Цивільні правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

22

21

Тема: Цивільні правовідносини

Зміст курсової роботи

Вступ

1. Поняття цивільних правовідносин, їх особливості та види

2. Елементи цивільних правовідносин

3. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

З'ясування особливостей і характеру цивільних правовідносин належить до найскладніших питань теорії цивільного права. Водночас значна частина аспектів цієї проблеми не тільки належить до сфери приватного (цивільного) права, а й має загальнотеоретичний характер.

Учасники цивільних правовідносин характеризуються як юридичною рівністю сторін, так і майновою відокремленістю їх, що зумовлює деякі інші специфічні риси цивільних правовідносин.

Зміст цивільно-правових відносин становлять суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Актуальність тематики цивільні правовідносини полягає в наступному: істотні зміни та перетворення в політичному, економічному та суспільному житті нашого суспільства призвели до необхідності реформування та подальшого дослідження цивільних відносин та правових норм, які їх регулюють. Спостерігається зростання кола суспільних відносин, що регулюються цивільним правом та, відповідно, розширення меж цивільно-правового регулювання діяльності, що складається в різних сферах суспільного життя. На сучасному етапі розвитку Україна стоїть на дорозі до створення правової, демократичної держави. А цивільні правовідносини основний шлях рішення проблем у демократичній державі.

Вивчення цивільних правовідносин на сучасному етапі розвитку теорії цивільного права залишається дуже важливим оскільки це полегшує науковий пошук рекомендацій щодо вдосконалення цивільного законодавства та практики його застосування, дає можливість дослідити механізм впливу права на врегульовані суспільні відносини, пізнати правову дійсність, виявити прогалини та колізії в цивільному законодавстві та запропонувати шляхи вдосконалення форм та методів правового регулювання.

Метою даної курсової роботи є розкриття поняття та структури цивільних правовідносин і підстав їх виникнення, зміни та припинення.

Для досягнення мети курсової роботи були поставлені такі основні завдання:

1. Розкрити особливості та видову класифікацію цивільних правовідносин;

2. Дослідити елементи цивільних правовідносин як в цілому, так і окремо;

3. Визначити юридичні факти їх видову класифікацію в цивільних правовідносинах.

Курсова робота складається з вступу висновку та трьох розділів які дістали такі назви:

1. Поняття цивільних правовідносин їх особливості та види

2. Елементи цивільних правовідносин

3. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Розділи викладені в такій послідовності тому що для того щоб зрозуміти поняття “цивільні правовідносини” необхідно дізнатися про їх особливості та видову класифікацію. Потім потрібно було з'ясувати елементарну структуру цих відносин і підстави їх виникнення, зміни чи припинення. Це обумовлено поставленою метою та завданнями, які ставляться для написання курсової роботи.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини.

Предметом ж особливості та види цивільних правовідносин, їх структура та підстави їх виникнення, зміни та припинення.

В курсовій роботі використані законодавчі джерела, та наукові праці таких авторів: Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Борисова В.І., Яроцький В.Л., Дзера О.В., Кузнєцов Н.С., Паніченко М.І., Саніахметов Н.О., Харитонов Є.О., Стефанчук Р.О., Шевченко Я.М.

Цивільні правовідносини - це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, які складаються між майново та організаційно відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Для прикладу, який допоможе зрозуміти цивільні правовідносини наведемо укладення договору купівлі-продажу, за яким продавець і покупець одночасно виступають учасниками відносин, які регулюються нормами цивільного права (так, ст. 655 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ) покладає на продавця обов'язок передати товар, а покупця - оплатити його).

Оскільки цивільно-правові відносини є різновидом галузевих правових відносин, то їм властиві ознаки, як правових відносин у цілому, так і галузевих зокрема. Серед загальних ознак, які характеризують цивільно-правові відносини, називають:

1. виникнення їх на підставі правових норм;

2. належність учасникам відносин суб'єктивних прав і обов'язків;

3. можливість застосування до порушників засобів державного примусу

Галузеві ознаки цивільно-правових відносин зумовлені особливостями предмету та методу цивільного права. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦКУ цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Ґрунтуючись на цьому можна виділити такі особливості цивільних правовідносин:

1. Це є особисті немайнові відносини та майнові (відносини власності і товарно-грошові відносини);

2. Вони засновані на юридичній рівності і майновій відокремленості учасників. Дана особливість означає те що цивільно-правові відносини регулюються специфічним, характерним лише для них та їх похідних, методом рівності сторін.

