Права, свобода і обов’язки людини і громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

гарантія право свобода обов'язок

Вступ

1. Поняття та розуміння гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина

2. Класифікація гарантій прав, свобод і обов'язків особи

2.1 Політичні гарантії

2.2 Соціально-економічні гарантії

2.3 Юридичні гарантії

2.4 Міжнародні гарантії

Висновки

Список використаної літеретури

Вступ

Конституція України увібрала в себе здобутки багатовікової філософської, теоретико-правової думки про права і свободи людини та громадянина, передові досягнення правової вітчизняної науки і практики, досвід демократичних країн світу. Майже третина статей Основного Закону держави присвячена правам і свободам людини та громадянина. Так, в статті 3 Конституції України визначено головний зміст та спрямованість діяльності держави - права і свободи людини та їх гарантії. Бо саме за допомогою гарантованості права і свободи людини та громадянина набирають реального змісту.

Реальність демократії в суспільстві є основою реальності гарантій прав і свобод людини та громадянина. Їх здійснення та повна реалізація можливі лише за умов додержання та виконання обов'язків як з боку держави, так і самих людей. Кожен має можливість використовувати свої права і свободи за власним розсудом, здійснювати вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Підвалини реальності прав і свобод людини та громадянина полягають в тому, що права та свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів, або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. А для цього необхідні відповідні гарантії здійснення людиною своїх прав та свобод.

Проте, за всієї важливості закріплення прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів, найважливішим, безумовно, є визначення механізму реалізації прав і свобод людини, закріплення їх дійсних гарантій захисту.

Особливої значущості дана тема набуває в сучасний період формування України, як демократичної, соціальної та правової держави, процес становлення якої ускладнюється певними негативними факторами, такими як негаразди господарювання, низька ефективність діяльності управлінських структур, соціальні конфлікти тощо.

Актуальність цієї роботи зумовлена тим, що гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх широта, реальність, здійсненність виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, які закладені в самому суспільному ладі. Вони - показники зрілості суспільства, його досягнень, тим більше, що на державу та її органи Конституція і закони України покладають обов'язки забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Новизна роботи полягає в тому, що в ній визначено і конкретизовано поняття та зміст гарантій прав і свобод людини та громадянина, розкрито зміст основних складових системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме політичних, економічних, соціальних і юридичних, та обґрунтовано їх науково-теоретичну, правову структуру.

Метою даної курсової роботи є дослідження гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина на сучасному етапі розвитку суспільства. Для цього слід було розв'язати такі завдання:

1) визначення поняття та змісту гарантій прав, свобод і обов'язків людини та громадянина;

2) висвітлення їх класифікації;

3) конкретизація ролі та місця держави, права, суспільства і самої людини, щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Практичне значення визначається тим, що результати дослідження цієї теми можуть використовуватися у навчальному процесі, а також можуть знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників з відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.

Практичне застосування дані результати можуть мати місце у просвітницькій діяльності, а саме для правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури.

Досліджуючи літературу, яку ми використали при написанні курсової роботи, хотілося б відмітити тих авторів, думки яких найкраще висвітлили це питання. На нашу думку, це такі наукові праці, як „Права людини і громадянина» Рабіновича П.М., „Права людини і громадянина в Україні» Колодія А.М., „Теорія держави і права» Скакуна О.Ф.

Поняття і класифікацію гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина розглянемо в наступній частині курсової роботи.

1. Поняття та розуміння гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина

Уявлення про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії пройшли довгий історичний шлях, витоками якого стали теоретичні, філософські, релігійні уявлення про людину та її відносини з оточуючим світом, походження держави і права, ідеї справедливості як критерію поведінкових норм людей.

Досліджуючи поняття «гарантій прав і свобод людини та громадянина», виокремлені і систематизовані ознаки, властивості та особливості гарантій, які у своїй сукупності висвітлюють головні риси гарантій, розкривають засоби реального здійснення прав і свобод людини та громадянина.

Такими головними характеристиками гарантій прав і свобод людини та громадянина постають, по-перше, їх матеріальний зміст, тобто те, в чому гарантії прав і свобод в загальному виді знаходять своє виявлення в реальному повсякденному житті, і, по-друге, їх функціональне призначення, тобто ті завдання, які стоять перед гарантіями прав і свобод людини та громадянина у правовому суспільстві [11, 184].

