Размещено на http://www.allbest.ru/

26

Зміст

Вступ

1. Правовідносини по оплаті користуванням житловим приміщенням та комунальних послуг. Структура платежів

2. Засоби здійснення права на житло

3. Функції та принципи житлового права

Висновок

Література



Вступ

право житло платіж

У даній роботі розглядаються питання житлового права України, характеризуються основні засоби здійснення права на житло, що передбачені Конституцією України. Висвітлюються питання правовідносин по оплаті користування житловим приміщенням та комунальних послуг,розписана структура платежів за житлово-комунальні послуги, які встановлюється Кабінетом Міністрів України та органами місцевого самоврядування, розкриваються функції та принципи житлового пава.

Відповідно до Конституції України громадяни можуть реалізувати своє право на житло шляхом будівництва, набуття у власність або отримання в оренду (найм). В свою чергу, кожний із вказаних способів має свій спектр відносин,які й будуть розглянуті в даній роботі.

Функції житлового права такі, що вказують на його соціальне призначення, специфічні напрямки правового регулювання відносин у процесі вирішення поставлених перед ним задач.

Житловому праву властиві такі функції : регулятивна , охоронна,виховна , попе-реджувальна , відновлювана.

Житлові принципи можна поділити на дві категорії : загальні принципи, специфічні принципи.

Кожен з навединих принципів та кожна вище вказана функція поділяється на певні види і типи ,які й будуть висвітлені у даній роботі.



1. Правовідносини по оплаті користування житловим приміщенням та комунальнихповлуг.Структура платежів

Розмір плати за користування житловим приміщенням і плати за комунальні послуги в будинках державного і суспільного житлового фондів встановлюється Кабінетів Міністрів України.

Плата за житло включає плату за:

1) найм (оренду) житла у державному та комунальному житлових фондах загального призначення відповідно до умов договору найму (оренди) житла;

2) управління житлом;

3) утримання житлової будівлі та прибудинкової території;

4) комунальні послуги;

5) капітальний ремонт житлової будівлі чи її частини, споруд, призначених для технічного обслуговування житлової будівлі, елементів благоустрою, розташованих на прибудинковій території.

Види плати за житло, що сплачуються особою, визначаються залежно від підстав та умов користування житлом, рівня його облаштованості, способу управління житлом, його утримання та забезпечення комунальними послугами, проведення капітального ремонту.

У наймачів (орендарів) житлових приміщень обов'язок внесення плати за надане їм у користування житло виникає з дня, визначеного договором найму (оренди) житла. У власників житлових приміщень обов'язок внесення плати за житло виникає з часу набуття права приватної власності на житло, а у спадкоємців - з часу відкриття спадщини відповідно до Цивільного кодексу України.

Плата за житло, що входить до складу спадщини, вноситься спадкоємцем, який прийняв спадщину, за весь період з часу відкриття спадщини.

У разі незаселення житлового приміщення з державного і комунального житлового фонду його власник несе всі витрати, пов'язані з управлінням житлом, його утриманням, експлуатацією, оплатою комунальних та інших послуг, капітальним ремонтом за період, коли житлове приміщення не було заселене.

Розмір плати за найм (оренду) житла у приватному житловому фонді встановлюється власником житла в договорі про найм (оренду) житла, а у державному та комунальному житлових фондах визначається уповноваженим органом в установленому законодавством порядку.

Плата за житло у житловому фонді соціального призначення включає плату за:

1) найм (оренду) житла;

2) утримання житлового будинку та прибудинкової території;

3) комунальні послуги.

Порядок розрахунку плати за найм (оренду) житла у житловому фонді соціального призначення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Під час встановлення розміру плати за найм (оренду) житла у житловому фонді соціального призначення враховується:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача (орендаря) та членів його сім'ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу, вартість майна, що перебуває у власності (співвласності) громадянина та членів його сім'ї, інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа соціального житла, що надається особі;

3) кількість осіб, які проживають у соціальному житлі;

4) місце розташування житлового будинку, в якому надано соціальне житло.

Плата за житло у житловому фонді соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем (орендарем), та яка сплачується за рахунок державної допомоги, що надається особі, якій надано у користування житло з житлового фонду соціального призначення відповідно до законодавства.

Розмір плати за житло у житловому фонді соціального призначення, що вноситься безпосередньо наймачем (орендарем) житла у житловому фонді соціального призначення, визначається законом.

Органи місцевого самоврядування здійснюють внесення коштів на проведення капітального ремонту соціального житла балансоутримувачу відповідного житлового будинку пропорційно до площі житлового фонду соціального призначення у відповідному житловому будинку.

Умови відрахування внесків на проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором відповідно до закону.

