Приватне підприємство: особливості створення і функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

64

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приватне підприємство:

особливості створення і функціонування

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність підприємства та його роль в економіці

1.1 поняття та характерні риси приватного підприємництва

1.2 види приватних підприємств

Розділ 2. Правові особливості створення приватного підприємства

2.1 основні етапи створення приватного підприємства

2.2 державна реєстрація приватного підприємства

Розділ 3. Особливості функціонування приватного підприємства

3.1. Головні напрямки діяльності підприємства

3.2. Правові основи функціонування підприємства

Висновки

Література

ВСТУП

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою усі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Підприємство -- це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву -- завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати декілька виробничих одиниць -- заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під ними розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату ~ прибутку. Кожна з них привласнює собі певне фірмове найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни. Фірмове найменування звичайно містить у собі ім'я та прізвище одного чи декількох власників фірми; відображає характер діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США -- корпорацій, країнах континентальної Європи -- товариств.

При цьому важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміну, символу малюнка або їх комбінації. Такий фірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх вирізнення від продукції (послуг) конкурентів на ринку.

Для ефективного функціонування істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати місією. У більшості випадків місією сучасного підприємства (фірми) можна вважати виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі. Останні повинні відповідати певним вимогам.

* По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень Щодо діяльності підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє у напрямку здійснення своїх цілей.

* По-друге, цілі підприємства повинні бути Орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7-10 років) -- для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова -- в межах одного року.

* По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними, аби слугувати підвищенню ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють певні негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

* По-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджати реалізації інших цілей. Супротивне може привести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства, (фірми), відповідальними за досягнення встановлених цілей.

Зрештою цілі підприємства (фірми) мають бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкту господарювання і здійснення якого він прагне спостерігати і вимірювати.

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому випадку, якщо вони не лише правильно сформульовані і ефективно систематизовані, але й про них достатньо інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їх здійснення.

Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ВИДИ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність підприємства та його роль в економіці.

приватний бізнес правовий створення юридичний

Підприємство - це юридична особа й одночасно господарська та фінансова одиниця.

Господарський кодекс України дає таке визначення підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) " [2].

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере в кредит, користуючись безготівковим обігом, свої товари продає чи тимчасово складає. Шляхом інкасування готівки або занесення на банківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію в ліквідні засоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупівель. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кругообіг починається знову.

Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, підприємство є певним майновим комплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Чинниками виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище, підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчену серію операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.

По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності:різних видів приватної та державній.

Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміністративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наявності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва.

Підприємство, як і будь-яка складна система, складається з комплексу більш простих систем, що виконують визначені функції.

У виробничо-технічному відношенні підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин і механізмів, підібраних пропорційно по кількості і потужності відповідно до видів продукції, що випускається ( виконуваних робіт, послуг), технологією її виготовлення й обсягами випуску.

Організаційно підприємство являє собою первинною ланкою економіки, виробничу одиницю народного господарства з визначеною внутрішньою структурою, зовнішнім середовищем, закономірностями функціонування і розвитку. Організаційна система підприємства включає його виробничу й організаційну структуру керування підприємством, а також зв'язку між виробництвом і керуванням, між підприємством і зовнішніми організаціями.

У соціальному відношенні підприємство виступає в якості соціальної підсистеми товариства, саме на ньому здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів, укладаються відношення приятельської взаємодопомоги.

Економічно підприємство є відособленою ланкою економіки, що володіє визначеною оперативно-господарською самостійністю і здійснює своєю діяльністю на основі повного господарського розрахунку. Економічна система підприємства включає економічні відношення підприємства з державою, що вище стоячою організацією, постачальниками і споживачами, фінансовими організаціями.

У інформаційному відношенні підприємство - складна динамічна система, що характеризується великим обсягом, інтенсивністю і різнонаправленістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, що постійно обмінюється з зовнішнім середовищем

різноманітного роду інформацією.

Інформаційна система підприємства включає звітну і нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, що характеризує стан і напрямок компонентів підприємства.

У адміністративно-правовому відношенні, підприємство виступає в якості юридичної особи з установленими державою в законодавчому порядку правами й обов'язками.

Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. У центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної та технічної науки.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т.д. Підприємницькою діяльністю може займатися, як окрема особа, так і група людей (колективне підприємство). Господарським кодексом України передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи усіх форм власності, установлені Законом України "Про власність".