Необхідно, щоб вже із самого визначення поняття «гарантій прав і свобод» вбачалось, хто в суспільстві є суб'єктом, носієм засобів здійснення прав і свобод людини та громадянина, які сили зацікавлені в реальності їх непорушності та своєю діяльністю забезпечували б проголошені Основним Законом держави права і свободи в реальну дійсність.

Слід зауважити, що розкрити зміст поняття «гарантій прав і свобод» неможливо без самого розуміння понять «прав і свобод людини та громадянина».

В цілому, термін «право», у суб'єктивному значенні, означає вид і міру можливої поведінки людини, здійснення тих чи інших дій, закріплених у нормативно правових актах; термін «свобода людини» - самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки. Отже, термін «свобода» більш широке поняття у порівнянні з правом, хоч в цілому провести чітке розмежування між ними важко.

Стосовно понять «людина» і «громадянин» - людина постає цілісною біосоціальною істотою, в якій біологічне і соціальне знаходиться в єдності та взаємодії. Поняття «громадянин» передбачає вивчення особистості у її відношенні до держави та права, воно висвітлює здебільшого політико-юридичні характеристики особистості. Отже, вищезазначені поняття сприяють розумінню суті їх гарантій.

Підкреслимо, що теоретико-наукове поняття гарантій прав і свобод людини - явище історичне тому, що їх розвиток завжди передбачав історичну спадкоємність уяв про них з минулими поглядами на людину, як на учасника соціального життя. У свою чергу, історія людства - це історія розвитку свободи людини на основі розвитку виробничих сил.

Зазвичай поняття «механізм» розкривається як система правових засобів. Метою цих засобів є захист прав людини, потреба в такому захисті виникає при вчиненні певного правового правопорушення чи об'єктивно-протиправного діяння. Такі юридичні факти зумовлюють виникнення охоронного суб'єктивного права, яке в юридичній науці називається домаганням і реалізується в рамках правоохоронних відносин, що виникають або можуть виникнути із передбачених законом конфліктних ситуацій, що перешкоджають здійсненню регулятивних правовідносин [22, 183].

Зазначимо, що в юридичній літературі зустрічається неоднозначне тлумачення самого терміну «гарантія». Часто йдеться про захист прав і свобод, який ототожнюється з їхньою охороною. Але незважаючи на те, що поняття «охорона» і «захист» мають багато спільного, їх необхідно розрізняти.

Встановлено, що інститут захисту прав і свобод виникає тоді, коли вони порушуються або, коли вживаються заходи, спрямовані на відновлення порушеного права чи свободи. Інститут охорони означає забезпечення їх нормальної реалізації, недопущення порушень, їх превенція тощо.

Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина становлять систему норм, принципів, умов і вимог, які у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи.

Система гарантій прав і свобод людини містить передумови політичного, економічного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Система гарантій - це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи [22, 185].

Гарантії прав і свобод - це юридичні засоби забезпечення повного, неухильного і безперешкодного здійснення кожним своїх прав і свобод, охорони прав і свобод від можливих протиправних посягань і їх захисту від будь-яких незаконних порушень[25].

Дуже часто під гарантіями розуміють певні фактори або різноманітні умови забезпечення прав і свобод особи. Проте фактори та умови самі по собі не належать до гарантій, вони виступають лише як загальні передумови забезпечення прав і свобод особи. Під гарантіями прав і свобод особи слід розуміти сукупність конкретних засобів, що носять юридичний, загальнообов'язковий характер, завдяки яким можливе всебічне забезпечення ефективного здійснення, охорони і захисту прав і свобод особи. Головне призначення гарантій прав і свобод особи полягає у забезпеченні всім і кожному рівних правових можливостей для набуття, реалізації, охорони і захисту прав і свобод. Вони покликані забезпечити найсприятливіші умови, в атмосфері яких записаний у Конституції і законах правовий статус особи і насамперед її права і свободи стали б фактичним становищем кожної людини і громадянина [1, 216].

