Вирішення спорів пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

18

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра цивільноправових дисциплін

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: Вирішення господарських спорів

На тему: Вирішення спорів пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Виконав: студент VІ курсу

юридичного факультету

заочної форми навчання

групи ПЗ6.3

Красій Артур Вячеславович

Перевірив:

ст. викладач Герасимчук Л. В.

Київ 2011

План

Вступ

Усім суб'єктам господарських правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також розроблюваним відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Причинами виникнення спорів, пов'язаних з охороною та використанням земель, стає невідшкодування в добровільному порядку шкоди, заподіяної державі внаслідок недотримання вимог Закону України "Про відходи" та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", зокрема щодо отримання дозволів та лімітів на розміщення відходів, а також перевищення обсягів вивезення побутових відходів.

Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

1. Загальні питання, пов'язані із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

У вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, - відповідними правилами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому випадку шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних доходів, тобто загальними правилами природоохоронного законодавства і статтями 440, 453 Цивільного кодексу.

З метою визначення розміру збитків, заподіяних природному середовищу, господарський суд згідно з вимогами статей 4143 Господарського процесуального кодексу України може призначити відповідну експертизу.

У визначенні предмету спору в справах даної категорії, пов'язаних з відшкодуванням шкоди (збитків), слід керуватися Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", яким відповідно до статті 2 цього законодавчого акта регулюються відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні та відповідно до статті 68 якого підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача. До позовної заяви повинен бути доданий обгрунтований розрахунок суми, що стягується на відшкодування заподіяної шкоди.

У вирішенні відповідних спорів господарські суди повинні керуватись також главою 40 Цивільного кодексу, зокрема, статтею 453 цього Кодексу, згідно з якою господарський суд, присуджуючи відшкодування шкоди, може зобов'язати відповідальну за шкоду особу відшкодувати її в натурі.

Таким чином, якщо в судовому засіданні буде встановлено можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, яка порушила природноресурсове, природоохоронне законодавство про забезпечення екологічної безпеки, у рішенні господарського суду необхідно зазначити конкретні заходи щодо відновлення навколишнього природного середовища та строки їх здійснення.

У разі ухилення сторони від виконання рішення господарський суд на підставі статті 121 ГПК вправі змінити спосіб виконання рішення.

Виходячи з вимог статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну ними навколишньому природному середовищу шкоду. Такий же порядок відшкодування (компенсації) запроваджено і для шкоди, заподіяної довкіллю у зв'язку з діяльністю інвестора, пов'язаною з виконанням угоди про розподіл продукції стаття 29 Закону України "Про угоди про розподіл продукції".

Питання про віднесення підприємств, організацій до числа таких, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог частини третьої статті 66 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" (з подальшими змінами). Такі підприємства звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки у разі, коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Наявність у цьому разі вини потерпілого у формі необережності не є підставою для звільнення відповідного підприємства від обов'язку щодо відшкодування шкоди.

Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, але діяльність яких пов'язана з підвищеною екологічною небезпекою, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їх вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

У вирішенні питання про відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу, господарському суду слід перевіряти, чи не є дане правопорушення наслідком діяльності або бездіяльності кількох підприємств. У разі коли з матеріалів справи вбачається, що шкоду заподіяно кількома підприємствами, господарський суд повинен визначити розмір відповідальності кожного з них, для чого у разі необхідності може бути призначена відповідна експертиза.

Якщо у процесі вирішення спору буде виявлено факт порушення природоохоронного законодавства, зумовленого недоліками у роботі проектувальної чи будівельної організації, у господарського суду немає підстав для задоволення позовних вимог. У такому випадку позивач, з урахуванням характеру і строків виявлення недоліків, не позбавлений права на звернення з позовом до згаданої організації.

Застосування щодо громадянсуб'єктів підприємницької діяльності заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно зі статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. У даному разі штраф хоча й має матеріальний характер, але є заходом відповідальності, а не відшкодування шкоди.

Перебіг строку позовної давності у спорах, пов'язаних із стягненням завданої природі шкоди, починається з дня складання акта про відповідне порушення, а у разі несвоєчасного складання акту - з дня, коли цей акт відповідно до вимог законодавства мав бути складений.

2. Підвідомчість та підсудність справ пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища

Відповідно до статті 67 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" спори у галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються судом, господарським судом, радами чи утвореними ними органами відповідно до їх компетенції і в порядку, встановленому законодавством України.

У разі виникнення питання про підвідомчість спору господарському суду слід виходити з суб'єктного складу та характеру правовідносин. Господарському суду в такому випадку необхідно враховувати також викладене у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ" (з подальшими змінами і доповненнями).

Спори у галузі охорони навколишнього природного середовища, що виникають між підприємствами України та підприємствами інших країн, підлягають вирішенню спеціальними комісіями, утвореними на паритетних засадах з представників сторін, або третейським судом і отже господарському суду не підвідомчі.

Пунктом "ж" статті 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" громадським природоохоронним об'єднанням надане право звернення до господарського суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про об'єднання громадян" останні набувають статусу юридичної особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання). Тому спори за позовами громадських об'єднань, не зареєстрованих у встановленому порядку, господарським судам не підвідомчі.

Діяльність підприємств, які порушують законодавство про охорону навколишнього природного середовища, може бути обмежена, зупинена чи припинена за рішенням органів, перелік яких наведений у пункті 3 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 29.10.92 р., або за позовом прокурора (стаття 37 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", поданим відповідно до вимог статті 2 ГПК.