Відомо, що серцевину будь-якої економіки складає виробництво, створення економічного продукту. Саме підприємства випускають продукцію, виконують роботи і послуги, тобто створюють основу для споживання і збільшення національного багатства.

Економіку держави спрощено можна розглядати як сукупність усіляких підприємств, що знаходяться в тісному виробничому, кооперативному, комерційному й іншому взаємозв'язку між собою і державою.

Від того, наскільки ефективно працюють підприємства, який їхній фінансовий стан, залежить здоров'я всієї економіки й індивідуального здоров'я держави. Якщо схематично уявити всю систему господарського керування в країні у виді піраміди, те її підставною частиною є підприємства. Державне, регіональне, відомче керування може розглядатися стосовно процесів, що відбувають на рівні підприємства, тільки як надбудовні, другорядні явища.

Будь-які зміни в системі господарського керування будуть безглуздими, якщо вони благотворно не відображаються на діяльності підприємства.

Підприємство як юридична особа - це підприємство, що відповідає визначеним ознакам, установленим законодавством країни. До числа ознак юридичної особи відносяться: наявність свого майна; самостійна майнова відповідальність; право одержувати, користуватися і розпоряджатися власністю, а також здійснювати від свого імені інші дозволені законом дії; право від свого імені бути позивачем і відповідачем у суді й арбітражі, мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий рахунок і інші рахунки в банку.

При будь-якій формі господарювання підприємства грають найважливішу роль в економіці держави. З мікроекономічних позицій підприємства є основою для:

* збільшення національного прибутку, валового внутрішнього продукту, валового національного продукту;

* можливості існування всієї держави і виконання нею своїх функцій. Це пов'язано з тим, що значна частина державного бюджету формується за рахунок податків і зборів із підприємств;

* забезпечення обороноздатності держави;

* простого і розширеного відтворення;

* розвитку національної науки і прискорення НТП;

* підвищення матеріального добробуту усіх верств громадян країни;

* розвитку медицини, культури, мистецтва та ін;

* вирішення проблеми зайнятості;

* вирішення багатьох інших соціальних проблем. Цю роль підприємства будуть виконувати тільки в тому випадку, якщо вони ефективно функціонують.

Вся історія розвитку суспільного виробництва свідчить і доводити, що найбільше ефективно підприємства функціонують в умовах цивілізованого ринку, для якого характерна наявність різноманітних форм власності, здорова конкуренція, демонополізація економіки, вільне ціноутворення, наявність розвиненої ринкової інфраструктури, перевага споживача в порівнянні з виробником і інші необхідні атрибути.

Перехідний період в Україні від планової економіки до ринкової затягнувся. Цей затяжний перехідної період обумовлений також політичною і соціальною навантаженістю в країні. Багато громадян країни, особливо середнього і пристаркуватого віку, у психологічному плані не були готові до переходові на ринкові відносини, за цей період вони багато чого втратили як в матеріальному (знецінення внесків населення), так і в соціальному плані. Природно, багато хто з них проти переходові на ринкові відносини. Є і досить міцні політичні сили, що проти ринку і за повернення до соціалізму.

Перехідний період характеризувався не тільки негативними наслідками, але і деякими позитивними моментами:

До позитивних моментів слід насамперед віднести: усе більше підприємств адаптуються до ринку і починають випускати ту продукцію, що дійсно влаштовує покупця. Адаптація господарської діяльності підприємств до ринкових умов стає ключовою проблемою української економіки, від її вирішення залежать як найближчі, так і віддалені перспективи соціально-економічного розвитку країни;

* багато підприємств зрозуміли, що зниження витрат виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості в умовах спасу інфляції - єдиний шлях для забезпечення фінансового добробуту;

* ринки насичуються товарами, з'являється в деяких сферах економіки здорова конкуренція;

* збільшення числа спеціалістів самого різноманітного напряму, які спроможні ефективно управляти підприємством в умовах ринку, і ін.

З усього цього можна зробити висновок, що в нашій країні створені деякі умови для переходу до дійсно ринкової економіки. Чим швидше це буде впроваджуватися, тим краще для економіки країни і кожного окремо узятого підприємства.

1.2 Види підприємств та особливості їх діяльності

У Україні в процесі роздержавлення економіки найважливішою соціально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження працюючих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.

Законами України визначено три основних види підприємств:

державне колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створення індивідуального, сімейного та приватного підприємства.

Малі підприємства.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із ГКУ до малих відносяться такі підприємства:

у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємства, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів та послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення ( у тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід економічно розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво в сфері послуг і торгівлі.

