Спадкові правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Контрольна робота

Вступ

спадковий правовідношення майно заповіт

Основні норми спадкового права знайшли своє відображення в ЦК України в книзі 6 «Спадкове право» (ст. 1216-1308), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Юридичні гарантії здійснення спадкових прав передбачені нормами, регулюючими спадкування, які викладені в Цивільному кодексі України, в Законі України "Про нотаріат", в Кодексі про шлюб та сім'ю України, в інших законах та підзаконних нормативних актах.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про успадкування" від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року) містить корінні роз'яснення щодо практики застосування окремих норм спадкового права.

Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно. Заощаджуючи, цим час, сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитись своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже більшості не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх, непрацездатних та недієздатних чи обмежено дієздатних членів) сприяючи цим зміцненню сім'ї. До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Законодавство про спадкування має комплексний характер. Незважаючи на те, що в спадковому законодавстві чинне місце посідають норми саме цивільного права, воно включає в себе і відповідні новели процесуального права, а також фінансового, комерційного, земельного та інших галузей права.

1. Основні поняття спадкових правовідносин

Відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав, у цивілістичній науці називають спадковими правовідносинами.

Оскільки спадкові правовідносини є видом цивільно-правових відносин, вони характеризуються загальними закономірностями, які притаманні цивільним правовідносинам взагалі. Але як засіб регулювання особливої групи суспільних відносин, спадкові правовідносини мають свої особливі, лише їм властиві риси.

До характеристики спадкових правовідносин як різновиду цивільних правовідносин можна віднести такі:

1. Предмет регулювання - права та обов'язки між його учасниками виникають з приводу майнових та особистих немайнових відносин. Особливістю відносин, які складають предмет спадкового права, є регулювання переходу вказаних відносин у спадщину від правопопередника (спадкодавця) до правонаступників (спадкоємців).

2. Метод регулювання - юридичної рівності учасників спадкових правовідносин, кожен з яких має свої права та обов'язки та не знаходиться у підпорядкуванні іншого; диспозитивності, тобто можливості вибору з кількох варіантів поведінки, що виявляється у спадковому праві, наприклад, у можливості вільного обрання способу прийняття спадщини, вирішення питання про прийняття спадкової маси або відмову від неї, в нормах про поділ спадкового майна на розсуд спадкоємців і т.п. Проте на відміну від інших цивільно-правових інститутів у спадковому праві все ж переважають імперативні норми.

Спадковим правовідносинам, як і цивільним, також притаманні риси волевиявлення сторін та наявності особистісного елементу, але на відміну від цивільних, у спадкових правовідносинах вони набувають дещо іншого змісту і тому їх слід розглядати як особливі, характерні виключно для спадкового права ознаки.

Спадкові правовідносини - правовідносини вольові, оскільки вони ґрунтуються на вільному волевиявленні їх суб'єктів. Тільки за взаємною згодою суб'єктів спадкових правовідносин відбувається їх виникнення, зміна та припинення.

Характерною особливістю спадкових правовідносин є наявність у їхньому складі особи, яка хоч безпосередньо і не бере участі у правовідносинах, оскільки останні виникають лише після її смерті, але воля якої значною мірою впливає на динаміку правовідносин - спадкодавця. Згода спадкодавця на виникнення правовідносин полягає в складанні ним заповіту, який може містити розпорядження як стосовно юридичної долі належного йому майна, зумовлюючи таким чином виникнення правовідносин для певних осіб, так і стосовно позбавлення потенційних спадкоємців права спадкування, тобто спричиняти неможливість виникнення для них цих правовідносин. Лише стосовно найменш забезпечених осіб закон встановлює особливу гарантію виникнення спадкових правовідносин - обов'язкову частку, якою звужується свобода заповідальних розпоряджень.

У разі відсутності розпорядження на випадок смерті не можна вважати, що спадкові відносини виникають незалежно або навіть всупереч волі спадкодавця. Тут воля померлого полягає не у складанні заповіту, а у бажанні застосування до відносин, в яких він перебував за життя і які переносяться на спадкоємців після його смерті, порядку спадкування, передбаченого нормами інституту спадкування за законом. Саме відсутність особливого посмертного розпорядження свідчить про прагнення спадкодавця застосувати інший порядок спадкування. Спадкування за законом у такому разі виступає як презумпція волі спадкодавця, який з тих чи інших міркувань не висловив її інакше - шляхом складання заповіту.