Рішення органів, зазначених у пункті 3 названого Порядку, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявами заінтересованих підприємств або прокурора чи його заступника.

Припинення діяльності підприємства не звільняє його від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Перелік підстав, з яких діяльність підприємств, що порушують законодавство про охорону навколишнього природного середовища, може бути припинена, встановлено пунктом 5 того ж Порядку. Наявність однієї або кількох таких підстав має бути підтверджена відповідними доказами, якими можуть бути, зокрема, складені посадовими особами спеціально уповноважених органів державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та інших уповноважених державних органів акти, довідки, службові записки тощо.

Згідно із статтею 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" спеціально уповноваженим органам державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів надано право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

З огляду на вимоги частини другої статті 1 ГПК господарським судам слід у разі звернення відповідного органу з позовом з'ясовувати наявність у нього відповідних повноважень.

Право звернення до суду спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та громадських об'єднань, яке передбачено Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", не виключає можливості подання позовів про відшкодування шкоди, завданої довкіллю, органами місцевого самоврядування, які мають власні самоврядні повноваження.

Таке право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах статей 13, 142, 145 Конституції України, пункту "б" статті 47, статей 15, 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках установлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до ст. 19 Лісового кодексу покладено на постійних лісокористувачів.

У випадках, коли контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на території, підвідомчій відповідній місцевій раді, встановлено факт правопорушення, вчиненого невстановленими особами, господарським судам слід враховувати вимоги ст.ст. 12, 21, 42 закону «Про відходи» та ст.ст. 15, 19, 55, 68 закону «Про охорону навколишнього природного середовища», за змістом яких органи місцевого самоврядування можуть бути відповідачами у справах даної категорії в разі порушення ними названих законодавчих актів.

3. Питання, пов'язані з призначенням та проведенням екологічної експертизи

законодавство охорона навколишнє середовище

Екологімчна експертимза в Україні - вид науковопрактичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, екологоекспертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Державна екологічна експертиза проводиться з підстав і у порядку, визначеному Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Законом України “Про екологічну експертизу” та постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.95 “Про порядок надання документації на державну екологічну експертизу”. У разі якщо така експертиза призначається господарським судом, ним повинні бути дотримані вимоги статей 41, 42 названого Закону. Господарському суду в такому випадку слід також керуватися роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 р. “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”.

Завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави. Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах. Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи. Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медикобіологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіальногалузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність. Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативноправових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, генетично модифікованих організмів, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі. До документації на об'єкти екологічної експертизи додаються обгрунтування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною екологоекономічною оцінкою існуючого чи передбачуваного впливу на стан навколишнього природного середовища, оцінкою екологічного ризику та з альтернативними прогнозними варіантами зменшення цього впливу. Особи, які передають документацію на об'єкти екологічної експертизи, в разі необхідності організують і фінансують проведення додаткових досліджень, пошукових і експертних робіт, забезпечують гласність і враховують громадську думку щодо запланованої чи здійснюваної діяльності, гарантують достовірність попередньої оцінки впливу на навколишнє природне середовище, що відображається в заяві про екологічні наслідки діяльності. Суб'єктами екологічної експертизи є: 1) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та екологоекспертні підрозділи чи комісії; 2) інші державні органи, місцеві ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства; 3) громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування; 4) інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи; 5) окремі громадяни в порядку передбаченому відповідним законодавством. Замовники екологічної експертизи об'єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, зобов'язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній заяві про екологічні наслідки діяльності.

Екологоекспертні органи чи формування після завершення екологічної експертизи повідомляють про її висновки через засоби масової інформації. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи з метою врахування громадської думки суб'єкти екологічної експертизи проводять публічні слухання або відкриті засідання. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватись шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи. Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об'єкта екологічної експертизи здійснюються з урахуванням громадської думки. Форми екологічної експертизи в Україні: здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученям інших органів державної виконавчої влади.

Висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку у випадках, зазначених у статті 45 Закону України “Про екологічну експертизу”. Однак відповідний висновок, зроблений за дорученням господарського суду, не може бути предметом судового спору.

У разі незгоди з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі висновків державної екологічної експертизи, заінтересоване підприємство вправі на власний розсуд вирішувати питання про оскарження цих рішень за підпорядкованістю або про захист своїх інтересів шляхом звернення до господарського суду. В останньому випадку попереднє звернення зі скаргою до відповідного вищого органу не є обов'язковим.

Висновки

Вирішення господарських спорів здійснюється на підсаві та відповідно до чинного законодавства України.

Учасники господарських відносин несуть господарськоправову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, зокрема за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій має гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, особливо відшкодування збитків завданих довкіллю, унаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Підставою господарськоправової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, особливо за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Учасник господарських відносин віповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення даного правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання, особливо у сфері охорони навколишнього природного середовища, несе господарськоправову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язаннь контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Господарський процесуальний кодекс України,прийнятий ВР України 06.11.1991р., (із змінами та доповненнями).

3. Цивільний кодекс України. // Голос України, від 16.01.2003 р., (із змінами та доповненнями).

4. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", прийнятий ВР України 25.06.1991р., (із змінами та доповненнями).

5. Закон України "Про відходи", прийнятий ВР України 05.03.1998 р., (із змінами та доповненнями).

6. Закон України “Про екологічну експертизу”прийнятий ВР України 09.02.1995р., (із змінами та доповненнями).

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.95 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку", (із змінами та доповненнями).

8. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ" (з подальшими змінами і доповненнями).

9. Балюк І. А. Вирішення господарських спорів: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2004 р.

Размещено на Allbest.ru