Умови сплати внесків на проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом. Плата за житло з житлового фонду соціального призначення, що перебуває у приватній власності, здійснюється за письмовою угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо відповідним договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

Плата за найм (оренду) житла з житлового фонду соціального призначення, що перебуває у комунальній власності, використовується органом місцевого самоврядування виключно на формування та проведення капітального ремонту житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування для осіб з особливими потребами.

Спори щодо плати за житло у житловому фонді соціального призначення вирішуються в судовому порядку.

Розмір плати за житло у житловому фонді спеціального призначення встановлює власник (співвласник) житла відповідно до статті 108 цього Кодексу з урахуванням рівня якості та комфортності житла.

Розмір плати за проживання в гуртожитках сімей, яким надано в користування одну чи кілька кімнат, установлюється з розрахунку за один квадратний метр житлової площі з урахуванням загальної площі місць загального користування.

Розмір плати за проживання в гуртожитках, якщо житловою площею користуються кілька осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, установлюється з розрахунку за один квадратний метр житлової площі з урахуванням загальної площі місць загального користування та визначається пропорційно до чисельності зазначених осіб.

Підприємство, установа, організація, навчальний заклад, у якому працює, служить або навчається особа, яка проживає в гуртожитку у зв'язку з роботою, службою, навчанням, можуть відшкодовувати різницю між фактичними витратами на утримання, обслуговування, експлуатацію гуртожитку і платою за проживання в ньому.

Розмір плати за службове житло встановлюється з розрахунку за один квадратний метр загальної площі.

Розмір плати за проживання у спеціальних гуртожитках, готелях-притулках, дитячих будинках сімейного типу визначається законодавством.

Загальний принцип визначення розміру плати за житло - залежність від капітальності житлової споруди, рівня облаштування та благоустрою житла.

Розмір плати за житло розраховується у порядку та на умовах, визначених в установчих документах відповідно об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), житлового кооперативу, товариства власників житла, або визначається виконавцем послуг з управління житлом самостійно згідно із законодавством, з урахуванням розміру плати за послуги з управління житлом, відповідно до цін/тарифів, затверджених у встановленому законодавством порядку.

Членам об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), житлового кооперативу, товариства власників малоповерхових житлових будинків, у яких витрати на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених абзацом другим частини першої цієї статті, та на здійснення внесків на проведення капітального ремонту відповідного житлового будинку (будинків) перевищують установлений законодавством розмір, надається державна допомога відповідно до законодавства, виходячи з установленого органами місцевого самоврядування розміру та граничної межі плати за такі послуги та з розміру внесків на проведення капітального ремонту зазначеного житлового будинку, що розраховуються в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Наймач (орендар) та власник (співвласник) житлових приміщень зобов'язані вносити передбачену плату за житло у строк, визначений договором про плату за житло або договором про отримання послуг з управління житлом. У разі несвоєчасного внесення плати за житлово-комунальні послуги нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі несвоєчасного внесення плати за інші (додаткові) послуги нараховується пеня в розмірі, передбаченому договором про надання відповідної додаткової послуги.

Власники (співвласники) окремих житлових та нежитлових (допоміжних) приміщень багатоквартирного будинку (житлового комплексу), які передали їх в оренду фізичним чи юридичним особам, беруть пайову участь у витратах на утримання, обслуговування, експлуатацію та проведення ремонту спільного майна багатоквартирного будинку (житлового комплексу) у розмірі, встановленому законодавством та статутом відповідного об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків), житлового кооперативу, товариства власників малоповерхових житлових будинків.

Невикористання власниками (співвласниками) житлових і нежитлових приміщень, що їм належать, або відмова у користуванні спільним майном не є підставою для звільнення власника (співвласника) від участі у спільних витратах на отримання послуги з управління житлом та проведення ремонту спільного майна в житловій будівлі (житловому комплексі).

2. Засоби здійснення права на житло

Як зазначається у правовій літературі, право на житло в механізмі цивільно-правового регулювання має три основні форми реалізації: нормативну, правосуб'єктну і форму суб'єктивного права.

Нормативна форма здійснення права на житло - це ті житлово-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з приводу житла. У цьому зв'язку не можна не відзначити, що право на житло - це, на думку В.П. Грибанова, гарантована законом, а значить і державою можливість задоволення потреби в житлі нужденних громадян різноманітними засобами. Правосуб'єктна форма реалізації представляє собою певний елемент змісту правоздатності та дієздатності громадян. Вона є юридичною передумовою виникнення, зміни та припинення конкретних житлових правовідносин. Суб'єктивна форма здійснення права на житло - це конкретне суб'єктивне право на визначене житло. Воно (право) є елементом змісту відповідних цивільних житлових правовідносин. Коло таких суб'єктивних цивільних прав на житло досить широке і різноманітне у зв'язку з тим, що за законом громадянин може займати його на різних підставах (на правах власника, наймача, користувача, тимчасового мешканця, члена сім'ї та ін.).

