Запобіжні заходи в господарському процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

До господарського суду зацікавлені особи звертаються з метою захисту своїх порушених або прав і охоронюваних законом інтересів. Розглядаючи справу по суті, приймаючи рішення, господарський суд захищає порушені або оспорюванні суб'єктивні майнові права та охоронювані законом інтереси громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, та юридичних осіб різних форм власності.

Але реальне поновлення цих прав та інтересів можливе лише в рамках виконавчого провадження, на стадії примусового виконання судового рішення. Виконання судового рішення в межах виконавчого провадження зазвичай можливе лише за наявності у боржника необхідних коштів або майна. Саме для забезпечення реального виконання судового рішення та поновлення порушеного суб'єктивного права процесуальне законодавство передбачає можливість застосування господарським судом заходів забезпечення позову.

Новелою українського господарського процесуального законодавства стала поява процесуального інституту «запобіжних заходів». Відповідні зміни до ГПК України внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р. №850 - IV.

Новою редакцією Закону про авторське право фактично уведений новий для українського права порядок забезпечення позову.

Мета роботи полягає в теоретичному дослідженні запобіжних заходів в господарському процесі на базі аналізу українського законодавства та статей в спеціалізованих виданнях.

Об'єктом дослідження є правові відносини, які складаються при застосуванні запобіжних заходів. Предметом дослідження є норми чинного законодавства, які регламентують призначення запобіжних заходів в господарському процесі.

1. Поняття та види запобіжних заходів

До недавнього часу сторони судового процесу могли скористатися своїм правом на звернення до господарського суду з приводу вжиття заходів забезпечення позову.

Кардинальні зміни до порядку вжиття заходів забезпечення було внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р. №850-IV, відповідно до якого Господарський процесуальний кодекс доповнено розділом V-1 «Запобіжні заходи» [2].

Нововведення стосується як визначення видів запобіжних заходів, так і загального порядку розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів, виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів та їх припинення.

Мета цього закону - забезпечити позивачам можливість примусового забезпечення прав на об'єкти права в господарському процесі до порушення провадження у справі.

Введення поняття «запобіжні заходи» є однією з найважливіших новел господарського процесуального законодавства, оскільки господарському судові вперше надано можливість застосовувати такі заходи до моменту пред'явлення позову та порушення провадження у справі.

Отже, запобіжні заходи - це термінові тимчасові заходи, які застосовуються господарським судом до моменту пред'явлення позову та спрямовані на забезпечення майнових інтересів заявника в тому випадку, якщо є достатньо підстав вважати, що їх незастосування може ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення [7].

Запобіжні заходи вживаються господарським судом за заявою особи, яка має підстави побоюватися, що подання необхідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що її права порушено або існує реальна загроза їх порушення [1]. Тому тягар доведення, за наявності підстав для вжиття заходів забезпечення, покладається на особу, яка подала заяву про вжиття запобіжних заходів. Попри те, що невжиття заходів забезпечення позову в будь-якому випадку ускладнить або навіть унеможливить виконання судового рішення, зацікавлена сторона має довести наявність обставин, які на момент пред'явлення позову мають свідчити про реальну загрозу в майбутньому виконати рішення суду, тобто, залежно від предмета спору, мають підтверджувати відсутність у відповідача наявних грошових коштів (спірного майна) або виконання ним дій, спрямованих на його відчуження, передачу майна третім особам тощо.

Якщо заявник, обґрунтовуючи необхідність вжиття запобіжних заходів, посилається на наявність загрози завдання йому шкоди, він має навести докази про вчинення контрагентом дій, спрямованих на завдання шкоди, або наявність реальної загрози завдання шкоди, в тому числі зазначити характер завданої шкоди та її фактичний розмір.

Слід зазначити, що запобіжних заходів може бути вжито лише у випадку, якщо сам спір належить до компетенції господарського суду.

Ст. 43-2 ГПК встановлено три види запобіжних заходів, а саме: витребування доказів; огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб [1].

Перелік запобіжних засобів, які може використовувати суд є вичерпним і розширенню не підлягає. Така ж думка наведена і у п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.04.2007 р. №01-8/251 «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» [5].