Гарантування прав і свобод особи як найважливіший чинник їх реального і ефективного забезпечення неможливий без певних передумов - як загальних, так і спеціальних, нормативних. Головними передумовами, які забезпечують реальну можливість ефективного здійснення, охорони та захисту прав і свобод особи, є демократична соціальна правова держава і вільне громадянське суспільство. В свою чергу, їх розвиненість залежить від конкретних політичних, економічних, соціальних, культурних та ідеологічних передумов. Адже всі конкретні юридичні засоби реального забезпечення прав і свобод особи виявляються повною мірою як результат їх функціонування і розвитку[6].

Отже, гарантії прав і свобод виражають досягнуту ступінь розвитку сфер життя як окремо взятої особи, так суспільства в цілому. Їм притаманні, ряд ознак: нормативність, доцільність, формальна визначеність, виступають втіленням справедливості, системність, фундаментальність, безперервність дії, значущість, забезпеченість державою, універсальність, пріоритетність, індивідуальність дії.

Без гарантій права, свободи та обов'язки людини і громадянина перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства [21, 187].

2. Класифікація гарантій прав, свобод і обов'язків особи

Правильна класифікація юридичних гарантій прав і свобод особи має не лише велике науково-теоретичне, але й практичне значення. Вона сприятиме наповненню їх реальним змістом, підвищенню їх дієвості та ефективності.

Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома критеріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії - правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права[22, 185].

Багатоманітні гарантії конституційних прав, свобод і обов'язків класифікуються за різними підставами.

За характером гарантії класифікують на:

- норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини;

- судовий захист порушених прав і свобод та можливість їх судового поновлення;

- контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе

значення у сфері парламентського контролю належить Уповноваженому з прав

людини;

- відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.

За ступенем поширеності гарантії класифікують на:

- національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою чергу, існують як:

-- державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод;

-- судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами та свободами людини і громадянина;

-- право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами;

- міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.

За суб'єктами, що реалізують гарантії, розрізняють:

- гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав;

- гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина;

- гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод;

- судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи;

- гарантії омбудсмана, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та свобод;

- гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом;

- адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

- гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються;

- гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

- гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

За особливостями правового статусу, що гарантується, визначають:

- загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівній мірі;

- родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян;

- галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством;

- індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.

За змістом розрізняють:

- контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів;

- процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації;

- організаційно-технічні гарантії забезпечують реалізацію правового статусу шляхом використання засобів техніки та зв'язку.

За практичним спрямуванням:

- загальні;

- спеціальні.

Спеціальні гарантії визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права. Їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

-- оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

-- право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

-- право на правову допомогу;

-- можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

-- принцип презумпції невинуватості людини;

-- можливість обмеження конституційних прав та свобод [3, 409].

Загальні гарантії прав, свобод і обов'язків охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення. У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

1. Соціально-економічні -- єдність соціально-економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансових коштів, свобода економічної діяльності. Визнання і рівний захист усіх форм власності. Соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

2. Політичні -- наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи. Політична багатоманітність. Можливість користуватися своїми правами та свободами, захищати свої інтереси. Поділ влади. Наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.

3. Ідеологічні (духовно-моральні) -- ідеологічна багатоманітність. Заборона монополізації ідеології. Заборона релігійної, расової ворожнечі. Демократична громадська думка. Необхідний освітній рівень (загальнодоступність і безплатність освіти). Доступ до інформації та ін. Конституція України затвердила політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність і неможливість визнання державою будь-якої ідеології як обов'язкової.

4. Юридичні -- система юридичних засобів і способів охорони і захисту прав людини і громадянина. Обов'язок держави забезпечити особі права на судовий захист та інші способи захисту, не заборонені законом, а також право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги [21, 187].

Таким чином, в подальших підрозділах ми розглянемо політичні, соціально-економічні, юридичні, а також міжнародні гарантії, оскільки вони набувають, особливо останнім часом, великого значення у захисті прав і свобод людини.