Відомо, що поняття «здійснення (реалізація) суб'єктивного права» містить у собі не тільки дії, які слугують задоволенню позитивних інтересів суб'єкта, а і протидію - порушення позитивних прав управомоченої особи. Як відомо, структура змісту суб'єктивного права передбачає наявність можливостей двоякого роду: це правова можливість здійснення певних дій самою правомочною особою та правова можливість правомочної особи вимагати від іншої чинити певні дії або утримуватись від них.

Відповідно до Конституції України громадяни можуть реалізувати своє право на житло шляхом будівництва, набуття у власність або отримання в оренду (найм). В свою чергу, кожний із вказаних способів має свій спектр відносин.

Громадянин може задовольнити свою житлову потребу

Здійснення права на житло шляхом будівництва Конституція України проголосила, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу перш за все побудувати житло.

Таким чином, громадянин у змозі здійснити своє право на житло будівництвом наступними способами: самостійно побудувати собі індивідуальний житловий будинок; брати участь у будівництві шляхом вступу до житлово-будівельного кооперативу; шляхом часткової участі в житловому будівництві або збудувати собі індивідуальний житловий будинок із залученням кредитних коштів.

Самостійне будівництво індивідуального житлового будинку. Можливість громадянина самостійно збудувати собі індивідуальний житловий будинок за власні кошти полягає в тому, що для реалізації права на житло громадянин, зокрема, має право отримати визначену земельну ділянку, яка на бувається ним для забудови.

Згідно з нині діючим законодавством, яке регулює правовідносини власності і земельні правовідносини, земельні ділянки передаються в приватну власність громадянам України для використання за цільовим призначенням, зокрема для будівництва й обслуговування житлового будинку і господарських будівель (так звана присадибна ділянка). Питання отримання присадибної ділянки не є житловим, але саме вирішення його дає' можливість здійснити у майбутньому право на забудову і як наслідок - право на житло. Земля піл спорудження житлового будинку згідно зі статтею 6 Земельного кодексу України передається державою у власність безкоштовно. Крім того, громадяни України можуть здобувати право власності на земельні ділянки у випадку одержання їх у спадщину, одержання частки землі в загальному майні подружжя й у випадку придбання земельної ділянки за договором купівлі-продажу, дарування, а також шляхом обміну.

Через вступ до житлово-будівельного кооперативу . Такий засіб забезпечення житлом як часткова участь в житловому будівництві сьогодні є найбільш вірогідним. Громадяни та організації беруть часткову участь в житловому будівництві шляхом укладання договорів часткової участі в житловому будівництві. Перш за все даний вид договорів вводиться з метою залучення додаткових коштів на житлове будівництво, а також розширення можливостей придбання житла населенням. Укладати договори часткової участі в житловому будівництві мають право громадяни України (дольники), які досягли 18-тирічного віку незалежно від їх забезпечення житлом.

Організація житлового будівництва проводиться підрядною будівельною організацією за рахунок дольника з послідовним придбанням, після виконання умов договору (це стосується порядку сплати вартості квартири), права власності на визначену квартиру.

Договір часткової участі громадян у житловому будівництві укладається між дольником, виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради і підрядною будівельною організацією на строк до 3-х років. В окремих випадках договір укладається між дольником і виконкомом місцевої ради, останнім визначається і підрядна будівельна організація, з якою укладається окремий договір на будівництво житлового будинку (будинків) за рахунок коштів громадян. Даний договір є іменним документом, який свідчить про сплату дольником вартості будівництва визначеної кількості загальної площі квартири (наприклад, в м. Харкові укладання договорів проводиться на суму, що забезпечує будівництво не менш 1 кв. м загальної площі квартири) і про його намір здійснити сплату вартості будівництва залишеної площі квартири.

Особі, яка сплатила вартість будівництва 100 % загальної площі квартири в передбачені договором строки, виконкомом до дня закінчення строку основного договору надається у власність квартира за актом прийому-передачі. Додаткові витрати, пов'язані з оформленням правовстано-влюючих документів, несе власник квартири.

Дольник не може продати або передати іншим способом право з договору іншим фізичним особам (крім спадкування у встановленому законом порядку). В протилежному випадку сторони мають право розірвати його. Передбачається можливість і дострокового виконання своїх обов'язків.

Зміна умов договору оформлюється додатковими угодами. В разі якщо особа, що сплачує свою частку, бажає змінити розмір необхідної йому квартири, раніше укладена угода припиняється і оформлюється нова.

Як було вказано, такий спосіб здійснення права на житло є розповсюдженим, але зазначимо, що юридична природа відносин, що виникають в результаті часткової участі суб'єктів у житловому будівництві, до кінця не з'ясована. Останнє, в свою чергу, може призвести до порушення прав фізичних осіб, до їх незахищеності перед законом.

Вважаємо можливим припустити, що договір часткової участі осіб у житловому будівництві є різновидом договору про сумісну діяльність, де виконкому відповідної місцевої Ради доручено ведення спільних справ дольників.

