У первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї - правила поведінки, що увійшли у звичку в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право -система норм, що опираються на звичай.

Норми-звичаї були засновані на природно-природній необхідності й мали значення для всіх сторін життя громади, роду, племені, для регламентації господарського життя й побуту, сімейних і інших взаємин членів роду, первісній моралі, релігійно-ритуальній діяльності. Їхньою метою була підтримка й збереження кровнородинної родини. Це були «мононормы», тобто нерозчленовані, єдині норми.

У них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових початків.

Мононормы не давали переваг одному члену роду перед іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їхню діяльність в умовах протистояння суворим чинностям природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду являли собою зворотний бік обов'язків, були невіддільні від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого особистого інтересу, відмінного від інтересу роду. Тільки з розкладанням первісного ладу, з появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідоцтвом виходу людини із тваринного світу в людське співтовариство, що рухається по шляху прогресу. [11, 118]

В умовах суспільної власності й колективного виробництва, спільного рішення спільних справ, не відокремленості індивіда від колективу як автономної особистості, звичаї не сприймалися людьми як суперечні їхнім особистим інтересам. Ці неписані правила поведінки дотримувалися добровільно, їхнє виконання забезпечувалося, в основному, чинністю суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. При необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувався примус, що походив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду й племені й ін.).

У первісному суспільстві переважали такі засоби охорони звичаю, як «табу» - обов'язкова й незаперечна заборона (наприклад, заборона під страхом найтяжчих покарань кровно-родинних шлюбів). Крім заборон (табу), виникли такі способи регулювання, як дозвіл і позитивне зобов'язання (тільки в зародковій формі). Дозволи мали місце у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збору їхнього плодів, користування тією або іншою територією, джерелами води й ін. Позитивне зобов'язання мало на меті організувати необхідне поводження в процесах готування їжі, будівництва жител, розпалення багать, виготовлення знарядь і ін.

Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов'язання), що стали звичайними способами регулювання первіснообщинного життя, - джерела формування права.

3.1 Причини виникнення права

Процес виникнення держави й права протікав при їхньому взаємному впливі один на одного й викликаний був тими самими причинами:

1. Потребами економічних відносин, які складалися при наявності приватної власності, поділу праці, товарного виробництва й обігу, необхідністю закріплення економічного статусу товаровласників, забезпечення для них стійких і гарантованих економічних зв'язків, умов для економічної самостійності;

2. Необхідністю підтримувати стабільність і порядок у суспільстві в умовах поглиблення й загострення соціальних протиріч і конфліктів;

3. Організацією публічної влади, відділеної від населення й здатної санкціонувати звичаї, установлювати юридичні норми й забезпечувати проведення їх у життя;

4. Перетворенням людини у відносно самостійного індивіда. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід не виділений як особистість, що усвідомлює можливості (волі), які складаються в процесі розвитку суспільства.

Таким чином, виникнення права було пов'язане з:

1) якісним ускладненням виробництва, політичного й духовного життя суспільства;

2) відокремленням особистості, як учасника суспільних відносин зі своїми домаганнями на автономність існування (соціальну волю);

3) формуванням держави, якій потрібен був новий нормативний соціальний регулятор, здатний виконати завдання:

а) забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму більше високого порядку, ніж первісне суспільство, підтримувати в ньому порядок і стабільність;

б) закріпити й забезпечити індивідуальну волю автономної особистості.

Виконати такі завдання було не під силу нормативним регуляторам первіснообщинного ладу - нормам-звичаям. Цю роль взяло на себе юридичне право, що формується, визначальною рисою якого стала державна примусовість.

3.2 Основні юридичні джерела формування права в різних народів миру

Можна виділити два шляхи формування права:

- за допомогою норм, що походять від держави;

- за допомогою норм, що виходять від суспільства (громад, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань: церкви й т.п.) і підтримуваних державою.

Первісне право складалося шляхом переростання звичаїв у правові звичаї, які записувалися, поєднувалися в особливі списки. У результаті цього з'явилося звичаєве право - система норм, що ґрунтуються на звичаї, що регулює суспільні відносини в державі, у певній місцевості або в етнічній або соціальній групі.

У різних народів миру позначилися різні провідні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна норма, норма-звичай, закон, які в ході подальшого розвитку народів і держав привели до формування національних правових систем і їхніх типів, що відрізняються друг від друга. Типами (родинами) правових систем почали називати правові системи держав, у яких переважали загальні риси, загальні вихідні елементи, у тому числі загальне джерело (форма) права: закон (нормативно-правовий акт), судовий прецедент, релігійна норма, норма-звичай.

Перші писемні пам'ятки права стародавності (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммурапі й ін.) і середньовіччя («Салична правда», «Російська правда» і ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.

