Адвокатура України в 1917-1922 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Адвокатура України в 1917-1922 роках

2. Організаційні форми адвокатської діяльності 1917-1922 роках

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема взаємовідносин адвокатури з державною владою в світлі забезпечення справедливого судочинства завжди викликала і продовжує викликати сьогодні дискусії та спори щодо її місця у відправленні правосуддя. Це обумовлюється тим, що інститут адвокатури, що виник на найнижчих ступенях суспільного розвитку, задовго до виникнення суду, як інституції правосуддя, пройшов довгий і тернистий шлях свого становлення у всіх народів світу.

Згідно чинного законодавства України, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу [3, ст. 1]. Але таке бачення адвокатури було не на всіх етапах розвитку української державності в цілому, в тому числі і адвокатури.

Темою мого реферату є саме адвокатура в Україні у 1917-1922 роках Положення про адвокатуру, затверджене 26 травня 1922 р., визначало адвокатуру як самоврядну організацію, покликану надавати юридичну допомогу населенню [4, Т.1].

Метою даного реферату є вивчити і дослідити нормативну, наукову та періодичну літературу пов'язану з даним періодом у розвитку адвокатури. Предметом дослідження є акти законодавства України, які регулюють відносини щодо обмеження підприємницької діяльності. Пишучи дану роботу, я використовувала такі загальнонаукові і спеціальні методи як історичний, діалектичний, логічний, аналізу і синтезу.

1. Адвокатура України в 1917-1922 роках

Відразу після падіння царського режиму були скасовані всі обмеження на прийом євреїв в присяжні повірені, а 1 червня 1917 року Тимчасовий уряд ухвалив закон, що дозволяє займатися адвокатською практикою жінкам [6].

Після перемоги Жовтневої революції влада в Україні певний час залишалась у Центральній Раді, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Але щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не винесено будь яких змін. [2, С.63,64]. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, Народний Секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову “Про введення народного суду» [4, Т.1] якою скасувалися всі судові установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури. У постанові передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути обвинувачами й захисниками в суді та на попередньому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революційних трибуналах за положенням , затвердженим 23 лютого 1918 р. [4, Т.1]. 14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України Декретом про суд вдруге ліквідувала відновлену Центральною Радою присяжну та приватну адвокатуру ( після окупації України в лютому 1918 р. кайзерівською Німеччиною ) , і затвердила “Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР [5], яке передбачало порядок організації захисту в народних судах, і революційних трибуналах. Так, для захисту були створені колегії правозаступників в судах та окремі - при революційних трибуналах. Члени перших обирались з числа громадян, що відповідали вимогам, установленим для виборців [1, Ст. 20]. У повітах члени колегії обиралися відповідними виконкомами, в містах - міськими Радами, при ревтрибуналах -- губвиконкомами. Саме з цього часу починається активне втручання державних органів в діяльність адвокатури, керівництво нею в різних формах цими структурами. Згідно з Декретом РНК УРСР від 16 квітня 1919 р. “Про судову повинність спеціалістів по судовій частині” на вимогу НКЮ, а також осіб і установ, ним уповноважених, як захисники могли бути примусово залучені особи з колишніх судових установ і присяжної адвокатури.

26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд [5]. Ним правозаступники обов`язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, що розглядалися з участю шести народних засідателів. Крім членів колегії правозаступників захисниками й представниками сторін могли бути близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій. Діяльність колегії правозаступників при ревтрибуналах регулювалася “Тимчасовим положенням про революційні трибунали УСРР” від 14 лютого 1919 р. У лютому 1919 р. у всіх містах України були створені юридичні консультації. Кількість їх у кожному місті визначали відповідні відділи місцевих Рад з наступним затвердженням виконкомом. 18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР “Про встановлення зборів у доход республіки за НКЮ” було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. Однак в цьому правовому акті передбачалося положення, що незаможні особи звільняються від встановленої оплати за наданням їм юридичної допомоги на підставі відповідних документів, виданих відділами соціального забезпечення, волосними комітетами, комітетами незаможних селян або профспілковими організаціями. Слід зазначити, що організовані відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали Української республіки колегії правозаступників не зазнали змін аж до 1922 р. В історії України це був період її становлення.

