Функції сучасної держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

41

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Теорія держави та права”

на тему: „Функції сучасної держави”

Вступ

Функції держави на будь-якому етапі розвитку є одним із важливих та дискусійних питань у теорії держави та права. Це зумовлено тим, що у функціях виявляється сутність держави, її соціальне призначення, тому дослідження функцій виступає передумовою пізнання основного і визначального у державі. Шлях до пізнання сутності держави проходить перш за все через пізнання її функцій. Функції держави характеризують її стійку предметно-практичну діяльність в середині держави і на міжнародній арені. Для держави така діяльність визначається як життєво необхідна в силу соціальних, політичних, економічних та інших причин. Невиконання нею тієї чи іншої функції породжує негативні наслідки як для суспільства, так і для самої держави.

Функції держави визначають структуру її діяльності, тобто засоби та закономірності організації елементів держави як складної за будовою системи. Іншими словами, структура державної діяльності визначається системою тих суспільних відносин, на які держава впливає, а тому її неможливо характеризувати окремо від системи регулювання суспільних відносин.

Також з функціями держави пов'язані закономірності її становлення, розвитку, історичної зміни одних історичних типів держав іншими.

Дослідження функцій держави надзвичайно важливе для юридичної науки. Функціональна характеристика дає змогу вивчити державу конкретного типу, види, форми, а також державність народу. Напрями та види діяльності держави, постановка і вирішення завдань, які стоять перед нею, визначення цілей та шляхів їх досягнення є вирішальними в розкритті сутності й соціальної цінності держави. Не викликає сумнівів, що саме за допомогою аналізу функцій можна чітко визначити характер діяльності держави, правильність вибору пріоритетів нею на тому чи іншому етані її розвитку, нарешті, рівень її організованості й ефективності.

Метою нашої роботи буде проаналізувати функції сучасної держави, визначити види функцій, а також здійснити класифікацію функцій держави за різними критеріями. Також в роботі ми намагатимемось визначити форми та методи здійснення функцій сучасної держави.

Під час написання даної роботи були використанні як загально-логічні методи (індукція, дедукція), так і спеціальні методи (аналізу, моделювання, порівняння, синтезу, тощо).

Загальне поняття держави та її функцій

Держава як інститут здійснення політичної влади

Характеризуючи державу, філософи і юристи сходяться на тому, що вона є необхідною формою організації розвиненого суспільства, без якої неможливе виконання завдань, що стоять перед ним. Погляди на державу, на характеристику її сутності, головних рис і призначення досить різні у представників того чи іншого наукового напрямку. Велика група науковців виходила при визначенні поняття «держава» з формально-логічних позицій. Л. Дюгі вважав державою будь-яке суспільство, де існує диференціація між тими, хто править, і тими, ким правлять, у вигляді політичної влади; Г. Шершеневич визначав її як єднання людей у межах однієї території під загальною владою; Ф. Хайєк характеризує державу як організацію, що її свідомо створюють люди, які проживають разом з метою однакового управління; Б. Баді та П. Бірінбаум розглядали державу як добре організовану машину влади разом з чиновниками і збройними силами, що її обслуговують.

Як похідне від права явище оцінювали державу Г. Кельзен, І. Кант, Г. Еллінек. Г. Кельзен характеризував її як персоніфікацію правопорядку, І. Кант -- як об'єднання великої кількості людей, які підпорядковуються правовим законам, Г. Еллінек -- як цільову єдність людей, які мають властивості юридичних суб'єктів і є носіями права.

Гегель розглядав державу як вищу і найдосконалішу форму суспільного життя. Підкреслюючи її моральну спрямованість, він характеризував її як дійсність моральної ідеї. М. Коркунов визначав державу як об'єднання вільних людей, де мирний порядок забезпечується встановленням монополії державних органів на здійснення примусу, -- отже, наголошував на її примусовому характері. На ту саму обставину вказує Дж. Ролз, який вважає, що держава повинна здійснювати остаточну владу і примус на певній території.

У найбільш концентрованій формі вказівка на примусовий характер держави сформульована у вченні марксизму-ленінізму. Ця риса держави розглядається ним як похідна від її класової природи, хоча К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін визнавали також необхідність захисту державою і певних загальносуспільних інтересів. Характерними для цієї теорії, в основі якої лежала ідея класової диктатури, було визначення держави як машини для підтримання панування одного класу над іншим (В. Ленін) або машини для придушення одного класу іншим (Ф. Енгельс).

