Відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра цивільного права та процесу

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ

«ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ)

ШКОДИ»

Студентки 3 курсу 3 групи

спеціальності “Правоохоронна

діяльність”

заочної форми навчання

Тищенко Аліси Станіславівни

м. Харків

2010

ЗМІСТ

Вступ

Поняття моральної (немайнової) шкоди в цивільному праві

2. Види моральної (немайнової) шкоди та способи її компенсації

3. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми та її актуальність

Конституція України закріплює право кожного громадянина на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На сьогодні в Україні інститут моральної (немайнової) шкоди займає одне з центральних місць серед зобов'язань по відшкодуванню шкоди, оскільки ця проблема стосується, в першу чергу, захисту абсолютних прав фізичних і юридичних осіб, які створюють у своїй сукупності основу цивільних правовідносин.

Відомо, що практично кожне правопорушення має своїм результатом певні негативні наслідки такі як зменшення наявних майнових, особистих благ. Відповідно шкода може бути майновою (заподіяною майну особи) та такою, що завдається самій особі (особистості). Якщо майнова (матеріальна) шкода має економічний зміст і підлягає грошовій, вартісній оцінці, то шкода, заподіяна особі, далеко не завжди може бути виміряна грошима, бо носить зовсім інший (неекономічний) характер. Мова йде про немайнову, або моральну шкоду.

З відшкодуванням майнової шкоди не виникає особливих проблем, так як майно має грошову оцінку, а сума відшкодування відповідає розміру збитків, завданих майну. Інакше виглядають справи з моральною шкодою: грошима вона не вимірюється в принципі, але, водночас, особа, якій заподіяно немайнову шкоду, потребує захисту. Тому постає необхідність покласти цивільно-правову відповідальність на заподіювача моральної шкоди, яка має полягати у відшкодуванні цієї шкоди.

Питання, пов'язані з відшкодуванням майнової шкоди, достатньо законодавчо регламентовані, глибоко досліджені доктриною цивільного права і відображені в судовій практиці. Цього не можна сказати про питання моральної шкоди та її компенсацію. Проблема відшкодування моральної (немайнової) шкоди, стосовно становлення нового правового інституту, частково розглядалась українськими авторами: Д.В. Бобровою, М.І. Гошовським, С.Є. Демським, О.В. Дзерою, І.П. Домбровським, Л.О. Корчевною, О.П. Кучинською, Д. Міргородським, М. Невалінним, В.П. Паліюком, В. Петренком, В. Плаксіним, С.Є. Сиротенком, Є. Солодком, С.І. Шимон та ін.

Але багато теоретичних питань залишається дискусійними. Зокрема, мають місце суперечності щодо самого поняття моральної (немайнової) шкоди; відносно сфери застосування даного правового інституту; кола суб'єктів, що мають право на компенсацію, відсутня система загальних та спеціальних (окремих) критеріїв визначення розміру моральної (немайнової) шкоди тощо.

Мета і завдання дослідження

Метою даного дослідження є аналіз інституту відшкодування майнової (нематеріальної) шкоди на базі аналізу українського цивільного законодавства та судової практики.

Для реалізації даної мети були визначені наступні основні завдання дослідження:

- провести аналіз українського законодавства, яке регулює відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- виявити проблеми щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також теоретичне визначення її змісту;

- дослідити умови настання відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду;

- визначити загальні та спеціальні критерії оцінки обсягу моральної (немайнової) шкоди і визначення розміру її відшкодування.

Об'єкт та предмет дослідження.

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є зміст та поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам; підстави деліктної відповідальності за її вчинення - наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина; критерії оцінки обсягу моральної (немайнової) шкоди і визначення розміру її відшкодування.

Предметом дослідження даної роботи є чинне законодавство і судова практика України, які передбачають відшкодування зазначеного виду шкоди.

Теоретичну основу висновків, викладених у дослідженні, складають праці та публікації відомих вчених у різних галузях права: С.С. Алєксєєва, С.А. Бєляцкіна, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, Ю.М. Грошового, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Йоффе, Ю.Х. Калмикова, О.С. Комарова, В.В. Комарова, М.С. Малєїна, Г.К. Матвєєва, Д.І. Мейєра, О.О. Підопригори, П.М. Рабіновича, З.В. Ромовської, В.І. Шершеневича, М.Й. Штефана, та ін.

