Правові норми як основа правової системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і Науки України

Міжгалузевий Інститут Управління

Кафедра теорії держави і права

Курсова робота

з теорії держави і права

на тему: «Правові норми як основа правової системи України»

Виконала: Бахілова Л.В.

Керівник

кандидат юридичних наук, доцент

Чулінда Людмила Іванівна

Київ 2007

1. Поняття і ознаки норм права

Норма права - це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов'язкове для виконання правило поведінки, яке схвалюється або встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується рівнем свідомості виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог. Вона нерозривно пов'язана з сутністю права, оскільки є первинним елементом його структури, безпосереднім втіленням такої його ознаки, як нормативність.

Будь-яке державно організоване, суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачає з'ясування притаманних нормі права специфічних ознак.

Ознаки норм права тісно пов'язані з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом поведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.

1. Норма права має регулятивний характер, є мірою, еталоном (зразком), масштабом можливої або належної, дозволеної або забороненої поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин; є правовим критерієм при оцінці поведінки ( діяльності) суб'єктів суспільних відносин щодо її правомірності чи неправомірності, законності чи незаконності; моделює стан суспільних відносин, їхні особливості, об'єктний і суб'єктний склад; містить інформацію про поняття і ознаки правових явищ, межі, методи і принципи правового регулювання. Шкідлива, небажана для суспільства поведінка також може відбиватися в нормах права, але не сама по собі, а на рівні встановлення юридичної відповідальності за неї.

2. Норма права має загальнообов'язковий характер. Внутрішній аспект загальнообов'язковості полягає в тому, що особа, усвідомлюючи типовість, поширеність, практичну доцільність певних правил, дотримується їх у своїй поведінці. При наявності високого рівня правової свідомості й правової культури це прагнення стає внутрішнім переконанням, спонукальною силою поведінки учасників суспільних відносин. Зовнішній аспект загальнообов'язковості обумовлюється такими факторами впливу на психіку особи, як стимулювання, переконання та примус; способи забезпечення обов'язковості приписів у цьому разі виходять від суспільства та держави.

3. Норма права являє собою втілення єдності форми і змісту в праві. Здебільшого вона є формально визначеним правилом поведінки, первинною клітиною права. Формально визначена норма завжди являє собою нормативний припис, який набуває свого виразу в тексті нормативно-правового акта у вигляді статті чи частини статті або ж у формі іншого джерела права. Саме через його формальну визначеність правило повною мірою набуває значення юридичної норми.

Держава покликана забезпечувати та охороняти права і свободи людини і громадянина, виконання закріплених у нормах обов'язків, отже, нормі права притаманний примусовий характер. Це, однак, не означає, що норми права реалізуються тільки за допомогою примусу. Виконання норм права гарантується: свідомістю людини, якщо їх зміст відповідає її моральним установкам; ефективним правовим вихованням; проведенням певних організаційних і превентивних заходів. Водночас без примусу не може бути повної гарантії реалізації норм права. У разі невиконання чи неналежного виконання припису норми права може настати юридична відповідальність.

4. Нормі права властива соціальна, економічна і культурна обумовленість. Зміст норми права повинен містити нормативні елементи суспільних відносин - тільки за цієї умови вона буде ефективним регулятором. Крім цього, норми права призначені для врегулювання суспільних відносин, що тільки формуються, повинні враховувати тенденції розвитку цих відносин. Це робить норми права соціально виправданими, вони тоді сприймаються свідомістю людей як справедливі, тобто «природні». Норма права має також відповідати принципам гуманізму, непорушності, непорушності основних прав і свобод людини.

Разом з тим нормам права притаманні ю р и д и ч н і о з н а к и, які розкривають їх як відносно самостійне правове явище.