Через дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку Однією з форм реалізації громадянами свого конституційного права на задоволення житлової потреби в частині, що стосується можливості кожного громадянина побудувати житло, є встановлене законом право громадян створювати житлово-будівельні кооперативи (надалі - ЖБК) для будівництва і подальшої експлуатації житлових будинків з метою задоволення членів кооперативу житловою площею.

З'явившись декілька десятків років тому в тоталітарному суспільстві, ЖБК тоді не зовсім вписувалися в систему безкоштовного житла, а керівництво ними на демократичних засадах - тим більше. Сьогодні вже йдеться, що така форма власності є тим самим прообразом об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, до якого усі повинні прагнути з метою повного звільнення держави від проблем по утриманню та ремонту житла, переклавши їх на самих мешканців квартир. Тобто ЖБК має право не тільки на подальше існування, але й на всебічний розвиток у майбутньому як один із вірогідних засобів вирішення житлової проблеми, яка склалася на цей час у нашому суспільстві.

Що стосується можливості вирішення громадянином свого житлового питання шляхом вступу до житлово-будівельного кооперативу, то перш за все треба взагалі визначитись з поняттям ЖБК.

Так житлово-будівельний кооператив можна визначити як добровільне об'єднання громадян, що організується для зведення будинку за рахунок власних коштів її членів або кредиту банку з метою поліпшення їх житлових умов з наступною експлуатацією і комунально-побутовим обслуговуванням кооперативного будинку за рахунок коштів членів ЖБК. За своєю організаційно-правовою формою ЖБК є споживчими кооперативами, які мають статус юридичної особи, відносяться до некомерційних організацій і діють на підставі статутів, прийнятих загальними зборами громадян і зареєстрованих відповідним органом місцевої адміністрації. Кількісний склад кооперативу визначається Статутом ЖБК. При організації цієї юридичної особи слід мати на увазі, що число членів кооперативу не повинно перевищувати кількості квартир, які будуть належати кооперативу після закінчення зведення будинку. Практика показує, що чим більша кількість членів буде залучена до ЖБК, тим менше на їхню частку прийдеться поточних витрат при будівництві, а також господарських і експлуатаційних витрат на утримання будинку. У зв'язку з цим у ряді випадків кооперативи реорганізовуються в укрупнені для будівництва не одного, а двох і трьох будинків, якщо вони передбачені підрядною організацією.

Здійснення права на житло шляхом переходу його у власність.

Одним із засобів реалізації громадянами права на житло, що передбачені Конституцією України, є набуття його у власність. Діюче законодавство надає широкий спектр засобів здійснення цього права. До них, зокрема, відносяться договори купівлі-продажу, міни, довічного утримання, дарування, а також приватизації та спадкування Проект ЦК України помітно розширює вказаний перелік та передбачає також договір ренти, інші договори, що не були врегульовані діючим законодавством. Отже, розглянемо ці засобі отримання житла у власність.

Приватизація житла Приватизація житла є дещо новим правовим інструментом у нашій країні. В ранні радянські часи широке розповсюдження мали процеси вилучення майна на користь держави, протилежні приватизації, - націоналізація, реквізиція, конфіскація. Зараз, коли Конституція України проголосила рівність усіх форм власності, пропорційного розвитку отримує кожна з них. Цей процес невідривне пов'язаний з необхідністю переходу деякої частини державної власності у приватну власність як за кошти, так і безкоштовно, щоб подолати той дисбаланс, який спостерігався донедавна між формами власності. Саме цей процес переходу власності від держави До приватних власників дістав назву приватизації. Унікальність приватизації для нашої країни полягає ще й у тому, що за радянських часів хоч на примітивному рівні, але все ж існували договори купівлі-продажу, міни, дарування, які опосередковували врегульований державою процес привласнення майна громадянами. Навпаки, такий спосіб отримання майна у власність як приватизація почав своє законодавче закріплення, так би мовити, з білого листа.

Купівлі-продажу житла Одним з найбільш поширених цивільно-правових засобів сплатного отримання житла у власність є купівля-продаж, яка є договірним зобов'язанням та у найбільш загальному вигляді представлена у ст. ст. 224-240 ЦК УРСР. Більш детально окремі аспекти купівлі-продажу житла регламентовані в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Інструкції про порядок видачі довідок-характеристик на об'єкти нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб та зареєстрованих у бюро технічної інвентаризації та інших нормативних актах.

Договір ренти житла. Проблема придбання житла у власність громадянами є сьогодні досить гострою та актуальною. Як вже відмічалося, будівництво житла зараз ведеться повільними темпами, існуючий житловий фонд застаріває, що вказує на його скорочення в майбутньому при існуючій ситуації. Враховуючи високу вартість житла та невеликі прибутки населення при потребі у власному житлі, перспективними є такі відносини, при яких право власності на житло виникає у осіб раніше моменту повної його оплати. Серед таких договорів найменше дослідженим у вітчизняній юридичній літературі є договір ренти, що все ще не знайшов відображення в чинному законодавстві та передбачений лише розділом 55 проекту ЦК України.

