Звільнення від кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З предмету: кримінальне право

На тему:

Звільнення від кримінальної відповідальності

Вступ

За своєю юридичною прородою звільнення від кримінанальної відповідальностї тісно пов'язано з підставами кримінальної відповідольності - це правовий обов'язок особи, яка вчинила злочин, піддатися (підкоритися) заходам державного впливу та бути покараною.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це рішення відповідних державних органів на підставі юридичних фактів, які створюють можливість (обов'язковість) звільнення особи, що вчинила злочин, від її обов'язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання.

Закон передбачає три види можливого звільнення від кримінальної відповідальності:

1. коли вчинене діяння, що містить ознаки злочину, втратило характер суспільно небезпечного або особа, яка вчинила таке діяння, перестала бути суспільно небезпечною;

2. коли вчинений злочин не становить великої суспільної небезпеки, а виправлення і перевиховання особи, яка вчинила такий злочин можливе без застосування кримінального покарання;

3. у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється і на підставі акта амністії або помилування, але за своєю юридичною природою амністія і помилування є водночас і видами звільнення від покарання.

Моя курсова робота, розкриває поняття самої кримінальної відповідальностя, її підстави, види, інститути кримінальної відповідальності, а також підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

1. Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві

кримінальний потерпілий амністія помилування

Кримінальне законодавство 2001 р., яке загалом уже характеризувалось як новий крок у напрямку демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини Кримінального кодексу, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структуризація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини. Вона повинна націлювати практичних працівників на якнайширше (звичайно, в межах розумного) його застосування при вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Одночасно в Особливій частині КК України розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів.

Реалізація в життя положень Конституції України, зокрема статей, які закріплюють провідну роль суду, визначило і таку новацію кримінального законодавства, як віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судових органів. КК України (ч.2 ст.44) чітко зафіксував це положення, зазначивши: "Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом".

Часові межі застосування цього інституту простягаються від моменту вчинення злочину до дня, коли закінчується строк давності притягнення до кримінаїьної відповідальності, визначеного ст. 49 КК. До моменту набрання вироком законної сили можливе прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності навіть після проголошення вироку. Так, наприклад, суд апеляційної або касаційної інстанції може відмінити постановлений місцевим судом вирок, після чого знову стає можливим застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.

З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням.

Однак застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи.

Яким же чином можна визначити інститут звільнення від кримінальної відповідальності?

Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення її до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню су спільної небезпечності вчиненого порушення.

Чинне кримінальне законодавство -- КК України -- передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст.45 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК);

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст.48 КК);

е) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст.49 КК);

є) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК);

ж) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами Особливої частини кримінального закону та умови їх застосування (ст.ст.111 ч.2 "Державна зрада"; 114 ч.2 "Шпигунство"; 175 ч.З "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат"; 212 ч.4 "Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів"; 255 ч.2 "Створення злочинної організації"; 258 ч.5 "Терористичний акт"; 260 ч.б "Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань"; 263 ч.З "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами"; 289 ч.4 "Незаконне заволодіння транспортним засобом"; 307 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів"; 309 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту"; 311 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів"; 369 ч.З "Давання хабара");

і) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з актами амністії та помилування (ст.ст.85-87 КК).

Крім вказаних видів звільнення від кримінальної відповідальності, КК України в ст. 401 ч.4, яка визначає поняття військового злочину, встановлює, що "Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу розд. XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби. (Військові злочини) може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України". Цю норму можна розглядати як самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності, який може бути визначений як "Звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності із застосуванням Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України".

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути диференційоване на види.

Залежно від обсягу поширення:

* загальні -- передбачені Загальною частиною КК України, дія яких поширюється, за наявності відповідних правових підстав, на всі випадки вчинення злочинів (ст.ст.17,45-49,85-87 КК);

* спеціальні -- передбачені в окремих нормах Особливої частини КК, дія яких обумовлена наявністю відповідних підстав, пов'язаних з поведінкою винного після вчинення конкретного злочину (спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності).

