Система правоохоронних органів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянської академії»

Економічний факультет

Кафедра історії та теорії держави і права

Реферат на тему

Система правоохоронних органів в Україні

Миколаїв - 2008

План

Вступ

Розділ І. Правоохоронний орган

1.1 Поняття правоохоронного органу

1.2 Моральність і ефективність діяльності правоохоронних органів

Розділ ІІ. Система правоохоронних органів в Україні

2.1 Прокуратура України

2.2 Органи внутрішніх справ України

2.3 Служба безпеки України

2.4 Державна податкова служба України

2.5 Інші правоохоронні органи України

Висновок

Список використаної літератури та джерел

Вступ

Мабуть, кожному з вас доводилося стикатися із ситуацією, коли хтось порушував закон. Юнак у нетверезому стані вчинив бійку на вулиці. Вашого знайомого незаконно, на ваш погляд, звільнили з роботи. Порушено правила проведення виборів депутатів.

Не в кожній з цих ситуацій для встановлення справедливості достатньо лише ваших дій. Потрібна допомога держави, її органів. І таких ситуацій, на жаль, чимало, отже, мають бути спеціальні органи, що приходитимуть на допомогу громадянину. Допомога держави зумовлена її функціями.

Серед внутрішніх функцій, що їх виконує держава, одна з найвпливовіших - забезпечення законності і правопорядку, захист законних прав і свобод громадян та організацій. Для охорони правопорядку, суспільних відносин, контролю за додержанням норм права створюють спеціальні правоохоронні органи.

На території України вже з середини ХХ ст. діяла досить розгалужена система спеціальних органів основним завданням яких була охорона інтересів держави і суспільства, прав і свобод громадян від протиправних посягань. Ця система передбачала існування місцевих суддів, судових слідчих, губернськими і судовими прокурорами та їх заступниками, судових приставів і нотаріусів. Крім того, існували поліція і жандармерія.

Тему, яку я розглядаю, а саме "Система правоохоронних органів в Україні", є вступною в загальну юридичну проблематику діяльності держави із захисту прав людини, охорони правового порядку, державного впливу на негативні явища. Її зміст складається із знань про діяльність уповноважених державних органів, а також про діяльність недержавних структур, які співпрацюють у процесі правоохоронної та правозахисної діяльності. Вона є складною та багатоаспектною. Основну увагу, безперечно, приділено органам, які посідають центральне місце у правозастосовній діяльності. У рефераті певною мірою по-новому визначено предмет теми, подано юридичні визначення основних понять, структуру правоохоронних органів та перелік основних нормативно-правових актів з її вивчення, який буде корисним і при вивченні інших суміжних юридичних дисциплін.

У зв'язку з впровадженням принципу верховенства права в межах даної дисципліни розглянуто сутність законності, яка змістовно збагачується. Особливого значення набуває думка про те, що законність у наш час перетворюється на правову цінність.

У перехідний період значною мірою по-новому постає питання про законність, особливо у її взаємозв'язку з керованістю соціальними процесами, а не тільки правовими процедурами, а також і розвитком демократії, становленням системи забезпечення конституційних прав людини. В реальному житті законність є багатоаспектною категорією, яка стосується інформаційної, регулятивної, контрольної, правоохоронної та інших функцій правової системи.

Необхідність всебічного осмислення ролі державних органів у перехідному періоді від тоталітарної до сильної правової держави є вельми актуальною. Трансформація функцій держави з правової регуляції та правової охорони суспільних відносин зумовлюється потребою більш глибокого пізнання соціально-правових явищ, динаміки взаємодії держави і суспільства.

Демократизація владних інституцій є одним із явищ, що охоплює предмет моєї теми "Система правоохоронних органів в Україні". Перехідний період, як відомо, характеризується новизною та масштабністю завдань державного будівництва, новими комплексними зв'язками розвитку суміжних галузей права.

У відродженій Україні юридична думка рухається наближено до правозастосовного процесу. Такі його складові, як правовстановлення, правозабезпечения, правопримушення, правовідновлення, є класичними в розумінні системи застосування норм права та сутності правоохоронної діяльності. Висвітлення питань з виконання правових приписів, які мають забезпечити єдність правозастосовного процесу є вельми актуальною справою. Правові процедури будь-якого рівня та призначення завжди розглядалися у правовій науці як спрямовуючий регулятор суспільного руху.

