Постанова як рішення слідчого, органу дізнання, прокуратури на досудовому слідстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра теорії держави та права

Контрольна робота

1. Загальна характеристика та завдання досудового слідства

Необхідність досудового слідства як етапу кримінального процесу зумовлена тим, що всебічний, повний і об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому за законом (ст. 111 КПК) переважна більшість кримінальних справ повинна проходити етап досудового слідства. Винятком можуть бути лише справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч. 1 ст. 27, ст. 425 КПК), у яких досудове слідство провадиться тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Змістом даної стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів досудового слідства по встановленню обставин вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення та по припиненню і запобіганню вчинення злочинів.

Завданнями досудового слідства є:

1) швидке й повне розкриття злочину та притягнення осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необґрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину;

2) вжиття заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином;

3) виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст. 2, 23, 23¹, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі.

Тільки виконання вищевикладених завдань є підставою для винесення органом досудового слідства рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи (ст. 212 КПК). Неналежне виконання їх органом досудового слідства, допущені ним помилки, порушення вимог кримінально-процесуального закону можуть зумовити судову помилку.

Досудове слідство пов'язане з можливістю обмеження або навіть позбавлення прав громадян при застосуванні запобіжних заходів, проведенні інших процесуальних дій. Тому закон детально регламентує підстави й порядок їх проведення і фіксацію в постановах, протоколах та інших слідчих процесуальних документах.

Кримінально-процесуальний кодекс України встановлює, що розслідування починається після порушення кримінальної справи (ст. 113), проте згідно ч. 2. ст. 190, у невідкладних випадках дозволяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи провести огляд місця події, щоб з'ясувати наявність підстави для такого рішення, накласти арешт на кореспонденцію, однак існують випадки, коли органи досудового слідства, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 113 КПК, провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди, всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 13 постанови «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 25 березня 1998 р. №3, не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на зазначені факти винесенням окремих ухвал, хоч ці порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, що тягнуть за собою скасування вироку. Як приклад можна навести кримінальну справу по обвинуваченню М., засудженого за ч. 1 ст. 222 КК України (нині - ст. 263) Київським районним судом м. Одеси, в якій не було винесено постанову про порушення кримінальної справи, проте суд ухвалив обвинувальний вирок. Крім того, ні в постанові про пред'явлення обвинувачення, ні в обвинувальному висновку дії М. не було зафіксовано.

Як зазначалося, провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не допускається, за винятком вказаних випадків. Це правило «за своїм значенням належить до основних ідей судового провадження». Порушення кримінальної справи у більшості випадків означає визнання факту вчинення злочину і є підставою для провадження розслідування. Постанова про порушення кримінальної справи є правовою основою для проведення слідчих і процесуальних дій, спрямованих на розкриття злочину. Вона зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора вжити в межах своєї компетенції всі передбачені законом заходи зі встановлення подій злочину, осіб, винних у його вчиненні і їх покарання. Важливо зазначити, що ч. 4 ст. 114 КПК надає право слідчому приступити до провадження досудового слідства не чекаючи виконання органом дізнання дій, передбачених ст. 104 КПК та закінчення строку дізнання.

Рішення про прийняття до свого провадження кримінальної справи є правовою підставою для її розслідування конкретною особою: дізнавачем, слідчим чи прокурором. З моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження ця особа набуває всіх передбачених законом повноважень щодо виконання у справі слідчих та інших процесуальних дій, і на неї лягає особиста відповідальність за їх своєчасне проведення, за всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, прийняття законних та обґрунтованих рішень, забезпечення прав і законних інтересів громадян, що залучаються до розслідування.

Прокурор у стадії досудового слідства зобов'язаний, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства (ст. 121 Конституції України), вживати всіх передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону з боку органів розслідування.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» для здійснення нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, розслідуванням справ про відповідні злочини, а також підтримання державного обвинувачення в суді у цих справах у Генеральній прокуратурі України створено управління, а в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі - його відділи.

Досить широкі повноваження у здійсненні відомчого контролю за розслідуванням має начальник слідчого підрозділу - щодо підлеглого йому слідчого (ст. 114¹ КПК), начальник органу дізнання - щодо особи, яка провадить дізнання.

