратура міста;

- державна податкова адміністрація в м.Севастополь;

- міські підприємства, установи та організації;

- Чорноморський флот РФ;

- частини ВМС ВС України, військові частини інших родів військ України, розташованих на території регіону;

- міське відділення Дитячого фонду України;

- міське відділення Українського фонду культури;

- представництва іноземних держав, іноземних компаній, організацій;

- головне управлянні Держкомзему в м.Севастополь;

- управління по контролю за використанням і охороною земель м.Севастополь;

- регіональне відділення Українського союзу промисловців і підприємців;

- комерційні банки в місті;

- управління статистики в м.Севастополь;

- контрольно-ревізійне управління в м.Севастополь;

- Севастпольське відділення Антимонопольного комітету;

- управлянні державного казначейства України в м.Севастополь;

- територіальне управління по АР Крим і м.Севастополь Рахункової палати України;

- Севастопольське відділення торговельно-промислової палати України;

- державне управління навколишнього природного середовища в м.Севастополь;

- державна інспекція по карантину рослин;

- служба автомобільних доріг в м.Севастополь;

- головне управління Пенсійного Фонду України в м.Севастополь;

- Севастопольський міський центр зайнятості;

- управління ветеринарної медицини;

- санітарно-епідеміологічна служба м.Севастополь

- основні елементи системи - управління, відділи та інші структурні підрозділи

Склад Севастопольської міської державної адміністрації формує голова міської державної адміністрації. Рекомендаційні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 42 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» - Організація діяльності управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій

Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.

Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій, а також органам виконавчої влади вищого рівня.

Управління, відділи та інші структурні підрозділи районних державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним управлінням, відділам та іншим структурним підрозділам обласної державної адміністрації.

- ресурси, які необхідні для функціонування та розвитку системи (входи системи);

Ресурси - правові, інформаційні, організаційні, кадрові, матеріально-технічного та фінансові необхідні для функціонування та розвитку системи

- основні результати функціонування системи (виходи системи)

реалізація повноважень в сфері регіональної і гуманітарної політики; у галузі науки, освіти, культури, туризму, міжнародних відносин, релігії інформаційної політики; будівництва, містобудування та архітектури; земельних відносин; забезпечення прозорості діяльності органів виконавчої влади;

реалізація повноважень у сфері соціально-економічного розвитку, формування проекту місцевого бюджету, планування і обліку, здійснення державної економічної політики, розвитку малого бізнесу і підприємництва, інвестиційної політики, зовнішньоекономічних відносин; дотримання податкового законодавства; розвитку міжрегіональних економічних зв'язків з областями України, м.Київ; сприяння розвитку різних форм власності і господарювання;

реалізація повноважень у галузі житлово-комунального господарства, промислового і агропромислового комплексу, водного господарства, надзвичайних ситуацій, охорони навколишнього середовища;

реалізація повноважень у сфері соціальної політики, охорони здоров'я, охорона материнства і дитинства, торгівлі і побутового обслуговування населення;

реалізація повноважень у сфері сімї та молоді; фізкультури і спорту; міжнаціональних відносин; рівність прав чоловіків та жінок; транспорту, зв'язку, використання і розвитку морської акваторії; взаємодії між органами влади і політичними організаціями; координація роботи з організації проведення виборів і референдумів у межах визначених законодавством;

реалізація повноважень у сфері правового, організаційного, кадрового, матеріально-технічного забезпечення діяльності міської держадміністрації, державної служби, правової пропаганди, взаємодії з районними державними адміністраціями, а також органами місцевого самоврядування і їх посадовцями.

Іншими словами результати функціонування повинні відповідати статті

13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» - Питання, що вирішуються місцевими державними адміністраціями

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Варіант усунення недоліків -

Як видається, при здійсненні кроків щодо реформування місцевого самоврядування не слід пов'язувати ці кроки з одночасною реформою адміністративно-територіального устрою. Бажано спрямувати реформаційну діяльність на розв'язання у першу чергу найболючіших питань самоврядування, якими сьогодні є неповноцінний характер самоврядування на районному та обласному рівнях, відсутність чіткого розмежування повноважень органів самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, недостатність джерел фінансування самоврядування і, як наслідок, коштів для його здійснення, наявність значних проблем у сфері управління комунальною власністю.