У первісному суспільстві позначилися контури правосудної діяльності, при якій регулювання здійснювалося за схемою: норма (звичай) плюс індивідуальне рішення (рішення родових зборів, старійшин, «судів»). Так поступово формуються судові прецеденти - рішення конкретних справ, які в процесі повторення ситуацій здобували значення зразків, моделей, ставали загальною нормою. Вони стали провісниками прецедентного права - в Англії, США, Канаді, Австралійському Союзі (англо-американський тип правової системи).

У країнах континентальної Європи з розвитком писемності поряд зі звичаєвим правом виникають норми права, установлені актами короля, князя, їхніх чиновників, які йменуються законами (законодавче право) - у Франції, Іспанії, Австрії. ФРН (романо-германський тип правових систем).

У країнах азіатського континенту (Іран, Ірак) важливу роль у формуванні права, поряд зі звичаями, грали й дотепер грають норми релігії в релігійно-доктринальній інтерпретації (релігійно-традиційні правові системи).

У ряді держав Африки, Латинської Америки право формувалася на основі норм-звичаїв і традицій общинного побуту (традиційно-общинне право) - традиційно-общинні правові системи.

У цей час розрізняють два класичних типи правових систем. Один -романо-германский або континентальний - (Франція, ФРН, Італія, Іспанія й ін.), де першенствує нормативно-правовий акт. Тут право виступає переважно у формі закону. Другий - англо-американський тип або загальне право (Англія, США й ін.). Тут віддається перевага судовому прецеденту, тобто судовому рішенню, присвяченому конкретній справі, що стає зразком, прикладом для подібних же життєвих випадків. Крім того, виділяють змішаний (скандинавські й латиноамериканські групи правових систем) і традиційно-релігійний типи правових систем. Останній тип розділяється на підтипи: дальнесхідно-традиційний (основні групи - китайська, японська), релігійно-общинний (мусульманської, індуської, іудейської, християнська групи), звичайно-общинний (африканська група). [8, 28]

ВИСНОВОК

Виявлення й аналіз повторюваних, тобто закономірних, зв'язків, що визначають хід розвитку держави, дозволяють і побачити сьогодення, і заглянути в майбутнє даного феномена.

Державі, як відносно самостійному явищу властиві власні закономірності розвитку. Однак головні імпульси до руху вперед вона одержує від взаємодії з суспільством, що динамічно розвивається.

Одна з основних закономірностей еволюції держави укладається в тім, що в міру вдосконалювання цивілізації й розвитку демократії воно перетворюється із примітивного, «варварського» утворення примусово-репресивного характеру в політичну організацію суспільства, де активно функціонує весь комплекс інститутів держави відповідно до принципу поділу влади.

Суспільство, що демократично розвивається має потребу в тім, щоб його різнобічні об'єктивні потреби були в центрі уваги держави, воно стимулює розгортання загально-соціальних функцій держави.

У створенні кожної держави має значення цілий комплекс причин -- економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується визначеними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави тільки в XX століття. В силу конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і довгий час входили до складу інших багатонаціональних держав, випробували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна в складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності в XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державно-подібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії із середини 50-х років XX ст. виникло більш 90 нових держав. Їхня кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що створилися в результаті розпаду СРСР, відноситься й Україна та інші країни СНД.

Список використаної літератури

1. Алексєєв С.С.Теорія держави і права.,М.:Инфра-Норма,1997

2. Богуцький П. Поняття правової держави та методологічний підхід до проблем її формування.-Право України,1996,№4-С.15-23

3. Венгеров А.Б. Теорія держави і права:Ч.2.Теорія права.-М.:Юристъ.,1997

4. Венгеров А.Б. Теорія держави і права: Ч.1.Теорія держави.-М.:Юристъ.,1997

5. Гумплович Л. Общее учение о государстве.- Спб , 1990

6. Донцов Д. Історія розвитку державної ідеї. -Політологія. Кінець ХІХ-перша половина XX ст: Хрестоматія за ред. Семків О.І. - Львів: Світ, 1996 - с.508

7. Загальна теорія держави і права/За ред. В.В. Копєйчикова .-К.:Юрінком-Інтер,1998.-320с.

8. Исторические типы государства и права.-Свердловск.:СЮИ.,1986

9. Историческое и логическое в познании государства и права / Под ред. Королёва А. и др.-Л.: ЛГУ.,1988

10. История политических и правовых учений /под ред. В.С.Нерсесянца.-М.: Инфра. М -Норма .,1997

11. Кириченко С. Шляхи формування держави і права.-К.:Логос.,1999

12. Комарів С.А. Загальна теорія держави і права.-М.:Юрайт,1997

13. Нерсесянц В.С. История идей правовой государственности.-М.,1993

14. Общяя теорія держави і права/Під ред. В.В. Лазарєва. -М.:Юристъ, 1996

15. Петражицкий Л.И. Теория государства и права в связи с теорией моральности. Т.1 - Спб. 1997

16. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. - К.: Тандем., 1996.

17. Світова класична думка про державу і право. -К:Юрінком Інтер ., 1998

18. Теория государства и права /Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Павлова.-М.:Инфра-Норма,1998

Размещено на Allbest