- Норми права в цьому аспекті слід розглядати як першоклітину, первинний елемент системи права. Це, однак, не означає, що нормам права притаманне все те, що властиве праву в цілому. Відмінність між ними полягає як в обсязі регулювання суспільних відносин, так і у відповідності потребам суспільного розвитку, культурному рівню суспільства. Так, праву в цілому завжди відповідає цим потребам, відбиває панівні в певний проміжок часу суспільні уявлення про справедливість, міру свободи й рівності, тоді як окремі чинні норми, що набули формальної визначеності, можуть бути застарілими, такими, що гальмують розвиток суспільних відносин.

- Формально визначена норма права є владним приписом, який формулюється державою від імені всього суспільства. Незалежно від того, яку правову установку вона містить (уповноваження, веління, дозвіл, заборону тощо), ця норма завжди являє собою владний припис щодо поведінки чи діяльності суб'єктів суспільних відносин.

- Норма права завжди має загальний характер. Її дія поширюється на необмежене коло осіб (наприклад, «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах», ст. 21 Конституції України). Вона характеризується багаторазовістю використання (її дія не вичерпується застосуванням щодо конкретної життєвої ситуації конкретними суб'єктами суспільних відносин). Для дії норми права характерна, як правило, довго тривалість. Це означає. Що норма права може діяти протягом точно визначеного (наприклад, норми закону про бюджет) або невизначеного часу. В останньому випадку правило, що становить її зміст, втрачає юридичну силу здебільшого внаслідок скасування її державним органом. Окремі норми права через свій гранично загальний характер потребують конкретизації як умови їх реалізації (наприклад, конституційна норма щодо права громадян на об'єднання в політичні партії, згідно з ч. 1 ст. 36, є чинною, але здатна повною мірою регулювати відповідні суспільні відносини лише після своєї конкретизації в нормах закону про політичні партії). Свою закінчену текстову форму норма права набуває в нормативному приписі.

- Норма права не передбачає індивідуалізації; вона вказує лише на ті характерні риси поведінки, які розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, вміщені в текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.

У процесі купівлі-продажу суттєвим є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту чи іншу річ, скільки часу він на те затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна вважати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності на ту чи іншу річ переходить від продавця до покупця.

- Норма права є наказовою незалежно від того, який вона має характер: заборони, дозволу та ін. Наказ (розпорядження) в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави. Оскільки він нею встановлений, то передбачені й певні заходи щодо випадків його порушення.

- Абстрактність норми права не означає невизначеності її змісту. Навпаки, норма права тому є такою, що складає конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 442 Цивільного Кодексу України зазначає: «Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних І громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (ст. 440 і 441 цього кодексу), якщо інше не передбачено законом». За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом. Кожний окремий (індивідуальний) випадок потрапляє під вплив цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому, що норма розповсюджується на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодувань, без персонального вказування, для кого саме. Отже, норма права як загальне правило поведінки регулює вид суспільних відносин (який повторюється), оскільки не вичерпує одноразової реалізації, а також усі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма -- загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.

- Норми права -- правова реальність навіть у тому випадку, коли вони практично жодного разу не використовувались (або вкрай рідко) для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії норма конституційного права, що передбачала можливість вільного виходу союзної республіки зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо і опосередковано через інші норми.

- Норма права -- це загальне правило, яке вбирає в себе усе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого. Норма права є моделлю суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку цих відносин.

У сучасних умовах удосконалення норм права відбувається за двома основними напрямами:

1) покращення змісту норм;

2) упорядкування їх структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується усього комплексу норм -- тих, що зобов'язують, забороняють і дозволяють. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Головні умови, які дозволяють досягти удосконалення норм права:

1) точне відображення в правових документах закономірностей державно-правової надбудови;

2) відповідність норм права вимогам моралі та справедливості;

3) дотримання вимог системності тих чи інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

4) урахування у процесі нормотворення загальних принципів регулювання й управління суспільними процесами.