Спадкування житла У разі смерті особи її права та обов'язки (за винятком суто особистих) надходять до інших осіб. Ці відносини врегульовуються спадковим правом. Спадкування є одним із засобів отримання житла, коли від померлої особи (спадкодавця) право власності на житло переходить до іншої особи (спадкоємця). Крім права власності, спадкоємець отримує за спадкуванням також інші права, наприклад, право вимоги до боржників померлого за цивільно-правовими договорами. Це не відноситься до особистих прав та обов'язків померлого (пенсійних, аліментних тощо). Припиняються також деякі цивільні договори, за якими настає потреба отримання, надання чи виконання, які повинен зробити лише спадкодавець. Прикладом є, відповідно, договори довічного утримання та доручення.

Також до спадкоємців не переходять права на житлову площу померлого, що випливають з договору житлового найму. Дійсно, якщо померлий за життя наймав житло та спадкоємець проживав разом з ним чи зберігав право на користування цим житлом (наприклад, перебуваючи на строковій військовій службі), він зберігає право користування цим житлом. Справді, цей спадкоємець реально може претендувати на отримання найманої житлової площі, що звільнилася після спадкодавця, що сумісно з ним проживав. Але це вже випливає не з норм спадкового права, а з відносин житлового найму, оскільки смерть одного з наймачів тут має значення лише як одна з підстав звільнення певної частини житлової площі та спадкоємець не має будь-яких переваг перед іншими сумісно проживаючими членами родини.

Але поряд з правами до спадкоємця завжди переходять також і обов'язки. Не можна успадкувати лише права на житло, не прийнявши на себе обов'язків, що з ним пов'язані. Спадкоємець приймає на себе обов'язки, які виникли ще за життя спадкодавця: зі сплати житлово-комунальних послуг, за проведений ремонт, перепланування житла тощо. В цьому є певна відмінність спадкування від договірних засобів отримання житла у власність: в останньому випадку борги за житло, якими обтяжив його відчужувач оплачує, як правило, саме він. Отже, усі ті права та обов'язки спадкодавця, що отримують спадкоємці, після його смерті вкупі складають спадщину (спадкове майно, спадкову масу). Перехід права власності на житло може складати частину спадщини чи взагалі бути відсутнім, коли у померлого не було у власності житла. Житловий будинок чи квартира поряд з предметами звичайної домашньої обстановки і вжитку у окремих випадках можуть складати навіть усе спадкове майно, тоді поняття права та обов'язки, що пов'язані з житлом, та спадщина у цьому окремому випадку є близькими за змістом. Але навіть якщо до спадкової маси поряд з іншими правами та обов'язками увійшли також житлові, не завжди окремий спадкоємець, що приймає спадщину, стає власником цього житла. До нього, як наслідок поділу спадкової маси, може надійти, наприклад, право власності на автомобіль спадкодавця чи гроші. Це вирішується у кожному окремому випадку та залежить насамперед від згоди спадкоємців, порядку користування спадковим майном, що склався ще за життя спадкодавця, змісту заповіту, рішення суду тощо. Тому спадкування як один з засобів отримання права власності на житло та житлові права і обов'язки як складова частка спадкової маси мають бути розглянуті з урахуванням специфіки об'єкту, що дозволить краще розуміти порядок розв'язання вищеозна-чених питань.

Передусім зупинимось на суб'єктному складі спадкових правовідносин. Спадкодавцем завжди є фізична особа, оскільки смерть - біологічна категорія та властива саме фізичним особам. Успадкувати житло можуть як фізичні, так і юридичні особи, а також держава. Спадкоємцем може бути навіть недієздатний громадянин - у цьому випадку прийняття спадщини відбувається за участю батьків або законних опікунів чи усиновителів такої особи. Крім того, згідно зі ст. 527 ЦК УРСР також успадковують діти померлого, що були зачаті при його житті та народжені після його смерті. Але законодавство містить низку обмежень, згідно з якими деякі особи можуть бути усунені від спадщини, тобто не можуть бути спадкоємцями. Передусім це особи, що навмисно позбавили життя спадкодавця чи когось зі спадкоємців або зробили замах на їх життя (ст.528 ЦК УРСР). Такі суб'єкти не можуть спадкувати у всякому разі - ні за законом, ні за заповітом. Крім того, спадкоємцями за законом не можуть бути батьки після дітей, у відношенні до яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Якщо на успадкований будинок (квартиру) заявили права кілька осіб, може виникнути питання про поділ житла в натурі, а також питання, пов'язані з визначенням вартості будівель. Поділ житлового будинку в натурі між спадкоємцями є можливим, якщо кожному з них може бути виділена відокремлена частина будинку з самостійним виходом. Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Тобто найменш проблематичною є ситуація, коли між спадкоємцями поділяється будинок, що має кілька виходів чи такі виходи можуть бути обладнані. Будь-яке переобладнання повинно бути зроблено з погодження органів архітектури та відображено у довідці-характеристиці Бюро технічної інвентаризації. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні спадкоємців.