Залежно від ступеня обов'язковості застосування:

* обов'язкові види -- за наявності обставин, вказаних у нормі КК, звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути застосовано в обов'язковому порядку ст.ст.17,45,46,49,85-87; ст.ст.11 ч.2; 114 ч.2; 175 ч.З; 212 ч.4; 255 ч.2; 258 ч.З; 260 ч.б; 263 ч.З; 289 ч.4; 307 ч.4; 309 ч.4; 311ч.4;369ч.З ККУ ;

* необов'язкові види -- їх застосування є прерогативою суду, однак ні в якому разі його обов'язком ст.ст.47, 48 та 97 КК .

Залежно від наявності умов звільнення від відповідальності:

* умовні (ст.47 КК -- умовою є виправдання протягом року з дня передачі на поруки довіри колективу, прийняття заходів виховного характеру та правомірна поведінка, ст. 49 КК -- умовою є незупинення і непереривання давності та ст. 97 КК -- визнання можливим виправлення неповнолітнього без застосування покарання);

* безумовні (всі інші види).

Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначаються ст. 44 КК України.

Кримінальний закон вперше визначив загальні підстави застосування цього кримінально-правового інституту, тоді як раніше діюче законодавство здійснювало це стосовно кожного виду окремо. Такими загальними правовими підставами є передбачення випадків нормами кримінального кодексу, а також на підставі закону України про амністію чи актів помилування.

Аналіз загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності дає можливість визначити три групи підстав, які пов'язані із характеристиками вчиненого злочину та особи злочинця, що дають можливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності:

* закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності обставин, що визначають перерву та зупинення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

* вчинення злочину вперше. Цю підставу слід розглядати як наявну як при фактичному вчиненні злочину вперше, так і в ситуаціях вчинення злочину особою, яка раніше вчиняла злочин, за який закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також у ситуації притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка мала судимість, що на момент вчинення нового злочину погашена або знята судом;

* вчинення злочину невеликої тяжкості (за яке передбачено покарання у виді позбавлення строку на строк не більше 2-х років) або також злочину середньої тяжкості (за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5-ти років ) .

Порядок здійснення звільнення від кримінальної відповідальності передбачає його реалізацію через постанову відповідного судового рішення. Вище вже відзначалось, що це є новацією у чинному кримінальному законодавстві. Процесуальний порядок здійснення передбачений нормами чинного Кримінально-процесуального кодексу України . Встановлений порядок суттєво підвищує виховне значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки спирається на діяльність суду -- органу, покликаного здійснювати правосуддя, який діє від імені України.

Поняття звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати з відстороненням від відповідальності у зв'язку з відсутністю в діях особи складу злочину чи за наявності обставин, які виключають злочинність діяння. Законом передбачається можливість або обов'язок звільнення від кримінальної відповідальності особи, в діях якої міститься певний склад злочину. Відсутність складу злочину в діях особи виключає можливість звільнення, бо не можна звільняти від кримінальної відповідальності того, хто злочину не вчинив.

Звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати зі звільненням від покарання, зокрема у зв'язку зі змінами в законодавстві, що виключають кримінальну відповідальність за певні види злочину. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що діяння було злочинним на момент вчинення та залишається таким під час вирішення питання про звільнення. Тож закон передбачає обов'язковий порядок роз'яснення обвинуваченому на досудо-вому слідстві сутності обвинувачення, підстави його звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття справи на цій підставі. У разі такого заперечення справа направляється з обвинувальним висновком до суду, який і вирішує питання щодо винності особи.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування обмежень, засудження та покарання до особи, що вчинила злочин, передбачений кримінальним законом, якщо така особа не становить значної суспільної небезпеки, виконала певні нормативні умови та спроможна виправитися без примусу держави через покарання.

У сучасній кримінально-правовій теорії з'являються нові підходи до місця норм, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності.

Правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності -передбачення конкретних видів звільнення в КК, а також у законі України про амністію чи акті помилування. Безпосереднє звільнення від кримінальної відповідальності в усіх випадках здійснює лише суд.

Види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Добровільна відмова - це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця . Ознаки добровільної відмови від злочину, остаточне припинення особою готування до злочину чи замаху на злочин; відмова від злочину з власної волі особи; наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Особа, що вперше вчинила злочин невеликоїтяж-кості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину та повністю відшкодувала завдані нею збитки чи усунула заподіяну шкоду .

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із примиренням ви'нного з потерпілим. Особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки чи усунула заподіяну шкоду .

