Концепції походження держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

28

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:

«Теорія держави й права»

на тему:

«Концепції походження держави»

План

Вступ

1. Причини та умови походження держави

2. Різноманітність концепцій походження держави

2.1 Теологічна теорія походження держави

2.2 Патріархальна теорія

2.3 Договірна теорія

2.4 Теорія насилля

2.5 Психологічна теорія походження держави

2.6 Расова теорія

2.7 Органічна теорія

2.8 Соціально-економічна теорія

2.9 Інші теорії походження держави

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Вивчення процесу походження держави має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави, її особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови її виникнення і розвитку. Дозволяє чіткіше визначати усі властиві їй функції - основні напрямки діяльності, точніше установити місце і роль у житті суспільства і політичної системи. Серед теоретиків держави і права ніколи не було раніше і в даний час немає не тільки єдності, але навіть спільності поглядів у відношенні процесу походження держави і права. При розгляді даного питання ніхто, як правило, не бере під сумнів такі, наприклад, загальновідомі історичні факти, що першими державно-правовими системами в Древній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава і право. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої України, Росії, Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькі, а феодальні держава і право. Не оспорюються і багато інших історичних фактів, що стосуються походження держави. Однак цього не можна сказати про усі випадки, коли мова йде про причини, умови, природу і характері особливості походження держави і права. Над єдністю чи спільністю думок тут переважає різнобій. У світі завжди існувало й існує безліч різних теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку держави. Це цілком природно і зрозуміло, тому що кожна з них відбиває різні погляди і судження різних груп, шарів, націй і інших соціальних спільнот на даний процес, або - погляди і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспекти даного процесу.

Тому метою нашої роботи буде проаналізувати найбільн відомі і росповсюдженні концепції походження держав, також намагатимемося визначити позитивні і негативні сторони різних думок с приводу походження дежави.

1. Причини та умови походження держави

В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тварин і рослинних форм до трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і ін. Саме перехід до економіки, що проводить, послужив поштовхом до трьом крупним розподілам суспільної праці - відділенню скотарства від землеробства, відділенню ремесла і відособленню шаруючи людей, зайнятих у сфері обміну - торгівлі (купців).

Такі крупні події в суспільному житті мали такі ж крупні численні наслідки. У умовах, що змінилися, зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріоритетною в порівнянні з жіночою домашньою. У зв'язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де спорідненість вже ведеться по батьківській, а не по материнській лінії. Але ще важливішим було, мабуть, те, що родова община поступово починає дробитися на патріархальні сім'ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю збігаються з інтересами роду. З виникненням сім'ї почалося розкладання родової общини. Нарешті, наступила черга неминучої при розподілі праці спеціалізації, підвищення його продуктивності. Додатковий продукт як наслідок зростання продуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави і права.

Та все ж причини зародження держави і права кореняться не тільки в матеріальному виробництві, але і у відтворенні самої людини. Зокрема, заборона інцеста (кровозмішення) не тільки сприяла виживанню і зміцненню роду людського, але і надала багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх стосунків, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішення веде до звироднілості, ставить рід на грань загибелі, - половина справи. Куди складніше було викоренити його, для чого було потрібно суворі запобіжні відступів, що неминуче зустрічалися спочатку, заходи від табу, що ще недавно не існувало. Тому є підстави вважати, що родові органи, що підтримують заборону інцеста і насильницьке його припинення усередині роду, розвиток зв'язків з іншими родами в цілях взаємообміну жінками, були якнайдавнішими елементами державності, що народжується.

Родова організація суспільства трансформувалася в державу еволюційно, зберігаючи історичну спадкоємність, проходячи перехідні стадії. Однією з таких перехідних, переддержавних форм була, на думку Л. Моргана, "військова демократія", де органи родового суспільного самоврядування ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєначальника і його дружини. Тут з'явилися, зачатки військово-насильницького примушення і придушення, бо традиційна родова організація самоврядування вже не в змозі була вирішити виникаючі протиріччя, все більш руйнівні вікові порядки.

Формування держави - тривалий процес, який у різних народів йшов різними шляхами. Нині домінує думка, що одним з основних є східний шлях виникнення держави, "азіатський спосіб виробництва" (спочатку - Стародавній Схід, потім - Африка, Америка, Океанія). Тут дуже стійкими, традиційними опинилися соціально-економічні стосунки і структури родового ладу - земельна община, колективна власність. Управління суспільною власністю ставало найважливішою функцією родоплеменной знаті, яка поступово перетворювалася на відособлену соціальну групу (стан, касту), а її інтереси все більш відособлялися від інтересів решти членів суспільства. Отже, східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших варіантів головним чином тим, що тут родоплемінна знать, уособлювала суспільні посади, плавно трансформувалася в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність теж поступово перетворювалася на державну. Приватна власність тут не мала істотного значення.

На даний шлях зародження держави значний вплив зробили географічні умови, необхідність виконання великомасштабних суспільних робіт (споруда, експлуатація і захист іригаційних систем і ін.), що зумовили виникнення самостійної і сильної публічної влади.

По іншому історичному шляху йшов процес виникнення держави на території Европи, де головним державоутворюючим чинником було класове розшарування суспільства, обумовлене інтенсивним формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. На думку Ф. Енгельса, в найбільш "чистому" вигляді цей процес проходив в Афінах. У Римі на виникнення класів і держави великий вплив зробила тривала боротьба двох угрупувань вільних членів родоплеменного суспільства - патриціїв і плебеїв. В результаті перемог останніх в нім утверділісь демократичні порядки: рівноправ'я всіх вільних громадян, можливість кожного бути одночасно землевласником і воїном і ін. Проте до кінця II в; до н.е. в Римській імперії загострилися внутрішні суперечності, що призвели створення могутньої державної машини.