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держави, в науковій літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне явище, до структури якої входить кілька побічних і кілька головних елементів. На перше місце серед них висуваються територія, населення і публічна влада. Саме їх наявність, за класичними юридичними поглядами, відрізняє державу від додержавних та інших існуючих нарівні з нею суспільних утворень. Відомий на заході правовий словник Фішера характеризує державу як таку спільноту, в основі якої лежить територія, народ і державна влада. Дійсно, держава є територіальним утворенням. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднувальну щодо населення роль. Цією ознакою позначається її відмінність як від організації родового суспільства, яке формувалося на основі об'єднання за кровно-родинними ознаками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці -- області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, держава є самоорганізованою спільнотою.

Населення, яке мешкає в межах державної території, має свої певні особливості. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без громадянства, які теж можуть проживати на території держави, громадянин держави має найширший правовий статус і найбільш стійкі правові зв'язки з державою. Він також має права і повинен виконувати всі обов'язки, передбачені законодавством держави, тоді як інші мешканці позбавляються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов'язку нести військову службу та ін.).

Основним елементом держави є, безумовно, політична влада. Інші ознаки держави здебільшого пов'язані з тими чи тими проявами державної влади. Найважливішою з них є здатність видавати закони й інші правові акти, які являють собою прояв безумовної загальнообов'язковості державної волі. Ця здатність водночас виступає як засіб самообмеження держави і забезпечення її невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на їх поведінку, а через неї на суспільні відносини.

Похідною ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування військових контингентів -- армії й поліції. Держава має у своїй власності певні необхідні для технічного забезпечення своєї діяльності засоби (озброєння, будівлі, транспорт, в'язниці і т. ін.). Для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, робить у разі необхідності внутрішні й зовнішні займи. Кожна держава має свої власні символи, якими є державні герб і прапор.

Держава є багатоаспектним явищем. Саме це відбивають і наведені вище її різноманітні визначення. Держава виступає в трьох головних аспектах: 1) як організація всього суспільства; 2) як організація певних класів або прошарків чи інших груп людей; 3) як апарат влади. Два перших аспекти мають функціональний, а третій -- механізменний характер.

Як організація всього суспільства держава виступає у внутрішніх та зовнішніх відносинах в інтересах всього населення країни, яке вона повинна репрезентувати і обслуговувати. Саме від імені держави приймаються ті рішення, які, маючи загальнообов'язковий характер, спрямовані на реалізацію і захист прав всіх громадян, на проведення соціальної політики як загальносуспільної політики. Як загальносуспільна організація держава сприяє роботі засобів зв'язку, боротьбі з порушниками законності, зі злочинністю, охороні громадського порядку. Вона є організатором усіх спільних справ -- громадських робіт, охорони природи, пам'ятників культури, історичних цінностей, здійснює оборону країни від можливих зовнішніх нападів. Як представник всього суспільства держава може виступати в ролі арбітра між ворогуючими угрупованнями, пом'якшувати та узгоджувати різні соціальні, національні, мовні конфлікти, сприяти досягненню соціальних компромісів.

Цей аспект діяльності держави є основним і найзначущішим. Разом з цим, держава, що діє в умовах суспільства, яке є соціально диференційованим, спирається на ті чи інші соціальні сили, на певну соціальну базу. Йдеться про певні класи, прошарки, державну або партійну бюрократію, номенклатуру. У зв'язку з цим держава може поєднувати захист інтересів всього суспільства з діями на їх користь. Інтереси суспільства у певних випадках набувають пріоритету при вирішенні загальнонаціональних справ. Соціальна база держави може бути менш або більш широкою. Держава може бути провідником інтересів одного або кількох класів, меншості або більшості населення. Це завжди позначається на змісті її діяльності, державній політиці, спрямованій на захист певних соціальних інтересів. У сучасній науці йдеться і про можливість фактичної належності влади в державі елітам -- економічній, політичній, науково-технічній. Залежно від того, кому саме належить влада, держава може забезпечувати пріоритетну роль державної, приватної, суспільної власності або ж визнавати рівноправність усіх їх форм, може створювати всенародну або цензову демократію, забезпечувати пільги тим чи іншим прошаркам населення тощо.

Узята в механізменному аспекті держава організована як певний апарат влади, який має складну структуру. Цей апарат являє собою розвинену систему відокремлених від суспільства державних органів, які здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат влади виступає як основний важіль управління суспільством, його реформування. Різні структури цього механізму мають різне функціональне призначення, взаємодіють між собою. У демократичній державі саме державний апарат повинен бути каналом здійснення народовладдя. У складі апарату існують органи первинного і вторинного народного представництва. Органи первинного народного представництва утворюються безпосередньо шляхом народного голосування. Потім вони обирають органи вторинного представництва. В Україні органами первинного представництва населення є Верховна Рада і Президент України, а вторинного -- Кабінет Міністрів, система судів, Генеральний прокурор.