Для якнайшвидшого просування у напрямі вирішення цих проблем краще було б обрати інший, менш радикальний, варіант реформи самоврядування, який включатиме:

- запровадження повноцінного самоврядування на районному та обласному рівнях і відповідне коригування компетенції місцевих державних адміністрацій;

- проведення чіткого розмежування компетенції виконавчих органів місцевих рад і відповідних місцевих державних адміністрацій;

- перегляд бюджетного та податкового законодавства з метою розширення фінансової бази місцевого самоврядування і створення для нього належних фінансових умов;

- чітке врегулювання питань, пов'язаних з особливостями правового регулювання комунальної власності та управління нею.

Реалізація цього варіанта не вимагатиме проведення масштабних організаційних заходів та спеціальних бюджетних витрат на реформування, не призведе до зіткнення інтересів, непорозумінь і прямих конфліктів між громадянами, дозволить обмежитись мінімальними змінами до Конституції України і після їх прийняття розв'язувати решту проблем з допомогою звичайних законодавчих актів.

Також є проблема адміністративно-юрисдикційна.

Ефективна організація виконавчої влади в державі неможлива без удосконалення діяльності її органів, у тому числі одного з найпоширенішого її виду -- адміністративно-юрисдикційної. Як відомо, адміністративно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади безпосередньо пов'язана з реалізацією їх повноважень по накладанню адміністративних санкцій на громадян та юридичних осіб.

Актуальність питань про сутнісні ознаки та оновлення змісту зазначеної діяльності підвищується в умовах радикальної зміни ідеології функціонування виконавчої влади. Адже оновлення українського адміністративного права пов'язане з виокремленням таких нових його функцій, як правозабезпечувальна (що спрямована на забезпечення реалізації прав і свобод людини) та правозахисна (захист порушених прав)[1, 8--11; 6--8]. З огляду на це, сьогодні адміністративно-юрисдикційна діяльність повинна розглядатися не лише як діяльність каральної спрямованості, а в першу чергу як діяльність, призначення якої полягає в забезпеченні охорони адміністративно-правових відносин, включаючи правовий захист прав і свобод громадян та юридичних осіб.

Визначення змістовних ознак адміністра-тивно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади неможливе без з'ясування її природи. Адміністративно-юрисдикційна діяльність має певні особливості, які не дозволяють ототожнювати її з іншими видами діяльності органів виконавчої влади. При цьому для визначення даних особливостей важливим є з'ясування поняття «юрисдикції» як одного із головних у визначені природи діяльності органів виконавчої влади, що досліджується.

Юрисдикція (від лат. jurisdictio -- судочинство) в науковій літературі тривалий час ототожнювалася із судочинством, правосуддям та підсудністю, межами компетенції того чи іншого судового органу, а також з повноваженнями вирішувати справи і застосовувати санкції^, [262; 472; 827; 414]. З часом розуміння юрисдикції зазнало певних змін, і сьогодні вона визначається як сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення.

В літературі зазначається, що діяльність держави, яка пов'язана із розглядом справи про правопорушення або правовий спір і прийняття рішення по ньому[3], визначає зміст юрисдикційної діяльності будь-яких органів державної влади. Тобто юрисдикція як вид діяльності органів державної влади безпосередньо пов'язана з охороною суспільних відносин і полягає в розгляді державно-владними органами юридичної справи по суті та прийнятті по неї рішення, виконання якого може забезпечуватися примусовою силою держави. Слід зазначити, що правосуддя як основний напрям діяльності судової влади, безумовно, є найбільш досконалим засобом правової охорони інтересів держави і людини, але зовсім не єдиним.

