Ліцензування підприємницької діяльності. Правові моделі трудового договору і контракту в законодавстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНЫЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: «Правове забезпечення»

Енергодар 2007

План

1. Легалізація підприємницької діяльності

1.1 Державна реєстрація

1.2 Ліцензування підприємницької діяльності

2. Контракт - особлива форма трудового договору

Перелік використаної літератури

1. Легалізація підприємницької діяльності

1.1 Державна реєстрація

ліцензування підприємницька контракт трудовий

Процедура реєстрації регламентується Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі для стислості - Положення про реєстрацію). Це Положення визначає порядок державної реєстрації і перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їхніх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлені спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Уведення нового Положення про державну реєстрацію значно скоротило процедуру реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності за рахунок покладання на органи реєстрації додаткових функцій, що раніше виконувалися комерсантами.

Нові правила передбачають, що ідентифікаційний код комерсанта вказується на свідоцтві про державну реєстрацію органом, що проводить реєстрацію, а тому немає необхідності звертатися в регіональний орган статистики. Комерсанту також не потрібно звертатися в органи нотаріату для одержання копій свідоцтва про державну реєстрацію і статутних документів. Такі копії має право видавати орган, уповноважений за законом здійснювати державну реєстрацію суб'єктів комерційної діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" введені наступні розміри плати: за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності (реєстраційний збір): для громадян-підприємців - 1,5, для юридичних осіб - 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності - потрійний розмір відповідного реєстраційного збору; за державну реєстрацію змін (доповнень) в установчі документи суб'єктів підприємницької діяльності - 30 відсотків реєстраційного збору; за видачу дубліката свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - 10 відсотків реєстраційного збору.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності в зв'язку зі зміною законодавства проводиться безкоштовно, якщо інше не передбачено законом.

Орган державної реєстрації сплачує заявнику 20 відсотків реєстраційного збору за кожний прострочений день державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, але не більше розміру внесеної заявником плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Ця сума сплачується з засобів фонду органа державної реєстрації, формованого за рахунок 30 відсотків відрахувань від плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

У відповідності зі ст. 8 Закону України "Про підприємництво" державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міського, районного в місті чи ради в районної, районний міст Києва і Севастополя державної адміністрації (далі - органи державної реєстрації) по чи місцезнаходженню місцеві проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи власник (власники), уповноважений їм (ними) орган чи особа (заявник) чи особисто поштою (рекомендованим листом) представляють в орган державної реєстрації

а) рішення власника (власників) чи майна уповноваженого їм (ними) органа про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників уповноважених ними органів два і більш, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

б) реєстраційну картку встановленого зразка, що є одночасно заявою про державну реєстрацію;

в) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску в статутний фонд суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

г) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Відповідно до коментарю Ліцензійної Палати України до Положення про державну реєстрацію, рішенням власника є накази, постанови, розпорядження, рішення, протоколи зборів (конференцій) і інші розпорядницькі акти, якими, у відповідності зі своїми повноваженнями, організатор (власник майна) може створювати юридичну особу.

Відповідно до цього коментарю протоколи установчих збори при реєстрації зобов'язані пред'являти лише:

- колективні підприємства;

- кооперативи;

- споживчі суспільства (у тому числі житлово-будівельні, гаражно-будівні, садово-городні кооперативи), що діють тільки на підставі статуту.

Документом, що підтверджує оплату реєстрації, може бути копія платіжного доручення з банківською оцінкою, якщо реєстраційний збір оплачує юридична особа, а також оригінал квитанції чи її ксерокопія при здійсненні оплати через заснування Ощадбанку. Щоб підтвердити внески в статутний фонд суспільствам з обмеженою і додатковою відповідальністю, досить довідки, виданої банківським заснуванням.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного з засновників чи місцезнаходження по іншій адресі, що підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику в власність чи користування приміщення, частини приміщення.

Виходячи з цього пункту, порядок оформлення місцезнаходження, і, отже, адреси юридичної особи спрощений, і він може визначатися не тільки місцезнаходженням (місцем проживання) одного з засновників, але і підтверджуватися різними видами договорів, що опосередковують передачу засновнику приміщення в користування чи у власність.