Вказані три аспекти діяльності держави і його головні ознаки повинні стати основою для її розгорнутого визначення. Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.[16;14 - 18]

Загальне поняття функції держави

Функції держави - це основні напрями її діяльності, що виражають суть і соціальне призначення, цілі і завдання держави по управлінню суспільством у властивих йому формах і властивими йому методами.

Приведене визначення допомагає виділити наступні найбільш істотні ознаки функцій держави.

1. Функція держави не будь-який, а самий основний, головний напрям її діяльності, без якого держава на даному історичному етапі або впродовж всього свого існування обійтися не може. Це стійка діяльність держави, що склалася, в тій або іншій сфері - в економіці, політиці, охороні природи та ін.

2. У функціях наочно виражається найглибинніше і стійкіше в державі - її суттю. Тому через функції можна пізнати суть держави, його багатобічні зв'язки з суспільством.

3. Виконуючи свої функції, держава тим самим вирішує завдання, що стоять перед нею, по управлінню суспільством, а її діяльність набуває практичної спрямованості.

4. Функції держави - поняття управлінське. Вони конкретизують цілі державного управління на кожному історичному етапі розвитку суспільства.

5. Реалізуються функції в певних (переважно правових) формах і особливими, характерними для державній владі методами.

Функції держави по суті своїй об'єктивні. Вони обумовлені закономірностями взаємодії суспільства і держави, а тому у останнього немає вибору - виконувати їх або не виконувати. Невиконання державою своїх функцій поза сумнівом викличе ланцюгову реакцію негативних наслідків в суспільному житті. Так, якщо держава перестане здійснювати функцію по забезпеченню правопорядку, суспільство неминуче дестабілізуватиметься, наступить анархія, ведуча до його руйнування. ;

В той же час об'єктивний характер функцій держави зовсім не означає, що вони реалізуються окрім волі і свідомості людей. Навпаки, роль суб'єктивного чинника тут дуже велика. Держава тільки тоді функціонує плідно, коли її функції повною мірою відповідають об'єктивним потребам суспільства. Значить, спочатку мають бути усвідомлені об'єктивні суспільні потреби, а вже потім визначені функції держави й механізм їх здійснення. Причому все це забезпечується свідомою діяльністю людей. Помилки і недоліки у функціонуванні держави обертаються для суспільства різної гостроти кризовими явищами.

Функції держави різні, порядок їх виникнення і зміни залежить від черговості завдань, які постають перед суспільством в ході його еволюції, і цілей, які він переслідує. Завдання - це те, що вимагає дозволу, а функція - вид діяльності, направленої на такий дозвіл. Іншими словами, завдання і функції є взаємозв'язаними, але не тотожними поняттями. У окремі історичні періоди пріоритетними стають різні завдання і цілі держави, а отже, і разні її функції. Виконання яких-небудь завдань веде до зникнення одних функцій, поява нових.

Кожна функція держави має свій об'єкт дії і свій зміст. Об'єкт - певна сфера суспільних стосунків (економіка, культура і ін.), на яку направлена державна дія. Об'єкти і служать критерієм розмежування функцій держави. Зміст функцій показує, що робить держава, які управлінські дії в даній сфері вона здійснює, чим конкретно займаються його відповідні органи.

Функції держави необхідно відрізняти від функцій її окремого органу. Останні розкривають соціально-цільове призначення конкретного органу, який через функції реалізує свою компетенцію. На відміну від функцій державних органів функції держави виконуються всіма або багатьма органами. Проте сказане не виключає того, що окремі державні органи грають переважну роль в справі здійснення якої-небудь функції держави. Так, захист країни від нападу ззовні - головне завдання військового відомства.

Всі функції конкретних державних органів підпорядковані функціям держави і не можуть їм суперечити. Тому діяльність державних органів повинна протікати в руслі основних функцій держави.[4;167 - 169]

Поняття функцій сучасної держави, види, класифікація та способи здійснення

Поняття функцій сучасної держави

Сучасна юридична наука все частіше трактує функції держави не лише як напрями її діяльності, а й як механізм державного впливу на суспільні процеси. Деякі вчені вважають, що функції держави - це особливий механізм державного впливу. Включення механізму державного впливу на розвиток суспільних процесів до поняття функцій держави не зовсім виправдано, тому що цим самим функції держави зводяться в основному до функціонування її механізму, а також відбувається заміна функціонування держави різними способами правового впливу, хоча в науці існує самостійне поняття «правові форми здійснення функцій держави». Таким чином, правомірним є висновок про те, що функції держави є передумовою пізнання сутності держави. Характеризуючи функції, ми повинні враховувати такі моменти:

функції є засобами реалізації завдань держави;

функції об'єктивно визначаються метою завдань;

у своїй практичній діяльності держава може відхилятися від проголошених функцій;

реалізація функцій вимагає певного способу організації;

функції погребують правового закріплення та захисту;

функції мають еволюційний характер, оскільки залежать від рівня розвитку держави та її завдань;

функції держави реалізуються у певних організаційно-правових формах;

в функції держави є ширшим поняттям, аніж функції органу держави.