Процесуальний контроль начальника слідчого відділення (відділу) має забезпечити правильну організацію слідства, його якість, додержання слідчим вимог кримінального і кримінально-процесуального закону. Цей контроль покликаний не допустити прийняття слідчим незаконних рішень, адже ні слідчий, ні начальник слідчого підрозділу не наділені правом скасовувати процесуальні рішення слідчого.

Оскільки органом розслідування є орган дізнання, а не особа, що провадить дізнання, вирішальне значення мають рішення начальника органу дізнання. Найважливіші процесуальні рішення особи, що провадить дізнання, підлягають затвердженню ним. Він може доручити проведення дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження, коли вважає, що інші особи не можуть забезпечити належної якості проведення дізнання.

2. Організаційно-правові основи досудового слідства

досудове слідство процесуальний постанова прокурорський

Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, яка провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом. Ці документи повинні фіксувати підстави, місце, час і порядок проведення слідчої чи процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об'єктивність прийняття органом розслідування процесуальних рішень, забезпечення прав учасників процесуальної дії.

Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора (ст.ст. 23-1, 114 і 118 КПК).

Постанова - це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд (п. 14 ст. 32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування.

Протокол - визнається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК). Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені в ст. 85 КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дій, що, проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які мають характер висновку.

В протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта.

Розглядаючи цю проблему, слід виходити з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об'єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослідженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.

Можливість і необхідність активного дослідження матеріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст. 190 КПК визначає, що метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів злочину, а й з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи.

Обвинувальний висновок - підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції. Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).

Подання - документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог статей 23 і 23¹ КПК України. При розслідуванні кримінальної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Органи дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 232 і 340 КПК).

Доручення слідчого - це його пропозиція органу дізнання провести в справі, що розслідується, відповідну розшукову або слідчу дію. Вказівка - це конкретизація такої пропозиції. Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі, причому він має право встановити строк для їх виконання. Лише в окремих випадках, при спільній роботі слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Окреме доручення - це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, який їх може провести швидко і з меншою затратою зусиль та коштів. Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. 3 ст. 114 КПК).

Значення складання процесуальних документів у стадії досудового слідства обумовлене тим, що, ознайомлюючись з процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їхніх прав (статті 217 і 218 КПК), однак досить поширеними в практиці дізнання і досудового слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуються фальсифікацією процесуальних документів.

На основі процесуальних документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування. Істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 229, ст. 246 і 281 КПК). Їх зміст є предметом дослідження під час судового слідства в суді першої інстанції (ст. 297, ч. 2 ст. 323 КПК), при перегляді судових рішень у апеляційному та касаційному порядку, а також в порядку виключного провадження.

3. Прокурорський нагляд та відомчий контроль як способи

забезпечення законності при провадженні досудового слідства

Характер кримінально-процесуальної діяльності органів досудового розслідування, які покликані швидко і повно розкривати й розслідувати злочини, для чого вимушені майже в усіх кримінальних справах застосовувати відповідні заходи процесуального примусу, що обмежують певні конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачено комплексом владно-розпорядчих повноважень.

Повноваження прокурора дозволяють йому своєчасно виявляти порушення закону органами дізнання і слідчими, дієво реагувати на кожен випадок невиконання чи неналежного виконання правових приписів.

Використання повноважень прокурора в одних випадках має на меті забезпечити швидке, повне розкриття злочину, якісне його розслідування і відшкодування завданої шкоди; в інших - забезпечити дотримання прав громадян, залучених у тій чи іншій формі (потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим тощо) до сфери кримінального судочинства.

Досить широкі повноваження у здійсненні відомчого контролю за розслідуванням має начальник слідчого підрозділу - щодо підлеглого йому слідчого (ст. 114¹ КПК), начальник органу дізнання - щодо особи, яка провадить дізнання.

Процесуальний контроль начальника слідчого відділення (відділу) має забезпечити правильну організацію слідства, його якість, додержання слідчим вимог кримінального і кримінально-процесуального закону. Цей контроль покликаний не допустити прийняття слідчим незаконних рішень, адже ні слідчий, ні начальник слідчого підрозділу не наділені правом скасовувати процесуальні рішення слідчого.

Оскільки органом розслідування є орган дізнання, а не особа, що провадить дізнання, вирішальне значення мають рішення начальника органу дізнання. Найважливіші процесуальні рішення особи, що провадить дізнання, підлягають затвердженню ним. Він може доручити проведення дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження, коли вважає, що інші особи не можуть забезпечити належної якості проведення дізнання.