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Особу, котра вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року від дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності ст. 47 ККУ .

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки. Особу, що вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа вже не є суспільне небезпечною ст. 48 ККУ .

6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення нею злочину й до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину ст. 49 ККУ .

7. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону про амністію чи акта про помилування ;

8. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК .

Усі види звільнення від кримінальної відповідальності, крім передачі винного на поруки та застосування до неповнолітніх заходів виховного характеру (умовні), є безумовними. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не залежить від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Що стосується звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, то в разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин , отож йдеться про умовне звільнення. Це ж стосується неповнолітніх, які в разі ухилення від застосування заходів виховного характеру також притягуються до кримінальної відповідальності .

Кримінальний кодекс України передбачає випадки обов'язкового (імперативного) та факультативного (дискреційного) звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки злочину.

Обов'язковому звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи у зв'язку із закінченням строків давності та інші, щодо яких за наявності вказаних у законі підстав застосовується термін "звільняються" (у зв'язку з дійовим каяттям ст. 45, у зв'язку із примиренням винного з потерпілим - ст. 46). Щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки та у зв'язку зі зміною обставин , а також у зв'язку із закінченням строку давності за особливо тяжкі злочини, що передбачають можливість застосування такого покарання, як довічне позбавлення волі ч. 4 ст. 49 ККУ , законодавець передбачив факультативність звільнення ("може бути звільнена"), тобто рішення з цього приводу передано на розсуд суду.

Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення:

* у випадках, передбачених КК;

* на підставі закону про амністію;

* на підставі Указу Президента України про помилування.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям:

Під дійовим каяттям слід розуміти активні та позитивні дії особи після вчинення злочину, що безперечно свідчать про бажання усунути шкоду, спричинену злочином, а також про жалкування щодо вчиненого злочину . Норма кримінального закону, що розглядається, застосовується лише до осіб, які вчинили злочини вперше. Вона не поширюється на осіб:

· раніше судимих;

· що перебувають під слідством і судом;

· що ухиляються від слідства та суду.

Такими, що вперше вчинили злочин, також вважаються особи, які:

· раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, але звільнені від неї в установленому законом, який діяв на час звільнення, порядку;

· раніше судимі, але судимості погашені чи зняті в законному порядку;

· вчинили раніше злочин, строк давності щодо якого для притягнення до кримінальної відповідальності сплинув.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе лише за злочин, який належить до категорії невеликої тяжкості . Поняття тяжкості злочину наведене в ст. 12 КК України і вадповідно до п.2 ст.12 злочин невеликої тяжкості - це злочин за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2-х років, або інше більш м'яке покарання

Дійове каяття винного має виявлятися в активних позитивних діях, обов'язковий перелік яких наведено в законі: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування завданих збитків, усунення заподіяної шкоди.

Про щире каяття передовсім свідчить добровільне з'явлення із зізнанням. Сутність його - у тому, що особа, котра вчинила злочин, самостійно, хоч і не обов'язково з особистої ініціативи, звертається до органу дізнання, досудового слідства, до прокуратури чи в суд із заявою про вчинений нею злочин. З'явлення із зізнанням оформлюється протоколом за підписами заявника та службової особи відповідного органу Значення добровільного з'явлення із зізнанням як одна з обставин, що звільняє від кримінальної відповідальності, визначається тим, що заявник з особистої волі, без примусу повідомляє про злочин, про який органам влади або ще зовсім не відомо, або за фактом злочину порушено кримінальну справу, і сам віддає себе в руки правоохоронних органів, які доти не мали свідчень про те, хто вчинив злочин.

Другим проявом дійового каяття є активне сприяння правопорушника розкриттю злочину. Воно здійснюється в активних формах і може виявлятись у повідомленні слідчому чи судді невідомих їм раніше відомостей, наданні допомоги у збиранні доказів, сприянні в пошуках викраденого або здобутого іншим злочинним шляхом майна, видачі знаряддя та засобів вчинення злочину, викритті інших учасників злочину й подібних діянь.

Дійове каяття обов'язково передбачає добровільне відшкодування спричинених втрат, тобто компенсацію майнової шкоди в грошовій або іншій формі, достатній для відшкодування збитків, зазнаних потерпілим від злочину.