2.1 Політичні гарантії

Під політичними гарантіями слід розуміти політичний плюралізм і свободу політичної діяльності, що не заборонена законодавством і передбачена ст.15 Конституції України, реальне визнання народу єдиним джерелом влади і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову, відповідно до статей 5 і 6 Конституції України, обмеження діяльності ультрарадикальних політичних організацій (ст.37); гарантування здійснення влади народу через всеукраїнський, місцевий референдум, вибори, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції), представництво політичних інтересів інститутами політичної системи, можливість населення звертатися за захистом прав до спеціальних органів держави [17, 235].

Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури в суспільстві [24].

Основний Закон закріплює не тільки основні форми народовладдя, а визначає і найважливіші принципи, правила та процедуру здійснення народом цих форм влади, встановлюючи гарантії прав суверена. Надзвичайно важливе значення тут має закріплений у статті 6 Конституції України принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, який створює бар'єр стосовно узурпації влади народу державою [3, 410].

Важливою політичною гарантією є право на свободу об'єднання, що дозволяє громадянам України об'єднувати свої зусилля для інтересів та захисту своїх прав і свобод (ст. 36 Конституції). Сукупність такого роду об'єднань відображає можливість шляхом самоорганізації вирішувати свої справи без втручання держави. Право на об'єднання у політичні партії гарантується тільки громадянам України з метою сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян, участі у виборах органів державної влади та місцевого самоврядування.

Громадянам гарантується право на участь у громадських організаціях з метою задоволення своїх законних різноманітних інтересів та їх захисту. Особлива роль в цьому відношенні належить професійним спілкам, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності [2, 30].

Гарантія на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації забезпечує громадянам можливість брати участь в обговоренні чи вираженні ставлення до будь-яких питань (ст. 39 Конституції).

В Україні гарантується політична багатоманітність (ч. 1 ст. 15 Конституції), завдяки якій досліджуються та втілюються у практику суспільних відносин прогресивні ідеї розвитку різноманітних сторін життя держави. Ця багатоманітність гарантується забороною жодної ідеології державою як обов'язкової (ч. 2 ст. 15 Конституції); забороною цензури (ч. 3 ст. 15 Конституції); правом кожного на свободу думки і слова, збирання та поширення інформації різними засобами (ст. 34 Конституції) тощо [12, 208].

Отже, політичні гарантії - це елемент політичної системи суспільства, певні умови, способи і засоби, які забезпечують використання механізму влади народу з ціллю здійснення прав і свобод людини та громадянина.

2.2 Соціально-економічні гарантії

Економічні гарантії посідають в суспільстві особливе місце. Їх значення особливо підвищується зі створенням матеріальної основи життя суспільства на рейках ринкової економіки до якої йде Україна.

Конституція України та чинне законодавство закріпили в своїх нормах такі актуальні та важливі економічні гарантії прав і свобод, серед яких гарантія права приватної власності, поряд з іншими її формами, яке проголошується непорушним і гарантується кожній людині (ст. 41 Конституції).

Гарантування приватної власності - це один із основних факторів соціальної стабільності, засіб підвищення добробуту населення. Вона служить засобом всебічного та вільного розвитку особи, створюючи можливість задовольнити не

лише економічні, а й культурні, духовні, естетичні потреби і запити особи.

Гарантування права на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції) є однією з основних економічних гарантій. Адже належний розвиток підприємницької діяльності є однією із складових частин економічного зростання. У взаємозв'язку з правом приватної власності, свобода підприємницької діяльності складає основу ринкової економіки, яка має забезпечити необхідні матеріальні умови для гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Рівень розвитку та гарантованості прав і свобод у суспільстві визначається у кінцевому підсумку способом виробництва матеріальних благ, розвитком продуктивних сил і відповідних їм виробничих відносин.

Таким чином, економічні гарантії - це умови, способи і засоби економічної системи держави, яка включає в себе ринкову економіку, спосіб виробництва, різноманітні форми власності, економічну свободу членів суспільства та їх об'єднань для фактичної реалізації прав і свобод. У своїй основі - це базисні гарантії суспільства з елементами надбудови (система господарства) [26].

Роль і значення економічних гарантій полягають в сукупності суспільних відносин в сфері економіки, що створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства умов, засобів і способів для реального здійснення прав та свобод людини.

Соціальні гарантії - це сукупність умов, способів і засобів соціального характеру, які спрямовані на здійснення відповідних соціальних благ особи. Вони забезпечуються соціальною політикою держави [8, 60].