Розділ І. Правоохоронний орган.

1.1 Поняття правоохоронного органу

Серед багатьох державних органів правоохоронні органи мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності. Тому в Законі України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:

· органи прокуратури;

· органи внутрішніх справ;

· органи служби безпеки;

· митні органи;

· органи охорони державного кордону;

· органи й установи виконання покарань;

· органи державної податкової служби;

· органи державної контрольно-ревізійної служби;

· органи рибної охорони;

· органи державної лісової охорони;

· інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції(ст.2)_.

Суд теж є правоохоронним органом, але водночас він є однією з гілок влади, тому він розглядається окремо.

Юрисдикцію правоохоронних органів становлять взаємопов'язані елементи, а саме: охорона та захист права, відновлення порушеного права, припинення або розгляд порушення права, виявлення або розслідування злочинів. Правоохоронні функції або завдання, як правило, залежать від участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопорядок -- об'єктивна необхідність розвитку держави і суспільства. Його забезпечення має відбуватися у межах законності. Підтримується правопорядок повсякденним додержанням, виконанням, використання та застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у таких відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу відповідальність. Для правоохоронного органу правопорядок вже сам по собі становить вищий рівень необхідності.

Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладається на компетентні державні органи (прокуратура, органи внутрішніх справ, податкова міліція), для яких діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб. У процесі діяльності з припинення правопорушень здійснюється, як правило, правомірний вплив (реагування на умови та причини правопорушень, роз'яснення процесуальних прав та обов'язків, формування правопорушника та його мікросередовища про наслідки правопорушення тощо). При цьому неприпустимими є протиправні дії щодо правопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо.

Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення неправомірно порушеного права органами виконання.

Діяльність правоохоронних органів є багатоплановою. Кожен із зазначених органів відповідає, у межах наділених повноважень, за власний внесок у стан та розвиток предмета його діяльності.

Отже, правоохоронний орган - це державний орган, основним(або головним) предметом діяльності якого є законодавчо визначені функції або завдання з охорони права, відновлення порушеного права або організація виконання покарання, захист національної (державної) безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.

1.2 Моральність і ефективність діяльності правоохоронних органів

Моральною основою правоохоронної діяльності має бути презумпція довіри до людини та громадянина. Моральність правоохоронної діяльності акумулюється насамперед у конституційних засадах судочинства та в конституційних засобах охоронної діяльності, а саме:

а)додержання державними збройними формуваннями конституційного порядку;

б)невтручання в особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією:

в)правова, матеріальна та моральна реабілітація громадянина, якому завдано шкоди діями органів державної влади.

В умовах кризи правової моралі і падіння авторитету влади у масовій свідомості необмежене посилення правоохоронних структур і впровадження недемократичних процедур стає причиною неприйняття громадськістю діяльності правоохоронних органів. Це призвело до того, що українське суспільство за короткий історичний термін поділилося на правопорушників і законослухняну частину населення, а саме: на платників і неплатників податків, на добропорядних і не добропорядних громадян тощо. Так, захист правоохоронними органами при вирішенні професійних питань лише одних соціальних верств посилить активізацію тих, хто перебуває на протилежному боці.

Найважливішою моральною складовою діяльності правоохоронних органів є їх дійсна деполітизація, створення системи контактів з усіма прошарками населення країни, пошук та культивування довіри до правоохоронних органів.

Виконуючи свої професійні обов'язки, персонал правоохоронних органів повинен у межах своєї компетенції задовольняти потреби суспільства, підтримувати законність і таким чином у межах повноважень вміти відстоювати інтереси права і конкретних вимог закону, в тому числі протистояти неправомірним інтересам окремих осіб, деяких відомств, організацій.

Питання ефективності правоохоронної діяльності є дуже актуальним. Ефективність діяльності правоохоронних органів можна проаналізувати на макро- та мікрорівнях суспільного життя.