Виникнення спадкових правовідносин для спадкоємця обумовлюється юридичним фактом прийняття ним спадщини, який є безповоротним та безумовним. Слід зазначити, що саме суб'єктивне право спадкування виникає у спадкоємця незалежно від його волі. Від його волевиявлення залежить реалізація цього потенційного права. Прийняття спадщини - акт вольовий, оскільки він повністю залежить від волі спадкоємця. З цього загального правила є тільки одне виключення, коли у виникненні спадкових правовідносин відсутня суб'єктивна воля. Йдеться про успадкування від умерлого майна, що відбувається незалежно від волі держави-спадкоємиці.

Оскільки спадкові правовідносини виникають лише зі смертю спадкодавця, наступні етапи їх розвитку - зміна та припинення - залежать вже не від нього безпосередньо, а від його спадкоємців. Зміна в обсязі відносин тягне за собою перерозподіл спадкових часток того чи іншого спадкового наступника, що відбувається шляхом різноманітних волевиявлень спадкоємців - відмови від прийняття спадщини, коли належна даному спадкоємцеві частка переходить за правом прирощення до інших спадкових наступників, які реалізували право на прийняття спадщини, відмови на користь будь-якого спадкоємця, закликаного до прийняття спадщини, тощо. Незважаючи на можливі зміни в обсязі прав та обов'язків, які переходять до спадкоємців, склад правовідносин, який визначається часом смерті спадкодавця, залишається незмінним і не залежить від волі спадкоємців: останні не можуть, наприклад, прийняти одне право зі складу спадщини, відмовившись при цьому від придбання інших, або прийняти лише права і відмовитися при цьому від виконання обов'язків спадкодавця.

Шляхом відмови від спадщини спадкоємець може припинити для себе існування спадкового відношення. Але навіть якщо всі закликані до спадкування потенційні наступники не приймуть спадщину, правовідносини все одно існуватимуть, оскільки у такому разі всі ті права та обов'язки, які в своїй сукупності становлять спадкову масу, перейдуть до держави як до необхідного та під призначеного в силу закону спадкоємця.

2. Спадкові правовідносини які виникають при спадкуванні за

заповітом

Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю.

Щоб зрозуміти процес спадкового права, для початку треба визначитись з такими поняттями як спадкоємець, спадкодавець та спадкове майно (спадкова маса).

Спадкодавець - це громадянин, майно якого після смерті переходить у спадщину до іншої особи чи інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Причому ця фізична особа може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я, кольору шкіри тощо. Спадкування може відбуватися як після смерті дієздатних, так і недієздатних осіб. Однак заповідати майно може лише повністю дієздатна особа.

Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно. Спадкоємцем може бути як фізична так і юридична особа, а також держава. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я, кольору шкіри тощо.

Таким чином спадкоємцями можуть бути не лише дієздатні, але і недієздатні фізичні особи. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники - батьки, усиновителі, опікуни або піклувальники.

Відповідно до Цивільного кодексу України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими, на момент смерті спадкодавця, а також діти спадкодавця, що були зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Не мають права бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь зі спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права бути спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Це правило застосовуються також і до права на заповідальний відказ.

Спадкове майно - це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття також часто використовують терміни «спадщина» або «спадкова маса» які є тотожними поняттями.

Серед майнових прав, що переходять до спадкоємців насамперед треба назвати право власності на різноманітне майно. Сюди входить право власності на будинок, автомашину, предмети домашнього вжитку та право на інші речі. До майнових прав, що входять до спадщини, належить не лише право власності на майно, а й право вимоги, яке випливає з укладених спадкодавцем договорів. Також у спадщину входить право на одержання неодержаної спадкодавцем заробітної платні, майнові права авторів літературних, художніх творів та творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винаходів та раціональних пропозицій.

Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять спадковий актив.

До складу спадкового майна також входять і майнові обов'язки спадкодавця. Це означає, що коли за життя спадкодавець мав борги, то вони разом з майновими правами переходять до спадкоємців.

Сукупність обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємця становлять спадковий пасив.

Не всі майнові права і обов'язки спадкодавця можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так, не можуть переходити до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення, не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання ним пенсії, аліментів, право на відшкодування завданої здоров'ю шкоди, право членства в громадських організаціях оскільки ці права тісно пов'язані з особою спадкодавця.

Порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в банківських установах за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами.

Якщо вкладник не зробив розпорядження в ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника, його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування.

Заповідачу належать наступні права:

1) Заповісти на свій розсуд усе своє майно одній або кільком особам-спадкоємцям, визначивши частки кожного спадкоємця першої та другої черги.

2) Заповісти усе майно одній особі або декільком особам які не належать ні до першої ані до другої черги спадкоємців за законом.

3) Право заповісти усе своє майно юридичній особі або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.

4) Право на свій розсуд заповісти усе майно державі Україна.