3. Їх формування і здійснення базується на основі вільного волевиявлення суб'єктів. Тобто для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін.

4. Цивільні правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів (ст. 11 ЦКУ).

Класифікація:

За підставою виникнення:

Регулятивні - це правовідносини, які призначені для опосередкування зв'язків нормального торгового обороту. Вони виникають із договорів, односторонніх правочинів і засвідчують правомірну діяльність фізичних і юридичних осіб.

Охоронні - це правовідносини, які виникають у випадках необхідності захисту інтересі учасників цивільного обороту. Вони виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

За характером взаємозв'язку між зобов'язаним і уповноваженим суб'єктом:

Абсолютні - це правовідносини, коли уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних суб'єктів.

Структура цього виду правовідносин виглядає так: на боці уповноваженої особи - один, на боці зобов'язаної - всі, тобто в абсолютних правовідносинах уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб. Одна сторона (уповноважена) в таких правовідносинах визначена, а інша (зобов'язана) - невизначене коло осіб, обов'язок яких полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав. Окрім права власності, до абсолютних відносяться такі цивільно-правові відносини: немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими; відносини з приводу таких благ, як життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Загальнорегулятивні - це правовідносини, коли кожному суб'єкту протистоїть кожен інший суб'єкт цих правовідносин. Структура цього виду правовідносин: на боці уповноваженої особи - кожен, на боці зобов'язаної - всі; наприклад, правовідносини що пов'язані з особистими немайновими благами.

Відносні - це правовідносини, в яких уповноваженій особі протистоїть чітко визначена зобов'язана особа. Виникнення відносних подій тим чи іншим чином пов'язане з волевиявленням людей. Структура цього виду правовідносин: на боці уповноваженої особи - один, на боці зобов'язаної особи - один. Відносні правовідносини характеризуються тим, що у них конкретно визначені обидві сторони. Такими є зобов'язальні правовідносини. Сторони в них цілком конкретні - кредитор і боржник. Проте прикладом відносного правовідношення може бути не лише цивільно-правове зобов'язання, що виникає з договору, а й таке, що виникає із факту заподіяння шкоди. Наприклад, порушення прав власника, прав авторства, особистих немайнових прав, оскільки тут має місце конкретна уповноважена особа, яка бере участь у правовідношенні і конкретна зобов'язана особа - порушник чужих прав.

За об'єктом слід виділяти:

Майнові правовідносини - це правовідносини об'єктом яких є майнові блага, вони відображають їх належність або перехід, наприклад, правовідносини власності. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, із відшкодування заподіяної шкоди тощо).

Немайнові правовідносини - це правовідносини, які мають своїм об'єктом немайнові блага, наприклад, щодо честі, гідності тощо.

За способом задоволення інтересів зобов'язаної особи:

Речові правовідносини - це правовідносини, які фіксують статику майнового становища суб'єктів. Речові права реалізуються безпосередньо уповноваженою особою. Наприклад, якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її власними діями, а всі інші особи зобов'язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, щодо володіння і користування майном.

Зобов'язальні правовідносини - це які опосередковують динаміку майнових відносин з передачі майна, виконання робіт тощо. Наприклад, якщо для задоволення інтересу уповноваженою особи необхідні активні дії конкретних зобов'язальних осіб, то такі правовідносини називаються зобов'язальними.

Корпоративні правовідносини - це правовідносини, які опосередковують процес управління приватним майном корпорації з боку її членів. Вони виникають на підставі участі в організаційно-правових підприємницьких утвореннях, які мають ознаки юридичної особи. Підстави виникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними - членство у кооперативі, придбання акцій, участь в установчому договорі тощо.

Виключні правовідносини - це правовідносини, які фіксують закріплення об'єктів інтелектуальної власності за відповідними особами, а також опосередковують динаміку використання вказаних об'єктів.

За характером поведінки:

Активні правовідносини - це правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є вчинення виключно певних дій (передача майна, виконання робіт тощо).В таких правовідносинах зобов'язана сторона характеризується активною поведінкою, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (в разі виконання обов'язку).

Пасивні правовідносини - це правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є утримання від порушення права уповноваженої особи.В таких правовідносинах зобов'язана сторона повинна утриматися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. Змістом суб'єктивного обов'язку у цьому випадку є пасивно поведінка зобов'язаної сторони. Такі правовідносини називають пасивними. До них належать: відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини тощо.