Структура дослідження.

Структуру визначено завданням на курсову роботу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

1. ПОНЯТТЯ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ) ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

моральна немайнова шкода законодавство

Відшкодування моральної шкоди, як цивільно-правовий спосіб захисту, з'явилося у вітчизняній правовій системі порівняно недавно. Цей інститут на сьогодні вбирає в себе норми відповідних статей чинного Цивільного кодексу України (далі - ЦК),[2] окремі статті спеціальних законів. Новітність норм, незначна за обсягом судова практика породжує певні проблеми. Однією з таких проблем є з'ясування самої суті моральної (немайнової) шкоди.

В юридичній літературі і законодавчих актах зустрічаються різні трактування поняття моральної шкоди.

Ч. 2 ст. 23 ЦК України, зокрема, вказує, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

На законодавчому рівні визначення моральної шкоди також можна віднайти в Законах України "Про охорону праці"[7] та "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року.[10] Під моральною шкодою (або втратою) визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

В судовій практиці під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4). Моральною шкодою, заподіяній організації, визнається шкода, спричинена порушенням її законних немайнових прав (пункт 2 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95).[13]

В теорії цивільного права було висловлено ряд думок з приводу розуміння суті моральної шкоди. Деякі автори ототожнюють її з втратами немайнового характеру, заподіяні фізичними чи душевними стражданнями. При цьому, негативні емоції і переживання самі по собі не можуть бути підставою для права на відшкодування моральної шкоди. Потрібно, щоб вони досягли певного якісного і кількісного рівня та викликали деякі негативні наслідки: погіршення чи неможливість реалізувати особою свої звички і бажання, погіршення відносин з оточуючими, захворювання та ін. Тільки за таких умов вони можуть розцінюватись як моральна шкода. Такої позиції, до речі, дотримується вища судова інстанція нашої держави. Фактично, моральна шкода трактується як результат фізичного чи душевного стражданнями.

Суть іншої точки зору зводиться до того, що моральна шкода полягає в порушенні законних прав громадянина або організації діяннями (діями чи бездіяльністю) іншої особи, а фізичні і моральні страждання є наслідком порушення. Таке розуміння немайнової шкоди не можна, на мою думку, визнати вдалим. Адже порушення законних прав особи є передумовою заподіяння їй моральної шкоди, яка, в свою чергу, є наслідком такого порушення.[17, 43]

Ближче до істини ті, хто вважає, що моральна шкода - це ніщо інше як фізичні чи психічні (душевні, моральні) страждання, які потерпіла особа переживає внаслідок протиправних винних діянь з боку інших осіб, що посягають на законні права потерпілого. Тобто, моральна шкода трактується не як результат фізичних чи душевних страждань, і не як передумова їх виникнення, а саме як фізичні чи душевні страждання.[16, 17] Саме це й підтверджено наведеними вище положеннями ЦК.

Людина, в зв'язку з порушенням її прав, може переживати фізичні страждання, які полягають переважно у фізичному болю. Такими стражданнями можуть бути також нудота, головокружіння, свербіння та інші хворобливі симптоми (відчуття). Моральна шкода може полягати тільки у фізичних стражданнях, а можуть бути випадки, коли фізичний біль супроводжується душевним (наприклад, втрата органу спричинює у потерпілого переживання за майбутнє повноцінне життя).

Немайнова шкода може проявлятись і лише в душевних стражданнях, змістом яких є різноманітні негативні емоції, зокрема, такі як горе (в зв'язку з втратою близької людини), приниження (внаслідок образи), неспокій (за можливість продовжувати жити в майбутньому повноцінним життям після інвалідності) тощо. Правопорушенням порушується психічне благополуччя, душевна рівновага особи потерпілого. В результаті протиправного діяння потерпілий відчуває (переживає) дратівливість, гнів, сором, відчай, дискомфортний стан. Це може бути пов'язане з можливим чи таким, що вже настало, погіршенням відносин на роботі, в підприємницькій діяльності, в сім'ї, з обмеженням вибору професії, крахом кар'єри. Психічні переживання іноді призводять до нервових захворювань і навіть до суїциду. Розлад нервової системи може бути причиною серцево-судинних, онкологічних захворювань. Ці негативні явища можуть виражатись різноманітним способом залежно від індивідуальних якостей потерпілого, соціальної і моральної цінності для нього об'єкту посягання, інших факторів.