2. Види норм права

Норми права як первинний елемент системи права є досить різноманітними за своїм змістом, напрямом урегулювання суспільних відносин, суб'єктом нормо творчості, функціональним призначенням тощо. Ці та інші критерії є підставою класифікації правових норм (схема 1).

За функціональним призначенням норми права поділяються на норми відправні та норми-правила поведінки (схема 2). Цей критерій дає відповідь на питання: які завдання перед собою ставив нормотворець, якими є завдання норми, яким має бути соціальний ефект її дії.



Схема 2

Відправні - це норми найбільш загального характеру, вони визначають основи правового регулювання, закріплюють базисні категорії, принципи та поняття. Безпосередніх правилповедінки вони не містять, на права та обов'язки суб'єктів не вказують. Вони опосередковано визначають напрями та зміст правової діяльності. Відправні норми поділяються на чотири групи (схема 3).

Норми-правила поведінки, тобто ті, що безпосередньо закріплюють варіанти можливої, належної та забороненої поведінки (права та обов'язки суб'єктів права), поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні норми встановлюють права та обов'язки суб'єктів права, спрямовані на врегулювання правомірної поведінки, формулюють позитивні приписи у праві (наприклад, норми цивільного права).

Охоронні норми передбачають негативну реакцію держави на неправомірну поведінку учасників правовідносин. Передбачають застосування до порушника норм негативних заходів у формі державного примусу (наприклад, норми кримінального права).

Схема 3

Відправні норми
а) норми-основи закріплюють основи державного устрою	Конституція України, стаття 5. Україна є республікою
б) норми-принципи, що закріплюють керівні положення правової діяльності, тобто принципи права	Конституція України, стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на виконавчу, законодавчу та судову
в) визначально-установчі норми містять у собі цілі та завдання різних галузей права, правових інститутів	Кримінальний кодекс України, стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України 1.Кримінальний кодс України має своїм завданням проавове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам
г) норми-дефініції містять у собі визначення правових понять та категорій	Кримінальний кодекс України, стаття 11. Поняття злочину 1.Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину

Система більшості галузей права передбачає існування загальної та особливої частини. Норми загальної частини встановлюють ті положення, які властиві певній галузі права в цілому (загальні засади, завдання, основні поняття, принципи), переважно ці норми є відправними.

Норми особливої частини деталізують положення окремих інститутів права, встановлюють правила поведінки, права та обов'язки суб'єктів. Це норми-правила поведінки.

За предметом правового регулювання, тобто за галузевою налезкністю, норми поділяються на норми конституційного, кримінального, цивільного, фінансового, трудового, банківського права тощо.

Усі галузеві норми поділяються на норми матеріального та процесуального права. Норми матеріального права відповідають на питання «що регулюється?», встановлюють межі правовідносин, закріплюючи права та обов'язки суб'єктів права, їх правовий статус (цивільне, кримінальне, трудове). Норми процесуального права відповідають на питання « яким чином регулюється? », вони врегульовують організаційні відносини, мають процедурний, управлінський характер, регламентують порядок, форми та методи реалізації норм матеріального права, діяльність право застосовців,"порядок ведення ними юридичних справ і стосуються не всіх суб'єктів, а лише учасників юридичного процесу (позивача, відповідача, підозрюваного, обвинуваченого, суду, судді, адвоката, прокурора тощо). До галузей процесуального права відносять кримінальний процес, цивільний процес, господарський процес.

За методом правового регулювання норми права поділяються на чотири групи (схема 4).

Схема 4

Імперативні (категоричні) - змістом цих норм є застосування владних наказів щодо виконання державних приписів. Вони є загальнообов'язковими, не допускають іншого трактування приписів. Такі норми є характерними для тих галузей права, які передбачають відносини нерівності -- влади та підпорядкування -- галузей публічного права (конституційне, кримінальне, адміністративне право).