Вказаний у ст. 45 КК вид звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом у порядку, передбаченому ст. 7-2 КПК, і є безумовним і остаточним, тому що не залежить від подальшої поведінки особи.

2. Примирення винного з потерпілим - правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності

Під час розгляду в суді кримінальних справ про інші злочини публічного та приватно-публічного обвинувачення потерпілий хоч і не підтримує обвинувачення, але має в суді рівні права, висловлює свою думку щодо сутності пред'явленого обвинувачення та міри покарання підсудному. Як свідчить практика, потерпілий не завжди бажає, щоб особа, що вчинила злочин, була засуджена й зазнала покарання. Для нього більш важливо, щоб, наприклад, було відшкодовано зазнані ним збитки. Завдяки внесенню в чинний КК такого виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий дістав можливість більшого впливу на перебіг і наслідки кримінальної справи, що змушує зважати на його думку та законні інтереси, суттєво захищає його права. Отож, законодавство пішло в напрямку розширення засобів захисту приватних інтересів у розслідуванні та судовому розгляді кримінальної справи. На думку Ю. Бауліна, інститут примирення з потерпілим певним чином є відображенням властивих закордонному законодавству альтернативних заходів і примирювальних процедур.

У ст 46 КК передбачено звільнення від кримінальної відповідальності за деякі злочини у зв'язку із примиренням винного з потерпілим за наявності певних підстав. Такими підставами за законом вважаються:

· вчинення злочину не великої тяжкості; вчинення злочину вперше;

· примирення з потерпілим; відшкодування завданих потерпілому збитків і або усунення заподіяної шкоди.

Першою підставою є, згідно зі ст. 46 КК, вчинення особою злочину невеликої тяжкості. До них належать усі злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший за два роки, або інше, більш м'яке покарання.

Друга підстава полягає в тому, що винна особа скоїла злочин уперше. Тобто вона не має судимості, не перебуває під слідством і судом, не ухиляється від притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Учиненим вперше також вважається злочин, якщо і минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності і за вчинений попередній злочин або особа звільнялася раніше від кри-і мінальної відповідальності за законом, що діяв на час звільнення. Несудимою також вважається особа, судимість якої погашено чи знято в передбаченому законом порядку.

Третя підстава - власне факт примирення особи, що вчинила, злочин, із потерпілим. Він означає оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій і вимог до особи, що вчинила злочин, відмову від прохання притягнути її до кримінальної і відповідальності чи прохання закрити справу, порушену за його заявою. Обов'язково необхідна також згода винної особи на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою. При цьому на досудовому слідстві та в суді необхідно з'ясувати, чи було це примирення дійсним (добровільним, усвідомленим), без застосування погроз і насильства.

Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК здійснюється лише судом у порядку, передбаченому статтями 7-1, 8 КПК. За наявності вказаних причин воно є обов'язковим і не зумовлюється виконанням будь-яких дій після судового рішення.

3 Підстави та порядок передачі особи на поруки у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності

Чинним Кодексом залишено такий вид звільнення від кримінальної відповідальності, як передача винної особи, яка працює або вчиться, на поруки колективу підприємства, установи чи організації, що дозволяє залучити громадськість до справи перевиховання правопорушника, більш ефективного його виправлення ст. 47 ККУ . Так, з одного боку, забезпечується контроль за поведінкою особи, яка вчинила злочин, здійснення заходів виховного характеру в колективі, а з другого - довіра колективу стає стимулом для неї, що спонукає до виправлення.

У КК перелічено підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, деяких належать:

· вчинення злочину невеликої чи середньої тяжкості;

· вчинення злочину вперше;

· щире каяття.

Особою, що вперше вчинила злочин, вважається:

· раніше не судима особа;

· така, щодо якої немає порушеної кримінальної справи;

· судимість якої погашено чи знято в передбаченому законом порядку;

· така, що раніше звільнялася від кримінальної відповідальності відповідно до чинного на той час закону.

Про щире покаяння свідчать: з'явлення із зізнанням, щиросердне визнання вини, сприяння розкриттю чи розслідуванню злочину, відшкодування заподіяної шкоди й інші позитивні дії, що підтверджують глибоке усвідомлення хибності своєї поведінки.