5) Право на свій розсуд заповісти все своє майно іноземним громадянам, іноземним фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими державами в стані війни.

6) Право на свій розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину не заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковуватися на загальних умовах спадкування за заповітом.

7) На свій розсуд позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого позбавлення, після якого спадкове майно стає виморочним і переходить у власність держави, або шляхом побічного позбавлення - заповідач ігноруючи спадкоємців за законом заповідає все майно одній особі.

8) Заповідач має право у будь-який час змінити зміст заповіту. Зміна заповіту може проводитись лише заповідачем особисто шляхом складання тексту нового заповіту або подання нотаріусу заяви про зміну певних пунктів заповіту.

9) Право скасувати заповіт шляхом складання нового заповіту, або поданням заяви нотаріусу.

10) Право на особливі заповідальні розпорядження.

Відповідно до Цивільного кодексу України кожний громадянин має право залишити все своє майно або частину свого майна (включаючи предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній, чи кільком особам, які можуть бути як з кола спадкоємців за законом, так і з осіб, що не входять до кола спадкоємців за законом. Також можна заповісти все своє майно або частину його державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Таким чином заповіт на користь далекого родича чи сторонньої особи буде дійсним і втому випадку, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад діти, батьки, дружина та інші).

За заповітом заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які належать до першої черги спадкоємців за законом. Також заповідач може за заповітом залишити все своє майно або частину майна онуку, незважаючи на те, що син або дочка спадкодавця, тобто батьки онука чи онучки, є живими.

Вищенаведені приклади свідчать про те, що заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати все своє майно або його частину державі, або державним, кооперативним, та іншим громадським організаціям, незважаючи на те, що існують спадкоємці за законом.

За спадкодавцем залишається право розподілити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках. Наприклад одному спадкоємцю він може залишити 7% від спадкової маси, а іншому - 93% її. Причому все це стосується всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом. Заповідач має право розпоряджатися ним так само, як і всім іншим майном. Це значить, що заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали з ним спільно більше року до його смерті.

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі й усиновлених), утриманців та інших непрацездатних спадкоємців першої черги.

Це обмеження полягає у встановленні обов'язкової частки, яка надається неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця, непрацездатній дружині або чоловіку спадкодавця, батькам і утриманцям померлого. Ці особи, незалежно від змісту заповіту успадковують не менше ніж дві третини частки, що належала б кожному з них при спадкуванні за законом.

Як вже було сказано, цю частку, на яку за всіх обставин мають право вищезазначені особи, називають обов'язковою часткою. Якщо в заповіті заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх або непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців, то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкоємця є непрацездатний брат, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом, оскільки брат, як спадкоємець другої черги за законом, права на обов'язкову частку не має.

Також не мають права на обов'язкову частку онуки та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, що вони неповнолітні або непрацездатні.

3. Спадкові правовідносини які виникають при спадкуванні за

законом

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має права на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновитель і його родичі - з іншого боку, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

Черговість - У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. - У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. - У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. - У четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. - У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи:

1. Довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку із втратою годувальника;

2. Копія рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов'язана зі станом здоров'я - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Неправомірними та такими, що не відповідають вимогам ст. 5 Закону України «Про нотаріат» та порушують вимоги статті 1258 Цивільного кодексу України є дії державних нотаріусів щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцям другої черги, чим порушено права спадкоємців першої черги. Враховуючи допущене грубе порушення законодавства та маючи на меті попередити вчинення такого порушення в роботі нотаріусів Тернопільської області повідомляємо наступне:

Згідно ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. А також, згідно Цивільного кодексу України, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Слід зауважити, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Що стосується спадкування за законом усиновленими та усиновителями, то відповідно до ст. 1260 Цивільного кодексу України усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновитель і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. При цьому необхідно знати, що усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Проте, якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги.

Висновки

Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування - це один із способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Тому інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни - один із найважливіших. Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності.

Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосується їхніх інтересів. Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.

Державні нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відмово одержувачів чи кредиторів. Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам.

Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, яких закликає до спадкування, і визначає частку померлого з них у спадковому майні. Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкодавців, які прийняли спадщину.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Цивільний кодекс України (із змінами та доповненнями). // Голос України. ? від 16.01.2003.

3. Кодекс про шлюб та сім'ю України, від 10.01.2002 р., (із змінами та доповненнями).

4. Закон України "Про нотаріат", від 02.09.98 р., (із змінами та доповненнями).

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про успадкування" від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року).

6. Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія. / МВС України НАВСУ. - К., 2004.

7. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера, Н.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Размещено на Allbest.ru