За розподілом прав та обов'язків між учасниками

Прості правовідносини - це такі правовідносини, у яких особа має тільки права, а інша - тільки обов'язки . Наприклад, правовідношення, що виникає на основі укладення договору позички. Позичкодавець має право лише вимагати повернення речі, а користувач лише зобов'язаний до цього і не наділений законом будь-якими іншими правами.

Складні правовідносини - це такі правовідносини, у яких кожний із учасників має як права, так і обов'язки. Наприклад, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і, водночас, зобов'язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати річ, і , водночас, має право вимагати сплатити вартість цієї речі. Права та обов'язки сторін взаємообумовлені та складають зміст правовідносин купівлі-продажу майна.

2. Елементи цивільних правовідносин

Будь-які, навіть найпростіші цивільно-правові відносини, є інтегральним правовим явищем, що складається з певних частин. У науці цивільного права такі складові частини називають елементами цивільних правовідносин. Їх три:

1. суб'єкт;

2. об'єкт;

3. зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки. Ю.О. Заіка Українське цивільне право: навчальний посібник. - К: Істина, 2005. - с. 26

Відповідно до ст. 2 ЦКУ учасники цивільних правовідносин поділяються на такі категорії:

1. Фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

2. Юридичні особи (підприємства, установи, організації);

3. Держава Україна;

4. Автономна Республіка Крим;

5. Територіальні громади;

6. Іноземні держави;

7. Інші суб'єкти цивільного права.

Правосуб'єктність - це можливість особи стати учасником цивільного правовідношення. Складовими правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність, деякі вчені включають в склад правосуб'єктності, крім правоздатності і дієздатності, ще й такі елементи: деліктоздатність (здатність відповідати за заподіяну шкоду), трансдієздатність (можливість делегувати частину своїх повноважень представнику або виступити представником іншого суб'єкта), тестаментоздатність (можливість скласти заповіт).

Для того щоб зрозуміти, які ж вимоги ставляться до особи для того, щоб стати учасником цивільних правовідносин розглянемо кожну складову частину правосуб'єктності детальніше.

Цивільна правоздатність. В юридичної особи правоздатність поділяється на універсальну та спеціальну. При універсальній правоздатності юридична особа не обмежується у своїх. Спеціальна правоздатність передбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються в зв'язку з тим, що юридична особа створюються з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські організації обмежені у своїй дієздатності.

Наступними суб'єктами цивільних правовідносин є держава та її органи влади. Конституція України та ЦКУ закріплюють за державою певне майно. Воно становить основу її участі у цивільно-правових відносинах. Однак держава порівняно з такими суб'єктами, як громадяни та юридичні особи, є менш активним учасником цивільного обороту, оскільки більшість свого майна вона закріплює за державними підприємствами на правах повного господарського відання, а також за державними установами (організаціями) на правах оперативного управління.Держава бере участь у цивільних відносинах як суб'єкт публічного права. Вона може створювати як юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо), так і на загальних підставах юридичні особи приватного права (підприємства, товариства тощо), якщо інше не передбачено законом. При цьому держава діє у цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. 167 ЦКУ). Створені державою юридичні особи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави. Держава як суб'єкт цивільного права, що має відокремлене від інших суб'єктів майно, несе також самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Розглянемо ще один елемент цивільних правовідносин він має назву об'єкт. Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють все те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини. Безооб'єктних правовідносин не існує.

Об'єкти цивільних правовідносин - це нематеріальні та матеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Питання визначення та систематизації об'єктів цивільних прав є одним з найменш розроблених у цивільному праві, оскільки саме загально філософське поняття об'єкта є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільного прав, такі як інформація, послуги тощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділах договірного права. Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети - здатності задовольняти законні інтереси суб'єктів приватних прав.

До числа матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносин можна віднести речі, а також результати роботи або послуг, що мають матеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту). У цьому значенні може бути не тільки певна річ, але й результати діяльності, причому не обов'язково такої, що має матеріальний результат, наприклад, надання послуг для зберігання чи перевезення. Усі ці об'єкти поєднані за єдністю економічної природи і складають групу, що називається товаром.Крім товарів, розрізняють інші матеріальні блага, такі як послуги, інші чужі дії. Наприклад, вклад у банку, частка в майні товариства це не речі, а можливості (права)вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб, які також є об'єктом цивільних правовідносин.

До нематеріальних благ належать результати творчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи і деякі інші об'єкти, за своєю суттю інші, але схожі - товарний знак, фірмове найменування і т. ін., а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом (наприклад, об'єкти виключних прав).