Україна взяла напрямок на побудову соціальної держави (ст. 1 Конституції), а тому невід'ємною її ознакою мають бути належні соціальні гарантії прав і свобод людини та громадянина.

Основним Законом України та похідними від нього нормативними актами передбачені соціальні гарантії прав на: працю (ст. 43), страйк (ст. 44), відпочинок (ст. 45), соціальний захист (ст. 46), житло (ст. 47), достатній життєвий рівень (ст. 48), охорону здоров'я (ст. 49), безпечне довкілля (ст. 50), шлюб (ст. 51), благодійницьку діяльність щодо дітей (ст. 52).

Соціальна функція держави може повністю реалізуватись лише за умови високого рівня економічного розвитку, а це дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси [2, 35].

Дієвими засобами попередження бідності і боротьби з нею є: сприяння та заохочення благодійності і розвиток недержавних фондів соціальної допомоги, відкриття центрів професійної реабілітації та зайнятості соціально незахищених верств населення, подальше проведення пенсійної реформи та підвищення мінімального розміру пенсії, необхідність здійснення належної компенсації знецінених заощаджень населення. Потрібно на законодавчому рівні конкретизувати соціальну державність, яка здійснюється шляхом формування і розвитку такої особливої галузі права як соціальне [14, 145].

Отже, соціальні гарантії передбачають: соціальну стабільність; створення рівних можливостей для реалізації творчого професійного потенціалу кожної людини та кожної суспільної групи; державні гарантії для тих, хто ще нездатний забезпечити собі гідне життя в умовах становлення ринкової економіки; відповідні пенсії для спокійної старості; кваліфіковане загальнодоступне медичне обслуговування; регулювання цін на найнеобхідніші товари широкого вжитку тощо. Це ті основні заходи соціального характеру, які спрямовані на підвищення результативності механізму здійснення прав і свобод громадян України, а також тих осіб, які на законних підставах перебувають у державі.

2.3 Юридичні гарантії

Юридичні гарантії прав і свобод - це правові засоби і способи, за допомогою

яких реалізуються, охороняються і захищаються права і свободи людини і

громадянина, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права. Юридичними гарантіями є норми і принципи матеріального і процесуального права, що закріплюються в Конституції, конкретизуються у звичайному законодавстві і реалізуються у судовій практиці. Норми і принципи матеріального права визначають права та обов'язки особи, а норми і принципи процесуального права забезпечують додержання і охорону прав і свобод [23, 197].

Юридичні гарантії стосуються насамперед правотворчої діяльності держави, способів закріплення прав людини і принципів дії фіксуючих їх норм, визначення порядку реалізації прав, форм їх охорони.

Юридичні гарантії прав людини поділяються на:

- гарантії реалізації прав;

- гарантії охорони прав;

- гарантії захисту прав.

Гарантії охорони -- встановлення меж здійснення прав і свобод, їх конкретизація в законодавстві; встановлення процедур, засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав; встановлення засобів профілактики і запобігання правопорушень.

Гарантії захисту - конституційний нагляд, контроль, відповідальність правопорушника; встановлення заходів відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян; встановлення заходів захисту прав, відновлення порушеного права [21, 189].

Гарантії реалізації - межі прав і свобод, їх конкретизація у законодавстві;

конституційно-правові принципи статусу особи; юридичні факти, з якими

пов'язується володіння ними та безпосереднє користування; процесуальні форми реалізації; заходи заохочення та стимулювання правомірної поведінки; юридичні обов'язки.

У Конституції України зазначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань. Коло таких способів захисту прав - практично необмежене. Людина є вільною у виборі будь-якого з них.

З-поміж способів захисту прав і свобод людини і громадянина на державному рівні вирізняють адміністративні, судові та державні. Адміністративна форма захисту передбачає право громадян звертатися до органів державної влади, що є вищими в порядку підлеглості, та органів місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією України, кожна людина має право направляти індивідуальні чи письмові звернення чи особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів або зі скаргою про їх порушення [13, 5].