Постанови слідчого можуть бути оскаржені прокурору особами, інтересів яких вони торкаються. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Відповідно до ст. 234 КПК України усні скарги слідчий заносить до протоколу. Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.

Згідно зі статтею 235 КПК України прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідомити про результати скаржника. Скаргу і копію повідомлення про результати розв'язання її приєднують до справи. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищому прокуророві.

Санкціонуючи, даючи згоду або затверджуючи відповідний процесуальний акт органу досудового розслідування, прокурор надає цьому актові юридичну силу. Відмова прокурора в санкції, згоді, затвердженні названих рішень попереджає порушення закону, оскільки у цих випадках постанови чи обвинувальний висновок, хоч і зберігаються в матеріалах кримінальної справи, але процесуального значення не мають.

Деякі повноваження прокурора можуть бути використані з метою усунення виявлених порушень, так і попередження їх учинення в майбутньому. Зокрема, прокурор має право самостійно порушити кримінальну справу, скасувавши незаконну і необґрунтовану постанову про відмову в порушенні такої справи або вивчивши матеріали перевірки за заявою (скаргою, повідомленням) про злочин, щодо якого слідчим іще не прийнято відповідного рішення.

Участь прокурора у слідчій дії в одних випадках можу слугувати попередженню порушення закону дізнавачем чи слідчим, а в інших - усунути допущене порушення.

Органи дізнання зобов'язані виконувати доручення слідчого про проведення слідчих дій, привід, затримання підозрюваного, надання допомоги у проведенні розшукових заходів тощо. Невиконання письмових доручень слідчого органами дізнання є порушенням закону (ч. 3 ст. 114 КПК). Тому виявивши, вивчаючи матеріали кримінальних справ чи в інший спосіб, такі порушення, прокурор дає вказівки, які зобов'язують органи дізнання діяти відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Будь-які рішення слідчого можуть бути оскаржені до суду.

Учасники процесу мають право оскаржити до суду постанову слідчого, органу дізнання, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи, а також санкцію прокурора на арешт, постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи.

Згідно ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд її справи компетентним, незалежним і безстороннім судом.

Закриття ж кримінальної справи органом дізнання, слідчим чи прокурором означає закінчення провадження у справі вже на стадії досудового слідства і виключає таким чином (як і відмова в порушенні кримінальної справи) її розгляд і вирішення судом. Тому законодавець України з метою встановлення судової гарантії законності та обґрунтованості цього рішення органів дізнання, слідчого, прокурора передбачив можливість оскарження постанови про закриття справи особою, інтересів якої вона стосується, зокрема потерпілим, особою, щодо якої закрито справу, до відповідного суду, який має право скасувати таку постанову й відновити досудове слідство чи дізнання (ст. 236⁵, 236⁶ КПК).

Висновки

Процес боротьби зі злочинністю та викорінення всіх її детермінант, відновлення порушеного права та забезпечення законних прав та інтересів людини і громадянина, вимагають проведення справедливого правосуддя, що регламентується нормами кримінального процесу. Досудове слідство, як одна із невід'ємних частин кримінального процесу, повинно бути всебічним, повним, об'єктивним, та має проводитись суворо в межах кримінально-процесуального закону. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України у главі 11 встановлює положення досудового слідства, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Теоретична база досудового слідства є досить виваженою і чіткою, проте на практиці є непоодинокі нехтування та обхід норм кримінального судочинства. Так, зокрема зустрічаються випадки порушення підслідності кримінальних справ, недотримання строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотриманням законності в діяльності органів досудового слідства, створення і діяльність слідчо-оперативних групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством, Кримінально-процесуальний кодекс передбачає не повне коло науково-технічних засобів, хоча в них є потреба і вони активно використовуються.

Необхідно зазначити, що від розв'язання проблеми створення ефективної системи кримінального судочинства залежить міцність фундаменту для сучасної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій кримінально-правовій системі.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р., (із змінами та доповненнями).

3. Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р. (із змінами та доповненнями).

4. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року. (із змінами та доповненнями). // Відомості Верховної Ради України. - 1991.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Офіційне видання. ? К.: Парламентське видавництво. - 2000.

6. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. - К., 2003.

7. Кримінальне законодавство України: збірник нормативних актів. За заг. ред. Лінецького С.В. - К.: Атіка, 2001.

Размещено на Allbest.ru