Отже, відповідно до ст. 117 до об'єктів цивільних прав (правовідносин) належать:

1. Речі (втому числі і цінні папери);

2. Інше майно, в тому числі майнові права та обов'язки;

3. Результати робіт, послуги;

4. Результати інтелектуальної та духовної діяльності;

5. Інформація;

6. Інші матеріальні і нематеріальні блага.

Хоча цей перелік сформований законодавцем як вичерпний, його не потрібно сприймати так. Залишаються нерозкритими поняття “інше майно” “інші матеріальні і нематеріальні блага”, “результати інтелектуальної діяльності”. Крім того, суспільство розвивається настільки швидко, що передбачити, які саме об'єкти цивільних прав у розвиток вищезгаданих понять з'являться найближчим часом, неможливо.

Розглянемо детальніше кожний із об'єктів зафіксований у цивільному законодавстві.

Першим з цих об'єктів є речі. Речі - класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності чи інші речові права. Згідно із законом речі поділяються на рухомі і нерухомі (ст. 181) - залежно від можливості переміщення. Подільні і неподільні (ст. 183) - залежно від можливості її повноцінного використання в розділеному вигляді. Індивідуально-визначені і родові (ст. 184) - залежно від їх індивідуальних особливостей. Споживні і неспоживні (ст. 185) - залежно від того, чи зберігають вони свою первісну якість процесі споживання. Головну річ та приналежну (ст. 186) - з огляду на їх призначення одна від одної. Також до об'єктів цивільних прав відносяться і тварини, на яких поширюється правовий режим речі (ст. 180).

Другим об'єктом є майно - це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.(ст. 190). Прикладом майна як об'єкта цивільних прав є підприємство як майновий комплекс. Він об'єднує усі види майна, що забезпечують його діяльність - земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, засоби індивідуалізації як підприємства так і його продукції, тощо (ст. 191).

Третім об'єктом є дії як об'єкт цивільних прав вони виникають із договорів. Своєю метою вони можуть мати досягнення певного нематеріального результату. Сюди відносять договори на надання послуг - доручення, страхування тощо. зміст цього об'єкта цивільних прав полягає у виконанні самих дій. Інша група договорів об'єктом яких є дії, це договори підряду. Результат таких дій передбачає створення матеріального об'єкта внаслідок побутового обслуговування (ремонт взуття) або виготовлення речей за індивідуальним замовленням т. ін.

Четвертим об'єктом є результати інтелектуальної та духовної діяльності - об'єкти виключних прав. Результатом такої діяльності є юридичні факти, що є об'єктами цивільно-правових відносин (ст. 199).

П'ятим новим об'єктом цивільних правовідносин є інформація - публічно або документально оголошені відомості про події явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі (ст. 200). Визначення цього об'єкту дає можливість здійснювати його захист у порядку, передбаченого законом, та застосовувати державний примус для здійснення такого захисту.

Останнім шостим об'єктом є нематеріальні блага - як правило, об'єкти особистих прав. До цієї групи об'єктів цивільних прав належать особисті немайнові блага фізичної особи: життя і здоров'я, гідність, ділова репутація тощо. Ці конституційні права та свободи є найвищою цінністю держави Україна та підлягають державному захисту (ст. 201). Така повна регламентація немайнових благ у ЦКУ дає можливість зробити цей захист не декларативним, а реальним, оскільки створено механізм притягнення до юридичної відповідальності за порушення цих проголошених законом прав громадян. Я.М. Шевченко Цивільне право України: Академічний курс:Т. 1. Загальна частина; К: “Ін Юре” 2003. - с. 67-68

Останнім але не менш важливим елементом цивільних правовідносин є зміст. Зміст цивільного правовідношення становлять права та обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право - це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями. Змістом суб'єктивного права є юридичні можливості, що надані суб'єктові, які в своїй сукупності становлять повноваження.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати - це можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права.

Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму примусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і , відповідно, має правомочність здійснювати будь-які дії (юридичні і фактичні), щодо належного йому майна, а саме - може володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном.

Суб'єктивний обов'язок - це міра можливої поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватись від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку:

1. Активний (позитивний) - спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (надання послуг тощо) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією. Таку, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора);

2. Пасивний (негативний) обов'язок - спонукання суб'єкта до утримання від вчинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (заборона заподіювати школу іншим особам зумовлює обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдано шкоду). Роль Він полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку.

Треба зазначити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права і обов'язки (більшість правовідносин має комплексний характер). Можна навести деякі окремі приклади цивільно-правових відносин, де існують лише активні і пасивні суб'єкти: у договорі позики має лише суб'єктивний обов'язок, позикодавець - лише суб'єктивне право.

3. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Юридичний факт характеризується двома чинниками:

1. Життєві обставини

2. Держава визнає їх юридичними фактами (вони закріплені у законі).

Наприклад, досягнення особою 18-річного віку не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням віку виникнення повної цивільної дієздатності (ст. 34 ЦКУ), визнає його юридичним фактом.

Одні й ті ж самі факти, залежно від того, як до них ставиться держава, можуть бути або не бути юридичними фактами.

Всі юридичні факти можна класифікувати на види за такими критеріями:

1. У залежності від породжуваних ними наслідків юридичні факти можуть бути класифіковані на: правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі.

Так, за договором позики в момент передачі грошей в особи, що одержала гроші (позичальника), виникає обов'язок повернути борг, а в позикодавця -- право вимагати такого повернення, тобто виникає правовідношення. Частковий (за згодою останнього) повернення боргу відповідно змінює правовідносини (обсяг прав і обов'язків сторін), а у випадку смерті позичальника -- його суб'єктний склад: стороною правовідносини стають його спадкоємець. Повна ж сплата боргу припиняє що існувало правовідношення. Паніченко М.І. Цивільне право України К.: Знання, 2005. - с.186

2. У залежності зв'язку юридичних фактів з волею учасників правовідносин на: правові дії та події.

Дії взагалі -- це вольові акти поводження, учинки людей. У своїй повсякденній практиці люди роблять незліченне число дій, однак лише з якоюсь частиною цих актів закон зв'язує настання юридичних наслідків. Тільки ці акти поводження і будуть діями в юридичному змісті, тобто правовими діями.

Правові дії в свою чергу поділяються на:

1. Правомірні дії(тобто такі, що відповідають приписам закону). Вони поділяються на: юридичні акти і юридичні вчинки.

Юридичні акти - правомірні діяння суб'єктів з метою виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності, рішення суду;

Юридичні вчинки - правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого результату чи ні , наприклад, скарб, знахідка тощо.

2. Неправомірні дії (такі, що суперечать закону). Неправомірні дії можуть бути підставами виникнення правовідносин у випадках заподіяння шкоди, набуття чужого майна без достатніх правових підстав тощо.

Правові події - це події, з якими закон зв'язує визначені юридичні наслідки. Вони поділяються на:

1. Абсолютні події - це природні явища, що не зв'язані з людським поводженням: землетрусу, повені й інші стихійні лиха, досягнення встановленого законом віку, природна смерть особи і т.п.;

2. Відносні події, тобто викликані вчинками і діями тих людей, що не стають учасниками виникаючих правовідносин. Наприклад, такі події, як смерть чи людини знищення його майна, можуть бути наслідком впливу не тільки стихійних сил, але й актів людського поводження (убивство, підпал). І якщо відносини юридичної відповідальності породжуються саме злочинними діяннями, тобто вольовими діями (чи бездіяльністю) винних осіб, то обставини за договором страхування виникають як наслідок не самих дій, а їхніх результатів (смерть, утрата майна), тобто саме подій, незалежно від причин, їх що породжують.

3. У залежності від кількості юридичних фактів потрібних для створення цивільних правовідносин: простий та складний.

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Може бути й інша класифікація юридичних фактів, але запропонований поділ є найбільш відомим і загальноприйнятим.

Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, увесь комплекс фактів.

Законодавець в ст. 11 ЦКУ закріпив такі юридичні факти:

1. договори та інші правочини;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3. завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4. інші юридичні факти

Як бачимо закон підкреслює, що перелік юридичних фактів не є вичерпним. Дане положення має надзвичайно важливе значення для цивільного законодавства.

Висновки

Дослідивши цивільно-правові відносини їх структуру та підстави виникнення, зміни та припинення можна зробити наступні висновки.

Цивільні правовідносини - це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, які складаються між майново та організаційно відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільні правовідносини мають досить розгалужену видову класифікацію, що допомагає на практиці швидше шукати потрібні норми права.

Цивільне правове відношення є складною правовою категорією, що складається з трьох обов'язкових елементів: суб'єктів; об'єктів; змісту. Дана структура допомагає чітко зрозуміти, що з себе представляють цивільні правовідносини.

Суб'єктом цивільних правовідносин є носій прав та обов'язків. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: фізичні та юридичні особи; держава Україна; Автономна Республіка Крим; територіальні громади; іноземні держави; інші суб'єкти публічного права. З цього робимо висновок, що в ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права; особи публічного права.