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.

Отже, значення малого бізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення та розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходові від адміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес у ринковій економіці - головний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту.

Істотний внесок вносити малий бізнес у формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першорядне значення. Не можна також забувати, що малі підприємства менше впливають і на екологічне становище. Немаловажна роль малого бізнесу в здійсненні прориву в ряді найважливіших напрямків НТП, насамперед в області електроніки, кібернетики й інформатики.

У нашій країні цю роль важко переоцінити. Всі ці і багато інших властивостей малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економіки України.

Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції, орієнтованої в основному на місцеві ринки збуту. В основному, це швидкопсувні продукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і т.д. і т.п.

У розвинутих країнах саме малому бізнесу приділяються увага в державному масштабі. Держава підтримує малий бізнес як грошима, так і різноманітними пільгами, у сфері податкової політики. Проте, із великим жалем, залишається констатувати, що більш над усе не повезло в ході економічних перетворень, що розгорнулися в Україні, малому бізнесу. Діючої системи стимулювання створення малих підприємств не існує, як і немає господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств.

Види малих підприємств.

За характером діяльності в малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей.

Майно індивідуального підприємства формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.

Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Інший вид малих підприємств - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договорові між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

Крім названих вище, можуть створюватися й Інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.

Акціонерні підприємства.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Акціонерне товариство - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, проведеної за допомогою продажу акцій із метою здійснення господарської діяльності й одержання прибутку.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обігу вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящіх, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Акціонерне товариство створюється на основі купівлі-продажу акцій.

У якості учасників об'єднання капіталу шляхом створення акціонерного товариства можуть виступати фізичні і юридичні особи.

Внеском учасника товариства в об'єднаний капітал можуть бути кошти, а також будь-які матеріальні цінності, цінні папери, права користування природними ресурсами й інші майнові права, у тому числі право на інтелектуальну власність.

Вартість внесеного кожним засновником майна визначається в грошовій формі спільним рішенням учасників товариства. Об'єднане майно, оцінене в грошовому вираженні, складає статутний капітал (фонд) товариства.

Останній розділяється на визначену кількість рівних частин. Свідченням про внесення таких частин є акція, а грошове вираження цієї частки зветься номінальної вартості (номіналу) акцій.

Таким чином, акціонерне товариство має статутний капітал, розділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, що випускаються товариством в обертання на ринок цінних паперів.

Функціонування акціонерного товариства здійснюється з обов'язковим дотриманням умов господарської діяльності, встановлених українським законодавством.

Товариство має повну господарську самостійність у визначенні форми керування, прийняття господарських рішень, збуту, встановлення цін, оплати праці і розподілу прибутку.

Термін діяльності товариства не обмежений або ж установлюється його учасниками.

Акціонерне товариство відповідає за своїми обов'язками всіма наявними активами. Проте по зобов'язаннях окремих своїх учасників (акціонерів) товариство не відповідає.

Зі своєї сторони акціонер приймає на себе відповідальність по зобов'язаннях товариства в межах розміру свого внеску - частки капіталу, вкладеної в справу, або кількості наявних у нього акцій.

Після вкладення своєї частки в капітал, тобто після придбання акцій, акціонер не вправі чекати від товариства повернення свого внеску, за винятком випадків, передбачених законодавством або статутом товариства.

Акціонерні підприємства поділяються на два види: акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого типу (або ТОВ), акції якого поширюються лише серед його засновників.

Функціонування акціонерного товариства закритого типу відрізняється й іншими особливостями, що в обов'язковому порядку повинні бути відбиті в його статуті. Акціонерні товариства закритого типу - це в основному невеличкі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів, такі, як магазини, ательє, майстерні, гаражі і т.п.

Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є масштаби об'єднаного капіталу і велика кількість власників. Основна ідея, що звичайно переслідується при створенні такої форми приватного підприємства, полягає в притягненні і концентрації великих коштів (капіталу) населення й інших підприємств із метою їх використання для одержання прибутку.

Акціонерне товариство закритого типу являє собою об'єднання не тільки капіталів, але і конкретних учасників (фізичних і юридичних осіб).

У Законі про акціонерні товариства передбачене: у закрите АТ може входити не більш 50 учасників (фізичних і юридичних осіб). З моменту перевищення цієї межі товариство буде признаватися відкритим незалежно від запису в статуті і зобов'язано перереєструватися в якості відкритого.