На макрорівні суспільного життя кожне з цих явищ має іманентні, тобто характерні тільки для них, прояви: вони безпосередньо або опосередковано впливають на посилення конфліктно-генних процесів у соціальній та економічній сферах, зокрема на прогрес економіки, порушення соціальних інституцій, деформацію суспільних відносин тощо. Як наслідок -- скорочення загальної популяції населення, зниження рівня його життя, підвищення міграційних настроїв, криміналізація певних елементів економіки та торгівлі, активізація тіньового капіталу тощо. Ці негативні явища обумовили прийняття Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, схваленої постановою Верховної Ради України від 16 жовтня 1996 року. Акумуляція зусиль уповноважених органів, а також органів влади, координація їх діяльності є вагомим фактором її результативності.

На мікрорівні суспільного життя згадані явища пов'язані з численними випадками несвоєчасного реагування з боку компетентних державних органів на протиправні акти, неадекватною оцінкою співробітниками правоохоронних органів конфліктних між особових стосунків, некомпетентним вирішенням простих життєвих ситуацій службовими особами тощо. Підвищення професійного рівня, компетентності персоналу правоохоронних органів є основною складовою їх діяльності.

Отже, правоохоронна діяльність повинна протидіяти виникненню небажаних у суспільстві відносин, зменшувати насиченість конфліктних проявів.

Ефективність правового захисту залежить від здійснення організаційно-управлінської функції. Кожний напрям діяльності правоохоронних органів має свою управлінську специфіку.

У структурі правоохоронних органів організаційно-управлінська функція має відомчий характер. Вона адресується кожному правоохоронному органові залежно від його відомчої належності. Але незалежно від цього ефективність діяльності органів досудового розслідування, які зосереджені в міліції, податковій міліції, службі безпеки, органах прокуратури, залежить від того, наскільки держава або названі відомства забезпечують умови для їх процесуальної незалежності, надають слідчо-криміналістичну техніку, оргтехніку, засоби зв'язку, в тому числі міжнародного, тощо.

правоохоронний орган прокуратура податкова служба

Розділ ІІ. Система правоохоронних органів в Україні

2.1 Прокуратури України

Прокуратура України -- самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами і методами, що передбачені законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються у державі після прийняття нової Конституції.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначається як День працівників прокуратури.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У ст. 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються законом. Прийняття Верховною Радою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру", безумовно, сприяє посиленню правозахисного потенціалу прокуратури, уточненню її наглядових повноважень. Зміни в законодавстві, пов'язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України детально встановлюють компетенцію прокуратури.

Правоохоронна діяльність прокуратури є елементом втілення обов'язку держави з утвердження та забезпечення прав і свобод людини, відповідає вітчизняним традиціям здійснення нагляду за виконанням правових норм. Дієвий механізм органів прокуратури -- один з гарантів законності та правопорядку, він сприяє реалізації принципу верховенства права, що є основним у правовій державі.

Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України "Про прокуратуру", кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, виправно-трудове, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України (в частині, що не суперечить Конституції України), а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1)закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;

2)гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина;

3)основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав і свобод людини. Для цього прокуратура має обмежити неправомірну або таку, що межує із правопорушенням, дію певного кола державних органів та посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

2.2 Органи внутрішніх справ України

Органи внутрішніх справ -- це правоохоронні органи державної виконавчої влади, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, що забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист від протиправних посягань на здоров'я, права і свободи громадян, власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави.

Систему органів внутрішніх справ України складають:

міліція, діяльність якої регламентована Законом України "Про міліцію";

слідчі підрозділи ОВС. які здійснюють спою діяльність на основі норм Кримінально-процесуального кодексу;

підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, створені на підставі Закону України "Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю";

внутрішні війська, які функціонують на основі норм Закону України "Про внутрішні війська ";

підрозділи паспортної, міграційної та реєстраційної служби.

Найбільшим підрозділом ОВС є міліція, а тому переважна частина положень Закону України «Про міліцію» стосується всіх підрозділів ОВС.

Для досягнення визначеної мети на органи внутрішніх справ державою покладено вирішення таких основних завдань:

1)Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів.

Особиста безпека громадян --це стан захищеності їх прав і свобод від будь-яких зазіхань ззовні.

2)Попередження і припинення правопорушень. Попередження за своєю суттю полягає в тому, щоб не допустити протиправного поводження з боку визначених осіб, які до такою поводження схильні; усунення причин, що сприяють вчиненню правопорушень. Припинення правопорушень полягає в припиненні вже розпочатого протиправного поводження.