Основний недолік у вивченні та розробленні проблеми функцій держави зводиться до того, що багато питань, пов'язаних із дослідженням цієї теми, розглядаються ізольовано, в межах окремих типів держав. Зокрема, системи функцій держав різних історичних типів створюються на основі одного лише аналізу діяльності цих держав. Але якщо ми визначаємо функції держави як основні напрями її діяльності, то може йтися про те, що системи функцій держав різних історичних типів будуть однотипними у певний період часу. Таким чином, можна стверджувати про різні механізми, методи, зміст тих чи інших функцій держави залежно від її історичного типу, однак сутність функцій держави залишається незмінною незалежно від її історичного типу.

Деякі вчені вважають, що залежно від дослідження, характеру науки та інших причин можливі різні підходи до класифікації функцій. Одні з них вважають, що функції держави дуже різноманітні, а тому зайвим буде вичерпний їх перелік. На погляд інших, ставити об'єктивну категорію, якою є функція, в залежність від суб'єктивної «характеристики» - це означає закривати шлях до єдиного розуміння системи функцій, хоча вони й відкидають думку про те, що «категорія функції» є більш динамічною у порівнянні із «сутністю» хоча б тому, що вона ще не пов'язана з такими історично змінними категоріями, як інтереси пануючого класу та цілі, що постають перед державою.

Таким чином, можемо зробити висновок, що визначення функцій держави, які містяться в науковій літературі, незважаючи на використання різних ознак їх класифікації та структури («інтереси пануючого класу», «визначений історичний період»), як правило, зводяться до основного формулювання; функції держави - це основні напрями діяльності держави. Процес реалізації функцій - не процес впливу держави па економічні, ідеологічні та інші суспільні відносини. Самі ж суспільні відносини в процесі функціонування держави виступають як об'єкт державного впливу.

Спірний характер має проблема співвідношення функцій і завдань держави. На нашу думку, вивчення взаємодії цих категорій дозволяє визначити природу та сутність основних функцій держави. Спільними ознаками, які характеризують ці категорії, є те, що вони розкривають соціальну роль та призначення держави; певним чином закріплюються; здійснюються в певних формах; залежать від рівня розвитку суспільства та держави; змінюються залежно від характеру дії політичних, економічних, науково-технічних та інтелектуальних факторів; відображають процес формування та еволюції державності. Спірний характер має і проблема основних та неосновних функцій держави. Деякі вчені вважають функції держави основними напрямами діяльності держави, інші - головними напрямами, треті - провідними напрямами.

Неточність цих визначень зумовлює проблему неосновних, другорядних та додаткових функцій. Проблему можна вирішити, якщо мати на увазі, що є функції першого порядку, що здійснюються державою в цілому, та функції другого порядку, що здійснюються різними державними органами. Ці функції співвідносяться між собою як «загальне» та «спеціальне», а не як «основне» та «другорядне».

Якщо визначення основних функцій держави є більш-менш єдиним у літературі, то питання неосновних функцій є досить дискусійним. Одні автори вважають, що неосновні функції притаманні державі, а інші обґрунтовують неможливість поділу функцій на основні та неосновні.

На нашу думку, термін «неосновні» функції є умовним. Його вживання є правомірним лише тоді, коли допомагає виділити із множини державних функцій більш широкі за обсягом і змістом основні функції держави. Однак поділ функцій на основні та неосновні не є обґрунтованим через відсутність об'єктивного критерію їх розмежування. Якщо в основу такої класифікації покласти різні критерії, то відповідно до законів логіки і результати такого поділу будуть різні, неоднозначні. Якщо ж ми хочемо досягти однозначного розуміння функцій держави, то повинні застосувати до класифікації ознаки, що мають об'єктивний характер.