Може бути застосовано як один з перелічених запобіжних заходів, так і кілька одночасно.

Витребування доказів та огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, провадяться з метою фіксування доказів правопорушення.

Витребування доказів здійснюється за правилами ст. 38 ГПК щодо витребування доказів під час розгляду справи. Огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, повинен здійснюватися в порядку, встановленому ст. 39 ГПК, як огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження.

Накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, призначене забезпечити відновлення порушеного права під час виконання рішення суду. Накладення арешту на грошові кошти як запобіжний захід не допускається.

Арешт може бути накладений на будь-яке майно, зокрема й на те, що не пов'язане з тим порушенням права або загрозою порушення про яке зазначається в заяві. Тобто законодавець не обмежує кола речей на які може бути накладено арешт.

Відповідно до п. 5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. №74/5, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеження права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам [4].

Згідно зі ст. 23 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» ухвала суду про забезпечення позову є підставою для державної реєстрації обмежень речових прав на нерухоме майно [3].

2. Процесуальний порядок призначення запобіжних заходів

Звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів здійснюється за загальними правилами, передбаченими розділом VIII Господарського процесуального кодексу України, за винятком відмінностей та особливостей, передбачених ст. 43-1 ГПК, яка наводить перелік підстав для вжиття запобіжних заходів:

1. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим, а також має підстави вважати, що її права порушені;

2. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим, а також має підстави вважати, що існує реальна загроза порушенню її прав;

3. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних доказів стане згодом ускладненим, а також має підстави вважати, що її права порушені;

4. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних доказів стане згодом утрудненим, а також має підстави вважати, що існує реальна загроза порушенню її прав [1].

Таким чином, заявнику про вжиття запобіжних заходів достатньо переконати суддю в існуванні хоча б однієї із наведених підстав. За належного обґрунтування ефективність захисту порушеного права заявника помітно зростає.

Відповідно до ч. 1 ст. 43-3 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів (далі-заява) має містити 6 реквізитів:

1. найменування господарського суду, до якого подається заява. Варто зазначити, що заява подається та розглядається судом, у районі діяльності якого належить провести запобіжні заходи (згідно з ч. 1 ст. 43-4 ГПК). Отже, суд, який виносить ухвалу про застосування запобіжних заходів, не завжди буде судом, що розглядатиме справу по суті;

2. найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їх поштові адреси; документи, що підтверджують за заявником-громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3. вид і суть запобіжного заходу.

4. обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів. Саме в цій частині заяви заявник і має обґрунтувати наявність підстав, передбачених ст. 43-1 ГПК.

5. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 43-3 ГПК до заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених законом порядку і розмірі, а також копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи.

6. підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником.

Отже, після подання заяви господарський суд розглядає її не пізніше двох днів з моменту подання. Крім того, про такий розгляд повідомляються всі заінтересовані особи, хоча їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду Заяви по суті.

Прогресивним є положення ч. 2 ст. 43-4 ГПК, відповідно до якої за наявності обґрунтованої вимоги заявника заява розглядається лише за участю останнього без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, оскільки в такому випадку забезпечується більш ефективний механізм захисту порушеного права [6].

У разі невідповідності заяви про вжиття запобіжних заходів установленим вимогам до форми та змісту або ненадання належним чином оформленого документа про сплату державного мита, господарський суд виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків.

У разі невиконання вимог господарського суду про усунення недоліків, установлених під час подання заяви, у визначений судом термін, заява вважається неподаною і повертається ухвалою заявникові.

Господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоби запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду.

Безперечно, введення такого засобу забезпечення заявлених вимог як застава певним чином стимулюватиме заявника, що звертається до господарського суду, діяти виважено та обґрунтовувати правомірність своїх дій наявною загрозою порушення його прав або неможливістю витребувати докази, що їх може надати лише відповідач.

На думку автора статті «Знайомтесь: запобіжні заходи», проблема застосування застави буде виникати насамперед у частині визначення її розміру, незважаючи на те, що законодавець обмежив граничний розмір застави, прирівнявши її до розміру заявленої заявником шкоди [6].