Отже, адміністративна юрисдикція є одним з видів юрисдикційної діяльності органів державної влади і виступає як складова частина реалізації виконавчої влади, а саме є «специфічним різновидом правоохоронної діяльності» [4] її органів.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність є результатом практичної реалізації певної частини повноважень, які разом з предметами відання становлять компетенцію відповідних органів виконавчої влади. За допомогою даного виду діяльності орган виконавчої влади дає правову оцінку відповідності поведінки об«єкта владного впливу встановленим правовим вимогам. При цьому владний вплив органів виконавчої влади має правоохоронне спрямування. Зокрема, як відзначається в літературі, за допомогою адміністративної юрисдикції забезпечується «охорона певних соціальних благ і цінностей (громадського порядку, суспільної безпеки, прав і свобод громадян) шляхом здійснення органами виконавчої влади юрисдикційної діяльності у зв'язку з адміністративним правопорушенням, у процесі якої дані органи проводять розслідування, обвинувачують винувату особу у здійсненні протиправного діяння, розглядають справу про це діяння, виносять по ньому рішення про застосування (або незасто-сування -- Авт.) до правопорушника адміністративного стягнення, виконують рішення, яке прийняте» [5]. Процес застосування будь-якого покарання виходить за межи наглядової діяльності і виступає самостійною формою адміністративної діяльності. Цю діяльність у літературі слушно пропонується розуміти як адміні-стративно-юрисдикційну[6].

В той же час зазначимо, що існуючий погляд на адміністративну юрисдикцію як на «правоохоронну діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, уповноважених розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення» [7] є дуже вузьким. На нашу думку, необхідно підтримати точку зору, згідно з якою адміністративну юрисдикцію слід розглядати в ширшому значенні слова. В такому значені адміністративна юрисдикція включає і конкретні випадки розгляду органами управління питань про права, обов'язки або правові інтереси фізичних і юридичних осіб[8].

Отже, юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади може полягати у розгляді скарг громадян і юридичних осіб органами виконавчої влади, хоча і така діяльність повинна супроводжуватися прийняттям рішення про усунення порушень режиму законності і застосування, при необхідності, державно-примусових заходів до правопорушника. Тому можна погодитися із думкою окремих вчених, згідно з якою до системи юрисдикційних проваджень входять і провадження по скаргах громадян [9].

Разом з тим необхідно зазначити, що значну масу серед суспільних відносин, регулювання яких забезпечується під час адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади, все ж становлять адміністративно-деликтні відносини, які мають свої особливості і породжують права і обов«язки, змістом яких є обов«язок порушника нести відповідальність і повноваження суб«єкта адміністративної юрисдикції застосувати до нього передбачений законом захід адміністративного стягнення. Дане твердження знаходить своє відображення в законодавстві України. Визначення терміна «адміністративна юрисдикція» відсутнє в законодавстві України, але використання його, наприклад, у ст. 16 Кодексу України про адміністративні правопорушення дає можливість логічно пов'язати адміністративну юрисдикцію з накладанням адміністративних стягнень, оскільки йдеться про «імунітет від адміністративної юрисдикції» України іноземців, які користуються ним згідно з чинними законами та міжнародними договорами України. В інших значеннях термін «адміністративна юрисдикція» в законодавстві України не використовується.

Таким чином, дії, що здійснюються органами виконавчої влади під час адміністратив-но-юрисдикційної діяльності, за призначенням і характером схожі з діями, що здійснюються в межах юрисдикції органів судової влади. Так, органи виконавчої влади відповідно до своєї компетенції мають право і зобов'язані, по-перше, розглядати і вирішувати індивідуальні управлінські справи, які мають спірний характер (адміністративно-правові спори); по-друге, самостійно оцінювати при цьому правомірність поведінки учасників управлінських суспільних відносин і, по-третє, застосовувати, в необхідних випадках, заходи юридичної відповідальності.

Однак існують і істотні відмінності між ознаками, з одного боку, адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади та, з другого, -- юрисдикційної діяльності судів. По-перше, адміністративно-юрис-дикційна діяльність органів виконавчої влади, на відміну від юрисдикційної діяльності судової влади, не поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і до того ж вона підконтрольна судовій владі. По-друге, якщо для судів юрисдикційна діяльність є їх основним функціональним призначенням, то для органів виконавчої влади юрисдикційна діяльність є лише одним з видів їх діяльності. Адже не існує органів виконавчої влади, які б мали лише адміністративно-юрисдикційні повноваження. Як правило, такі повноваження становлять лише частину компетенції того чи іншого органу виконавчої влади, тобто не існує органів виконавчої влади, які б реалізовували лише юрисдикційні повноваження. По-третє, суди під час вирішення спорів мають право застосовувати заходи юридичної відповідальності різної правової природи, в тому числі адміністративної, а органи виконавчої влади застосовують лише заходи адміністративної, а стосовно своїх працівників -- також дисциплінарної відповідальності.