Диспозитивні - змістом цих норм є надання суб'єктам певного простору для волевиявлення, тобто вони передбачають варіант по ведінки, але дозволяють суб'єктам у межах правової норми на власний розсуд корегувати обсяг прав та обов'язків. Передбачене нормою правило починає діяти лише у разі відсутності згоди сторін. Ці норми належать до сфери приватного права (норми цивільного, шлюбно-сімейного, торговельного права).

Рекомендаційні - норми, що встановлюють варіанти бажаної, на думку держави, але не обов'язкової поведінки. Для забезпечення реалізації цих норм адресати вживають заходів у межах власної компетенції з урахуванням місцевих умов та можливостей. Суб'єктами-адресатами цих норм переважно є колективні організації з державною формою власності.

Заохочувальні - норми, що встановлюють заходи заохочення за здійснення бажаних та корисних для держави та суспільства діянь (сумлінне виконання своїх державних та громадських обов'язків).

За характером регулятивних приписів норми права поділяються на три групи (схема 5).

За характером регулятивних приписів
Зобов'язуючі - закріплюють обов'язки суб'єктів (встановлюють межі належної поведінки)
Забороняючі - забороняють вчиняти певні дії (встановлюють межі забороненої поведінки)
Уповноважуючі - наділяють суб'єктів правами (встановлюють межі дозволеної поведінки)

Схема 5

За суб'єктом нормотворчості або юридичною силою, яка залежить від органу, що видав норму, норми права поділяються на:

Законодавчі - отримали відображення в законах, основним серед яких є конституція. Мають вищу юридичну силу.

Підзаконні - відображені у підзаконних нормативно-правових актах, мають відповідати нормам законів, можуть деталізувати їх положення.

За ступенем визначеності виокремлюються абсолютно визначені та відносно визначені норми.

Абсолютно визначеними вважають норми, в яких конкретно та вичерпно визначені умови, за яких норма права вступає в дію (гіпотеза), чітко виписане правило поведінки суб'єктів правовідносин (диспозиція), чітко вказано на наслідки порушення вимог норми (санкція).

Відносно визначені норми дають лише загальні ознаки умов, за яких норма права вступає в дію, суб'єкти діють у межах диспозиції, обираючи власний варіант поведінки, санкція передбачає лише можливі межі відповідальності або передбачає альтернативні варіанти відповідальності.

За юридичною дією існує три різновиди норм: за дією у часі, дією у просторі та дією за колом осіб (схема 6).

Схема 6

3. Структура норми права

право нормативний соціальний

Хоча норма права є первинним елементом системи права, вона, власне, є доволі складним утворенням, що має свою структуру. Специфічна структура норми права є одним з напрямів втілення такої ознаки норм права, як формальна вираженість.

Для правової норми характерні єдність, цілісність, неподільність, особлива структура. Аналізуючи структуру норми права, слід виходити із філософського розуміння цієї категорії.

Структура норми -- це будова і внутрішня форма організації системи, яка виражає як єдність зв'язків між її елементами, так і закони цих взаємозв'язків.

Будучи складовою частиною більш широкої проблеми, питання про структуру правової норми має своє самостійне значення. Як зазначає професор С.С. Алексєєв, це мікроструктура права, в якій на відміну від макроструктури -- розподіл права на галузі та інститути (системи права) -- не так рельєфно видно соціально-політичні особливості правового регулювання. Водночас у структурі норми проявляються ті специфічні функції, що виконують правові норми як первинна ланка структури права: забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин.

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконуватиме роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких вона формується, враховувати їх суспільні властивості, в іншому випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо. У нормі повинні бути передбачені і примусові заходи ЇЇ здійснення, інакше вона буде не нормою права, а побажанням. Тому норма права -- це єдність елементів, які повинні виконувати усі вказані вище функції.

Для досягнення функцій правового регулювання норма права повинна містити у собі такі компоненти: умови, за настання яких норма починає діяти, зміст правової норми (правило поведінки), наслідки, які настають у разі невиконання вимог правової норми.