З питання виникнення держави на території Західної і Східної Европи в літературі висловлено дві точки зору. Прихильники першої стверджують, що в цьому регіоні в ході розкладання первісних стосунків зароджувалася феодальна держава (це відноситься перш за все до Німеччини і Росії). Прихильники другої вважають, що після розкладання родового ладу тут наступає попередній феодалізму тривалий період, в ході якого знати виділяється в особливу групу, забезпечує собі привілеї, насамперед у володінні землею, але селяни зберігають як свободу, так і власність на землю. Цей період вони називають профеодалізмом, а державу- профеодальною.[9;38 - 42]

2. Різноманітність концепцій походження держави

2.1 Теологічна теорія походження держави

Теологічна або божественна теорія висходить своїми джерелами до стародавнього світу. Відомо, що ще в стародавньому Єгипті і Вавилоні виникли ідеї божественного походження держави. У силу особливих поглядів і поглядів частини суспільства духовенству вдавалося значно впливати на формування суспільно політичної думки й у наступні періоди розвитку людського суспільства. Найбільш міцні позиції теологічна теорія завоювала в період становлення і розвитку феодалізму. Згідно з теологічним вченням, держава є втіленням божественної сили і тому державна влада вічна і не може бути скасована, а підкорення їй цілком природно. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви -- над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів. Правителі діють від імені Бога, їх влада має божественний характер, а закони, які видаються, відповідають божественній справедливості. Вже в літературних і історико-правових пам`ятниках Давнього Єгипту, Вавілона, Сирії, Індії, Китаю знайшла чітке вираження теологічна теорія. Підтвердження цієї теорії ми можемо також знайти в Біблії (Старий Заповіт), де говориться про виникнення держави в Стародавньому Ізраїлі, коли Мойсей виводив євреїв з Єгипту.

Найбільш широке поширення ця теорія отримала в епоху середньовіччя і мала головною своєю спрямованістю обґрунтування переваг церковної влади над світською. Ми можемо побачити її в творах вченого-богослова Фоми Аквінського (1225-1274), вчення якого побудовано на ієрархії форм: від Бога - чистого розуму - до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і вона покликана захищати благо всіх. Починаючи з ІХ-Х століть формулюється так звана теорія двох мечів, згідно з якою для захисту християнства Богом були дані два мечі - церковний та світський. Обидва вони передаються церкві, яка, зберігши для себе духовний меч, світський передала монарху. Тому від повинен підкорятись церкві. Однак прихильники незалежної царської влади, навпаки, стверджували, що імператори отримали свій меч безпосередньо від Бога. Основний зміст даної теорії в тому, щоб ствердити пріорітет духовної організації (церкви) над світською і довести, що немає держави, влади і права «не від Бога».

Релігіозні вчення про походження держави і права мають розповсюдження і в наші часи. В сучасних умовах її розвинули ідеологи ісламської релігії, католицької церкви (Мартен, Месьє та інші).[3;22]

2.2 Патріархальна теорія

Патріархальна теорія походження держави і права трактує виникнення держави як результат історичного розростання патріархальної сім'ї: сім'я -- сукупність сімей (селище) -- сукупність селищ (держава). Аристотель трактував це так: люди - істоти колективні, які прагнуть до взаємного спілкування, що призводить до створення сім`ї. В наступному розвитку сім`я розширюється, збільшується кількість її членів і все це призводить до створення держави. Звідси, влада правителя є продовженням влади батька (патріарха) в сім`ї, яка є необмеженою. Оскільки визнається первинно божественне походження влади «патріарха», піддані мають покірно підкорятись правителю. Будь-який спротив владі недопустимий. Лише батьківська опіка правителя може забезпечити необхідні для людини умови життя. Як і в родині батько, в державі монарх не обирається, не призначається і не зміщується підданими тому, що останні - це його діти. В Китаї цю теорію розвинув Конфуцій (551 - 479 гг. до н.э.). Він розглядав державу як велику родину. Влада імператора уподібнювалась до влади батька, а відношення правителів і підвладних - родинним стосункам, де молодші залежать від старших і повинні бути їм віддані, слухатись і підкорятись без заперечень. А правителі в свою чергу повинні піклуватись про благо своїх підданих, як це має бути в родині.

Прихильником цієї теорії був Р. Філер (ХVII в.), який в своєму творі "Патріархія чи природна влада короля" твердив, що абсолютна влада монарха бере початок безпосередньо від Адама. Держава виростає з сім'ї, а влада монарха через Адама дана Богом і непідвладна ніяким людським законам. Адам був не тільки батьком людства, але і його властителем. Монархи - це наступники та нащадки Адама, які успадкували від нього свою владу.

В Росії до цієї теорії схилялись соціолог Н.К. Михайловський (1842-1904 рр.) та М.Н. Покровський. Ця теорія отримала сучасне звучання в ідеї державного патерналізму, тобто приняттям держави на себе піклування про своїх громадян і підданих у випадку несприятливих для них ситуацій - хвороби, інвалідності, безробіття та ін. Позитивним в цій теорії було те, що її прихильники, наприклад, Н.К. Михайловський закликали усувати з життя все аморальне, шкідливе та нерозумне по відношенню до людини. А це можливо лише в суспільстві, яке побудоване по типу сімейних відносин.