Наявність перелічених підстав надає можливість звільнити особу від кримінальної відповідальності в разі виконання певної процедури -клопотання колективу, в якому працює або вчиться винна особа, про передачу її на перевиховання, а також відсутність побажання винного щодо розгляду його справи за суттю в судовому засіданні. Зазначене клопотання - це визначене в письмовій формі мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи чи навчання звільнити особу від кримінальної відповідальності, поручительство колективу, що ця особа не припускатиметься надалі суспільне небезпечної поведінки, зобов'язання проводити з нею відповідну виховну роботу, вчасно повідомити компетентні органи про перешкоди до виконання виховної функції (звільнення з роботи, ліквідація підприємства, організації чи установи, закінчення навчання, невиконання особою умов, за якими вона була взята на поруки тощо).

Характерною особливістю такого звільнення від кримінальної відповідальності є умовний його характер, у зв'язку з чим набуває актуальності поведінка винного після звільнення. Тобто, особа умовно не притягується до кримінальної відповідальності, а вирішення цього питання остаточно проводиться протяом року від дня винесення рішення про передачу на поруки. У разі порушення умов передачі на поруки в передбаченому законом порядку вирішується питання про притягнення її до кримінальної відповідальності ч. 2 ст. 47. Підстави для притягнення протягом року до кримінальної відповідальності відданого колективові на поруки вказано у ст. 47 КК, а саме: невиправдання довіри колективу, ухилення від заходів виховного характеру, порушення громадського порядку.

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки

Це звільнення від кримінальної відповідальності застосовується, передусім, за наявності таких умов: щодо діяння, що має ознаки злочину, наслідки якого не були тяжкими; стосовно особи, котра вчинила злочин уперше. Щодо ступеня тяжкості злочину, то від кримінальної відповідальності за ст. 48 КК звільняються особи, які вчинили злочин невеликої та середньої тяжкості. Скоєння вказаною особою злочину вперше означає відсутність судимості за раніше вчинений злочин і порушеної проти неї кримінальної справи.

За наявності вказаних вище підстав притягнення особи до кримінальної відповідальності може вважатися недоцільним за умови певних змін обстановки, які настали на час розслідування справи чи її судового розгляду. Кримінальний кодекс передбачає дві самостійні, хоч і наближені одна до одної, зміни обстановки: настання умов, які значно змінюють уявлення про суспільну небезпечність учиненого діяння; втрата суспільної небезпечності особою, що його вчинила.

Щодо втрати суспільної небезпечності діяння, то зміна обстановки може виразитись: у значних змінах у соціально-економічних, політичних, моральних умовах життя суспільства в масштабах усієї країни; у суттєвих змінах умов життя групи людей (у регіоні, на підприємстві, в установі, у трудовому колективі). Ці зміни впливають на суспільну правосвідомість, яка за нових умов не сприймає як суспільне небезпечне діяння, вчинене за інших обставин, що становило значну небезпеку для суспільства на момент учинення.

Втрата суспільної небезпечності діяння зовсім не означає відсутності підстав до кримінальної відповідальності, бо воно на час вчинення діяння становило склад злочину та було підставою кримінальної відповідальності. І ця підстава збереглась, оскільки кримінальний закон не змінився та діяння продовжує формально залишатися протиправним. Тож для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, у чому ж власне виявилася зміна обстановки і чому вона потягла за собою втрату суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Найбільш поширеною є зміна обстановки у житті конкретної людини, що свідчить про втрату цією особою суспільної небезпечності.

Зміну обстановки розуміють при цьому вузько: вона стосується умов життя та діяльності особи, яку момент скоєння нею злочину, так і після цього, наприклад, перебування особи на час розслідування чи розгляду справи судом у армії, в іншому трудовому колективі або колективі учнів, усунення з посади тощо.

Указаний вид звільнення від кримінальної відповідальності - факультативний. Отож це є право, а не обов'язок суду. При цьому суд зважає також на характер скоєного злочину, тяжкість завданої шкоди, час, який минув із моменту вчинення злочину, а також важливість обставин, що свідчать про зміну обставин і усунення суспільної небезпечності діяння чи особи, що його вчинила. Звільнення від кримінальної відповідальності є остаточним і безумовним, тобто не залежить від подальшої поведінки особи, що звільняється.