Охорона і забезпечення громадського порядку. Органи внутрішніх справ наділені відповідними повноваженнями у сфері забезпечення охорони правопорядку на вулицях, площах, інших громадських місцях; у сфері здійснення паспортної і дозвільної систем; у сфері дотримання правил перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства тощо.

Виявлення, розкриття і розслідування злочинів як діянь, що характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки.

5) Забезпечений безпеки дорожнього руху.

6) Охорона прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності

7) Охорона і оборона важливих державних об'єктів.

8) Боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

У процесі своєї діяльності органи внутрішніх справ можуть вирішувати й інші завдання, покладені на них чинним законодавством. При цьому вони взаємодіють з іншими органами державної влади (прокуратурою, судами, органами Міністерства оборони України, СБУ і т.д.).

2.3 Служба безпеки України

Служба безпеки України (СБУ) - державний правоохоронний орган спеціального призначення. СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна Верховній Раді. Постійний контроль за діяльністю СБУ здійснює комітет Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. Голова СБУ щорічно подає Верховній Раді України та Президенту України звіт про діяльність СБУ. Відповідно до Указу Президента України від 22 жовтня 1999 р. № 1172/98 «Про контроль за діяльністю Служби безпеки України» введено інститут Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю СБУ. Вищий нагляд за дотриманням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України й уповноважені ним прокурори.

Діяльність СБУ, врегульована Законом України від 25 березня 1992 р. «Про службу безпеки України», ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності СБУ дотримується принципів поєднання єдиноначальності, колегіальності, власності, конспірації.

Служба безпеки України має такі завдання:

захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці;

попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

До системи СБУ належить Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади. Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, при Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр. Керівництво всією діяльністю СБУ, її Центральним управлінням здійснює Голова СБУ. Голова СБУ призначається Верховного Радою України за поданням Президента України.

СБУ взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, правоохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами СБУ і відповідного відомства. Для вирішення покладених завдань СБУ може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних держав і взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод. Відповідно до основних завдань СБУ зобов'язана:

- проводити розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність;

здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ тощо;

виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесене до компетенції СБУ, проводити дізнання і слідство у цих справах, розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів;

забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України;

забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи України і посадових осіб.

2.4 Державна податкова служба України

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи її діяльності визначаються Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90.

Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

До системи органів державної податкової служби належать Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах (далі -- органи державної податкової служби).

У складі органів державної податкової служби перебувають відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями і податкова міліція.

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше райони), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі -- відповідні підрозділи податкової міліції.

У Державній податковій адміністрації України та держави податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації України затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі -- Державною податковою адміністрацією України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрямки діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Структура Державної податкової адміністрації України затверджується Кабінетом Міністрів України.

До завдань органів державної податкової служби належать:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством (далі -- податки, інші платежі);

внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

прийняття у передбачених законом випадках нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів і Єдиного банку даних про платників податків -- юридичних осіб;

роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.

2.5 Інші правоохоронні органи України

До правоохоронних органів належать також інші органи державної виконавчої влади, на які законом покладено здійснення однієї чи кількох із таких правоохоронних функцій, як:

охорона державної безпеки, громадського порядку, майна фізичних і юридичних осіб;

контроль за дотриманням нормативних актів в окремих сферах державного управління;

виявлення фактів вчинення злочинів і адміністративних правопорушень та інформування про них державних органів, уповноважених порушувати кримінальні справи, вести дізнання та попереднє розслідування, а також виносити рішення про застосування заходів адміністративного стягнення;

припинення злочинів і адміністративних правопорушень, затримання за наявності підстав осіб, що їх учинили;

розгляд матеріалів про адміністративні правопорушення, винесення рішення про застосування до осіб, винних у вчиненні їх, адміністративного стягнення і виконання рішень про накладення адміністративних стягнень. Відмітною рисою цих органів є те, що поряд із правоохоронними вони виконують також організаційно-управлінські, контрольно-перевірочні та право роз'яснювальні функції. Їх керівні органи є органами центральної виконавчої влади із так званим спеціальним статусом. До них належать митні органи, органи охорони державного кордону, органи рибоохорони, органи державної лісової охорони, Антимонопольний комітет України, а також інші органи, які беруть безпосередню участь у здійсненні правоохоронних функцій. До правоохоронних органів можуть також бути віднесені Управління державної охорони України, органи виконання кримінальних покарань, державна контрольно-ревізійна служба, а також інспекційні органи, що здійснюють правозастосувальні дії і робота їхнього персоналу пов'язана із високим професійним ризиком і на них поширюється законодавство про державну службу в Україні. До таких органів належать Санітарно-епідеміологічна служба, Державна екологічна інспекція, Головна державна інспекція з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою, органи захисту прав споживачів, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.