Звісно, в певній мірі аналогія держави і родини можлива, тому що структура сучасної державності виникла не одразу, а розвинулась від первинних форм, які дійсно можуть бути порівняні із структурою первинної сім`ї.[4; 57]

держава право походження

2.3 Договірна теорія

Теорія договірного походження держави і права пояснює походження держави суспільним договором - результатом розумної волі народу, на основі якого відбулося добровільне об'єднання людей для кращого забезпечення волі і взаємних інтересів. Окремі положення цієї теорії розвивалися в V - IV століттях до н.е. софістами в Древній Греції. «Люди, ті, що зібралися тут! - звертався до своїх співрозмовників один з них (Гіппій 460 - 400 р. до н.е.) - Я вважаю, що ви всі отут родичі, свояки і співгромадяни по природі, а не за законом: адже подібне родинно подібному по природі. Закон же, пануючий над людьми, примушує до багато чого, що огидно природі».

Основою даної теорії є положення про те, що державі передував природний стан людини. Умови життя людей і характер людських взаємин у природному стані уявлялися не однозначним чином. Гоббс бачив природний стан у царині особистої волі, що веде до «війни всіх проти всіх»; Руссо вважав, що це є мирне ідеалістичне первісне царство волі; Локк писав, що природний стан людини - у його необмеженій волі.

Прихильники природного права вважають державу результатом юридичного акту - суспільного договору, що є породженням розумної волі народу, людським заснуванням чи навіть винаходом. Тому дана теорія зв'язується з механічним уявленням про походження держави, що виступає як штучний здобуток свідомої волі людей, погодившихся з'єднатися заради кращого забезпечення волі і порядку.

Гольбах, наприклад, визначав суспільний договір як сукупність умов для організації і збереження суспільства. Дідро суть свого розуміння суспільного договору виклав у такий спосіб: «Люди швидко здогадувалися, - писав він,- що якщо вони будуть продовжувати користатися своєю волею, своєю незалежністю і нестримно віддаватися своїм пристрастям, то положення кожної окремої людини стане більш нещасливим, чим якби він жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині потрібно поступитися частиною своєї природної незалежності і скоритися волі, що представляла б собою волю всього суспільства і була б, так сказати, загальним центром і пунктом єднання всіх їх воль і всіх їхніх сил. Таке походження держав».[1; 54]

Класичне обґрунтування договірна теорія одержала в працях Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитися на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, гнобителями народу. Деспотизм, по Руссо, вищий і крайній прояв суспільних розходжень:

нерівності багатих і бідних як наслідку приватної власності;

нерівності сильних і слабких як наслідку влади;

нерівності панів і рабів як наслідку попрання законної влади владою сваволі.

Ця нерівність стає причиною нової негативної рівності: перед деспотом усі рівні, тому що кожний дорівнює нулю. Але це уже не стара природна рівність первісних людей, а рівність як перекручування природи.

Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення щирої рівності і волі треба укласти вільний суспільний договір. Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищала й охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника й у якій кожен, з'єднуючись з усіма, корився б, однак, тільки самому собі і залишався б таким же вільним як він був раніш».

Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відзначає: «Кожний з нас віддає свою особистість і усю свою міць під верховне керівництво загальної волі, і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого».

Влада монарха є похідною не від божого провидіння, а від самих людей. Дана теза, покладена в основу договірної теорії походження держави, була найбільше яскраво і докладно розвинута Полем Гольбахом (1723 - 1789) у його роботі «Священная зараза или естественная история суеверия».

Виступаючи проти широко розповсюдженої в середні століття ідеї божественного походження влади королів, «являючихся представниками і подобою бога на землі», Гольбах пише, що в практичному плані ця ідея служила виправданням усемогутності, безконтрольності влади, сваволі монархів і їх найближчого оточення. «Гордість привілейованих людей, - відзначає автор, - одержала в силу божественного права влади бути несправедливими і веліти іншими людьми. Останні вірять, що повинні відмовитися на користь своїх панів від власного щастя, повинні працювати тільки на них, боротися і гинути в їхніх війнах. Вони вірять, що повинні безумовно підкорятися бажанням самих навіжених і шкідливих царів, яких небо послало їх у гніві своєму.

Ідея божественного походження влади монарха, констатує Гольбах, привела в багатьох країнах до того, що «государ став єдиним джерелом милостей». Він «розбещував суспільство і розділяв його, щоб панувати». При такому положенні речей «нація була доведена до незначності; власне нерозуміння зробило її не здатною забезпечувати свою безпеку, противитися заподіюваному їй злу і винагороджувати за послуги, що робляться їй самі громадяни забули її й ігнорували і не визнавали.

Далі Гольбах зауважує, що «воля монарха зайняла місце розуму». Примха монарха стала законом. Милість його стала мірилом поваги, честі, суспільної пошани. Воля монарха «визначала право і злочин, справедливість і несправедливість. Злодійство перестало бути злочином, якщо було дозволено монархом». Гноблення ставало законним, якщо відбувалося від його імені. Податки йшли тільки на «божевільні витрати монарха на угамування апетитів його ненаситних царедворців».[13]

Аналогічних поглядів на природу влади і держави дотримувалися й інші прихильники і послідовники договірної теорії походження даних інститутів.