У разі неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, спадкоємець має право на отримання компенсації у грошах чи на отримання іншого спадкового майна. Наприклад, якщо успадковують у рівних частках дві особи та до складу спадкового майна увійшли однокімнатний житловий будинок та мотоцикл, один з спадкоємців може успадкувати будинок, інший - стати власником мотоциклу та отримати компенсацію різниці вартості будинку та мотоциклу. Розмір грошової компенсації визначається за згодою спадкоємців, а при відсутності такої згоди - судом, який приймає до уваги дійсну вартість будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. Таку експертизу можуть провести незалежні оцінювачі житла, інститут яких вже сформувався в Україні.

П. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 24 червня 1983 р. № 4 з наступними змінами визначає, що у випадках смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного або гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, якщо до дня смерті ним не були внесені повністю пайові внески, спадщина відкривається не на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, насадження, а на пай спадкодавця та інші суми, які підлягають поверненню у таких випадках. Лише у разі, якщо на час смерті спадкодавцем був повністю внесений пайовий внесок, спадщина відкривається, відповідно, на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, інші будівлі і насадження. Тому у зазначених випадках сплата померлим пайових внесків відіграє провідну роль у визнанні права власності на нерухомість за спадкоємцями.

Отже, з вищеозначеного можна визначити, що під спадкуванням житла слід розуміти перехід прав та обов'язків, який відбувається після смерті фізичної особи (спадкодавця) з приводу житла, яке знаходилось у його власності до іншої особи (спадкоємця).

Здійснення права на житло шляхом отримання його у користування

Сплатне користування житлом .Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він може чинити по відношенню до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, використовувати майно для здійснення господарської й іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Очевидно, що коли йдеться про житло, то власник житлового приміщення може використовувати його для особистого помешкання, а також для проживання членів його сім'ї. Житло може здаватися власниками для проживання іншим особам на підставі договору.

Основною юридичною формою такого договору є договір найму житлового помешкання як один із видів цивільно-правових договорів.

За договором найму жилого помешкання одна сторона - власник житлового приміщення або уповноважена ним - особа (наймодавець) - зобов'язується надати іншій стороні (наймачу) жиле помешкання за плату у володіння і користування для проживання в ньому. Договір найму житла має багато спільного з договором майнового найму, проте в системі договорів займає самостійне місце. Це зумовлено тим, що договір найму житлового приміщення спрямований на забезпечення постійного проживання громадян у житлі та правильного використання для цього житлового фонду, хоч треба відмітити, що проект ЦК розглядає його як різновид.

Договір найму житлового помешкання досить широко врегульовано чинним законодавством України. Норми ЦК про майновий найм застосовуються до житлових відносин, лише коли це прямо передбачено законом. Самий же найм житлового помешкання виділений у ЦК в особливу главу.

За своєю юридичною природою житлові правовідносини з користування є зобов'язальними. У ньому беруть участь: на одній стороні той, хто надає житлове помешкання в користування, а на інший - особа, якій воно надається (наймач). У якості особи, що надає помешкання в користування, виступає наймодавець. Наймодавцем може бути і громадянин - не тільки власник, але і наймач будівлі. Від того, який житловий фонд наймодавець представляє, залежить правовий режим виниклого зобов'язання. Коли здане в найм житлове помешкання перейде у власність або оперативне управління іншої особи, наймач не позбавляється своїх прав. Якщо будинок місцевої Ради передається відомству, яке навіть має право на виселення осіб, що припинили з ним трудові відношення, той, хто вже мешкав у переданому будинку, збереже ті ж права, що належали йому в будинку місцевої Ради. Навпроти, при передачі такими відомствами своїх будинків місцевій Раді проживаючі в них мешканці одержують звичайні права наймачів у будинках місцевих Рад, незалежно від трудових відносин з даним відомством.

Наймачем за договором житлового найму може бути тільки громадянин, але не юридична особа. Якщо юридична особа наймає частину житлового будинку для власних потреб, виникають відносини майнового, а не житлового найму. Коли ж підприємство або установа за згодою власника поселяє в наданій йому квартирі або кімнаті своїх робітників для проживання, відносини власника будинку з юридичною особою регулюються нормами про майновий найм, а до його відносин із мешканцями застосовуються норми житлового законодавства.

Найважливіша функція наймодавця складається в наданні житлового помешкання. Головна функція наймача зводиться до внесення квартирної плати і використання помешкання за його цільовим призначенням.