Якщо факт спричинення фізичних страждань потерпілому ще якось об'єктивно довести можна (хоча б висновком судмедексперта про тяжкість тілесних ушкоджень, нанесення яких призводить до фізичного болю), то факт переживання негативних психічних емоцій довести в принципі неможливо, оскільки останні є суб'єктивними, ідеальними (ці емоції - внутрішній світ людини; іноді вона страждає, хоча ззовні це майже не помітно, бо вона "тримається"; тому людські переживання не можуть бути якимось чином матеріально зафіксовані, оформлені документально). В наші дні суди вимагають у позивачів доводити те, що їм нанесена моральна шкода, а ті, в свою чергу, подають самі різноманітні медичні довідки, що нібито має свідчити про заподіяну немайнову шкоду. Все це з часом оформлюється у відповідний стереотип. Більше того, на рівні підзаконних нормативно-правових актів закріплено положення, згідно з яким доказом наявності моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання можуть бути висновок медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) чи навіть висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу, або лікарсько-консультативної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, депресію чи інші негативні. Але, на нашу думку, таку практику не можна визнати правильною. Медична довідка чи висновок є свідченням факту певного захворювання. Але ж не кожний випадок заподіяння моральної шкоди повинен обов'язково приводити до будь-якого хворобливого стану потерпілого. Хвороба може свідчити лише про глибину страждань, які можуть досягти такого рівня, коли переростають у розлад нервової системи, серцево-судинне чи інше захворювання.[17, 18]

На наш погляд, порушення будь-яких особистих прав у тій чи іншій мірі спричиняє моральну шкоду. Фізичні та (або) психічні страждання потерпілий переживає у зв'язку з посяганням на його законні права, негативними наслідками правопорушення.

З огляду на те, що і психічні, і фізичні страждання знаходять свій вияв у немайновій, духовній сфері людини, ці види страждань доцільно об'єднувати в одне поняття - моральні страждання, що становить сутність моральної шкоди.

Тривалий час дискусійним в юридичній літературі було, а часом - і залишається, питання щодо кола осіб, яким може бути спричинена моральна шкода: тільки громадянинові чи також і юридичній особі. Чинним законодавством України, в тому числі і Конституцією, передбачена можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної організації. Але тут “виникає проблема на рівні понятійного апарату цивільного права”.[23, 8] Визначення моральної шкоди як фізичних чи душевних страждань не можна вживати стосовно юридичної особи. Адже організація не може відчувати фізичних чи психічних страждань, так як це властиво лише людині. Це дає підстави окремим авторам стверджувати, що моральна шкода, виходячи із самої категорії моральної шкоди, її усталеного розуміння, юридичній особі заподіяна бути не може. Зокрема, не може йтися про відшкодування моральної шкоди як засобу захисту честі і гідності юридичної особи, оскільки ці якості притаманні лише людині.

Було б дивно говорити про честь юридичної особи, як суспільну оцінку її моральних та духовних якостей, або про її гідність, як самооцінку цих якостей. Адже юридичні особи не здатні мати такі якості та, власне, не можуть самі себе оцінювати. Їм та їхній діяльності оцінку завжди дають люди. І не як членам людського суспільства, а зі споживацької точки зору - як інструментові задоволення певних людських потреб.[28, 92]

Якщо проаналізувати всі можливі випадки спричинення організації немайнової шкоди, то можна прийти до висновку, що в кінцевому підсумку "страждає" ділова репутація комерційної організації чи авторитет тієї юридичної особи, яка комерційною діяльністю не займається (зокрема, заподіюється шкода діловій репутації фірми поширеною неправдивою інформацією про те, що та нібито постійно не виконує умов договірних зобов'язань, або, наприклад, задається шкода авторитету політичної партії поширеними брехливими відомостями про нелегальні джерела її фінансування, а це призводить до втрати довір'я чи послаблення симпатій з боку рядових її членів, прихильників чи виборців). Повертаючись до загальнофілософських визначень, слід зазначити, що ділова репутація - суспільна оцінка трудових, професійних якостей особи, виконання взятих на себе зобов'язань, почуття відповідальності за виконану роботу. Як бачимо, категорія ділової репутації повною мірою може стосуватися як фізичної так і юридичної особи.[28, 92]

Під діловою репутацією, з юридичної точки зору, можна розуміти суспільно-позитивну оцінку специфічних якостей юридичної особи. Тобто таких якостей, що не лише індивідуалізують її серед інших юридичних осіб (товарний знак, торгова марка, найменування юридичної особи), але й визначають рівень довіри до неї в її суспільно-виробничій діяльності (професійність, надійність, діловитість, обов'язковість у ділових стосунках тощо) з боку людей.