Заперечуючи ідеї божественного походження держави і права, Олександр Радищев (1749-1802) вважав, що держава виникає не як результат деякого божественного провидіння, а як наслідок мовчазного договору членів суспільства з метою спільного захисту слабких і пригноблених. Держава, на його думку, «є велика махина, ціль якої є блаженство громадян».

Джон Локк (1632 - 1704) виходив з того, що всяке мирне утворення держав мало у своїй основі згоду народу. Говорячи у відомій роботі «Два трактати про правління» з приводу того, що «з державами відбувається те саме, що і з окремими людьми: вони звичайно не мають ніякого уявлення про своє народження і дитинство», Локк разом з тим докладно розвивав ідеї щодо того, що «об'єднання в єдине політичне суспільство» може і повинне відбуватися не інакше, як за допомогою «однієї лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, що існує чи повинний існувати між особистостями, що вступають у державу».

Питання про те, що собою представляє суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, так само як і багато аналогічних питань одержали найбільш яскраве і ґрунтовне висвітлення в ряді трактатів Жана-Жака Руссо (1712 - 1778) і особливо в його знаменитій праці «Про Суспільний договір».

Основна задача, що покликана вирішувати Суспільний договір, складається на думку Руссо, у тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищає й огороджує всією загальною силою особистість і майно кожного з членів асоціації, і завдяки якій кожен, з'єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі і залишається настільки ж вільним, як і колись».

Розглядаючи державу як продукт Суспільного договору, породження розумної волі народу, а точніше - людського заснування чи навіть винаходу, Руссо виходив з того, що кожна людина передає в загальне надбання і ставить під вище керівництво загальної волі свою особистість і всі сили. У результаті «для нас усіх разом кожен член перетворюється в нероздільну частину цілого». Це колективне ціле, на думку Руссо, є не що інше, як юридична особа. Раніш воно іменувалося «цивільною громадою». Пізніше - «Республікою чи Політичним організмом». Члени цього політичного організму називають його «Державою, коли він пасивний, Суверенітетом, коли він активний, країною - при зіставленні його з йому подібними».

Держава розглядається Руссо як «умовна особистість», життя якої полягає в союзі її членів. Головною його турботою, поряд із самозбереженням, є турбота про загальне благо, про благо всього суспільства, народу.

З усього сказаного про договірну теорію походження держави і права випливає, що її прихильники виходять з того, що народ має природне, невідчужуване право не тільки на створення держави на основі Суспільного договору, але і на її захист.

Теорія суспільного договору зазнає критики по різних причинах. Так, Коркунов думав, що договірні початки в утворенні суспільства і держави приводять до вкрай індивідуалістичного розуміння суспільного життя. При цьому особистість «визнавалася над всім пануючою і все визначальною. Не особистість вважалася обумовленою суспільним середовищем, а навпаки, суспільний порядок був цілком обумовленою сваволею окремих особистостей».

Шершеневич писав, що прихильники механічного уявлення рідко ставали на точку зору історичної дійсності, остільки суспільний договір для них тільки методологічний прийом. «Для них не важливо, чи було так в історії чи ні, їм важливо довести який вигляд повинне прийняти суспільство, якщо припустити, що в основі його лежить суспільний договір, обумовлений згодою усіх, без чого ніхто не може вважати себе зв'язаним суспільними узами».

Приблизно з таких же позицій оцінює договірну теорію Трубецький. Він затверджує, що «не суспільство є продукт вільної творчості людини, а навпаки, людина є продукт історично сформованих суспільних умов, визначеного історичного середовища, частина соціального організму, підлегла законам цілого».

А.І. Денисов, будучи прихильником матеріалістичної теорії походження держави, писав, що «договірна теорія антиісторична, тому що в основу громадського життя кладе індивіда, людину. Разом з тим ця теорія однобічна: підкреслюючи, що історичний розвиток повинний визначаться природою людини, вона не враховує того, що людина впливає на природу і створює собі нові умови існування».

Прихильники інших концепцій походження суспільства і держави, як правило, відносяться до неї критично, знаходять у ній істотні вади. І це цілком природно, тому що будь-яка існувавша й існуюча теорія походження держави являє собою лише суб'єктивний погляд людської думки на процеси об'єктивного порядку. Пізнати закономірності суспільного розвитку, виникнення і функціонування держави - задача, як підтверджує історія, надзвичайно складна. Її вирішення можливе на основі одночасної інтеграції і диференціації наукових зусиль різних шкіл і напрямків, що займаються питаннями походження держави і права.

Незважаючи на те, що науковість договірної теорії оцінювалася досить неоднозначно і суперечливо, аж до повного заперечення її історичної самостійності, проте деякі аспекти даної концепції знайшли своє реальне втілення в практиці державного будівництва. Прикладом цього можуть служити Сполучені Штати Америки, що у своїй конституції юридично закріпили договір між народами, що входять у їх склад, і визначили мету цього договору: утвердження правосуддя, охорону внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту.[4;234]

2.4 Теорія насилля

Теорія насильства належить до числа щодо нових теорій походження держави. Ідейні джерела цієї теорії зародилися ще в епоху рабовласництва. Її представники вважали, що держава виникає в результаті насильства і завоювання. Більш розгорнуте наукове обґрунтування теорія насильства одержує в XIX-XX століттях. Її зміст полягає в тому, що виникнення приватної власності, класів і держави є результатом внутрішнього і зовнішнього насильства, тобто шляхом прямої політичної дії. Держава продовжує бути органом гноблення тільки в тих країнах, де ще не стерлися юридичні розходження між переможцями і переможеними.