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, його державна реєстрація підтверджується свідченням про державну реєстрацію.

У випадку, якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), його (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.

Установчі документи складаються на державній чи іншій мові у відповідністю зі статтею 11 Закону УРСР "Про мови в Українській РСР", підписуються засновником, прошиваються і пронумеровуються.

Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несе власник (власники) чи уповноважений їм (ними) орган, що представляють документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Установчі документи представляються в орган державної реєстрації в трьох екземплярах (з них два оригінали), оформлених у встановленому порядку.

Фізична особа (заявник), що має намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, представляє в орган державної реєстрації реєстраційну картку встановленого зразка, що є одночасно заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, дві фотографії, довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків і інших обов'язкових платежів і документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являє документ, що засвідчує особу.

Реєстраційна картка суб'єкта підприємницької діяльності заповнюється особисто заявником. Орган державної реєстрації надає заявнику в разі потреби безкоштовну допомогу в заповненні реєстраційної картки, перевіряє відповідність приведених у ній зведень представленим документам. Оформлений оригінал реєстраційної картки зберігається в органі державної реєстрації.

У відповідності зі ст. 8 Закону "Про підприємництво" органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені Законом.

За порушення термінів реєстрації і вимог представлення для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність відповідно до законодавства.

Орган державної реєстрації після перевірки приведених у реєстраційній картці зведень і комплектності пакета документів формує реєстраційну справу суб'єкта підприємницької діяльності і фіксує дату надходження документів у журналі обліку реєстраційних справ та письмово повідомляє про це заявника шляхом видачі довідки, що підписується представником органа державної реєстрації, відповідальним за прийом документів, і засвідчується штампом цього органа.

Орган державної реєстрації несе відповідальність за комплектність і схоронність реєстраційної справи. При наявності всіх документів, зазначених у дійсному Положенні, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більш п'яти робочих днів із дня їхнього надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збору, нагромадження, обробки й оперативного надання інформації про суб'єктів підприємницької діяльності) і видати свідчення про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи , що надається органу державної реєстрації органом державної статистики, чи з ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків і інших обов'язкових платежів.

Заявнику видається оригінал посвідчення про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал і копія представлених їм установчих документів з оцінкою органа державної реєстрації.

Для захисту своїх прав комерсант вправі оскаржити в судовому порядку відмову в реєстрації (стаття 8 Закону "Про підприємництво"). Мірою захисту прав підприємця є визнання в судовому порядку недійсним рішення органа, що реєструє, про відмову в реєстрації. При цьому арбітражний суд не тільки визнає відмовлення в державній реєстрації недійсним, але і зобов'язує (примушує) відповідний державний орган здійснити таку реєстрацію. Отже, при встановленні неправомірності відмовлення в реєстрації, для охорони інтересів комерсантів, можуть застосовуватися два засобу захисту, що впливають на орган, що реєструє, за допомогою примусового виконання їм його обов'язків з реєстрації і визнання його акта про відмову в реєстрації недійсним.

Права комерсанта можуть бути порушені не тільки незаконним відмовленням у реєстрації, але і неналежним виконанням органом, що реєструє, свого обов'язку по реєстрації, зокрема, неправомірним відхиленням від здійснення реєстрації у встановлений термін (наприклад, пропуск установленого для реєстрації терміну - 5 робочих днів). Орган державної реєстрації надає:

- у п'ятиденний термін із дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності в орган державної статистики й орган державної

податкової служби - копії реєстраційної картки з оцінкою про державну реєстрацію; в органи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування - інформаційне повідомлення;

- у п'ятиденний термін по закінченні календарного місяця в орган державної статистики - зведення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб.

Підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідчення про державну реєстрацію і копія установчих документів (для юридичної особи).

Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, при наявності цих документів, не повинний перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності (уповноважена їм особа) надає відповідному органу внутрішніх справ копію свідчення про державну реєстрацію, два екземпляри зразків печаток і штампів, що затверджуються власником, і додаткового узгодження не вимагають, а також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Протягом п'яти робочих днів із дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів чи письмове відмовлення з вказівкою причин, що обумовлюються законодавством України.