Що стосується таких ознак, як «безпосереднє» або «опосередковане» вираження сутності держави, «більша чи менша зумовленість функцій», то вони допускають досить великий суб'єктивізм при оцінці діяльності держави, а тому навряд чи зможуть мати наукове значення. Це ставить під сумнів доцільність виділення поняття неосновної функції. Однак і так звані основні функції не рівноцінні одна одній і їх, у свою чергу, можна поділити па більш важливі та менш важливі. Можливо, щоб надати поняттям основних та неосновних функцій визначеності, було б доцільніше мати на увазі у першому випадку суто загальносоціальні функції держави, а у другому - групові (класові), оскільки хоч вони й важливі, але мають підпорядкований характер порівняно із загальносоціальними функціями. Все це свідчить про те, що неможливо знайти об'єктивний критерій для розмежування понять основних та неосновних функцій держави, такий критерій, який би при застосуванні давав однозначний результат класифікації.[13;90 - 94]

Види та класифікація функцій за різними критеріями

Важливе значення для дослідження функцій держави має питання про їх склад, об'єктивний критерій розмежування та найбільш доцільну класифікацію. Л. Загайнов вважає, що основним критерієм, за допомогою якого можна відмежувати одну функцію держави від іншої, є різниця в об'єкті впливу, тобто специфіка відповідних суспільних відносин, на які держава впливає в процесі своєї діяльності .

Пізнанню специфіки розвитку державності сприяє метод класифікації функцій держави.

На думку більшості вчених, функції держави поділяються на внутрішні та зовнішні.

Така класифікація у правовій науці тривалий час існувала як єдина класифікація функцій держави. Внутрішні функції держави визначаються метою та внутрішнім завданням держави. Деякі автори поділяють внутрішні функції держави на дві групи: охоронні та регулятивні [12, с 8]. Однак найбільш поширеною у вітчизняній літературі є класифікація внутрішніх функцій на:

політичну, що забезпечує процес здійснення народовладдя;

економічну, змістом якої є створення умов для розвитку виробництва;

податкову, що визначає порядок збору податків та їх витрат;

соціальну, яка забезпечує соціальну безпеку громадян;

екологічну, що створює умови для охорони та раціонального використання природних ресурсів;

культурну, що забезпечує консолідацію нації;

інформаційну, що регламентує порядок організації, забезпечення, використання, поширення та збереження інформації.

Зовнішні функції реалізуються у формі: політичній; економічній; екологічній; охорони держави; підтримки світового правопорядку. Заслуговує на увагу проблема існування генеральної функції держави, яку розуміють як процес реалізації загальних справ, то забезпечують об'єктивні умови людського існування.

Поряд із класифікацією функцій держави за об'єктами (сферами) діяльності, існує класифікація за формами державної діяльності. За цим критерієм розрізняють такі функції, як законодавча (правотворча), функція управління (виконавчо-розпорядча) та правоохоронна функція. За змістом діяльності держави визначають основні та неосновні функції, а також прості та складні (комплексні) функції.

Так, за суб'єктами діяльності держави розрізняють, зокрема, такі функції держави, як загальнодержавні функції, функції суб'єктів федерацій (федеративних держав), органів державної влади тощо.

Свого часу в радянській науковій юридичній літературі, а згодом майже у всій відповідній соціалістичній літературі функції держави класифікувались виключно або переважно за однією ознакою, а саме -- за об'єктами (сферами) діяльності держави. Щоправда, на різних станах розвитку колишнього Союзу РСР розрізнялась неоднакова кількість його зовнішніх і внутрішніх функцій і вони мали інші назви (господарсько-організаторська, культурно-виховна та ін.). До того ж, ці функції визнавались у повному обсязі лише за Союзом РСР, а за союзними республіками -- лише окремі функції з числа внутрішніх функцій (соціальна, господарсько-організаторська, культурно-виховна).

За способами діяльності держави розрізняють, як правило, такі функції держави, як законодавчу, виконавчу, судову, а також іноді контрольно-наглядову функцію та ін. Ці функції, як і ті, що розрізняють за засобами діяльності держави, нерідко називають "владними", "технологічними", "організаційними". Вони є найбільш визнаними в науці й іноді вважаються головними чи пріоритетними.

За засобами діяльності держави можна розрізняти такі основні її функції, як фінансову, інформаційну, територіальну, функцію державного програмування (планування) і прогнозування та правоохоронну (охоронну).

За умовами діяльності держави розрізняють, зокрема, такі її функції як постійні і тимчасові (зумовлені воєнним чи надзвичайним станом або іншими факторами), загальнодержавні (загальні) та локальні (місцеві, регіональні).

Предметом класифікації є, як правило, основні функції держави. Пріоритетні функції держави, тобто ті, що відіграють найбільшу роль на певному етапі розвитку і функціонування держави, називаються її головними функціями, звичайно серед основних функцій.