Митні органи України становлять систему органів управління митною справою (митну систему). До неї входять Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. Посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, що встановлюються законами України. Вони виконують такі правоохоронні функції:

контроль за додержанням законодавства України про митну справу та виявлення фактів порушення митних правил І чинного законодавства під час перетинання митного кордону завдяки проведенню огляду речей, особистого огляду тощо;

припинення правопорушень і злочинів (контрабанди тощо), затримання винних осіб;

провадження адміністративних справ, накладення адміністративних стягнень.

Діяльність митних органів регулюється Митним кодексом України.

Прикордонні війська України є державним правоохоронним органом, що має забезпечувати недоторканність державного кордону України на суходолі, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охороняти виключну (морську) економічну зону України. Правову основу діяльності Прикордонних військ України становить Закон України «Про прикордонні війська України». Центральним органом управління Прикордонних військ України є Адміністрація Державної Прикордонної служби, яка підпорядковується Кабінету Міністрів України. Голова Державного комітету є командувачем Прикордонних військ України. Він призначається і звільняється з посади Президентом України.

Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований Кабінету Міністрів України. Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених, з яких призначаються перший заступник та два заступники Голови Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення. Діяльність Антимонопольного комітету України регулюється Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

Державна контрольно-ревізійна служба -- є органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль у формі ревізій і перевірок за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів. Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України і територіальних контрольно-ревізійних управлінь, відділів, груп. На державну контрольно-ревізійну службу покладено здійснення таких правоохоронних функцій:

— проведення ревізії та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

— розгляд листів, заяв і скарг громадки про факти порушення законодавства з фінансових питань, інформування про факти крадіжок, розтрат, нецільового використання бюджетних коштів прокуратури та податкової міліції;

— стягування в дохід держави коштів, одержаних міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами й організаціями за незаконними угодами, без установлених законом підстав і з порушенням чинного законодавства;

— накладення у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративних стягнень і фінансових санкцій.

Діяльність державної контрольно-ревізійної служби регулюється Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні».

Органи виконання покарань реалізують у своїй діяльності порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави. Вони здійснюють це шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Одним із головних завдань також є запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Органи захисту прав споживачів -- це система органів державної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб'єктами господарювання -- підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів.

До цієї системи входять Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), якій є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та його регіональні управління. Його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Окрему групу правоохоронних органів складають спеціалізовані підрозділи галузевих органів державної виконавчої влади (міністерств і державних комітетів), на які покладено здійснення правоохоронних функцій в окремій галузі народного господарства.

До них належать: Державна інспекція рибоохорони Головриб-водгоспу (Державного комітету рибного господарства); Державна лісова охорона системи Державного комітету України з деревообробної промисловості, Державна екологічна інспекція Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України, Державна архітектурно-будівельна інспекція у складі Держкоммістобудування та деякі інші.

Хоча усі ці органи діють у різних сферах народного господарства, правоохоронні функції їх значною мірою збігаються -- вони здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства, встановлених норм і правил у своїй сфері: виявляють правопорушення і злочини, припиняють їх, затримують правопорушників, інформують, про них компетентні правоохоронні органи, застосовують примусові заходи впливу щодо правопорушників (складають протоколи і розглядають справи про адміністративні правопорушення, накладають адміністративні стягнення, призупиняють діяльність тощо); подають позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних через порушення законодавства.

Висновок

Одне з центральних місць у різноманітній та багатоплановій діяльності держави займає виконання завдань із захисту прав і свобод людини, охорони прав та законних інтересів державних і недержавних організацій, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. Цей різновид державної діяльності в юридичному аспекті отримав найменування «правоохоронна діяльність», а заклади, що її здійснюють, - «правоохоронні органи». Дані поняття ще перебувають у стадії становлення і навколо них серед фахівців тривають дискусії. Неоднозначне розуміння цих правових категорій зумовлене, головним чином, відсутністю чіткого визначення поняття «правоохоронні органи» у законодавстві України.