На печатках і штампах повинний вказуватися ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи чи ідентифікаційний номер фізичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України й інших державах на вибір суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, установлюваному Національним банком України.

Повідомлення про відкриття чи закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державний податковий орган, у якому він враховується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із дня відкриття чи закриття рахунку (включаючи день відкриття чи закриття) надається особисто чи направляється на адресу відповідного державного податкового органа з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття чи закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України .

Підрозділи суб'єкта підприємницької діяльності - філії, представництва без створення юридичної особи не вимагають державної реєстрації.

Суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний повідомити про створення і ліквідацію зазначених підрозділів по місцю своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових зведень у реєстраційну картку суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення і ліквідації зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики й органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів.

Орган державної реєстрації веде облік суб'єктів підприємницької діяльності починаючи з дати державної реєстрації чи дати взяття їх на облік органом державної реєстрації за новим місцезнаходженням відповідно до дійсного Положення.

1.2 Ліцензування підприємницької діяльності

У відповідності зі статтею 3 Закону України "Про підприємництво" комерсанти мають право без обмежень здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Особливості регулювання окремих видів комерційної діяльності встановлюються спеціальними законодавчими актами України. До цих особливостей відноситься, зокрема, ліцензування визначених видів діяльності.

У тій же статті Закону "Про підприємництво" підкреслено, що визначення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, в інших законодавчих актах, крім цього Закону, не допускається.

У частині 1 статті 4 Закону "Про підприємництво" перераховані види діяльності, що дозволяється здійснювати лише державним підприємствам і організаціям.

До них відноситься діяльність, зв'язана з:

- вживанням наркотичних засобів і психотропних речовин;

- виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин;

- видобутком янтарю;

- охороною окремих важливих об'єктів державної власності, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів 67.

Частина 2 статті 4 зазначеного Закону перелічує конкретні види підприємницької діяльності, що не можуть здійснюватися без спеціального дозволу (ліцензії).

Аналіз перерахованих законодавчих актів дозволяє виділити наступні види підприємницької діяльності, зв'язаної з торгівлею, що вимагають ліцензування, а також наступні державні органи, що видають ліцензії.

1. Реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру більш 4,5 міліметрів і швидкістю польоту кулі більш 100 метрів у секунду - МВС.

2. Реалізація замків безпеки для замикання спускових гачків мисливської і службово-штатної зброї, газових пістолетів і револьверів - МВС.

3. Реалізація спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої дії, індивідуального захисту, активної оборони, і засобів для виконання спеціальних операцій, оперативно-розшукових заходів - МВС.

4. Реалізація транспортних засобів, що підлягають реєстрації й обліку в органах внутрішніх справ, - МВС.

5. Реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів - Головне управління ветеринарної медицини і державна ветеринарна інспекція Мінсільгосппроду.

6. Реалізація виробів з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів - Мінфін.

7. Роздрібна реалізація медикаментів - Мінздрав.

8. Оптова реалізація медикаментів - Держкоммедбіопром.

9. Реалізація хімічних речовин - Мінпром.

10.Покупка і продаж брухту і відходів кольорових і чорних металів - Мінпром.

11. Торгова діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів - органи державної виконавчої влади по місцеві діяльності підприємця.

12. Торгова діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування по реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів - органи державної виконавчої влади по місцеві діяльності підприємця.

13. Реалізація спеціальних пристроїв (у тому числі іноземного виробництва) для зняття інформації з каналів зв'язку, інших технічних засобів негласного одержання інформації - Служба безпеки України.

Діяльність по здійсненню операцій з валютними цінностями проводиться комерційними банками.

Ліцензії на здійснення перерахованих вище видів діяльності зобов'язані одержувати всі підприємства незалежно від їхніх форм власності й організаційно-правових форм, а також громадяни-підприємці.

Ліцензія на оптову і роздрібну торгівлю необхідна також і промисловому підприємству, що здійснює реалізацію своєї продукції самостійно, оскільки в цій ситуації воно стає суб'єктом торгівлі.