Відповідно до цих завдань будується структура норми права, яка складається з трьох структурних компонентів: гіпотези, диспозиції та санкції (схема 7).

Структура норми права
якщо
гіпотеза - структурний елемент норми права, який вказує на умови, обставини, з настанням яких норма права починає діяти
то
диспозиція - структурний елемент норми права, який визначає правила поведінки, згідно з якими повинні діяти учасники правовідносин
інакше
санкція - структурний елемент норми права, який передбачає наслідки порушення правової норми, визначає вид та межі юридичної відповідальності для порушника приписів правової норми

Схема 7

Саме правило поведінки, що містить права та обов'язки учасників правовідносин, передбачене диспозицією, але це не є підставою до ототожнення понять «диспозиція» та «правова норма», диспозицію не можна протиставляти іншим елементам правової норми. Кожен із перерахованих елементів має у структурі правової норми особливе місце та призначення. І лише в результаті цілісного об'єднання трьох структурних компонентів норми права ми можемо говорити про можливу ефективність її застосування. Таким чином, норма права у своєму загальному вигляді може бути виражена формулою:

якщо -- то -- інакше (схема 7).

Гіпотеза - передумова дії норми права, в якій вказуються ті юридичні факти, з настанням яких норма права починає діяти, тобто на основі яких виникають, змінюються або припиняються правовідносини. За допомогою гіпотези передбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пов'язується з конкретними особами, з тим чи іншим життєвим випадком, подією або дією,місцем, часом тощо.

Гіпотези поділяються на види за різними критеріями (схема 8).

Схема 8

Гіпотези залежно від структури бувають прості, складні та альтернативні. Проста гіпотеза передбачає одну умову, через яку реалізується правова норма. Складна -- це та гіпотеза, яка пов'язує дію норми з настанням декількох (двох або більше) обставин. Альтернативна гіпотеза - різновид складної гіпотези, особливість якої полягає у тому, що для дії норми права необхідним є настання будь-якої умови, зазначеної у складній гіпотезі.

За наявністю або відсутністю юридичних фактів гіпотези поділяються на позитивні та негативні. Позитивні пов'язують реалізацію правового пропису з настанням певних умов. Так, для укладення шлюбу необхідними умовами є досягнення шлюбного віку та інші умови. Негативні передбачають, що застосування норми права здійснюється у разі відсутності зазначених у гіпотезі умов (ненадання допомоги хворому особою, яка була зобов'язана надати таку допомогу).

За ступенем визначеності гіпотези бувають визначеними та відносно визначеними. У визначених вичерпно називається умова, з настанням якої правило поведінки вступає в дію (договір займу на певну суму - письмова форма). Відносно визначені містять формулювання у загальній формі, наприклад: «з причин, що визнані судом незадовільними».

За формою виразу гіпотези поділяються на абстрактні (загальні) та казуїстичні (конкретні). Абстрактні - умови застосування норм визначаються загальними, родовими ознаками. Ця гіпотеза пов'язує дію норми з настанням конкретних обставин певного виду, абстрагуючись від окремих випадків. Це дозволяє охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків. Норми з абстрактною гіпотезою є стабільними внаслідок того, що родові ознаки, які містить у собі гіпотеза, є стійкими явищами.

Казуїстична (з лат. «казус» - випадок) гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, родові ознаки. Тому норма поширює свою дію на більш вузьке коло відносин, в насідок чого є менш стабільною. Історично казуїстична гіпотеза виникла раніше, але у сьогоденні практично зникла з нормотворчості, її застосування призводить до збільшення кількості юридичних складів і одночасно не дає можливості досягти повноти юридичного визначення.

Незалежно від виду гіпотези, вона завжди визначає умови, з настанням яких починає діяти диспозиція.