Новий етап в історії адвокатури України пов`язаний з введення у республіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922 р., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури. В січні 1922 р. в Харкові відбувся перший всеукраїнський з`їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого “Про адвокатуру” [4, Т.1] були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції, оплату праці працівників визначати за таксою, з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати, при виборі захисника у кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги, вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, РНК, міліції, розшуку. З`їзд також доручив наркоматові юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій правозаступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом як Положення про адвокатуру Української РСР СУ УССР. 14 листопада 1922 р. на його підставі НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах. На членів колегії захисників покладалося ведення кримінальних і цивільних справ за призначенням, а також за угодою з особами та організаціями, котрі зверталися за їхнім сприянням; ведення справ в адміністративних органах, наділених судовими правами; складання документів у судових та адміністративних справах; укладання угод і договорів, надання усних і письмових порад; участь у діяльності юридичних консультацій, а також у зборах захисників свого судового округу [5].

На розвиток положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про надання консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовується колегіями захисників. Усі члени колегії захисників водночас були й членами консультації. Слід зазначити, що положення про адвокатуру вже в перші роки після прийняття зазнало деяких змін, зумовлених проведенням у республіці судової реформи. Так, 16 грудня 1922 р. ВУЦВК прийняв Положення про судоустрій Української РСР СУ УССР, яке запровадило єдину систему судових установ, що складалася з народних і губернських судів, Верховного Суду УРСР. Положення передбачало, що з метою забезпечення трудящим юридичної допомоги при вирішень цивільних спорів та надання захисту в кримінальних справах при губернських судах (і під їхнім наглядом) діють колегії захисників.

2. Організаційні форми адвокатської діяльності у 1917-1922 роках

адвокатура юридична допомога населення

Після Жовтневої революції 1917 року в Росії, положення про народний суд від 30 листопада 1918 р. встановлювало, що для сприяння суду в справі якнайповнішого з'ясування всіх обставин, що стосуються інтересів обвинуваченого або сторін, що беруть участь в цивільному процесі, при виконкомах повітів і губернських Рад повинні формуватися колегії захисників, обвинувачів і представників сторін в цивільному процесі. Члени колегії вважалися посадовцями, їм встановлювалася заробітна плата у розмірі окладу, що виплачується народним суддям [5].

Згідно Тимчасового положення про народні суди і революційні трибунали 1919 року, адвокатуру в Україні було ліквідовано. На заміну цим органам передбачалося створення колегій правозаступників. Не дивлячись на ряд заходів по поліпшенню організації колегій правозаступників, діяльність останніх не відповідала тим вимогам, які держава до них пред'являла. Тому Положення про народний суд від 21 жовтня 1920 р. скасувало колегії правозаступників і встановило нову форму судового захисту. Здійснення захисту розглядалося як суспільна повинність всіх громадян, здатних виконувати цей обов'язок у віці старше 18 років. Громадяни, що можуть виконувати обов'язки захисника, включалися в списки, що складаються відповідно до Інструкції про організацію звинувачення і захисту на суді від 23 листопада 1920 р. Особи, що привертаються як захисники, звільнялися від основної роботи на необхідний термін; за ними зберігалася заробітна плата на час участі в процесі або виплачувалися добові з державних коштів у розмірі мінімуму заробітної плати. При недоліку захисників з числа вказаних осіб суди привертали як таких консультантів відділів юстиції.