5. Перебіг строків давності - правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності. Зупинка та перебігу строків давності: кримінально - правове значення

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплинув значний проміжок часу. Береться до уваги також презумпція про втрату повністю або частково суспільної небезпечності особою, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З погляду загальної та спеціальної пре-венцій, для виправлення правопорушника кримінальна відповідальність може бути ефективною лише в тому разі, якщо притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий термін, є актом, несумісним із принципом гуманізму, набуває рис помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу та криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу від моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття та розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи у суді.

Звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею здійснюється не тому, що вчинене не містить ознак злочину, а тому що через тривалий проміжок часу справа, зазвичай, має значно менший суспільний резонанс і це суттєво відбивається на досягненні мети покарання. Чим менший цей строк, тим ефективніше реалізується ідея невідворотності покарання, досягаються цілі загального та спеціального запобігання. Навпаки, значний час послаблює виховне та запобіжне значення покарання, а в деяких випадках робить застосування його недоцільним і таким, що суперечить принципу гуманізму. Особа, котра в минулому вчинила злочин, може виправитися, тому з часом розслідування справи правильний розгляд її судом стає ускладненим, а інколи навіть неможливим.

Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю та безцільністю призначення в таких випадках покарання, а з другого - процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється на даремну трату зусиль держави.

Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності розуміють закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого .особа, що його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.

Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:

* сплив встановлених ст. 49 КК строків;

* відсутність обставин, які порушують їх перебіг;

* згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.

Законом передбачено два види строків давності:

1) диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину;

2) загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства чи суду.

Тривалість строків давності за чинним кримінальним законодавством, на відміну від КК 1960 р., переважно залежить не від строку покарання, передбаченого законом за вчинений злочин, а від класифікації злочинів, передбачених ст. 12 КК.

Згідно зі ст. 49 КК особа, що скоїла злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину та до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

При вчиненні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.

Чинним КК, на відміну від попереднього, встановлено правила обчислення строків давності. Початок обчислення-день учинення злочину, кінець - набрання вироком законної сили. Тож будь-які процесуальні дії з притягнення особи до кримінальної відповідальності не припиняють сплив строків давності. Обчислення їх проводиться аждо набрання вироком суду законної сили в порядку, передбаченому ст. 401 КПК України.

Днем вчинення злочину вважається той, упродовж якого винний здійснив діяння, що належить до об'єктивної сторони складу злочину, незалежно від того, є цей склад формальним або матеріальним. Наприклад, при вчиненні такого злочину з матеріальним складом, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, днем вчинення злочину вважається день спричинення смертельного ураження, а не день юридичних наслідків злочину, що може настати через значний проміжок часу після вчинення діяння.

Певну складність для визначення дня вчинення злочину має питання обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. Давність кримінального переслідування необхідно обчислювати від моменту фактичного припинення триваючих злочинів, які характеризуються безпосереднім здійсненням злочинного діяння із власної волі винного (наприклад, при службовій недбалості - добровільне виконання винним тих обов'язків, якими раніше він нехтував, заява із зізнанням тощо) чи всупереч волі винного (затримання органами влади, порушення,кримінальної справи та ін.).

Що стосується продовжуваних злочинів, які характеризуються багаторазовістю вчинених винних діянь, строк давності їх обчислюється з моменту вчинення останнього злочинного діяння, і з тих, які складають продовжуваний злочин (наприклад, останній випадок безпідставного одержання пенсії у зв'язку з поданням підробленого документа з метою викрадення).

Отож при вчиненні триваючих злочинів сплив строку давності починається з моменту фактичного, а не юридичного закінчення злочину.

При вчиненні кримінальне караного готування чи замаху на злочин за відсутності добровільної відмови від вчинення злочину строк давності починає спливати з моменту припинення попередньої злочинної діяльності. Для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня вчинення злочинного діяння виконавцем.

Строк давності обчислюється календарними роками (при зупиненні строку - також місяцями та днями) і закінчується через передбачену ст. 49 КК кількість років у 00.00 годин останнього дня відповідного року. Наприклад, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин середньої тяжкості, вчинений 1 вересня 2004 р., закінчиться в 00.00 годин 1 вересня 2009 р.