Диспозиція - структурний елемент норми права, який визначає правило поведінки, згідно з яким повинні діяти учасники правовідносин, закріплює права та обов'язки сторін, визначаючи межу дозволеної поведінки. Диспозиція є центральним структурним компонентом норми права регулятивного характеру, що дозволяє їй при настанні умов, передбачених гіпотезою, врегульовувати суспільні відносини. Саме диспозиція містить у собі модель правової поведінки. У схемі 9 наведено види диспозицій.

За характером приписів диспозиції бувають уповноважуючими (надають право, визначають варіант дозволеної поведінки), зобов'язуючими (визначають обов'язок суб'єкта, варіант належної поведінки), забороняючими (містять у собі заборону скоєння певних протиправних дій або бездіяльності).

Схема 9

За ступенем визначеності виділяють визначені (закріплюють однозначне правило поведінки, можливість вибору іншого варіанта поведінки не надається) та відносносно визначені (вказують на певні ознаки поведінки, у межах яких суб'єкти уточнюють своїправа та обов'язки) диспозиції.

За формою виразу розрізняють абстрактні та казуальні диспозиції, при цьому під абстрактним мають на увазі ту, яка розкриває тип поведінки, а казуальна переховує конкретні дозволи та заборони. Так, російське «Уложення про покарання» містило казуальні гіпотези та мало 2034 статті.

За способом викладення правил поведінки диспозиції поділяються на прості, описові, відсильні, бланкетні.

Проста диспозиція називає варіант поведінки (дозвіл чи заборону), не деталізуючи його.

Описова диспозиція описує всі основні ознаки правил поведінки.

Відсильна диспозиція не містить повного описання правила поведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті певного нормативно-правового акта.

Бланкетна диспозиція для ознайомлення з правилами поведінки відсилає до інших нормативно-правових актів (інструкцій правил) тієї або ж іншої галузі.

Санкція - заключний елемент норми права, який передбачає певні небажані наслідки матеріального, фізичного, психічного характеру, що настають для особи, яка порушила диспозицію норми.

Саме санкції демонструють зв'язок норми прави з державним примусом.

Санкції є найгнучкішою частиною правової норми і саме санкції найбільш чутливо «реагують» на зміну суспільних відносин, змінюючи вид та межі відповідальності за порушення правової норми, соціальна значущість якої змінилася.

Санкції класифікуються (схема 10), насамперед, за галузевим призначенням: кримінально-правові - являють собою ступінь державного примусу, що застосовується до осіб, визнаних судом винуватими у вчиненні злочинів (позбавлення волі, штраф, позбавлення права займатися певними видами діяльності тощо); адміністративно-правові - застосовуються адміністративними органами та судами до осіб, винуватих у скоєнні адміністративних проступків (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт); дисциплінарно-правові санкції передбачені нормами трудового права та військового законодавства, застосовуються адміністрацією організації (командирами у Збройних силах) за порушення трудової (військової) дисципліни (зауваження, догана, звільнення, попередження); цивільно-правові - застосовуються до порушників норм цивільного законодавства з метою відшкодування завданих наслідків та поновлення порушених прав (відшкодування порушником заподіяної шкоди, вилучення майна з незаконного володіння, відшкодування збитків, примусове виконання невиконаного обов'язку).

За характером наслідків санкції бувають правовідновлюючі - пов'язані з відновленням порушених прав та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, не мають на меті покарати особу-правопорушника (відшкодування збитків, сплата аліментів, сплата пені тощо), застосовуються у цивільному, господарському праві; штрафні (каральні) - активний примусовий засіб, спрямований на покарання правопорушника (позбавлення волі, штраф, виправні роботи), застосовуються у кримінальному, адміністративному праві; превентивні (догана, попередження, привід, арешт майна, примусове лікування) -- спрямовані на подальше недопущення протиправної поведінки після скоєння особою правопорушення, а також на забезпечення можливості подальшого відшкодування завданих збитків. Застосовуються у кримінальному, адміністративному, трудовому праві.