На нашу думку, кожна з наведених класифікацій є досить обґрунтованою і має теоретичну та практичну цінність. З одного боку, вони сприяють приведенню функцій в певну систему, а з іншого - визначенню ролі та місця кожної функції в цій системі. Хоч, як це не парадоксально, до кожного з різновидів функцій ми можемо висловити застереження, оскільки функції держави не є чимось незмінним. Залежно від конкретно-історичних умов елементи загальних функцій можуть набувати самостійного значения. Серед них можуть бути функції організації суспільних робіт (наприклад, будівництво іригаційних споруд в азіатських країнах), забезпечення прав і свобод громадян. Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна функція. Це пов'язано з тим, що діяльність людини набула глобальних масштабів, а її негативні результати - забруднення атмосфери, води, землі та ін. - загрожують існуванню всього земного, у тому числі самої людині.[18;61 - 64]

Поділ функцій держави на внутрішні і зовнішні

Внутрішні функції сучасної держави

Як було вже раніше сказано, за об'єктами (сферами) діяльності держави розрізняють, як правило, внутрішні й зовнішні функції держави.

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на забезпечення народовладдя, розвитку демократичних форм і інститутів, врегулювання політичних конфліктів. Діяльність держави по здійсненню політичної функції складна, багатогранна і, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функцій. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.

Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни.

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч.

Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав -- це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав -- створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя.

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.

Економічна функція держави спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

Б умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займаються підприємницькою діяльністю тощо.[14;71 - 73]

Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший -- забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий -- соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, -- безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. Б умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази.

Екологічна функція, або функція охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства.

Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог.

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо.

Держава має широке коло суб'єктів фінансового контролю. Зокрема, в Україні -- це Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Міністерство фінансів та ін.

Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури -- літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культурних пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо.

Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства. Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем.

Головними напрямками діяльності держави по забезпеченню законності і правопорядку є: удосконалення роботи законодавця по прийняттю доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; покращення організації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбі з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. Особливої уваги заслуговують заходи по підвищенню правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання покликане довести до свідомості людей розуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепити кожному громадянину почуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватись відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди і систематичної роботи в цьому напрямку. Все це зрештою повинно сформувати у людей переконання в необхідності виконувати вимоги закону і рішень державної влади.[3;77 - 78]

Зовнішні функції

В теорії держави не існує однозначної відповіді на питання, які функції слід відносити до зовнішніх. Сучасні дослідники функцій держави до її зовнішніх функцій зазвичай відносять насамперед функції оборони країни від зовнішніх загроз, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва.

Проте в теорії держави та права існує ще один підхід стосовно зовнішніх функцій держави. Прихильники цього підходу М. Манелі (Міес-zyslaw Maneli), В. Вайхельт (Wolfgang Weichelt), Я. Янєв, М. Піскотін та інші вважають, що в сфері своєї зовнішньої діяльності сучасна держава здійснює одну єдину синкретичну (нерозчдеиовану) функцію - зовнішню. Ця функція не є монолітною, її аспекти охоплюють різні види зовнішньої діяльності держави: оборону, налагодження співробітництва з іншими країнами тощо. Зокрема, М. Піскотін виділяє в складі єдиної зовнішньої функції держави два її основних аспекти: оборону держави та діяльність з організації економічних, політичних та культурних зв'язків з іншими державами.

Своєрідною позицією, яка визнає існування єдиної зовнішньої функції держави, є концепція, яка отримала назву «мінімуму державних функцій», її прихильники - Ц. Ціємбіньській та Г. Анталффі (Gyorgy Antalffy) вважають, що держава здійснює лише дві функції, покликані забезпечити її існування й розвиток, - внутрішньополітичну й зовнішньополітичну. Таким чином, ці дві функції є мінімумом функцій держави, оскільки апріорі не може існувати держава, яка не спроможна підтримувати певний внутрішній політичний порядок та забезпечити захист цього порядку від нападу агресивних сусідів. Теоретичним підґрунтям концепції «мінімуму державних функцій» є, зокрема, теза про нерозривну єдність та спільну природу зовнішньої та внутрішньої діяльності держави.[1;43]

Незважаючи на те, що концепція єдиної зовнішньої функції піддавалася активній критиці з боку провідних науковців, на нашу думку, цей підхід більш відповідає умовам сьогодення та прогнозам перспективного розвитку функцій держав у майбутньому. Адже в контексті глобалізації, самоусвідомлення людства як єдиного організму, монополярності світу, участі держави в численних різновекторних інтеграційних процесах спостерігається процес налагодження міжнародних відносин нового типу. Такі відносини характеризуються встановленням стійких добросусідських зв'язків, інтенсивним міжнародним гуманітарним співробітництвом, вступом у різноманітні наддержавні структури - все це сприяє загальному зменшенню напруги в міжнародних відносинах, зміцненню обороноздатності кожної країни, яка є членом певного інтеграційного об'єднання.