Право громадян на судовий захист закріплено в міжнародних документах з прав людини та Конституції України. Судовий захист є найефективнішою гарантією забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Згідно з Конституцією судочинство в Україні здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Конституційний суд є єдиним органом конституційної юрисдикції. З письмовим клопотанням до нього щодо тлумачення Конституції та законів України з метою реалізації або захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина можуть звертатися громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні

особи.

Суд є пріоритетним, але не єдиним органом захисту прав і свобод людини й громадянина. Кожен, як зазначено в Конституції України, може звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, якщо використано всі національні засоби правового захисту.

Державний захист прав людини покладається на Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав людини на території України і в межах її юрисдикції. У деяких країнах ця посада має назву омбудсмен [22, 190].

Метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини, є: захист прав і свобод людини і громадянина; повага до прав людини і громадянина та їх дотримання органами державної влади та місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями та їхніми посадовими та службовими особами; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина та сприяння поновленню порушених прав; запобігання будь-яким формам дискримінації в питаннях реалізацією людиною своїх прав і свобод тощо [14, 73].

Уповноважений Верховної Ради з прав людини проводить свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, осіб без громадянства чи

їх представників, народних депутатів України, а також із власної ініціативи. Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України,

іноземців, осіб без громадянства чи осіб, які діють в їхніх інтересах. Такі звернення подаються Уповноваженому протягом року після вчинення порушення, а за виняткових обставин - протягом двох років. При розгляді звернення Уповноважений відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення; направляє звернення в органи, до компетенції яких належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення [4, 99].

Отже, юридичні гарантії зафіксовані у Конституції та правових актах загалом утворюють правовий механізм реалізації законів. Оскільки система юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина виступає як нормативно-правовий засіб, тому їх можна розглядати як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституційно-організаційних гарантій, які тісно пов'язані між собою.

2.4 Міжнародні гарантії

Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна» [7, 5].

Міжнародний захист прав людини набуває, особливо останнім часом, великого значення.

Міжнародні механізми захисту прав людини - це система міжнародних органів і організацій, що діють задля здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини або їх поновлення у випадках порушення [14, 56].

Міжнародні органи і організації, що захищають права людини, мають реальний вплив на уряди країн; їх рішення зазвичай обов'язкові для виконання; вони привертають увагу міжнародного співтовариства до порушень прав людини.

Основна юридична функція міжнародного права захисту прав людини полягає в правовому забезпеченні прав і свобод людини на міжнародному та національному рівнях. Головна мета тут - досягнення прогресу в розвиткові прав і свобод людини [10, 199].

Більшість міжнародних механізмів влаштовані таким чином, що вони можуть безпосередньо реагувати на масові чи систематичні порушення прав людини тією чи іншою державою.

Важливою функцією міжнародного захисту прав людини є інтернаціоналізація основних правових досягнень в цій галузі. Здійснюється вона через укладення універсальних пактів щодо прав людини, зміцнення соціальної основи міжнародного і національного розвитку прав і свобод людини [6].

Нарешті, не менш важливою для галузі міжнародного захисту прав і свобод людини є інформаційно-виховна функція. Вона реалізується через розслідування грубих порушень прав людини; гласність і суспільну

інформацію; дослідження в галузі прав людини.

Демократичні країни світу в разі брутального чи масового порушення прав людини шукають ефективних засобів впливу на парламент чи уряд держави-порушниці задля припинення й запобігання порушенням прав людини. До засобів впливу може вдаватись як окрема країна, так і кілька держав під егідою ООН. З-поміж можливих дій є: моніторинг порушень прав людини; зниження обсягу іноземної економічної чи військової допомоги або відмова в такій взагалі; вжиття економічних санкцій та економічний тиск на країну тощо.

Міжнародних правозахисних інстанцій у світі небагато. Громадянин України може звернутися до Комітету з прав людини, Комітету проти катувань, Європейського суду з прав людини та Комітету з свободи асоціацій Міжнародної організації праці (МОП).

Отже, міжнародно-правові гарантії є важливим засобом забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи на міжнародному, наддержавному рівні. Їх особливість полягає в тому, що, на відміну від внутрішньодержавних засобів забезпечення прав і свобод, система міжнародного і регіонального забезпечення прав і свобод особи базується на міжнародно-правових нормах, які створюються шляхом підписання державами багатосторонніх угод з відповідних питань.