Важливим елементом, який опосередковує можливість виділення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади як окремого виду діяльності, є адміністративно-правовий спір, розгляд і вирішення якого і визначає її зміст. В літературі відзначається, що юридичний сенс адміністративно-юрисдикційної діяльності полягає у розгляді і вирішенні індивідуальної справи «у вигляді конкретного адміністративно-правового спора»[10], при цьому необхідно дати правову оцінку поведінки сторін, які спорять.

Але до цього часу ще не вироблено єдиного підходу до визначення правової природи такого спору, його властивостей і особливостей в порівнянні з іншими видами спорів. Як правило, подібні спірні питання виникають:

1) за ініціативою сторони, яка відчуває на собі владний вплив органу виконавчої влади і при цьому вважає такий вплив протиправним;

2) за ініціативою сторони, яка має владні повноваження (наприклад, при порушенні справи про адміністративне правопорушення);

3) і нарешті у випадках, коли ті чи інші спірні питання виникають за ініціативою різних контрольно-наглядових органів (наприклад, органів пожежного нагляду, ДАІ та ін.).

Для адміністративно-правових спорів, які розглядаються під час адміністративно-юрисдикційної діяльності, характерно те, що:

а) однією із його сторін обов'язково виступають органи виконавчої влади або посадові особи, які його представляють;

б) його предмет найчастіше складають саме дії або бездіяльність органів виконавчої влади;

в) так чи інакше адміністративно-правові спори пов'язані із порушенням прав суб'єктів адміністративних правовідносин та режиму законності в сфері діяльності органів виконавчої влади.

Наявність адміністративно-правового спору не обумовлює обов'язкову наявність правопорушення, тому не слід ототожнювати адміністративно-правовий спір і адміністративне правопорушення, що іноді зустрічається в літе-ратурі[Щ]. державна адміністрація виконавча влада

Адміністративне правопорушення -- це лише різновид адміністративно-правового спору, сутність якого полягає у вчиненні фізичною або юридичною особою протиправного діяння. Існує й інший різновид адміністративно-правових спорів, сутність яких полягає в порушенні органами виконавчої влади прав фізичних і юридичних осіб. На наш погляд, адміністративно-правовий спір являє собою відкрите протистояння сторін адміністративно-правових відносин, яке характеризується негативним ставленням одного із суб'єктів даних правовідносин щодо прийняття або невиконання певних норм права, які встановлюють правила поведінки зазначених суб'єктів.

Враховуючи такий критерій, як правова характеристика адміністративно-правового спору, ми можемо виділити два основних види адмікістративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади:

1) каральна адміністра-тивно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади -- діяльність органів виконавчої влади, що пов'язана з розглядом та вирішенням адміністративно-правового спору, змістом якого є виявлення наявності в діях громадян та юридичних осіб складу адміністративного чи дисциплінарного правопорушення (йдеться лише про випадки недотримання державним службовцем норм законодавства про державну службу, але не норм трудового права) та накладанням відповідного стягнення;

2) правопоновлювальна адміністративно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади -- діяльність органів виконавчої влади, яка пов'язана з вирішенням адміністративно-правового спору, змістом якого є оскарження громадянином чи юридичною особою неправомірності дій або бездіяльності органів виконавчої влади.