Найбільш характерні риси теорії насильства викладені в роботах Е. Дюрінга, Л. Гумплевича, К. Каутського й інших. Дюрінг вважав, що основою суспільного розвитку є форми політичних відносин, а економічні явища - це наслідок політичних актів. Первісний фактор виникнення держави варто шукати в безпосередній політичній силі. Суспільство, на думку Дюрінга, складається щонайменше з двох чоловік. Дві людські волі як такі цілком рівні одна одній, і жодна з них не може пред'явити іншій ніяких позитивних вимог. При такому положенні справи, коли суспільство складається з двох рівних осіб, нерівність і рабство неможливі. Для пояснення походження держави Дюрінг образно залучає третю людину, тому що без неї не можна приймати рішення більшістю голосів, а без подібних рішень, тобто без панування більшості над меншістю, не може виникнути держава. На його думку, власність, класи і держава виникають як результат насильства однієї частини суспільства над іншою.

Австрійський соціолог і державознавець Гумплович є представником теорії зовнішнього насильства. Відповідно до цієї теорії держава утвориться внаслідок завоювання сильного племені більш слабкого. У підсумку завоювання виникає рабство: одне плем'я, що перемогло в боротьбі, стає пануючим; інше, що потерпіло поразку, втрачає волю і виявляється в положенні рабів. Рабство у свою чергу веде до появи приватної власності і класів. З приватною ж власністю зв'язаний і нею обумовлений перехід від кочового побуту до землеробського, осілого побуту. Державна влада, по Гумпловичу, виникає з фізичної сили: панування племені, засноване спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем'ям, поступово перетворюється в державу класу, що спирається на економічну могутність останнього.

Каутський також бачить джерело держави в зовнішнім насильстві, у війнах. Плем'я-переможець, за його твердженням, підкоряє собі переможене плем'я, привласнює землю цього племені, а потім примушує його систематично працювати на себе, платити данину чи податі. У результаті такого завоювання виникає розподіл на класи, а примусовий апарат, створюваний переможцями для управління переможеними, перетворюється в державу. Лише там, пише Каутський, де має місце зовнішнє насильство, «виникає розподіл на класи, не внаслідок розподілу громади на різні підрозділи, але внаслідок з'єднання в одну двох громад, з яких одна робиться пануючим і експлуатуючим, друга - пригнобленим і експлуатованим класом».[11]

Посилаючись на приклад утворення ряду країн Європи й Азії, що виникали, на думку вченого, не інакше, як шляхом насильства, Л.Гумплович робив остаточний висновок, відповідно до якого «внаслідок підпорядкування одного класу людей іншому утвориться держава», а з потреби переможців володіти «живими знаряддями» виникали економічна основа античної родини, відносини володарювання, що існували між паном і його слугою.

На думку автора, «не з окремих людей, як атомів, не із сімейств, як осередків, створюється держава. Не окремі особистості і не сімейство є його основними частинами». Тільки з різних «людських груп, з різних племен виникає держава і з них лише складається». Переможці утворять правлячий клас, а переможені і поневолені - «клас робітників та службовців».

У внутрішній і зовнішній ворожнечі племен і полягає вся справа, а не в чомусь іншому. Саме в племенах, у їхній взаємній боротьбі, стверджує Л. Гумплович, а разом з ним і його сподвижники, ми можемо визнати «головні основні частини, дійсні наріжні камені держави, - у племенах, що «помалу перетворюються в класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони і тільки вони передують державі».

Таким чином, ні суспільний договір, ні божественне провидіння, ні «вищі» ідеї, ні «визначені потреби» чи «раціоналістичні і моральні мотиви», як це випливає з інших вчень про походження держави і права, а лише груба сила, боротьба, покорення одних племен іншими - одним словом, пряме насильство - «от батьки і повивальниця держави» - є основною причиною, відповідно до теорії насильства, виникнення даних джерел.

При цьому насильство розглядається не як деяке обмежене, локальне, а як глобальне, до того ж «природне явище, що породжує не тільки єдність конфронтуючих один одному «елементів» держави - переможців і переможених, правлячих і керованих, але і маєте далеко йдучі соціально-економічного наслідки.

Які наслідки маються на увазі? Насамперед ті, котрі асоціюються з появою рабства. Останнє виникає, на думку Л.Гумпловича, не в силу насамперед внутрішніх причин, а потім уже зовнішніх, як це має місце в історії, а, навпаки, винятково в силу впливу на суспільство (плем'я, народ, націю) ззовні, з боку інших співтовариств, племен, народів, у результаті воєн, поневолення і поневолювання одних племен чи народів іншими. В усіх подібних випадках, підкреслюють прихильники теорії насильства, з'являється військова перевага того чи іншого народу (племені) над іншим - «над жителями завойованої країни». При цьому війни, що ведуться, з одного боку, роблять «руйнівну дію», а з іншого боку - у них виявляється і «деяка позитивна, певним чином творча сила - творення держави».

Поки не було інституту рабства, пише з цього приводу Л. Гумплович, поки не вистачало цієї першої умови, доти розвиток держави був неможливий. Про державне життя, про його господарські основи плем'я тоді лише могло думати, коли воно здобувало необхідні для цього «живі знаряддя», тобто коли воно «скоряло собі інше плем'я, поневолювало і цю поневолену масу розділяло між окремими своїми членами, коли воно в такий спосіб створило першу державну організацію...».

