Основні правові системи сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра теорії держави та права

Контрольна робота

1. Поняття правової системи

Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разом з багаточисельними визначеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому правоведенні було обґрунтовано і закріпилось поняття «правова система».

Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений, постійно відтворюваний людьми і організаціями (державою), та який використовується ними для досягнення своїх цілей.

Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні «національно-культурні» особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості.

Виникнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, правозастосовній діяльності, у сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.

Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Об'єднаних Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулюють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріоритет дій міжнародних актів, що відносяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупність всіх правових явищ (норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах (правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи подібності, які дозволяють їх групувати у «правові сім'ї» (правові системи у широкому розумінні), які об'єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.

Існує декілька критеріїв об'єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажучи, системи пов'язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя та ін., в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т. ін.

5. Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

Заслуговує підхід західних компаративістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права. Звідси і різноманіття класифікацій.

Так, формаційна класифікація має з точки зору юридичної науки той недолік, що вона «розкладає по полицям» усі суспільні явища в цілому, і тому не враховує специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифікації, яка б враховувала характер і сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права.

Найбільш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порівняльного права. Краще за все така класифікація проведена відомим компаративістом Р. Давидом. Він виділив наступні правові системи (або як він висловлювався, «правові сім'ї»):

Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Туреччина).

Англосаксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші).

Релігійно-правові (країни, які мають в якості державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм).

Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар).

Соціалістичну (В'єтнам, КНДР, Куба).

В якості класифікаційних прикладів були використані перш за все джерела права і методи роботи юристів (законодавців і суддів), далі принципи права і його структура. Природно, така класифікація адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку праворозуміння.

2. Передумови класифікації правової системи України та власне

класифікація

Методологія теорії правової системи України все ще перебуває на стадії становлення. Ретельний аналіз літератури з питань розвитку вказаної правової системи свідчить про відсутність тенденцій до органічного поєднання досягнень світової юридичної думки з українськими реаліями державно-правового розвитку.

Поняття «правова система» у вузькому (національне право) і в широкому (правова сім'я) розумінні сформувалося у рамках методології юридичного позитивізму з властивими йому емпіричними і описовими методами пізнання. Існуючі з представлених у світовій літературі теорій правових систем найбільш чіткою послідовністю і науковою аргументацією характеризуються ті, у яких моделі правових систем побудовані на основі структурних та функціональних їх характеристик з урахуванням техніко-юридичних формальних ознак, а класифікація правових систем за сім'ями здійснена на основі чітко сформульованих критеріїв і принципів. До основних критеріїв належать: методологія права, інфраструктура права, структура процесуального права, правова ідеологія. Основними принципами визнаються: об'єднання на основі спільності історичних доль; добровільне приєднання; колоніальна залежність. Йдеться про три родові західні теорії правових систем - французьку, германську і американську.

Разом з тим необхідно зауважити, що визначення кількості сімей, груп, класів, типів правових систем та їх класифікація були і залишаються дискусійними питаннями. Становище у компаративістиці влучно охарактеризував відомий французький компаративіст Р. Родьєр, зауваживши: класифікацій існує рівно стільки ж, скільки й компаративістів. У цьому висловлюванні глибинно віддзеркалилася криза методології юридичного позитивізму, який окремими тенденційними дослідниками, здійсненими в угоду правлячих режимів (фашизм, соціалізм тощо), з перспективного наукового напряму в пізнанні державно-правової дійсності був перетворений у догму. Догматизм виявив себе в утвердженні двох тенденцій - вузькопрофесійного юридичного підходу до феномена права, яку відомий французький правник Ж. Леклерк влучно назвав «юридизмом», та абсолютизації емпіризму як засадової настанови правових досліджень, на що звернув увагу інший французький дослідник А.Ж. Арно.

Криза методології юридичного позитивізму відчувається, зокрема, і в дослідженнях, у яких ставиться проблема типології і класифікації правової системи України. Ситуація ускладнена тим, що до здобуття нею незалежності питання про статус, місце і роль української національної правової системи серед інших правових систем світу як вітчизняними, так і зарубіжними вченими взагалі до уваги не бралося.

Отже, згідно з формальною логікою, правова система України, яка класифікаційна належала до соціалістичної правової сім'ї, з огляду структурно-функціональних характеристик й техніко-юридичних формальних ознак типологічно належить до романо-германської правової сім'ї.