І Акціонерні товариства відкритого і закритого типів -підприємства засновані на об'єднанні капіталів. Для обох обов'язкова наявність статутного капіталу, що розділяється на паї й акції; взаємовідносини між учасниками (акціонерами) щодо керування підприємством, розподілом його прибутків і майна в обох випадках будуються в залежності від розміру внесеного ними капіталу.

Об'єднує ці два види акціонерних товариств і та обставина, що вони засновані на принципі обмеженої майнової відповідальності. За своїми обов'язками відповідає акціонерна компанія або ТОВ, як самостійний суб'єкт права, а акціонери ризикують лише втратити належні їм акції (паї).

У АТ акція не просто свідчить про внесень у капітал компанії внеску, а означає ще і відсутність права витребувати повернення цього внеску. У власників акцій, що хочуть позбутия даних АТ, є лише один вихід - переуступка акцій іншим власникам. Ця обставина принципово відрізняє акціонерну компанію від ТОВ.

Пай у ТОВ, на відміну від акції, має властивість повернення, тобто може бути затребуваний учасником у випадку його виходу з підприємства. У ТОВ передбачається процедура виділення частки учасника з вартості майна підприємства.

Акції можуть переходити з рук у руки, але реально функціонуючий капітал товариства залишається в цілості. Історично АТ виникнули поряд із ТОВ як більш стійка форма підприємства з практично не обмеженою життєздатністю.

Акція - це цінний папір, що підтверджує право її утримувача на частку в статутному капіталі акціонерного товариства і, отже, на усі права, що випливають із права власності на її.

Акції випускаються акціонерним товариством, як було відзначено вище, із метою притягнення додаткових коштів для своєї діяльності, здійснюваної через їхню реалізацію фізичним і юридичним особам.

Акція є безстроковим документом. Термін її обертання обмежений тільки терміном існування товариства, що випустило її. Право акціонера на участь в керуванні акціонерним товариством реалізується: у праві брати участь у Загальному збори акціонерів - вищому органі керування акціонерного товариства, що визначає основні напрямки його діяльності; а також у праві обирати і бути обраним в органи керування товариства.

При цьому одна звичайна акція надає своєму власнику один голос у керуванні справами товариства, який акціонер може використовувати на загальних збори акціонерів.

Мети придбання акцій у різноманітних груп осіб не збігаються. Таким чином, різноманітні категорії акціонерів мають різноманітні інтереси.

Перевага того або іншого інтересу серед акціонерів товариства, що визначається в залишковому підсумку тим, якій групі акціонерів належить більший пакет акцій, багато в чому і визначає політику, що здійснюватися акціонерним товариством.

Контрольний пакет акцій - це кількість звичайних акцій у власності акціонера, що забезпечує можливість практично одноособового

прийняття або блокування рішень із питань діяльності товариства на загальних зборах акціонерів.

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об'єктами оренди є: 1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні структурні підрозділи; 2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1. організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2. громадяни та юридичні особи України;

3. громадяни іноземних держав;

4. міжнародні організації;

5. особи без громадянства.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним і економічно самостійним суб'єктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договорові в строкове платне володіння і користування.

Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Інший тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності вільного підприємництва.

Договірні товариства.

Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене, як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а в нашу практику воно лише починає входити. Його не слід путати з статутним товариством - акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду в спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності - зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу.

Учасники поділяються на дійсних членів і членів-вкладників.

Всі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договорові надана можливість вибору: кожний із них буде діяти від імені товариства, може доручати це одному або декільком дійсним членом, розділити між собою обов'язки та сферу компетенції, передбачити види і розміри справ, по яких необхідна згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають. Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а член-вкладник - лише дорадчий.

У повному товаристві відповідно до договору необмежену солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства несуть усім своїм майном всі учасники, а в змішаному - один або декілька дійсних членів, а члени - вкладники відповідають по зобов'язаннях товариства лише в межах своїх вкладів.

Спільне підприємство - це організація, що має широкі права в галузі експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів, працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Діяльність спільного підприємства як юридичної особи регулюються Законами України. Важливе значення для створення та розвитку спільних підприємств має Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

При створенні спільного підприємства паї участі в ньому визначаються самими партнерами.

Підприємство з іноземними інвестиціями створюються і діють у формі акціонерних І інших господарських товариств і товариств, передбачених законом на території України.

Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій або придбання такого підприємства цілком.