За ступенем визначеності санкції поділяються на: абсолютно визначені - вказують вид державного впливу, який застосовується у разі порушення норми (штраф за проїзд, у цивільному праві - повне відшкодування збитків); відносно визначені - встановлюють нижчу та вищу межу державного впливу на правопорушника (від - до); альтернативні - правозастосовець обирає з двох або більше варіантів державного впливу один, який застосовується до правопорушника (у санкції декілька видів несприятливих наслідків, перерахованих з використанням сполучника «або»); кумулятивні - ті, які передбачають одночасне настання декількох наслідків несприятливого характеру (у санкції декілька видів несприятливих наслідків, перерахованих з використанням сполучника «та»).



Схема 10

Підбиваючи підсумок вищесказаного, ми можемо сформулювати поняття структури норми права, яке містить у собі найістотніші ознаки.

Структура норми права - це логічно узгоджена внутрішня будова правової норми, що характеризується наявністю взаємопов'язаних логічно елементів.

Співвідношення норми права та статті нормативно-правового акта

Для того щоб діяти та функціонувати, норми права потребують певного документального оформлення, закріплення в офіційних документах, найбільш поширеними серед яких є нормативно-правові акти.

Нормативно-правовий акт є формою взаємозв'язку між абстрактними моделями правового регулювання та конкретними виконавцями правових приписів.

Нормативні акти так само, як і норми права, мають свою структуру: статті, пункти, параграфи, глави, розділи. Але головним структурним елементом нормативно-правового акта є стаття. Правильне розуміння правової норми передбачає чітке розуміння співвідношення статті нормативно-правового акта та норми права. Стаття нормативно-правового акта - зовнішня форма виразу, засіб втілення норми права.

Норма права далеко не завжди збігається із статтею нормативно-правового акта, тому не завжди можна виявити в окремій статті усі три структурні компоненти. Правила законодавчої техніки передбачають такі вимоги до статті нормативно-правового акта, як ясність, компактність викладення матеріалу, тому в деяких випадках ми можемо лише передбачати окремі структурні компоненти норми права або шукати їх в інших статтях нормативно-правових актів.

Теорія права розрізняє три варіанти співвідношення норми права та статті нормативно-правового акта (схема 11).

Схема 11

1. Норма права та стаття закону або іншого нормативно-правового акта збігаються. Тобто у статтю включені всі три елементи норми права. Приклад: норми особливої частини кримінального права, де диспозиція - заборона, гіпотеза - скоєння описаного злочину, санкція - ступінь покарання.

2. Норма права викладається у двох або більше статтях одного або декількох нормативно-правових актів. Як правило, гіпотеза та диспозиція викладаються окремо від санкції. Приклад: умови та правила укладення договорів - одна стаття, наслідки визнання договору недійсними (санкція) -- інша стаття. Або умови укладання шлюбу -- одна стаття, правила укладання шлюбу -- інша стаття, наслідки розірвання шлюбу - третя стаття.

3. В одній статті міститься декілька правових норм. Приклад: статті особливої частини Кримінального кодексу, де в одній статті викладено декілька правових норм - частин.

Способи викладення норми права в статтях нормативно-правових актів

Способи викладення норми права в статтях нормативно-правового акта можуть бути різними. Інколи норма права може бути викладена в одній статті нормативного акта, але частіше вони за своїм змістом не збігаються. Розбіжності, які існують у питанні співвідношення норми права і статті нормативного акта можуть виникати залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта, і залежно від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норми права.

Залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта, можуть траплятися такі варіанти:

в одній статті нормативного акта викладена повністю одна норма права, тобто текстуально вони збігаються (ст. 145 КК України);

в одній статті нормативного акта викладені два або більше нормативні приписи (ст. 185 КК України);

в одній статті нормативного акта викладена частина норми права, а інші частини норми знаходяться в інших статтях або нормативних актах (ст. 121 КК України).

Залежно від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норми права класифікують на повні (прямі), відсилочні, бланкетні.