Для того щоб приймати участь у цивільних правовідносинах особа повинна володіти правосуб'єктністю. Правосуб'єктність - це можливість особи стати учасником цивільного правовідношення. Складовими правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність, деякі вчені включають в склад правосуб'єктності, крім правоздатності і дієздатності, ще й такі елементи: деліктоздатність (здатність відповідати за заподіяну шкоду), трансдієздатність (можливість делегувати частину своїх повноважень представнику або виступити представником іншого суб'єкта), тестаментоздатність (можливість скласти заповіт).

Об'єкт цивільних правовідносин посідає одне із центральних місць у цивільному праві. Це питання є найбільш дискусійним у теорії права. ЦКУ вказує на об'єкт цивільних прав і нічого щодо об'єкта цивільних правовідносин. Основний юридичний зміст складають суб'єктивні права та обов'язки. як зазначає Бєлов В.А. об'єкт суб'єктивного права одночасно становить і об'єкт юридичного обов'язку, що є у своїй єдності, нічим іншим як об'єктом цивільних правовідносин. Тому об'єкт цивільних прав та об'єкт цивільних правовідносин слід вважати тотожними.

Постійна зміна і збільшення кількості об'єктів, на який спрямовує дії суб'єкт, потребує більшого спрямування науки цивільного права на вивчення цього питання. В наш час дедалі більше значення набувають особисті немайнові блага та такий новий для нашого законодавства вид об'єкту як інформація. Детальне вивчення якого потрібне для недопущення колізій та глибоких негативних правових наслідків в цивільних правовідносинах, що можуть статися через недостатній захист і закріплення положень про ці об'єкти.

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право - це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.

Суб'єктивний обов'язок - це міра можливої поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватись від них.

Виникнення, зміна чи припинення цивільних правовідносин відбувається в силу різноманітних юридичних фактів, тобто життєвих обставин, з настанням яких пов'язані певні правові наслідки.

Законодавець в ст. 11 ЦКУ закріпив такі юридичні факти:

1. договори та інші правочини;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3. завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4. інші юридичні факти

Сучасний рівень розвитку економічного обороту робить неможливим закріплення у цивільному законодавстві всіх без винятку юридичних фактів. Потреба в таких юридичних фактах може виникнути цілком несподівано і безвідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві і передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, спричинюють відповідні правові наслідки, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Це дуже важлива характеристика оскільки на практиці юристи часто зустрічаються з дуже різноманітними юридичними фактами, які не закріплені і не будуть закріплень в найближчій час в законодавстві

Наукове розроблення цивільних правовідносин є дуже важливим оскільки вони є основою всього цивільного законодавства. Проте як це не дивно звучить це питання ще не до кінця вивчено і через такий стан речей неможливо удосконалити цивільне законодавство.

Найменше вивчений об'єкт цивільних правовідносин оскільки він постійно змінюється з розвитком потреб людини і суспільства загалом. Часто ці зміни бувають досить різкими і суттєвими як це сталося при розпаді СРСР, і Україна стала на шлях побудови правової, демократичної держави. Така побудова є не можливою без чіткого врегулювання приватних цивільно-правових відносин.

Список використаних джерел і літератури

цивільне правовідношення

1. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р.// “Голос України” № 46-48 від 16 квітня 2003 р. зі змінами і доповненнями станом на 3 березня 2009 р.

2. Бірюков І.А., Заіка Ю.О. Цивільне право України (Загальна частина): підручник/ К; КНТ, 2006. - 470 с.

3. Борисова В.І., Яроцький В.Л. Цивільне право України: Підручник.- Т.1. - К.: - “Ін Юре”, 2004. - 412 с.

4. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Підручник - кн. 1 - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 248 с.

5. Заіка Ю.О. Українське цивільне право: навчальний посібник. - К: Істина, 2005. - 312 с.

6. Заіка Ю.О. Цивільне право України: підручник. - К: Істина, 2004. - 224 с.

7. Паніченко М.І. Цивільне право України К.: Знання, 2005. - 583 с.

8. Саніахметова Н.О., Харитонов Є.О., Цивільне право України: підручник - К.: Істина, 2005. -776 с.

9. Стефанчук Р.О. Цивільне право України: навчальний посібник; К: Наукова думка, Прецедент, 2004. - 448 с.

10. Шевченко Я.М. Цивільне право України: Академічний курс:Т. 1. Загальна частина; К: “Ін Юре” 2003. - 518 с.

Размещено на Allbest