З метою впорядкування практики ліцензування комерційної діяльності на підставі постанови Кабінету Міністрів України була створена Ліцензійна палата.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджене також Положення про Єдиний ліцензійний реєстр71. Даний Реєстр являє собою автоматизовану систему збору й обліку даних, зв'язаних з ліцензуванням підприємницької діяльності. Веде його Ліцензійна палата при Міністерстві економіки України.

Загальний порядок видачі ліцензій і їханулювання викладений у частинах третьої - шостої статті 4 Закону "Про підприємництво" і в пунктах 2-5 Положення.

2. Контракт - особлива форма трудового договору

Оформлення трудових відносин за посередництвом трудового контракту широко застосовується в країнах з ринковою економікою. Найм за контрактом, як відносно нова правова модель підбору, розподілу і використання кадрів на підприємствах всіх форм власності, закріплений і в законодавстві України. Так, термін контракт як підстава виникнення трудових відносин, як інститут трудового законодавства був легалізований в нинішній редакції в зв'язку з прийняттям Закону України від 20 травня 1991 року "Про внесення змін і доповнень у Кодекс законів про працю Української РСР при переході до ринкової економіки".

Контрактна форма найму покликана забезпечити поєднання інтересів працівника, власника майна підприємства і трудового колективу, тобто є важливим елементом соціального партнерства.

В умовах дії жорстоких законів ринку успіх і благополуччя підприємства різних форм власності вирішальною мірою залежать від компетенції, кваліфікації і підприємливості кадрового персоналу. Введення контрактної системи найму дозволяє роботодавцю легко позбавлятися відбезперспективних, несумлінних працівників і сформувати мобільні творчі колективи.

Контракт набув особливої популярності у роботодавців усіх форм власності, оскільки надає їм можливість вільного маневрування трудовими ресурсами. Його активне впровадження в практику регулювання трудових відносин почалось з 1990-1991 рр., тобто співпало з формуванням України як незалежної держави в період, коли в Україні намітились контури "капіталізації" виробництва.

Таким чином, правова модель трудового контракту народилась на зламі двох правових систем, покликаних обслуговувати два економічних лада - перехідний період від планової соціалістичної економіки до капіталізму.

На цій основі ґрунтується думка про існування двох правових моделей: трудового договору і контракту в законодавстві України.

Трудовий контракт, розширивши можливості індивідуально-договірного регулювання, вніс багато корисних ринкових елементів у трудові відносини, консервативні за своєю суттю.

Легальне поняття контракту дається в частині третій ст. 21 КЗпП України: "Особливою формою трудового договору, - підкреслюється в згаданій статті КЗпП, - є контракт, в якому строк його дії, права обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін».

Проте, варто відмітити, що в юридичній літературі немає єдиної точки зору з приводу правової природи контракту. Поняття контракту ч. З ст.21 КЗпП України визначає як особливу форму трудового договору. Виходячи з цього, одні автори вбачають в ньому форму строкового трудового договору, інші - його різновид, треті прийшли до висновку, що це контрактна форма укладання трудового договору. З такими твердженнями важко погодитись. У першу чергу зміст, який вкладається різними словниками у це поняття, зводиться до того, що контракт є угода, письмова угода, договір у законному порядку. Значить за формою він не просто письмова угода чи угода в письмовій формі, а угода, за якою держава визнає встановлення умов праці, прав і обов'язків сторін. Такий порядок визначення змісту контракту держава визнає законним. Звідси, контракт не просто форма договору, а й законний порядок визначення його змісту.

Таким чином, мета контракту - забезпечити умови для виявлення ініціативи й самостійності працівників, урахувати індивідуальні здібності і професійні навички, підвищення взаємної відповідальності, а також забезпечити їх правовий і соціальний захист.

Саме тому КЗпП вказує на особливість контракту, яка полягає в тому, що в ньому можна передбачити положення, котрі виходять за межі, встановлені законодавством про працю. Зокрема, тут передбачається обсяг роботи та вимоги до якості і терміну її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки і взаємна відповідальність сторін, умови оплати і організації праці, підстави для припинення й розірвання контракту, соціально-побутові і інші умови, необхідні для виконання взятих сторонами обов'язків. У цьому суть і призначення контракту в трудовому праві.