У зв'язку з прийняттям чинного КК, що вніс зміни до кримінального закону, при обчисленні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, він застосовується в бік пом'якшення за конкретний злочин. Якщо ж новий закон посилює покарання, строк давності обчислюється зважаючи на закон, який діяв на час вчинення злочину чи приймався (змінювався) після вчинення злочину до набрання чинності нового КК України.

Перебіг строків давності виключає кримінальну відповідальність за умови, що сплив строку давності не був порушений. Беручи до уваги соціальне призначення цього інституту кримінального права, законодавець передбачає випадки, в яких перебіг давності зупиняється в разі ухилення винної особи від слідства чи суду ч. 2 ст. 49 ККУ та переривається, якщо до спливу передбаченого законом строку особа вчинила новий злочин ч. З ст. 49 ККУ .

Під ухиленням від слідства та суду слід розуміти будь-які умисні дії, що їх здійснює особа, щоб уникнути кримінальної відповідальності за вчинене діяння, яке ставить органи досудового слідства чи суд перед необхідністю організувати спеціальні заходи розшуку на території нашої країни, зарубіжних країн або якоїсь обмеженої місцевості. Такою, що ухиляється від відповідальності, можна визнавати особу, яка втікла після затримання, порушила підписку про невиїзд або, здогадавшись, що буде притягнута до кримінальної відповідальності, переховується, перейшла на нелегальне становище й утруднила виклик її органами слідства чи судом. Отож особою, котра ухиляється від слідства чи суду вважається й та, що поки не є обвинуваченою чи підозрюваною у вчиненні злочину, але викликана для допиту та не з'явилася до слідчого або в суд у зв'язку із вчиненим нею злочином.

Не може визнаватися такою, що ухиляється від слідства чи суду, особа, що вчинила злочин, про який ще невідомо правоохоронним органам, а також особа, причетність якої до вчиненого злочину ще не встановлено.

Зупинення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності означає, що перебіг його припиняється на весь час, упродовж якого особа, котра вчинила злочин, ухилялася від слідства чи суду. Після затримання особи чи її з'явлення із зізнанням перебіг строку давності поновлюється від дня затримання або з'явлення до правоохоронних органів. У такому разі час, який сплинув до моменту ухилення від слідства чи суду, підсумовується до часу, що пройшов після затримання особи або її з'явлення із зізнанням. Якщо сукупно час до моменту набрання вироком законної сили становить п'ятнадцять років і давність не була перервана скоєнням нового злочину, особа звільняється від кримінальної відповідальності. У такому разі закон передбачає недиференційо-ваний загальний для всіх строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства та суду. Факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільне небезпечною та це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.

Перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності переривається, якщо особа вчинила новий злочин.

Умови такого переривання строків давності й особливості наслідків

1. Новий злочин, учинений особою, має бути середньої тяжкості, тяжким або особливо тяжким. Якщо особа вчинила злочин невеликої тяжкості, строк давності за перший злочин продовжує спливати, як і досі, а строк давності кримінального переслідування за новий злочин починає спливати окремо, незалежно від першого злочину. Наприклад, якщо особа спочатку вчинила підміну дитини ст. 148 ККУ , то вчинене пізніше зловживання опікунськими правами ст. 167 ККУ не перериває перебігу п'ятирічного строку давності щодо першого злочину, оскільки другий злочин за класифікацією ст. 12 ККУ належить до злочинів невеликої тяжкості. Строк давності за другий злочин починає спливати з дня його вчинення.

2. Учинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину перериває сплив як диференційованих строків давності, вказаних у ч. 1 ст. 49 КК, так і 15-річного загального для всіх строку давності щодо осіб, які ухиляються від слідства та суду, передбачений ч. 2 ст. 49 КК;

3. У разі переривання строку давності у зв'язку зі вчиненням нового злочину частина строку давності, що спливла до моменту вчинення нового злочину, втрачає своє значення та до уваги не береться. Обчислення давності в такому разі починається від моменту вчинення нового злочину одноч'асно, паралельно та самостійно щодо кожного з них. Наприклад, особа, що схиляла неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів ст. 324 ККУ , до закінчення трирічного строку давності умисно вбила свою новонароджену дитину ст. 117 ККУ . Із часу останнього злочину наново починається трирічний строк давності за перший злочин і п'ятирічний строк давності - за другий. Якщо після скоєння другого злочину пройшов трирічний строк, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, а коли мине п'ятирічний строк, вона звільняється від кримінальної відповідальності й за умисне вбивство своєї новонародженої дитини.