На даний час в законодавстві України відсутнє не тільки визначення адміністративно-правового спору, його предмета та змісту, але й взагалі не використовується поняття «адміністративно-правовий спір», що негативно впливає на встановлення чітких законодавчих меж адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади. При цьому слід зазначити, що нове законодавство про судоустрій використовує термін «справи адміністративної юрисдикції» (ст. 22 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 p.), який також не має свого офіційного тлумачення. До того ж із законодавчим закріпленням даного терміна за відсутності його офіційного роз'яснення склалася ситуація, за якої створюється небезпечна можливість вторгнення органів різних гілок влади (судової і виконавчої) у діяльність одне одного. При цьому адміністративно-юрисдикційна діяльність притаманна і органам, які не є суб'єктами державної влади, -- органам місцевого самоврядування.

Визначення на законодавчому рівні змісту терміна «справи адміністративної юрисдикції», на нашу думку, сприятиме чіткому визначенню правового статусу всіх суб'єктів адміністративної юрисдикції і розмежуванню сфер адміністративно-юрисдикційної діяльності суду та адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади.

Розгляд і вирішення адміністративно-правових спорів передбачає здійснення суб'єктами адміністративної юрисдикції ряду процесуальних дій, які об'єднуються у відповідні адміні-стративно-юрисдикційні провадження.

В літературі вказується, що адміністративна юрисдикція -- це адміністративно-процесуальна діяльність уповноважених органів виконавчої влади[12]. Крім того, зазначається, що адміністративно-юрисдикційний процес -- це «діяльність суб'єктів державної виконавчої влади з вирішення спорів між різними суб'єктами, а також по застосуванню заходів адміністративного і дисциплінарного примусу, яка здійснюється в адміністративно-процесуальній фор-мі»[13].

Отже, адміністративно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади має правову форму, а це дозволяє говорити про наявність такого явища, як адміністративно-юрисдикційний процес.

Правова форма -- це правова конструкція нормативного впорядкування діяльності, що характерна для будь-якої юридичне значущої діяльності, в тому числі юрисдикційної. Вона являє собою сукупність вимог до дій суб'єктів адміністративно-юрисдикційного процесу, які спрямовані на досягнення конкретного матеріально обумовленого процесуально-правового результату. Іншими словами, правова форма являє собою особливу юридичну конструкцію, що втілює істотні принципи найбільш доцільної процедури здійснення конкретних повноважень [14].

Для визнання будь-якої діяльності органів виконавчої влади юридичне значущою і втілення її в правову форму необхідно враховувати наявність кілька факторів.

По-перше, необхідна наявність правової основи -- спеціальних комплексних блоків матеріальних і процесуальних норм, що регулюють дану форму діяльності і відмежовують її від інших правових форм. В Україні існує ряд законодавчих та підзаконних актів, які регулюють порядок здійснення адміністративної юрисдикції, серед яких: Кодекс про адміністративні правопорушення, Закон України «Про звернення громадян» та ін.

По-друге, необхідна наявність відповідних процесуальних правовідносин, змісту яких повинен кореспондувати оптимальний порядок адміністративно-юрисдикційної діяльності, що встановлюється відповідними нормативними приписами, наприклад, порядок притягнення до адміністративної відповідальності, порядок розгляду скарг громадян та ін.

По-третє, необхідна наявність правових (юридичних) наслідків, що обмежують існування відповідної форми діяльності. Юридичним наслідком адміністративно-юрисдикційного процесу завжди виступає прийняття акта правозастосування, який визначає межі адміністративно-юрисдикційної діяльності та обумовлює її логічне завершення.

Отже, адміністративно-юрисдикційний процес являє собою спеціальний комплекс органічно взаємозалежних правових форм діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції, які спрямовані на розгляд і вирішення відповідного адміністративно-правового спору, і становить специфічний вид адміністративного процесу із власною структурою, яка передбачає наявність окремих проваджень та стадій.

Так, до адміністративно-юрисдикційних проваджень, які становлять структуру адміністративно-юрисдикційного процесу, можна віднести:

1. Провадження у справах про адміністративні правопорушення;

2. Провадження з розгляду скарг громадян;

3. Дисциплінарне провадження (у випадку не дотриманням державним службовцем норм законодавства про державну службу, але не норм трудового права);

4. Провадження по застосуванню заходів адміністративного примусу, які не пов'язані із притягненням до адміністративної відповідальності, але передбачають наявність конфліктної ситуації між суб'єктами адміністративно-правових відносин (наприклад, застосування заходів припинення).