Статутні документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні визначати предмет і цілі діяльності підприємства, склад учасників, розмір і порядок формування статутного фонду, розмір часток

учасників, структуру, склад і порядок прийняття рішень, перелік питань, що потребують одноголосності, порядок ліквідації підприємства.

Внески в статутний фонд оцінюються учасниками на основі цін світового ринку. При відсутності таких цін вартість внесків визначається за домовленістю учасників.

Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом. Іноземні інвестори і підприємства наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частки участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у біржових угодах у порядку і на умовах, установлених законодавством. Іноземні інвестори можуть брати доля в приватизації державних і муніципальних підприємств на території України.

Іноземні громадяни можуть входити в органи керування підприємства на умовах, обумовлених індивідуальними договорами.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних галузях народного господарства.

Відповідно до Господарського кодексу України діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органі, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його організації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії що не суперечать Закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо.

У своїй економічній діяльності підприємство повинно керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування потокових та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів. Водночас воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої зобов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яку не виконує свої зобов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом). Об'єднання підприємців.

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм у сукупні структури. Це збірні асоціативні форми.

Розглянемо окремі типи асоціативних організаційних структур.

Корпорація - це акціонерне товариство, що об'єднує діяльність декількох фірм для досягнення їхніх загальних цілей або захисту привілеїв. Як юридична особа, корпорація відповідає по боргах і податках за усі вхідні в її підприємства і виступає в якості самостійного суб'єкта підприємницької діяльності

Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, утворювані для спільного виконання однорідних функцій і координації загальної діяльності. Асоціації ставляться до однієї із самих м'яких форм об'єднань, що мінімально обмежують дії вхідних у них членів асоціації. Учасники асоціації мають право входити в будь-які інші асоціації.

Концерни - форма договірних значних об'єднань звичайно монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування, завдяки наявності виробничо-технологічних зв'язків.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям, диверсифікации виробництва мають визначену усталеність до коливань ринкової кон'юнктури, спроможні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних, прибуткових напрямках. Виникнення концернів у країнах із розвиненою ринковою економікою історично було обумовлено насамперед концентрацією капіталу, його перенакопиченням в окремих товаровиробників. Найважливішою ознакою концернів стала єдність власності вхідних у них фірм, підприємств банків. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по сутності економічних відношень.

Холдингові компанії - характеризуються тим, що вони мають контроль над іншими компаніями або за рахунок володіння їхніми акціями і грошовим капіталом, або в зв'язку з правом призначати директорів підконтрольних компаній.

Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дозволяє холдингу впливати на господарські, комерційні рішення підприємств, що входять у холдингові об'єднання. Хоча ці підприємства залишаються в правовому відношенні самостійними, холдинг спроможний спрямовувати їх у русло інтересів великої компанії, як великої цілісної структури. Крім цього холдинг може здійснювати ряд функцій, пов'язаних із загальною підприємницькою діяльністю. У тому випадку, коли це обумовлено необхідністю і загальною користю, холдинг спроможний централізувати і перерозподіляти фінансові засоби своїх учасників.

Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств, організацій, утворене для вирішення конкретних задач і проблем, здійснення значних інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. У консорціум можуть входити і великі, і дрібні підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму, але не маючи самостійних можливостей його здійснення. Консорціум надає потенційно ефективний організаційно-структурний засіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Підприємства можуть об'єднуватися в консорціум заради здійснення привабливого проекту, але потребуючого для своєї реалізації значних капіталовкладень, що відволікаються на тривалий термін при високому ступені ризику.

Розділ 2. ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Основні етапи створення приватного підприємства

Право на підприємницьку діяльність може бути реалізоване певними суб'єктами за певних умов, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних умов належать ті, які необхідні для здійснення підприємництва як самого факту, незалежно від виду й організаційно-правової форми. Спеціальні - це ті умови, які потрібно виконати для набуття права на певний вид підприємницької діяльності. Єдиною загальною умовою реалізації права на підприємництво є державна реєстрація.

Відповідно до чинного законодавства, підприємницькою діяльністю, зокрема створити приватне підприємство, в Україні мають право займатися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридична особа. Проте законодавством встановлено певні обмеження, як, стосовно здійснення підприємницької діяльності певними категоріями громадян так і обмеження стосовно юридичної особи - засновника приватного підприємства.

Отже, до здійснення підприємницької діяльності не допускаються військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також працівники органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю особи, що мають не погашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також - недієздатні громадяни [20; c. 13]. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів влади обмежується Конституцією України (ст.69) [1].