Мета застосування застави полягає в тому, що у випадку набрання законної сили рішенням господарського суду щодо відмови у задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжних заходів, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих заходів.

За результатами розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів господарський суд, окрім загально встановлених реквізитів, має зазначити обрані запобіжні заходи, підстави для їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо таку призначено.

Окремо слід звернути увагу, що господарський суд має зазначити строк, протягом якого заявник повинен подати до господарського суду позовну заяву відповідно до вимог, стосовно до яких вжито запобіжних заходів. Цей строк не може перевищувати 10 днів і відраховується від дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Позовна заява має бути подана до господарського суду з дотриманням вимог територіальної підсудності справ господарським судам. Разом із позовом заявник має подати до господарського суду копію ухвали про прийняття позовної заяви до провадження.

За умови пред'явлення позову вжиті господарським судом запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову.

Водночас, порушення заявником вимог щодо подання відповідної позовної заяви у строк, встановлений господарським судом, є підставою для припинення запобіжних заходів.

За відсутності визначеного процесуального строку, в межах якого господарський суд має винести ухвалу про припинення запобіжних заходів, можна припустити, що він має зробити це наступного дня після закінчення 10-денного строку, наданого заявникові для подання позову (за відсутності документа, що має підтвердити подання позову у встановленому порядку).

За наслідками розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, яка підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень [7].

Однак у разі забезпечення вимог заставою ухвала про вжиття запобіжних заходів підлягає негайному виконанню лише після внесення заявником застави у повному розмірі.

Враховуючи, що судовий розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів може відбуватися за відсутності особи, щодо якої вжито запобіжних заходів, заява про її скасування може бути подана цією особою в межах 10-денного строку від дня отримання копії ухвали господарського суду про застосування запобіжних заходів. Водночас, подання заяви про скасування запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Відмова господарського суду щодо вжиття запобіжних заходів не позбавляє заявника права повторно звернутися до господарського суду з аналогічними вимогами в разі виникнення підстав для вжиття запобіжних заходів, наприклад, виявлення майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Вжиття певного запобіжного заходу (декількох заходів) або заміна одного заходу іншим має визначатися судовою інстанцією з врахуванням призначення, характеру зобов'язання та властивостей спірного майна [7].

Ухвала господарського суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення має бути конкретно визначеною та відповідати нормам, які регулюють питання виконання судових рішень. Тому в резолютивній частині ухвали господарській суд має чітко визначити коло суб'єктів, зобов'язаних здійснити певні дії або утриматись від виконання певних дій. Така вимога направлена на реальне виконання судового акту.

Сторони судового процесу мають право оскаржити в апеляційному порядку такі процесуальні документи:

ь ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів;

ь ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів;

ь ухвалу про зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів [7].

Цікаво те, що на стадії апеляційного провадження, в разі перегляду ухвали про вжиття запобіжних заходів, апеляційний господарський суд не зупиняє виконання зазначеної ухвали. Водночас, у випадку оскарження ухвали про скасування запобіжних заходів або їх зміни, апеляційному судові надано право вирішувати питання про зупинення виконання відповідної ухвали [7].

Оскільки повноваження апеляційного господарського суду регламентовано нормами господарського процесуального законодавства, виникають проблеми в зупиненні виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Дотепер лише суд касаційної інстанції вирішував питання зупинення виконання судового рішення до його перегляду в порядку касації. На стадії апеляційного провадження зупинення виконання судового рішення унеможливлюється тим, що апеляційний господарський суд здійснює перегляд судових рішень, які не набрали законної сили. До того ж, норми процесуального законодавства не містять чіткого визначення підстав, відповідно до яких апеляційний господарський суд має зупинити виконання ухвали.

Ускладнення застосування такої процедури полягає і в тому, що в законодавстві нема чіткої вказівки на те, чи є можливим звернення з клопотанням про зупинення виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів після порушення апеляційного провадження.