Не можна погодитися з висловленою в літературі думкою, згідно з якою до адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади не включаються провадження по застосуванню заходів адміністративного примусу, що не пов'язані з накладанням адміністративного стягнення. При цьому автор розрізнює такі види процесуальної діяльності органів виконавчої влади, як адміністративно-юрисдикційна діяльність і адміністративно-процесуальна позитивна діяльність[15].

Оскільки процес застосування заходів адміністративного примусу не можна віднести до так званої «позитивної» діяльності органів виконавчої влади, то згідно з наведеною вище концепцією, адміністративний примус взагалі випадає з-під процесуально-правової регламентації, що є неприйнятним як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Навпаки, лише досконале процесуально-правове регламентування застосування заходів адміністративного примусу органами виконавчої влади дозволить забезпечити дотримання прав і свобод громадян під час даної діяльності.

Слід зазначити, що не всі автори визначають адміністративно-юрисдикційну діяльність як вид адміністративний процесу. Так, А.Т.Комзюк відокремлює в структурі адміністративного процесу адміністративно-юрисдик-ційне провадження, яке він ототожнює з провадженням у справах про адміністративні правопорушення[16], тобто йдеться не про адміністративно-юрисдикційний процес з власною системою проваджень, а про єдине адміністра-тивно-юрисдикційне провадження -- провадження по справах про адміністративне правопорушення.

Отже, адміністративну юрисдикцію можна розглядати в двох аспектах:

а) в матеріальному (статичному) значенні під адміністративною юрисдикцією можна розуміти встановлену законодавством України сукупність повноважень будь-яких органів виконавчої влади щодо розгляду і вирішення адміністративно-правових справ у відповідності з їх компетенцією;

б) в процесуальному (динамічному) значенні під адміністративною юрисдикцією слід розуміти діяльність органів виконавчої влади, яка пов'язана із розглядом і вирішенням адміністративно-правових спорів, правовою оцінкою поведінки їх сторін та застосуванням в необхідних випадках заходів адміністративного примусу.

Проведений аналіз змісту поняття адміністративної юрисдикції дозволяє виокремити наступні ознаки даного виду діяльності органів виконавчої влади.

1. Адміністративно-юрисдикційна діяльність є відносно самостійним видом діяльності органів виконавчої влади, що завжди пов'язана з розглядом і вирішенням конкретного адміністративно-правового спору, який передбачає наявність протиріччя інтересів суб'єктів адміністративно-правових відносин, один з яких є представником виконавчої влади, а інший піддається владному впливу зі сторони органів виконавчої влади.

2. В межах адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади здійснюється правова оцінка дій (бездіяльності) суб'єктів адміністративно-правових відносин, які є сторонами спору, що має за мету встановлення причин виниклого спору, а також визначення винуватості однієї із сторін.

3. Основним методом, який притаманний адміністративно-юрисдикційній діяльності органів виконавчої влади, є метод адміністративного примусу у різних своїх проявах. Такий прояв, наприклад, може полягати у притягненні винуватої сторони адміністративно-правового спору до адміністративної відповідальності або застосуванні до неї інших заходів адміністративного примусу (адміністративно-запобіжних заходів, заходів адміністративного запобігання).

4. Здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності, в межах якої можливе притягнення громадян та юридичних осіб до юридичної відповідальності, потребує досконалої правової регламентації поведінки її суб'єктів. Процесуально-правове оформлення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади обумовлює існування адміністративно-юрисдикційного процесу як різновиду адміністративного процесу.

До обсягу повноважень адміністративно-юрисдикційного характеру належать повноваження органів виконавчої влади:

а) щодо вирішення адміністративно-правового спору і винесення компетентного рішення;

б) щодо правової оцінки поведінки сторін адміністративно-правового спору;

в) щодо застосування заходів адміністративного примусу, які спрямовані на забезпечення охорони адміністративно-правових відносин та правового захисту прав їх суб'єктів.

Таблиця 2.1 Аналіз впливу факторів зовнішнього середовища непрямого впливу.