Між тим, аналіз ст.21 КЗпП та інших правових норм, що регулюють трудовий договір, свідчать, що сучасне законодавство не розмежовує, не встановлює суттєвих відмінностей між трудовим договором і його особливою формою - контрактом. Тому, трудовий договір є більш загальним поняттям, збиральною правовою категорією, він включає в себе і контракт як особливу форму. Такий висновок підтверджується аналізом першої і третьої частин ст. 21 КЗпП України. Таким чином, терміни трудовий договір і контракт є синонімами. Якщо розглядати контракт як різновид строкового трудового договору, тоді працівники, котрі його уклали, потрапляють в невигідне становище.

Керівник завжди має можливість позбавитися від небажаного працівника як до, так і після закінчення строку дії контракту. Причому в обох випадках практично неможливо довести незаконність дії роботодавця, оскільки, по-перше, в контракті можуть бути передбачені додаткові, порівняно з КЗпП, умови його розірвання, по-друге, закінчення терміну дії контракту є законною підставою для звільнення працівника за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Тому вважаю, що контрактна система, що ґрунтується на строковому характері трудових відносин, безумовно, посилює залежність працівника від роботодавця. Визнання ж контракту особливим видом трудового договору, специфічною угодою про працю передбачає можливість укладення його на невизначений строк, що значно зміцнює трудові права працівників. При цьому весь час виконуються додаткові умови, передбачені контрактом, вигідні для обох сторін.

Якщо ж сторони виконали їх (наприклад, придбання роботодавцем для працівника квартири), то вони можуть внести зміни в контракт, обумовивши інші додаткові умови. Тому безстроковий контракт є основою для формування стабільних трудових відносин, в яких повинні бути зацікавлені обидві сторони, важливий засіб зміцнення трудових прав працівників. Незалежно від різного підходу фахівців до питання про правову природу контракту, при укладенні його на певний строк або на строк виконання певної роботи головним залишається взаємна згода сторін, не обмежена часом.

В даний момент, у відповідності з новою редакцією ст. 23 КЗпП, строковий трудовий договір (контракт) повинен укладатися лише у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з врахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, а також в інших випадках, передбачених законами. Як важливий інститут трудового права, контракт є головним регулятором правовідносин, що складаються на ринку праці. Його роль визначається тим, що він служить основною формою залучення до праці і розподілу робочої сили в системі підприємств і організацій, що функціонують на базі всіх форм власності. Контракт підвищує взаємну відповідальність роботодавця і працівника, дозволяє поставити оплату праці у залежність від її результатів.

Контракт представляє найважливішу форму реалізації громадянами конституційного права на працю і його гарантій, а також на вільний вибір виду зайнятості. Будучи особливою формою трудового договору, контракт спрямований на: - проведення ефективної кадрової політики; - забезпечення умов для ініціативи і самостійності працівника з врахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок; - підвищення взаємної відповідальності сторін; - правову і соціальну захищеність працівника. Контракт також є регулятором не тільки трудових, але й тісно пов'язаних з ними інших суспільних відносин.

Це стосується житлових прав, соціального забезпечення, відшкодування моральної шкоди та інших питань. Порівняно зі звичайним трудовим договором контракт охоплює більш широке коло правовідносин, оскільки з переходом до ринкової економіки роль регламентації трудових і господарських відносин на основі угоди учасників зростає.

Перелік використаної літератури

1. Карпенко Д. О. Новое в законодательстве Украины о труде // Серия «Гражданин и закон». -К.: 1993.

2. Киселев И.Я.Трудовой договор при капитализме: проблемы найма и увольнения. - М.: Наука, 1992.

3. Луценко А.С. Правовое регулирование контрактной формы трудового договора. - Донецк: Сталкер, 1999.

4. Пастухов В.П. Радянське трудове право. - К.: Рад. Школа, 1989.

5. Прилипко С.Н. Трудовой контракт по законодательству Украины: Автореферат. - Харьков, 1997.

6. Ставцева А.И. Трудовой договор // Право в нашей жизни. - М., 1991 г.

7. Закон України "Про підприємництво" №698-12 від 07.02.94

8. Закон України "Про підприємства в Україні" №887-12 від 27.03.94

9. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №2343-12 від 14.05.94

10. Закон України "Про господарські товариства" №1576-12 від 19.09.93

Размещено на Allbest.ru