Таким чином, твердження, виключно під кутом зору формальних ознак, про належність української правової системи до романо-германської правової сім'ї не є переконливим, оскільки у цьому випадку залишається поза увагою дослідників величезний історичний пласт правової традиції українського народу, що передувала виникненню соціалістичної правової сім'ї та в цілому національних правових систем, зокрема в Європі. Разом з тим не зайвим буде нагадати, що в Україні теж мали місце власні глибинні традиції політичного і нормативно-правового розвитку, коріння яких сягає ще доби бронзи (2800-900 pp. до н.е.). А, власне, ранньодержавні традиції з відповідним правопорядком в Україні сягають доби раннього заліза, яка розпочалася в 900 pp. до н.е. Саме тоді, за оцінкою вчених, на території України починається власне державне життя, формуються підвалини цивілізації і складається політична система, межі якої майже збігаються із сучасними кордонами України. У цьому зв'язку варто зважати на аксіому, котра визнається як представниками природно-правового напряму в правознавстві, так і емпірично зорієнтованими дослідниками права і правових систем: будь-яка правова система є фактично моделлю (логічною схемою) гіпотетичного уявлення про історичний розвиток права в його цілісності.

Отже, родові особливості будь-якої правової системи можна виявити виключно за умови звернення та всебічного вивчення глибинних витоків права народу.

Разом з тим міркування Ю. Оборотова змістовно і за формою є своєрідним відлунням пропозиції російського проф. В. Синюкова - замість соціалістичної правової сім'ї відокремити на основі запропонованих ним «нових уточнених» критеріїв нову правову сім'ю слов'янських народів, провідним елементом якої має бути правова система Росії. Пропозиція В. Синюкова знайшла підтримку серед російських вчених. Серед вітчизняних науковців, як стверджує Н. Онищенко, теж є такі, котрі до визнаної ними класифікації вносять і слов'янську правову сім'ю.

Твердження про належність української правової системи до слов'янської правової сім'ї теж вимагає обґрунтування. Таким чином, вирішення проблеми типології і класифікації правової системи України тісно переплітається з питанням пошуку «параметра порядку» - своєрідної матриці, яка забезпечує спадкоємність у праві та є внутрішнім джерелом розвитку правової системи. Це вимагає застосування найбільш раціональних методів пізнання в рамках наукової парадигми, здатної синтезувати сучасні досягнення різноманітних наукових шкіл і напрямів.

3. Характеристика основних правових систем сучасності

В стародавньому світі найбільш розвинутою правовою системою було римське право, юриспруденція Стародавнього Риму. Рецепція римського права стала головною складовою частиною формування в середньовічній Європі романо-германської правової системи, «правової сім'ї». Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, яка сформувалась в Англії і яка стала основною сім'єю загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальний вплив справила релігія.

Розглянемо більш детально основні правові сім'ї.

Романо-германська (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Туреччини). Одна із основних правових систем сучасності є романо-германська правова сім'я. Це яскравий приклад того, як всередині одного історичного типу існує декілька різноманітних правових систем. Романо-германська правова сім'я об'єднує правові системи багатьох держав сучасного світового суспільства. Існує вона на європейській території в країнах латинської (Італія, Іспанія, Португалія, та ін.) та романо-германської (Франція, Німеччина, Швеція та ін.) мовних груп. Крім цього, до цієї правової сім'ї відносяться правові системи держав Латинської Америки, значної частини Африки, країн Близького Сходу. В багатьох країнах, наприклад, в Японії, можемо помітити вплив цієї правової системи.

Характерною особливістю романо-германської правової сім'ї є те, що вона спирається на нормативно-правові акти, які як правило кодифіковані. На таких кодифікованих основах законодавства засноване право Франції, Німеччини, Іспанії, Італії та ін.

На саме становлення романо-германської правової системи вплинуло право Стародавнього Риму, і зараз вона існує на запозичених із Римського права основних поняттях, правових інститутах.

Економічний, соціально-політичний розвиток суспільства є головним джерелом становлення національної правової системи. В країнах Європи, які тяжіють до романо-германської правової системи, такими умовами стали: феодальна роздробленість, формування централізованих держав, становлення буржуазії, як панівного класу. Тут стали керувати за допомогою законів і кодексів, в яких чітко визначалось: що не заборонено, то дозволяється. В цьому міститься особливості романо-германської правової системи.

Важливим джерелом романо-германської системи права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн системи, мають вищу юридичну силу і розповсюджуються на всю територію держави, на всіх її громадян.

Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар). Система загального (або англо-американського) права включає право Англії та інших країн, які взяли англійське право за взірець. В англо-американській правовій сім'ї слід розрізняти групу англійського права і пов'язаного з ним за своїм походженням - права США.

В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні колонії Британської імперії. Як відомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, і тому англійське «загальне право» одержало розповсюдження в багатьох країнах світу. Загальне право було створене суддями, які вирішували конкретні конфліктні ситуації. В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романо-германській системі. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на визначену ситуацію, і в меншій мірі, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацію.

Загальне право - це така правова система, де головним джерелом є судовий прецедент. З латині «прецедент», можна перевести, як «попередній». Зараз прецедентом називають рішення суду по конкретній справі, причому обґрунтування даного рішення стає правилом, обов'язковим для всіх судів тої чи іншої більш низької інстанції при розгляді аналогічних справ.

Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське «загальне право», в наш час є майже самостійне. І яке відрізняється від класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою і загальним змістом. Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики місцевих судів. Так, і в теперішній час в загальному праві збереглося багато елементів (інститути, терміни) права, які склалися ще в період його формування.

Використання древніх форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає можливість роботи в судових установах, осіб без спеціальної юридичної підготовки.

Релігійно-правові (країни, які мають в якості державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм). Релігійні системи існують в багатьох країнах. Р. Давид пише про ці системи: «можна навіть засумніватися тому, що вони являються правом. В більшості з них, якщо не у всіх, акцент робиться на обов'язки, які покладаються на праведну людину, а поняття суб'єктивного права відсутнє. Термін «право» використовується в цих системах тільки за відсутністю кращого терміну.

Правові системи цих країн не мають тої єдності, яка властива охарактеризованим вище правовим системам. Однак вони мають багато спільного по суті і формі, всі вони засновані на концепціях, які відрізняються від тих, що владарюють у західних країнах. Звичайно, всі ці правові системи в якійсь мірі переймають західні ідеї, але в значній мірі залишаються на позиціях, на яких право розуміється зовсім інакше і не покликано виконувати ті ж функції, що і в західних країнах. Вважається, що принципи, якими керуються не західні країни, бувають двох видів:

1. Визнається більша цінність права, але саме право розуміється інакше, чим на заході, і має місце сплетіння права і релігії.

2. Відкидається сама ідея права, і стверджується, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншим шляхом.

До першої групи відносяться країни мусульманського, індуського, і іудейського права, до другої - країни Далекого Сходу.

Соціалістична правова система

Соціалістична система була виділена в науці дорівнюючого права за її цільовою направленістю. Тут право розглядається як знаряддя і засіб революційного перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР і соціалістичні країни. За юридичними ознаками ця система більш близька до романо-германської системи.

На соціалістичні правові системи Європи, Азії і Латинської Америки, які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша соціалістична правова система - радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами радянського права.

Соціалістичне право має деяку схожість із романо-германською правовою системою. Воно достатньо широко зберегло її термінологію, а також хоча б по-зовнішньому вигляду - її структуру. Для радянського права характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори, особливо англійці і американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і тому відносять її до романо-германської правової сім'ї.

Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Єдине, або основне у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно-правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу.

Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є заперечення приватного права. Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства.

Таким чином, існує декілька точок зору на класифікацію правових систем сучасності і недалекого минулого.

Висновки

правова германський соціалістичний сім'я

Правова система кожної держави відбиває закономірності історичного розвитку суспільства, його історичні, національні, культурні особливості. Виникнення й історія розвитку правової системи держави свідчать про те, що на зміст і динаміку правової системи впливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. На правову систему великий вплив робить політика, політична культура.

Історія кожної держави і групи країн загальної долі чи пов'язаних між собою міцними економічними, культурними узами і географічною близькістю формує стійкі правові погляди, традиції і правову культуру. Відношення до права неоднакове в населення Північної, Центральної і Південної Європи. Законослухняність англійців, скандинавів і німців контрастує зі зневагою до формальних норм у кавказькому регіоні, у мусульманському світі. Отже, одне з корінних правових розходжень полягає в різних ідеологічних, релігійних і світоглядних джерелах права.

Родини романо-германського і загального права є, безсумнівно, основними в сучасному світі. Немає ні однієї правової системи, що не запозичила б ті чи інші елементи в однієї з цих родин, і може навіть видатися, що всі інші системи - це не більш, ніж пережитки, покликані зникнути в більш-менш далекому майбутньому в міру прогресу цивілізації. Однак подібна думка - це не більш ніж проста гіпотеза, що не відповідає реаліям сучасного світу. Звичайно, усі держави якоюсь мірою запозичують західні ідеї, оскільки це являється їм необхідним для збереження незалежності і прогресу в розвитку. Однак наші сучасники не схильні відмовлятися від уявлень, що ще недавно були загальновизнаними в їхніх країнах. Мусульманський світ, Індія, Далекий Схід, Африка далекі від того, щоб беззастережно приєднатися до західної цивілізації.

Сучасна правова карта світу розкриває розмаїття правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності в законодавстві, правовикористовуваній діяльності в сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, у регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Медведчук В.В. Про методологічні основи правової системи України та шляхи її вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. - 1996.

3. Давид Р., Жоффре-Спінози К. Основні правові системи сучасності. ? М., 1997.

4. Тихомиров Ю.А. Курс порівняльного правознавства. ? М., 1996.

5. Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник. / Відп. ред. В.Н. Денисов. - К., 2003.

Размещено на Allbest.ru