Правоохоронна діяльність як багатоаспектна діяльність спрямовується політичними й управлінськими засобами на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.

В Україні за чинним законодавством можлива тільки державна правоохоронна діяльність. Недержавна правоохоронна діяльність не передбачена, хоч участь громадян в охороні правопорядку та державного правопорядку та державного кордону є досить розвиненою та регламентованою.

Основним суб'єктами правоохоронної діяльності є правоохоронні органи. Правоохоронні органи - це органи, наділені державою повноваженнями щодо охорони суспільних відносин, урегульованих правом.

За законом до правоохоронного органу належить такий державний орган, предмет діяльності котрого законодавство фіксується як його функції охоронного призначення. Під час виконання своїх завдань вони взаємодіють між собою, а також з громадянами, їх об'єднаннями, трудовими колективами. Водночас співробітники правоохоронних органів не можуть бути членами партій, політичних рухів.

Згідно зі Законом України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», до правоохоронних органів належать: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби безпеки; органи охорони державного кордону; органи й установи виконання покарань; митні органи; органи державної податкової служби; органи державної контрольно-ревізійної служби; органи рибної охорони; органи державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосуванні або правоохоронні функції(ст. 2).

Складовими ефективності правоохоронної діяльності є досконала організаційно-управлінська функція, рівень компетентності та професіоналізм персоналу уповноважених органів.

Прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені держави здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

Органи внутрішніх справ - один з елементів системи правоохоронних органів України. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, є Міністерство внутрішніх справ України. Основне місце в системі органів внутрішніх справ належить міліції.

Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Митна служба України - це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій.

Одним із головних напрямів компетенції органів ДПС України є правоохоронна функція, яку здійснюють підрозділи податкової міліції.

Усі правоохоронні органи в своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, зобов'язані поважати права громадян.

Список використаної літератури та джерел

1. Конституція України//ВВР. - 1996. - № 30

2. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-ХІІ.

3. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 965-1У.

4. Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 19 червня 2003 р. № 965-1У.

5. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ.

6. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ.

7. Киричеко В.М. Правознавство: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів. - К.: ЦУЛ,2007. - 240 с.

8. Курило В.І. Правові засади правоохоронної діяльності: Навч. посібник для вузів. - Кондор,2005. - 180 с.

9. Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник для вузів. - К.: Юрінком Інтер,2004. - 296 с.

10. Молдован В.А. Правоохоронні органи. Курс лекцій. : «Юмана», 1998. - 160 с.

11. Организация судових та правохоронних органів: Навч. посібник/Ред. І.Е. Марочкін. - Х.: Право,2000. - 272 с.

12. Основи права України/За редакцією професора В.Л.Ортинського. - Видання друге, доповнене і перероблене. - Львів: Оріяна-Нова,2005. - 368 с.

13. Правоохоронні органи України: Курс лекцій/ А.П. Гель, Г.С. Семаков, Д.П. Цвігун. - К.: МАУП,2000. - 240 с.

14. Правоохоронні органи України: Навч. посібник/ Н.І. Клименко. - К.: Вид-во Європейського інституту,2002. - 194 с.

15. Прокурорський нагляд в Україні: Підручник для вузів/М.Й. Курочка, П.М. Корчак; Ред. Є.О. Дідоренко. - К.: Центр навчальної літератури,2005. - 180 с.

16. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. - К.: Атіка, 2000.

17. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник/Ред. В. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер,2005. - 296 с.

18. Суд,правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посібник/ В.С. Ковальський, В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін..; Відп. ред.. Я. Кондратьєв. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 320 с.

19. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посібник/ С.М. Тимченко. - К.: Центр навчальної літератури,2004. - 415 с.

20. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник для вузів/ О.М. Бандурка. - Х.: Вид-во Університету внутрішніх справ, 1998. - 480 с.

21. Управління органами внутрішніх справ: Навч. посібник/В.П. Лисюченко, П.В. Ольховик. - К.: Вид-во Паливода А.В.,2002. - 127 с.

Размещено на Allbest.ru