Поняття "ділова репутація" і "суспільно-позитивна оцінка" в цьому визначенні прямо пов'язані. Безперечним є те, що саме через наявність та рівень суспільно-позитивної оцінки юридичні особи набувають високої ділової репутації.

У законодавстві України визначення ділової репутації в економічному сенсі зустрічається лише в одному нормативно-правовому акті. Це спільний наказ Фонду державного майна України та Державного комітету України з питань науки і технологій від 27.07.95 р.[14] Але він стосується лише юридичних осіб - господарюючих суб'єктів. В наказі зокрема визначено, що ділова репутація (гудвіл) належить до нематеріальних активів об'єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами.

В економічно-виробничому сенсі гудвіл визначається як комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології.

Поняття "гудвіл" зустрічається також у постанові Верховної Ради України № 247/95-ВР та в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", де його визначення подібне до викладеного вище (Згідно з постановою, вартість гудвілу визначається як різниця між ціною придбання і звичайною ціною відповідних активів).

Можна зробити висновок, що посягання на ділову репутацію може призвести до зменшення рівня суспільно-позитивної оцінки юридичної особи, як наслідок - до зниження рівня відповідних нематеріальних активів і, відповідно, до зниження прибутку (надбань - у широкому сенсі) юридичної особи.

Однак, невирішеним залишається питання про те, чи є зменшення рівня нематеріальних активів - фактом завдання моральної шкоди. Як уже зазначалося під моральною шкодою слід розуміти втрати внаслідок моральних чи фізичних страждань. Це означає, що оскільки юридична особа не може відчувати страждань і понести у зв'язку з цим певні втрати, їй не може бути завдана моральна шкода. Такої думки дотримуються різні правничі школи та напрями як на сході, так і на заході.

Цікавим є також і те, що ні ч. 4 ст. 32, ні ч. 3 ст. 34 Конституції України не передбачають право юридичних осіб на судовий захист права на спростування недостовірної інформації та стягнення у зв'язку з цим моральної і матеріальної шкоди.[22, 383] Однак в Україні існує більше десятка нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано декларують право юридичної особи на відшкодування моральної шкоди. До справ про відшкодування моральної шкоди, заподіяної юридичній особі, безпосередній стосунок мають, безумовно, ст. 49 Закону України "Про інформацію",[9] ст. 33 Закону України "Про інформаційні агентства", ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", ст. 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", ст. 33 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст. 11 Закону України "Про іноземні інвестиції", ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 21 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", ст. 17 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" тощо.

Проте жодна з цих норм не містить визначення моральної шкоди для юридичної особи (Найбільш детальне визначення моральної шкоди для юридичної особи дано в Законі "Про зовнішньоекономічну діяльність": "моральна шкода - шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження".). Немає чіткого визначення її і в постановах Пленуму Верховного Суду України № 7 від 28.09.90 р. (із змінами та доповненнями) та № 4 від 31.03.95 р. Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні № 02-5/95 від 29.02.96 р. взагалі зазначила, що "моральною визнається шкода, завдана організації порушенням її законних немайнових прав".[13]

Відсутність такого визначення свідчить, на нашу думку, про неможливість його формулювання і, відповідно, на користь твердження про те, що моральна шкода не може бути завдана юридичній особі.

Однак не можна заперечувати і ту обставину, що протиправні дії, зокрема, ЗМІ у вигляді недобросовісної публікації, можуть завдати шкоди діловій репутації юридичної особи, суттєво знизивши її суспільно-позитивну оцінку. І ця шкода, не будучи моральною, безумовно носить немайновий характер, оскільки існує вірогідність зниження рівня немайнових активів організації.

Тому, на наш погляд, слід розмежовувати два поняття - "моральна шкода", тобто немайнова шкода, завдана фізичній особі, та власне "немайнова шкода" як шкода завдана немайновим активам юридичної особи. Принципова різниця між цими поняттями полягає не тільки у визначенні суб'єкта, якому заподіяна шкода, а й у тому, що подібна немайнова шкода, на відміну від моральної, повинна мати безпосередній та невід'ємний причинний зв'язок з втратами майнового характеру.