Юридичний зміст житлових правовідносин, що виникають із договору найму, складають права й обов'язки його учасників. Розкривши зміст зазначених прав і обов'язків, ми зможемо розкрити зміст самих житлових правовідносин. Перед вирішенням цього завдання необхідно подати декілька зауважень. По-перше, йдеться про ту стадію розвитку житлового правовідношення, на котрій житлове помешкання уповноваженою особою отримано. На це варто звернути увагу, оскільки в поняття житлових правовідносин можна вкладати і більш широкий зміст. По-друге, у будь-яких житлових правовідносинах, як і в нежитлових взагалі, праву коремпондує обов'язок. Тому при розкритті змісту прав ми розкриваємо тим самим зміст протистоячих їм у житлових правовідносинах обов'язків і навпаки. По-третє, на даній стадії житлового правовідношення незалежно від підстав його виникнення, як І незалежно від того, чи є право на задоволення потреби в житлі зобов'язальним або речовим, вирішальне значення для задоволення цієї потреби мають власні дії уповноваженої особи.

Перш ніж ми приступимо до розкриття змісту окремих правовідносин, які виникають із договорів найму житла, зазначимо, що в підрозділі будуть використані терміни «приватний найм житла» і «соціальний найм житла». Приватний найм житла застосовується до сплатного, строкового користування жилими приміщеннями, що входять у приватний житловий фонд та фонд житлово-будівельних кооперативів. У випадках найму житла державного та громадського житлових фондів використано термін «соціальний найм житла».

Приватний найм житла За договором найму житла одна сторона - наймодавець (власник житла) зобов'язується надати іншій стороні -наймачеві житло за плату в тимчасове володіння та користування для проживання в ньому.

Безоплатне користування житлом Договір безоплатного користування житлом - це угода, у силу якої одна сторона зобов'язується передати або передає жиле приміщення в безоплатне користування іншій стороні, а остання після закінчення терміну дії договору зобов'язана повернути його. Договір безоплатного користування житлом може бути як самостійним, так і похідним від договору найму

У цивільному праві договір безоплатного користування має й другу назву - позичка. Але в зв'язку з тим, що на практиці термін «позичка» застосовується часто і до відношень цілком іншого роду, наприклад, говорять про видачу банком позичок на індивідуальне житлове будівництво. Таке застосування термінів призводить до помилкового ототожнення безоплатного користування і позички. Зазначимо, що при висвітленні даного питання мова йтиме тільки про позичку в точному розумінні цього слова, тобто про надання майна (житла) в тимчасове безоплатне користування.

3. Функції та принципи житлового права

Функції житлового права такі, що вказують на його соціальне призначення, специфічні напрямки правового регулювання відносин у процесі вирішення поставлених перед ним задач.

Житловому праву властиві такі функції:

- регулятивна, що спрямована на регламентацію конкретного поводження людей при задоволенні житлових потреб;

- охоронна, що спрямована на захист житлових прав і інтересів від порушень;

- виховна, що спрямована на виховання і стимулювання потрібної суспільству поведінки громадян і організацій;

- попереджувальна, що спрямована на проведення профілактичних заходів у суспільстві;

- відновлювана, що спрямована на відновлення порушеного блага, у т. ч. і на еквівалентній основі.

Правовий принцип - це певне вихідне положення, основна ідея, відповідно до якої здійснюється правове регулювання житлових відносин. Схиляємось до думки В.Д. Комарова, що принципи цивільного права властиві і житловому праву. Але їх дія виявляється з урахуванням особливостей, які характерні для специфічних відносин, що розглядаються. Принципи можна поділити на дві категорії:

1) загальні принципи, тобто властиві будь-якій галузі права у цілому (наприклад, принцип гласності, законності тощо);

2) специфічні принципи, тобто властиві здебільшого житловому праву (наприклад, принцип недоторканності житла).

До специфічних принципів житлового права відносяться такі:

Принцип припустимості здійснення права на житло. Зміст даного принципу полягає у тому, що громадянину надана можливість реалізувати своє право різними способами: на підставі договору соціального чи комерційного найму, на підставі договору безоплатного користування житлом, вступом у члени житлово-будівельного кооперативу, придбанням у власність чи будівництвом і т. і.

Принцип недоторканності житла. Відповідно до цього принципу норми житлового права забезпечують власникам чи правомірним користувачам можливість стабільного здійснення правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню жилим приміщенням, що їм належить. Виходячи з цього принципу, виявляється, що жодний суб'єкт житлового права не може бути позбавлений свого житла інакше, ніж за рішенням суду, причому рішення суду про припинення суб'єктивного права може бути винесено тільки у випадках, прямо передбачених законом. Принцип недоторканності житла розповсюджується як на власників, так і на правомірних власників.

Принцип рівності правового режиму для суб'єктів житлового права. Цей принцип означає, що жодний спеціальний суб'єкт не має якихось переваг перед іншими. Він пронизує всю систему житлового права.

Принцип невтручання в особисті справи або ще можна назвати його принципом дозволеної спрямованості житлово-правового регулювання. У відповідності з цим принципом суб'єкти житлового права можуть одержувати права і покладати на себе обов'язки не тільки передбачені законом, іншими правовими актами, але й такі, що не передбачені житловим законодавством, якщо вони не суперечать загальним принципам права і змісту житлового законодавства.

При цьому необхідно пам'ятати, що у випадку здійснення права публічними або приватними юридичними особами вони можуть діяти у межах спеціальної правосуб'єктності. Це пояснюється тим, що громадянину не може бути відмовлено у наданні житла при наявності у нього необхідних підстав.

Принцип свободи договору. Цей принцип передбачає свободу суб'єктів житлового права у виборі партнерів за договором (наприклад, набути у користування житло, що належить державі чи громадянину), у виборі виду договору (наприклад, купівля-продаж, найм і т. д.), умов, за яких він буде укладений (наприклад, на певний строк чи безстрокове).

Принцип свободи особи. Це насамперед свобода людини в самовизначенні, у визнанні за нею природних і невід'ємних прав у різноманітних сферах громадського життя, що ніким, у тому числі і державою, не повинні порушуватися. У рамках житлового права це означає забезпечення її засобами захисту від неправомірних дій проти недоторканності житла, таємниці особистого життя і т. д., створення організацій для досягнення самостійного здійснення всіх майнових і особистих прав, які їй належать.



Висновок

Отже, згідно з Конституцією України, громадянин може задовольнити свою житлову потребу будівництвом через самостійне будівництво індивідуального житлового будинку, через вступ до житлово-будівельного кооперативу, через дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку і так далі. Набути житло у власність особа може шляхом приватизації, спадкування, через укладення цивільно-правових договорів тощо. Отримати житлове помешкання у користування можна за договором найму, безоплатного користування, за заповітом і таке інше.Але незважаючи на засіб здійснення права на житло и формою його власности, власник повинен сплачувати кошти за житлові та комунальні послуги розмір яких затвервженій Кабінетом Міністрів України та органами місцевого самоврядування.

Види плати за житло, що сплачуються особою, визначаються залежно від підстав та умов користування житлом, рівня його облаштованості, способу управління житлом, його утримання та забезпечення комунальними послугами, проведення капітального ремонту.

Таким чином, в умовах ринку житла кожен громадянин при здійсненні своїх житлових прав повинен розраховувати на те житлове помешкання, яке він може набути. Але необхідно зазначити, що з урахуванням принципу справедливості, на якому повинні базуватися всі правові стосунки, дія відомого закону природи - «слабкий гине» стосовно даного випадку обмежена Конституцією України.

Право власності дає можливість правомочній особі на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм житлом. Перелік правових можливостей необмежений за виключенням випадків передбачених законом. Підставою виникнення цього абсолютного права є ті юридичні факти, які спроможні викликати до життя право власності. Це побудова житла, договори купівлі-продажу,обміну, дарування, довічного утримання, приватизації, спадкування, сплата паю у житловому кооперативі.



Література

1.Конституція України від 28 червня 1996 року.

2.Житловий кодекс Української СРСР від 30 червня 1983 року

3.Указ Президента України “Про ріелторську діяльність” від 27 червня 1999 року № 732/99 //Урядовий кур'єр, Документи. - 1999. - №130 -131.

4.Жилищный кодекс Украинской ССР / научно-практический комментарий. Голодный М.А., дятлов П.Н., Жуков В.И., Золотарь В.А., Пушкин А.А.. Сиволобова Г.С., Чеберяк П.А. - К., 1990.

5.Жилищное законодательство Украины. - Х.: Конус, 1997.

6.Житлове законодавство України ., Київ: Юрінкрм Інтер, 1998.

7.Праивла державної реєстрації об'ектів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних і фізичних осіб /Купівля, продаж неруховності в Україні. - Х.: Конус, 1998.

8.Житлове законодавство України / Укладачі: Галянтич М.К., Коваленко Г.І. -- Київ: Юрінком Інтер,1998.

9.Старцев О. Кредітні спілки в Україні. // Юридичний вісник України. - 1998. - № 39 (171) Забов'язальне право /під редакцією О.В. Дзери. К., 1998.

10.Червоний Ю.С. До питання про право власності громадян України на житлові будинки і окреми квартири. // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - №1

11.Аскназий СМ., Брауде И.Л, Пергамент А.И. Жилищное право. - М., 1956.

12.Мічурін Е.0. Особливости угод з житлом // Українське право. -1998. -№1. -С.147.

13. Мічурін Є.О., Сліпченко С.О., Соболев О.В. Житлове право України Науково-практичний посібник. -Харків: Еспада, 2004. - С.318

Размещено на Allbest.ru