Засновниками приватного підприємства не можуть бути юридичні особи, що користуються належним їм майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління.

Створення приватного підприємства повинно відповідати вимогам чинного законодавства, перш за все це дотримання до реєстраційної процедури (розробка статуту, підписання засновницького договору у разі створення корпоративного приватного підприємства), реєстрація в державному органі, податковій інспекції та органах державного страхування, отримання документів дозвільного характеру для здійснення певних видів підприємницької діяльності. Недотримання вище зазначених вимог тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність.

Законодавством встановлено відповідальність за ведення протизаконної підприємницької діяльності. Відповідно до Кримінального кодексу України (2001 р.) [3] за протизаконну підприємницьку діяльність передбачено покарання.

Крім того главою 12 Кодексу про адміністративні правопорушення [4] передбачено ще ряд адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення, зокрема з приводу не сплати податків, зборів та загальнообов'язкових платежів.

За загальним правилом створення юридичної особи проводиться в розпорядчому, нормативно-явочному, дозвільному та договірному порядку. В залежності від порядку і проводиться створення юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Таким чином, порядок визначає зміст необхідних юридично значущих дій та їх послідовність.

Створення юридичної особи передбачає ряд послідовних дій, здійснення яких призводить до створення юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, учасника цивільного обігу. До таких дій відносять прояв ініціативи, визначення кола засновників, порядку та напрямів діяльності [26; c. 115].

Виникнення нового суб'єкта підприємницької діяльності залежить від об'єктивних факторів - необхідність заповнення прогалини на ринку товарів та послуг або налагодити виробництво певної продукції, та суб'єктивних причин - прояв волі (волевиявлення) на заняття підприємництвом. Головна роль відводиться суб'єктивній причині, оскільки в її результаті з'являється фігура засновника - особи, яка у відповідності до чинного законодавства має право створити юридичну особу як суб'єкта підприємницької діяльності та здійснює для цього юридично значущі дії.

Створення суб'єктів підприємницької діяльності проходить ряд етапів: ініціативну, організаційну та легалізаційну. Можливе і більш детальне подрібнення цих етапів, що отримало назву так званих ”шляхів до підприємництва”.

Ініціатива виходить від власника - фізичної особи, яка вирішила реалізувати свою підприємницьку правоздатність, або від юридичної особи. На цій стадії необхідно розробити бізнес-план та обґрунтувати економічні, правові, соціальні та інші фактори підприємництва. Одночасно варто провести маркетингові дослідження та виявити потреби потенційних споживачів, найбільш раціональні шляхи виробництва та доведення до споживачів товарі та послуг, дослідження стану ринку, збір відомостей про наявних та можливих конкурентів, недоліках продукції, що пропонується на ринку, намітити стратегію конкурентної боротьби. Причиною припинення підприємницької діяльності багатьох суб'єктів підприємництва є не лише неврівноважена податкова політика та практична відсутність захисту від тиску з боку посадових осіб державних органів та криміналітету, але й допущення прорахунків на етапі підприємництва. Більшість не витримали конкуренції, зробили серйозні прорахунки в кадровій політиці, маркетингових планах, якщо вони взагалі були, договірній практиці та інше. На цьому етапі проводяться попередні переговори з майбутніми партнерами (співзасновниками), контрагентами, що може проявлятися в протоколах про наміри.

Організаційна стадія має свої відмінності в залежності від способу створення приватного підприємства та його виду. Вона проявляється в ряді юридично значущих актах, що породжують права та обов'язки, які передують підприємницьким.

Для унітарних підприємств достатньо волевиявлення власника, що проявляється в затверджені статуту приватного підприємства, заповнені реєстраційної картки та здачі необхідних документів для реєстрації.

Волевиявлення фізичної особи на створення приватного підприємства, проявляється в практичних діях: виділення необхідних коштів, проведені організаційних питань, підборі штату працівників, заключені від свого імені домовленостей для забезпечення роботи створюваного ним підприємства. Та основною метою створення приватного підприємства є здійснення господарської діяльності. Надання недостовірної інформації у реєстраційній картці та створення фіктивного підприємництва (тобто створення приватного підприємства без мети ведення господарської діяльності) є підставою для скасування реєстрації такого підприємства та визнання недійсними всіх укладених ним угод з моменту реєстрації такого підприємства.

Приватні підприємства можуть біти утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір. Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.

Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, господарським судам слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання. Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова "приватне підприємство".