Згідно з ч. 4 ст. 49 КК, питання застосування строку давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене.довічне позбавлення волі, вирішує суд.

Необхідність особливого законодавчого розв'язання питання застосування інституту давності за такі злочини зумовлена підвищеною суспільною небезпечністю осіб, що їх вчиняють. Застосування чи неза-стосування судом цього інституту провадиться зважаючи на особливості справи, а також поведінку винного. Закон надає суду право не застосовувати строк давності лише у випадку, якщо довічне позбавлення волі як вид покарання вказане у відповідній статті кримінального закону, що був чинним на час вчинення злочину, або на час розгляду в суді. Якщо суд визнає неможливим застосувати інститут давності, він усе ж не може призначити такій особі довічне позбавлення волі та виносить вирок про призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Окрім вказаного вище факультативного порядку незастосування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, закон, у відповідності до норми міжнародного права, передбачає обов'язкове незастосування цього інституту ч. 5 ст. 49 щодо осіб, які вчиняли злочини проти миру, безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК. Особи, що вчинили такі злочини, можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності незалежно від часу, що сплинув від моменту його вчинення, зокрема й за порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, - із можливим призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з перебігом строку притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом і є обов'язковим, окрім рішення суду щодо осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за котрі передбачено можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачений ст. 11-1 та частинами З, 4ст. 7-1 КПК України.

Істотною новелою ст. 49 КК треба вважати те, що вона чітко встановлює кінцевий момент перебігу строків давності - день набрання вироком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, згідно з новим КК, перебіг строків давності не переривають. Така позиція узгоджується з принципом презумпції невинуватості ст. 62 КУ, ч. 2 ст. 2 ККУ , захищає осіб, кримінальні справи щодо яких невиправдано довго перебувають в органах дізнання, досудового слідства й у суді.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства чи суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється від дня з'явлення особи із зізнанням або від дня її затримання.

Під ухиленням від слідства чи суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою, щоб уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, який змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти, перехід на нелегальне становище тощо).

Не визнається такою, що ухиляється від слідства чи суду, невідома правоохоронним органам особа, котра вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не було встановлено.

Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності від дня з'явлення особи, що ухилялася від слідства чи суду, із зізнанням, або затриманням, перебіг строків давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У такому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятися від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню в строк давності, зазначений у законі.

Новий КК залишив незмінним 15-річний спеціальний недиференційо-ваний строк давності, після закінчення якого особа, що вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у тому разі, якщо вона протягом цього терміну, ухилялася від слідства чи суду.

Давність не може розглядатись як вибачення злочинця за скоєне незалежно від його подальшої поведінки. Скоєння нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тож новий КК не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності.

Згідно з ч. З ст. 49 КК, таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, що спливла до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, й обчислення строку давності за перший злочин починається від дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглинанню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Перебіг зазначених у законі строків давності, зазвичай, є підставою обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності, що має здійснюватися незалежно від розсуду суду. Частина 4 ст 49 КК встановлює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, що за них згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку зважаючи на характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Тобто закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для особливо тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо ж суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк, який визначається судом у межах тієї норми, за якою кваліфіковано діяння винного.

Положення ч. 5 ст. 49 КК про незастосування строків давності до певних злочинів як виняток цього інституту не є новим для вітчизняного кримінального права. 4 березня 1965 р. було прийнято Указ Президії ВР СРСР "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів", яким передбачалося, що нацистські злочинці, винні в таких злочинах, підлягають покаранню незалежно від того, який строк минув після вчинення злочинів. Президією ВР УРСР було ратифіковано Конвенцію ООН 1968 р. про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинців проти людства.

Відповідно до норм міжнародного права, ч. 5 ст. 49 КК передбачає, що особи, які вчинили планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни ст. 437 ККУ , порушення законів та звичаїв війни ст. 438 ККУ , застосування зброї масового знищення ст. 439 ККУ , геноцид ч. 1 ст. 442 ККУ , повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності та засуджені, зокрема й до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло від моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.