Висновки

Отже, важливим засобом захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Багатоманітність факторів, які забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Існують різні підходи щодо класифікації гарантій. Однак ми у своїй роботі розглянули найпоширенішу класифікацію за такими критеріями як: практичне спрямування, характер, ступінь поширеності, суб'єкти реалізації, особливості правового статусу, що гарантується, зміст.

Також в роботі ми зосередили увагу на політичних, соціально-економічних, юридичних та міжнародних гарантіях.

Під політичними гарантіями розуміють відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури в суспільстві.

Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реалізацію прав, свобод і обов'язків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, належної інфраструктури.

Юридичні (спеціальні) гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

Міжнародно-правові гарантії - це можливість звернення до міжнародних органів та організацій, що діють задля здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини або їх поновлення у випадках порушення.

У правовій науці на сьогодні не вироблено єдиної позиції стосовно реального гарантування прав і свобод людини та громадянина. А тому, перед Україною стоїть завдання досягнення високого рівня правового регулювання життя суспільства із належним гарантуванням прав і свобод, де правотворча робота повинна базуватись на здобутках світової правничої науки і практики.

Проблема реалізації прав і свобод людини і громадянина, потребує подальшого дослідження і розв'язання, адже вони є основними принципами демократії, свідченням того, що держава, котра забезпечує людині права і свободи, є справді цивілізованою, розвиненою і демократичною.

Список використаної літератури

1.Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.:МАУП, 2003. - 240 с.

2.Гонтар Т.М. Тлумачення Конституції України: навчально-методичний посібник: монографія. - Тернопіль, 1996. - 63 с.

3.Зайчук О.В. Оніщенко Н.М. Теорія держави і права: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 634 с.

4.Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини„ від 23 грудня 1997 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст. 99.

5.Ієрусалімов О. І. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина: Навчально-методичний посібник. - К.: ГАН, 2004. - 352 с.

6.Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003.

7.Конституція України, 1996 р.

8.Котюк І., Котюк О. Курс правознавства. Частина ІІ: Основи публічного права України: Навч. посібник. - 2-ге вид. доп. і випр. - К.: Версія, Видавець Іван Котюк, 2005. - 261 с.

9.Кушніренко О. Г., Слинько Т. М. Права і свободи людини і громадянина. - Харків: Факт, 2001.

10.Міжнародне право: Основні галузі ? За ред. В.Г. Бутіна. - К.: Либіль, 2004. - 368 с.

11.Орлов П.І. Основи правознавства: Науково-популярне видання. - Донецьк: Альфа-прес, 2004. - 304 с.

12.Основи держави і права: Навчальний посібник/ Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та ін.; за ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. - К.: Либідь, 1997. - 208 с.

13.Панченко О. На захисті прав, свобод та інтересів громадян//Юридичний вісник України// 27 жовтня - 2 листопада. - № 43. - С. 5.

14.Пометун О.І., Ремех Т.О. Мої і твої права: Навч. посіб.: 10-11 кл. - Біла Церква, 2006. - 192 с., іл.

15.Права людини в Україні та голос громадськості/ О. Заверуха// Юрид. вісн. України. - 2002. - 14 груд.

16.Права і свободи людини в Україні: Результати загальнонаціонального опитування громадської думки. - К.: Сфера, 2000.

17.Правознавство: Навчальний посібник/ За заг. редакцією П.Д. Пилипенка. - Львів: „Новий Світ - 2000», СПДФО „В.М. Піча» 2005. - 516 с.

18.Правознавство: Підручник ? А.І. Берлач, А.М. Колодій, За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 752 с.

19.Проблеми реалізації прав людини в Україні та світі. // Основи демократії. / О.В. Філонов, В.М. Суботтін, В.В. Пашутін. - К., 2006. - С. 101 - 105.

20.Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 464 с.

21.Скакун О.Ф. Теорія держави і права:Підручник ? пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

22.Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 510 с.

23.Шляхтун П.П. Конституційне право України: Підручник. - К.: «Освіта України», КНТ, 2008. - 392 с.

24.http://apelyacia.org.ua/node/3480

25.http://chitalka.info/pr3_10/pr3_10index.htm

26.http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/11993/12070/

Размещено на Allbest.ru