Прямі (повні) -- структурні елементи норми права викладені в одній статті нормативно-правового акта у повному обсязі без посилання на інші статті. Наприклад, в ст. 99 Житлового кодексу України вказано: У випадку припинення дії договору найму житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднайму), піднаймач та члени його родини (а також тимчасові жильці) повинні швидко звільнити займане приміщення. У випадку відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, яким погрожує обвалення, - в адміністративному порядку.

Відсилочні - у статті нормативно-правового акта викладена частина норми, яка має пряме посилання на текст, що доповнює зміст норми. Тобто така норма не містить повного описання правила поведінки та, як правило, відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті цього ж нормативно-правового акта. Наприклад, в ст. 138 «Об'ява про розшук обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодекса України вказує: Якщо місце перебування особистості, по відношенню якого винесена постанова про завлікання його по справі в якості обвинуваченого, не встановлено, слідчий подає об'яву про розшук. При існуванні підстав, передбачених в ст. 155 справжнього Кодексу, слідчий може обрати по відношенню до розшукуваного обвинуваченого міру пересічення у вигляді стримання під охороною.

Бланкетні -- для ознайомлення з правилами поведінки відсилає до інших нормативно-правових актів (інструкцій, правил) тієї або ж іншої галузі. При цьому у статті не міститься інформація про джерело, у якому наведені дані, що доповнюють норму. Передбачається, що правозастосовець має певні знання про ці дані завдяки власній професійній ерудиції.

Він передбачає викладення частини норми права в одній статті нормативного акта, що ж до відсутньої частини норми, то робиться відсилка не до іншої статті цього ж нормативного акта, а до іншого нормативного акта. Так, статті 414-421 Кримінального кодексу України встановлюють кримінальну відповідальність за порушення різного роду правил, зміст яких необхідно шукати у відповідних нормативних актах (правил караульної служби, правил несення бойового чергування, уставних правил внутрішньої служби тощо).

Способи (форми) викладення норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

- казуїстична - зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом певних фактів, випадків, ознак та ін.;

- абстрактна - зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

Висновки

э норма права може бути визначена як загальнообов'язкове правило поведінки, яке походить від держави (народу в ході референдуму), охороняється нею, закріплює за учасниками суспільних відносин даного виду юридичні права і покладає на них юридичні обов'язки;

э правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поведінки людей, їх колективів;

э правова норма -- формально визначене правило поведінки, тобто має чітко визначену форму зовнішнього виразу; і

э правова норма -- правило абстрактного, узагальненого характеру; первинний елемент права як системи;

э правова норма має державно-владний характер;

э правова норма -- явище широке, багатопланове І в той же час і конкретне за змістом.

В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.

Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важель стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.

Список використаної літератури

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права, том 1. М., 1994;

2. Алексеев С.С. Теория права. М., 1995;

3. Бабаев В.К. Общая теория права (курс лекций);

4. Загальна теорія держави та права За ред. В.В. Копейчикова. К., 1997;

5. Загальна теорія держави і права: підручн. для студ. юрид. спеціальностей ВУЗів /За ред.. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х.: Право, 2002 - 432 с.;

6. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права, 2003, Львів;

7. Конституція України, К., 1996;

8. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекції: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вен турі, 1996. - 208 с.;

9. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навч. Посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - 355 с.;

10. Лукашева Е.А. Политика, право, мораль: М., 1986;

11. Нікітін А.В. Теорія держави та права, ч.2 : Навч. пос., К.: Університет Україна, 2005 р. - 265 с.;

12. Нерсенянц В.С. Право в системе социальной регуляции. 1986;

13. Пиголкин А.С. Нормы советского права и их структура. Сбор статей. Вопросы общей теории советского права. 1960;

14. Плахов В.Д. Социальные нормы. М., 1985;

15. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Х., 2000;

16. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - М., 1996.

Размещено на Allbest.ru