Таким чином, моральна шкода - це ніщо інше як фізичні чи психічні (душевні, моральні) страждання, які потерпіла особа переживає внаслідок протиправних винних діянь з боку інших осіб, що посягають на законні права потерпілого. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

2. ВИДИ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ) ШКОДИ ТА СПОСОБИ ЇЇ КОМПЕНСАЦІЇ

Законодавство України (цивільне, господарське, трудове, адміністративне, кримінальне та ін.) передбачає різні види шкоди, які розрізняються за об'єктом і суб'єктом правопорушення (суб'єктом відповідальності за шкоду), суб'єктом права на відшкодування шкоди, об'єктом зобов'язання, зобов'язаною особою, потерпілою стороною тощо. Перш за все, шкода поділяється на таку, що підлягає відшкодуванню за договірними зобов'язаннями, і таку, що відшкодовується за позадоговірними (деліктними) зобов'язаннями.

З числа видів шкоди, що належать до сфери деліктної відповідальності, на перше місце слід поставити шкоду, завдану правопорушенням, об'єктом якого є життя і здоров'я людини, що вважається найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави. Шкода в цьому разі настає від каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті людини. У той же час відшкодуванню підлягає і шкода, не пов'язана з правопорушенням (наприклад, за умов надзвичайного стану у зв'язку із стихійним лихом), коли об'єктом шкоди є життя і здоров'я людини.

Відшкодуванню в зазначених випадках підлягає:

- шкода, спричинена природними факторами, техногенними, зокрема екологічними, аваріями і катастрофами;

- шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (ним є згідно із ст. 1187 ЦК діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб);

- шкода, заподіяна під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

- шкода, пов'язана з придбанням товару неналежної якості;

- шкода, спричинена злочином, тощо.

Відшкодуванню у порядку такої процедури підлягає також шкода, завдана життю і здоров'ю особи при виконанні нею трудових, службових обов'язків, а також якщо особа без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя іншої фізичної особі! від реальної загрози для неї або рятувала від реальної загрози майно/іншої особи, яке має істотну цінність.[18, 11]

Об'єктом, заподіяння шкода стає й майно фізичних і юридичних осіб. Шкода майну може бути заподіяна внаслідок дії деяких факторів, згаданих вище (наприклад, внаслідок природних катастроф і стихійних лих, техногенних аварій і катастроф, дії джерела підвищеної небезпеки, шкідливого впливу небезпечних відходів, вчинення злочину), а також шкода, завдана прийняттям закону/що припиняє право власності на певне майно; шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органом-місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований; шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень/, шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність; шкода, завдана у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність); шкода, заподіяна при проведенні робіт по відверненню або ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі при проведенні аварійно-рятувальних робіт; шкода, завдана майну покупця у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, тощо.

Вирізняється шкода, заподіяна винною особою державі, підприємству, установі, організації.

Шкода має місце і підлягає відшкодуванню у разі незаконного використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Положення ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачів”[6] щодо одночасного вирішення судом вимог споживача про захист його прав і відшкодування моральної шкоди не виключають можливості пред'явлення окремого позову про відшкодування цієї шкоди (наприклад, коли вимоги були задоволені без судового розгляду, але допущена тяганина).

В окрему категорію слід виділити шкоду, завдану фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

І це далеко не вичерпний перелік видів шкоди, яка підлягає відшкодуванню за вітчизняним законодавством, у тому числі за міжнародними угодами, ратифікованими Україною.

Зокрема, ми лише побіжно торкнулися шкоди, що підлягає відшкодуванню за договірними зобов'язаннями.

Складовою частиною ст. 82 ЦК про відшкодування шкоди є зобов'язання з відшкодування моральної шкоди, підставою виникнення яких є такий юридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509, п. З ч.2 ст. 11 ЦК).[2]

Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить з того, що об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм з відшкодування моральної шкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом з великою отупінню відносності, а визначальна роль в їх правильному розумінні та застосуванні відводиться суду.