Прихильники теорії насильства думають, що доти, поки плем'я складається лише зі «схожих між собою єдиноплемінників», з «особистостей, що народилися і виховалися в тому самому соціальному суспільстві», між ними немає ворожнечі, воєн, а отже, і рабства. Коли ж одне плем'я скоряє інше, то відразу як неминучий супутник всіх завоювань з'являються раби, виникає і розвивається інститут рабства.

Таким чином, відповідно до теорії насильства, війни, насильство одних племен над іншими розглядається і як основні причини рабства. Що ж стосується природничоісторичного процесу зародження і розвитку даного інституту, то він чи взагалі ігнорується, чи ж відсувається на другий план.

Залишається відкритим також питання про причини і природу поневолювання. Загарбницькі війни, що тягнуть за собою поневолення одних племен іншими, чи, навпаки розшарування суспільства, породжували інститут рабства чи загарбницькі війни? Адже не слід забувати про те, що сам характер загарбницьких воєн, поневолення одних племен і народів іншими практично стали можливими лише тоді, коли процес розвитку знарядь праці і виробництва в суспільстві досяг такого рівня, коли економічно стало можливим і вигідної поневолювати переможені племена і народи, експлуатувати їх, перетворюючи в рабів.

Іншим далеко йдучим соціальним наслідком, що асоціюється, на думку прихильників теорії насильства, безпосередньо з завоюванням і поневоленням, є виникнення приватної власності. Насильство породжує рабство веде до появи приватної власності. З останньою ж зв'язаний, відповідно до теорії насильства, перехід племен від кочового способу життя і побуту до осілого землеробського. Зароджуючася при цьому державна влада спирається винятково не фізичну силу. Це - держава племені. Її основа - фізична перевага одного племені над іншим.

У міру розвитку суспільства держава племені переростає в державу класу. Основою останнього є економічне панування влада імущих. Л. Гумплович відзначає, що одночасно з процесом перетворення племен у класи і стани, а також еволюції держави протікає процес розвитку свідомості. «Племінна свідомість у сучасній державі почасти зникла, почасти ж, одночасно з перетворенням племен у стани і класи, замінилася становою і класовою свідомістю».

Відповідно до теорії насильства поряд з даними процесами розвитку суспільства і держави протікає також процес подальшої еволюції приватної власності. Вона розглядається Л. Гумпловичем і його послідовниками не інакше, як деяке знаряддя чи засіб у руках державної влади.

Не заперечуючи процес еволюції суспільства, держави і власності, варто звернути увагу на спірність вирішення питання про співвідношення власності і влади. Історичний досвід не підтверджує тези, висунутої прихильниками теорії насильства, про те, що державна влада породжує приватну власність, а не навпаки. Не підтверджується теза і про те, що власність є знаряддям державної влади. Усе обстоїть саме навпаки. Власність, у кінцевому рахунку, обумовлює як саму появу державної влади, так і її характер. Власність в основному визначає і її службову роль.[12]

Можна по-різному відноситися до наукових досліджень К. Маркса і Ф. Энгельса, а також до їх філософських узагальнень і висновків. Але не підлягає ні якому сумніву багаторазово підтверджений самим життям їхній висновок, зроблений на прикладі Англії, про те, що власність «править аристократією». Саме вона «дає можливість купцям і фабрикантам намічати депутатів для великих, а частиною і для дрібних міст; власність дає їм можливість підсилювати свій вплив за допомогою підкупу». Чому це відбувається? Тому, що «народ ще не усвідомив суть власності, тому, що він узагалі ще, - принаймні в селі, - духовно мертвий і тому миритися з тиранією власності». Частково дані висновки справедливі і для сучасної України.

Говорячи про теорію насильства взагалі і про вчення Л. Гумпловича, зокрема, варто помітити, що її прихильники по різному характеризують історично перші і сучасні державу і право. Якщо ранні державу і праву Л. Гумплович вважав інструментами насильства, панування одних над іншими, поневолювання і гноблення, то більш пізні і сучасні йому капіталістичні він, багато в чому суперечачи самому собі, не вважав такими.

Розвиток, по Гумпловичу, йде по напрямку усе більш зростаючої «рівноправності нижчих шарів з вищими, підвладних з пануючими». Усе більше зм'якшуються форми і методи володарювання. Поступово утвориться «сучасна культурна держава». Утворюються такі її риси й особливості, як режим парламентаризму і законності, рівноправність громадян, доступ їх до управління справами суспільства і держави й ін. Вихідними причинами й умовами становлення такої ліберальної держави вважається, однак, насильство.

Теорія насильства, так само як раніше розглянута природно правова теорія, відбивають погляди лише деяких шарів суспільства і їхніх представників на природу держави і на її походження.

Відкидати цілком теорію насильства не можна не тільки з формальних розумінь, але і на підставі історичного досвіду, що підтверджує, що завоювання одних народів іншими було реальним чинником існування державності історично тривалий час (наприклад Золота Орда). Елемент насильства, як внутрішнього, так і зовнішність, об'єктивно були присутні і супроводжували процес розвитку будь-якої держави (римська, древньогерманська держави, Київська Русь). У більш пізній час безпосереднє насильство зіграло вирішальну роль в утворенні американської держави: боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем у підсумку привела до утворення США. Ясно, що ці реальні факти історичної дійсності лише частково підтверджують істинність теорії насильства, але не дозволяють ігнорувати її наукові положення.