3. Відшкодування заподіяних збитків при неправомірному призначенні запобіжних заходів

запобіжний захід господарський неправомірний

Хоча застосування запобіжних заходів у багатьох випадках є необхідною гарантією виконання майбутнього рішення господарського суду, не слід відкидати можливості неправомірного вжиття таких заходів або настання наслідків, передбачених господарським процесуальним законодавством.

Особа, щодо якої вжито запобіжних заходів, має право вимагати відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, але лише з підстав, передбачених ст. 43-10 ГПК України, а саме: у випадку припинення запобіжних заходів, відмови заявника від позову або набрання законної сили рішенням суду щодо відмови у задоволенні позову.

За правилами господарського судочинства сторони судового процесу є рівними перед законом і судом, тому, приймаючи рішення про вжиття запобіжних заходів, господарський суд має захищати права не тільки позивача, а й відповідача.

Однією з процесуальних гарантій захисту прав відповідача є можливість вимагати від позивача зустрічного забезпечення, яким у цьому випадку виступає застава.

Іншою процесуальною гарантією захисту прав відповідача є надане законом право вимагати в позивача відшкодування завданих йому збитків.

Засоби забезпечення позову пов'язані, як правило, з обмеженням прав відповідача в частині розпорядження належним йому майном або забороною здійснювати певні дії.

Відповідач має право, після набрання законної сили рішенням про відмову в задоволенні позовних вимог, звернутися до господарського суду з позовом про стягнення з позивача завданої йому шкоди. Також відповідач має право на відшкодування як прямої дійсної шкоди, так і упущеної вигоди.

Це право відповідач набуває тільки за наявності певних обставин. Якщо рішенням господарського суду відмовлено в задоволенні чи припиненні провадження у справі або залишенні позову без розгляду, права вимагати відшкодування збитків у відповідача не виникає.

До переліку осіб, котрі мають право звертатись із заявою про забезпечення позову, закон відносить осіб, які мають право подавати заяви до господарського суду.

За таких обставин виникає питання про правомірність вимог відповідача вимагати стягнення шкоди з прокурора або державних органів, за клопотанням яких було вжито запобіжних заходів.

Засоби забезпечення позову діють до моменту його фактичного виконання або до набрання законної сили рішенням господарського суду, в якому зазначається про скасування акта, відповідно до якого вжито запобіжних заходів.

В останньому випадку запобіжні заходи скасовуються господарським судом, який переглянув рішення суду, або господарським судом, що прийняв ухвалу про вжиття запобіжних заходів на підставі ухвали суду.

Отож, концепція закону про вжиття запобіжних заходів та особливий порядок забезпечення доказів до подання позовної заяви є вимогою попередження правопорушень та охорони порушених або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави.

Суд повинен створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження справи і суворо додержуватися встановленого процесуального порядку.

Висновки

Метою запобіжних заходів є запобігання заподіяння збитків суб'єктам господарювання. Ці заходи зупиняють неправомірні дії особи, стосовно якої вони приймаються, позбавляють її можливості надалі заподіювати шкоду заявникові. Із цього випливає превентивна функція, яка спрямована на недопущення правопорушення, або на припинення правопорушення на початковій стадії, або на недопущення збільшення наслідків правопорушення. Отже, запобіжні заходи сприяють встановленню і підтримці правопорядку, нормальної реалізації норм матеріального права в певних відносинах.

Введення окремого розділу господарського процесуального кодексу про запобіжні заходи передбачає певні особливості порядку розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів.

По-перше, встановлено скорочені процесуальні строки розгляду заяви, яку слід розглянути не пізніше двох днів від дня її подання господарським судом.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої необхідно вжити запобіжних заходів.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Підбиваючи підсумок проведеного аналізу слід визнати запобіжні заходи процесуальним засобом регулюючого впливу на економічні відносини.

Список використаних джерел

1. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 №1798-XII (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №6, ст. 56) остання редакція вiд 18.03.2010 року

2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р. №850 - IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №35, ст. 271) остання редакція вiд 01.09.2005 року

3. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» вiд 01.07.2004 №1952-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, №51, ст. 553) остання редакція вiд 16.03.2010 року

4. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена Наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. №74/5

5. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.04.2007 р. №01-8/251 «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів»

Размещено на Allbest.ru