Лише в жовтні 1922 року у зв'язку із запровадженням радянською владою нової економічної політики та з відродженням в Україні певних приватних правовідносин, які об'єктивно вимагали від радянської влади забезпечення певною мірою приватних прав та інтересів суб'єктів цих правовідносин, знов було здійснено відновлення інституту адвокатури. Положення про адвокатуру, затверджене 26 травня 1922 р., визначало адвокатуру як самоврядну організацію, покликану надавати юридичну допомогу населенню. Так, 2 жовтня 1922 року ЦВК України затвердив Положення про адвокатуру УРСР, відповідно до якого були створені губернські колегії захисників у кримінальних і цивільних справах з певними правами на самоврядування. В цей час осіб, які виконували функції захисників, називали оборонцями. Ними могли бути особи, не менш як з 2-річним стажем роботи в органах радянської юстиції, а ступінь підготовки до цієї роботи у таких осіб перевірявся самим Нарком'юстом. Члени колегії захисників першого скликання підбиралися губернськими відділами юстиції з подальшим затвердженням їх губернськими виконавськими комітетами. Надалі право прийому нових членів надавалося президії колегії захисників. Президія губісполкома мала право відведення прийнятих нових членів колегії. Члени колегії захисників не мали права посідати посади в державних установах і підприємствах, за винятком осіб, що посідають державні посади по виборах, професорів і викладачів юридичних наук.

Така форма організації захисту проіснувала до судово-правової реформи 1922 -- 1924 рр.

Проте, вже до 1930 року з боку державної влади було значно посилено керівництво цим правозахисним інститутом. Був примусово здійснений перехід лише до колективної організації їх праці в юридичних консультаціях і ліквідована робота приватних кабінетів. Як наслідок, цей період увійшов в історію нашої держави як період політичних репресій відносно великої кількості невинуватих у скоєні інкримінованих ним злочинів людей та масового порушення основних прав та свобод громадян України.

Висновки

Поняття адвокатура в українському законодавстві того часу було дане в Положенні про адвокатуру, що було затверджене 26 травня 1922 р., і визначало її як самоврядну організацію, покликану надавати юридичну допомогу населенню.

Але вже в наступному положенні від 2 жовтня 1922 р. « Про адвокатуру», затверджене постановою ВУЦВК йшлося про колегії оборонців, однак, визначення адвокатурі не дається ; поняття «адвокатура» та «колегія оборонців» не розмежовуються. В той же час, поняття «оборонець» трактується ширше, ніж поняття «захисник-адвокат», оскільки до оборони допускаються близькі родичі, представники підприємств, державних установ тощо.

Щодо організаційних форм діяльності адвокатури, то вони теж кілька разів зазнавали змін. Положення про народний суд (1918 р.) встановлювало, що при виконкомах повітів і губернських Рад повинні формуватися колегії захисників. Але нове Положення про народний суд від 21 жовтня 1920 р. скасувало колегії правозаступників і встановило нову форму судового захисту. Здійснення захисту розглядалося як суспільна повинність всіх громадян, здатних виконувати цей обов'язок у віці старше 18 років. Так тривало до 2 жовтня 1922 року поки ЦВК України не затвердив Положення про адвокатуру УРСР, відповідно до якого були створені губернські колегії захисників у кримінальних і цивільних справах з певними правами на самоврядування.

Така форма організації захисту проіснувала до судово-правової реформи 1922 -- 1924 рр.

Список використаних джерел

1. Конституція УРСР, Х., 1920, Ст. 20

2. 1917-1920. Невідомі конституції України. К., 1992, С.63,64

3. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року N 2887-XII ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 9, ст.62 )

4. Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду УРСР (1917-1941 рр.) К., 1963, Т. 1.

5. Сайт Асоціації адвокатів України http://www.uaa.org.ua/ Історія становлення і розвитку адвокатури в Україні

6. Сайт Всеукраїнської тижневої газети «Народна правда» http://narodna.pravda.com.ua/history/ 13.07.2009 "Народна правда" Історія Статьи - адвокаты в СССР - Бровко Владимир Крапивное семя. Иудино племя ч.2

Размещено на Allbest.ru