Абсолютизуючи роль насильства в історії, дана теорія не враховує того, що дуже багато держав і правових систем раніше і зараз створюються і розвиваються аж ніяк не в результаті завоювання ззовні чи іншим насильницьким шляхом.[11]

2.5 Психологічна теорія походження держави

Психологічна теорія держави і права виникла в середині ХІХ століття. Широке розповсюдження вона отримала в кінці ХІХ-першій половині ХХ століть. Найбільш відомий її представник - російський державознавець і правознавець Л.Петражицький (1867-1931 рр.). Прихильники психологічної теорії визначають суспільство як суму психологічних взаємодій людей і різноманітних їх об`єднань. Суть даної теорії полягає в ствердженні психологічної потреби людини жити в межах організованого суспільства, а також в відчутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні потреби суспільства в певній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідком психологічних закономірностей розвитку людини.

Основоположник теорії професор Л.І. Петражицький пояснював виникнення держави особливими властивостями людської психіки, а точніше прагненням людей до пошуку авторитету, видатної особистості, якій можливо було б підкорюватись і вказівкам якого наслідувати в повсякденному житті. Таким чином, держава і право були породжені не матеріальними умовами життя, а особливими властивостями людей, їх емоціями, переживаннями. Петражицький, наприклад, також стверджував, що без правових переживань людей неможливо існування стійких соціальних груп, а також суспільства і держави. Причиною виникнення держави є особливий стан психіки людей: постійна залежність людей первинного суспільства від авторитету вождів, страх перед їх магічною силою привели до виникнення державної влади, якій люди підкоряються добровільно. Народ є інертною масою і нездатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

Психологічною теорією також керувались вчені Г.Тард (США), англійський етнограф Д.Фрезер (кінець ХІХ - початок ХХ століть), російські юристи Н.М. Коркунов, М.М. Ковалевський.

Але пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища базуються на основі психічних актів людей і поза ними немає нічого суспільного. В цьому сенсі психологічна теорія пояснює велику кількість питань суспільного життя, які залишаються поза уваги економічної, договірної, органічної теорій. Однак спроба звести все суспільне життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології - таке ж саме перебільшення як і багато інших уявлень про державу, суспільство і право.[3;22 - 23]

2.6 Расова теорія

Расова теорія бере свій початок ще в епоху рабовласництва, коли з метою виправдання існуючого ладу розвивалися ідеї природного розподілу населення в силу природжених якостей на двох порід людей - рабовласників і рабів.

Найбільший розвиток і поширення расова теорія держави і права одержала наприкінці XIX - першій половині XX в. Вона лягла в основу фашистської політики й ідеології.

Зміст расової теорії складали тези про фізичну і психологічну нерівноцінність людських рас, положення про вирішальний вплив расових розходжень на історії, культурі, державному і суспільному ладу, про розподіл людей на вищу і нижчу раси, з який перші є творцями цивілізації і покликані панувати в суспільстві і державі, другі не здатні ні тільки до створення, але навіть і до засвоєння сформованої цивілізації. Їх доля - сліпа і беззаперечна покора. За допомогою держави і права вищі раси повинні панувати над нижчими.

Один із засновників расової теорії француз Ж.Гобино (1816-1882 р.) називав арійців «вищою расою», покликаною панувати над іншими расами. У фашистській Німеччині була розпочата спроба переписати всесвітню історію заново як історію боротьби арійської раси з іншими расами. Носителькою духу вищої арійської раси називалася Німеччина. До нижчих рас відносилися семіти, слов'яни й інші.

На расовій основі створювалася особлива система цінностей: «душа раси», «чистота крові», «вождя нації» і т.п. Вищою метою арійця є збереження чистоти крові. «Люди гинуть не через програні війни, - писав Гітлер у «МАЙН КАМПФ», - а через втрату здатності до опору... Усе, що не є повноцінною расою на землі - плевели».

Важливим засобом вирішення всіх найважливіших державно-правових і божественних проблем стає війна. Для її виправдання використовувалися положення, висловлені відомим німецьким філософом Ф.Ніцше (1844 - 1890р.) типу: «війна для держави така ж необхідність, як раб для суспільства», «любіть світ як засіб до нових воєн».

Расова теорія спричинила за собою дивовижну практику «узаконеного» знищення цілих народів, національних меншостей, національних шарів, що непримиренно відносилися до фашизму.

Після сумно відомої промови У. Черчілля в березні 1946 року в місті Фултоне (США), що поклало початок «холодній» війні, у радянській пресі відразу пішла дуже примітна реакція, що підкреслювала багатий британський досвід використання расової теорії для виправдання колоніальних воєн. «Гітлер, - відзначалося в пресі, - почав справу розв'язання війни з того, що проголосив расову теорію, оголосивши, що тільки люди, які говорять німецькою мовою, представляють повноцінну націю. Черчілль починає справу розв'язання війни теж з расової теорії, стверджуючи, що тільки нації які говорять на англійській мові, є повноцінними націями, покликаними вершити долі усього світу. Німецька расова теорія привела Гітлера і його прибічників до того висновку, що німці, як єдино повноцінна нація, повинні панувати над іншими націями. Англійська расова теорія приводить м.Черчілля і його прибічників до того висновку, що нації, які говорять англійською мовою, як єдино повноцінні, повинні панувати над іншими націями світу».