Фактор	Стан фактора	Тенденції змін	Характер впливу на окреме підприємство: «+» - позитивний«-» - негативний
І. Економічні фактори: рівень інфляції	Значний, близько 5% на місяць	Можливе зменшення до 1,0--0,5% на місяць	«-» знецінення грошових ресурсів«+» знецінення довгострокових кредитів і виплат по них «+» можливість гри на курсах валют
скорочення доходів споживачів через невиплати по зарплаті	10% за останній квартал	Тенденції суперечливі	«-» скорочення купівельної спроможності«-» потенційне скорочення виробництва«+» потенційна можливість інших методів мотивації через зростання безробіття

Іноді доцільно використовувати кількісні оцінки впливу окремих складових середовища на діяльність органів виконавчої влади конкретної країни. Однак недостатньо лише визначити вплив середовища на організацію чи підприємство, важливо сформувати певні «відповіді» на цей вплив.

Таблиця 2.2 Показники і шкали для поточної та прогнозної оцінок стану зовнішнього мікросередовища.

Показники	Оцінка
	Поточна	Прогнозна
	Якісна	Кількісна	Якісна	Кількісна
Державне регулювання виробництва	Відсутнє, помірне, жорстке	0.7 0.5 0.3	Ослабне, залишиться незмінним, стане більш жорстким	0.8 0.5 0.2
Державне регулювання конкуренції і т.ін.	Відсутнє, помірне, жорстке	0.7 0.5 0.3	Ослабне, залишиться незмінним, стане більш жорстким	0.8 0.5 0.2

Таблиця 2.3 Загрози та можливості зовнішнього середовища і можливі «відповіді» підприємства.

Фактори середовища	Характер впливу:«+» -- можливості«-» -- загрози	Можлива реакція підприємства
Рівень інфляції 5% на місяць з можливостями стабілізації	«-» знецінення грошових ресурсів;«+» можливість гри на курсах валют	Індексація платежів у договорах у разі їхнього продовження; розробка стратегії поведінки на валютній біржі
Виникнення нової технології виробництва («технологічний прорив»)і т.ін.	«-» моральне застарівання діючих технологій	Пошук джерел інвестування для впровадження нової технології;створення спільного підприємства

Література

1. Авер'янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. -- 1999. -- № 8. -- С. 8--11; Авер'янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. -- 2000. -- № 7. -- С. 6--8.

2. Большая Советская энциклопедия / Гл. ред. О.Ю.Шмідт. Т. 65. -- М., 1931. -- С. 262; Краткий словарь иностранных слов. -- М., 1952. -- С. 472; Словарь иностранных слов. -- М., 1955. -- С. 827; Большая Советская энциклопедия / Гл. ред. Б.А.Введенский. Т. 49. -- М., 1957. - С. 414.

3.Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т. 2. -- 1973. -- С. 273--288.

4. Педько Ю. В. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення // Право України. -- 2001. -- № 10. -- С. 72--75.

5. Вельский К.С., Елисеев Б.П., Кучеров И.И. О системе специальных методов полицейской деятельности // Государство и право. -- 2003. -- № 4. -- С. 14.

6. Ш е р г и н А.П. Административная юрисдикция. -- М., 1979. -- С. 33.

7. Юридична енциклопедія. В 6 т. -- Т. 1. -- К., 1999. -- С. 49.8. Попович С. Административное право. Общая часть. -- М., 1968. -- С. 398--400.

9. Бандурка A.M., Тищенко Н.М. Административный процесс. -- К., 2001. -- С. 17.

10. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова. -- М., 1999. -406-407 с.

11. Адміністративне право України / За ред. Ю.П.Битяка. -- X., 2000. -- С. 194.

12. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова. -- М., 1999. -- С. 409.

13. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. -- М., 2000. -- С. 306.

14. Горшенев В.М. Процессуальная форма и ее назначение в советском праве // Советское государство и право. -- 1973. -- № 12. -- С. 29.

15. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. -- X., 2001. - С. 186, 194.

16. Комзюк А.Т. Адміністративно-юрисдикційне провадження: проблеми вдосконалення / Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б.Авер'янова. -- К., 2002. -- С. 617-645.

Размещено на Allbest.ru