Природно, було б вкрай нерозумним на сучасному етапі заперечувати традиційні зовнішні загрози, такі як збройні агресії з боку інших держав. Драматична багатовікова історія українського народу, низка невдалих спроб здобуття державності, насамперед у період національно-визвольних змагань, дає нам численні приклади фатального нехтування функцією оборони країни від зовнішніх зазіхань, коли в результаті держава взагалі припиняла своє існування як суб'єкт міжнародних відносин.

Не можна й говорити про те, що зовнішньополітична ситуація на сучасній міжнародній арені є цілком безпечною, в тому числі і для молодої української держави. Політична нестабільність деяких зарубіжних країн, гегемоністські тенденції монополярного світу, прогнозовані «війни за ресурси», зростання відставання у високих технологіях - «digital divide», виникнення низки якісно нових загроз, зокрема тероризму - все це не дозволяє вважати функцію оборони країни такою, що втрачає свою важливість. Важливість цієї функції підкреслює і ч. 1 ст. 17 Конституції України: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Але на сучасному етапі вищезгаданий новий тип міжнародних відносин у контексті глобалізаційних процесів та трансформації світової спільноти з постіндустріального до інформаційного суспільства розмиває й без того умовну межу між різними видами зовнішньої діяльності держави. Так, наприклад, оборона держави наразі все більше залежить від зовнішньополітичних успіхів держави в процесі її інтеграції в системи колективної безпеки. З іншого боку, військово-політична інтеграція багато в чому залежить від зовнішньоекономічних чинників, наприклад протекціонізму держав на світовому ринку озброєнь. Своєю чергою, великі транснаціональні корпорації в тісному зв'язку з зовнішньоекономічними потребами держави окреслюють пріоритети для дипломатичної (або навіть воєнно-політичної) діяльності та визначають окремі завдання в контексті зовнішньополітичного курсу.

Проте найважливішим є той факт, що якісно нові світові загрози, такі як перманентне зростання міжнародного тероризму, нелегальної міграції, поширення пандемій світового масштабу, інтенсивне розмежування провідних країн «золотого мільярду» та країн «третього світу», небезпека антигуманістичного використання високотехнологічних досягнень, екологічні катастрофи на кшталт глобальних кліматичних змін, прогнозовані конфлікти, які будуть викликані нестачею природних ресурсів, поширення глобальних фундаменталистских та екстремістських рухів тощо, вимагають не просто мобілізації всіх зусиль у зовнішній діяльності сучасної держави, а й комплексного та системного їх використання. Можна вважати, що в силу такого перемішування видів зовнішньої діяльності держави, тенденції зростання взаємозумовленості таких видів, останні вже не можна ототожнювати, або просто прив'язувати до самостійних зовнішніх функцій держави. Навпаки, комплексний синергетичний підхід стає наріжним каменем у розбудові концептуальних моделей зовнішньої діяльності держави.

Отже, на нашу думку, ті види зовнішньої діяльності держави, які раніше низка дослідників називала зовнішніми функціями держави (оборона країни від зовнішньої агресії, підтримка мирного співіснування, налагодження політичних, економічних, військових та культурних зв'язків з іншими країнами, боротьба з міжнародним тероризмом, міжнародною організованою злочинністю та нелегальною міграцією, участь у міжнародних заходах з охорони навколишнього природного середовища та діяльності з нерозповсюдження зброї масового ураження тощо) зараз слід розглядати в якості аспектів єдиної зовнішньої функції сучасної держави.

Видається доречним виділити такі підфункції синкретичної зовнішньої функції сучасної держави:

- зовнішньополітична (дипломатична);

- оборони держави від зовнішньої військової агресії;

- зовнішньоекономічна;

- налагодження міжнародних культурних зв'язків;

-природоохоронна, або екологічна (участь у міжнародній охороні навколишнього середовища);

-протидії міжнародному тероризму та міжнародній організованій злочинності;

- зовнішньоінформаційна.[1;45 - 46]

Форми та методи здійснення функцій сучасної держави

Держава повинна виконувати свої функції у властивих йому формах, застосовувати в своїй діяльності різні методи.

Розрізняються правові і неправові форми реалізації функцій держави. У правових формах відбиваються зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права і в рамках закону. Крім того, вони показують, як державні органи і посадові особи працюють, які юридичні дії вони здійснюють. Зазвичай виділяють три правові форми здійснення функцій держави - правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну.

Правотворча діяльність - це підготовка і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива. Наприклад, як здійснювати соціальну функцію без соціального законодавства, що кодифікує, соціального права?