Зміст моральної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової репутації, тобто оцінки її як учасника суспільного життя, контрагента, суб'єкта на ринку товарів та послуг тощо. У даному випадку моральна шкода виступає переважно як категорія економічна, оскільки високий рівень ділової репутації стає запорукою успіху, стабільності, отримання матеріальних благ. Приниження ділової репутації є виявом моральної шкоди і для фізичних осіб, діяльність яких спрямована на отримання прибутку.

ЦК не виходить з того, що моральна шкода відшкодовується лише у випадках, передбачених ним або спеціальними законами. По суті, в ст. 82 ЦК проводиться ідея стосовно того, що моральна шкода повинна відшкодовуватися кожному, кому вона дійсно завдана. Деякі особливості цього правила встановлюються у ч. 2 ст. 1168 ЦК, яка вказує, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини того, хто її завдав:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.[2]

Однак вищезазначений припис фактично нівелюється подальшим змістом самого ЦК, оскільки всі статті ст. 82, де йдеться про настання відповідальності незалежно від вини того, хто завдав шкоду (статті 1173-1175, а також статті 1176,1187), використовують термін «шкода», а не «майнова» чи «моральна» шкода. Це означає, що диспозиції статей 1173-1175

ЦК також охоплюють й моральну шкоду, впроваджуючи правило про безвинну відповідальність за її завдання і в цих випадках. Останнє є абсолютно вірним з огляду на те, що і моральна, і майнова шкода є складовими багатоаспектного поняття «шкода» і повинні підпорядковуватися єдиним принципам настання відповідальності за їх завдання.

В науковій літературі висловлюється думка, що стосовно моральної шкоди більш адекватним є термін «компенсація», а не «відшкодування», який використовує ЦК.[2, 43] Вважається, що незважаючи на надзвичайну близькість та залежність цих понять, вони не є тотожними. При усуненні негативних наслідків, які називають моральною шкодою, через її нематеріальну сутність неможливо вести мову про точне вартісне визначення всіх втрат потерпілого та їх абсолютну еквівалентність. При усуненні негативних втрат у вигляді моральної шкоди можна говорити лише про еквівалентність благ - заміну втраченого блага іншим, зовні подібним за обсягом та характером. Понесені втрати лише замінюються іншими цінностями, тому в таких випадках допустимо вести мову саме про компенсацію, як про можливість лише заміни понесених втрат відповідними матеріальними цінностями. За таких умов грошові кошти набувають певним чином іншого значення: вони не вимірюють моральну шкоду, вони вартісне вимірюють лише благо, яким компенсується втрачене. Виходячи з цього, хоча в даному разі законодавством і передбачається «відшкодування» шкоди, конкретне виявлення цього відшкодування криється за поняттям «компенсація».

Саме «компенсаційністю» моральної шкоди пояснюються виключно оціночні критерії при визначенні грошової суми компенсації, які наведені у ч. 3 ст. 23 ЦК, а також необхідність врахування при цьому вимог розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово грішми, іншим майном або в інший спосіб, однак згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК вона може бути відшкодована також й шляхом здійснення щомісячних платежів, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130,132-134 КЗП), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).

Відповідно до ст. 237 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.[4]

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

Стаття 1168 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.[2]

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.[1]

Законом України від 01.12.94 р. № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

- незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

- незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.[10]

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, щодо основних видів моральної (немайнової) шкоди, то це може бути шкода, спричинена особі злочином; адміністративним проступком; робітнику, при здійсненні ним трудових обов'язків; поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать честь, гідність та ділову репутацію, а також споживачу - при порушенні законодавства про захист прав споживачів. Крім того, моральна шкода може бути завдана особі незаконними діями органів дізнання. досудового слідства, прокуратури і суду.

3. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ КОМПЕНСАЦІЇ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ) ШКОДИ

Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

У зв'язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди. З метою уніфікації підходів до визначення розміру моральної (немайнової) шкоди Міністерством юстиції України розроблено методичні рекомендації “Відшкодування моральної шкоди” (далі - Рекомендації).[15]

Згідно Рекомендаціями та чинним законодавством моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Така шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При чому, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.[15]

При визначенні розміру моральної шкоди враховується те, що, як вже було сказано, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Але, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.[4] Тут слід враховувати, що умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

Стаття 1168 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Питання відшкодування шкоди, яка завдана державними органами та органами місцевого самоврядування врегульовано ст. ст. 1173-1175 ЦК України. Шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та посадових і службових осіб.