Історично расова теорія вижила себе і була цілком дискредитована декілька десятиліть назад. Вона не використовується більше як офіційна чи навіть напівофіційна ідеологія. Але як «наукова», академічна доктрина вона розповсюджена в західних країнах і в даний час.[4;389 - 390]

2.7 Органічна теорія

Уявлення про державу як своєрідну подобу людського організму були сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Платон, наприклад, порівнював структуру і функції держави із здатністю і сторонами людської душі. Аристотель вважав, що держава в багатьох відношеннях нагадує живий людський організм, і на цій основі відмовлявся від можливості існування людини як істоти ізольованої. Образно свої погляди він аргументував таким порівнянням: як руки і ноги, відрізані від людського тіла, не можуть самостійно функціонувати, так і людина не може існувати без держави.

Суть органічної теорії така: суспільство і держава представлені як організм, і тому їх сутність можливо зрозуміти з будови і функцій цього організму. Все незрозуміле в побудові і діяльності суспільства і держави може бути пояснено по аналогії з закономірностями анатомії та фізіології.

Ця теорія, найбільш відомим представником якої був Герберт Спенсер (1820-1903) в закінченому вигляді була сформульована в ХІХ столітті. На думку Г. Спенсера, держава - це певний суспільний організм, який складається з окремих людей. Важливою стороною даної теорії є твердження про те, що держава виникає одночасно із своїми складовими частинами - людьми, і буде існувати доти поки існує людське суспільство. Державна влада - це панування цілого над своїми складовими частинами. Якщо організм здоровий, то і клітини функціонують нормально. Хвороба ж організму веде за собою небезпеку для складників-клітин, а хворі клітини в свою чергу знижують ефективність функціонування всього організму. Спенсер використовував аналогії і терміни з біології та інших наук про життя живих створінь і, порівнюючи суспільство з біологічним організмом, ретельно шукав розбіжності и схожості. Результатом цього стало знаходження деяких закономірностей. Так, наприклад, Г. Спенсер вважав, що суспільство, як і організм, розвивається стадійно, переходячи від простого до складного. Це ускладнення він бачив в об`єднанні людей в такі соціальні групи як плем`я, союз племен, міста-держави і т.п. Торкаючись питань виникнення держави він був близьким до прихильників теорії насильства, вважаючи, що в історії немає ні одного приклада, де держава не виникла б інакше ніж за допомогою насильства. Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім -- членом суспільства, а потім -- громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).[12]

2.8 Соціально-економічна теорія

Найбільш розповсюдженою теорією виникнення держави є соціально-економічна або класова (марксистська) теорія. Матеріалістична теорія виходить з того, що держава виникла в силу економічних чинників - суспільного поділу праці, виникнення додаткового продукту і приватної власності, а потім розколу суспільства на класи з різними економічними інтересами. Як об`активний результат цих процесів виникає держава, яка спеціальними засобами пригнічення і керування стримує протиборство цих класів, забезпечуючи інтереси панівного класу. Суть теорії полягає в тому, що держава прийшла на зміну родоплемінної організації, а право - звичаям. В матеріалістичній теорії держава не нав`язується суспільству ззовні, а виникає на основі природного розвитку самого суспільства, пов`язаного з розкладом родового устрою, виникненням приватної власності і соціальним розшаруванням суспільства за майновим цензом (на бідних і багатих), - інтереси різних соціальних груп стали суперечити одні одним. В нових економічних умовах родоплемінна організація стала неспроможною керувати суспільством. З`явилась потреба у керівному органі, який здатен був би забезпечувати економічні інтереси панівних членів суспільства. Тому суспільство, яке складається з економічно нерівних соціальних шарів, породжує особливу організацію, яка підтримуючи інтереси багатих, стримує протиборство залежної частини суспільства. Такою організацією стала держава.

Соціально-економічна теорія висуває три основних форми виникнення держави: афінську, римську і германську. Афінська форма - класична. Держава виникає безпосередньо з класових протиріч, які формуються в суспільстві. Римська форма відрізняється тим, що родове суспільство перетворюється на аристократію, ізольовану від численної але безправної плебейської маси. Перемога останніх руйнує родовий устрій, на руїнах якого виникає держава.

Германська форма - держава виникає як результат завоювання великих територій, якими родовий устрій вже керувати не може - як наслідок виникає держава.

Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгельса “Походження сім'ї, приватної власності і держави” на узагальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародавньому Римі і в германців, а також в працях К.Маркса і Ф.Енгельса «Німецька ідеологія», «Маніфест комуністичної партії». Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних антагоністичних класів.

Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники -- психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.[5;39]

2.9 Інші теорії походження держави

Серед альтернативних теорій виникнення держави також вирізняють іригаційну теорію. Цю теорію пов`язують з іменем німецького вченого К. Віттфогеля. В своїй праці «Східний деспотизм» він пояснює виникнення держави необхідністю побудови гігантських іригаційних споруд в аграрних районах. І дійсно, в перших містах-державах - Месопотамії, Єгипту, Індії, Китаю діяли процеси створення великих іригаційних систем. У зв`язку з цим сформувався прошарок управлінців, які знали як підтримувати роботу цих споруд, забезпечувати судоходство, розподіляти воду, ремонтувати споруди та інш. Ці роботи, на думку Віттфогеля, потребували жорсткого централізованого управління, розподілу і т.п. Ця теорія відображала деякі реальні процеси, які мали місце у східних регіонах, але в дійсності процеси виникнення держави і ведення іригаційний робіт йшли паралельно, хоча створення держави було первинним, оскільки саме держава була здатна вести такі гігантські роботи як побудова зрошувальних систем.

Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна і технократична. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації. Суть технократичної теорії виникнення держави начебто полягає в необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці.[11]