От правовиконавчої діяльності залежить той факт, чи будуть закони і інші нормативні акти реалізовані або вони залишаться лише благими побажаннями законодавця. Основний тягар по виконання правових норм лежить на органах управління (виконавчо-розпорядчих органах), очолюваних урядом країни. Це повсякденна робота по дозволу різноманітних питань управлінського характеру, для виконання якої виконавчо-розпорядчі органи видають відповідні акти, контролюють виконання обов'язків виконавцями і ін.

Правоохоронна діяльність, тобто владна оперативна і правопристосувальна діяльність по охороні правопорядку, має рацію і свобод громадян і так далі, включає вживання заходів по попередженню правопорушень, дозвіл юридичних справ, притягання до юридичної відповідальності і ін.

У наш час зростає роль договірної форми в здійсненні функцій держави. Це обумовлено розвитком ринкової економіки і децентралізацією державного управління. Зараз державно-владні вирішення органів держави все більше поєднуються з договірною формою, структурами цивільного суспільства і громадянами.

Неправові форми охоплюють великий об'єм організаційно-підготовчої роботи в процесі здійснення функцій держави. Така діяльність є і необхідною, і правомірною, але вона не пов'язана з юридично значущими діями, що спричиняють за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота по збору, оформленню і вивченню різної інформації при дозволі юридичної справи, ознайомлення з листами і заявами громадян і тому подібне

Методи здійснення функцій держави достатньо багатообразні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи законності, переконання і примушення, рекомендації, для реалізації економічної функції необхідний цілий набір економічних методів - прогнозування, планування, пільгове кредитування і інвестування, державні субсидії, захист споживачів і ін.

Метод законності, як один із найбільш універсальних методів державного керівництва суспільством, знаходить своє втілення в організації суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів. Метод законності призваний виконувати функцію гаранта від можливих проявів суб'єктивізму, волюнтаризму в діяльності державного механізму, провідника в суспільне життя принципів верховенства права і закону.

Метод інформаційного впливу на суспільство полягає в проведенні через засоби масової інформації роботи по повідомленню населення про прийняті державні та правові рішення, по формуванню суспільної думки, цілеспрямованому регулюванню інформаційних потоків і т. ін.

Метод переконання зводиться до заохочення суб'єктів суспільних відносин до певних дій (поведінки, діяльності), які відповідають їх волі без застосування силового тиску, таким чином забезпечуючи свободу вибору. Переконання в основному здійснюється через такі юридичні засоби, як суб'єктивні права, законні інтереси, пільги і т. ін.

Методи рекомендації і заохочення мають місце тоді, коли держава орієнтує й спонукає суб'єктів суспільних відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним з її точки зору. Використовуючи ці методи, держава може досягти значних успіхів у стимулюванні суспільно корисної діяльності.

Метод примусу застосовується при порушенні правових норм, їх невиконанні. Він виражається в схиленні суб'єктів суспільних відносин до певної поведінки за допомогою силового тиску (супроти волі тих, ким управляють), таким чином обмежуючи свободу їх вибору. Примус може здійснюватись через такі юридичні засоби, як міри припинення здійснення правопорушень, покарання тощо.

Крім перелічених держава використовує й інші форми і методи. Однак названі належать до ключових, основоположних.[15;75 - 78]

Функції української держави на сучасному етапі розвитку

Українська держава здійснює нині всю систему функцій держави. Пріоритетними серед них є внутрішні об'єктні функції -- політична, економічна, соціальна, культурна й екологічна та "владні" -- законодавча, виконавча та судова.

Здійснення функцій держави забезпечується насамперед її організаційним механізмом, який складають органи державної влади та інші інститути держави (бюджетна, грошова, банківська системи, територія, Збройні Сили та інші військові формування тощо). Відповідно до системи функцій держави в механізмі держави можна розрізняти політичний, економічний, соціальний, культурний механізм, а також інші складові механізму держави, що відіграють пріоритетну роль у здійсненні відповідних функцій.

Успішне здійснення кожної функції держави об'єктивно можливо лише за наявності міцної правової основи у вигляді окремої галузі чи сукупності галузей права або законодавства, наприклад, у вигляді господарського, соціального, економічного та інших галузей права і законодавства.

Правову основу політичної функції української держави складають насамперед галузі публічного права: конституційне, адміністративне, кримінальне та ін. "Наріжним каменем" серед джерел публічного права і правової основи політичної функції є, звичайно, Конституція України. Вона визначає (встановлює) всю систему конституційного ладу, але насамперед державний і суспільний лад України, статус людини і громадянина та систему місцевого самоврядування, створюючи правову основу безпосереднього народовладдя, державної влади і місцевого самоврядування як форм політичної (публічної) влади.