Закон не встановлює максимального або мінімального розміру моральної (нематеріальної) шкоди. Розмір шкоди визначається у позивній заяві. При цьому, позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК[3] України та ст. 54 ГПК України.[5] У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі. У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них.[15]

Прикладом підходу суду до визначення розміру моральної шкоди може бути наступне.

До районного суду м. Л. звернувся громадянин М. з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Свої позовні вимоги гр. М. мотивував так.

Рішенням районного суду м. Л. від **.**.06 р. задоволено скаргу громадянина М. на дії посадових осіб митниці, які створювали йому перешкоди в митному оформленні ввезеного вантажного автомобіля PEUGEOT 106 2005 р. випуску.

Ухвала колегії суддів в цивільних справах від **.**.06 р. зазначене судове рішення залишила без змін.

**.**.06 р. позивач сплатив усі податки й митні збори загальною сумою 5325,00 грн., яка з його точки зору була значно вищою, ніж та, яку б він сплатив під час митного оформлення вантажного автомобіля в лютому 2006 р., тобто він переплатив 1000,00 грн., оскільки належний йому автомобіль було задекларовано як легковий. Крім того, за ведення попередньої цивільної справи позивач сплатив 300,00 грн. за надання юридичної допомоги, 38,00 грн. - за проведення документальної експертизи, 24,00 грн. - за переклад документів українською мовою.

Під час попереднього судового розгляду, який тривав понад вісім місяців, з вини митниці відповідач зазнав сильних душевних страждань, не міг повноцінно працювати, захворів на неврастенію, після чого протягом восьми місяців проходив курс лікування. Позивач вважає, що зазначені страждання спричинили йому неправомірні дії посадових осіб митниці й оцінює заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Представники відповідача позов не визнали й пояснили, що митники діяли в рамках чинного законодавства і що позивач сам винен у тому, що, здійснюючи декларування належного йому автомобіля на прикордонній митниці, він зазначив тип автомобіля як легковий. Посадові особи митниці не примушували позивача сплачувати податки і збори - він це зробив добровільно.

Також представники відповідача зауважили, що ставки державного мита, податку на додану вартість, митних зборів протягом 2006 р. не змінювались.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов має бути задоволений частково. Рішенням районного суду м. Л. від **.**.06 р., яке залишено без змін ухвалою колегії суддів у цивільних справах від **.**.06 р.. постановлено визнати неправомірним рішення начальника відділу тарифів та вартості митниці від **.**.06 р. про визначення коду автомобіля PEUGEOT 106 і зобов'язано митницю провести митне оформлення зазначеного автомобіля відповідно до коду ТН ЗЕД 87.04, як вантажного.

Позивач під час судового розгляду попередньої справи поніс витрати, пов'язані з наданням йому юридичної допомоги, проведенням експертизи та перекладом документів, всього на загальну суму 361,87 грн., про що позивач надав відповідні докази.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивач під час оскарження неправомірних дій працівників митниці зазнав душевних страждань, захворів нервовою хворобою, проходив курс лікування протягом восьми місяців, що підтверджується відповідними медичними документами. В зв'язку зі станом здоров'я М. не міг влаштуватися на роботу, повноцінно працювати як приватний підприємець, тому суд вважає, що слід частково задовольнити позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000, 00 грн.[25, 47 - 48]

Законом України від 01.12.94 р. № 266/94-ВР “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

- незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

- незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

- незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та іншими актами законодавства.[10]

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

- відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з вищезазначених підстав;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування під слідством чи судом він має бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 та 1167 ЦК України, інших законодавчих актів (ст. 49 Закону України “Про інформацію”, ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, ст. 10 Закону України “Про режим іноземного інвестування”.

За змістом частини другої статті 49 Закону України “Про інформацію” у справах за позовами органів державної влади та органів місцевого самоврядування про спростування недостовірної інформації не підлягають задоволенню судом вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.[9]

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду. Найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам (ст. 49 Закону України “Про інформацію”).[9]

Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Оскільки без участі у справі автора -- фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом.

Позов, поданий до органу масової інформації та автора, також підлягає розгляду загальним судом.

Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування. Тому справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у загальному суді або добровільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази такого спростування повинні бути додані до відповідної позовної заяви.

Орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” і ст. 48 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: